Державний вищий навчальний заклад
| Вид материала | Документы |
- Державний вищий навчальний заклад, 466.69kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 1225.87kb.
- Молоді та спорту України, 63.5kb.
- Державний вищий навчальний заклад Київський національний економічний університет імені, 355.61kb.
- Доктор юридичних наук, доцент, 3894.02kb.
- Державний вищий навчальний заклад запорізький національний університет, 520.84kb.
- Державний вищий навчальний заклад, 1353.58kb.
- Стеценко Богдан Станіславович. Акціонерні товариства на ринку капіталів України: дис, 207.8kb.
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 1931.11kb.
- Міністерство аграрної політики та продовольства україни державний вищий навчальний, 3279.57kb.
Лишайники острова Хортиця
Лишайники є дуже важливими авто-гетеротрофними компонентами біогеоценозів, вони акумулюють сонячну енергію і розкладають органічні та мінеральні речовини. Першими колонізуя субстрати, що нездатні для поселення інших рослин, лишайники поступово руйнують їх. В результаті їх життєдіяльності готується грунт для поселення судинних рослин. Лишайники дуже чутливі до чистоти повітря, тому можуть використовуватись як тест-об`єкти для фітоіндикації навколишнього середовища.
Для вивчення лишайникової флори о. Хортиця були використані методи спостереження, порівняння, описання, розрахування лишайникового коефіцієнту (ЛК) та методи прикладної та часної ліхенометрії [Oкснер, 1968]. В ході дослідження фітоценозів о. Хортиця було знайдено та індефіковано 13 видів лишайників. При морфологічному порівнянні зібрані зразки були класифіковані на екологічні групи з урахуванням форму талому. В результаті отримані слідуючі данні: на Хортиці присутні всі єкологічні групи лишайників за виключенням амфібічної, так як відповідні водні умови відсутні. I екологічна група (епілітні лишайники) не містить у своєму складі види з кустистою формою талому і представлена видами, що переважно ростуть на кам`янистих субстратах. II екологічна група (епігейні), виражена підгрупою лишайників прикріплених до грунту і містить у своєму складі один вид з кустистою (сцифоїдною) формою талому – Cladonia fimbriata. III екологічна група (епіфітні лишайники, що живуть на корі дерев) має в своєму складі всі морфологічні форми, що досліджувались [Гарибова, 1978].
В результаті застосування прикладної та часної ліхенометрії були розраховані слідуючі показники: густота лишайникового покриву для трьох видів склала відповідно 6; 70,75 та 86,75 тал/м3, що говорить про широкий видовий спектр таких лишайників, як Xanthoria parientina, Cladonia fimbriata та Parmelia saxatilis. ЛК був розрахований для найбільш зустрічаємого виду Cladonia fimbriata та склав 0,34, що більш ймовірно для даної екологічної зони.
Таким чином Національний природний заповідник „Хортиця” має велике видове різноманіття лишайників і потребує на подальше їх вивчення, описання та класифікацію.
Література
- Окснер А.М. Флора лишайників України. – К.: Наукова думка, 1968. – 234с.
- Гарибова Л.В и др. Справочник-определитель «Лишайники, водоросли, мхи СССР». – М.: Мысль, 1978. – 367с.
Толстоус Максим
студент 4 курсу біологічного факультету
Морозостійкість деяких видів жимолості як показник інтродукціі
Серед чагарникових порід широко представленими в гірських і равнинних лісах помірної зони Євразії і Північної Америки є жимолость. Цікавість до неї проявляють ботаніки та озеленювачі, лісоводи та садоводи. Тіньовитривалість і непримхливість до умов проїзростання багатьох видів жимолості дають змогу лісоводам використовувати їх у захисних та захисно-рекреаційних насадженнях, широко втілювати їх різноманітні види і форми в практику декоративного, промислового та аматорського садівництва.
Метою даної роботи було вивчення морозостійкості чотирьох видів роду Lonicera: L. tatarica, L. caprifolum, L. Henri та L. japonica, що проізростають у дитячому ботанічному саду міста Запоріжжя і широко використовуються для озеленення промислового міста.
Для цього використовували слідуючи методи: гісто-хімічний, біометричний та фенологічний.
Як відомо, морозостійкість деревних порід тісно пов’язана зі змінами періодів спокою та активності. Чим більше рослина знаходиться у фазі спокою, тим вона краще протистоїть впливу несприятливих умов середовища.
Важливу роль у морозостійкості відіграє лігніфікація пагонів та накопичення в них крохмалю. Під впливом низьких температур змінюється вміст лігніну. Високий ступінь лігніфікації восени в умовах Запоріжжя відмічається у таких видів, як жимолость капріфоль та жимолость татарська, нижчий – у південних видів жимолостей Генрі та японської.
Дослідження накопичення та динаміки крохмалю у пагонах жимолості показало, що ж. татарська запасає більш значну кількість його у порівнянні з останніми трьома видами. Найбільш низький вміст крохмалю у ж. японської. Чим більше крохмалю запасає рослина, тим більш стійка вона до дії низьких температур.
Таким чином за визначеними показниками встановлено, що найбільш морозостійкими видами є жимолості татарська та капріфоль, які знайшли широке розповсюдження у місті Запоріжжя і не втратили своїх декоративних якостей при інтродукції.
Жимолості японська та Генрі незначно пошкоджуються у зимовий період, але легко відновлюються і також можуть широко використовуватись для озеленення міста Запоріжжя та області.
Ушкевич Наталія
студентка 3 курсу біологічного факультету
Індукована гамма-опроміненням зміна мінливості деяких кількісних ознак у рицини
Рицина є не тільки важливою олійною, але й достатньо оригінальною декоративною культурою [Мошкина, 1980]. Одним із методів розширення спектру генетичної мінливості, як основи селекційного пошуку, є фізичний мутагенез (опромінення) [Фадеева, 1980].
