Курс лекцій для студентів відділення «Журналістика»

Вид материала

Содержание

Характерні особливість
Позиція особистості
Моральне життя
Об’єкти репресій
Засоби контролю, органи цензури
Завдання журналіста
Монетарна політика
Динаміка світової комерції
Великі ринки сировини
Розвиток міжнародного ринку енергії
Процеси приватизації й націоналізації в різних країнах світу
Захист інтересів споживачів
Конфлікт екології й виробництва
ВВП, валовий внутрішній продукт
Світова Організація Торгівлі
Державний бюджет
Зовнішньоторговельне сальдо
Платіжний баланс
Податки прямі, непрямі
Прямі податки
...
Полное содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Тема 4. ПОЛІТИКА, ПРЕСА, ВЛАДА: СТЕРЕОТИПИ І НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ВЗАЄМОВІДНОСИН

1. Четверта влада проти інших трьох

2. Цензура в Україні і тиск влади на ЗМІ

1. Четверта влада проти інших трьох

Поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову є чи не найбільшим здобутком світової демократії. Це сприяє тому, щоб жодна з гілок не могла зосередити в своїх руках абсолютну владу в державі, тобто узурпувати її.

У будь-якому суспільстві відносини між ЗМІ та владою (усіма трьома її гілками, та найбільше з виконавчою) складаються не просто. Існують об’єктивні причини для певних колізій і конфліктів, оскільки інтереси сторін часто не збігаються, а то й часто суперечать одна одній. Адже ЗМІ передусім орієнтуються на інтереси суспільства, які далеко не завжди збігаються з інтересами влади. Уже в цьому закладені елементи їхньої опозиційності до інституцій влади. Тому пресу (в широкому розумінні) і називають образно четвертою владою після законодавчої, виконавчою та судової, хоч жодних легітимних і владних функцій у суспільстві вона не виконує. Якщо функції перших трьох гілок влади тримаються на силі закону, то преса спирається на закони моралі. Вона може впливати на життєві реалії силою громадської думки. В демократичному правовому суспільстві громадське схвалення чи громадський осуд мають велике значення не тільки для пересічного громадянина, а передусім для представника будь-якої владної гілки, оскільки цей представник перебуває на службі у суспільства, відсуває відповідальність перед ним і прагне в його очах завжди бути в позитивному світлі.

Не секрет, що є речі, які влада з різних міркувань не хотіла б піддавати гласності. На цьому ґрунті виникає певна колізія, живильним середовищем для якої є розбіжність в інтересах: преса завжди зацікавлена в тому, щоб донести до споживача те, що влада воліла б приховати. З іншого боку, маючи значне поширення, друковане чи мовлене слово може завдати моральної (і матеріальної) шкоди будь-якому суб’єкту, якщо розтиражує викривлену, неправдиву інформацію про нього. Тому дуже гостро постає проблема відповідальності за зловживання свободою слова: адже слово може не тільки піднести людину, але й знищити її в очах громадськості.

Атмосфера суперництва між політиками та медіа має давню історію. Як зазначає професор Київського інституту журналістики Валерій Іванов, ще Фрідріх Великий (король Німеччини) мав проблеми з представниками преси (чи вони з ним). З одного боку, монарх визнавав, що газети не можна придушувати, з іншого, за критику позбавляв їх ліцензій. Він дуже різко виступав проти представників преси. І не тільки він. Колишній канцлер ФРН г. Шмідт називав журналістів „вуличними розбійниками”, а інший екс-канцлер Г. Кольт порівнював деякі газети із системою каналізацій в Гамбурзі.

Українські політики діють у дусі цих висловлювань, але без усякого побоювання, бо знають, що в Україні преса – це не інститут громадянського суспільства, а інструмент у руках фінансово-політичних угруповань. Ось яскравий приклад. 16 жовтня 2000 року колишній губернатор Чернівецької області Теофіл Бауер дозволив собі на нараді привселюдно нецензурну лайку на адресу колишньої журналістки «Молодого Буковинця», а нині редактора газети «Версії» Л. Чередарик. І це зійшло чиновникові з рук. Безліч прикладів утисків владою журналістів ви знайдете у брошурах «Преса і влада: хроніка протистояння», які видає Інститут масової інформації.

2. Цензура в Україні і тиск влади на ЗМІ

У світі існує лише 20 % демократичних країн, 20 % недемократичних і 60 % - з перехідною демократією. До останніх належить і Україна. Україна – авторитарна держава, тобто країна, в якій велику роль відіграє особистість лідера. У демократичній країні цензура повинна бути забороненою. В Україні ця заборона задекларована у статті 15 Конституції України. Окрім того, «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати і зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб» (Конституція України, ст. 34).

Гарантування свободи слова деталізовано і унормовано в інших законах України – «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про мови» тощо.

Додатково деталізовано права на свободу слова в Законі України від 3 квітня 2003 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова». Передусім, нарешті визначено поняття «цензури» у ЗМІ, якого у попередніх законах не було. Це - «вимога, спрямована до ЗМІ, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск ЗМІ, його засновника, співзасновника, видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється». Органам державної влади, місцевого самоврядування заборонено у будь-якій формі перешкоджати тиражуванню або поширенню інформації. «Забороняється втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником і редакцією ЗМІ, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників ЗМІ, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих організацій, зокрема, з метою поширення чи не поширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладання заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи самоврядування або їх посадових осіб».

На переконання журналістикознавця, професора Володимира Шкляра, в Україні правди шукати марно – «рівнобедрений трикутник» розвернутий таким чином, що «влада» стоїть над «пресою» і «суспільством». Тобто влада диктує. З офіційним скасування цензури тиск на свободу слова в Україні не зменшився, він навіть увиразнився, набув вишуканіших форм.

Україна отримала у спадок від тоталітарного режиму систему принципів і правил у ставленні влади до мас-медіа, рудименти підцензурності й підпорядкованості преси владі. І це зрозуміло, бо фактично в усіх гілках влади залишились кадри старої системи. І якщо нині законодавчо скасовано цензуру, унеможливлений адміністративний тиск на пресу, то це ще не означає, що влада позбулася колишніх компартійних звичок „командувати” пресою, використовуючи інші доступні їй засоби. Тому звичайні в демократичних країнах тертя і непорозуміння, які трапляються в силу розбіжностей інтересів, в Україні набирають форми гучних скандалів та гострих конфліктів.

