Н.І. Пирогова «затверджую» на методичній нараді кафедри внутрішньої медицини №1 Завідувач кафедрою професор Станіславчук М. А. Методичні рекомендації

Вид материала

Методичні рекомендації

Содержание 4.2. Практичні завдання, які виконуються на занятті. Типові задачі Hетипоbi задачі Міністерство охорони здоров'я україни Методичні рекомендації 1. Актуальність теми 2. Конкретні цілі 3. Базовий рівень підготовки 4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття Характер, темп розвитку

Подобный материал:

• М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри внутрішньої медицини №1 Завідувач, 1218.04kb.
• М.І. Пирогова «Затверджено» на методичній нараді кафедри внутрішньої медицини №3 Завідувач, 744.18kb.
• М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри внутрішньої медицини №3 Завідувач, 767.44kb.
• М.І. Пирогова "Затверджено" на методичній нараді внутрішньої медицини №3 Завідувач, 449.35kb.
• М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри внутрішньої медицини медичного, 5283.46kb.
• Н.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри внутрішньої медицини медичного, 3564.3kb.
• М.І. Пирогова,,Затверджено,, на методичній нараді кафедри очних хвороб 2ОО8р.№ завідувач, 381.56kb.
• М.І. Пирогова «затверджено» на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 200 р. Методичні, 280.36kb.
• М.І. Пирогова затверджено на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 20 р. Методичні, 1518.28kb.
• М.І. Пирогова затверджено на методичній нараді кафедри Завідувач кафедри 20 р. Методичні, 1007.04kb.

4.2. Практичні завдання, які виконуються на занятті.

1. Самостійна робота біля ліжка хворого:

а) вияснення у хворого скарг, анамнезу захворювання, аналіз отриманих даних;

б) огляд хворого по системах і аналіз даних об’єктивного дослідження.

2. Знайомство студентів з результатами лабораторних, інструментальних методів дослідження. Інтерпретація отриманих результатів.

3. Студенти аналізують одержані дані об’єктивного та додаткових методів дослідження.

4. Студенти призначають хворому лікування, виписують необхідні рецепти.


5.Матеріали для самоконтролю

ТИПОВІ ЗАДАЧІ

1. Хвора 25 років, поступила з скаргами на болі в епігастрії, які виникають після їжі через 2 години, супроводжуються блювотою, печією; крім того, больовий синдром наголошується вночі і вранці натщесерце. Виявлена схильність до закрепів. Хворіє впродовж 6 років хронічним гастродуоденітом. Втратила у вазі 8 кг. При об'єктивному обстеженні виявлена резистентність м'язів і болючість в пілородуоденальній зоні, точках Опенховського-Боаса. Позитивний симптом Менделя. Печінка не збільшена. Селезінка не пальпується. При пальпації по ходу товстого кишечника болючості немає. Нв – 100 г/л; Le – 8 х 10 ⁹ / л; ШОЕ 10 мм/год. ФГДС: слизова шлунка гіперемована, складки збережені, багато слизу; на передній стінці цибулини 12-перстної кишки є дефект 8 мм в діаметрі, дно вкрите фібрином.

1. Поставте діагноз.
   
2. Які додаткові методи дослідження необхідно виконати.
   
3. Яке лікування потрібне провести хворому?
   
4. Ваша подальша лікарська тактика.
   

2. Хворий 28 років, поступив в терапевтичне відділення з скаргами на болі в епігастральній області, які виникають через 1,5 – 2 години, після їжі, іноді натщесерце, періодичну блювоту, яка приносить полегшення, печію, відчуття «кислоти» в роті, закрепи. Хворіє близько 3 – х років. Стан погіршується весною і восени. Загальний стан задовільний. Апетит задовільний, живіт м'який, болючий в епігастральній області праворуч від серединної лінії. Симптом Менделя позитивний.

1. Поставте діагноз.

2. При яких патологічних станах визначається позитивний симптом Менделя?


