Geum.ru

Чопівська К. Г. Судова медицина: [Підручник для студентів мед. С89 вузів] / В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голу- бович та іи

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ xvi
' Н, холин г9ш.о).
Список лпжратури
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   48

ББК 58я73

С89


Допущено Центральним методичним кабінетом

з вищої медичної освіти МОЗ України

як підручник для студентів медичних вузів


РЕЦЕНЗЕНТИ:


ФИЛИПЧУК О.В., доктор медичних наук;


ШАМАЄВ M.I., доктор медичних наук, професор


АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:


БІЛКУН В.В., канд. мед. наук, доцент —розд. І, III, VI,

XIX;


ГОЛУБОВИЧ Л.Л„ доктор мед. наук, проф. — розд. XIX.

X.XV-XV1I,XX(XXI*XXIH;1


ГОЛУБОВИЧ П.Л., канд. мед. наук, проф. - розд. V, XIV,

XVII, XVIII, XXII;


ЛІСОВИЙ А.С. (керівник авторського колективу), канд.

мед. наук - І-V, VIII, IX, ХІ-ХІІІ, XXII;


ЛІСОВИЙ К.А., канд. мед. наук - V, XXIII;


МАРЧУК A.I., канд. мед. наук - VII.


Словник уклали: Лісовий А.С., Голубович Л.Л., Лісовий К.А.,

Томіна Ю.О., Чопівська К.Г.


Судова медицина: [Підручник для студентів мед.

С89 вузів] / В.В. Білкун, Л.Л. Голубович, П.Л. Голу-

бович та іи. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 480 с.;


іл.: с. 403-418. - Бібліогр.: с. 473-477.


ISBN 966-7302-62-8


У підручнику розглянуто основні положення теорії та

практики судової медицини, знання яких необхідні кожному

лікареві. Основне місце відведено судово-медичній харак-

теристиці різних ушкоджень. Висвітлюються методичні ре-

комендації з проведення експертних досліджень основних

судово-медичних об'єктів: живих людей, трупів та речових

доказів.


Розраховано на студентів медичних та юридичних вузів і

науковців, працівників медичних і правоохоронних органів.


ББК 58я73


ISBN 966-7302-62-8


© Колектив авторів, 1999

© Юрінком Інтер, 1999


pu.Ata-v.L Ц.'І ••


.••"л wvsr::';


Передмова


У добре продуманій Та вивіреній часом системі вищої

медичної освіти серед багаточисленних дисциплін, ідо

складають у сукупності величну споруду медичної нау-

ки, спостерігається чітка послідовність вивчення фунда-

ментальних і прикладних фахових дисциплін. Багато з

них мають попередників, що дозволяє студентам грун-

товно опанувати широке розмаїття сучасних медичних

наук.


У попередні роки ви вже осягли основні положення

лікувальної та профілактичної галузей медицини і тепер

вивчатимете третю, не менш важливу галузь, яка займає

окреме місце серед споріднених наук, — за влучним

висловом проф. Ю.С. Сапожникова, медицину в праві.


Судова медицина у багатьох випадках використовує


для своїх потреб надбання інших (морфологічних та клі-

нічних) дисциплін, щоб найоптимальніше виконувати

своє головне завдання — служіння Закону у справі збе-

реження життя, здоро&'я та честі людини. Саме спеціа-

лісти в галузі судової медицини разом з правниками

стоять на сторожі найголовнішого права людини, гаран-

тованого Конституцією України, — права на життя

(ст. 27 Основного Закону України).


В цьому аспекті судово-медична експертиза є одним з

найвідповідальніших факторів об'єктивної оцінки первин-

них даних, від якої залежать наслідки попереднього та

судового слідства, а врешті-решт й долі багатьох людей.

Чинне законодавство України, як і всіх цивілізованих

держав, передбачає можливість залучення лікаря будь-

якого фаху до виконання обов'язків судово-медичного

експерта.


