Конспект лекцій Хмельницький, 2005 Снозик О. В. Безпека життєдіяльності
| Вид материала | Конспект |
- Конспект лекцій, 1500.74kb.
- Освітня програма підготовки бакалавра за напрямом «Фінанси І кредит» Цикл дисциплін, 42.22kb.
- Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
- Як конспект лекцій Дніпропетровськ Нметау 2008, 735.01kb.
- Робоча навчальна програма модуля " Безпека життєдіяльності" для студентів 3 курсу спеціальності, 358.2kb.
- Конспект лекцій з дисципліни «безпека життєдіяльності», 1503.15kb.
- Конспект лекцій по дисципліні Інформаційні моделі "великих" систем, 1986.92kb.
- Освітня програма підготовки бакалавра за напрямом «Управління персоналом І економіка, 33.27kb.
- Безпека, 3519.8kb.
- Конспект лекцій до дисципліни Безпека програм та даних, 855.96kb.
"людина - побутове середовище"
6.1. Статистика і основні причини побутового травматизму в Україні
За роки, що пройшли від попереднього перепису, населення України зменшилось на декілька мільйонів чоловік. Однією з причин такого зменшення є побутовий травматизм. який за цей період забрав життя майже 1 мільйона чоловік.
Кожного року в нас травмується близько 2 млн. чоловік, з них 70-80 тис. - смертельно. Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Донецькій, Дніпровській, Запорізькій, Херсонській, Харківській, Луганській, Сумській, Чернігівській, Кіровоградській та Одеській (1,75...1,6) областях. У цих регіонах загинуло більше половини загальної кількості смертельно травмованих.
Найнижчий показник мають західні області: Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська (~ по 0,75), а Хмельницька (~1,1).Цей розподіл дозволяє говорити про те, що існує чітка залежність ризику смертельних випадків від місця проживання людини, хоч і об'єктивних причин цьому явищу не виявлено.
Якщо розглянути відносну величину ризику з причин смертельних випадків, то найбільшу тривогу викликає частота самогубств, що по Україні складає 0,28 випадку на 1000 жителів і займає перше місце з усіх причин. Навіть кількість смертей від транспортних аварій складає величину в 2 рази меншу і займає третє місце. Інша специфічно висока для України причина - алкогольні отруєння (0,18) - займає друге місце серед усіх причин.
Порівняння статистичних даних із розвинених країн, наприклад США, показує, що їхній загальний рівень ризику в декілька разів нижчий. Причому розподіл між причинами має "цивілізований" і об'єктивний характер - на першому місці серед усіх причин: нещасні випадки пов'язані з автотранспортом.
Ще однією специфічною проблемою України є висока смертність чоловіків працездатного віку від нещасних випадків. Так у сучасній структурі причин смерті чоловіків у віці від 15 до 55 років на першому місці - нещасні випадки, отруєння, травми ( близько 35% усіх смертей у цьому віці).
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), на частку травматизму випадає 9% випадків смертності й 16% настання інвалідності у світі. В Україні також є високою смертність через травматизм невиробничого характеру. За даними Державного комітету статистики України, з 1991 року від нещасних випадків на виробництві та у побуті загинуло майже 1,2 мільйона і травмовано понад 42 мільйона громадян України, переважно (близько 75%) працездатного віку. Так, у нашій державі з розрахунку на 100 тисяч населення травмується і гине людей утричі більше, ніж в інших європейських країнах, у 70 разів більше, ніж на виробництві, та у 200 разів більше, ніж у надзвичайних ситуаціях природного та техногенного характеру.
Протягом 2007 року в Україні у невиробничій сфері загинуло 64,3 тис. осіб, що на 2,2 відсотка більше порівняно з 2006 роком, травмовано - 2,25 мільйона осіб. При цьому з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні у 2007 році, у побуті загинуло 1383 осіб. Крім цього, експерти зазначають, що особливо загрозливих ознак ситуація із побутовим травматизмом набула на селі. Смертність населення у сільській місцевості від утеплення та занурення у воду вдвічі, а від алкоголізму, навмисного самоушкодження та самогубства у 1,7 раза вища ніж у міських населених пунктах (з розрахунку на 100 тисяч населення).
6.2. Суїцид
В нашій країні одні з основних причин суїциду - високий рівень безробіття, стан психічного здоров'я, алкогольна та наркотична залежності. Офіційно вважається, що більшість самогубств – це наслідок психічної недуги. Спрощено схему причинно-наслідкових зв'язків суїциду можна представити так: невдоволення життям – відчай – депресія - порушення психічного здоров'я - самогубство. Звісно, що в житті інколи все набагато складніше.
Таблиця 6.1 - Кількісні показники причин смертельних випадків по Україні
| № пп | Причини | По Україні | В середньому по США | |
| 1995-2001 рр. | 2006 рік | |||
| 1 | Самогубства та самопошкодження | 0,28 | 0,13 (6000) | - |
| 2 | Отруєння алкоголем | 0,18 | 0,22 (10000) | |
| 3 | Транспортні аварії | 0,15 | 0,22 (10000) | 0,3 (І місце) |
| 4 | Вбивства та навмисні пошкодження | 0,13 | | 0,32 |
| 5 | Випадкові утоплення | 0,09 | | 0,03 (ІV місце) |
| 6 | Інші (неалкогольні) отруєння | 0,09 | 0,08 (4000) | 0,01-0,02* |
| 7 | Випадкові удушення | 0,05 | | - |
| 8 | Випадкові падіння | 0,05 | | 0,09 (ІІ місце) |
| 9 | Пожежі | 0,03 | | 0,04 (ІІІмісце) |
| 10 | Електротравми | 0,02 | | 0,006 |
| | Усі причини | 1.42 | | 0,60 |
*Усі отруєння
Психологи поділяють самогубства на такі чотири основні категорії.
Фаталістичне самогубство. Воно, як правило, викликане надміру суворим контролем суспільства над особою, що значно обмежує її свободу. Жертва живе ніби із зав'язаними очима, не бачить перед собою світлого майбутнього
Анемічне самогубство. Самогубці не спроможні раціонально дати раду труднощам і для того, щоб вийти зі скрутного становища, вирішують покінчити із життям. Також таке відбувається, коли звичні відносини людини із суспільством раптово і шокуюче змінюються.
