Конспект лекцій Хмельницький, 2005 Снозик О. В. Безпека життєдіяльності
| Вид материала | Конспект |
- Конспект лекцій, 1500.74kb.
- Освітня програма підготовки бакалавра за напрямом «Фінанси І кредит» Цикл дисциплін, 42.22kb.
- Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
- Як конспект лекцій Дніпропетровськ Нметау 2008, 735.01kb.
- Робоча навчальна програма модуля " Безпека життєдіяльності" для студентів 3 курсу спеціальності, 358.2kb.
- Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності», 1503.15kb.
- Конспект лекцій по дисципліні Інформаційні моделі "великих" систем, 1986.92kb.
- Освітня програма підготовки бакалавра за напрямом «Управління персоналом І економіка, 33.27kb.
- Безпека, 3519.8kb.
- Конспект лекцій до дисципліни Безпека програм та даних, 855.96kb.
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Снозик О.В.
Безпека життєдіяльності
Конспект лекцій
Хмельницький, 2005
Снозик О.В.
Безпека життєдіяльності
Конспект лекцій
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Безпека життєдіяльності
Конспект лекцій
Снозик О.В.
Хмельницький, 2005
Безпека життєдіяльності: Конспект лекцій / О.В.Снозик. - Хмельницький: ХНУ, 2005. - 55 с.
Затверджено на засіданні кафедри БЖД.
Протокол №5 від 16 лютого 2005 р.
Конспект лекцій призначений для підготовки студентів та інших осіб, зацікавлених у вивченні безпеки життєдіяльності. В посібнику вміщено основний матеріал лекцій, що читаються викладачами кафедри БЖД для студентів Хмельницького національного університету.
Макетування здійснено на кафедрі безпеки життєдіяльності Хмельницького національного університету (м. Хмельницький, вул. Інститутська, 11). Підписано до друку 16 лютого 2005 року.
Віддруковано методом різографії. Тираж 100 екз.
Хмельницький національний університет
ВСТУП
Безпека життєдіяльності – це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка узагальнює дані відповідної науково-практичної діяльності, формує поняттєво-категорійний, теоретичний і методологічний апарат, необхідний для вивчення у подальшому охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони та інших дисциплін, які вивчають конкретні небезпеки і способи захисту від них.
Мета вивчення дисципліни – забезпечити відповідні сучасним вимогам знання студентів про загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, в першу чергу техногенного характеру; їх властивості, можливий вплив на життя і здоров’я людини та сформувати необхідні в майбутній практичній діяльності спеціаліста уміння і навички для їх запобігання і ліквідації, захисту людей та навколишнього середовища.
Науковий зміст курсу - теоретичні основи безпеки життєдіяльності людини у підсистемі “людина - штучно створене фізичне середовище“, яка є частиною загальної системи “людина - навколишнє середовище.“
В результаті вивчення курсу студенти повинні
ЗНАТИ:
- основні поняття, визначення та терміни безпеки життєдіяльності;
- джерела небезпеки та їх класифікацію;
- характеристики середовища проживання людини;
- небезпеку середовища та наслідки їх негативних дій;
- засоби і методи підвищення безпеки і екологічності технічних засобів і процесів;
- правила гігієни;
- засоби захисту населення від вражаючих факторів аварій, катастроф, стихійного лиха;
- основи стійкої роботи об’єктів у надзвичайних ситуаціях;
- основи організації і проведення рятувальних робіт.
ВМІТИ:
- ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, визначати просторові та часові координати, величину та імовірність їх прояву;
- практично здійснювати заходи щодо підвищення безпеки і екологічності технічних засобів і технологічних процесів;
- здійснювати заходи щодо самозахисту і захисту виробничого персоналу, населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
- оцінювати радіаційну, хімічну, біологічну обстановку і обстановку, яка може виникнути під час стихійного лиха та аварії, приймати відповідні рішення.