Закон вимагає від лікарів спеціальних судово-медич-

них знань та вміння. Саме тому навчальний план підго-


товки лікаря передбачає глибоке вивчення судової меди-

цини і певних засад права, які, головним чином, стосую-

ться розслідування злочинів проти особи. Цей органіч-

ний зв'язок медицини з правознавством значною мірою

впливає на розвиток судової медицини, який зумовлю-

ють прогрес медичної науки та успіхи юридичних наук.


Не маючи прямих попередників, судова медицина за-

стосовує досягнення інших галузей науки, водночас роз-

робляючи деякі специфічні проблеми. Вона прогресує ра-

зом з усією, медициною, будучи її самостійною частиною,

а не компіляцією з різних розділів науки.


За останнє десятиріччя у державному устрої України

та її законодавстві відбулися значні зміни, які істотно

вплинули на організацію роботи органів охорони ЗДО-

РОВ'Я взагалі та судово-медичної служби зокрема,—

удосконалена її нормативно-правова база, опановані й

запроваджені у практику нові методи дослідження, що

значно збільшують експертні можливості.

'У ПФрШу чергу підручник адресується студентам-м.е-

*' "'ЫЮЙ сподіваємося, що він стане в нагоді лі-

itittrHKOro фаху, особливо у випадках виконання

f кщй лікарів-експертів.

Жик може становити інтерес і для правникіа.

рй розуміють, що запропонована до вашої увага

9 позбавлена певних недоліків, допускають, що в

ніиі жбЇкуть яатіт місце випадкові помилки, саме тому

вони будуть вдячні всім, хто знайде можливість висло-

ві СВОІЬ думку про цю книгу.


ДЯя кращої орієнтації у складній фаховій термінології

дО ' Підручника додано стислий двомовний тлумачний

словник.


Розділ І


Предмет, завдання

і значення судової медицини


Судова медицина як самостійна медична дисципліна

сформувалась після тривалого періоду'практичного за-

стосування лікарських знань при розслідуванні та роз-

гляді судових справ. Ця дисципліна виникла на потребу

адміністративних та судово-слідчих органів держави.


Існує досить багато визначень судової медицини. Все-

світньо відомий австрійський судовий медик професор

Е. Гофман наприкінці минулого століття писав: "Під на-

звою судової медицини розуміють науку, котра займаєть-

ся розглядом питань, що виникають у цивільній та кри-

мінальній практиці і розв'язати які можна лише за допо-

могою медичних знань".


Широко відоме визначення М. І-Авдєєва (1960) .-—.

"Судовою,, медициною називається галузь медицини,

зміст якої становить вивчення і розробка питань медич-

ного і біологічного характеру, що виникають •у правовій

практиці", •'. . . •: . . . ; •.-.,


В. В. Томілін та співавтори (1997) вважають,: що су-

дова медицина являє собою галузь медицини, зміст якої

становить вивчення і вирішення медичних і біологічних

проблем, що найбільш часто виникають v nnanr

тиці.


Пгч" —-


Всі наведені визначення, доповнюючи одне одного,

дають досить повне уявлення про судову медицину.


Загалом можна сказати, що судова медицина — це

важлива галузь медицини з власними методами дослід-

ження, яна слугує розв'язанню складних -медико-біоло-

гічних питань, що постають перед правоохоронними ор-

ганами, а також вирішує окремі проблеми охорони здо-

ров'я та сучасної екології.


Витоки судової медицини —у сивій давнині. У ма-

нускриптах індусів (Аюрведа, 600 p. до н. е.), у книгах

Мойсея, в Талмуді (І ст. до н. е.) розглядаються питання

судово-медичного характеру, пов'язані в основному з

' оцінкою тілеснихушкоджень, строками зачаття.


>,: У Стародавньому Єгипті та Месопотамії, де основни-

ми мконоАавцями були жерці храмів, жінка-вбивця у

стані вагітності не каралась на смерть. Наявність вагіт-

ності вцигчіищ жерці чи запрошені для цього лікарі.