Егоїстичне самогубство. Як вважають, його корені - у відчуженості особи. Ті, хто стає жертвами егоїстичного самогубства, є переважно „самі по собі". Їх уже ніщо не пов'язує із довколишнім світом і не ставить у залежність від нього. Як правило, такі люди - меланхоліки, схильні до усамітнення.
Альтруїстичне самогубство. Людина тісно пов'язана зколективом і задля нього готова іти на будь-які жертви. Приклад - японські льотчики-камікадзе часів другої світової війни та недавні терористичні акти в США, Росії та інших країнах. Як правило, їхній головний мотив - привернути увагу до якої-небудь суспільної проблеми, яку вони не в змозі вирішити іншими способами.
До речі, чоловіки гірше переносять поразки і стреси, а відтак - відсоток смертей внаслідок самогубства серед „сильної половини" є більшим, ніж серед жінок. Частково це пояснюється тим, що на чоловіках лежить відповідальність за матеріальний стан сім'ї. Більшість керівних посад займають чоловіки, що також пов'язано з підвищеним нервовим напруженням.
Як відомо, профілактика завжди діє краще, аніж лікування. Тому, якщо ви запідозрили, що з вашим другом чи співробітником коїться щось не те, слід проявити підвищену увагу до нього. Причиною для занепокоєння можуть стати: різкі зміни в зовнішності, безнадія, тривога, затяжна депресія, безпричинний плач, схильність до усамітнення, проблеми зі сном, втрата апетиту. Вчасно надана поміч кваліфікованого психолога чи просто спокійна розмова з добрим другом здатні повернути людину, допомогти їй знайти бодай якусь маленьку надію в житті. Як показує досвід багатьох зарубіжних країн, значну допомогу у профілактиці суїциду надають телефони довіри та консультації психологів.
Для прикладу в м. Хмельницькому діє “телефон довіри” 0-50. За цим номером працює спеціально створена міською владою група психологів, які відвертою і анонімною розмовою можуть надати допомогу практично в будь-яких складних ситуаціях.
В будь-якому випадку слід пам'ятати, що людське життя схоже на зебру (біла смужка, чорна смужка, біла, чорна ...). І якщо настала „чорна" смуга у житті - вона неминуче зміниться на „білу", хоч для цього необхідно й докласти певних зусиль.
6.3. Утоплення
За даними Міжнародної любительської федерації плавання щорічно в світі тонуть приблизно 300 тис. чоловік. В Україні щорічно гине на воді більше 4 тисяч чоловік.
Аналіз по місцях гибелі показує, що на організованих пляжах стається всього близько 1% втоплень, решта - в необладнаних для купання місцях.
Визначальним серед причин, що призводять до втоплення є емоційний чинник - страх. Досвідчені (підготовлені, і не стільки фізично, скільки психологічно) люди при попаданні в стресову ситуацію знаходять в собі сили, щоб мобілізуватись і вибратись з критичної ситуації. Переляк, що виникає в непідготовленої людини призводить до порушень психологічних та інших функцій організму.
Друга причина - холодовий шок, що виникає при раптовому зануренні у воду, яка має значно нижчу температуру ніж тіло людини . Серед інших причин: невміння плавати, втома при тривалих запливах, хворобливий стан, травми при стрибках у воду в незнайомих місцях, порушення серцевої діяльності при підводному плаванні на глибинах понад 2 м.
Особливу небезпеку представляє купання в нетверезому стані: майже половина всіх утоплень спричинені вживанням алкоголю.
6.4. Отруєння
6.4.1. Небезпека отруєнь
Для більшості речовин, що викликають гострі отруєння, незалежно від дози та шляху проникнення характерна вибіркова токсичність, тобто здатність впливати лише на певні органи та системи організму людини. Відповідно до цього розрізняють:
— кров'яні отрути, що впливають на клітини крові (чадний газ, селітра);
— нервові чи нейротоксичні отрути, що уражають клітини центральної та периферійної нервової системи (алкоголь, наркотики);
— ниркові та печінкові отрути, що порушують функцію цих органів (сполуки важких металів, токсини грибів); '
— серцеві отрути, які порушують роботу серця (окремі рослинні отрути із групи алкалоїдів);
— кишково-шлункові отрути, які уражають стравохід, шлунок, кишечник (концентровані розчини кислот та лугів).
Серед загальної кількості отруєнь найчастішими причинами є:
- отруєння недоброякісними харчовими продуктами або неправильним їх приготуванням, особливо значну долю складають отруєння недоброякісним алкоголем;
- отруєння грибами;
- медикаментами, які використовуються для лікування, однак у надмірних дозах проявляють токсичні властивості;
- отрутохімікатами, що використовуються для боротьби зі шкідниками та хворобами рослин;
- препаратами побутової хімії, які широко використовуються для різноманітних господарських та санітарних потреб.
Загальні принципи профілактики харчових отруєнь зводяться до наступного:
— будь-які сумніви щодо доброї якості харчових продуктів готових до споживання, особливо консервованих, необхідно вирішувати на користь власного здоров'я і відмовлятися від їх споживання;
— подібно правилам дорожнього руху, правила особистої гігієни при умові їх суворого дотримання надійно зберігають життя сучасної людини від невидимої токсико-інфекційної небезпеки;
— будь-який замінник (сурогат) алкоголю — потенційна отрута, тому вживання алкогольних напоїв сумнівного походження — це великий ризик для життя та здоров'я;
- при приготуванні харчових продуктів необхідно суворо дотримуватись правил їх кулінарної обробки.
6.4.2. Отруєння грибами
Отруйних грибів у Європі налічується близько 80 видів, з них дуже небезпечних — 20...25.
Отрути, які містяться в грибах, поділяють на три групи.
Першу становлять отрути місцевої збуджуючої дії (деякі сироїжки, печериця рудіюча отруйна, недоварені опеньки осінні справжні). Вони спричиняють лише порушення травлення. Їхня дія проявляється через 1—2 години після споживання.