У 2002 році слово „цензура” стало найпопулярнішим як серед незалежних журналістів, так і серед тих, хто цю незалежність контролює. Моніторинг Інститут Масової Інформації свідчить, що 2002 року у порівнянні з 2000-2001 рр. число втручань державних органів у діяльність ЗМІ зросла майже втричі. Почали з’являтися так звані «темники» - вказівки зверху до ЗМІ, про що і як писати і що показувати. Вперше за роки незалежності заговорили про повернення до цензури радянського зразка, на що представники влади неодноразово заявляли, що політичної цензури в країні в недержавних ЗМІ і різноманітних політичних партій існувати не може в принципі.

Щоправда, говорити про тотожність між радянською цензурою та цензурою в Україні справді не варто. Оскільки це були надто різні суспільства, тому і цензура є різною. Вони різняться насамперед завданнями, які ставлять перед собою тоталітарний радянський та напівавторитарний український режим.

Розгляньмо, у чому відмінність між тоталітаризмом і авторитаризмом.

ТАБЛИЦЯ відмінності тоталітарної системи від авторитарної (малюється на дошці або диктується і записується студентами обов’язково)

Характерні особливість	Тоталітарна	Авторитарна
На чому базується система	ідеологія	Особистість лідера (в Україні м’яка авторитарна, в Білорусі, Середній Азії – тверда)
Позиція особистості	В СРСР був стандарт висвітлення особистості лідера як будівника комунізму. Ніхто з лідерів не міг чимось сильно вирізнятися від інших	Політики можуть дозволити собі мати власний імідж. Тому у журналістів з’являються певні свободи у висвітленні особистостей політиків
Моральне життя	Жорстко контрольоване державою	Відсутність контролю і моральних стандартів. Можливість процвітання жовтої преси.
Об’єкти репресій	Будь-хто	Опоненти лідера, економічна і політична еліта, яка може скласти виклик лідеру
Засоби контролю, органи цензури	Головліт (головне управління, яке стежило за всіма редакціями, журналістами письменниками), КДБ	Пожежні, податкові інспекції, будь-які бізнес-структури, які мають відношення до ЗМІ, криміналітет. Такі контролери переважно відвідують опозиційну пресу. У нас тираж прямо пропорційний свободі. Чим більший тираж – більша цензура. На Заході навпаки.
Завдання журналіста	Пропаганда, агітація, організація людей до суспільно-політичних дій, спонука до дій	Здемоблізувати народ, показати, що політика - це брудна справа, переконати читача не брати участь у політиці, заспокоїти, спонукати до бездіяльності. (Щоправда, під час помаранчевої революції цей стереотип було поламано – саме через ЗМІ людей закликали вийти на Майдан(
Вороги системи: 1. контрольовані, 2. неконтрольовані	1. – нема 2. – дисиденти, самвидав	1. комуністи 2. не комуністична опозиція, самвидав, Інтернет

На відміну від тоталітарного, основою будь-якого авторитарного режиму є не ідеологія, а особистість лідера. У більшості випадків такий лідер прагне лише збереження влади і підтримки близьких до влади економічних монополій. Природно, що цензура в авторитарному суспільстві має інші завдання, аніж у тоталітарному. Її мета – відстежити інформацію, що може становити небезпеку для правління лідера авторитарного суспільства.

За останні роки в Україні з’явилася опозиційна преса. Її наявність свідчить, що країна зробила крок від тоталітаризму, коли жорстоко карається будь-який критичний виступ, до авторитаризму. Цей устрій, як описав політолог Р.Фаген, характеризується правлінням певної еліти, досить замкнутої, всередині якої постійно точиться боротьба за першість. Лише правляча еліта приймає суспільно значущі рішення. Ця еліта влаштовує і успішно проводить формально вільні вибори, які легітимізують її правління. Вона відірвана від народу та необізнана з його потребами, або просто ігнорує їх. Її відповіді на почути вимоги нагадують крилате: “В них немає хліба? То нехай їдять тістечка.” Мас-медіа використовуються цією елітою для власної пропаганди, а не підзвітна властям преса зазнає репресій.

Cлід наголосити, що репресії, до яких вдається авторитарна еліта, виглядають витонченішими, якщо порівнювати з відверто брутальними, насильницькими діями, до яких вдається тоталітарна влада. Наприклад, через державну монополію у розповсюдженні видань. Так, у Хорватії уряд дозволив державній кампанії “Тісак” затримувати виплати. У результаті незалежний тижневик “Ферал Трібуне” не отримав 194 тисячі доларів за продані номери у листопаді та грудні 1998р. і опинився на межі банкрутства. У подібну ситуацію потрапив і інший тижневик “Націонал”, критично настроєний до правлячої президентської партії ХДЗ.

Для визначення дій авторитарного режиму щодо преси ліпше вважати термін примус з огляду на формально декларовану свободу преси. Тобто пресу здебільшого примушують виконувати вимоги властей. Відмова підкоритися цім вимогам призводить не до фізичного знищення (хоча це теж можливе), а до юридичного переслідування під надуманими приводами (судовий позов за образу або наклеп на посадових осіб, порушення в процедурі реєстрації або фінансової звітності і тому подібне), що призводить, як правило, до закриття медіуму. Показовий приклад закриття газети “Правда Украины”, яка у 1997 році активно підтримувала колишнього прем’єра Павла Лазаренка та його партію “Громада”. 28 січня 1998р. газету закрило (у рішенні це називалося призупиненням виходу) міністерство інформації начебто через порушення в реєстрації (засновником газети була первинна журналістська організація – не юридична особа), хоча за законом міністерство таких повноважень не мало. Судові рішення на користь газети успіху не мало. Нарешті, головного редактора газети Олександра Горобця взяли під варту на час слідства за звинуваченням у спробі зґвалтуванні співробітниці редакції. Але через рік – 5 січня 1998р. – уже міністерство юстиції України видало свідоцтво про перереєстрацію видання (новим засновником видання виступило колективне підприємство – редакція газети “Правда Украины”). Нова головний редактор Ольга Проніна одразу повідомила, що керівництво газети “припинило всі стосунки” із Всеукраїнським об’єднанням “Громада” і що на прохання журналістів газети колишній редактор газети “ПУ” Олександр Горобець (у Лук’янівському СІЗО) подав заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Крім нього, з редакції пішли три його заступники. Як пообіцяла нова редактор, газета “повернеться до своїх традицій, стане центристською і дотримуватиметься незалежної та об’єктивної позиції”, (УНІАН, 05.01.99)