За об’єкт досліджень було взято різноманітні за морфологічними ознаками сорти та генотипи рицини (Осіння рапсодія, Д 699, Д 441). Насіння було оброблено гамма-опроміненням у дозі 200 гр.
Протягом усього вегетаційного періоду спостерігали за мінливістю кількісних та якісних ознак рослин М1, порівняно з контролем. Для цього використовували такі методи: спостереження, замірювання, статистичний.
Найбільша мінливість у дослідних варіантах спостерігалась за ознаками висоти та кількості китиць; порівняно з контролем зміни становили від 15% до 60%, причому напрямок змін залежав від генотипу.
Так, довжина китиці у генотипів Д 699 та 441 у рослин М1 знизилась на 40% та на 60% відповідно. Кількість китиць рослин М1 Осіння рапсодія перевищує показники контролю майже на 50% , а аналогічний показник рослин Д 699 та Д 441 зменшився на 15% та 50% відповідно.
Висота рослин М1 генотипу Д 699 не змінилась порівняно з контролем, а у генотипів Осіння рапсодія і Д 441 спостерігались протилежні результати (відповідно збільшилось на 15% та зменшилось на 25%).
Діаметр пагону у рослин М1 Осіння рапсодія більший за контроль на 5 %. У генотипів Д 699 та Д 441 спостерігається зниження цього показнику відповідно на 10% та 25%.
Крім змін кількісних ознак у рослин М1 всіх трьох генотипів спостерігається наявність морфозів, зокрема різні типи хлорозів та відозміни форми листя. Цей факт дозволяє припустити можливість отримання у поколінні М2 цікавих генетично стійких морфологічних форм.
Література
- Клещевина / Под ред. В.А. Мошкина - М.: Колос, 1980. -352с.
- Фадеева Т. С. Сравнительная генетика растений. Учебное пособие -Л.: ЛГУ, 1980. - 248с.
Хамазюк Ольга, * Качура Дмитро
студентка 3 курсу біологічного факультету,
* студент 2 курсу біологічного факультету
Варіювання забарвлення квітки у Linum grandiflorum Desf. та успадкування цієї ознаки гібридами F1
Льон великоквітковий ( Linum grandiflorum Desf.)―дикий однорічний вид, який є популярною культурою на європейському ринку декоративних рослин. Даний вид рослин, в основному, використовується як клумбова рослина. Окрім того, льон великоквітковий характеризується рядом цінних господарських ознак, а саме - наявністю великої коробочки, специфічного жирнокислотного складу та ін. Це кустиста рослина з гладким прямим стеблом висотою до 60 см. Листя м’яке, широколанцетовидне, зеленого забарвлення. Квітки крупні,частіше малинові або яскраво-червоні з темною плямою у центрі, до 4 см у діаметрі.
Природня популяція великоквіткового льону диморфна за забарвленням квітки. У природі зустрічаються рослини червоного забарвлення, серед яких зустрічаються рослини з квітками малинового або мідно-червоного кольору. Селекціонерами вже створені сорти з іншим забарвленням квітки. Забарвлення квітки варіює від білого до темно-червоного. Колір віночка може бути: білим, рожевим, блідо-абрикосовим, абрикосовим та темно-червоним. Відомо , що існують зразки і з синім кольором. Селекційна робота по створенню сортів з оригінальним забарвленням квітки триває й досі.
На даний момент генетичний контроль окремих типів забарвлення вивчений недостатньо. Нами вивчалось успадкування гібридами F1 льону великоквіткового окремих типів кольорів.
При схрещуванні сортів Фламінго і Аврора, які мали, відповідно, рожеве та абрикосове забарвлення квітки, реципрокні гібриди характеризувались наявністю нового кольору ― мідно-червоного. Це вказує на взаємодію генів, що відповідають за забарвлення квіток вказаних сортів. В подальшому буде вивчатися успадкування вивчаємих типів кольорів у поколінні F2.
Література
1. Лях В. О., Сорока А. І. Ботанические и цитогенетические особенности видов рода Linum и биотехнологичские пути работы с ними. ― Запорожье: Запорожский национальный университет, 2008.― 187 с.
Харченко Олена
студентка 5 курсу біологічного факультету
СТВОРЕННЯ НИЗЬКОРОСЛОГО ВИХІДНОГО МАТЕРІАЛУ СОНЯШНИКА ДЛЯ ДЕКОРАТИВНОГО НАПРЯМКУ
На сьогодні використанню соняшника декоративного в якості горшкової культури приділяється мало уваги. Більшість сортів цієї культури створюються на зріз або для клумб і являються високорослими. Низькорослі, або карликові сорти, з оригінальними декоративними ознаками представлені одинично. Але саме за горшковою культурою майбутнє використання соняшнику декоративного для озеленення територій.
Метою нашої роботи було створення низькорослого вихідного матеріалу соняшника декоративного для вирощування його в горщиках.
Соняшник декоративний (Helianthus annuus ssp. Ornamentalis) – однорічна трав’яниста рослина. Коренева система стрижнева. Стебло прямостояче з рихлою серцевиною, травянисте, опушене, высотой 40-80 см. Листки середні і великі, слабо опушені, трикутної або серцевидної форми з загостреними кінцями. Суцвіття – багатоквітковий кошик, велике, кулястої або плескатої форми. Діаметр кошика коливається в межах 10-20 см. Квітки двох типів: язичкові і трубчасті. Забарвлення язичкових квіток може бути жовтим, помаранчевим, темно-помаранчевим, жовто-лимонним, рожево-лимонним, лимонним.