Друга група отрут (мухомори червоний, пантерний) діє на нервові центри. Відчувається отруєння через 0,5—2 години в формі сильної нудоти, блювання, поносу з болями, запаморочення, втрати свідомості, надмірного потіння, сп'яніння, приступів сміху, плачу, галюцинацій. Звичайно отруєння минає, але в деяких людей перебіг його тяжкий. Хворому неодмінно потрібна лікарська допомога і постільний режим.
Третя група отрут (бліда поганка та деякі мухомори) спричиняє найтяжчі, смертельні отруєння. Дія їх проявляється дуже пізно — через 8—48 годин. Отрута потрапляє до шлунка, однак перебування її там не викликає помітних ознак отруєння. Навіть тоді, коли отрута, підхоплена кров'ю, досягла усіх органів, на перших порах непомітно порушень стану здоров'я. Виявляється отруєння лише тоді, коли речовини досягли мозку і впливають на нервові центри, що регулюють діяльність певних органів. Після цього від посилення діяльності мускулатури шлунка надмірно виділяються шлунковий сік і слиз, що є причиною сильного блювання, поносу. Організм збезводнюється, згущується кров, настає нестерпна спрага, синіють губи, нігті, холонуть руки і ноги, виникають судороги. Згодом отрута паралізує нерви, які регулюють роботу кровоносних судин. Судини розслаблюються, в них затримується кров. Кров'яний тиск падає. Коли організм переборює цю стадію отруєння, стан хворого на короткий час покращується, однак саме тоді відбувається жирове переродження печінки, нирок, серця. Стан хворого погіршується, і майже завжди настає смерть.
6.4.3. Перша допомога при отруєннях
При отруєннях, особливо невідомими хімічними речовинами, необхідно негайно викликати лікаря. Але ще до його прибуття слід правильно надати потерпілому необхідну допомогу.
До прибуття лікаря перша допомога при будь-якому отруєнні полягає у якнайшвидшому припиненні контакту потерпілого з токсичною речовиною та у видаленні отрути із організму, або (при неможливості видалення) у нейтралізації її в організмі. При потраплянні отруйних речовин на шкіру необхідно терміново змити ділянку тіла водою з милом.
Дуже ефективним засобом для виведення отрути є промивання шлунка, звичайно, якщо токсична речовина потрапила в організм через кишково-шлунковий тракт. Потерпілому потрібно дати випити відразу кілька склянок води з питною содою (1 чайна ложка на 1 склянку води) чи зі слабким розчином марганцевокислого калію (блідо рожевий колір) і натиснувши на корінь язика, викликати блювання. Промивання проводять 3-4 рази. Після цього дають суспензію активованого вугілля, яке має хороші адсорбційні властивості. Для очищення кишечника використовують сольове проносне (20 г гіркої солі на 0,5 склянки води). Потім потрібно дати випити потерпілому міцний чай чи каву. Давати молоко не можна, оскільки, в більшості випадків, воно прискорює потрапляння токсичних речовин у кишечник і перешкоджає виведенню їх із організму.
При втраті свідомості потерпілого необхідно покласти без подушки, краще на живіт, голову повернути в сторону, щоб уникнути попадання блювотних мас в дихальні шляхи при блюванні, давати нюхати нашатирний спирт.
При отруєнні медикаментозними препаратами чи алкоголем до прибуття лікаря не можна залишати хворого одного, оскільки в нього може розвинутись збудження.
Якщо відомо, що отруєння виникло в результаті потрапляння в шлунок кислоти чи лугу (оцтова кислота, нашатирний спирт, кальцинована сода тощо), то до прибуття швидкої допомоги необхідно негайно видалити слину та слиз із рота потерпілого. Загорнувши чайну ложку в шматок марлі, хустину чи серветку протирають ротову порожнину. Якщо виникли ознаки задухи, проводять штучне дихання - краще способом рот в ніс, оскільки слизова оболонка рота обпечена. Промивати шлунок самостійно в будь-якому випадку категорично заборонено, оскільки це може посилити блювання, призвести до попадання кислоти чи лугу у дихальні шляхи. Можна лише дати потерпілому випити 2—3 склянки (не більше!) води, щоб розбавити кислоту чи луг і зменшити тим самим їх припікаючу дію. За жодних обставин не можна пробувати „нейтралізувати" агресивні рідини даючи слабкий луг при отруєнні кислотою, чи слабку кислоту при отруєнні лугом, оскільки при цьому утворюється велика кількість вуглекислого газу, що призводить до розтягування шлунка, посилення болю та кровотечі.
Однак необхідно пам'ятати, що деякі захворювання, наприклад, апендицит, інфаркт міокарда, інсульт, особливо в похилому віці можуть супроводжуватись симптомами схожими на отруєння (біль в животі, нудота, блювання, загальна слабкість). Промивання шлунка, застосування сольового проносного при таких захворюваннях можуть призвести до небажаних, інколи тяжких наслідків, тому застосовувати вищевказані заходи першої допомоги до прибуття лікаря можна лише в тому випадку, коли є тверда впевненість, що у потерпілого отруєння.
7. перша медична допомога
7.1. Загальні поняття та принципи надання першої допомоги
Першої медичної допомоги потребують особи, із якими стався нещасний випадок, або в котрих раптово виникло важке, яке загрожує життю, захворювання.
Перша медична допомога – комплекс невідкладних медичних заходів, що проводяться раптово захворілому або потерпілому на місці події та у період доставки його в медичну установу.
В залежності від того, хто її надає, розрізняють:
- першу медичну некваліфіковану допомогу, яка здійснюється немедичним працівником;
- першу медичну кваліфіковану (долікарську) допомогу, що проводиться працівником, який пройшов спеціальну підготовку з надання першої допомоги або вивчав курс БЖД у вищому навчальному закладі;
- першу лікарську медичну допомогу, яка надається лікарем, що має у своєму розпорядженні необхідні інструменти, апарати, медикаменти, кров і кровозамінники й ін.
Перша медична допомога складається з таких груп заходів:
- негайне припинення впливу зовнішніх чинників, що загрожують здоров`ю, чи видалення потерпілого з несприятливих умов, у які він раптово потрапив (витягнення із води, евакуація з приміщення, де зібралися отруйні гази, чи помешкання, що горить, тощо);
- надання першої медичної допомоги потерпілому в залежності від характеру і виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (припинення кровотечі, накладення пов’язки на рану, штучне дихання, непрямий масаж серця та ін.);
- організація швидкої доставки (транспортування) захворілого або потерпілого в лікувальну установу.