HЕТИПОBI ЗАДАЧІ


1. Хворий В., 60 років. Поступив у відділення з скаргами на біль в надчеревній області, печію, нудоту. Протягом багатьох років страждає виразковою хворобою, неодноразово лікувався із цього приводу в терапевтичному відділенні. Впродовж останніх 2 тижнів біль став виникати значно частіше, носить інтенсивний характер, супроводжується загальною слабкістю, виникає як вдень, так і вночі, не пов'язана з їжею. При огляді: стан середньої тяжкості. Неспокійний, збуджений, стривожений своїм станом. Пульс 80 в хв, аритмічний, з екстрасистолами, задовільного наповнення і напруги. І-й тон серця ослаблений. Акцент ІІ тону над аортою і систолічний шум над верхівкою. У легенях хрипів немає. Живіт м'який, болючий в надчеревній області і у області верхньої третини правого прямого м'яза живота. Вночі у хворого повторився напад болю, який супроводжувався різкою слабкістю, холодним потом, зниженням АТ до 80/ 40 мм рт.ст. Терміново викликаний до хворого черговий хірург, гострого хірургічного захворювання не виявив. Аналіз крові: Нв - 130 г/л, Ер. – 4,2 х 10 ¹²/л, Л. – 12,6 х 10 ⁹ /л, э – 0%, а/с – 12%, с/я – 56%, лимф. – 28%, мон - 4%, ШОЕ – 12 мм/год, АсАТ – 1,2 ммоль/л, АлАТ – 0,68 ммоль/л. Аналіз сечі: УВ – 1020, білка – сліди, цукру - немає, лейк. – 0 -2 в п/з. Діастазу сечі по Вальгемуту – 64 од. ЕКГ: у ІІІ, ІІ і аVF відведеннях - куполоподібний зсув інтервалу S – Т вгору, двофазний зубець Т і патологічний зубець Q.

1. Ваш діагноз?
   
2. Які невідкладні заходи необхідні для порятунку хворого?
   

2. Хворий Б., чоловік, 38 років пред’являє скарги на біль в надчеревній області, що виникають через 15-20 хв. після прийняття гострої і грубої їжі, інколи блювоту. Хворіє 3 роки, початок захворювання поступовий. Декілька разів лікувався в стаціонарі. Знаходиться на диспансерному обліку. Об’єктивно: нормостенічної конституції, задовільного харчування. Шкіра звичайного кольору, бронхо-легенева система без особливостей. Живіт активно бере участь у диханні, при перкусії помірна болючість в надчеревній області, при поверхневій пальпації відмічаються болі посередині між мечоподібним відростком і пупком. Лабораторні данні: загальний аналіз крові і сечі - без особливостей, фракційне дослідження шлункового вмісту - нормальна секреторна і кислотоутворююча функція. Рентгенологічне обстеження: посилена моторно-евакуаторна функція шлунку, по малій кривизні шлунку – конвергенція складок слизової оболонки шлунку.

1. Сформулюйте попередній діагноз.

2. Які додаткові методи обстеження необхідно призначити хворому?


Рекомендована література.

1. Госпітальна терапія / Середюк Н.М., Нейко Є.М., Вакалюк І.П. та ін. За ред. Є.М.Нейка. – К.: Здоров’я, 2003. – 1176 с.
   
2. Сєркова В.К., Станіславчук М.А., Монастирський Ю.І. Факультетська терапія. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. – 624 с.
   
3. Как вылечить хронический гастрит, язвенную болезнь желудка и 12-п. кишки и предупредить рак желудка?: В вопросах и ответах гастроэнтеролога врачу общей практики и пациенту / Передерий В.Г., Чернявский В.В. – Луганск: РИО ОАО «ЛОТ», 2005. – 314 с.
   
4. Пиманов С.И. Эзофагит, гастрит и язвенная болезнь: руководство для врачей / Пиманов С.И. – М.: Медкнига; Нижний Новгород: НГМА. – 2000. – 378 с.
   
5. Гастродуоденальная патология и проблемы восстановительного лечения / Филимонов Р.М. – М.: Мед. информ. агентство, 2005. – 391 с.
   
6. Сучасні класифікації та стандарти лікування розповсюджених захворювань внутрішніх органів / за ред.. д-ра мед. наук, проф. Ю.М.Мостового. – 11-е вид., доп. і перероб. – Вінниця: ДП «ДКФ», 2009. – 528 с.
   
