Geum.ru

Чопівська К. Г. Судова медицина: [Підручник для студентів мед. С89 вузів] / В. В. Білкун, Л. Л. Голубович, П. Л. Голу- бович та іи

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   48
можливого відношення до вчиненого злочину. Як зразки

забираються волосся жертви та підозрюваної особи. З

трупів волосся виривається, у живих осіб зрізається

ножицями. На голові зразки беруться по 8—10 волосин

з п'яти ділянок: лобної, тім'яної, потиличної і двох

скроневих.


Інші виділення організму та його тканини забирають-

ся за тими самими правилами, що й вищенаведені.


Всі виявлені на місці події речові докази з слідами

біологічного походження передаються слідчому. Якщо

вони вологі, то висушуються при кімнатній температурі.

На місця, де в плями з кірочками крові, накладається

чистий папір, чиста тканина чи целофанова плівка, які

обшиваються кисетним швом, ідоб запобігти руйнуван-

ню та втраті слідів. Кожна річ окремо загортається у па-

пір, потім зібрані речові докази вміщуються у тару (фа-

нерний ящик, картонна коробка). Туди кладуть зразки

крові від трупів і живих осіб.


У живих осіб кров беруть у маніпуляційному кабінеті

поліклініки на підставі постанови та у присутності двох

понятих. Кров беруть шприцем з ліктьової вени у кіль-

кості 5 мл, вміщують у стерильний флакон, котрий щіль-

но закривають пробкою і заклеюють смужками паперу з

відтиском печатки слідчого. Забирання крові оформля-

ється протоколом, який підписують слідчий і поняті. В

ящик чи коробку з речовими доказами вкладається по-

станова про призначення судово-медичної експертизи,

протокол огляду місця події та перелік речових доказів.


Коробка чи ящик запаковується за принципом пошто-

вих відправлень, щоб запобігти підміні чи вилученню ре-

чових доказів. Для цього посилку перев'язують навхрест

тонкою мотузкою, кінці якої заливають сургучем з від-

тиском печатки слідчого. Доставку здійснюють сам слід-

чий, спеціальний кур'єр або пошта.


Отримавши речові докази, судово-медичний експерт

імунологічного (цитологічного) відділення перевіряє ці-

лісність упаковки, потім у присутності понятих (співро-

бітники відділення) розпаковують посилку і наявні речо-

ві докази звіряють з їх переліком. У разі відсутності

якоїсь речі про це складають акт у двох примірниках,


12 9-259


353


котрі підписують експерт та поняті. Один примірник

надсилається слідчому.


Дослідження слідів крові. Направляючи на дослід-

ження речові докази з плямами, щодо яких є підозра, що

це — сліди крові, слідчий ставить перед експертами такі

запитання:


— чи є на вилучених предметах сліди крові;


— якщо наявність крові встановлено, то походить во-

на від людини чи тварини (і якої саме);


— чи можна встановити належність крові конкретній

особі.


Значно рідше слідчі органи інтересують такі деталі:


— кровотечею з якої ділянки організму утворені сліди;


— походить кров від чоловіка чи жінки;


— належить кров дорослій людині чи новонародженому;


— чи не утворені сліди крові вагітною або породіллю;


— якою кількістю крові утворено слід;


— коли утворені сліди крові;


— походить кров від живої особи чи від трупа;


— який механізм утворення слідів крові (виходячи з

їх форми) та деякі інші.


Встановлення наявності крові у слідах. Методи

дослідження, про які йшлося вище, застосовують у лабо-

раторних умовах тільки в разі відсутності видимих плям.

В інших випадках застосовують доказові методи: мікро-

кристаличні реакції (наприклад утворення кристалів со-

лянокислого геміну при додаванні до зіскобу з плямами

крові на предметному склі кількох кристалів кухонної

солі та краплі оцтової кислоти з наступним нагріванням

у полум'ї спиртового пальника; кристали, що спосте-

рігаються Під мікроскопом, мають вигляд жовто-корич-

невих паралелограмів); хроматографії на папері та

спектральний.