Авторитарна держава створює цілий інституційно-ідеологічний комплекс для здійсненні подібного примусу: ухвалюють закони, які обмежують діяльність мас-медіа (чи не найпопулярніший привід для таких обмежень – національна безпека), до переслідувань залучають судову систему, що створю уявлення про дотримання законності (показове рішення судді про арешт редактора газети “Політика” за неявку в суд за позовом про захист честі і гідності голови Національного бюро розслідувань), утворюють урядові відомства, на яких покладають завдання контролю і покарання, урядовці невтомно говорять про загрози зовні, іноземні та внутрішні змови. Як і в країнах “третього світу” (Африка та Азія) з недемократичними режимами, в Україні широко артикулюється риторика “медіа-імперіалізму” – невдоволення критичними матеріалами західних (а щодо України, то і російських) ЗМІ про соціальні виразки авторитарних держав – зубожіння більшості населення і збагачення купки можновладців, порушення прав людини, корупція тощо.

Свобода слова і преси для авторитарної еліти є розмінною монетою у політичних ігрищах. Коли урядова народно-демократична партія відчула, що втрачає прихильність Леоніда Кучми, її керівництво зробило удавано принциповий хід, оголосивши, що “може підтримати його кандидатуру на майбутніх президентських виборах лише за умови погодження і виконання умов у сфері економічної та соціальної політики, в боротьбі з корупцією, у питанні співробітництва з парламентом тощо.” У цій заяві окремо наголошувалося, що “президент зобов’язаний припинити будь-яку приховану цензуру, особливо на електронних ЗМІ, та “покласти край переслідуванням недержавних ЗМІ за те, що вони займають критичну до існуючої влади позицію”. (УНІАН, 05.01.99)

В Україні неможливо навести бодай один приклад, коли влада була б змушена реагувати на журналістські матеріали, навіть коли вони містять звинувачення у криміналі проти конкретної високої особи (публікації про колишнього секретаря Ради національної безпеки та оборони Володимира Горбуліна у травні 1998 р.). Інший бік справи – “викривальні” матеріали, які ініційовані самою владою або окремим кланом з метою дискредитувати політичного/ бізнесового конкурента (публікації про колишніх прем’єрів – міністрів Юхима Звягільського та Павла Лазаренка).

Отже, спроби контролю ЗМІ здійснюються у кількох площинах, основні з яких – владно-державна, владно-кримінальна та владно-олігархічна (засновників). У кожного свої можливості, методи і засоби впливу.

Правитель, а надто свита, завжди бояться того, хто може вигукнути: «А король – голий!». У них відразу відіграє інстинкт самозбереження. Саме страх позбутися влади – офіційної чи прихованої – рушій будь-якої цензури. Зазвичай, декларуючи на людях відкритість, таємно влада намагається водночас цю відкритість обмежити.

Іще майже два століття тому міністр внутрішніх справ Росії приписав у конфіденційній записці цензорним комітетам: особливий контроль покласти на… безцензурні видання, передусім на книжки для учнів та простолюдинів, оскільки в них – найбільша загроза владі.

Головним критерієм лояльності було шанобливе ставлення до коронованих осіб. Тих не можна було не лише критикувати – не дай Боже, просто переповідати про них щось таке, що могло б тлумачитись двозначно, виставляти їх у невигідному світлі. Подібне каралося відразу і однозначно. Це пізніше вислання Тараса Шевченка пояснять його діяльністю в Кирило-Мефодіївському братстві. Насправді – і тому є дослідження – властиво глумливо-саркастичне зображення цариці більше накликало гнів на поета.

Запитання і завдання для самоконтролю:

Поясніть, чому Україна відноситься до держав із перехідною демократією.
Чи є в Україні цензура і які її прояви?
Які способи тиску влади на ЗМІ ви знаєте? Наведіть приклади.
У чому відмінність цензури радянського зразка від сучасної?

Рекомендована література до теми:

1.Карпенко В. Основи професіональної комунікації. – К., Нора-прінт, 2002.

2. Чічановський А.А., Шкляр В.І. Політика, преса, влада. – К., 1993.

3.Сучасна політична культура та мас-медіа. – К., 1998.

4. Преса і влада: хроніка протистояння. – К.:ІМІ. - 2001.

5. Преса і влада: хроніка протистояння. – К.:ІМІ. - 2002.

6. Преса і влада: хроніка протистояння. – К.:ІМІ. - 2003.

7. Преса і влада: хроніка протистояння. – К.:ІМІ. - 2004.

Економічна проблематика ЗМК

Тема 5. Економіка на сторінках європейської преси

1. Головні проблеми економіки, що найретельніше відстежуються європейською пресою

2. Економічна тема у загальнополітичних виданнях

3. Словник найуживаніших економічних термінів

1. Головні проблеми економіки, що найретельніше відстежуються європейською пресою

Довідкові спеціалізовані видання Центру підготовки й вдосконалення журналістів (Париж) визначають такі ключові основні проблеми, що найбільше цікавлять світову пресу;

глобалізація міжнародної економіки — взаємопроникнення національних економічних інтересів різних країн, збільшення опосередкованої економічної взаємозалежності сучасних держав;
монетарна політика країн «Великої Сімки» та великих геополітичних регіонів;
динаміка світової комерції (на регіональному та міждержавному

рівні);

великі ринки сировини;
розвиток міжнародного ринку енергії;
інвестиції та заощадження;
макроекономіка на національних рівнях: бюджетна й податкова політика держав світу;

мікроекономіка: оригінальний досвід конкретних підприємств і концернів, виробничих груп;
процеси приватизації та націоналізації в різних країнах світу;
захист інтересів споживачів;
конфлікт екології і виробництва.

Глобалізація (розширення до світових меж) сучасних економічних процесів, вочевидь, є найчастішим об'єктом усвідомлення й аналізу європейської преси. Найбільші щоденні загальнополітичні видання виступають з відповідними статтями, інтерв'ю, коментарями щонайменше двічі на тиждень. Спеціалізована щоденна преса практикують постійну рубрику: «Глобалізація економіки».

Загальнополітичні тижневики практикують постійні підбірки на відповідну тему обсягом у 5-10 сторінок, а інколи присвячують глобалізації окремі тематичні номери.