В t,JQTQ|l>6* > Стародавнього світу (Греція, Рим) мають

місце численні приклади участі лікарів у вирішенні судо-

вих питань. Так, у Римі в 44 p. до н. е. придворний лі-

кар Антистій обстежив труп Юлія Цезаря і заявив, що з

27 ран, виявлених на тілі забитого, лише одна смертель-

на. У тому Ж Римі у І ст. нашого літочислення за участі

лікарів розроблено закон, який визначав максимальний

.строк вагітності (11 місяців).


Відомий Кодекс Юстиніана (529—534 pp.) кодифіку-

вав систему Римського права і визначив місце лікарів у

судовому процесі, підкреслюючи, що "лікарі, власне, не

свідки, вони більш судді, ніж свідки".


В європейських країнах раннього Середньовіччя ліка-

рі до судових процесів не запрошувались, бо судді тих

часів покладались, в основному, на результат поєдинку

між ворогуючими сторонами чи на "суд Божий" — ви-

пробування водою і вогнем.


На Далекому Сході — у Китаї, ще в VI ст. н. е. з'яв-

ляються судово-медичні праці. У 1247 році там вийшов

п'ятитомний компендіум "Сі-Юань-лу", автором якого

був Сун-ци. Цей твір містить розділи про смерть і трупні

зміни, асфіксію, тілесні ушкодження, отруєння, аку-

шерську та гінекологічну експертизи, прижиттєвість тер-


мічних ушкоджень і багато інших важливих питань судо-

вої медицини. Саме Сун-ци вперше описує трупні плями,

трупне заклякання та ознаки смерті від удару блискав-

ки. Збірник Сун-ци мав великий вплив на суддів Китаю і

перевидавався багато разів. Це сприяло розвитку судо-

вої медицини у Кореї та Японії.


Якщо зазирнути в глиб вітчизняної історії, то поба-

чимо, що в той самий період (XI—XIII ст.) у правовому

збірнику "Руська правда" ушкодження, заподіяні людині,

поділялись на дві групи: тяжкі та легкі. ї-\жаль, у ста-

родавніх законодавчих актах словян, та ""Двінська

статутна1 грамота";, не вказувалось, • хт <ав про-

водити обстеження потерпілих і тру |& лля

огляду трупів виділялися строк*"

люди, яких називали "тижденн'

майбутніх коронерів.


З розвитком у Європі мет-

підвалини для створення

могла б допомогти право


У XIV ст. у місті М

лили провести розг

трупів починають г

рез півтора—два

ся послугами л:


Значним г

меччині імг

дексу, вг

регламр

дослу

тіл •

.є»


Першу спробу його систематизації зробив відомий

французький хірург Амбруаз Паре (1517—1590), який

мав значний досвід виступів у паризькому суді. У

1562 р. він проводить у Парижі перший судово-медич-

ний розтин трупа. У "Судово-медичному пораднику" і

"Трактаті про висновки лікарів та бальзамування трупів"

він. подає важливі відомості з таких питань, як характер

і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, у тому числі й

вогнепальних, визначення дівоцтва, термін вагітності,

повішення, задушення зашморгом, утеплення, отруєння

чадним газом, смерть від блискавки, бальзамування

трупів. Наприкінці трактату наводяться зразки судово-

медичних висновків.


Послідовником і продовжувачем справи А. Паре став

італієць, особистий лікар Папи Римського — Паоло Зак-

хей. У своїй книзі він виклав "Судово-медичні питання"

(1621) стан судової медицини на XVII ст.


У цьому столітті у Німеччині починають призначати

постійних окружних судових лікарів, як експертів залу-

чають видатних вчених того часу, а у надзвичайно

складних випадках експертизи виконують цілі медичні

факультети. Німецька школа судових медиків була од-

нією з найсильніших у Європі, навіть назву "судова ме-

дицина" дав цій дисципліні у 1690 році німецький лікар

Йоган Бонн — автор праці "Основи судової медицини".

Згодом назва "судова медицина" закріпилась майже у

всіх країнах Європи, з кінця XVII ст. почалось її викла-

дання, а у XVIII ст. ця наука остаточно сформувалася як

самостійна науково-практична медична дисципліна.


