Geum.ru

Курс лекцій для студентів відділення «Журналістика»

Вид материалаКурс лекцій
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 2. Роль журналістів у забезпеченні вільних і чесних виборів

1. Що таке вільні та чесні вибори.

2. Як викликати довіру до того висвітлення виборів, яке пропонуєте ви.


У попередній темі ми розглянули діяльність ЗМІ під час виборчих перегонів у контексті правового регулювання. Сьогодні ж зупинимося на практичних рекомендаціях журналістам для об’єктивного висвітлення виборів в умовах розвитку демократії.


1. Що таке вільні та чесні вибори

Вільні вибори – це ключ до демократії. Можливість для широкого загалу відкрито і чесно обирати власний уряд чи главу держави є критерієм демократичного суспільства.

Демократія доводить свою цінність не лише тоді, коли виборці ідуть голосувати, але протягом року, щороку. „Влада народу” залежить від поінформованого вибору, саме тому роль ЗМІ у висвітленні виборів є такою важливою. Щоб результати виборів були дійсними, громадяни повинні мати змогу реалізувати власні права на свободу зібрань, свободу преси та свободу слова на кожному етапі виборів. Більше того, вони мають отримувати доступ до необхідної інформації та мати змогу відслідковувати дії посадових осіб. В такому сенсі процес „висвітлення виборів не закінчується ніколи”.

Ми зосередимо увагу на „громадсько-спрямованому” висвітленні виборів, метою якого є показати щоденну дійсність, а не програму, складену політичним партіями. Таке висвітлення виборів фокусується на проблемах, їх вирішенні та фактах, а не просто на звітах лідерів, стратегіях кампаній кандидатів або їх нечітких обіцянках. Громадсько-спрямоване висвітлення є особливо важливим у країнах, де відсутній досвід легітимних виборів. Роль преси у висвітленні виборів подвійна: проінформувати громадян та продемонструвати їм, що в їхніх руках знаходяться повноваження зважувати проблеми та вимагати відповідальності, вибирати уряд і главу.

До того ж, висвітлення виборів має на меті вказати на політичні проблеми та вивчити шляхи їх вирішення, порушити спірні питання, озвучити думку тощо.

За будь-яких часів ви як преса повинні слугувати всім громадянам – не тільки своїм читачам чи слухачам. Ваш вплив поширюється набагато далі від тих, хто купує вашу газету чи слухає програми. Ці люди передадуть інформацію іншим, надішлють копію статті друзям. Інформаційні агентства виберуть найгучніші місцеві новини, що означає, що їх буде прочитано по радіо і вони дійдуть навіть до неписьменних та тих, хто мешкає у віддалених районах. Весь світ спостерігатиме за виборами у вашій країні крізь призму журналістики.

Вибори – це критичний час для засобів масової інформації, коли вони мають довести свою надійність. В умовах розвитку демократії серед громадян може панувати переконання, що газети, телебачення та радіо виражають лише інтереси уряду. Щоб бути джерелами інформації, яким довіряють, журналісти повинні щодня демонструвати свою чесність, точність та відкритість усім точкам зору.

У лекції ми спробуємо представити кілька важливих ідей щодо того, як висвітлювати вибори.

То що ж таке вільні та чесні вибори?

Аби відповісти на це запитання, треба зробити кілька кроків.

Крок 1. Зрозумійте ситуацію. Дізнайтесь, що означає „вільні та чесні вибори”, і прийміть рішення, як ви це будете оцінювати. Дізнайтесь про правила та стандарти, що будуть використані на виборах, а також про директиви, розроблені незалежними групами моніторингу та міжнародними організаціями щодо визначення вільних та чесних виборів. Необхідно вказати на всі елементи, що перешкоджають вільним та чесним виборам.

Спробуйте знайти відповіді на наступні запитання, і ви зрозумієте, наскільки вибори у вашій місцевості вільні та чесні.

Вивчіть усе, що стосується кандидатів:
  • Чи всі партії, що відповідають вимогам, мали змогу висунути кандидатів? Чи всі основні політичні групи представлені партіями? Чи дозволено балотуватися кандидатам, які представляють погляди альтернативних груп або меншин? Наскільки рівно застосовуються правила та обмеження до всіх кандидатів?
  • Чи можуть усі партії і кандидати вільно представляти свої погляди та виборчий ценз, залучати кошти, проводити мітинги та інші зібрання без побоювань та залякувань? Чи немає перешкод для розповсюдження кандидатами матеріалів серед цільової аудиторії?
  • Чи не було спроб з боку певних зацікавлених груп „підкупити” кандидатів грошима чи іншими способами? З яких джерел кандидат отримує гроші; наскільки кандидат згоден назвати джерела фінансування і якщо ні, то з яких причин? Чи немає витрат на кшталт великого обсягу телереклами, які вказували б на те, що деякі кандидати перевищили ліміти фінансування кампанії?
  • Який виборчий ценз встановлено (наприклад, вік або громадянство) і наскільки кандидати йому відповідають?