З метою добору зразків з відповідними характеристиками проводили вимірювання висоти рослин та розміру листків, підраховували кількість бічних пагонів з суцвіттями, візуально оцінювали ступінь гофрованості та зубчастості листкової пластинки. Опис ознак проводили відповідно до методики проведення експертизи сортів та гібридів соняшнику декоративного на відмінність, однорідність і стабільність.
В результаті роботи по створенню низькорослого вихідного матеріалу соняшника декоративного, для вирощування в горщиках, в лініях матеріалу добору нам вдалося поєднати такі декоративні ознаки, як низькорослість на рівні 30-60 см, наявність значної кількості бічних пагонів, що подовжує період цвітіння і збереження декоративності на тривалий час, а також декоративні ознаки листків – гофрованість і зубчастість листкової пластинки.
Одержані результати даного дослідження розширюють уявлення про використання соняшнику декоративного в озелененні.
СЕКЦІЯ №2: ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. ЗООЛОГІЯ ТА ЕКОЛОГІЯ ТВАРИН
Адамова Катерина
студентка 5 курсу біологічного факультету
МІКРОМІЦЕТНІ КОМПЛЕКСИ ГРУНТУ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЗОН
МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ
Місто Запоріжжя є великим промисловим комплексом, де всі природні біоценози піддаються інтенсивному антропогенному навантаженню. Значний вплив на стан мікробіоценозу та його окремих представників здійснює рекреація і урбанізація [Стефурак, 2004], які розвинені в тій чи іншій ступені в екосистемах області.
Моніторинг біорізноманіття в природних екосистемах має вирішальну роль для формування їх стійкості [Дударева, Костюченко, 2008]. Дослідження функціонування мікроміцетних комплексів рекреаційних зон дає можливість оцінювати якість і придатність для побудування стійких зон відпочинку в умовах високого антропогенного тиску.
Досліджувався родовий склад і видове різноманіття мікроміцетних комплексів піщаного ґрунту рекреаційних зон м. Запоріжжя з різним ступенем антропогенного навантаження: пляжі о. Хортиця (контроль), Жданівський і Хвиля.
Встановлено, що чисельність мікроміцетів у піщаному ґрунті досліджуваних ділянок коливалися в межах від 4,5 до 13,5 тис. грибних пропагул у 1 г ґрунту. Найбільша чисельність грибів зареєстрована в ґрунті умовно чистої та забрудненої ділянок пляжу Жданівський, що перевищувало в 1,3 рази показники у контролі.
Проведений мікологічний аналіз показав, що основу мікроміцетних комплексів формували види, які належать до рр. Acremonium, Aspergillus, Cephalosporium, Curvularia, Verticillium, Penicillium. Домінували у ґрунті Жданівського пляжу представники р. Aspergillus, рясність яких в умовно чистій і забрудненій ділянках становила 25,9 – 65% відповідно. У зразках ґрунту умовно чистої зони пляжу Хвиля високою видовою щільністю характеризувалися рр. Penicillium, Cephalosporium, Acremonium, що становило відповідно 22,2, 16,6 і 16,6 %, тоді як на забруднених ділянках відмічалося збільшення частки рр. Verticillium та Cephalosporium (47,7 і 25 % відповідно).
Збільшення в досліджуваних ґрунтах частки видів рр. Aspergillus, Penicillium, Verticillium обумовлена здатністю цих грибів до токсиноутворення та високою толерантністю до антропогенного навантаження, що є характерним для ґрунту урбанізованих територій [Марфенина, 1996].
Таким чином, встановлено, що родовий і видовий склад ґрунтових мікроміцетів досліджуваних рекреаційних зон м. Запоріжжя відрізняється від фонових ґрунтів. Високе рекреаційне навантаження призводить до зміни у мікоценозі піщаних ґрунтів у бік збільшення присутності грибів з потенційно патогенними властивостями і здатних накопичувати полютанти.
Література
1. Стефурак В. П. Особливості структурно-функціональної організації мікробного компонента в рекреаційно порушених лісових біогеоценозах // X з’їзд Товариства мікробіологів України. – Одеса.: Астропринт, 2004. – С. 251.
2. Дударева Г. Ф., Костюченко Н. И. Влияние антропогенной нагрузки на состояние микробных комплексов почв Запорожской области // Мониторинг природных и техногенных сред. – Симферополь.: ДИАЙПИ, 2008. – С.125–127.
3. Марфенина О. Е. Особенности комплексов микроскопических грибов урбанизованных территорий / О. Е. Марфенина, Н. М. Каравайко, А. Е. Иванова // Микробиология. – 1996. – № 1. – С. 119–124.
Глоба Юлія
студентка біологічного факультету
СТРЕС У БАКТЕРІЙ ПІД ВПЛИВОМ ТЕМПЕРАТУРИ І ОКИСНИКІВ
Актуальність і доцільність роботи полягає в тому, що бактерії мають специфічні молекулярні механізми стресової відповіді, за допомогою якої досить легко адаптуються і виживають при несприятливих умовах. Стрес - це будь-які зміни в геномі або в навколишньому середовищі, які призводять до зниження швидкості росту або здібності до виживання. Особлива увага приділена стресовій відповіді бактерій на тепловий і окислювальний шок. Показано, що перехресна стійкість до стресів і комунікація бактерій за участю хімічних метаболітів має вплив на виживання бактерій в харчових продуктах. Виявлено, що стрес на біохімічному рівні включає активацію альтернативних шляхів метаболізму, зміну концентрації і активності гормонів і ферментів, зміну синтезу білків і різних груп і таким чином підтримання гомеостазу метаболічних функцій організмів досягається шляхом поєднання трьох основних типів біохімічних адаптацій: зміна типу макромолекул, зміна концентрації макромолекул, адаптивна регуляція функцій макромолекул. На молекулярному рівні відбувається пристосовна зміна процесів біосинтезу макромолекул, зміна швидкості синтезу РНК і білків. Виявлено також, що у відповідь на різні стресові впливи у клітинах бактерій відбувається збільшення вмісту МДА (малоновий диальдегід- специфічний пігмент бактерій), що пов'язане з активацією у цих умовах вільнорадикальних реакцій. Таким чином, вміст МДА може служити показником активності окислювальних процесів, обумовлених кисневими радикалами.