Під час надання долікарської допомоги слід дотримуватися таких принципів:
- швидко та правильно оцінити стан потерпілого. Цьому сприяє виявлення обставин, при яких сталася травма або раптове захворювання, часу та місця отримання травми. При огляді потерпілого виявляють живий він чи мертвий, визначають вид і характер травми, була чи триває кровотеча;
- на основі огляду визначають метод та послідовність надання допомоги;
- надають долікарську допомогу та готують потерпілого до транспортування в лікувальний заклад;
- організовують транспортування потерпілого, в процесі якого надається максимально можлива допомога.
При наданні допомоги слід знати ознаки життя та смерті потерпілого.
При важкій травмі, враженні електричним струмом, інфаркті міокарда, утопленні, удушенні, отруєнні та ряді інших захворювань може статися втрата свідомості, тобто стан, коли потерпілий лежить нерухомо, не відповідає на питання, не реагує на навколишні дії. Це виникає в результаті порушення діяльності центральної нервової системи.
Людина, яка надає долікарську допомогу, повинна вміти швидко відрізнити втрату свідомості від смерті і при виявленні мінімальних ознак життя необхідно негайно приступити до надання першої допомоги і передусім до оживлення.
Ознаки життя:
- Наявність серцебиття. Його визначають рукою або вухом на грудній клітці, або за наявністю пульсу на артеріях. Пульс визначають на шиї, в області суглоба руки та в паху;
- Наявність дихання. Дихання визначають за рухом грудної клітки та живота, зволоженню дзеркала, яке прикладають до носа та рота, або за рухом кусочка вати чи нитки, яку піднесено до рота чи носа;
- Наявність реакції зіниць на світло. Якщо закрити на деякий час рукою око, а потім швидко його відкрити, то в живої людини при цьому помітно звуження зіниць.
Наявність ознак життя сигналізує про необхідність негайного проведення заходів для оживлення потерпілого.
В наданні допомоги немає сенсу при явних ознаках смерті:
- помутніння рогівки ока;
- наявність синдрому “котяче око” – при здавлюванні ока зіниці деформуються і нагадують котяче око;
- охолонення тіла та поява трупних плям (характерні синьо-фіолетові плями виступають на шкірі спини, лопаток і сідниць - при положенні трупа на спині та на обличчі, грудях і животі – при положенні на животі).
У стані, коли ознак життя уже немає, а комплекс явних ознак смерті ще не наступив, потерпілий знаходиться в стані клінічної смерті, що є перехідною стадією між життям і смертю. Клінічна смерть може тривати декілька хвилин (в більшості випадків 4-6 хв.). При ній дихання та сердечна діяльність відсутні і зіниці розширені. В цей короткий період можливе повернення організму життєвих функцій з допомогою реанімаційних заходів.
7.2. Реанімація при зупинці дихання та серцебиття
Установлено, що організм людини продовжує жити і після припинення дихання та сердечної діяльності. Дійсно, при цьому припиняється надходження до клітин кисню, без якого неможливе існування живого організму. Але різноманітні тканини по-різному реагують на відсутність доставки до них крові та кисню і загибель їх відбувається через деякий час. Тому своєчасне відновлення кровообігу і дихання за допомогою комплексу заходів, які називаються реанімацією, може вивести хворого з термінального стану.
Необхідність у штучному диханні або, вірніше, штучної вентиляції легень, виникає в зв’язку з закупоркою дихальних шляхів чужорідними тілами, при утопленні, враженні електричним струмом, отруєнні різноманітними токсичними речовинами або лікарськими препаратами, крововиливу в мозок, травматичному шоку.
Існують різноманітні методи штучної вентиляції легенів. Основними з них, що можуть бути реалізованими без допоміжного спорядження, є методи “рот в рот” і “рот в ніс”.
Для проведення штучного дихання необхідно покласти потерпілого на спину, розстебнути одяг, що стискує грудну клітку, і забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів.
Для звільнення дихальних шляхів голову потерпілого слід відхилити назад і прослідкувати, щоб язик не западав у гортань.
При проведенні штучного дихання методом “рот в рот” реаніматор, зробивши глибокий вдих і щільно притиснувши свій рот до рота хворого, вдуває в його легені видихуване повітря. При цьому рукою, що знаходиться на чолі потерпілого, необхідно затиснути ніс. Видих у потерпілого здійснюється пасивно, за рахунок еластичних сил грудної клітки. Кількість вдувань за хвилину повинна бути 16-20. Вдування треба проводити швидко і різко (у дітей менш різко), щоб його тривалість була в 2 рази менше часу видиху.
Дихання “рот у рот” створює деякі незручності. Уникнути безпосереднього доторкання з ротом хворого можна, вдуваючи повітря через марлеву серветку, хустинку або будь-яку іншу нещільну тканину.
При використанні методу дихання “рот у ніс” вдування повітря відбувається через ніс. При цьому рот потерпілого повинен бути закритий рукою.
Як правило, при зупинці дихання зупиняється робота серця. Розрізняють два види зупинки серця: асистологію (повна зупинка його діяльності ) та фібриляцію, коли певні м`язи серця скорочуються хаотично і некоординовано. В обох випадках серце перестає качати кров.
Для підтримки кровообігу при його зупинці зовнішній масаж серця слід проводити одночасно з штучним диханням . Реаніматор займає положення, при якому він може нахилятися над потерпілим, знаходить місце натискування (воно знаходиться на 2-3 пальці вище нижнього краю грудини) і кладе на нього руки долонями навхрест. Натискання виконують швидким поштовхом так, щоб прогнути грудину в напрямку до хребта на 4-5 см, після чого швидко відпускають, розслабивши руки, але не знімаючи їх з грудини. Частота натискувань - 60...70 в хвилину.
Якщо реаніматор проводить штучне дихання і масаж серця один без помічників, то йому необхідно чергувати ці операції в такому порядку: після двох глибоких вдувань виконувати 15 натискувань на грудну клітку і далі чергувати ці операції.