ОЗНАЙОМИТИСЬ:
- із змістом державних і міжнародних документів щодо захисту людей в сучасних умовах проживання
1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності
1.1. Актуальність і завдання курсу БЖД
Безпека життєдіяльності – наука, що вивчає проблеми безпечного перебування людини в оточуючому середовищі в процесі різних видів її діяльності. В структурному відношенні вся БЖД як наука складається з 5 частин:
- теоретичні основи БЖД;
- БЖД в умовах побуту;
- БЖД в умовах надзвичайних ситуацій;
- БЖД в умовах виробництва (охорона праці);
- екологічні основи БЖД.
В центрі уваги курсу БЖД - людина, як самоціль розвитку суспільства, а його лейтмотивом є вислів старогрецького філософа Протагора: “Людина є мірило всіх речей”.
Завдання курсу БЖД:
- виробити навички ідентифікації небезпечних і шкідливих факторів та створення безпечних умов життєдіяльності людини в різних життєвих ситуаціях;
- навчити прогнозувати можливу обстановку і приймати грамотні рішення в умовах надзвичайних ситуацій;
- забезпечити чітке усвідомлення необхідності нового стереотипу поведінки людини з метою виживання в нових природних та антропогенних умовах.
Основоположними нормативно-правовими актами у даній сфері є:
статті 3 і 27 Конституції України;
розділ IV Закону України від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII “Основи законодавства України про охорону здоров’я”,
постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996р. № 114 “Про Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму”,
постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001р. № 270 “Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру”,
розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. № 391-р “Про затвердження комплексних заходів профілактики травматизму невиробничого характеру на 2001-2005 роки”,
розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2007 р. № 980-р “Про затвердження плану першочергових заходів з профілактики травматизму невиробничого характеру”.
1.2. Поняття про безпеку і небезпеку
Під небезпекою розуміють явища, процеси, об’єкти, які можуть у відповідних умовах наносити шкоду здоров’ю людини. Розрізняють 2 види факторів небезпеки. Небезпечними називають ті фактори, що проявляються миттєво і приводять до різного роду травм аж до смертельних. Шкідливими факторами – ті, що діють тривалий час і приводять до захворювань.
Існує аксіома про потенційну небезпеку життєдіяльності, яка стверджує, що будь-яка діяльність є потенційно небезпечною. Вона ґрунтується на тому, що в жодному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки. Тому безпека визначається як стан, при якому з визначеною ймовірністю проявлення небезпеки виключено.
1.3. Таксономія небезпечностей
Таксономія – це наука про класифікацію і систематизацію складних явищ, понять, об’єктів. Оскільки небезпека є поняттям складним, має багато ознак, то таксономування їх виконує важливу роль в організації наукових знань в області безпеки життєдіяльності, дозволяє глибше пізнати її природу.
Згідно офіційного стандарту небезпеки поділяють на такі групи:
- фізичні (рухомі машини, фізичні параметри середовища, температура, вологість, шум, вібрація, іонізуюче та електромагнітне випромінювання);
- хімічні (хімічні речовини);
- біологічні (патогенні мікро- та макроорганізми);
- психофізіологічні (втома, фізичне та нервове перенапруження);
За природою походження небезпеки бувають:
- природні (блискавки);
- техногенні (аварії на електростанціях);
- екологічні (прорив озонового шару);
- соціальні (війни, тероризм);
За наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі.
За сферою збитків: соціальні, екологічні, технічні та ін.
За сферою прояву: побутові, виробничі, транспортні, спортивні тощо.
За характером дії на людину: активні і пасивні. Останні активізуються за рахунок енергії людини (гострі предмети, нерівні і слизькі поверхні тощо).
1.4. Способи профілактики нещасних випадків
Небезпеки носять потенційний тобто прихований характер. Під ідентифікацією розуміється процес знаходження і встановлення кількісних, часових, просторових та інших характеристик небезпек, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, націлених на створення безпечних умов діяльності людини.
В процесі ідентифікації виявляють номенклатуру небезпек, ймовірність їх проявлення, місця локалізації, можливі збитки та інші параметри, необхідні для розв’язування конкретної задачі.
Умови, при яких реалізуються потенційні небезпеки, називаються причинами. Іншими словами, причини – це сукупність обставин, завдяки яким небезпека проявляється, і викликаються ті чи інші небажані наслідки.