Найбільш поширеним є спектральний метод дослід-

ження — отримання абсорбційних спектрів похідних ге-

моглобіну. Найбільшу спектральну чутливість мають по-

хідні гемоглобіну — гемохромоген та гематопорфірин.

Гемохромоген отримують шляхом обробки часток крові

33%-ним розчином КОН та відновника (гідросульфіт

натрію чи іншого). Через кілька хвилин під мікроскопом

у препараті знаходять утворення круглястої форми чер-


354


вонувато-оранжевого кольору — так звані кулі гемохро-

могену. При дослідженні цих куль за допомогою мікро-

спектронасадки "АУ-16" отримують спектр гемохромоге-

ну, що характеризується двома смугами поглинання у

жовто-зеленій частині спектра між лініями Фраунгофера

Д і Є: ліва — вузька смуга інтенсивно-чорного кольору,

а права більш широка темно-сіроГО кольору.


Відсутність у матеріалі спектра Мімохромогену не

означає відсутності крові і може бути обумовлена розпа-

дом гемоглобіну, що вже 'минув цю стадію. У такому ра-

зі треба отримати спектр гематопорфірину — останньої

стадії у перетворенні гемоглобіну. Для цього до зіскобу

плями крові додають 1—2 краплі концентрованої сірча-

ної кислоти. Реакція проводиться на предметному склі

під покривним склом. Через кілька хвилин під мікроско-

пом у прохідному світлі спостерігаються ділянки малино-

вого забарвлення, яке і дає спектри гематопорфірину —

дві смуги поглинання у жовто-зеленій частині спектра

між лініями Фраунгофера С і Є, тобто вони зміщені влі-

во порівняно зі спектром гемохромогену. Спектри розчи-

неної крові можна вивчати у прохідному світлі за допо-

могою спектроскопа прямого бачення. Дослідження мож-

на проводити також спектрофотометричним методом.


Якщо встановлено, що у слідах на предметах € кров,

переходять до визначення її видової належності. Досить

часто підозрювана особа, не епроСТоЬуЮЧИ наявності

плям крові на одязі чи інших предметах, С'тШрДЖуе, що

це кров свійських або диких тварин чи ПтІйІІіИ. ДЛЯ до-

слідження застосовують імунологічні реакції, ШО Дозво-

ляють встановлювати належність не конкретно крові, а

білка. Це реакції преципітації, анафілаксії та зв'язування

комплемента.


Найбільшого поширення у судово-медичній експерт-

ній практиці набула реакція преципітації, яка полягає в

утворенні осаду на межі двох середовищ — преципітину

та преципітиногену. Як преципітин виступає сироватка

від тварин (кролі, вівці), парентерально імунізованих си-

роваткою крові людини або тварини, на білок якої по-

трібно отримати преципітуючу сироватку. Преципітино-

ген — кров людини чи досліджуваної тварини або ви-


12* 355


тяжка з плями крові тваринного походження. Феномен

реакції преципітації відкритий Ф. Я. Чистовичем (1899) і

запропонований до застосування у судово-медичній екс-

пертизі Уленгутом (1901).


Преципітуючі сироватки мають використовуватися

тільки у зазначений, на етикетці термін і при цьому бути

прозорими, специфічними та мати високий титр. Прозо-

рість потрібна при реакції у рідкому середовищі, бо при

наявності муті не буде видно специфічного осаду. Специ-

фічність означає, що осад має утворюватись тільки з тим

видом білка, яким імунізована тварина. Щоправда, виго-

товляються групоспецифічні сироватки, тобто, приміром,

сироватка, що реагує на білок дрібної рогатої худоби,

має давати преципітацію з білком будь-якого представни-

ка цього виду.


Титр сироватки — це мінімальна концентрація гемо-

логічного антигену в сироватці, за якої можливе утво-

рення осаду за певний проміжок часу (при концентрації

1:10000 осад має утворитися протягом 10 хвилин з по-

чатку реакції).