Мета роботи: виявити основні механізми захисту бактерій під дією стресових факторів; аналізувати та порівняти впливи різних факторів, які викликають стрес у бактерій; оцінити силу стресу через вирахування концентрації малонового диальдегіду.
Об’єктом дослідження являються умовно-патогенні бактерії: родини Enterobacteriaceae факультативно-анаеробні грамнегативні палочки ферментутворюючі (продигіозин) - Serratia marcescens, і бактерії родини Pseudomonadaceae аеробні грамнегативні палочки не утворюючі фермент - Pseudomonas iodinum.
Результати експерименту
| Культура | Метал | Концент-я металу | Дослід 05.10.09 | Дослід 07.10.09 | Примітки | ||
| Ріст | Пігм. | Ріст | Пігм | ||||
| Serratia marcescens | Со³+ + t°С | 1 мл / л | + | - | + | - | Задовільно |
| 2,5 мл / л | - | - | + | - | Задовільно | ||
| Serratia marcescens | Со³+ | 1 мл / л | + | - | + | - | Задовільно |
| 2,5 мл / л | - | - | - | - | ------------- | ||
| Pseudomonas iodinum | Со³+ + t°С | 1 мл / л | + | + | + | + | Задовільно |
| 2,5 мл / л | - | - | - | - | -------------- | ||
| Pseudomonas iodinum | Со³+ | 1 мл / л | + + | + | + + | + | добре |
| 2,5 мл / л | + | - | + | - | Задовільно | ||
Примітки: + + + дуже добре; + + добре; + задовідьно; Один.колон. – одиничні колонії бактерій, дуже слабкий ріст; - нічого не виявлено.
Література
1. Островский Д. Н. Третья линия обороны // Химия и жизнь. – 1997. - № 5. - С. 35-37.
2. Островский Д. Н. Окислительный стресс у бактерии.- М.: ИНБИ РАН, 1997. - 24 с.
3. Баснакьян И. А. Кислотный стресс у бактерий // Микробиология. – 2003. - № 5. - С. 121-126.
Бутенко Віра
студентка магістратури біологічного факультету
ФЕНОЛОГІЯ ТА ПОШИРЕННЯ МОЛІ МІНУЮЧОЇ КАШТАНОВОЇ В
м. ЗАПОРІЖЖІ
Починаючи з 1986 року над гіркокаштаном звичайним по всьому його ареалу нависла серйозна загроза винищення, спричинена небезпечним шкідником – Cameraria ohridella. Цей вид, протягом 23 років завдає шкоди каштанам у всіх країнах Європи. В Україні появу каштанової мінуючої молі датують 1998 роком. Найбільшого розповсюдження в Україні каштанова міль зазнала в період 2005, оскільки цим фітофагом були уражені каштани на значній території – від західних кордонів до річки Дніпро. Швидкість поширення молі в Європі від кордонів попереднього вогнища становить близько 100 км за сезон. Спочатку головним способом розповсюдження молі вважався переніс повітрям, але подальше, вивчення показало, що основні фактори перенесення каштанової молі - антропогенні (автомобілі, трейлери, потяги тощо).
Перші спалахи чисельності каштанової мінуючої молі в місті Запоріжжі були виявлені 2004 році. Найбільш численні вогнища були зафіксовані у промисловій зоні міста – Заводському та Ленінському районах, поблизу місць розвантаження і навантаження товарних залізничних потягів.
Отримані результати показали, що каштанова мінуюча міль вже поширилась в Бердянську, Мелітополі, Василівці та Вільнянську. У вересні пошкоджено було усе листя на гіркокаштанах і виявлено їх передчасну дефоліацію, яка в серпні сягала 30-40%. Аналіз отриманих даних показав, що в вогнищах, які нами віднесено до першої групи, умови для розвитку каштанової мінуючої молі є більш сприятливими. Про це свідчить висока щільність популяції молі і більш короткі терміни розвитку генерації (в першу чергу, за рахунок більш високих денних показників температур). У природі загибель гусені, яка не досягла VI віку, відмічена нами на 2-4 добу. Наприкінці березня смертність лялечок каштанової мінуючої молі в опалому листі складає від 60 до 90%.
Дослідження чисельності за районами міста Запоріжжя упродовж 2008 показали, що найбільше потерпали від шкідника райони з великою кількістю автотранспорту - це Ленінський та Ордженекідзівський райони. Середня чисельність шкідника була зареєстрована в Жовтневому, Комунарському, Хортицькому та Шевченківському районах. Найменші показники були відмічені в Заводському районі. Дослідження чисельності упродовж 2009 року показали збільшення чисельності молі мінуючої каштанової приблизно на 10-15% в порівнянні з попереднім роком. За ступенем заселення Cameraria ohridella виділяють Шевченківський Хортицький та Комунарський район. Ступінь ураження шкідником в Ленінському, Ордженікідзівському, Ленінському та Заводському районі склав 50%.
Література
- Зерова М.Д., Свиридов С.В., Народній М.Б. Каштанова мінуючи міль. - К.: Інститут імені І.І. Шмальгаузена, 2007. – 45с.