М. 1. Райський (1961) виділяє три етапи становлення

судової медицини в Європі. Перший етап — це окремі, а

у XI—XIII ст. частіші залучення лікарів судовими влада-

ми до вирішення питань, які потребують медичних

знань. Другим і важливим етапом є фіксація у Кодексі

"Кароліна" (XVI ст.) положення щодо обов'язкової учас-

ті лікарів, за необхідності, у процесі судочинства. Третій

етап — це подальше набуття знань і досвіду, вироблен-

ня практичних навичок із узагальненням та систематиза-

цією їх в окрему дисципліну — судову медицину. Ця

градація етапів найбільш чітка.


Багата практика європейських ме'

Ним відкриттям безпосередньо у

приклад візьмемо хоча б гідрост

Галена, що застосовується для

дженості дітей до наших часіг

у 1677 р., а увів у практику


Судові медики XVIII ст

кладаючи підвалини су;»

ня мала праця Плеи

отрути і протиотру4

кож книга ''Еле'

(1781). У 1799 .

перекладі. Зн?

диків відігра

Фодера (1"


Парал

в Росії

дили

У '

т


була

у Санкі

ХУШст.іь

в губернських .

ложенні про них

ральні правила, ліка

З того часу розтин труїі.

тут судової медицини прий».


Медичною радою Міністерства внутрішніх справ у

l829; р. затверджено "Правила дяя1 лікарів при судово-

медичному огляді і розтині мертвих тіл". Їх основою

стала робота проф. і. В. Буяльського (1789—1866) на ту

саму тему, написана ним ще у 1824 році;


Статут судової медицини перероблено у 1842 р., коли

були остаточно зафіксовані структура судово-медичної

служби Росії, форми роботи та її зміст. Цей Статут про-

існував практично без змін до 1917 року.


Викладання судової медицини в Росії почалось напри-

кінці XVIH єт. спочатку у медичних училищах, де воно

W мало певної системи і обмежувалось лише спорадич-

нцм показом судово-медичних розтинів. У 1798 р. у Пе-

тербурзі та Москві відкрились Медико-хірургічні акаде-

мії, в план роботи яких вже було введено "судово-лікар-

ську науку". В Петербурзі у цей час лекції читав

перший завідуючий кафедрою проф. Рінгебройн. Через

вісім років його змінив проф. С. О. Громов. Він відомий

як автор першого російського підручника із судової ме-

дицини (1832), яким користувалось не одне покоління

студентів і лікарів Росії.


При Московському університеті кафедра анатомії,

фізіології та лікарсько-судової науки була створена у

1804 році. Її очолив проф. І. Ф. Венсович.


Розвитку судової медицини сприяло відкриття кількох

вищих навчальних закладів з медичними факультетами:


університети у Юр'єві (1802), Харкові (1804), Казані

(1804). Києві (1834), Новоросійську (1864). Згодом уні-

верситети виникають і в інших містах.


Новий університетський Статут 1835 року передбачав

наявність на медичних факультетах кафедр судової ме-

дицини та гігієни з медичною поліцією (епідеміологією).

Згодом, у 70-ті роки, відбувається поділ цих дисциплін з

організацією самостійних кафедр судової медицини з

токсикологією.


Великий внесок у розвиток судової медицини зробив

М. І. Пирогов (1810—1880). У 1841 році він видав атлас

під назвою "Анатомічні зображення людського тіла, при-

значені переважно для судових лікарів". Цей атлас пере-

видавався і впродовж багатьох років постійно використо-


10


вувався лікарями. Автор атласу особисто розітнув ве-

лику кількість трупів, пройшов як хірург через вогонь

кількох кровопролитних воєн. Багато зроблено М. І. Пи-

роговим і в галузі вогнепальної балістик ( судово-

медичний експерт професор М. І. Пирс

Петербурзькій судовій палаті і за дору

ради проводив експертизи у винятки

вах. На дванадцяти Пироговських з'

1913), присвячених його лам* я"

медичні секції, •на* яких заслуу

сертацій, важливі поеідомлен

медицини.