Реакція може здійснюватись у рідкому або твердому

середовищі. В імунологічних відділеннях переважно за-

стосовується метод зустрічного імуноелектрофорезу

(електропреципітації) як досить чутливий, швидкий і на-

дійний. Імуноелектрофорез відбувається у твердому се-

редовищі (прозорий агар), що допускає використання

мутних преципітуючих сироваток. Для здійснення реак-

ції застосовують скляну пластинку з налитим на неї ша-

ром розтопленого агару, в якому через 10—15 хвилин

після остигання роблять спеціальним пробійником пара-

лельні ряди чашечок. Чотири чашечки першого ряду за-

повнюють сироваткою, що преципітує білок людини, а

відповідно їм чашечки другого ряду послідовно заповню-

ють: витяжкою з досліджуваної плями; з предмета-носія;


розчином сироватки людини (антиген) та фізіологічним

розчином, яким здійснювали витяжку. Третій ряд запов-

нюють сироваткою, що преципітує білок якоїсь тварини

(наприклад свині), а четвертий — витяжкою з досліджу-

ваної плями, з предмета-носія, розчином сироватки, що

преципітує білок свині, і фізіологічним розчином. У


356


п'ятому й шостому рядах ставиться реакція на білок ін-

шої тварини, наприклад якогось домашнього птаха. По-

тім пластинка вміщується в камеру для імуноелектрофо-

резу і за допомогою буферного розчину та смужок філь-

трувального паперу система підключається до джерела

електроструму, причому анод розміщується з боку іму-

нопреципітуючих сироваток. Реакція протікає при кім-

натній температурі, силі току ЗО—32 мА та напрузі

250—300 В. Час протікання реакції преципітації стано-

вить 20—25 хвилин. Преципітин сироватки та прецепі-

тиногени плями крові дифундують в агарі і, якщо є гомо-

генними, то на межі їх стикання утворюється осад у ви-

гляді білястих смуг преципітату. Якщо ж преципітин і

преципітиногени гетерогенні — осаду не буде.


Належність білка людині можна вважати доведеною,

якщо осад утворюється при реакції між витяжкою з пля-

ми і сироваткою, що преципітує білок людини, за відсут-

ності позитивної реакції між витяжкою з плями та сиро-

ватками, що преципітують білок досліджуваних тварин,

а також — між витяжкою з предмета-носія і сироват-

кою, що преципітує білок людини. Реакція преципітації в

агарі може застосовуватись у випадках, коли не вдаєть-

ся позбавитись від муті у витяжках з плями та преципі-

туючої сироватки.


У разі, якщо крові у плямі мало або кро* дуже зміни-

лась під впливом зовнішнього середовища, ДЛЯ встанов-

лення її видової належності доцільно застосовувати ре-

акцію зв'язування комплемента або метод хроматографії

на папері. При значних змінах крові використовується

метод імунофлюоресценції: Преципітуючі сироватки пе-

ред застосуванням обробляються флюорохромом, внаслі-

док чого отриманий в результаті реакції преципітин

світиться. Інколи застосовується метод емісійного спек-

трального аналізу, коли видова диференціація базується

на різниці у вмісті в крові людини та тварин неорганіч-

них елементів.


Таким чином, на основі результатів двох дослід-

жень — встановлення наявності крові та видової належ-

ності білка судово-медичний експерт може зробити ви-


357


сновок про походження плями крові від людини чи кон-

кретної тварини.


Встановлення можливості походження крові

від конкретної людини


Оскільки групова, типова, резус-належність у бага-

тьох людей збігається, встановити на сьогодні походжен-

ня крові від конкретної людини практично неможливо. Є

можливість лише не виключити підозрюваного або обви-

нуваченого з кола людей зі схожими характеристиками

крові. Водночас якщо, наприклад, групові антигени за-

гиблої людини не збігаються з антигенами крові, що ви-

явлена на одязі підозрюваного, то останній категорично

виключається як убивця.