- Трибель С.О., Гаманова О.М. Каштанова мінуючи міль // Карантин і захист рослин. - 2008. - №1. – С. 5-10.
Драний Василь
студент 4 курсу біологічного факультету
Хижі напівжорсткокрилі Запорізької області
Матеріалами для виконання роботи послужили ентомологічні збори напівжорсткокрилих хижаків-ентомофагів у природних біоценозах, покинутих садах та агроценозах Запорізької області. Дані спостережень за їх поведінкою, трофікою, розподілом по культурам, фенологією тощо, зібрані протягом 2008-2009 років.
Німфи та імаго напівжорсткокрилих зустрічаються в основному в одних і тих самих місцях, тому їх легко збирати, користуючись звичайними способами. Основні з них: стягування, пошуки на стволі та під лишайниками, під корою дерев і біля коріня, скошування (при загальних кількісних обліках), струшування в сачок, збір вручну, лов на світло. Було зібрано 197 екземплярів.
Хижі клопи Запорізької області представлені родинами Nabidae, Reduviidae, Antocoridae, Miridae, Pentatomidae – всього 19 видів із 5 родин. Домінуючими видами є 9, а саме Rhynocoris iracundus Poda, Nabis ferus L., Orius niger Wolft., O.minutus L., O.horvathi Reut., Anthocoris confusus Reut., Deraeocoris trifasciatus L., D.lutescens Schill, Arma custos L.
Хижі напівжорсткокрилі зустрічаються у відповідності з місцем локалізації своїх жертв, як правило, тримаються у кронах дерев та кущів, травостої.
Для всіх видів хижих клопів характерна поліфагія. Деякі види або групи видів надають перевагу окремим групам шкідників. Найбільше клопів-хижаків (як за родинами, так і за кількістю видів) афідофагів – хижаків попелиць, та псилідофагів – хижаків листоблішок, найменшою є група хижих клопів-кокцидофагів. Для хижих клопів родин Reduviidae та Nabidae не виявлено харчування кліщами, білокрилками, трипсами і кокцидовими. Широка поліфагія характерна для видів родин Antocoridae та Miridae.
Для клопів-ентомофагів в умовах Запорізької області характерні як моновольтинний (Orius horvathi Rtt.), так і полівольтинний типи розмноження (Orius niger Wolft.).Зимують в стадії імаго. Весняне пробудження та початок активності видоспецифічні.
При дотриманні заходів по збереженню хижих клопів їх роль в регуляції чисельності шкідників помітно збільшується, що дозволяє скоротити кількість обробок у агроценозах, отримати екологічно чисту продукцію та зменшити шкідливий вплив пестицидів на навколишнє середовище.
Жоглова Юлія
студентка магістратури біологічного факультету
Фауністичний склад та добова динаміка чисельності кровосисних комарів Дніпропетровської області
Наведені дані про видовий склад кровосисних комарів Дніпропетровської області, а також досліджено добову динаміку їх чисельності. Проведено порівняльний аналіз фауни родини Culicidae трьох агрокліматичних районів. Отриманий матеріал може бути використаний для ефективного проведення заходів з обмеження чисельності кровосисних комарів на території області.
Незважаючи на велику кількість публікацій, що торкаються різних аспектів вивчення кровосисних комарів, донині лишаються актуальними питання дослідження та моніторингу їх регіональних фаун. Це зумовлено як недостатньою вивченістю видового складу комарів окремих територій, так і необхідністю моніторингу видового складу фауни та чисельності окремих видів у зв’язку зі зміною клімату та характеру землевикористання. Представлено порівняльний аналіз сучасної фаун кровосисних комарів Дніпропетровської області трьох агрокліматичних районів. Конкретна задача – встановити наявні відмінності у видовому складі та фактори, що їх обумовлюють.
Відбір комарів проводили з червня по жовтень 2008 року на території Дніпропетровської області. Територія області поділена на три агро кліматичні райони: Північний недостатньо зволожений теплий район, Центральний помірно зволожений, помірно теплий район, Південний засушливий та дуже теплий район.
Для визначення видового складу виловлено 1 138 імаго комарів, в 30 точках, розташованих на околицях 10 населених пунктів. Збір дорослих комах проводився різними способами. Відловлювали всіх комарів, які сідали на оголену руку дослідника за 20 хвилин за допомогою ексгаустера. Використовувався метод ентомологічного косіння, облік добової активності проводили за допомогою дзвона Березанцева та світлових ловил вночі. Розбирали матеріал в лабораторії. Аналіз ступеню спільності фаун проводили за формулами Жаккара та і С’єренсена.
Таким чином, на основі отриманих даних сучасна фауна кровосисних комарів Дніпропетровської області включає в себе 19 видів 5 родів, з яких нами вперше було виявлено 3 види. А саме: Aedes detritus , Aedes pulchritarsis , Culex territans.
Простежується певна приуроченість деяких видів кровососів до окремих районів. Північний район переважно представлений видами роду Aedes та Anopheles, в центральному районі їх частка дещо зменшується, а південний район досить широко населений представниками р. Culex. При порівнянні фаун Північного та Центрального районів коефіцієнт спільності за Жакаром становив 38,89%, а за С’єренсеном – 0,56%, Центрального та Південного – 47,06% та 0,64%, Північного та Південного – 36,36% та 0,53% відповідно. Таким чином, найбільша спільність видів характерна для Центрального та Південного районів.
Виявили чотири періоди добової активності: ранковий максимум, денний мінімум, вечірній максимум і нічний мінімум. Тривалість і ступінь прояву цих періодів залежить у багатьох випадках від кліматичних умов сезону.