7. Виразкова хвороба 12-палої кишки в практиці лікаря загальної практики сімейної медицини: Метод. рекомендації. – Івано-Франківськ: Укр. Центр наук. мед. інформації і патентно-ліцензійної роботи, 2006. – 20 с.
   
8. Окороков А.Н. Язвенная болезнь / Окороков А.Н., Базеко Н.П. – М.: Медицинская литература, 2005. – 256 с.
   
9. Бабак О.Я., Фадеенко Г.Д. Фармакотерапия пептических язв желудка и 12-перстной кишки: Монография. – Науч. издание. – Харьков: Основа, 1997. – 240 с.
   
10. Передерий В.Г. Язвенная болезнь. Прошлое. Настоящее. Будущее / Передерий В.Г. – К., 2002. – 256 с.
    
11. Этиология и патогенез язвенной болезни / Вирхов Р., Щербаков А.И., Подкаминский Н.Г.: Научный центр хирургии РАМН, Фонд развития нових медицинских технологий. – М.: Весть, 2006. – 847 с.
    

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова


«Затвержено»

на методичній нараді кафедри

внутрішньої медицини № 1

Завідувач кафедрою

________ проф. Станіславчук М.А.

«_31_» 08. 2009 р.


МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної роботи студентів

Учбова дисципліни	Внутрішня медицина
Модуль № 1	Основи внутрішньої медицини
Смисловий модуль	Основи діагностики, лікування та профілактики хвороб органів травлення
Тема заняття	Основні симптоми хвороб органів травлення і методи дослідження в гастроентерології
Курс	4
Факультет	Медичний № 1

Методичні рекомендації складені відповідно освітньо-кваліфікаційних характеристик і освітньо-професійних програм підготовки фахівців, які затверджені Наказом МОЗ України від 16.05.2003 № 239 і експериментально-учбового плану, який розроблений на принципах Європейської кредитно-трансферної системи (ЕСТS) і затвердженої Наказом МОЗ України від 31.01.2005 р. № 52


Вінниця — 2009

1. Актуальність теми

Останнім часом у світі спостерігається ріст функціональних і запальних захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ); зокрема гастроезофагальної рефлюксної хвороби, патології підшлункової залози і печінки, неспецифічного виразкового коліту і хвороби Крона.

Захворювання ШКТ є мультифакторною патологією із складним патогенезом; тому вміння лікаря розібратися в поєднаннях, різноманітних клінічних симптомах забезпечує успіх діагностики, а, отже, і ефект лікування.

2. Конкретні цілі

• Виявляти основні синдроми при захворюваннях органів травлення;
  
• Виявляти при обстеженні гастроентерологічних хворих провідні симптоми захворювань органів травлення;
  
• Аналізувати дані гастроентерологічного анамнезу;
  
• Аналізувати дані фізикального обстеження (огляду, пальпації, перкусії, аускультації), що характеризують патологію органів травлення;
  
• Проводити диференціальну діагностику основних симптомів при захворюваннях органів травлення;
  
• Визначати покази і покази і протипоказання до проведення додаткових (лабораторних і інструментальних) методів обстеження;
  
• Складати план обстеження хворого з патологією травного тракту;
  
• Аналізувати основні лабораторні та інструментальні показники (ФГДС, ФКС, УЗД, рентгенобстеження черевної порожнини) при захворюваннях органів травлення;
  
• На підставі даних, одержаних при обстеженні хворого, зробити висновок про наявність у нього захворювання органів травлення і встановити морфологічний, функціональний і нозологічний діагноз.
  