Якщо потерпілому надають допомогу двоє, то один із них виконує штучне дихання, а інший – зовнішній масаж серця. Їх дії координуються так, щоб після одного глибокого вдування виконувалось п’ять натискувань на грудну клітку.
Слід пам’ятати, що сильне натискування на грудну клітку може призвести до перелому ребер з пошкодженням легенів та серця, а також до розриву шлунка і печінки. Особливу обережність потрібно проявляти при проведенні реанімації у дітей та людей похилого віку.
Позитивний результат реанімаційних заходів оцінюється такими ознаками: поява пульсу, звуження зіниць і їх реакція на світло, зникнення синюшного відтінку, поява самостійного дихання. При появі явних ознак смерті в процесі реанімації її слід припинити.
Транспортування хворого при зупинці дихання і серця може бути виконано тільки після відновлення їх роботи, або в машині швидкої допомоги, в якій треба продовжувати реанімаційні заходи.
7.3. Перша допомога при кровотечах
Як відомо, кров в організмі людини циркулює по кровоносних судинах: артеріях, капілярах і венах, що є в усіх органах і тканинах. При ушкодженні будь-якого органу або тканини людини завжди в тій чи іншій мірі пошкоджуються кровоносні судини.
Витікання крові з кровоносної судини називається кровотечею. Причини кровотечі надзвичайно різноманітні. Найбільш частою є пряма травма (укол, розтин, удар та ін.). Інтенсивність кровотечі залежить від кількості ушкоджених судин, їхнього калібру, характеру ушкодження і виду ушкодженої судини (артерія, вена, капіляр). На інтенсивність кровотечі впливають також рівень артеріального тиску, стан системи згортання крові. Крім того, має значення, куди виливається кров: у велику або малу по об’єму замкнуту порожнину (плевральна, черевна порожнина та ін., м’які тканини (підшкірна клітковина, м’язи і міжм`язові простори).
Найперше розрізняють артеріальну, венозну і капілярну кровотечі.
Артеріальна кровотеча – кровотеча з ушкоджених артерій. Кров яскраво-червоного кольору, що викидається сильним пульсуючим струменем. Артеріальна кровотеча найбільш небезпечна, дуже інтенсивна і втрати крові при ній бувають великі. При пошкодженні артерій протягом декількох хвилин може статися втрата крові несумісна з життям і хворий помирає. Людина в середньому має 6-8 літрів крові. Втрата 1-1,5 л крові є дуже небезпечною і викликає гостре недокрів’я. Одноразова втрата 2-2,5 л крові є смертельною.
Венозна кровотеча – виникає при ушкодженні вен. Тиск у венах значно нижчий, ніж в артеріях, тому з них кров випливає повільно, рівномірним або нерівномірним струмком. Кров при такій кровотечі темно-вишневого кольору. Венозна кровотеча менш інтенсивна, ніж артеріальна, і тому рідко носить загрозливий життю характер. Проте при пораненні вен шиї і грудної клітки є інша смертельна небезпека. У цих венах у момент вдиху виникає від’ємний тиск, тому при пораненні в їхній просвіток при глибокому вдиху через рану може надходити повітря. Пухирці повітря, проникаючи з кров’ю в серце, можуть викликати закупорку серця і кровоносних судин – повітряну емболію і стати причиною миттєвої смерті.
Капілярна кровотеча виникає при ушкодженні дрібних кровоносних судин – капілярів.
Внутрішні кровотечі спостерігаються при проникаючих пораненнях, закритих ушкодженнях (при розривах внутрішніх органів без ушкодження шкірних покривів у результаті сильного удару, падіння з висоти, здавлювання), а також при захворюваннях внутрішніх органів (виразка, рак, туберкульоз, аневризми кровоносних судин). При внутрішніх кровотечах кров поступає в яку-небудь порожнину.
Внутрішні кровотечі в замкнуті порожнини (плевральну, черевну, серцеву сорочку, порожнину черепа) особливо небезпечні. Ці кровотечі протікають приховано, діагностика їх украй важка і вони можуть бути не розпізнані при недостатньо уважному спостереженні за хворим.
При внутрішній кровотечі в грудну і черевну порожнини шкіра набуває блідого з синюшним відтінком кольору, пульс частішає.
До способів зупинки кровотеч відносяться:
- надання пошкодженій частині тіла підвищеного положення по відношенню до тулуба;
- притискування кровоносної судини в місці пошкодження за допомогою пов’язки;
- точкове притискування артерій;
- зупинка кровотечі фіксуванням кінцівки, зігнутої в суглобі;
- кругове стискування кінцівки джгутом.
Капілярну кровотечу легко зупинити накладанням на рану звичайної пов’язки.
При венозній кровотечі її надійна тимчасова зупинка здійснюється накладенням стискуючої пов’язки. Поверх рани накладають декілька шарів марлі, щільну грудку вати і забинтовують.
Кровотечу із невеликої артерії можна теж зупинити з допомогою стискуючої пов’язки.
При кровотечі із великої артерії для негайної її зупинки використовують притискування артерії в найбільш ефективних місцях тіла людини. Однак, тривала зупинка кровотечі цим способом неможлива, оскільки вона стомлююча для людини, яка надає допомогу, і практично виключає можливість транспортування потерпілого. Тому цей метод використовують як попередній для підготовки і накладання джгута.
Джгут накладають вище рани, яка кровоточить, місце накладання обгортають м’яким матеріалом, щоб не перетиснути шкіру. Якщо немає спеціального медичного джгута, то використовують гумову трубку або кусок тканини. При накладанні джгута його спочатку трохи розтягують і в такому стані накладають перший виток. Якщо сильна кровотеча при цьому припинилась, то інші витки накладають без розтягування, а тільки для закріплення першого. Якщо пульсація крові після накладення першого витка не припинилась, то з деяким розтягом накладають ще й другий виток і тоді фіксують кінці джгута.
Якщо перетискання кінцівки проводять підручним матеріалом (галстуком, косинкою тощо), то спочатку виконують один-два тугих витки, а потім з вільних кінців роблять закрутку, вставляють в неї який-небудь предмет (типу ручки, палички, гілочки) і закручують доти, поки не припиниться пульсація крові з рани. Після цього прибинтовують закрутку до вільної (непошкодженої) частини кінцівки.