Підвищений інтерес до цієї теми пояснюється кількома чинниками. Світова економіка переживає наразі процес глобальних і надшвидких перетворень, який розпочався після Другої світової війни й визначився розпадом великих колоній. Почали зникати різко окреслені зони впливу тих чи інших великих держав, що спричинило спалах конкуренції за їх перерозподіл. Падіння Берлінської стіни відкрило принципово нові геополітичні й економічні можливості для фінансово потужних держав.

Невпинне запровадження нових технологій західними країнами, поява нових товарів та послуг супроводжуються нововведеннями у діяльності економічних, політичних і соціальних структур, про що газети зацікавлені регулярно повідомляти читача.

Високе безробіття на тлі швидкого розширення світового ринку спричиняє інтерес (особливо у кваліфікованих фахівців) до повідомлень про розвиток окремих галузей у тих чи інших регіонах світу.

Високорозвинені країни, як наприклад, Франція, котрі давно стали невід'ємною складовою світової економіки, регулярно відчувають зовнішній тиск та істотний вплив різноманітних світових процесів на свою національну економіку. Зокрема. 22,5 % сукупного світового продукту є результатом міждержавного виробництва та обміну.

Упродовж останніх двох століть значно скоротився період часу, необхідний для відчутних економічних змін в окремих країнах та регіонах, що робить загальну економічну ситуацію надзвичайно мобільною. Великобританії, щоб подвоїти середній прибуток своїх громадян, знадобилося, починаючи з 1780 року, 58 років. Сполучені Штати на вирішення такого ж завдання витратили, починаючи з 1839 року, 49 років. Китай вдвічі збільшив купівельну спроможність своїх громадян за 10 років — з 1977 по 1987. Перелік нескладно продовжити. Зміни хоча б лише за цим параметром постійно змінюють рамкові умови економічної діяльності країн, їхні імпортні та експортні можливості, систему внутрішнього споживання тощо.

Україна, яка поволі інтегрується у світову економічну систему, мусить також приділяти серйозну увагу темі глобалізації економіки. Зацікавлені видання можуть на початку запозичити досвід західних колег — як формувати рубрики, знайти актуальну тему та документальний матеріал, допоки не викристалізується власний оригінальний досвід. Завдання українських колег ускладнюється тим, що Україна мала надто короткий час державної незалежності, щоб досконало вивчити свої перспективи на світовому ринку й визначити відповідну концепцію державного розвитку. Тим корисніше були б журналістські розвідки на такі теми.

Монетарна політика окремих країн та великих геополітичних регіонів, є, безперечно, другою за популярністю економічною темою європейських видань. Це пояснюється:

сильним взаємним зв'язком економік країн світу;

запровадженням, починаючи з 1998 року, спільноєвропейської валюти. Якраз відтоді більшість видань приділяють колосальну увагу прогнозам стосовно «євро», різноманітним соціологічним опитуванням, інтерв'ю з видатними економістами. Запровадження «євро» було надзвичайно цікавим питанням для читача, оскільки безпосередньо зачіпає інтереси широкої маси людей, змінює їхнє майбутнє. Монетарна реформа викликала лихоманку в системі обмінних курсів валют ЄС. Звичайно, міждержавна комерція у рамках Європейського Союзу миттєво реагує на ці коливання, змінюючи структуру. Спеціалізовані економічні газети також регулярно відстежують динаміку курсів, наприклад, «долар-євро-йєна».

Поза тим, західна преса регулярно аналізує монетарні кризи, що виникають у стратегічно важливих регіонах. Наприклад, починаючи з серпня 1997 року практично щодня друкуються коментарі про сплеск інфляції в Таїланді — країні, яка незадовго до цього зазнала дивовижних економічних успіхів. Нова ситуація потребувала аналізу, оскільки вплинула на торговельні відносини західних країн з усім регіоном Азійського Дракона.

Аналіз монетарної ситуації у країнах Східної й Центральної Європи з'являється більше в спеціалізованій, ніж у загальнополітичній пресі: цей регіон ще не посів пріоритетного місця у зовнішньоекономічній діяльності ЄС.

Проте, оскільки Україна життєво зацікавлена у розвитку зв'язків з ЄС, аудиторії української спеціалізованої економічної преси було б однозначно корисно мати регулярну й грамотно проаналізовану інформацію про те, що відбувається на внутрішніх валютних ринках західних країн.

Динаміка світової комерції — мабуть, єдина тема, яка в українській пресі так само популярна, як і в західній. Україна зосереджена на пошуках нових ринків збуту, Заходу не вдається подолати кризу перевиробництва, щовиникла в 70-х роках. Джерелом почасти критичних, але завжди аналітичних виступів є Світова організація торгівлі, яка замінила в квітні 1994 року Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Для України, яку щойно прийняли до СОТ, ця тема є надзвичайно актуальною

Фактично, всі великі європейські газети мають регулярні рубрики на кшталт «Міжнародна торгівля», де досить ретельно (але обов'язково — за наявності чіткого інформаційного приводу) аналізуються економічні відносини держави з іншими країнами.

Великі ринки сировини — аналізуються або під політичним кутом зору (наприклад, масові публікації на тему російського «Газпрому», чи то окремі, присвячені українським Єдиним Енергетичним Системам), або під суто «споживацьким», розрахованим на широку непідготовлену аудиторію. Нині є дуже модним вміщувати тематичні шпальти в загальнополітичних газетах, які знайомлять читача, наприклад, зі станом світового ринку какао, або — з новинами бананового ринку. І це викладається в максимально доступній формі, з цікавими статистичними виносами, цінами у різних країнах, і якщо йдеться про продукти споживання — навіть рецептами.

Розвиток міжнародного ринку енергії — надзвичайно важлива для світової преси тема, оскільки виробників енергії незрівнянно менше, ніж її споживачів.

Всі видання ретельно відстежують і аналізують все, що пов'язано з ринком нафти: нові угоди про ціни між нафтовиробниками, політичні проблеми в країнах зі значними ресурсами «чорного золота»... Це читається так само масово, як у нас, оскільки зачіпає безпосередні інтереси людей: наприклад, змінює ціни на бензин, а отже, опосередковано — на чималу кількість продукції.

Не меншу увагу європейська преса приділяє темі атомної енергетики.

