Курс лекцій для студентів відділення «Журналістика»
| Вид материала | Курс лекцій |
- Курс лекцій спеціальністю 0600101 „Правознавство, 1295.63kb.
- Курс лекцій Курс лекцій "Макроекономіка" рекомендований для використання в навчальному, 1093.94kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030301 журналістика Затверджено, 244.64kb.
- Робоча навчальна програма спецкурсу для студентів спеціальностей 030200 Журналістика, 210.63kb.
- Курс лекцій та вправи для студентів Рецензенти, 1823.57kb.
- Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 030301 журналістика Затверджено, 191.2kb.
- Курс лекцій з дисципліни «Релігієзнавство», 1281.68kb.
- Курс лекцій Дніпропетровськ 2005 Культурологія. Курс лекцій. Електронна версія. Для, 2715.49kb.
- Конспект лекцій Хмельницький, 2005 Снозик О. В. Безпека життєдіяльності, 909.72kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни голодомор в Україні: медійний аспект напряму, 273.08kb.
4. Кодекс етики екологічного журналіста
Соціальна проблематика ЗМК
Тема 5. Соціально-побутові теми у ЗМІ
1. Поняття соціальної журналістики
2. Теми, актуальні для соціальної журналістики сьогодні
3. Основні принципи роботи у соціальній журналістиці
4. Словничок соціальних термінів
Тема 6. Проблематика здоров’я
1. Правила для кореспондентів, що займаються питаннями здоров’я, розроблені Всесвітньою організацією охорони здоров’я
2. Статті про інвалідів - мова та етикет
3. Тема ВІЛ/СНІДу в пресі
Тема 7. Дитяча проблематика у ЗМІ
1. Основні положення Конвенції ООН про права дитини
2. Рівноправні, але не зовсім: діти з обмеженими можливостями
3. Ні дискримінації – усі діти рівноправні
4. Діти і сім’я
5. Дитяча праця
6. Здоров’я і благополуччя дітей
7. Повага. Право дітей на індивідуальність
8. Діти-підопічні держави
Тема 8. Матеріали про нацменшини
- Етичні аспекти роботи з матеріалами про нацменшини
- Ознаки мови ворожнечі щодо нацменшин
- Як не розпалити міжетнічного конфлікту
Тема 1. Роль екологічної журналістики у суспільстві (лекція розроблена за посібником Бєляков О.О. «Екологічна проблематика в засобах масової інформації». – К., 2002.)
1. Розвиток екологічної журналістики
2. Поняття «екологічна журналістика»
Навіщо засобам масової інформації екологічна проблематика? Таке питання іноді виникає у читачів. Багато хто упевнений, що їм достатньо проблем політики та економіки. Навіщо ще й екологія? Але і їх хочеться запитати: а навіщо вам ковток повітря чи води? Щоб жити. Жити, а не існувати! Та чи можна назвати життям стан нашого довкілля, особливо у великих містах, де звичайну питну воду купують у супермаркетах, а повітря починають продавати на сувеніри? Спочатку як екзотику в Санкт-Петербурзі до 300-річчя міста, а потім, як і воду, щодня на поличках магазинів.
Можливо, років п’ятдесят тому ідея продажу питної води була дещо абсурдна, як зараз незвичним є факт продажу повітря. Але нині це сприймається як норма. Принаймні для людини, яка стежить за своїм здоров’ям. «Подбай про себе!» – закликає реклама на кришечках пляшок. Це сьогодні – про воду. А завтра – про повітря?
Проте, чому завтра… В Японії вже продають повітря, збагачене киснем, у вуличних автоматах. Ми купуємо кондиціонери та фільтри, щоб очищати середовище багатоповерхових коробок, які стали помешканням сучасної людини. Людини, що вже забула, коли востаннє зустрічала схід сонця та купалася у ранішній росі. Ви ще переконані, що і сонце, і вода, і повітря залишатимуться для нас завтра? І для наших дітей та їхніх онуків?
Може, екологічна проблематика засобам масової інформації дійсно не потрібна, бо дуже буденна, без сенсацій? Коли не стане повітря чи зникне вся вода – ото буде сенсація! Та чи виживуть ті, хто чекатиме на неї? Давайте ж випередимо цей час.
1. Розвиток екологічної журналістики
Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні й в усьому світі – зростаюче забруднення довкілля. Журналісти були вимушені звернути увагу на цю тематику, адже природа є запорукою всього нашого життя.
Тривалий час термін «екологiя» був відомий хіба що фахівцям. Уперше його використав німецький біолог Ернст Геккель у 1866 р. Дещо символічно, що перша частина слова в перекладi з грецької означає «дiм». «Логос» – наука. Отже, стати мудрими хазяїнами у нашому домі ми можемо лише за умови опанування науки про нього.
Фундаментальну специфіку екології визначено її міждисциплінарним статусом. Вона має зв’язки з історією і філософією, із соціологією і математикою, фізикою та хімією, правом і психологією, економікою і біологією, етикою та естетикою, демографією і природокористуванням. На думку багатьох дослідників, екологія є природною і гуманітарною наукою. Як природна – вона не може виключити людину, а як гуманітарна – не може бути відокремлена від природи.
Екологічна рівновага на планеті є передумовою виживання людини. Працівникам засобів масової інформації необхідно усвідомити це в першу чергу, аби потім донести цю істину до кожного. Журналісти мають оволодівати екологічними знаннями й поширювати їх у суспільстві. Саме тому екологічна освіта є однією з передумов їх професіоналізму.
У Порядку Денному на ХХI сторіччя, що його було прийнято на конференції ООН у Ріо де Жанейро, підкреслено: «ЮНЕСКО, ЮНЕП та університети повинні постійно доповнювати навчальну програму для майбутніх журналістів з теми охорони природи й розвитку».
Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти та письменники. Підтвердження цьому є в різних країнах. Поштовхом для розвитку екологічної політики і журналістики стала діяльність журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі «Безмовна весна». Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з’явилися і природоохоронні громадські ініціативи.
На думку українського філософа М.І.Хилька, творча інтелігенція однією з перших почала добиватися широкого визнання естетичної, моральної, духовної і навіть економічної цінності норм екологічної культури. Її представники не тільки аналізували негативні процеси, а й формували соціально-екологічний ідеал, уявлення про активний і творчий спосіб природокористування, яке ґрунтується на пізнанні екологічних законів. Ставлячи найвище інтереси справи, вони не тільки мали мужність говорити правду в художніх творах, а й поклали її в основу всього свого життя. Соціальна активність письменників і журналістів пробуджувала громадську думку проти екологічного варварства в нашому природокористуванні, сприяла розвитку екологічного руху.
Саме люди мистецтва з естетичним (універсальним, екологічно-культурним) ставленням до природи глибоко відчували суспільну потребу в оптимізації й соціоприродної взаємодії та всіма доступними засобами сприяли формуванню екологічної культури суспільства: прозою і римою, художніми та документальними кінострічками, публіцистичними статтями й усними виступами.
На установчому з’їзді всеукраїнської екологічної асоціації «Зелений світ» наприкінці 1980-х років найбільш вагомим, емоційним та проникливим виступом була не одна з промов фахівців-екологів, а саме письменницьке слово Олеся Гончара. Він чутливо й активно відреагував на проблеми екології, спрямувавши свій дар проти руйнівного ставлення до навколишнього середовища. Видатний діяч не змирився з байдужістю, грабіжницькою корисливістю відомств, що обертаються хижацьким винищенням природи, злочинною безгосподарністю, моральним зубожінням людей.
Олесь Гончар у своєму творі «Чим живемо» поставив надзвичайно складні запитання, пошук відповідей на які стане основою творчості й журналістів наступних поколінь. Усі ми маємо пам’ятати засторогу «зірки Полин», яка мабуть не випадково впала саме на українську землю. «І чим викликана була з’ява її - чи недбальством людським, жорстокістю, їхньою невдячністю, порушенням самої рівноваги буття, чи глумлінням над Матір'ю природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмірно терплячій любові? І чому та полинна розгнівана сила вибрала саме нас, що хотіла так страшно сказати нинішньому віку, від чого хотіла всіх нас застерегти? І якою повинна бути література після глобального цього потрясіння, яких моральних висот людині треба сягнути, щоб відкрити нові далечі? Адже за самим своїм світовідчуттям, рівнем пізнання, за розумінням долі роду людського і його істинного покликання ми вже ніколи не будемо такими, якими були до цього тисячі літ.»