При правильно накладеному джгуті артеріальна кровотеча негайно припиняється, кінцівка бідніє, пульсація кровоносних судин нижче джгута припиняється.
Помилками при накладанні джгута є відсутність показань (накладання джгута при венозній або капілярній кровотечі), накладання на голе тіло, слабке або надмірне затягування, погане закріплення кінців джгута.
Джгут можна накладати на 1,5 - 2 години. Якщо на протязі цього часу потерпілого не передано в лікувальний заклад, то необхідно на 10-15 хвилин зняти джгут, а потім накласти знову нижче або вище попереднього місця. Таку періодичність знімання потрібно повторювати регулярно літом через 1 годину, а взимку – через 0,5 години. Щоб контролювати тривалість накладання джгута і своєчасно його знімати, під джгут кладуть записку з зазначенням годин і хвилин накладання джгута та його знімання і повторного накладання.
У відкриту рану можуть попасти мікроби, що були на предметі, яким нанесена рана, шкірі, руках, в землі, на одежі. Тому при надані допомоги необхідно суворо дотримуватися наступних санітарних правил:
- не можна промивати відкриту рану водою, засипати порошком або змащувати мазями, тому що в рану можна занести бруд, який викличе гноїння;
- не слід витирати з рани бруд; можна тільки обережно очистити поверхню шкіри навколо рани, витираючи забруднення від країв рани назовні. Очищену шкіру навколо рани перед накладанням пов’язки змащують йодом.
Для перев’язки ран використовують індивідуальний пакет. Якщо індивідуального пакету немає, то для перев’язки використовують чисту тканину, на яку накапують йодну настойку, щоб одержати пляму більшу за рану. Тканину не слід змочувати йодом, оскільки це може викликати опік.
Надання допомоги при внутрішній кровотечі є складним. В долікарській умовах рекомендується надати місцю з імовірною внутрішньою кровотечею підвищеного положення, прикласти до нього мішечок з льодом чи холодну грілку і обов’язково організувати кваліфіковану медичну допомогу.
7.4. Допомога при переломах та вивихах
Переломи кісток, вивихи суглобів та розтяг зв’язок супроводжуються сильним болем, який різко посилюється при спробі змінити положення пошкодженої частини тіла.
Переломи кінцівок діляться на закриті (без пошкодження шкіри) та відкриті, при яких пошкоджується шкіра в зоні перелому кісток та виникає рана, в яку може попасти забруднення. Щоб цього не сталося, слід зупинити кровотечу та накласти на рану стерильну пов’язку.
Основними заходами допомоги при переломах є: забезпечення нерухомості кісток в зоні перелому; усунення причин шоку; організація якнайшвидшої доставки потерпілого в лікувальний заклад.
Падіння та удар часто супроводжуються важкими пошкодженнями черепа або струсом мозку. Ознаками черепних травм є кровотеча з вух та рота, втрата свідомості. Ознаками струсу мозку є біль голови, нудота, блювання та втрата свідомості.
Потерпілого необхідно вложити на спину, накласти на голову пов’язку, прикласти до голови міхур з льодом чи холодною водою. До прибуття лікаря потерпілому необхідно забезпечити повний спокій.
Перелом хребта, як правило виникає при падінні з висоти, прямому та сильному ударі в спину чи завалюванні важкими предметами. В результаті появляється сильний біль в спині при незначному русі тіла.
Якщо є підозра на перелом хребта, то під спину потерпілого слід дуже обережно підсунути гладку широку дошку, або повернути його обличчям донизу. Не можна допускати прогину тулуба потерпілого, тому що це може призвести до пошкодження спинного мозку.
Перелом ключиці супроводжується різким болем, який посилюється при русі плечового суглоба, і появою пухлини в місці травми. В підм`язову впадину слід покласти невеликий кусок вати або тканини та прибинтувати зігнуту в лікті руку під прямим кутом до тулуба. Руки підвішують, перекинувши через шию хустинку, пасок або бинт.
При травмі кінцівки, незалежно від того, відбувся перелом чи вивих, необхідно забезпечити повну нерухомість руки чи ноги. Не можна пробувати самостійно вправити вивих. Перша долікарська допомога в цьому випадку полягає в тому, щоб прибинтувати до пошкодженої кінцівки жорстку шину або предмет, який може її замінити (палку, дошку, кусок фанери) з таким розрахунком, щоб зафіксувати і зробити нерухомим суглоби вище і нижче місця пошкодження.
7.5. Допомога при опіках та обмороженнях
Опік – це пошкодження тканин, яке виникло від місцевого термічного, електричного або хімічного впливу.
По глибині враження опіки діляться на 4 ступені:
І ступінь – почервоніння шкіри;
ІІ ступінь – утворення міхурів з рідиною;
ІІІ ступінь – омертвіння усіх шарів шкіри;
ІV ступінь – обвуглювання шкіри і м’язів.
І ступінь – найлегша форма опіку характеризується розвитком запального процесу шкіри. Запальні явища проходять через 3-6 днів і відбувається лущення шкіри.
ІІ ступінь – характеризується розвитком більш різкого запального процесу і сильним болем, утворюються пухирі. Повне одужання відбувається через 10...15 днів.
ІІІ ступінь – характеризується омертвінням усіх шарів шкіри. Білки клітин шкіри і крові згортаються та утворюють суцільний струп. Навіть після заживання на місці опіку залишається рубець.
При опіку ІV ступеня пошкоджуються шкіра, м’язи, сухожилля та кістки. Це найбільш важка форма опіку, при лікуванні якої необхідна пересадка шкіри.
Першою допомогою при опіках повинна бути зупинка дії високої температури на потерпілого: слід погасити полум’я на одежі, вивести потерпілого із зони високої температури, зняти з тіла одяг, який тліє. Усе це слід робити обережно, щоб не порушити цілісність обпеченої шкіри.
В більшості побутових опіків найбільш ефективним буває охолодження обпеченої ділянки тіла холодною водою протягом 15...20 хвилин. Слід пам’ятати, що чим швидше буде охолоджено обпечене місце, тим меншими будуть наслідки. Звичайно, що застосовувати цей захід можна тільки при непошкодженій цілісності шкіри.