Інвестиції та заощадження – тема регулярних політичних сторінок у спеціалізованій пресі, де детально аналізуються, передовсім, капіталовкладення у місцеву економіку та участь державних капіталів у виробництві за кордоном. Поряд з тим, уважно відстежується інвестиційна політика усіх економічно потужних країн світу. Загальнополітична преса дозволяє собі виступи на теми інвестицій виключно за наявності помітної події (наприклад, відкриття чи закриття філіалу великої французької фірми за кордоном, криза в роботі міжнародних підприємств…). Заощадження, навпаки, - тема частих виступів загальнополітичних видань, оскільки більшість європейських країн мають чималий середній клас з невисоким місячним доходом.

Макроекономіка — більшість публікацій на макроекономічні теми присвячено внутрішній ситуації в країні. Це переважно коментарі та прогнози щодо тих чи інших рішень уряду. Це також аналітичні виступи-роз'яснення стосовно ситуації з валовим внутрішнім продуктом, зі збільшенням валової національної продукції. Восени, коли обговорюється й ухвалюється бюджет на наступний рік, бюджетна тема стає однозначно пріоритетною в усіх без винятку серйозних виданнях.

Поза тим, європейська преса приділяє все більше уваги макроекономічним процесам на європейському та світовому рівнях. Стосовно Європи, аналізуються наслідки рішень сусідніх країн для державної економіки; аналогічно досліджуються причини успіхів інших країн та ймовірна можливість застосування чужого позитивного досвіду. За такою ж схемою вивчається економічна ситуація нинішніх і потенційних партнерів у світі загалом.

Мікроекономіка — тема, що стає популярною останніми роками — нині преса намагається писати «не від події, а від людини». Це означає—висвітлювати ситуацію на фірмі чи системі виробництва крізь призму людини, яка там працює; її платні, перспектив, мрій... Мікроекономічна тема часто окреслюється у формі репортажів з того чи іншого підприємства, яке або працює з великим успіхом, або — з суттєвими збитками для держави. Спеціальна комісія з професійної етики відстежує, щоб позитивний економічний репортаж не виявився прихованою рекламою.

Процеси приватизації й націоналізації в різних країнах світу — тема, що частково пов'язана з інвестиційною, а почасти — з суто політичними питаннями. Різні політичні сили по-різному визначаються, наприклад, щодо питань приватизації та націоналізації (ліві здебільшого гальмують приватизацію, праві ж її заохочують і домагаються).

Захист інтересів споживачів — у різних країнах існує кілька спеціалізованих видань, які цілком присвячені захисту споживачів. Поза тим, критичні статті з приводу якості того чи іншого товару виникають регулярно на сторінках загальнополітичних та економічних ЗМІ. До того ж, будь-яка економічна інформація в принципі містить елементи саме «споживацького» спрямування: ціни на ту чи іншу продукцію, міркування про те, на кого вона зорієнтована, що вона змінює у житті звичайної людини, — все це збільшує коло потенційних читачів. Тематична палітра цього напрямку найширша: від коротких інформацій до тематичних добірок, коментарів, аналітичних виступів, репортажів, навіть розслідувань.

Конфлікт екології й виробництва — дуже гостра саме для Європи тема, оскільки конфлікти ці відбуваються регулярно (протести громадськості проти відкриття нових заводів, будівництва нових приміщень аеропортів, боротьба екологів проти непевних, на їхню думку, атомних станцій...). Ситуація, до речі цілком співставна з українською, де недовіра не тільки зелених, але й населення до систем безпеки виробничих структур навіть на порядок вища. Типовий жанр подання цієї теми — аналітична кореспонденція з місця події, де обов'язково подано позиції обох учасників конфлікту.

2. Економічна тема у загальнополітичних виданнях

До 1991 року загальнополітичні видання Європи майже не виокремлювали економічну тему в системі організації роботи редакції. Спеціалісти з економіки працювали «під крилом» політичного відділу

Початок останнього десятиріччя XX століття ознаменувався справжньою революцією відносин преси з її читачем (цікаво, що ця проблемна ситуація суто хронологічно збігалася з великою кризою старої української преси, що мала принципово інші причини).

Отже, криза, що сталася у європейській пресі, виникла через масове відчуження й недовіру з боку читацької аудиторії передовсім до політичної інформації. Фактичною причиною, а радше поштовхом були певні не дуже чесні репортажі з війни в Перській затоці, а також — усесвітньо відомий телеобман у Тімішоарі (Румунія), коли поховання людей, які померли в лікарні, були показані як «таємне кладовище» жертв нового режиму. До того ж, телебачення почало всіляко демонструвати можливості високопрофесійного монтажу, коли людину можна «відзняти» в тому місці, де вона ніколи не була.

Надто високі технічні можливості ЗМІ тільки підсилили загальну недовіру публіки.

Якісно змінився й читач. Так званий «невибагливий», малоосвічений більше не має ані часу, ані смаку занурюватись у написаний текст. Його інформаційні потреби на 90% вдовольняє телебачення, а на 10% — так звана «легка», дозвільна преса. Водночас читач високоосвічений і не бідний більше не потребує універсальної та поверхово викладеної інформації «під будь-який смак», яку традиційно подавали старі щоденні видання.

Отож, понизились тиражі, переорієнтувалася і стала критичнішою публіка, чимало популярних колись видань опинилися під реальною загрозою повної втрати рентабельності — тобто смерті.

На щастя для європейських газет, вони, на відміну від українських, практично ніколи не існують самі по собі, а належать до пресових груп. Групи ці — складні фінансово-виробничі системи — як правило, допомагають своїм виданням втриматися на поверхні, перерозподіляючи внутрішній сумарний прибуток. Проте початок 90-х років затягнув у кризу й цілі потужні до цього часу групи, що почали зазнавати суттєвих фінансових збитків. До того ж. жодна пресова група не згодиться, як це подекуди трапляється у нас, довго утримувати безнадійно збиткове й непопулярне видання Отже, газети були змушені шукати принципово нові підходи до читача

Отак і настала «золота доба» економічної теми в пресі. ЗМІ треба було якнайшвидше деполітизувати, тож загальнополітичні щоденні видання започаткували в себе окремі економічні відділи, присвячуючи економічній тематиці від 2 до 7 сторінок на день. Економічну інформацію виокремили у власний відділ. Спеціалізована ж економічна преса зазнала в першій половині 90-х років справжнього злету популярності.

Усе, що відбулося з європейською економічною журналістикою на початку 90-х років, ми спостерігаємо в Україні з початку 2000-х.

3. Словник найуживаніших економічних термінів

Акциз — податок, що стягується за виробництво чи продаж конкретних видів продукції. В ідеалі цей податок є способом обмеження щодо споживання певних шкідливих продуктів (наприклад, алкоголю чи тютюну).