3. Базовий рівень підготовки

Назва попередньої дисципліни	Одержані навики
Медична фізика	Розуміння фізичних основ методів інструментального дослідження органів травлення (інтрагастральної рН-метрії, ФГДС, ФКС , УЗД і рентгенобстеження органів черевної порожнини)
Нормальна анатомія	Анатомічна характеристика морфоструктури ШКТ здорової людини
Нормальна фізіологія	Показники нормального процесу травлення, обміну речовин
Патологічна анатомія	Знання анатомічних змін, які є причиною порушення структури і функції органів травлення
Патологічна фізіологія	Патофізіологічні механізми формування основних захворювань ШКТ
Рентгенологія	Рентгенологічна верифікація патологічних змін органів травлення
Пропедевтика внутрішньої медицини	Уміння збирати анамнез і проводити фізикальне обстеження хворих із патологією травної системи

4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття


4.1. Перелік основних термінів, параметрів, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття


Основні терміни:

Термін	Визначення
Cимптоми: Менделя Жобера Гротта Кача Ортнера Кера Мюсcі-Георгієвського Пекарського Мерфі Курвуазьє Щоткіна-Блюмберга
Синдроми: Диспепсії Больовий Набряково-асцитичний Портальної гіпертензії Мальдигестії Мальабсорбції Гепатомінальний Мезенхімального запалення Холестаза Цитоліза

4.2. Теоретичні питання до заняття

1. Основні синдроми при захворюваннях органів травлення.
   
2. Які симптоми найбільш характерні для патології ШКТ?
   
3. Диференціальний діагноз абдомінального больового синдрому.
   
4. Особливості диспепсичного синдрому залежно від нозології.
   
5. Механізм виникнення асциту при захворюваннях органів черевної порожнини.
   
6. Диференціальний діагноз набряково-асцитичного синдрому.
   
7. Етіологія та діагностика абдомінального ішемічного синдрому.
   
8. Причини діареї та її особливості у хворих з патологією травного тракту.
   
9. Діагностика гепатолієнального синдрому.
   
10. Спленомегалія та гіперспленізм у хворих з патологією органів травлення.
    
11. Загальний план додаткового обстеження гастроентерологічного хворого.
    
12. Роль ФГДС і ФКС в діагностиці захворювань ШКТ.
    
13. Методи оцінки функціонального стану органів травлення.
    
14. Роль Рö-логічного дослідження в діагностиці і диференціальній діагностиці захворювань травного тракту.
    
15. Прогностичне значення вираженості основних симптомів, що виявляються при патології органів травлення.
    

4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті

1. Удосконалення методики збору гастроентерологічного анамнезу.

2. Удосконалення фізикального обстеження хворого.

3. Виявлення і аналіз особливостей результатів пальпації, перкусії і аускультації органів травлення у обстежуваного хворого.

4. Клінічна оцінка функціонального стану органів травної системи у обстежуваного хворого.

5. Складання плану додаткового обстеження.

6. Короткий аналіз результатів клініко-лабораторного та інструментального (Рö-логічного, ендоскопічного, ультразвукового) обстеження.

7. Формування морфологічного і функціонального діагнозу хворого відповідно до сучасних класифікацій.

8. Оцінка прогнозу обстежуваного хворого.


5. Зміст теми

Найбільш частими захворюваннями органів травлення є хронічні гастродуоденіти, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, жовчно-кам’яна хвороба (ЖКХ), хронічні панкреатити, хронічні гепатити, виразкова хвороба 12-палої кишки.

Основними причинами інвалідизації та смертності являються цироз печінки, неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона.

До провідних клінічних синдромів при патології органів травлення відносяться больовий абдомінальний синдром, диспенсія, синдроми мальабсорбції та мальдігестії, гепатолієнальний синдром, гіперспленізм. Такі симптоми захворювань ШКТ як жовтяниця, діарея, обстінентний синдром, втрата маси тіла, часто є загрозливими ознаками важкого прогнозу і вказують на необхідність обстеження пацієнта.

Одним із найбільш значущих і доступних для лікаря діагностичних тестів є ретельно зібраний гастроентерологічний анамнез.

Частим проявом патології органів травлення є больовий синдром. Оскільки в черевній порожнині та поза очеревинному просторі розміщені не лише органи травлення, але і селезінка, нирки то поняття «абдомінального болю» не є тотожним «болю при хворобах органів травлення». Крім того, біль в епігастрії, здухвинних ділянках може бути обумовлена патологією малого тазу, наднирників, гінекологічними захворюваннями.