Дослідження сучасних соціологів та психологів переконливо свідчать, що однією з причин глобальної екологічної кризи є зростання в другій половині ХХ ст. кризи людського духу. Це насамперед сплеск антисуспільного егоїзму, нігілізму, локальних і регіональних збурень у суспільствах. Надзвичайно загрозливі й планетарна епідемія аморальності, алкоголізму, наркоманії та проституції, тотальної легковажності, бездумності й жадоби швидкої наживи, індивідуальна деградація в різних її проявах, зниження культурного й духовного рівня, ріст корупції, людської некомпетентності та непрофесійності при вирішені питань тощо.
Наступні покоління вже не мають права на аморальні рішення і дії проти довкілля. Аби зрозуміти вагу «останньої хвилини» нашого буття, згадаємо девіз «зелених» про відповідальність перед майбутнім: «Ми не отримали Землю в спадщину від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!»
Програмою дій суспільства ХХІ ст. має стати програма, викладена в документах Міжнародної екологічної конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. Саме журналісти мають акцентувати увагу на таких основних відмінностях старої й нової філософії життя. Її викладено в підручниках з екології, зокрема Г.О.Білявським і Р.С.Фурдуєм. Варто постійно звертатися до цих принципів, аби врахувати їх у матеріалах для мас-медіа.
| Філософія буття | |
| Стара | Нова |
| Навколишнє середовище, природні ресурси безмежні, тому вичерпавши потрібне в одному місці, можна пересуватися в інше й продовжувати споживати стільки, скільки хочеш (або можеш). | Визнання незаперечного факту обмеженості природних ресурсів. Рециклічність, оптимальність і найширше використання відновних ресурсів допоможе запобігти їх виснаженню. |
| Життя людей можна зробити кращим завдяки постійному нарощуванню наших матеріальних достатків і прибутків. | Життєва цінність - це не проста сума наших загальних банківських рахунків. |
| Вартість будь-якого проекту визначалася сумарною властивістю матеріалів, необхідної енергії, праці, тобто на першому плані була економічна доцільність, вигода. | Вартість проекту - це не просто сума вартості енергії, праці й сировини, це, у першу чергу, екологічні збитки, вартість погіршення людського здоров’я й стану екосистем. |
| Природа має бути переможена. | Ми повинні знати, розуміти природні процеси й співпрацювати з Природою, ураховуючи її закони. |
| Нові технології допоможуть вирішити всі наші проблеми. | Тільки розумне поєднання нових технологій із зусиллями кожного члена суспільства у вирішенні природоохоронних заходів допоможе вийти з глобальної екологічної кризи. |
| Людина стала над природою, відокремилась від неї і повинна керувати природними процесами. | Ми - невід’ємна частка природи, Всесвіту й мусимо керуватися законами Природи, поважати всі елементи довкілля. Усі інші живі істоти - такі самі рівноправні члени біосфери, як і ми. |
| Відходи є неприємним, але неминучим продуктом людської діяльності. | Відходів не має бути взагалі. Як і в Природі, де відходи одних організмів є ресурсами інших, так і в людській діяльності вони повинні органічно вписуватися в природний кругообіг речовин. |
Професіоналізм журналістів та їх конкретні справи для охорони довкілля є життєво необхідними для поліпшення стану довкілля України. Тільки активна участь кожного та справжня любов до природи змінить наш світ на краще.
2. Поняття «екологічна журналістика»
Якщо розглядати словосполучення «екологічна журналістика» в широкому аспекті, то, на думку ряду дослідників екологічною можна вважати будь-яку журналістику. Адже навколишнє середовище - складна система, де люди, жива і нежива природа знаходяться в різноманітних взаємовідносинах. У результаті глибокого аналізу якої-небудь економічної, соціальної чи іншої проблеми майже неминучим є вихід на екологічну проблематику. І навпаки, звернення до якої-небудь екологічної проблеми як до області знань, до події, що пов’язана з впливом на навколишнє середовище (наприклад, про аварію на підприємстві), незмінно призведе до інших аспектів цього впливу: економічного, політичного, соціального, медичного, етичного.
Якщо намагатися визначити поняття «екологічна журналістика» більш вузько, то можна сказати, що вона розуміє безупинне, широке висвітлення екологічних питань як глобального, так і локального значення. Предметом такої журналістики можуть бути не тільки проблеми, але й позитивні заходи, що спрямовані на охорону навколишнього природного середовища.
На думку російської дослідниці Л.М.Землянової, екологічна журналістика - сфера журналістської діяльності, що зосереджується на висвітленні таких глобальних проблем, як запобігання ядерній катастрофі, забрудненню довкілля відходами хімічної промисловості й інших видів шкідливого для життя людства виробництва. І наприкінці XX ст., і сьогодні аналітики стверджували й продовжують стверджувати, що марнотратне ставлення до природних ресурсів планети зовсім неприпустиме, бо ставить людство під загрозу його самознищення. Тому екологічна проблематика потребує від мас-медіа великої відповідальності, глибоких знань і пропагування дбайливого й ощадливого використання природних ресурсів. Екологічна журналістика за допомогою мас-медіа повинна доносити до кожної людини ідею необхідності нового ставлення до навколишнього середовища. Тільки спільними зусиллями людство може зупинити загрозу загибелі цивілізації та планети.
Екологічна журналістика є одним з інструментів вирішення екологічних проблем. І це накладає відповідальність на журналіста, котрий висвітлює таку тематику. Важливо, аби він сам розібрався в суті проблеми, про яку розповідає іншим. Непрофесійна робота з фактами, зайве прагнення до сенсаційності в подачі матеріалу можуть не тільки заплутати читача, викликати паніку, але й нададуть привід чиновникам, відповідальним за вирішення екологічних проблем, зайвий раз підкреслити некомпетентність журналістів і громадськості та ігнорувати думку громадян у прийнятті екологічно важливих рішень. З іншого боку, грамотне й коректне висвітлення існуючих проблем може вплинути на їхнє позитивне рішення. Адже найчастіше саме публікації в газетах є поштовхом до дій громадян.
На думку низки російських дослідників (А.Кочиннева, О.Берлова, В.Колесникова), функціями журналіста, що займається висвітленням проблем довкілля, є такі:
інформаційна: надання аудиторії даних про стан навколишнього середовища, інформування про існуючий чи потенційний ризик для здоров’я людини й екосистем;
просвітницька: ознайомлення читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропогенного впливу на довкілля; встановлення взаємозв’язків між окремими явищами, що спричиняють зміну клімату чи виникнення іншого ризику для здоров’я людей;
організаційна: «стимулювання» населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;
контролююча: інформуючи про діяльність влади, підприємств, котрі забруднюють навколишнє середовище, журналіст допомагає громадянам реалізувати право на інформацію про стан довкілля і захищати право на існування в безпечному світі.
Висвітлення екологічних проблем - це також і питання демократії. Більшість із них - безпосереднє відображення політики й економіки: наприклад, проблеми збереження і знищення хімічної зброї, промислових і радіаційних забруднень тощо. Це означає, що розкриття цієї теми в мас-медіа тісно пов’язано з політичною й економічною ситуацією в суспільстві. Раніше, ще за СРСР, люди мали завжди мінімальний доступ до інформації про стан навколишнього середовища. Після серії екологічних катастроф, з яких найбільш відома Чорнобильська, після приховання істини владою, населення перестало довіряти офіційним даним. Інформація, отримана журналістами з неофіційних джерел, викликала більше довіри. Зрозуміло, що державні й комерційні організації прагнуть відстоювати свої інтереси, і будь-яка влада намагається приховати інформацію, що зображує її в невигідному світлі, однак у зрілому демократичному суспільстві є механізми подолання таких тенденцій. Мас-медіа - один з інструментів побудови демократичного суспільства.