Судова реформа 1864

вих статутів перетворю'


гласне. У судовому г

обвинувачення, так '

воката та судовог''

етапі потрібно б'

бурхливому ро'

ної практик*

праці судор

1865 pow


НОЙ МЄ.Г


ми на

Г


CV


/


М».


своєї


Клас.

написав у


Проф. Ф. >.

ципітації, котра


для визначення виду крові. Значения цього відкриття

важко переоцінити.


Треба зазначити, що судова медицина в Україні у той

час була складовою частиною судової медицини Росій-

ської імперії. Великий внесок у розвиток цієї науки зро-

били вчені-'київської та харківської наукових шкіл.


Київський професор М. О. Оболонський (1856—1913)

видає у 1894 р. посібник по судово-медичному 'дослід-

женню трупа та речових доказів, який став не тільки

підручником з судової медицини для київських студентів,

а й вкрай необхідною книгою для всіх судових лікарів

того часу.


Харківський професор М. С- БокаріуС (1869—1931) у

1911 р. видає підручник "Краткий курс судебной меди-

цины", а в 1915 р. виходить перший том його нового

підручника "Судебная медицина в изложении для юрис-

тов", по якому вивчали судову медицину на всіх юри-

дичних та медичних факультетах.


Після 1917 р. у судово-медичній службі відбулися

структурні зміни, внаслідок яких вона стала незалежною

від Міністерства внутрішніх справ, до складу якого вона

входила у Російській імперії. Із створенням у 1918 р. На-

родного комісаріату охорони' здоров'я РРФСР судово-

медична служба як підвідділ судово-медичної експертизи

увійшла до системи охорони здоров'я. Через два роки

прийнято "Положення про судово-медичних експертів",

а у 1924 р. затверджено посаду Головного судово-медич-

ного експерта при НКОЗ РРФСР. Декілька років цю по-

саду обіймав відомий учений Я.Л: Лейбович — автор

низки судово-медичних посібників, перекладач і редак-

тор книг Е. Гофмана.


У цей же час судово-медичну службу на Україні очо-

лює на посаді Головного державного судово-медичного

інспектора УРСР професор М-С-Бокаріус.


Судово-медична справа у НКОЗ УРСР з часу утво-

рення зазнавала деяких змін. У 1920—1922 pp. в НКОЗ

був відділ судової медицини, котрий у 1922 p. закрили і

організували "судово-медичний стіл" при лікувальному

відділі. Подібна перестановка не забезпечила задо-

вільних умов роботи, і тому у 1923 p. заснована Головна


12


судово-медична інспектура при о цилі,

яка згодом була виокремлена у

підпорядкуванням безпосереднь?

губернських відділах охорони

жено посади губернських судо?

поточну судово-медичну робо

дові лікарі,


На Першому Всеукраїнс»

ді, який проходив у XapKpF

ловний судово-медичний іт

у своєму виступі зазначи

у випадках судово-меди

мінно проводити розті

оглядом. Тому за звіти'

шв у містах сягав 95

78. 1 це у важкі 20-т

80 штатних судових


Великою подією

рення у 1923 p. r

М. С. Бокаріуса У

експертизи, який

туту, окрім чотирьох

секція під назвою "Судово-і*.-

людини".


Правила виконання судово-медичного до.

па, судово-медичної кваліфікації тілесних ушкц.

низка методичних матеріалів були підготовлені М. С. ь

каріусом і видані по лінії НКОЗ у 1924 році. А через рік

він проводить спеціальні 6-тижневі курси з підготовки лі-

карів-експертів для губерній України. Протягом 1926—

1927 pp. проф. М. С. Бокаріус видає журнал "Архів кри-

мінології і судової медицини", в якому друкуються не

лише українські, російські, автори, а й спеціалісти з єв-

ропейських країн, США, Бразилії, Алжиру.