Людина, яка надає допомогу, повинна пам’ятати, що забруднена рана гноїться і довго не заживає. Тому не можна доторкатися до неї руками, змащувати мазями, маслами, розтинати міхурі та вилучати шматки одежі, що прилипли до рани.
Хімічні опіки виникають від впливу на тіло людини концентрованих кислот, лугів, фосфору та деяких солей важких металів. Перша допомога при таких опіках залежить від виду хімічної речовини.
При опіках концентрованими кислотами обпечене місце негайно промивають холодною водою на протязі 15...20 хвилин. Якщо кислота попала на шкіру через одежу, то спочатку її змивають водою з одежі, а потім одежу обережно розрізають і знімають з потерпілого. На шкіру, яка обпалена кислотою, прикладають примочки з розчином питної соди (одна чайна ложка на стакан води). Якщо кислота попала в очі або порожнину рота, їх промивають великою кількістю води, а потім легким розчином питної соди (половина чайної ложки на стакан води).
При опіках шкіри лугами або попаданні їх в очі чи порожнину рота виконують аналогічні дії, тільки використовують розчин борної або оцтової кислоти в тих же дозах.
Подальша допомога при хімічних опіках така ж, як і при термічних.
Обмороження – це пошкодження тканини в результаті впливу низької температури. При обмороженні в першу чергу уражуються кровоносні судини. Перша допомога полягає в негайному зігріванні потерпілого і особливо відмороженої частина тіла, для чого слід негайно відновити кровообіг. Найбільш ефективно це досягається за допомогою теплових ванн. За 20...30 хвилин температуру води слід збільшити з 20 до 400С. Кровообіг можна відновити і розтиранням обмороженої частини тіла кусками вати, намоченої спиртом або горілкою, а потім сухою тканиною. Для розтирання не слід використовувати сніг, щоб не поранити шкіру.
Розтирання та зігрівання слід проводити до почервоніння шкіри, а потім перев’язати обморожені ділянки стерильним бинтом.
Якщо в результаті обмороження появилися набряки та пухирі на шкірі, то розтирати та зігрівати в воді не слід. Потерпілого укладають, щоб він зігрівся, на вражені ділянки шкіри накладають стерильну пов’язку і направляють в медичний заклад.
7.6. Допомога при враженні електричним струмом
При вражені електричним струмом передусім необхідно звільнити потерпілого від дії електричного струму, відключити напругу з допомогою вимикача або загального рубильника.
Якщо таке відключення протягом короткого періоду часу неможливе, то необхідно терміново звільнити потерпілого від струмопровідних частин, до яких він доторкається. Людині, яка надає допомогу, необхідно слідкувати за тим, щоб самому не попасти під вплив електричного струму. Для звільнення потерпілого від дотику до струмопровідних частин напругою не більше 1000 В користуються палкою, дошкою або яким-небудь іншим сухим предметом, що не проводить струму.
Потерпілого можна також відтягнути від струмопровідних частин за суху одежу, при цьому слід уникати дотику до відкритих частин тіла потерпілого. Підтягуючи потерпілого за ноги, краще не торкатися його взуття, тому що воно може виявитися сирим і бути провідником струму.
Людина, яка надає допомогу, може надіти на руки діелектричні рукавиці або обмотати руки шарфом чи натягнути на них рукав свого піджака або куртки. Можна також ізолювати себе, ставши на гумовий килимок, суху дошку чи яку-небудь підстилку, що не проводить електричного струму.
В разі крайньої необхідності можна перерізати або перерубати проводи, але для цього слід використовувати інструмент з ізольованими або дерев’яними сухими ручками. При цьому перерізувати проводи можна тільки по одному, в іншому випадку можна викликати коротке замикання, пожежу, опік електричною дугою і ще гірші наслідки.
Якщо провід впав на землю, то слід пам’ятати про небезпеку крокової напруги, яка діє в радіусі до 20 м від місця його падіння. Входити або виходити з цієї зони слід просуваючи ступні ніг по землі, не відриваючи ноги одну від другої, або скачками на одній нозі на 20 м в сторону від лежачого проводу.
Долікарська допомога залежить від стану потерпілого після звільнення від дії електричного струму. Якщо він одержав тільки місцеві опіки, то їх перев’язують як звичайну опікову рану. Але іноді може статися електричний удар. Дія струму викликає судороги м’язів, розлад дихання, серцевої діяльності, порушення кровообігу, зупинку серця та припинення постачання організму киснем. Перша допомога при цьому – штучне дихання та зовнішній масаж серця. Переносити потерпілого в інше місце слід тільки в випадках, якщо йому або людині, яка надає допомогу, продовжує загрожувати небезпека, або надати допомогу на місці неможливо.
При виникненні фібриляції серця ефективна допомога може бути надана тільки з допомогою медичного дефібрилятора. Як крайній захід, що може припинити фібриляцію, інколи в безвихідних положеннях застосовується різкий удар кулаком в область серця.
При ударах блискавки наслідки і допомога такі ж, як і при електричному ударі відповідної сили.
7.7. Допомога при зомліванні, теплових та сонячних ударах
Втрата свідомості (зомлівання) відбувається внаслідок раптового малокрів’я мозку (страх, стрес, сильний біль, кровотеча тощо). Ознаками зомлівання є: головокружіння, нудота, загальна слабість, утруднення дихання, потемніння в очах. Зовнішні ознаки – різка блідість обличчя і слизових оболонок, дихання поверхневе, нечасте. Захворілого необхідно негайно укласти на горизонтальну поверхню, опустивши голову нижче тулуба і дещо піднявши ноги. Така поза сприяє припливу крові до мозку. На потерпілому слід розстебнути одяг, що стискує груди, та забезпечити доступ свіжого повітря. Необхідно дати випити холодної води і понюхати нашатирний спирт. Обличчя та груди треба змочити холодною водою, але прикладати до голови холодні примочки не слід.
Хворобливий стан організму, який зумовлений порушенням його терморегуляції в результаті тривалого впливу високої температури зовнішнього середовища, називається тепловим ударом.
Причиною перегрівання є утруднена тепловіддача з поверхні тіла (висока температура, вологість та відсутність руху повітря, багато одягу тощо) та підвищена теплопродукція тіла (напружена фізична робота, розлад терморегуляції).