Запитання і завдання для самоконтролю:
1. Що таке екологічна журналістика?
2. Які функції екологічної журналістики ви знаєте?
3. Коли вперше журналістикознавці запропонували термін «екологічна журналістика»?
4. Які екологічні теле- і радіопрограми ви знаєте?
5. Прослухайте радіопрограми «Якість життя» на радіо «Ера» та «Зелена планета» на Українському Радіо. Яка їхня тематика, які проблеми аналізують ведучі?
Рекомендована література до теми:
1. Бєляков О.О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації. – К., 2002.
2. Беляков А.А. Экологическая пресса Украины. – К., 1995.
3. Масова комунікація та екологічна політика – К., 2001.
4. Бугрим В.В. Чорнобильська катастрофа у засобах інформації // Чорнобиль і преса: реалії взаємодії : Матеріали Першої Міжнар. науково-практ. конф. «Чорнобиль у засобах інформації», Київ, 15-16 квітня 1991 р. – К., 1992.
5. Фридман М. Шарон и Фридман А. Каннет. Пособие по экологической журналистике. – М., 1998.
6. Адаменко О.М., Періжок Й.І., Пилипчук О.Я. та ін. Основи екології. – Івано-Франківськ, 2000.
Тема 2. Проблеми екології і ЗМІ (лекція розроблена за посібником Бєляков О.О. «Екологічна проблематика в засобах масової інформації». – К., 2002.)
1. Тематика екологічного матеріалу
2. Актуальність екологічного матеріалу
1. Тематика екологічного матеріалу
Перед журналістом, який постійно висвітлює екологічні проблеми, питання «Про що писати?» майже не виникає. Інша річ – молоді журналісти або працівники засобів масової інформації, які тільки-но опановують цю проблематику. Досить часто вони запитують себе та колег, яку ж тему обрати.
У першу чергу треба приділити увагу причинам формування екологічної кризи. Також необхідно розглядати екологічні загрози, які виникають унаслідок військових дій, техногенних катастроф, недотримання стандартів тощо.
Важливе значення має поєднання екологічної проблематики з медичною. Заслуговують на увагу роботи українських учених, їхні нові розробки.
У сучасних ЗМІ дещо однобічно висвітлюється законотворча робота, діяльність парламентарів. Цікавим стає намагання деяких партій політизувати екологічні проблеми. Тому на це також необхідно звернути увагу. (Прочитайте, наприклад, матеріал Валентина Смаги «Хто природу охороняє, той її і губить» у газеті «Вечірні вісті» за 27 травня 2003 р.).
На місцевому рівні читача можуть зацікавити локальні екологічні негаразди, якість питної води, повітря, стан забрудненості ґрунтів тощо. Якщо засіб масової інформації має тематичний розділ, котрий постійно висвітлює екологічні проблеми, доцільно поєднувати місцеві матеріали з інформацією національного та світового рівня. Зупинимося на деяких темах, про які було згадано, детальніше.
Дослідження сучасних соціологів та психологів переконливо свідчать, що однією з причин глобальної екологічної кризи є зростання в другій половині ХХ ст. кризи людської духовності. Це, насамперед, сплеск суспільного егоїзму, нігілізму, локальних і регіональних збурень у суспільствах. Надзвичайно загрозливі й планетарна епідемія аморальності, алкоголізму, наркоманії та проституції, тотальної легковажності, бездумності й жадоби швидкої наживи, індивідуальна деградація в різних її проявах, зниження культурного й духовного рівня, ріст корупції, людської некомпетентності та непрофесійності при вирішені питань тощо.
Про це говорять і учені, і люди, які стоять на сторожі наших духовних цінностей. Наприклад, про це, з акцентом на ролі мас-медіа, йдеться в книзі «Трансформація карми» Надії Домашевої-Васильєвої: «Природа задихається від черствості та егоїзму сучасної системи відносин у суспільстві, вона гине від байдужості людей до красоти і гармонії. Уся планета затиснута в лабетах механічної цивілізації та обплутана фальшивими цінностями, які щодня навіюються нам засобами масової інформації, а точніше, нашими власними стереотипами мислення, котрих ми ніяк не можемо позбавитися… на Землі існує лише одна, одна-єдина проблема – відсутність любові. Усе інше виходить із цього.»
Отже, чи любимо ми самим себе, своїх дітей та онуків, які теж хочуть жити серед цієї природи?
Наступні покоління вже не мають права на аморальні рішення та дії проти довкілля. Аби зрозуміти вагу «останньої хвилини» нашого буття, згадаємо девіз «зелених» про відповідальність перед майбутнім: «Ми не отримали Землю в спадщину від батьків, ми взяли її в борг у наших дітей!»
На жаль, ми постійно зраджуємо наші прийдешні покоління. Почастішали випадки, коли молоді пари не можуть народити дітей або народжують їх інвалідами через хвороби, викликані забрудненням довкілля. Найбільш екстремальні приклади – Чорнобильська катастрофа та війни. Після трагедії в Чорнобилі радянські медики примушували майбутніх матерів у деяких регіонах робити аборти та забороняли протягом певного часу народжувати дітей жінкам, котрі проживали на забруднених радіацією територіях. Але страждають не тільки жінки. Багато проблем виникає і в чоловіків, які були в Чорнобилі, або брали участь у військових конфліктах.
Вчені констатують: природжені дефекти спостерігалися у 60 % дітей, які народилися в сім’ях американських військових, що брали участь у війні в Затоці й мали справу з «урановими» снарядами.
Декілька тисяч солдат США і Великобританії, котрі воювали в Іраку 1991 року, страждали частковою втратою пам’яті. У них були виявлені порушення в роботі печінки і нирок, вони потерпали від частих лихоманок, головного болю, низького кров’яного тиску.
А в українському парламенті майже ніхто з депутатів чомусь і не подумав про здоров’я майбутніх дітей молодих військових, відправлених ними до Іраку на війну 2003 р. Негативні наслідки цієї війни виявляться ще не скоро, адже дія їх справлятиме особливо тяжкий вплив на прийдешні покоління.
Ще жахливіші дані наводить «Газета.Ru», яка надрукувала матеріал «Війна порушить екологічний баланс» (22 березня 2003 р.). Війна призводить до серйозної екологічної катастрофи не тільки в районі бойових дій, але й у всьому світі. Продукти горіння нафти викликають різке зростання кількості легеневих захворювань. Небезпечні наслідки загрожують передусім дітям і людям, які страждають від астми. На думку завідуючого лабораторією теорії клімату Інституту фізики атмосфери Землі члена-кореспондента Російської академії наук Ігоря Мохова, у разі великих і досить тривалих нафтових пожеж забруднення атмосфери, крім очевидної екологічної шкоди, веде до появи ефекту ядерної зими.
Через підвищену задимленість атмосфери сонячні промені не можуть прогрівати поверхню землі й регіональна температура повітря падає на декілька градусів. Нафта горить особливо складно на нових родовищах, де вона під власним тиском б’є з-під землі фонтаном. Наприклад, один з таких газонафтових факелів, що палав у Казахстані, пожежники не могли згасити протягом двох років. Навіть довелося застосувати підземний вибух, щоб перекрити свердловину. Після війни в Затоці в 1991 р. пожежі в Кувейті американці не могли загасити близько року. Крім пожеж велику загрозу для здоров’я людини має розлив нафти. Екологи нагадують, що під час війни в 1991 р. нафта покрила більше ніж 500 кв. км морської поверхні в Перській затоці. Втрата, нанесена морським біоресурсам, була величезною, а акваторія, яка постраждала від забруднень минулих років, досі не відновлена. Крім того, при розливі нафти висока ймовірність її проникнення в питну воду. Це, у свою чергу, може викликати зростання кількості ракових захворювань і призвести до народження дітей із фізичними недоліками, оскільки нафта – це канцерогенна речовина.