Кандибка Юлія
студентка 5 курсу біологічного факультету
ВИДОВИЙ СКЛАД ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПОПЕЛИЦЬ НА БАШТАНОВИХ КУЛЬТУРАХ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ
Метою нашої роботи було визначення видового складу та вивчення особливостей розвитку попелиць на баштанових культурах в Запорізькій області.
Необхідність вивчення фауни, особливостей біології та екології попелиць обумовлена важливістю їх місця в природних екосистемах та антропоценозах. Як консументів першого порядку та продуцентів паді, роль попелиць дуже важлива у процесах кругообігу органіки, зокрема, у перерозподілі вуглеводів та інших високомолекулярних сполук. Чимало видів попелиць – шкідники польових сільськогосподарських культур, садів і лісових насаджень. Вони являються переносниками небезпечних вірусних захворювань. При значній чисельності попелиць урожай на баштанових культурах може знижуватись на 22 – 56 %.
Для визначення видового складу попелиць на баштанових культурах було відібрано 1320 екземплярів. Відбір комах проводився в 17 різних місцях, починаючи з травня до вересня місяця. Згідно отриманих даних було встановлено, що фауна попелиць баштанних культур в Запорізькій області представлена 5 видами: баштанною (Aphis gossypii Glov.), персиковою (Myzodes persicae Sulz.), бобовою (Aphis fabae Scop.), звичайною картопляною (Aulacorthum solani Kalt.) і великою картопляною (Macrosiphum euphorbiae Thom.). Домінуюче положення серед них займала баштанна попелиця (Aphis gossypii Glov.) - 68%.
При вивченні сезонної динаміки чисельності попелиць на баштанових культурах було встановлено, що мінімальна кількість попелиць була зібрана у травні (80 екземплярів), а максимальна кількість у вересні (450 екземплярів).
До рослин агроценозів, на яких мешкає Aphis gossypii впродовж літа відносяться: огірок посівний (Cucumis sativus), диня посівна (Melo sativus), гарбуз звичайний (Cucurbita pepo) та кавун звичайний (Citrulus vulgaris). На рослинах агроценозів рівень розвитку популяції був достатньо високим. Колоніями попелиць було заселено 50 – 75% рослини.
Новизна полягає в тому, що в результаті проведених досліджень за період з травня по вересень 2008 року складено анотований список попелиць, що пошкоджують баштанові культури в Запорізькій області, їх розподіл за кормовими рослинами.
Одержані результати даного дослідження поширюють уявлення про небезпечність впливу попелиць на розвиток баштанових культур та можуть бути використані в боротьбі з шкідниками.
Савченко Ігор, *Гура Надія
студент магістратури біологічного факультету,
*студентка 3 курсу біологічного факультету
ПРОБЛЕМИ ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЛИХ РІЧОК
На території України зараз нараховується близько 73000 річок, з яких переважна більшість (понад 70000) належить до категорії малих. Тільки за останнє десятиліття в нашій державі зникло понад 20000 малих річок. Тому актуальність дослідження сучасного екологічного стану цих водних об’єктів не викликає сумніву [Яковлев, 2008].
Метою роботи було визначення найважливіших джерел забруднення, шляхів раціонального використання, збереження та відновлення малих річок.
Серед найважливіших причин незадовільного стану водних об’єктів розташованих на урбанізованих територіях, на наш погляд, слід відзначити наступні. Надмірна зарегульованість річок та зміна русла призводять до порушення гідрохімічного режиму та руйнування ценозів, процесів замулення та заболочення тощо. Промислові скиди та зливи стічних вод, надходження забруднюючих речовин із ливневими водами, а також відходів життєдіяльності людини сприяють процесам евтрифікаціїї, засміченню та іншим формам забруднення річок. Порушення водоохоронного режиму призводить до пересихання водойм, руйнування руслової частини, порушування водного балансу [Голицын, 2007].
Відповідно ступеню забрудненості водних об’єктів відбувається зміна біологічних механізмів самоочищення, докорінно перебудовується склад біологічних угруповань. Зокрема в цих гідроценозах починають переважати стійкі до забруднення види, а також примітивні форми життя.
На сьогодні постає практична необхідність у розробці та впровадженні системи моніторингу екологічного стану малих річок, а також заходи, щодо розчищення річок та відновлення водотоків. Окремою проблемою є наявність донних відкладень, які накопичують у собі значну кількість забруднених речовин. Тому в подальшому передбачається дослідження стану мулових відкладень деяких малих річок міста Запоріжжя.
Література
1. Яковлев С. В., Губий И. Г., Павлинова И. И. Комплексное использование водных ресурсов. – М.: Высшая школа, 2008. – 359 с.
2. Голицын А. Н. Промышленная экология и мониторинг загрязнения природной среды. – М.: Оникс, 2007. – 423 с.
Селюк Надія
студентка 5 курсу біологічного факультету
ПАРАЗИТОФАУНА БДЖОЛИНИХ РОДУ APIDAE В СТЕПОВІЙ ЗОНІ УКРАЇНИ
Вивчення екто- та ендопаразитів родини Apidae в Степовій зоні України є необхідною умовою для подальшого лікування та профілактики представників даної родини.
Метою роботи було всановити видовий склад паразитофауни у бджолиних, динаміку коливань чисельності їх паразитів в різні сезони.
Дослідження тривали з травня по листопад 2008 року. Відбір проб проводився на пасіках (Херсонська та Запорізька області). Визначали кількість кліщів на Apis mellifera та представниках р. Bombus методами змиву, компресорної діагностики, розтину, мікроскопіювання.
В ході експерименту було з’ясовано, що серед віднайдених паразитів найтиповішими представниками для бджіл був кліщ Varroa destructor. Найменший ступінь ураження ним бджолиних сімей простежувався в травні – 7%, стрімко зростав і вже в листопаді становив 17,5%.