Зараз відомі і можуть досліджуватись численні анти-

гени еритроцитарних, сироваточних і ферментних сис-

тем крояі людини, котрі успадковуються від батьків. Ан-

тигени еонтроцитарних систем це:


— АВО — ізосерологічна система, що обумовлює

групову Належність крові. Комбінації антигенів А, В, О

(Н) та сироваточних ізогем аглютимінів L і В утворюють

чотири групи крові.


— MN — ізосерологічна система, яка обумоволює

типову належність крові. Фактори цієї системи у різних

комбінаціях утворюють дев'ять сполучень.


— Резус (Иі)-система налічує шість основних факто-

рів (С, Д, Є — резус-позитивні) і (с, d, е — резус-нега-

тивні).


Крім того, відомі такі еритроцитарні системи як Р,

Кеолл (К), Кідд (Jk) Фаффів (Fy), Дієго (Diego), Льюїс

(Le), Ласерн (Lu).


Поряд з еритроцитарними системами для диференцію-

вання крові застосовують:


— сироваточні системи (гаптоглобін, гетаглобулін

(Gm), ліпопротеїни (Ag), групоспецифічний компонент

(Ос);


— лейкоцитарну систему, що нараховує кілька десят-

ків антигенів;


— ферментну систему. У судово-медичній експертній

практиці знайшло застосування виявлення ізоферментів


358


— кислої фосфатази, еритроцитів, холінестерази, фос-

фатдегідрогенази.


Всього у крові є понад сто антигенних та ізогемаглю-

тинінних факторів, котрі утворюють таку велику кіль-

кість комбінацій, що оклад крові можна вважати такою

самою неповторною характеристикою кожної людини, як

і малюнок її папілярних ліній. На жаль, у плямах крові

виявляються далеко не всі фактори.


Судово-медичному ексдерту-імунологу доводиться

досліджувати як рідку кров ВІД ЖИВИХ осіб чи трупів, так

і суху (в плямах). , ,


Рідка кров досліджується для визначення наявних ан-

тигенів іізогемаглютинінів. Спочатку 'й центрифугують і

з еритроцитів готують 1%-ний завис. Потім його переві-

ряють сироватками крові групи В, що містить ізогема-

глютинін а, та групи А, де міститься ізогемаглютинін р.


Реакція аглютинації з а виявляє антиген А, а з Р — В.

Сироватку ж Крові досліджують 1%-ним зависом відомих

еритроцитів групи А та В, що дає можливість виявити від-

повідно а або Р. Сукупність виявлених антигенів та ізоге-

маглютинінів і визначає групу рідкої крові.


Таблиця М 7


Встановлення групи рідкої крові


Досліджувані еритроцити Досліджувана сироватка встановлена група крої

+а +Р +А +8

— — + + ОврО)

+ — — + Ap (11)

— + + — Ba(lll)

+ + — — АВ (IV)


При дослідженні сухої крові теж застосовують методи

виявлення ізогемаглютинінів та антигенів. Спочатку ме-

тодом Латтеса (покривного скла) виявляють ізогемаглю-

тиніни, для чого зскріби з плями або 3 шматочки з пред-

метом-носієм вміщують на предметне скло і під покрив-

ним склом заливають 0,1%-ним зависом еритроцитів,

відповідно А, В та О. Паралельно ставиться реакція на


359


предмет-носій (без слідів крові). Аглютинація з зависом

еритроцитів А або В за відсутності такої з еритроцита-

ми О та у пробах з предметом-носієм, вказує на наяв-

ність у плямі ізогемаглютинатів а або Р.


Потім виявляють антигени методом абсорбції ізоге-

маглютинінів у кількісній модифікації. Для цього три на-

важки з плями по 50 мг, подрібнені і вміщені у пробір-

ки, заливають 0,3 мл сироваток а, р та анти-0 (отрима-

на шляхом імунізації тварин антигеном О). Причому

сироватки беруть строго обумовленого титру — 1/32.