Удари по хімічних заводах, на думку екологів, можуть викликати той самий ефект, що й застосування хімічної зброї. Для здоров’я військових і місцевого населення дуже небезпечними, безумовно, є бомбардування з використанням снарядів з ураном. Дані, отримані при вивченні наслідків їх застосування під час «Бурі в пустелі», а також у Югославії, дають можливість зробити висновок, що використання цих снарядів призвело до серйозних наслідків.
За даними фахівців з організації «Екозахист», у районах, сильно забруднених збідненим ураном, у три-чотири рази збільшилася частота передчасних пологів і викиднів, а також лейкемії та інших видів онкологічних захворювань.
Не можна забувати й про людські жертви, які в такій великомасштабній військовій операції будуть дуже значні. Демографічні та екологічні наслідки першого військового конфлікту в Іраку позначаються й досі. Війна 2003 року значно погіршила цей демографічний стан. Результати екологічної катастрофи завдали шкоди всій планеті.
Існує велика кількість екологічних тем, які можуть стати справжніми сенсаціями. Ще більше тем, на яких можна зробити просто хороший матеріал. Особливої уваги заслуговує міждисциплінарна тематика, поєднання проблем екології з соціальними питаннями тощо.
Іноді студенти кажуть, що молоді це не цікаво. А ви спробуйте написати і про молодих людей, і про їхні проблеми в контексті захисту довкілля. Майже кожну з екологічних тем можна опрацювати таким чином, що вона буде цікавою для кожного, незалежно від віку.
2. Актуальність екологічного матеріалу
Враховуючи стан довкілля в Україні, будь-який з аспектів його збереження може заслуговувати на увагу журналіста та стати цікавим для читача. Але для засобів масової інформації ще важливо мати інформаційний привід. Саме в цьому контексті доречним буде використання актуальних екологічних подій і дат, пов’язаних з ними.
Не слід забувати про так звані сезонні матеріали, що спонукають читачів до роздумів над проблемами новорічних ялинок, первоцвітів, нересту, агротехнічних робіт, пожежної безпеки в лісі.
Важлива частина роботи екологічного журналіста – повідомлення про екологічні заходи та різноманітні дати. Зразковим у цьому плані може бути намагання організації «Зелене досьє» інформувати журналістів на сторінках «Екотижня» про такі дні. Звичайно, їх перелік краще формувати кожному журналісту особисто, враховуючи специфіку саме вашого засобу масової інформації. Додаткові дані можна знайти в щорічниках, календарях ООН, місцевих архівах тощо. Ось деякі ідеї:
1 січня< – Новий рік.
29 січня –День мобілізації зусиль проти загрози ядерної війни.
2 лютого – Міжнародний день водно-болотних угідь.
19 лютого – Свято дельфінів.
1 березня – Міжнародний день захисту тюленів.
14 березня – День дій проти гребель, на захист річок, води й життя.
15 березня – Всесвітній день споживача.
22 березня – Міжнародний день води.
1 квітня – День зустрічі птахів.
7 квітня – День охорони здоров’я.
17 квітня – День довкілля в Україні.
22 квітня – День Землі.
26 квітня – Роковини Чорнобильської катастрофи.
10 травня – Міжнародний день мігруючих птахів.
12 травня – Свято екологічної освіти.
15 травня – Міжнародний день клімату.
22 травня – Міжнародний день збереження біорізноманіття.
1 червня – Міжнародний день захисту дітей.
5 червня – Всесвітній день охорони довкілля.
8 червня – День океанів.
17 червня – Міжнародний день боротьби зі спустелюванням.
6 серпня – День дій за заборону ядерної зброї.
16 вересня – Міжнародний день захисту озонового шару.
22 вересня – День без машин.
27 вересня – Міжнародний день туризму.
27 вересня – Всесвітній день морів.
28 вересня – Міжнародний день боротьби за заборону МОКС-палива.
1 жовтня – Всесвітній день вегетаріанців.
2 жовтня – Всесвітній день свійських тварин.
4 жовтня – Всесвітній день захисту тварин.
Друга середа жовтня – День захисту від стихійних лих.
16 жовтня – Всесвітній день харчування.
17 жовтня – Міжнародний день боротьби зі злиднями.
31 жовтня – День Чорного моря.
24 листопада – День без покупок.
Третій четвер листопада – Всесвітній день відмови від паління.
3 грудня – День боротьби з пестицидами.
14 грудня – День ліквідатора катастрофи на ЧАЕС.
Радимо постійно користуватися цим календарем. Можете навіть скопіювати для вашого засобу масової інформації. Якщо у вас є рубрика на кшталт «День за днем», то це стане суттєвою допомогою у формуванні новин для неї.
Ви побачили деякі незнайомі дати? Або й знайомі, але вагаєтеся, що ж повідомити про них? Пропонується невеличка підказка.
1 січня – Новий рік. Запропонуйте зустріти його по-новому. Багато екологічних організацій проводять акції «Замість ялинки – зимовий букет!» Давайте зберігати наших красунь разом. Якщо ваша аудиторія переважно сільська, варто згадати про таку гарну можливість, як висадження ялинки у ґрунт і щорічні хороводи біля неї просто неба. Така форма зустрічі новорічних свят буде цікава й мешканцям міст, котрі мають присадибні ділянки або будинок за містом. Знайдіть потрібну аргументацію, якою може бути і радість споглядання зірок, і свіже, морозне повітря, і навіть феєрверк, який навряд чи загрожуватиме кімнаті... Для дітей можна навести цитати чи приклади з казок або сучасної літератури. І дорослим, і дітям запам’ятається, наприклад, майже фантастична ідилія зустрічі Нового року дітей-сиріт разом з лісовими тваринами, цікаво змальована в книзі нащадка відомого поета Володимира Лермонтова «Свято назавжди!». Проявіть таку саму фантазію і ви, інтригуючи та мотивуючи вашу аудиторію зустріти свято біля справді живої ялинки.
2 лютого – міжнародний день водно-болотних угідь. Цього дня 1971 р. розпочала відлік Рамсарська конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів. 29 жовтня 1996 р. Верховна Рада України схвалила відповідний закон, стала членом Рамсарської конвенції. Пріоритетами національної політики України у цій сфері є виявлення цінних водно-болотних угідь, охорона їх та налагодження екологічно безпечного використання ресурсів. Ще одним пріоритетом, на думку спеціалістів, має стати відновлення природного стану осушених територій, які мають величезне значення в регуляції водообміну.
19 лютого – Свято дельфінів. Міжнародний день захисту морських ссавців по праву може бути перейменований на день захисту дельфінів, адже вони є єдиними представниками морських ссавців, які мешкають у наших солоних водах. Раніше в Чорному морі жив тюлень-чернець, та востаннє його бачили 15 років тому. У Чорному й Азовському морях є три види дельфінів: афаліни, білобочки й азовки, усі з сімейства китоподібних. Вага найбільших – афалін – досягає 300 кг, а «маленькі» азовки не бувають більше 100 кг. Усі три види занесено до Червоної книги України, а також до Міжнародного Червоного списку.
15 березня – Всесвітній день споживача. Розповідайте про «зелене» споживання та запроваджене в Україні маркування екологічної продукції. Детальніше про це – у розділі про екологічні паблік рилейшнз та рекламу цього посібника.
22 березня – Міжнародний день води. За висновками експертів ООН, понад 20 % населення Землі (1 млрд. 400 млн. осіб) страждають від нестачі води, придатної для пиття та зрошування посівів. До кінця першої чверті нинішнього століття ця цифра збільшиться ще на 900 тис. Найгострішим дефіцит водних ресурсів буде у Африці та на Близькому Сході, дещо меншим – в Індії, Китаї, Перу, Великобританії та Польщі. Нестача води в багатьох країнах пов’язана з нераціональним її використанням та забрудненням. У червні 1999 р. у Лондоні на ІІІ Конференції міністри екології та охорони здоров’я 35 європейських країн, у тому числі й України, підписали Протокол з проблем води та здоров’я, зобов’язавшись оберігати своїх громадян від захворювань, пов’язаних із забрудненням води, захищати водні ресурси, створювати системи усунення небезпечних ситуацій. У березні 2000 р. в Гаазі проходив Всесвітній водний форум. Тоді тисячі людей у 140 країнах проводили різноманітні акції, закликаючи свої уряди до ефективнішого управління водними ресурсами. Результатом стало підписання Декларації з питань безпеки води у ХХІ ст.