Також нами було виявлено збудника акарапідозу Acarapis woodi, екстенсивність інвазії складала 0,8%, дане захворювання не несло загрози для життя бджіл і тому не давало підстав для детального його аналізу.
Для джмелиних протягом періоду з травня по червень основним паразитом була муха Senotainia tricuspis, процент видового складу від усіх представників становив 58%.
Проміжне положення по видовому складу займало паразитування личинок мухи фізоцефали і складало відповідно 31% .
Досліди показали, що найменш розповсюдженим для представників р. Bombus був вид нематоди Mermis albicans – 2% від всієї кількості знайдених паразитів. Така його незначна кількість пов’язана, можливо, з невідповідністю умов навколишнього середовища.
Результати досліджень показали, що при масовому ураженні паразитами комахи не здатні відкладати значної кількості яєць для відновлення потомства, втрачають здатність до медоутворення.
Новизна полягає в тому, що більш детально встановлено кількісне співвідношення різних представників паразитофауни, яка притаманна родині Apidae, саме степової зони Ураїни.
Значущість роботи – отримані результати досліджень поширюють уявлення про збудників гельмінтних, протозоотичних, ентомозних захворювань у представників родини Apidae.
Сумцова Анна
студентка 4 курсу біологічного факультету
ХАРАКТЕР ТА ПРИЧИНИ ПОШКОДЖЕННЯ ПЛОДОВИХ ДЕРЕВ
ЗАПОРІЗЬКОГО РЕГІОНУ ЛИСТОВІЙКАМИ
Мета: оволодіти первинними навичками дослідної роботи. На основі наукової літератури вміти аналізувати і осмислювати інформацію на задану тему. Оволодіти конкретними методиками дослідження. Головною спрямованістю роботи є демонстрація практичних знань та навичок. Також метою роботи було дослідження впливу шкідника на плодові дерева, характер подразнення, вплив антропогенних факторів на рослинність і зв'язок цих факторів зі шкідниками.
Це актуально на сьогоднішній день, тому що багато людей стикаються з цими проблемами, особливо ті люди, які займаються плодовими культурами. На сьогоднішній день ця проблема зі шкідниками стала дуже поширеною. Багато хто прагне дізнатися, як можна побороти шкідника не пошкоджуючи дерев.
Новизна полягає в тому, що вперше проводиться вивчення комах — шкідників у Заводському районі та у Дубовці м. Запоріжжя. В результаті було з”ясовано, де комахи найбільш поражають плодові дерева і де їх треба остерігатися.
Значущість роботи- результати дослідження поширюють уявлення про вплив шкідників на плодові дерева.
Завдання:
- дослідити вплив шкідників на плодові та лісові дерева;
- дізнатися, де шкідники найбільш поширені і в якому місці вони мають великий вплив на рослинність;
- визначити ступінь пошкодження листків на деяких видах дерев;
- дослідити, де найбільший вплив рослинності, які дерева найбільш пошкоджені і якими шкідниками;
- дізнатися, чи характерний такий вплив для даної місцевості.
Практична значимість: яблунева плодожерка має суттєвий вплив на зміну чисельності популяції, знищуючи до половини усіх особин. Також шкідники дуже поражають плодові дерева, що відображується на врожаї.
Обєкти: дерева вишні, яблуні, абрикосу, клену, груші, каштану.
Методи: 1) підготовка колекцій: а) комахи (гусениці); б) гербарій; 2) фотоспостереження.
Яблунева плодожерка, метелик родини листовійкових; великий шкідник яблуні й груші. Літ метеликів плодожерки на півдні України починається у першій декаді травня, у більш північних районах - з кінця травня. Літають метелики присмерком, вдень сидять нерухомо в затінених місцях крони. В кінці травня і в червні відкладають яйця (по одному) на листя і плоди яблуні, груші, сливи, айви, волоського горіха, іноді на абрикосі.
Якщо з плодожеркою не боротися, вона може пошкодити і знищити до 90 % урожаю.
Федоренко Олена
студентка магістратури біологічного факультету
ВИДОВИЙ СКЛАД ТА ПОШИРЕНЯ ПОПЕЛИЦЬ У М. ЗАПОРІЖЖЯ
В індустріальних містах зелені насадження є однією з найважливіших передумов покращення стану довкілля, оскільки виконують пило- та газоуловлюючу, шумознижуючу та інші функції. Тому підтримання їх задовільного стану є актуальним завданням відповідних служб.
Попелиці виступають найважливішими сисними шкідниками деревних та чагарникових насаджень. В Україні їх відомо близько 1000 видів. На відміну від інших рівнокрилих,попелиці характеризуються різко вираженим поліморфізмом, складним циклом розвитку, в якому відбувається зміна двостатевого та партеногенетичного поколінь, а також міграціями крилатих самиць на інші рослини.
Заселені попелицями листки втрачають колір, вкриваються паддю й чорніють, що суттєво порушує процес фотосинтезу. Заражені в значному ступені дерева повністю втрачають декоративність, може відбуватися їх значне послаблення, затримка й навіть призупинення процесів цвітіння тощо. Особливо ураженню попелицями підпадають молоді дерева на добре освітлених ділянках в спекотний період.
Метою досліджень було визначення видового складу та поширення попелиць у м. Запоріжжя.