Тепловий удар, який викликаний впливом на організм прямого сонячного випромінювання, називається сонячним ударом. Симптоми цих захворювань подібні між собою і надання допомоги однакове.
Спочатку хворий відчуває втому, головний біль, запаморочення, слабість, біль в ногах та спині, нудоту. Потім появляється шум у вухах, потемніння в очах, задишка, підвищене серцебиття. Якщо в цей період прийняти відповідні заходи, то захворювання не прогресуватиме.
При відсутності допомоги та подальшому перебуванні потерпілого в умовах впливу тепла швидко розвивається важкий стан, зумовлений враженням центральної нервової системи. Хворий втрачає свідомість, спостерігається марення та галюцинації. Стан хворого різко погіршується, і він може померти в результаті паралічу дихання та зупинки серця.
При тепловому і сонячному ударах потерпілого укладають в прохолодне місце так, щоб голова була дещо вище тіла. Розстібають одежу, дають нюхати нашатирний спирт і прикладають до голови та на груди холодні примочки. Якщо потерпілий при свідомості, то йому потрібно дати випити 15...20 крапель настойки валеріани з водою. У випадку порушення дихання та послаблення пульсу негайно роблять штучне дихання та зовнішній масаж серця.
7.8. Допомога при утопленні, удушенні, засипанні землею
При таких нещасних випадках смерть наступає в результаті припинення доступу кисню в легені.
При витягуванні із води людини, яка тоне, необхідно бути обережним, тому що вона може міцно схопити за руки рятівника і тоді загинуть обоє.
Підпливати до людини, яка тоне, слід ззаду. Схопивши за волосся або під пахви, треба перевернути її вверх обличчям і пливти до берега.
Надання першої допомоги слід починати зразу ж після витягнення на берег. Потерпілого кладуть животом на зігнуте коліно людини, яка надає допомогу, таким чином, щоб голова була нижче грудної клітки і будь-яким способом з порожнини рота вилучають воду, блювоту та водорості. Потім декількома енергійними рухами стискують грудну клітку, видаляють воду із трахеї та бронхів. Слід відмітити, що серцева діяльність утопленого може тривати до 15 хвилин.
Після звільнення дихальних шляхів, потерпілого укладають обличчям вверх і при відсутності дихання та роботи серця негайно приступають до реанімаційних заходів. Коли потерпілий починає дихати, йому необхідно давати нюхати нашатирний спирт, а коли прийде до свідомості – необхідно дати випити 20 крапель валеріани. Потім його необхідно переодягти в суху білизну, напоїти теплим чаєм, тепло накрити і забезпечити повний спокій до прибуття лікарів.
Задушення відбувається в результаті стиснення (руками, мотузкою чи яким-небудь міцним предметом) гортані чи рота і носа, що не дозволяє вдихати повітря.
Допомога при задушенні аналогічна. Спочатку ліквідовують причину, в результаті якої стискуються шляхи повітря, а тоді вилучають сторонні предмети із порожнини рота і приступають до реанімаційних методів.
При засипці землею у потерпілого можуть бути важкі пошкодження. Крім загальної зупинки доступу кисню в легені може розвинутися так званий синдром тривалого роздавлювання. При тривалому стисненні м’яких тканин у них накопичуються токсичні речовини, які після ліквідації стиснення поступають в загальний кровообіг і викликають важку інтоксикацію, порушують функції серця, нирок, печінки, що може стати причиною смерті.
Допомога витягнутому з-під завалу землею надається в залежності від важкості пошкодження. Передусім, якщо є необхідність, слід відновити прохідність дихальних шляхів, очистити ротову порожнину і тоді приступити до реанімаційних заходів.
Після виведення із стану клінічної смерті слід приступати до огляду пошкоджень, зупинки кровотечі, бинтування ран, накладання джгута тощо.
В усіх випадках надання допомоги при утопленні, задушенні чи засипці землею дуже важливо не допустити навіть тимчасового охолодження. Зігріти кінцівки можна легким масажем сухими руками або розтиранням любими подразнюючими засобами (спиртом, оцтом, горілкою). Зігрівати грілками чи іншими гарячими предметами не можна.
7.9. Допомога при хворобах порушення кровообігу
(інсульті, інфаркті міокарда)
Інсульт – гостре порушення кровообігу в головному та спинному мозку, яке появляється в результаті ускладнення гіпертонічної хвороби або атеросклерозу судин головного мозку. Захворювання виникає раптово при будь-якій роботі або відпочинку.
Симптоми захворювання: хворий втрачає свідомість, може спостерігатися блювання та неконтрольоване виділення сечі та калу. Пульс сповільнюється до 40...50 ударів на хвилину. Появляється параліч кінцівок та асиметрія обличчя. Інколи інсульт може проявлятися не так різко, але завжди супроводжується паралічем кінцівок та порушенням мови.
Хворого необхідно зручно покласти на ліжко, розстібнути одяг, що затрудняє дихання, і провітрити кімнату. Голову слід обкласти холодними примочками, а ноги – грілками, і створити абсолютний спокій. Якщо хворий може ковтати – дати заспокійливі препарати (настойка валеріани, броміди) та препарати, які понижують артеріальний тиск (дібазол, папаверин). Переміщувати хворого і транспортувати в медичний заклад можна тільки після висновку лікаря про його транспортабельність.
Інфаркт міокарда – омертвіння частини серцевих м’язів, одна із частих причин смерті. Він є наслідком різкого порушення кровообігу серця в результаті атеросклерозу судин або закупорки їх згустками.
Розлад кровообігу в м’язах серця проявляється приступом стенокардії та інтенсивного болю в серці.
При інфаркті міокарда проявляється гостра серцево-судинна недостатність, при якій серцеві м’язи втрачають свою скорочувальну здатність. Тому серце не може перекачувати кров, яка до нього надходить.
В результаті відбувається застій крові, що може призвести до порушення функцій важливих органів – нирок, легенів та печінки.
Перша допомога при підозрінні на інфаркт міокарда – хворому повинен бути створений повний спокій і заборонені активні рухи. Транспортувати хворого до лікувального закладу слід з великою обережністю і при необхідності в дорозі слід проводити реанімаційні заходи.