Тріода “небезпека – причини - наслідки” – це логічний процес розвитку, який реалізує потенційну загрозу в реальні збитки (наслідки). Як правило, цей процес може мати декілька причин, тобто бути багатопричинним. Інколи одна і та ж небезпека може реалізуватись в непланових подіях через різні причини (різнопричинне проявлення небезпек).
В основі профілактики нещасних випадків лежить процес ідентифікації небезпек та усунення причин за яких вони можуть реалізуватись.
1.5. Квантифікація небезпек. Поняття про ризик
Оцінюючи той чи інший вид діяльності, ми говоримо, що існує велика небезпека, а іноді – мала. Для об’єктивної оцінки необхідно застосувати науку про квантифікацію кількісних характеристик складних понять.
При квантифікації небезпек застосовуються чисельні, експертні, вірогіднісні та інші прийоми. Найбільш поширеною кількісною оцінкою небезпеки є ризик – усвідомлена ймовірність реалізації небезпеки. Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками, що вже сталися (n) до максимально можливого їх числа за певний період (N):
R=n/N (1.1)
Крім загального ризику формула (1.1) дозволяє розрахувати груповий ризик (тобто ризик в окремій групі людей чи інших суб’єктів). Для цього замість N потрібно підставити максимально можливу кількість подій в певній групі (серед людей певної професії, серед певної марки автомобілів тощо).
Застосування поняття ризик дозволяє набагато об’єктивніше оцінювати небезпеку. Порівняйте, наприклад, ризик нещасних випадків серед шахтарів і трактористів.
Недоліком застосування ризику, як кількісної міри небезпеки, є складність визначення числа можливих негативних наслідків. В цьому полягає суб’єктивність оцінки ризику, що вимагає пошуку оптимальних прийомів і методик розрахунку.
1.6. Види ризиків
З позиції доцільності ризик буває обґрунтованим і необґрунтованим (безглуздим). За виявленням поділяють ризики на добровільні та вимушені.
За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.
Знехтуваний ризик має настільки низький рівень, що він знаходиться в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.
Граничнодопустимий ризик – це максимальний ризик, який не повинен перевищувати очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який в переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
Оскільки знехтуваний ризик в теперішній час розвитку суспільства є недосяжним, то сучасна концепція безпеки базується на досягненні прийнятного ризику, використовуючи витратний механізм. Наприклад, тільки оптимальний розподіл витрат суспільства на природну, техногенну та соціальну сферу може дати досягнення прийнятого рівня ризику.
1.7. Ергономічні основи БЖД
Однією із суміжних до БЖД наук є ергономіка. Вона вивчає функціональні можливості людини в процесі діяльності з метою створення таких умов, які роблять її діяльність ефективною і забезпечують комфорт для людини. Іншими словами, в ергономіці вирішуються питання сумісності характеристик людини і характеристик середовища.
Основна задача ергономіки – пристосувати техніку для потреб людини і можливостей людини.
В ергономіці виділяють п’ять видів сумісностей, які забезпечують успішне функціонування систем: “людина - середовище” і “людина - виробництво”.
1. Інформаційна сумісність. В складних системах оператор керує фізичними процесами не безпосередньо, а через покази приладів, екранів, звукові сигнали, які називаються засобами відображення інформації. Ергономічне завдання полягає в тому, щоб забезпечити створення такої інформаційної моделі, яка в даний момент відображала б всі потрібні характеристики машини і при цьому дозволяла б оператору безпомилково приймати і переробляти інформацію не перевантажуючи його увагу і пам’ять. Тобто інформаційна модель повинна відповідати психофізіологічним можливостям людини.
2. Біофізична сумісність передбачає створення такого навколишнього середовища, яке забезпечувало б прийнятну працездатність і нормальний фізіологічний стан людини.
3. Енергетична сумісність передбачає узгодження органів управління машиною з фізичними можливостями оператора стосовно прикладання зусиль, швидкості і точності рухів.