1 квітня – День зустрічі птахів. На початку квітня за традицією зустрічають птахів. Плануються акції, під час яких будуть проведені конкурси, вікторини, розвішані шпаківні.
17 квітня – День довкілля. Заходи, присвячені йому, спрямовані на поліпшення стану навколишнього середовища, озеленення, очищення водних джерел, поширення екологічних знань та ін. «День довкілля» був затверджений Указом Президента від 6 серпня 1998 р.
До цього дня проводять і інші заходи. «Марш парків» – щорічна міжнародна екологічна акція, спрямована на підняття престижу заповідної справи та надання практичної допомоги природоохоронним установам. Основні заходи «Маршу парків» розпочнуться у День довкілля і завершаться в День Землі. Наказом Головного управління національних парків і заповідної справи призначено координатора для проведення маршу в Україні. Це – Національна асоціація природоохоронних територій України.
22 квітня – День Землі. День Землі святкують у Києві регулярно вже протягом кількох років. Ця традиція вперше виникла в США: 22 квітня 1970 р. в Нью-Йорку студенти, школярі та їхні вчителі організували національний День Землі. Вони запропонували зазирнути вглиб екологічних проблем і разом пошукати їх вирішення. З 1990 р. цей день проголошено Міжнародним. День Землі – день міжнародних акцій на захист планети. Мета свята – пропаганда екологічних, біологічних, історичних знань про Київ, Україну, світ; ознайомлення з елементарними навичками перебування на природі, які дозволяють не шкодити їй.
5 червня – Всесвітній день охорони довкілля. Цей день було запроваджено в 1972 р. на Конференції ООН з довкілля, що відбулася у Стокгольмі. Ініціаторами виступили делегації Японії та Сенегалу. Він відзначається щорічно в усьому світі з метою привернення уваги світової громадськості до проблем довкілля. У 1982 р. Генеральною асамблеєю ООН було прийнято Всесвітню хартію природи, згідно якої всім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування. А в червні 1992 р. нею було проведено Міжнародну конференцію з питань довкілля та стійкого розвитку світового суспільства й розроблено Порядок денний на ХХІ ст.
17 червня – Міжнародний день боротьби зі спустелюванням. Спустелювання – це деградація засушливих ґрунтів, через яку гинуть родючі землі, пасовища та ліси. Сьогодні воно є однією з найбільших глобальних економічних проблем світу в цілому й України зокрема. Причиною жахливої деградації земель є надмірна неправильна експлуатація ґрунтів, нераціональна вирубка лісів тощо. Від неї тією чи іншою мірою страждає 70 % засушливих територій в усьому світі. Ще в 1994 р. Організацією Об’єднаних націй було прийнято Конвенцію по боротьбі зі спустелюванням, однак проблема залишається невирішеною.
22 вересня – День без машин. Жителі понад 150 французьких та італійських міст узяли участь в акції «День без авто», під час якої було заборонено рух приватного транспорту. Ідея цієї акції полягала в тому, щоб примусити водіїв замислитись – чи варто так часто користуватися автомобілем, адже більшість міських поїздок не перевищує 3 км. Зменшилась платня за проїзд у громадському транспорті, активно працювали прокати велосипедів. Дані, отримані в результаті вивчення «Дня без машин» свідчать, що кількість пасажирів громадського транспорту збільшилась на 10 %, а велосипедистів стало втричі більше.
27 вересня – Міжнародний день туризму. Екологічний сільський туризм отримав значний розвиток в Україні. На веб-сайті фонду «Євразія» можна детальніше дізнатися про грандіозні проекти та виділені на них гроші.
28 вересня – Міжнародний день боротьби за заборону МОКС-палива (змішане оксидне уран-плутонієве паливо для реакторів АЕС). Цю дату в 1998 р. запропонували російські екологи, щоб таким чином відзначити річницю вибуху на плутонієвому заводі «Маяк» (Челябінськ, 29.09.57 р.), який спричинив масштабне забруднення навколишніх населених пунктів. 28 вересня в усьому світі проводяться ненасильницькі акції протесту, кампанії в пресі тощо. Понад 130 громадських організацій з Росії, США, України, Канади, Японії, Франції, Вірменії та інших країн виступили проти перетворення відходів «холодної війни» – збройного плутонію – на ядерне паливо. Приводом для протесту стала російсько-американська угода, за якою кожна сторона бере зобов’язання перевести 34 метричних тонни надлишкового збройного плутонію в стан, непридатний для створення ядерної зброї. Для переробки майже всієї речовини обрана МОКС-технологія. Екологи заявляють, що МОКС містить більшу кількість плутонію та інших радіоактивних речовин порівняно зі звичайним урановим паливом, а також легко «перетворюється» назад в сировину для військової промисловості. Слід також відзначити, що реалізація угоди поки під знаком питання, оскільки Росія поки не знайшла фінансування для виконання своєї частини домовленості.
16 жовтня – Всесвітній день харчування. Уперше він відзначався 1980 р. за ініціативою Організації з питань харчування та сільського господарства (ФАО) при ООН. Відтоді щорічно в цей день проходять різноманітні заходи, здатні привернути увагу світової спільноти до проблеми голоду. За двадцять років, відколи почали відзначати День харчування, проблема голоду не стала менш гострою. Експерти ФАО підрахували, що на сьогодні понад 862 млн. людей на планеті постійно не доїдають. З цього числа 34 млн. проживають у розвинених та країнах з перехідною економікою, а всі інші – у країнах третього світу.
31 жовтня – День Чорного моря. Уперше він відзначався «зеленими» неурядовими організаціями в 1996 р. Тоді в Стамбулі закінчила роботу Міжнародна екологічна програма, результатом якої став «Стратегічний план захисту та реабілітації Чорного моря». Усі держави чорноморського басейну – Україна, Росія, Грузія, Румунія, Болгарія, Туреччина – зобов’язались протягом 1997 р. розробити на його основі власні національні плани.
24 листопада – День без покупок. Незвичайне свято, ідея якого в зміні споживацького ставлення людини до навколишнього світу. «Перед тим як придбати – подумай, чи це дійсно тобі необхідно», – закликають організатори цієї серйозної витівки. Адже більшість покупок людина здійснює автоматично, не замислюючись. У кишені часто робить дірку бажання когось здивувати, вбити час чи заповнити пустоту. Неважко здогадатися, що «День без покупок» був вигаданий у США, вперше він відзначався у 1992 р. Звичайно, американців це найбільше турбує: пересічний житель цієї країни робить в 30 разів більше покупок, ніж індієць! Автор ідеї, рекламіст Тед Дейв, протиставив її щоденному закликові комерційної реклами. «Реклама обманює, обіцяючи, що ми станемо щасливішими, якщо матимемо більше речей, – вважає він. – Крім того, вона викликає відчуття матеріального невдоволення і жадібність». За даними ООН, 86 % особистих покупок роблять усього 29 % жителів планети. Таке необмежене споживання в глобальних масштабах знищує природні ресурси і постійно збільшує дистанцію між бідними й багатими. І не лише американців можна попрікнути за надмірну любов до великих і малих принад цивілізації. «День без покупок « – це можливість сказати «досить, вистачить», насамперед для західних споживачів. Ідею американського рекламіста підхопили – значні акції відбулися в Європі, Америці, Австралії та Новій Зеландії. Свято відзначено в 13 країнах світу театралізованими процесіями, виставами, трансляцією антирекламних роликів і публікацією антирекламних оголошень. Найпопулярніша пісня дня – бітлівська «Can’t buy me love» («Кохання не купиш»). Проте, зовсім необов’язково було виходити на вулиці, щоб виразити свою позицію – достатньо просто цього дня не зробити жодної покупки.