Нами встановлено наявність на території м. Запоріжжя 14 видів попелиць, які належать до 7 родин та над родини Aphidoidea. Встановлено, що домінуючий комплекс попелиць м. Запоріжжя складається з 5 видів: яблунева (Rhopalosiphum padi), липова (Eucalllipterus), сливова (Нyalopterus pruni) попелиці та строкатий (Сhaitophorus leocamelus) і звичайний тополевий (Ch. populetti) хетофори. Ці види відмічено нами практично в усіх районах міста Запоріжжя на плодових деревах (яблуня, слива, вишня тощо), а також найбільш масових лісових породах (липа, біла та чорна тополі).
Слід відзначити, що з досліджених видів 3 належать до звичайних та 6 - до рідкісних. Тому виникає необхідність організації постійних спостережень за станом популяцій масових видів та відповідну організацію заходів щодо обмеження їх чисельності. У подальшому планується вивчення ефективності застосування в міському середовищі біологічних методів обмеження чисельності цих сисних шкідників.
Череп Катерина
студентка 5 курсу біологічного факультету
ВПЛИВ Cs137 НА РАДІОАКТИВНІСТЬ ВОДОЙМ
Внаслідок аварії на ЧАЕС водойми України значно постраждали та накопичили в донних відкладах радіонукліди. Природа даних радіонуклідів – це похідні уранового розпаду в процесі отримання електроенергії на АЕС. На момент аварії їх кількість в природному середовищі перевищила природний фон областях України. Це відобразилося як збільшення мутаційних процесів серед живих організмів.
Метою роботи було проведення моніторингу водойм на протязі 2000-2009 рр. для спостереження динаміки розпаду Cs-137, а також процеси вимивання з донних відкладів цього радіонукліду.
Завданнями роботи: визначити ступінь забрудненості вод даним радіонуклідом, оскільки в процесі розпаду Cs-137 може накопичуватися в організмах гідробіонтів;
дія радіоактивного фону даного елементу на живі організми, в тому числі і на людину;
активність Cs-137 в водоймах Запорізької області;
модельний прогноз подальшої активності Cs-137.
Основною проблемою є визначення ступеню радіоактивності вод р. Дніпро та прилягаючих рік. Можливість накопичення в тканинах живих організмів радіонуклідів, які можуть призвести до спонтанних реакцій організму на хромосомному рівні, що відобразиться на нащадках.
Практичне значення роботи створення прогнозної моделі радіоактивності Cs137 та проведення детального вивчення наявності даного радіонукліду продуктах тваринного та рослинного походження.
Література
1. Геннис Р. Биомембраны. Молекулярная структура и функции. - М.: Мир,1997. – 59 с.
2. Биофизика /П. Г. Костюк, Д. М. Гродзинский, В. Л. Зима и др. - К.: Выща шк., 1988. – 51 с.
3. Молекулярная биология клетки: В. 3х т./Б. Альбертс, Д. Брей, Дж. Льюис и др. -М: Мир, 1994. – 232 с.
Якобі Сергій
студент 4 курсу біологічного факультету
МОНІТОРИНГ ТА ЕКОТОКСИКОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ПЕСТИЦИДІВ ПРИ ВИРОЩУВАННІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР
Засоби хімічного захисту рослин дозволяють зберегти до 30% урожаю сільськогосподарських культур, але їх негативний вплив на навколишнє середовище переріс у потужний постійно діючий фактор екологічного ризику. Встановлення екологічного ризику застосування пестицидів та його оцінка, сприяє попередженню забруднення ще на етапі планування чи використання заходів хімізації [Курляндський, Филова, 2002; Кавецький, Козьякова, Бездрабко, 2004]. Застосування засобів хімізації у сучасних технологіях вирощування сільськогосподарських культур приводить до того, що ці засоби вступають у складні процеси взаємодії з рослиною та навколишнім середовищем, характер яких неможливо передбачити без теоретичного та експериментального обґрунтування. Отже, екотоксикологічне обґрунтування застосування пестицидів при вирощуванні зернових колосових культур є актуальною і важливою.
Мета досліджень полягала в екотоксикологічному обгрунтуванні застосування нових пестицидів при вирощуванні зернових культур в умовах Степу України.
Нами проведено екотоксикологічне обґрунтування застосування протруйника вітавакс 200 фф та фунгіциду фалькон (0,6 л/га) на сорті озимої пшениці Кольчуга. Встановлено, що обробка насіння зернових культур протруйником вітавакс 200 фф рекомендованою нормою витрати (2,5 л/т) спричиняє напружену адаптацію рослинного організму до дії препарату та його можна віднести до другого класу шкали рівнів фітотоксичності (мало небезпечних концентрацій), які обумовлюють локальні порушення обміну речовин, але не мають негативних наслідків для організму в цілому.
Ризик застосування фалькону, що застосовували у фазу кущіння – початок трубкування - за ступенем небезпеки оцінюється також, як малонебезпечний. Доведено, що при використанні традиційних технічних засобів, дотриманні встановлених агротехнічних і гігієнічних нормативів та регламентів, використання зазначених фунгіцидів для захисту озимої пшениці є малонебезпечним для наземних екосистем. Встановлено, що на момент збирання урожаю залишкових кількостей пестицидів у зерні озимої пшениці не виявлено. Ці препарати не накопичуються у врожаї зернових культур.
Концентрації пестицидів, на час закінчення терміну очікування, нижчі за величини МДР і підтверджують можливість отримання екологічно безпечної сільськогосподарської продукції.
Література
- Общая токсикология / Под ред. Б. А. Курляндського, В. А. Филова. —М.: Медицина, 2002. – 608 с.
2. Кавецький В. М., Козьякова Н. О., Бездрабко О. М. Стратегія стійкого розвитку чи концепція внутрішньої динамічної рівноваги // Современные проблемы токсикологии. —2004. - №4. - С. 24–28.
СЕКЦІЯ № 3: ФІЗІОЛОГІЯ, ІМУНОЛОГІЯ ТА ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