Якщо, наприклад, у плямі є антиген А, то ізогемаглюти-

нін а сироватки зв'яжеться з ним. Для виявлення цього

за допомогою 1%-ного завису еритроцитів групи А пере-

віряють титр використаної сироватки. Втрата здатності

сироватки викликати аглютинацію одноіменних еритро-

цитів або значне зниження її титру підтвердить наяв-

ність у плямі антигенів А. За тим же принципом виявля-

ються антигени В і О.


Якщо у розпорядженні експерта дуже мало досліджу-

ваного матеріалу, то можна застосувати метод абсорбції-

елюції, який дає можливість виявити антигени у ниточці

довжиною 0,5 см. Реакція виконується на ввігнутому

склі. Спочатку ниточка заливається метиловим спиртом,

який фіксує кров на тканині. Зруйновані частки крові й

залишки спирту вимиваються фізіологічним розчином.

Потім ниточку заливають сироваткою а. Якщо у крові є

антиген А, то утворюється комплекс антиген — антиті-

ло. а залишки сироватки знов змивають фізіологічним

розчином. На наступному етапі ниточку знов заливають

ізотонічним розчином хлориду натрію і скло вміщують у

термостат при температурі 56'С, що забезпечує елю-

цію — роз'єднання антигену та ізогемаглютиніну. І, на-

решті, до елюату додають завис еритроцитів А, котрий з

вивільненими ізогемаглютинінами дає реакцію аглютина-

ції. Після відмивання ниточки в ній таким самим чином

виявляють антиген В.


Для виявлення антигенів подекуди застосовують ре-

акцію змішаної аглютинації. Принцип виявлення інших

факторів крові в основному теж грунтується на здатнос-

ті утворювати комплекси антиген—антитіло. Іноді для

встановлення антигенів, наприклад О, використовують


360


не сироватки, а так звані фітаглютиніни або лектіни

(утворення білкової природи), що містяться в насінні

деяких рослин.


Дослідження крові

з метою вирішення інших питань


Рідку кров досить часто доводиться досліджувати у

випадках спірного батьківства, материнства, підміни або

викрадення дітей.


Виходячи з того, що властивості ерйтроцитарних, си-

роваточних, лейкоцитарних І ферментних систем успад-

ковуються від батьків, у крові дітей можуть бути тільки

ті фактори, які є у обох батьків або хоча б мають місце

в одного з них. Одночасно забирають і досліджують кров

.дитини та осіб, що вважають себе (або дійсно є) її бать-

ками- Якщо в крові дитини виявляється фактор, що від-

сутній у матері і у чоловіка, що припускається як бать-

ко, то цей чоловік категорично виключається з кола об-

винувачуваних. Коли ж навіть всі досліджені фактори

крові дитини збігаються з кров'ю гаданого батька, то і

тоді він лише не виключається як можливий батько, але

категорично стверджувати цього не можна, бо дуже ба-

гато людей можуть мати однакову групу, тип, резус-на-

лежність та інші властивості крові. Як правило, можли-

вість походження дітей від конкретних батьків визна-

чається за спеціально складеними таблицями.


На сучасному етап) розвитку судово-медичної експер-

тизи все ширше використовується геногипоскопічний

метод встановлення походження дитини від конкретних

батьків. Метод може застосовуватись при експертизі

як крові, так й інших тканин. Перші спроби іденти-

фікації цим способом виконані англійським ученим

А. Дж. Джеффрейсом у середині 80-х років.


Метод базується на тому, що дезоксирибонуклеїнова

кислота (ДНК) як носій спадкової інформації має індиві-

дуальну будову окремих ділянок своєї молекули. Ці ді-

лянки названі гіперваріабельними. Структури ДНК роз-

міщуються в ядрах клітин і складаються з молекул.

Спадкова інформація молекул ДНК, а отже, і будова гі-

перваріабельних ділянок, властива не тільки крові, а й

іншим органам і тканинам тіла конкретної людини, при-


361


чому ці ділянки зберігаються упродовж всього життя,

збігаючись тільки в однояйцевих близнят. Виходячи з

цього метод генотипоскопічної ідентифікації — найбільш

універсальний. Нині він ще не набув широкого розпов-