Валюта — грошова одиниця однієї країни, представлена у відповідності до іншої. За походженням — банківський термін, популяризований для здійснення обмінних грошових операцій.

ВВП, валовий внутрішній продукт — вимірює багатство країни і вираховується як сума доданих вартостей в країні за рік. Додана вартість — це ціна переробки сировини в готовий продукт або в напівфабрикат.

Світова Організація Торгівлі — офіційно існує з 1 січня 1995 року СОТ є вислідом міжміністерської конференції країн —учасниць САТТ від 1994 року (Маракеш). СОТ працює як міжнародний організм, що здійснює нагляд за виконанням домовленостей САТТ та розв'язує суперечки в міжнародній торгівлі.

ГАТТ — угода, підписана у Женеві 30 жовтня 1947 року 23-ма країнами для регуляції міжнародної торгівлі та митних податків. З перших днів свого існування ГАТТ працює на зменшення перешкод до здійснення вільного обміну товарів та послуг між державами. Зокрема, з 1963 до 1967 року ГАТТ домігся зменшення митних податків на торговельні операції між США та Європейським Співтовариством на 37%.

Державний бюджет — державний бюджет складається з розрахунків щодо постійних ресурсів і витрат у рамках фінансового року. Доходна частина представлена фінансовими надходженнями, витратна — коштами, розподіленими між галузями. Витрати, що перевищують надходження, — це бюджетний дефіцит, який заповнюється за рахунок міжнародних позик чи через ринок капіталу.

Євродолари — кошти в доларах, розмішені в банках поза територією Сполучених Штатів Америки. Бурхливий розвиток євродоларів — один з найважливіших феноменів міжнародних монетарних відносин з часів Другої Світової війни.

Зовнішньоторговельне сальдо — зовнішньоторговельне сальдо репрезентує комерційний обмін держави з іншими країнами світу. Це є різниця між кількістю експортованої та імпортованої продукції. Якщо різниця позитивна, кажуть про позитивне сальдо, якщо негативна - сальдо є від'ємне, і, таким чином, існує дефіцит торговельного балансу.

Інфляція - феномен знецінення грошей, який знаходить вираження у підвищенні цін. Інфляція може бути спричинена кількома чинниками: надмірне збільшення готівкової маси, збільшення собівартості продукції, зменшення товарної маси на ринку. Можуть існувати й причини зворотного характеру: падіння цін, яке породжує дефляцію.

Підприємство — суб'єкт економіки, що існує з мстою виробництва товарів чи послуг.

Платіжний баланс — бухгалтерський звіт, що реєструє всі переміщення майна, капіталу, послуг між конкретною державою та рештою світу за певний період часу.

Податки прямі, непрямі — обов'язкові виплати на користь державних структур. Прямі податки сплачує безпосередньо фізична чи юридична особа, непрямі ж податки вираховуються з виплат при здійсненні економічних операцій (купівля автомобіля, житла тощо).

Прямі податки існують у формі різноманітних відрахувань: місцеві податки, податок з доходу, податок з прибутку підприємства. Податок з доходу виплачується за пропорційно-прогресивною системою. Він залежить від загального доходу оподатковуваної особи, від її сімейного стану... Податок з підприємств стягується прибутку.

Непрямі податки — це ПДВ, податок на додану вартість, який стягують при всіх видах купівлі будь-якого товару, і також акцизи з горілчаних виробів, податки на користування автомобілем тощо.

Фіксований курс валют — принцип, за яким вартість однієї валюти по відношенню до інших зупиняється на певному рівні, визначеному Міжнародною монетарною системою. Цей курс у рамках купівлі-продажу може коливатися тільки в жорстких, офіційно визначених межах.

Запитання і завдання для самоконтролю

Які економічні теми найчастіше висвітлюються у європейській пресі.
А які з них зустрічаються в українських виданнях?
Що таке глобалізація міжнародної економіки? Наведіть приклади з української преси.
Що таке монетарна політика? Наведіть приклади статей з українських видань.
Наведіть приклади статей на тему світової комерції.
Наведіть приклади статей на тему великих ринків сировини.
Наведіть приклади статей на тему розвитку міжнародного ринку енергії.
Наведіть приклади статей на тему інвестицій та заощаджень.
Наведіть приклади статей на тему макро- та мікроекономіки.
Наведіть приклади статей на тему приватизації та націоналізації.
Наведіть приклади статей на тему захисту справ споживачів.
Наведіть приклади статей на тему конфлікту екології та виробництва.

Рекомендована література до теми:

1. Гутиря І. І. Економічна проблематика в пресі: критерії та складові ефективності // Соціокультурні аспекти права на комунікацію / За ред. А. З. Москаленка. – К., 1997.

2. Економічна журналістика: новації західної преси / навчальний модуль, розроблений за матеріалами семінару. – К., 1998.

3. Економіка всюди. – К.: Асоціація української преси. – 2000.

Тема 6. Джерела економічної інформації

1. Про що говорять цифри і факти

2. Інтернет- джерела економічної інформації

1. Про що говорять цифри і факти

Журналісти часто скаржаться на те, що підприємства не хочуть надавати їм необхідну інформацію. Звісно, стилі роботи різних фірм можуть кардинально відрізнятися між собою – не всі підприємства зацікавлені оприлюднювати інформацію про своє фінансове становище, особливо, якщо мають чорну бухгалтерію та працюють на тіньову економіку, займаються махінаціями. Однак багато залежить і від вас. Намагайтеся створити атмосферу довіри. Доброю нагодою для першого контакту з підприємством є спроба перевірити вже наявну інформацію. Наприклад, ви прочитали повідомлення, у якому викладаються факти про якесь підприємство. Подзвоніть туди і запитайте, чи коректно подана інформація (навіть якщо вам це сьогодні зовсім не потрібно знати!). Так ви продемонструєте, що намагаєтеся ретельно і професійно працювати і створите привід для особистого знайомства з керівником прес-служби чи директором підприємства у доброзичливій атмосфері.