4. Просторово-антропометрична сумісність передбачає врахування розмірів тіла людини, можливості огляду оточуючого простору, положення (пози) оператора в процесі роботи. При вирішенні цих задач визначають об’єм робочого місця, зони досяжності для кінцівок оператора та оптимальне розміщення органів управління.
5. Техніко-естетична сумісність полягає в забезпеченні задоволеності людини від спілкування з машиною в процесі роботи.
1.8. Психологічні основи БЖД
Психологічний стан людини е важливою ланкою в забезпеченні безпечної діяльності людини.
Головними психологічними причинами винесення небезпечних ситуацій є: низький рівень професійної підготовки в питаннях безпеки праці, недостатнє виховання і самовідданість в необхідності дотримання безпечних умов праці, перебування людини в стані втоми та інших психічних станах, що знижують надійність діяльності працівника.
Важливість цього фактора підтверджується тим, що від 60 до 90% травм в побуті і на виробництві відбувається з вини самих потерпілих.
Під психологією безпеки розуміють застосування психологічних знань для забезпечення безпеки діяльності людини.
В структурі діяльності людини розрізняють три головні групи компонентів: психічні процеси, психічні властивості і психічні стани.
Психічні процеси складають основу психічної діяльності людини. Без них неможливе формування знань і набуття життєвого досвіду. Розрізняють пізнавальні, емоційні і вольові психічні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять та ін.).
Психічні властивості - це властивості особистості; характер, темперамент, орієнтація. Серед якостей особистості виділяють інтелектуальні, емоційні, вольові, моральні, трудові. Ці властивості в основному стійкі і постійні.
Психічні стани відрізняються різноманітністю і тимчасовим характером. Вони визначають особливості психічної діяльності в конкретний момент (період) і можуть позитивно або негативно впливати на хід всіх психічних процесів.
Ефективність працездатності людини базується на понятті ”рівень психічної напруженості (стресу)”. Рівень психічної напруженості виявляє позитивний вплив на результати праці до деякої межі. Перевищення критичного рівня призводить до зниження працездатності аж до повної її втрати. Такі надзвичайні форми психічного напруження називаються заграничними і бувають двох типів - гальмівний і збудливий.
Небезпечною є поява особливих психічних станів, які не є постійною властивістю особистості, а виникаючи спонтанно чи під впливом зовнішніх факторів, суттєво змінюють працездатність людини.
Серед таких станів виділяють:
а) пароксизмальні стани - група розладів різноманітного походження (органічні захворювання головного мозку, епілепсія, зомління), які характеризуються короткочасною втратою свідомості,
б) психогенні зміни настрою і ефективні стани виникають під впливом психічних чинників (неприємних подій і конфліктних ситуацій);
в) психічні стани, пов'язані з вживанням психічно-активних препаратів;
стимуляторів (первітін, фенамін); транквілізаторів (седуксен, еленіум); алкогольних напоїв.
Мінливість психічного стану людини під впливом побутових і виробничих чинників ставить перед спеціалістами - організаторами виробничої діяльності завдання створення і удосконалення системи контролю за психічним станом працівників.
2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ “ЛЮДИНА - СЕРЕДОВИЩЕ”
2.1. Загальна характеристика аналізаторів людини
За мільйони років в ході еволюційного і соціального розвитку в людини виробилась природна система захисту від небезпеки.
Для безпечного стану системи людина-середовище необхідне узгодження характеристик людини і елементів, які складають це середовище.
Зв’язок між людиною і навколишнім середовищем здійснюється через аналізатори. Властивості аналізаторів людини необхідно враховувати при створенні нових потенційно небезпечних систем. Особливу увагу слід приділяти при виникненні таких факторів, небезпечну величину яких людина не здатна сприймати своїми аналізаторами (електрична напруга, радіоактивність, магнітні поля і т. ін.)
Основною характеристикою аналізатора є чутливість. Інтервал від мінімальної до максимальної адекватно відчутної величини визначає діапазон чутливості аналізатора, тобто його нижній і верхній абсолютний пороги чутливості. Ці величини є непостійними і можуть змінюватися під впливом різних сприятливих і несприятливих факторів.