Третій четвер листопада – Всесвітній день відмови від паління. Американці вирішили першими, що кидати палити краще гуртом і оголосили третій четвер листопада Великим американським днем «без диму». Згодом за ініціативою Міжнародного союзу боротьби з раком цей день став нагодою кинути палити для всього світу. До Дня непаління в рамках програми ЮНІСЕФ «Діти та підлітки, вільні від тютюну», видано популярні книжки – розповіді відомих людей про власний досвід та рекомендації для тих, хто хоче захистити своє право не вдихати смердючий тютюновий дим.
Міжнародні дні спостереження за птахами. Акцію щороку проводить Українське товариство охорони птахів. Його мета – збирання даних про стан пернатих узимку. В акції може взяти участь кожен бажаючий. Для цього необхідно зафіксувати, які види птахів, в якій кількості перебувають цими днями у вашій місцевості. Облік птахів, що зимують в Україні, має важливе значення не лише для науки, а й для природоохоронної справи. Знаючи види, кількість і місце перебування пернатих взимку, можна організувати підгодівлю птахів, охорону їх на зимівлях. Міжнародні дні спостереження за птахами є популярними в усьому світі.
Запитання і завдання для самоконтролю:
1. Проаналізуйте, які теми можуть стати приводом для вашого виступу в пресі.
2. Про які молодіжні проблеми, пов’язані з довкіллям, ви могли б зробити відеосюжет, радіопрограму чи газетну публікацію?
3. Наскільки вдало студентка Інституту журналістики поєднала молодіжну і екологічну проблематику матеріалі Наталя ПРОЦІВ «Смітник найвищий маємо, ще й топчемо його» («Світ молоді», 1 листопада 2002 р.)?
Рекомендована література до теми:
1. Бєляков О.О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації. – К., 2002.
2. Беляков А.А. Экологическая пресса Украины. – К., 1995.
3. Масова комунікація та екологічна політика – К., 2001.
4. Бугрим В.В. Чорнобильська катастрофа у засобах інформації // Чорнобиль і преса: реалії взаємодії : Матеріали Першої Міжнар. науково-практ. конф. «Чорнобиль у засобах інформації», Київ, 15-16 квітня 1991 р. – К., 1992.
5. Фридман М. Шарон и Фридман А. Каннет. Пособие по экологической журналистике. – М., 1998.
6. Адаменко О.М., Періжок Й.І., Пилипчук О.Я. та ін. Основи екології. – Івано-Франківськ, 2000.
Тема 3. Термінологія і статистика в екологічних матеріалах (лекція розроблена за посібником Бєляков О.О. «Екологічна проблематика в засобах масової інформації». – К., 2002.)
1.Використання термінології
2. Використання статистичних даних
- Використання термінології
Сучасний світ вимагає від журналістів обізнаності в багатьох галузях. Працювати одночасно з величезними обсягами матеріалів, різними за тематикою, доводиться насамперед працівникам інформаційних агенцій та електронних засобів масової інформації. Важливим джерелом для журналістів виступають науковці, їхні доповіді на конференціях, дослідження, статистичні дані, висновки та рекомендації тощо.
Немає значення – цікавиться журналіст лише спортом чи культурою, одного дня йому все ж доведеться працювати над статтею із залученням науковців чи їх матеріалів у цій галузі.
Проте в роботі з науковою тематикою існують певні проблеми:
більшість із таких матеріалів написані в науковому стилі, який досить часто є малозрозумілим і для журналіста, і для пересічного читача;
науковці не завжди охоче співпрацюють із журналістами, пояснюючи це тим, що незадоволені великою кількістю помилок у пресі та якістю співпраці;
наявна наукова інформація іноді не знаходить місця в структурі видань.
Розглянемо детальніше найпоширеніші проблеми та способи їх уникнення.
Завдання працівника засобів масової інформації в роботі з науковими даними іноді нагадує роботу перекладача. Але сам процес – це не лише переклад із наукового стилю, його спрощення. Увага має приділятися поясненню інформації, пристосуванню її до щоденних потреб читачів. Не завжди при підготовці матеріалу можна уникнути використання певних термінів. Та, власне, не треба намагатися позбавитися їх будь-якою ціною. Необхідно лише вжити ці слова доцільно та вірно.
Наукова термінологія вимагає від журналістів серйозного ставлення до її використання. Якщо термін викликає сумнів, пригадайте слова М. Рильського: «не бійтесь заглядати у словник». Тільки доречне й виправдане використання термінів є ознакою професіоналізму журналіста.
Разом із підвищенням кваліфікації працівників засобів масової інформації потребують удосконалення і визначення наукові терміни. Потрібні чіткі формулювання, уніфіковані й недвозначні. Словники, які було видано останніми роками, насамперед приватними видавництвами, не завжди відповідають усталеним нормам. Вони не рецензуються іноді фахівцями з інших галузей.
Частка наукової термінології в повідомленнях преси постійно збільшується. Відповідно зростає і кількість помилок. Найнесподіваніше застосування того чи іншого терміну може статися не тільки за сприяння журналістів, але й за участі політиків та громадських діячів, які активно цитуються пресою. Саме тоді малозрозуміле й рідко вживане слово раптом з’являється всюди, не дивлячись, доречно чи ні.
Наприклад, починаючи з 60-х років ХХ ст. нове життя отримав термін «екологія». Він тривалий час використовувався виключно фахівцями. Але загострення проблем навколишнього середовища у планетарному масштабі зробило його відомим кожній пересічній людині. Геккель уживав цей термін для назви науки, яка вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних видів.
Сучасні словники пропонують таке тлумачення: «Екологія – система знань про взаємовідносини організмів рослинного і тваринного світу й середовища їх існування.» Одне з найкоротших визначень екології дає американський учений Одум, який називає її біологією навколишнього середовища. Сьогодні екологія вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з довкіллям тощо.
На думку вчених, саме цей термін фактично став своєріднім «маркером» нашої епохи, завдяки чому всесвітню історію іноді поділяють на два періоди: доекологічний та постекологічний.
Відомий еколог із Санкт-Петербурга, професор Новіков, маючи ще й гарне почуття гумору, зібрав деякі вирази, котрі з’явилися в пресі в 1970-ті роки: «екологічна жилетка», «екологічний велосипед» і навіть «екологічна порнографія».
Поки журналісти винаходили черговий, на цей раз «екологічний велосипед», стан природи погіршувався. До вирішення цих проблем долучалося все більше фахівців із різних галузей, що призвело до ще більшої плутанини. Термін «екологія» набував популярності. Авторитетні науковці сприяли його популяризації й винайшли вже навіть «екологію душі».
На думку філософів Ф.М.Канака та Т.В.Гардашука, екологічні питання при першому наближенні видаються простими й однозначними. Науковці згадують у цьому контексті сюжет із класичної філософії. На відміну від фаху шевця чи математика, видається, що в проблемах гносеології та людинознавства будь хто може мати своє достатньо професійне уявлення. Не дивно, що кожен бажаючий демонструє свою авторитетну думку стосовно охорони природи, раціонального природокористування й шляхів формування екологічної свідомості. У літературі, навіть науковій, а особливо у виступах офіційних осіб рефреном проходять словосполучення «погана екологія», «охорона екології», «боротьба з екологією», «загострення навколишнього середовища», які досить красномовно свідчать про рівень екологічної культури нашого сучасника. А газета «Вечерние вести» навіть перевершила попередників, написавши вже й про «вбивство екології» у статті А.Єрмоленко «Экологический киллер – выхлопной газ» від 15 березня 2001 р.