Інколи за сухою мовою цифр, які на перший погляд видаються заплутаними, складними для розуміння і нецікавими, може ховатися інформація, що дає змогу дійти певних висновків. Економічні журналісти, як правило, - не дуже люблять присвячувати свій час аналізу річного балансового звіту підприємств. Адже мало кому хочеться продиратися крізь колонки цифр, що нерідко займають декілька сторінок. І все ж таки – на деякі дані варто звернути увагу. А якщо врахувати при цьому й інформацію з інших джерел, присвячену даному підприємству чи цілій галузі, різні чутки та прогнози можуть несподівано знайти підтвердження або навпаки – спростуватися. Звісно, до аналізу таких даних слід підходити обережно й зважено, завжди пам’ятаючи, що самих лише цифр балансового звіту недостатньо для того, щоб робити однозначні висновки. Однак щось вони та означають... Навчіться читати між рядками! Принаймні одну базу для порівняння ми вже маємо: у балансовому звіті за рік завжди є дві колонки з цифрами: за звітний і за попередній періоди. Інколи співставлення даних у двох стовпчиках з сухими цифрами дає підстави для роздумів. Розглянемо декілька прикладів:

1. Статутний капітал акціонерного товариства на 31.12.00 становив 2,5 млрд. грн., а на 31.12.01 – 4,7 млрд. грн. Що це означає? Які чинники зростання статутного фонду можуть стояти за даними цифрами? Очевидно, що для збільшення статутного капіталу АТ існує єдиний можливий шлях – це додаткова емісія акцій. Однак сам факт додаткової емісії можна трактувати неоднозначно. Адже причини для нього можуть бути різні. По-перше, додаткова емісія акцій може бути викликана потребою подальшого розвитку підприємства – АТ отримує таким чином необхідні кошти для запланованих інвестицій. По-друге, вона може свідчити про спробу витіснити одного з акціонерів чи серйозно зменшити його вплив – акт за своєю суттю доволі недружній. Завдання журналіста – докопатися до суті справи.

2. Нематеріальні активи акціонерного товариства зросли за звітний період з 200 до 750 млн. грн. Про якi намiри підприємства це може свідчити? Нематеріальні активи включають у себе цінності, якi важко піддаються конкретнiй оцінцi. Це, зокрема, можуть бути торгові марки чи бренди. Як підрахувати вартість «розкрученого» бренду (наприклад оператора мобільного зв’язку UМС)? Зрозумiло, що тут є певні можливості для різних інтерпретацiй. Рiзке зростання нематеріальних активів у порiвняннi з попереднiм роком може свідчити або про придбання якогось бренду або, навпаки, про спробу зробити переоцінку власного з метою його подальшого продажу. У будь-якому випадку це може бути певним сигналом. Стежте за подальшим розвитком подій!

3. Дебіторська заборгованiсть зросла з 500 млн. до 1 млрд. гривень. Водночас виробничі запаси зростають з 200 до 500 млн. Що це означає? В даному випадку ситуація доволі однозначна. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про те, що у підприємства є багато неплатоспроможних клієнтів, які не розраховуються за отриману продукцію. Натоміть зростання виробничих запасів є свідченням того, що зі збутом продукції за звітний період в АТ було не все гаразд – його склади, імовірно, завантажені нереалізованими товарами. Чому – чи не хоче фiрма продавати їх неплатоспроможним клієнтам, чи справдi певний товар не користується попитом на ринку – це вже інша тема.

4. Довгостроковi зобов’язання АТ зросли з 350 до 650 млн. грн. Про яку стратегію підприємства це свідчить? Кошти для інвестицiй у розширення або модернізацію виробництва можна залучити двома шляхами. Ви можете фiнансувати придбання нових машин та устаткування (будівництво нового цеху тощо) за допомогою власного капіталу. Одним із способів досягнення мети у цьому випадку є збiльшення статутного капіталу. 3 іншого боку, фінансування можна забезпечити за допомогою банківського кредиту. В такому разi він буде довгостроковим – адже інвестиції у виробництво окупляться не скоро. Таким чином, зростання довгострокових зобов’язань АТ може свiдчити про те, що здорове пiдприємство має намір розширюватися і завойовувати новi позиції на ринку. Може, але не мусить – шукайте додаткову інформацію!

5. Зобов’язання по короткострокових кредитах залишилися практично незмiнними, Чи можна з цього зробити висновок про розвиток пiдприємства за минулий період? На вiдміну від закупiвлі обладнання та інвестицій у розширення виробництва, закупівля сировини фінансується короткостроковими позиками. Адже сировина вам потрібна, щоб виробити певну продукцію, яку ви незабаром продасте і отримавши обiгові кошти, повернете кредит. Ситуація, коли зобов’язання по короткострокових кредитах залишаються на рівнi попереднього року, теоретично може свiдчити про те, що виробництво залишається на попередньому рівнi. Однак на основі такої інформації жодного висновку зробити не можна – її однозначно замало.

6. Представники підприємства говорять про прибутки від оперативної дiяльності. На що це може вказувати? На великi борги. Вiдомий приклад з останніх років – телекомунікаційний концерн «ДойчеТелеком». Компанія справді вела успішну оперативну діяльність, отримуючи від неї значні прибутки. Однак її фінансовi результати щороку були поганими – всі прибутки «з’їдала» сплата відсотків за борги (купівля американського оператора мобільного зв’язку Voicestream) та вiдрахування на амортизацію інвестицій (придбання ліцензії на мобільний зв’язок третього поколiння UМТS вартістю у 60 млрд. євро). Звісно, за такої ситуації звести кінці з кінцями нелегко – набагато простіш розповідати про успіхи та прибутки від продажу телефонних та кабельних послуг (оперативна діяльність).

2. Інтернет- джерела економічної інформації

Окрім інформації, яку вам нададуть на самих підприємствах, про що ми вже говорили, варто користуватися наступними додатковими джерелами.

Офіційні джерела:

Кабінет міністрів www.kmu.gov.ua Крім макроекономічної інформації, на сторінці містяться посилання на сайти міністерств та відомств України, а також обласних держадміністрацій

Міністерство економіки www.me.gov.ua

Міністерство аграрної політики www.minagro.kiev.ua

Міністерство фінансів Публікує інформацію про зовнішній борг та бюджет www.minfin.gov.ua

Верховна рада Повна законодавча база України www.rada.kiev.ua

Державний комітет з питань регулярної політики та підприємництва www.dkrp.gov.ua

Державний комітет статистики Статистичні огляди з макроекономічною інформацією є безкоштовними www.ukrstat.gov.ua

Національний банк Крім інформації про курси валют, грошову масу і платіжний баланс, містяться дані про зовнішню торгівлю та макроекономічну ситуацію і прогнози www.amc.gov.ua

Антимонопольний комітет www.spfu.gov.ua

Інформація про акціонерні товариства:

ISTOCK - Містить інформацію про 13 000 тисяч українських акціонерних товариств. Публікуються вихідні дані АТ, частково річні звіти. Доступ безкоштовний www.istock.com.ua

Незалежні економічні інститут:.