Больові рецептори порожнистих органів травлення (стравохід, шлунок, тонка і товста кишка, жовчний міхур, жовчні і панкреатичні протоки) розташовані у їх м’язовому шарі. Крім того, больові рецептори знаходяться у капсулі паренхіматозних органів (печінки, підшлункової залози (ПЗ), селезінки, нирок), тобто при збільшенні, особливо швидкому, цих органів розвивається больовий синдром. Больові рецептори локалізуються також в парієнтальній очеревині і брижі, тоді як у великому сальнику і вісцеральній очеревині вони відсутні. Цим можна пояснити той факт, що навіть при тяжких ураженнях, але без вволікання капсули органів, брижі і парієнтальної очеревини, біль може бути незначним. І навпаки, при менш суттєвих ураженнях, але при вволіканні вищенаведених структур, біль буває значним. Крім того, виражені болі розвиваються при захворюваннях, в патогенезі яких має місце спазм (жовчна, ниркова коліки), розтягнення порожнистого органу (метеоризм, розтягнення жовчного міхура, внутрішньопротокова гіпертензія при обструктивному хронічному панкреатиті, блокування каменем відтоку сечі з розвитком гідронефрозу), збільшення паренхіматозного органу з розтягненням капсули (набряк ПЗ, синдром Бада-Кіарі).

По швидкості виникнення і тривалості абдомінальні болі ділять на миттєві, швидкі, повільно виникаючі, а також інтермітуючі (табл. 1).


Характеристика абдомінального болю по швидкості розвитку

Характер, темп розвитку	Причини хвороби
Миттєво виникають, інтенсивні, нестерпні	Перфоративна виразка, розрив аневризми крупної судини, жовчні або ниркові коліки (при проходженні каменю), інфаркт міокарду
Швидко виникають (на протязі кількох хвилин), інтенсивні болі постійного характера)	Гострий панкреатит, повна кишківникова непрохідність, тромбоз мезантеріальних судин
Постійно виникають (можуть тривати годинами)	Гострий холецистит, дивертикуліт, гострий апендицит
Інтермітуючі і колькоподібні (можуть тривати годинами)	Механічна тонкокишкова непрохідність, ЖКХ

По етіології болі в животі діляться на інтра- і екстрабдомінальні.

Інтраабдомінальні:

• Розповсюджений перитоніт (при перфорації порожнистого органу, позаматковій вагітності);
  
• Запалення певних органів: апендицит, холецистит, холангіт, дивертикуліт, виразкова хвороба, гастродуоденіт, ентерит, коліт, гепатити, запалення органів малого тазу, пієлонефрит, лімфаденіт);
  
• Обструкція порожнистого органу або проток: інтестінальна, міліарна, панкреатична, маткова, сечовивідних шляхів;
  
• Ішемія: мезентеріальна, інфаркти кишківника, селезінки, печінки, перекрути органу (жовчного міхура, яєчок, кисти додатків, кишківникових петель);
  
• Інші синдроми: подразнення кишківника, метеоризм, пухлини черевної порожнини, гемолітичні кризи, хвороба Шенляйн-Геноха.
  

Екстраабдомінальні:

• Захворювання органів грудної клітки (пневмонії, плеврити, пневмоторакс, інфаркт міокарду, ТЕЛА, хвороби стравоходу);
  
• Нейрогенні захворювання хребта, Herpes Zoster, сифіліс, поліневрит, в тому числі алкогольний;
  
• Метаболічні порушення: цукровий діабет, наднирникова недостатність, токсичний зоб, уремія, порфірія;
  
• Вплив токсинів: укуси комах, дія отрут.
  

По механізму виникнення абдомінальні болі поділяються на 4 типи: вісцеральні, норієтальні (соматичні), віддзеркалені (що іррадіюють) і психогенні (функціональні).

Вісцеральні болі виникають при наявності патологічних стимулів у внутрішніх органах і проводяться симпатичними волокнами. Основними причинами їх є раптове підвищення тиску в порожнистому органі і розтягнення його стінки (дистензійний біль), спазм гладеньких м’язів, розтягнення капсули, паренхіматозних органів , натягнення брижі, судинні порушення (ішемічний біль).