Суспільна думка стосовно екологічних проблем постійно перебуває то в режимі «екологічного інфантилізму», або навпаки «екоістерії». Громадськість обговорює «регіональний екологічний егоїзм», шукає «екопатріотів», залучає до лав «екологістів» тощо. Журналісти радо підтримують цю дискусію, іноді збагачуючи, а іноді остаточно засмічуючи мову новою термінологією. Часом відбувається і навпаки – необізнані в тематиці працівники засобів масової інформації лишають осторонь цікаві факти, свідомо уникають деяких важливих тем, не повністю розуміючи, про що йде мова. Якщо ж і пишуть на екологічні теми, припускаються помилок.
Досить часто невдале використання термінів відбувається вже в назві матеріалів. Наприклад, газета «День» запропонувала читачам публікацію «Україна збирається покращувати свою екологію» від 7 липня 1998 р.
Можна здогадатися, що мова йде про поліпшення не стільки екології як науки, а стану довкілля нашої країни. Проте обирається зовсім інше, мабуть, єдине відоме працівникам газети слово на цю тематику. Журналісти забули, що екологія – це наука. Поліпшувати, наприклад, математику чи фізику читачів не закликають. А екологію намагається змінити хто завгодно, вважаючи, що цей термін може бути синонімом до виразів «стан довкілля», «навколишнє середовище», «природа» тощо.
Український філософ, дослідник екологічної політики М.І.Хилько вважає, що в сучасних умовах форми охорони природи набувають більш універсального характеру. На порядку денному постала велика кількість проблем, пов’язаних із виробленням специфічних засобів захисту людини від шкідливого впливу нею ж створеного штучного оточення, тобто по суті – нового середовища її проживання. Саме на цьому етапі все частіше замість терміну «охорона природи» використовується новий – «захист навколишнього середовища». Це, на думку деяких дослідників, є новою формою охорони природи. Протиставлення поглядів щодо використання понять «охорона природи» й «охорона навколишнього середовища» останніми роками не підтримується, оскільки, як вважає В.Соколов, «в основі обидва поняття відбивають єдиний процес – здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження тієї самої природи, поза якою людина просто немислима... і на сучасному етапі розвитку суспільства «природа» і «навколишнє середовище» дуже близькі за змістом, і в найближчій перспективі вони виявляються еквівалентними».
Якщо розмірковувати не про семантичний обсяг названих понять, а про суть тенденції розвитку, то з таким твердженням можна погодитись, оскільки воно відображає динаміку розширення змісту виразу «охорона природи».
Науковці хоча й погоджуються з тим, що поняття «природа» та «навколишнє середовище» дуже подібні, зауважують: поняття «природа» значно ширше. Автор одного з екологічних посібників В.С.Джигирей зауважує: «Навколишнім середовищем називають ту частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності».
Варто звернути увагу й на значення слів «оточуюче» та «навколишнє». Словосполучення «оточуюче середовище» сприймається як стилістично невправне. У матеріалах екологічної спрямованості йдеться саме про «навколишнє середовище».
Визначившись з цими термінами, звернемо увагу на те, яким чином журналісти оцінюють уже сам стан навколишнього середовища. Розглянемо різницю між кризою, катастрофою та аварією.
Екологічна криза – критичний стан довкілля, що загрожує існуванню людини. Формується як результат хижацького використання основних природних ресурсів та інтенсивного забруднення навколишнього середовища. Є одним із проявів загальної кризи.
Екологічна катастрофа – вкрай незадовільна зміна умов природного середовища на великій території, що виникає в результаті дії руйнівних природних і антропогенних сил і супроводжується великою екологічною втратою – масовою загибеллю живих організмів, зруйнуванням екологічних систем і деградацією природних територіальних комплексів.
Якщо в матеріалах згадується про загибель хоча б однієї особи, доцільно вживати термін «катастрофа». Наприклад, до аварії призвело зіткнення автомашини з деревом. В автокатастрофі під час зіткнення автобусу з потягом загинуло три особи.
Використання в пресі словосполучення «аварія на Чорнобильській АЕС» не є правильним. Воно виникло в перші дні після 26 квітня 1986 р., коли радянський уряд усіма засобами намагався применшити наслідки цієї трагедії. Оскільки не тільки наше держава, але й усе людство зазнало величезної шкоди, є численні жертви, мова повинна йти виключно про Чорнобильську катастрофу.
Окрім помилок з екологічними термінами досить часто зустрічається невмотивоване зловживання також і медичними. Проаналізуємо такі приклади.
Авторка статті «Лікування ВІЛ/СНІДу: наркоманів просять не турбувати» в газеті «Дзеркало тижня» від 8 липня 2000 р. залишає без коментарів таку фразу: «Нині у світі існує три класи медпрепаратів, що впливають на ВІЛ: інгібітори оборотної транскриптази (нуклеозидні та ненуклеозидні аналоги) й інгібітори протеаз».
Читачеві, який не має медичної освіти, важко зрозуміти ці терміни. Їх, або хоча б дію названих ліків, треба було пояснити. І в цих поясненнях варто уникнути нових професійних виразів. Статті, іноді насичені незрозумілою термінологією на зразок складного діагнозу медиків, поставленого саме вам, турбують аудиторію своєю невизначеністю. Наприклад, журналіст газети «День» В.Коверзнєв у матеріалі «Медикаменти не замінять здорового способу життя!» від 12 травня 2000 року веде бесіду з головним лікарем Центральної дитячої поліклініки Харківського району Києва. Текст інтерв’ю насичений термінологією, яка, на жаль, не пояснюється ні лікарем, ні кореспондентом видання. Розглянемо лише частину матеріалу:
«Харківський масив – це не взірець екологічного благополуччя: замість озер – сміттєві звалища, у дворах немає місця дітям для гри, бо вільні місця зайняті автомобілями, бракує зелених насаджень. “Завдяки” заводові “Енергія”, ТЕЦ-5, Бортницькій станції аерації, район виявився сьогодні в екологічній “ванні”, яка нараховує десятки хімічних токсикантів. Нехай концентрація кожного з них навіть не вища за допустимі норми концентрації, однак їхня сукупність впливає не тільки на онтогенез, але й зачіпає геном людини. І як наслідок, виникають нові хвороби, які за клінікою нагадують звичайні пневмонії, гепатити, а насправді це хвиля нової захворюваності, і до неї охорона здоров’я не адаптована».
Читач, який не має спеціальної освіти, не зрозуміє, що таке токсикант, онтогенез, геном, клініка тощо. Їх треба було обов’язково пояснити. А ще краще попросити співрозмовника знайти відповідні синоніми, які добре знайомі читачам. Наприклад, термін «клініка» саме в цьому контексті можна було замінити на «ознаки» або на інший, хоча й теж медичний, але більш відомий, термін – «діагноз». Ще одна поширена проблема – нерозтлумачені абревіатури, які остаточно перетворюють текст на суцільну таємницю.
Як впливає сукупність хімічних речовин на людину та довкілля? Це не зовсім зрозуміло з контексту. Але лікар принаймні звернула на це увагу. Журналісти найчастіше взагалі не аналізують комплексні процеси, їх взаємодію, просто не знаходячи час або вдалі приклади для порівняння. Проте поясненню термінології та пов’язаних із нею явищ треба постійно приділяти увагу, якщо ми намагаємося ставитися з повагою до читача. Наприклад, вищезгадане явище можна пояснити таким чином.
Уявімо, домогосподарка готує певну страву. До неї вона може додати щось із такого переліку: сіль, цукор, лимонна кислота, оцет, олія, гірчиця, перець тощо. Якщо вона візьме не більше ложки якоїсь із цих речовин, це буде достатня і допустима норма концентрації. Якщо ж покладе до страви все, що має, хоча б і у визначеній нами допустимій кількості – по ложці, наслідки можуть бути зовсім інші. Завдяки такому поєднанню і страва не смакуватиме, і здоров’ю зашкодить. Так і хімічні речовини, які потрапляють у довкілля в гранично допустимих концентраціях, окремо є небезпечними, але їх сукупність іноді має небажані наслідки.