Інститут реформ - публікує серію “Економічні есе”, двічі на рік виходить Інвестиційний рейтинг Регіонів України - www.ir.org.ua

Український Центр економічних і політичних досліджень ім. Разумкова www.uceps.com.ua

Інтернет-видання:

Кореспондент - Сайт належить Kyiv Post www.korrespondent.net

Український фінансовий сервер - www.ufs.kiev.ua

Українська товарна система - www.uts.net.ua

Ліга ссылка скрыта

Запитання і завдання для самоконтролю:

Яку інформацію про підприємство слід шукати на самому підприємстві, а яку поза ним?

2. Як працювати з отриманими цифрами і фактами? Про що вони можуть свідчити?

Рекомендована література до теми:

1. Гутиря І. І. Економічна проблематика в пресі: критерії та складові ефективності // Соціокультурні аспекти права на комунікацію / За ред. А. З. Москаленка. – К., 1997.

2. Економічна журналістика: новації західної преси / навчальний модуль, розроблений за матеріалами семінару. – К., 1998.

3. Економіка всюди. – К.: Асоціація української преси. – 2000.

Тема 7. Як подати економічну статтю

1. Для бульварної газети

2. Для ділового тижневика у регіоні

3. Для щоденної економiчної газети

4. Поради журналістам, котрі пишуть про економіку та бізнес

1. Для бульварної газети

Завдання пiдготувати матеріал у бульварну газету на перший погляд здається легким. Та підготувати статтю на економічну тематику простою і доступною мовою не легко. Оскільки читачiв бульварної преси цiкавлять більше чутки, анiж факти, акцентувати увагу треба не на цифрах, а на пікантних подробицях. Тому основним джерелом інформації має стати інтернет, адже у всесвiтній мережi знайти можна практично усе. Ось приклад, як зробили колеги-журналісти, готуючи бульварну газету з економічним ухилом. Першу статтю вони назвали «Ловись, гривня, велика, маленька!» Такий заголовок мав би привернути увагу читача і змусити його принаймнi переглянути усю газету. Підсилити інтерес було покликане фото валiзи, через прозорi стінки якої видно «брудні» гривні. В процесі перегляду шпальти читач проковтнув би ще не одну приманку, яку вони підготували. Це й наступний заголовок – «На боротьбі з брудними грошима можна буде «чисто» заробити», й смішна карикатура, й кiлька анекдотів про гроші. Родзинкою сторінки стало компрометуюче досьє відомого політика, в якому наголошено на його зв’язках з Президентом. А ще сторінку «прикрасило» опитування пересічних громадян, котрі висловлювали свою думку щодо теми сторінки. Як правило, людей цiкавлять думки оточуючих, тому вважаємо, що таке опитування було б цiкавим i читачам бульварної преси.

2. Для ділового тижневика у регіоні

Завдання такої газети – донести до читача економiчну чи бізнесову інформацiю і докладно прокоментувати ії. Крiм того, газета повинна максимально повно показати читачевi наслідки описуваного факту чи явища. Тексти в статтях такого видання не слід перевантажувати фінансово-економічними термінами, проте мова та стиль мають бути розрахованими на читачів, які в загальному обізнанi з азами фінансово-банківської справи. Спеціалізовану сторінку в діловій газеті варто формувати за такою схемою:

1. Головна економічна подія тижня (факт плюс коментарi).

2. Корисна поточна інформація для приватних підприємців (ця категорія – більшість читачів ділового тижневика в регіонi).

3. Законодавчі новини у сферi економiки.

4. Короткі інформацiйні повідомлення про події у сфері бізнесу (загальноукраїнські та регіональні).

5. Динаміка і коливання курсу валют ( інфографiка).

3. Для щоденної економiчної газети

Ось приклад такої газети. Умовна назва «Профіль». Відразу під назвою була написана фраза: «Газета для тих, хто бажає більшого», щоб додатково привернути увагу певного кола читачiв. На першiй сторiнці такої газети має бути одна фотографія події або особи, про яких йтиметься. Не слiд перевантажувати першу сторінку – велика кількість фотографій може створити ефект перенасиченості і розпорошувати увагу. На цій сторінці треба подати вiдомостi про курси валют, короткi анонси сьогоднішнiх подій, а також анонси (назви з першими абзацами) статей, розміщених на інших сторінках газети цього номера. Центральна стаття повинна займати найбiльшу площу, а її назва має видiлятися найбiльшим шрифтом.

4. Поради журналістам, котрі пишуть про економіку та бізнес

Уникайте вузькоспеціалізованої та офіційної лексики – « Девіантні коливання ринку і їх вплив на маркетингову стратегію з урахуванням мерчандайзингових чинників при загальній споживацькій апатії», – від набору цих слів збудиться хіба що досвідчений рекламний менеджер. Решта читачів перейде до наступної статті, а якщо вона буде такою ж, ніколи не куплять вашу газету ще раз.
Пояснюйте економічні терміни і розшифровуйте абревіатури. ВВП, ВНП, ВТО, фінансові агрегати, девальвація - ці терміни зрозумілі професіоналам, але можуть нічого не сказати вашим читачам.
Не зловживайте цифрами.
Використовуйте цифри в певному контексті. Що значить та або інша цифра порівняно зі зрозумілими читачу величинами?
Перетворюйте цифри на факти, пояснюйте, що це означає.
Представляйте різні точки зору.
Не забувайте про людський чинник. Людям подобається читати про людей.
Задавайтеся питанням: ну то й що? Що особливого в цій події? Чим вона цікава моїм читачам?
Аналізуйте прес-релізи.
Прагніть бути оригінальнішими, шукайте несподівані ракурси в новинах про економіку.

Запитання і завдання для самоконтролю:

Порівняйте критерії подачі економічної інформації для різних типів видань.
Запропонуйте теми і форми подачі економічної інформації для різних типів видань.

Використання термінології
Використання статистичних даних

Тема 4. Джерела екологічної інформації

Редакційні і позаредакційні джерела

2. Інтернет-джерела для екологічної проблематики

Blog

Курс лекцій для студентів відділення «Журналістика»

Содержание

3. Способи одержання інформації