Характерні ознаки сприйняття вісцерального болю:

• епігастральна – при хворобі шлунку, ДПК, ПЗ, печінки, жовчного міхура;
  
• періумбілікальна – при ураженні жовчної і сліпої кишки;
  
• гіпогастральна – при ураженні товстої кишки, органів малого тазу.
  

Поява вісцерального болю нерідко поєднана з рефлекторними вегетативними реакціями (блювота, що не приносить полегшення, тахі- або брадікардія, артеріальна гіпертензія).

Біль пов’язаний із ішемією, також може мати різний характер, котрий залежить від функціонального або органічного походження судинних порушень, їх розповсюдженості, стану реваскуляризації органів; ангіоспастичний біль відрізняється нападоподібністю, а стенотичний – поступовим розвитком, але обидва варіанти виникають або посилюються на висоті травлення («черевна жаба»). У випадку тромбозу або емболії біль стає жорстоким, наростаючим.

Таким чином, при обстеженні хворого необхідно звернути увагу на особливості абдомінального больового синдрому: характер больового нападу, його тривалість, умови виникнення і припинення, виразність больових відчуттів. Під час бесіди з хворим можна виявити локальний (коли пацієнт вказує на locus morbi кінчиком пальця - наприклад, при виразковій хворобі) і дифузний (всією долонею - наприклад , при гастриті) характер захворювання.

Розуміння патогенезу больового синдрому дозволяє обрати адекватні засоби лікування, так, у випадку вісцерального характеру болю ефективні препарати, що нормалізують моторику ураженого органу; при соматичному походженні болю ці препарати неефективні і протипоказані.

Зовнішній огляд пацієнта дозволяє виявити ознаки гіповітамінозу, притаманного синдромам мальдігестії та мальабсорбції, зміну конфігурації живота, розширення вен передньої черевної стінки, набряково-асцитичний синдром, жовтяниця.

При обстеженні хворого з жовтяницею слід пам’ятати, що не завжди вона є результатом відкладання у шкірі та склерах жовчних пігментів. Існують речовини, зокрема каротин і хінакрин, які також можуть надавати шкірі жовтий відтінок; проте вони не забарвлюють склери. Оскільки некон’югований білірубін інтенсивно забарвлює жирова тканину, жовтяниця, обумовлена збільшенням некон’югованого білірубіну, надає ділянкам з великим вмістом жиру жовтого кольору. Кон’югований білірубін концентрується переважно в еластичних тканинах. Жовтяниця, пов’язана з надлишком кон’югованого білірубіну, більш помітна на шкірі, слизових оболонках і склерах. В цілому, жовтяниця може бути виявлена клінічно, якщо рівень загального білірубіну сироватки перевищує 34 мкмоль/л. Однак, якщо оглядали пацієнта при штучному освітленні, таку жовтяницю можна не помітити. При штучному освітленні жовтяницю легко визначити лише при вмісті загального білірубіну >68 мкмоль/л.

Виявлення набряково-асцитичного синдрому не становить труднощів, проте збільшення в об’ємі живота обов’язкова, але найменш надійна ознака асциту. Збільшення живота спостерігається при метеоризмі, у хворих із значним ожирінням, при атонії передньої черевної стінки, пухлинах черевної порожнини, великих кистах додатків, вагітності. У початкових стадіях накопичення асцитичної рідини важливими симптомами являються від’ємний діурез, зростання маси тіла, поява притуплення перкуторного звуку в лівому і правому фланках і в нижній половині живота, що зміщуються при зміні положення тіла. На об зорній Rö-грамі контури органів черевної порожнини нечіткі, визначається високе стояння куполів діафрагми. При невеликих асцитах хворий відмічає відчуття повноти в животі, періодичне здуття, тісним стає одяг в талії. Перкусія і пальпація при початковій стадії асциту часто неефективні. Для діагностики ранніх стадій асциту слід застосовувати УЗД. Асцити середніх і великих розмірів, коли в черевній порожнині міститься 3-6 л рідини і >, визначається пальпаторно і перкуторно.