Час, що проходить від початку дії подразника до сприйняття відчуттів, називають латентним періодом.
Розглянемо аналізатори і їх характеристики, що можуть впливати на безпечну діяльність людини.
2.2. Зоровий аналізатор
Зоровий аналізатор сприймає інформацію через світлові хвилі довжиною 380-780 нм і має найбільшу величину адаптації. Адаптація – здатність ока сприймати світлові сигнали різної яскравості. Світлова адаптація відбувається протягом 10 хвилин.
При яскравостях більше 30000 кд/м2 виникає ефект засліплення.
Під контрастом розуміють різницю між двома яскравостями, розділеними в просторі або часі.
Гострота зору характеризується мінімальним кутом під яким 2 точки сприймаються окремими.
Спектральна чутливість – це здатність ока сприймати колір. Найбільша чутливість вдень відповідає жовтому кольору, в сутінках - блакитно-зеленому.
Інерція зору - сприйняття зорового сигналу, не дивлячись на його щезнення (0.1-0.3с). Внаслідок неї людині властивий стробоскопічний ефект – виникають як ілюзії руху так і ілюзії нерухомості.
Поле зору: в горизонтальному напрямку 120-160о, вверх 55-60о, вниз 65-72о. Зона оптимальної видимості: вверх – 25о, вниз – 35о; вправо-вліво - по 32о.
Глибинність зору – це властивість сприймати відстань до предметів в просторі.
2.3. Звуковий аналізатор та вібраційна чутливість організму
Звукові сигнали доставляють людині значну частину інформації.
Основні параметри: рівень інтенсивності і частота, які в слухових відчуттях сприймаються як гучність і висота звуків.
Важливим є акустичний фон, який може мати подвійну роль: допомагати і заважати при сприйнятті звукової інформації. Акустичний фон необхідно враховувати при конструюванні звукових індикаторів. Ефект маскування застосовують для покращення акустичної обстановки.
Вібраційна чутливість характеризується частотою від 1 до 10000 Гц (найбільша чутливість 200-250 Гц). Пороги вібраційної чутливості різні для різних ділянок тіла. Найбільшу мають дистальні ділянки тіла людини наприклад кисті рук, кінчики пальців рук 3 г/мм2,тильна сторона пальця - 5 г/мм2, тильна сторона кисті 12 г/мм2, на животі 26 г/мм2, на п’яті 250 г/мм2.
Вібрації високої інтенсивності і тривалої дії приводять до серйозних змін в діяльності всіх систем організму. При невеликих інтенсивностях і тривалостях зменшують втомлюваність, підвищують обмін речовин, збільшують м’язову силу.
2.4. Тактильний аналізатор, температурна і больова чутливості. Нюх і смак
Тактильний аналізатор сприймає відчуття, що виникають при дії на шкіру різних механічних стимулів(дотик, натискання).
Температурна чутливість властива організмам, що мають постійну температуру тіла, забезпечену терморегуляцією.
В шкірі людини є 2 види рецепторів: одні реагують на холод, інші – на тепло. Латентний період – 250 мс.
Больова чутливість. В будь-якому аналізаторі виникають больові відчуття при перевищенні верхнього абсолютного порога величини подразника.
В епітеліальному шарі шкіри є больові рецептори причому найбільша їх густота в місцях де найменша густота тактильних рецепторів. Це протиріччя обумовлене відмінністю функцій цих рецепторів.
Біологічний смисл болю в тому, що він є сигналом небезпеки і мобілізує організм на боротьбу за самозбереження.
Абсолютний поріг нюху вимірюється долями міліграма речовини на 1 літр повітря. Абсолютні пороги смакового аналізатора приблизно в 10000 разів вищі.
Запахи можуть сигналізувати про порушення в ході технологічних процесів і небезпеку.
В реальних умовах життя і виробництва на кожний аналізатор людини діють одночасно декілька подразників, які виявляють вплив на всю систему аналізаторів. Тому необхідно враховувати не тільки можливості аналізатора, але й умови, в яких він буде працювати.