Інша ситуація. Журналіст прочитав у звіті, що вміст забруднюючої речовини у воді на узбережжі пляжу, котрий знаходиться за течією нижче хімічного підприємства, становить п’ять гранично допустимих концентрацій (ГДК). Як на цьому факті побудувати подальшу роботу?
Безумовно, будь-яке перевищення ГДК у стандартах стану навколишнього середовища дає привід вимагати відповідних заходів. Проте незрозуміло, наскільки прислухатимуться до такої інформації органи влади або керівництво підприємства. З позиції інформації наведена «цифра в собі» надто змістовно бідною.
Одне з важливих питань, яке необхідно з’ясувати насамперед: наскільки дана концентрація небезпечна для здоров’я населення. Саме значення, виражене в ГДК, про це нічого не говорить. Токсичні речовини мають різний механізм дії. ГДК визначається, ураховуючи різні лімітуючі чинники. Немає і не може бути єдиної шкали для всіх речовин, котра співвідносила б концентрацію, виражену в ГДК, і небезпеку для здоров’я. Наприклад: «5 ГДК – небезпечно, 20 ГДК – надзвичайно небезпечно, 100 ГДК – смертельно». Для того, щоб визначити, наскільки небезпечний для здоров’я вміст конкретної речовини, потрібне звернення до довідників із токсикології, іноді – до експертів. Дуже важливо «прив’язати» забруднення до конкретного підприємства. Перший крок до цього – порівняти концентрацію у воді вище й нижче підприємства. Крім того, корисно зібрати інформацію про виробничий цикл підприємства.
Використовуючи ці відомості, можна:
визначити, чи певна речовина дійсно потрапляє в довкілля з конкретного підприємства,
зрозуміти, результатом впливу якого технологічного процесу є та чи інша виявлена хімічна сполука.
Розглянемо також альтернативні міркування, адже за забруднення можуть відповідати інші джерела. Залежно від конкретної ситуації знадобиться й комплексний аналіз впливу підприємства на довкілля. Такий підхід потребує додаткової праці, але саме він зробить позицію журналіста переконливішою, надасть їй гнучкість і свободу дій, базовану на розумінні ситуації. Наведений вище приклад вказує ще на одну проблему роботи з науковою інформацією, якій варто приділити більше уваги.
2. Використання статистичних даних
Від доцільного та правильного використання статистичних даних іноді залежить безпека й психологічний стан читачів, глядачів та слухачів. Проте журналісти досить вільно використовують ті чи інші відомості.
Чорнобильська катастрофа призвела до зростання наукових матеріалів у пресі, коментарів учених на радіо та телебаченні, використанню наукових даних усіма засобами масової інформації. На жаль, матеріали журналістів мають іноді серйозні помилки. «Забруднення плутонієм дуже плямисте, але середнє значення приблизно 4 кюрі/кв. км», - повідомила про рівень забруднення в місті Коростені газета «Факты» в матеріалі І.Осипчука «Радиоактивность «неуязвима»?» 26 листопада 1997, аналізуючи в матеріалі конфліктну ситуацію між фахівцями та населенням.
Після виходу публікації, за даними житомирського журналіста О.Ігоніна, черговий Міністерства з надзвичайних ситуацій терміново надіслав до цього населеного пункту групу швидкого реагування, яка виїхала з метою оголосити надзвичайний стан. Чому так сталося?
Подивимося підручник «Основи екології»: «Саме плутонієве забруднення ґрунту вважається найнебезпечнішим з усіх видів радіонуклідного забруднення після Чорнобильської катастрофи, а радіус зони відселення був обраний за попередніми даними про відстань поширення плутонію від решток реактора. Активність 35 тис. Бк пилового осаду на поверхні легенів підвищує ймовірність виникнення раку до 5 % (одна особа з кожних 20 обов’язково захворіє на рак легенів). Нескладні підрахунки показують, що для створення 35 тис. Бк необхідно мати в легенях приблизно 250 крупинок чистого плутонію з радіусом 1 мкм кожна».
Існує дві системи вимірювань, система СІ й загальноприйнята. Журналісти не повинні змішувати їх при підготовці статті. Застарілу одиницю. активності «кюрі» введено на початку ХХ ст. Міжнародна система СІ використовує іншу одиницю активності - «беккерель (Бк)». 1 кюрі дорівнює 37 млрд. Бк. Згадані 4 кюрі в матеріалі газети «Факты» відповідно в чотири рази більші. Але й без цієї пропорції вони б були надзвичайно небезпечними для людини. Чи не допущено тут помилки? Її можна було б виправити, якби цей матеріал показали (або хоча б прочитали по телефону) тим, хто надавав цю інформацію. Але з вини журналіста чи редакції цифра могла змінитися і на це зовсім не звернули уваги.
Кореспондент газети закінчує матеріал таким висновком: «Стіна непорозуміння між фахівцями та мешканцями забруднених територій - серйозна проблема, про що свідчить і цей конфлікт. Поки таке положення буде зберігатися, чорнобильський стрес залишатиметься одним із важливіших факторів негативного впливу на здоров’я людей». Прикро, що саме журналіст своїм непрофесійним ставленням до роботи з науковими даними і додає цього стресу вже й так постраждалим та серйозно хворим людям.
Але й правильно подана журналістом інформація не завжди досягає своєї мети, адже аудиторія сприймає лише прокоментовану статистику. Надзвичайно обережно треба ставитися до обсягів її використання в матеріалі. Цілком зрозумілим є бажання вченого довести, що всі отримані результати є наслідком такої-то кількості дослідів, таких-то співвідношень тощо. Чи все це потрібно читачеві? Пріоритетні дані можна викласти у вигляді невеличкої таблиці чи діаграми, хоча і вони на сторінках преси - рідкість. Текстові статистичні дані можуть бути представлені декількома засобами.
Приклад 1. Викиди у повітря однієї з отруйних речовин вбивають 1,4 людини з 1000 протягом всього життя. У різних звітах та повідомленнях можливі такі варіанти:
«Ризик протягом життя становить 0,0014.»
«Ризик протягом життя складає 0,14 відсотка.»
«Ризик протягом життя 1:710.»
«У місті з 100 000 населення очікується 140 загиблих.»
Приклад 2. Можливість захворіти на рак у зв’язку з викидами діоксину під час спалення сміття становить на одну людину за рік:
0,000001; 10-6; 0,0001 %; 1:1000000.
Такі дані варто замінити описом словами та вдалими порівняннями. Зокрема, співвідношення 1:1000000 відповідає 1 міліграму до 1 кілограма, 1 хвилині до 2 років, 1 сантиметру до 10 кілометрів, 1 копійці до 10000 гривень.
Журналісти іноді забувають, що їх матеріали розраховані на аудиторію з різною фаховою підготовкою та освітою. Коли мова матеріалів наукової тематики стане зрозумілою широкому загалу, засоби масової інформації від цього тільки виграють.
Запитання і завдання для самоконтролю:
- Як правильно подавати екологічні терміни?
- Чому не можна використовувати суху статистику і як її подавати?
- Наведіть приклади із преси з правильним і невірним використанням екологічної термінології та статистики.
Рекомендована література до теми:
1. Бєляков О.О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації. – К., 2002.
2. Беляков А.А. Экологическая пресса Украины. – К., 1995.
3. Масова комунікація та екологічна політика – К., 2001.
4. Бугрим В.В. Чорнобильська катастрофа у засобах інформації // Чорнобиль і преса: реалії взаємодії : Матеріали Першої Міжнар. науково-практ. конф. «Чорнобиль у засобах інформації», Київ, 15-16 квітня 1991 р. – К., 1992.
5. Фридман М. Шарон и Фридман А. Каннет. Пособие по экологической журналистике. – М., 1998.
6. Адаменко О.М., Періжок Й.І., Пилипчук О.Я. та ін. Основи екології. – Івано-Франківськ, 2000.
Тема 4. Джерела екологічної інформації (лекція розроблена за посібником Бєляков О.О. «Екологічна проблематика в засобах масової інформації». – К., 2002.)
1.Редакційні і позаредакційні джерела
2. Інтернет-джерела для екологічної проблематики