Оскільки асцит часто зустрічається при злоякісних або запальних захворюваннях необхідно диференціювати ці форми асциту від асциту при портальній гіпертензії. Слід виключити механічну обструкцію печінкових вен (синдром Бада-Кіарі, або нижньої порожнистої вени, застійну серцеву недостатність, констриктивний перикардит, туберкульозний перитоніт, хронічний перитоніт іншої етіології, мікседему, нефротичний синдром, кисти і пухлини додатків, злоякісні пухлини інших органів з метастазами в очеревину (раковий, часто геморагічний або хільозний асцит, мезотеліому очеревини).

Для уточнення етіології асциту вирішальне значення має діагностична пункція черевної порожнини тонкою голкою із добуванням 20-30 мл асцитичної рідини. Геморагічний характер рідини притаманний цирозу-раку печінки, іншим злоякісним пухлинам і асциту травматичної етіології. Причинами геморагічного асциту при цирозі може бути раптова кровотеча в черевну порожнину при розриві крупної венозної колатералі або селезінки (вимагають термінового хірургічного втручання) або просочування крові із дрібної судини. Геморагічний асцит при цирозі є несприятливою прогностичною ознакою: у цих хворих швидко розвивається енцефалопатія і гепаторенальний синдроми.

При наявності в анамнезі у хворого з асцитом захворювання печінки вірогідною є портальна гіпертензія. В початковій, компенсованій фазі, портальна гіпертензія клінічно не проявляється або проявляється неспецифічними порушеннями – метеоризмом, нахилом до діареї, нудотою і болем у верхній половині живота, часто під мечевидним відростком. Біохімічні проби печінки можуть не відрізнятися від норм величин навіть при різко вираженій портальній гіпертензії. На стадії початкової декомпенсації портальна гіпертензія супроводжується помітним варикозним розширенням вен нижньої третини стравоходу і кардії (виявляється ендоскопічно, рідше рентренологічно) і незначними явищами гіперспленізму. Стадія некомпенсованої, або ускладненої портальної гіпертензії характеризується розвитком наступних симптомів: значної цитопенії (гіперспленізм), особливо часто тромбоцитопенії із геморагічним синдромом і анемією, різко вираженим варикозним розширенням вен нижніх ⅔ стравоходу і кардіального відділу шлунку з можливими стравохідно-шлунковими кровотечами, розвитком набряково-асцитичного синдрому і портокавальної шунтової енцефалопатії. При УЗД портальна гіпертензія діагностується на основі збільшення діаметру воротної вени і недостатнього розширення її розгалужень під час вдиху.

Для верифікації діагнозу у гастроентерологічного хворого проводяться додаткові лабораторно-інструментальні дослідження.

Загальний аналіз крові дозволяє виявити гіперспленізм і провести диференціальну діагностику із захворюваннями крові, що також часто проявляються гепатолієнальним синдромом. Синдроми цитолізу, холестазу, мезенхімального запалення підтверджуються даними біохімічного дослідження крові (АЛТ, АСТ, ГГТП, ЛФ, фібриноген, білірубін, холестерин). Рівень альбуміну, тимолова проба вказують на порушення білковосинтетичної функції печінки. Імуноферментні аналізатори застосовують зокрема і для діагностики вірусних і бактеріальних інфекцій; ¹³С-уреазний дихальний тест для виявлення Н.pylori.

УЗД, являючись на даний час скринінговим методом обстеження в гастроентерології, є незамінною в діагностиці об’ємних процесів ШКТ, портальної та біліарної гіпертензії. За наслідками ендоскопічного обстеження діагностують ураження верхніх та нижніх відділів травного тракту, виконують біопсію і т.і. Сцинтиграфічні методи застосовують в діагностиці патології печінки. Дослідження функціонального стану секреторної функції шлунку передбачає застосування інтрагастральної рН-метрії, жовчовивідних шляхів − 5-ти фазного дуоденального зондування і т.д.

Діагноз гастроентерологічного хворого включає встановлення етіології процесу (по можливості), морфологічні зміни і оцінку функціонального стану органів травлення; наявність та ступінь ускладнень.

Ускладнення визначають прогноз пацієнта і нерідко вимагають ургентної терапії (кровотечі із верхніх та нижніх відділів травного тракту, печінкова кома).