Вивчіть усе, що стосується ВИБОРЦІВ:
  • Чи має все доросле населення право, свободу та доступ, щоб зареєструватись для голосування? Чи не є деякі обмеження обґрунтованими та справедливими? Чи всі зареєстровані виборці включені в списки виборців? Чи всі включені в списки виборці є зареєстрованими виборцями?
  • Чи всі виборці можуть слухати та обговорювати кандидатів без побоювання чи інших перешкод? Чи не залякують виборців партії або офіційні особи? Чи не намагаються партії, кандидати та офіційні особи купити виборчі голоси чи відсутність на виборах, пропонуючи гроші, їжу або обіцяючи матеріальні вигоди?
  • Чи розуміють виборці свою роль та наслідки її невиконання? Чи знають свої права жінки та представники нацменшин, чи відчувають себе безпечно, реалізуючи їх? Наскільки просто усі зареєстровані виборці можуть отримати доступ до дільниць голосування? Чи всі виборці можуть вільні і таємно віддати голос за обраного кандидата?

Вивчіть усе, що стосується ВИборчого ПРОЦЕСУ:
  • Чи проходить процес за графіком, чи не вкладається у встановлені строки? Якщо ні, хто або що цьому перешкоджає? Чи є виборча комісія неупередженою, незалежною та не підкупленою?
  • Чи є рівномірним захист політичних партій з боку збройних сил та міліції, чи останні ігнорують небезпечні ситуації, вибухи і т.д.? чи не було напередодні виборів звільнено з ув’язнення когось із відомих „авторитетів”?
  • Чи мають змогу спостерігачі за виборами та засоби масової інформації здійснювати свою роботу без перешкод або залякувань? Чи дозволяють засоби масової інформації, контрольовані урядом, розміщувати рекламні ролики опозиційним партіям? Чи має доступ широкий загал, спостерігачі та ЗМІ до документів та іншої інформації, що дає відповіді на ці запитання?
  • Чи встановлений чіткий та безпечний порядок проведення голосування, включаючи передачу результатів виборів, їх оприлюднення та підрахунок? Наскільки точно та чесно проводиться підрахунок голосів, приймаючи до уваги точки зору спостерігачів та партій? Чи мають доступ до процесу голосування, підрахунку та перевірки всі організації, що ведуть спостереження, та представники партій?
  • Яким чином розподілено законодавчі місця, і як це співвідноситься з очікуваними результатами? Чи переможці виборів посідають місця відповідно до встановленої процедури і відпрацьовують свій термін?

Отже, шукаючи відповіді на ці запитання, можна створювати ефективні матеріали з висвітлення виборчих перегонів.


Крок 2. Дізнайтесь про можливі шляхи зловживань під час виборів та стежте за їх наявністю.

На жаль, одним із основних аспектів виборів у багатьох країнах є система зловживань, що часом потрапляє на перші шпальти газет. Зловживання набувають різноманітних форм, тому досить часто їх важко помітити або виявити. Як журналіст ви повинні знати, якими бувають зловживання, і навчитися виявляти їх, аби поінформувати ваших читачів.

Серед найпоширеніших зловживань, які ви повинні відслідковувати, такі:
  • Підкуп голосів. Спосіб обмінювати речі, що мають певну вартість, на голоси є старим як світ, сьогодні він просто набуває різноманітних форм. В багатьох країнах кандидати та партії роздають готівку або подарунки на мізерну суму в 1 долар США в надії отримати голос. Є країни, де голоси „купуються” за набагато більші суми. Правляча партія може поширювати допомогу у вигляді одягу, продуктів харчування або пропонувати роботу, підвищувати посади, надавати позики чи можливості підтримати значні проекти, спрямовані на розвиток. Правляча партія може обіцяти знижки або субсидії на найсуттєвіше, наприклад, на продукти харчування. Партії можуть робити спроби вплинути на чиновників, які відповідають за проведення виборів, або на спостерігачів. У регіонах, де існує значна підтримка певного кандидата, людям можуть платити за те, що вони не підуть на вибори. До речі, не завжди такі обіцянки здійснюються. Скажімо, після виборів до Верховної Ради 2002 р. до моєї колеги-журналістки звернулася старенька бабця і поскаржилася, що голова колгоспу не видав їй сіна, як обіцяв, якщо вона проголосує за правлячу партію. (Приклад: стаття „Как распознать админресурс” у газеті „ВВ” за 6-12 серпня 2004 р. )
  • Позбавлення права голосу та залякування. Залякування виборців може включати погрози заподіяти шкоду діяльності або особі, озброєне вторгнення на виборчу дільницю з метою фальсифікування чи викрадення бюлетенів і розгін виборців. Виборці, які мають право голосу, можуть бути виключені зі списків чи мати перепони у реєстрації. У виборчих списках можуть фігурувати мертві або неіснуючі особи
  • Мотивовані виборами проекти „громадських робіт”: ще один тактичний хід, який часто застосовують партії при владі – напередодні виборів оголошується ряд проектів, направлених на розвиток, що надає нечесну перевагу над опозиційною партією, що не має такої влади і не здатна давати подібні (вірогідно фальшиві) обіцянки (наприклад, підвищення пенсій і стипендій урядом В. Януковича напередодні виборів).
  • Розташування виборчих дільниць. Часом представників меншості змушують голосувати там, де голосують представники більшості і де вони можуть відчувати себе некомфортно. Люди можуть бути змушені голосувати далеко від місця свого проживання, або мати перешкоди на шляху до виборчих дільниць, наприклад, ріки, гори або вуличні пробки. Виборчі дільниці можуть розміщуватися у приватних, а не громадських будівлях, або занадто близько до осередку певної партії. Місце голосування може бути змінено в останню хвилину, що призведе до заплутування виборців. Прикладом на перегонах 2004 р. можна назвати такий: у Путильському районі (в основному гірська місцевість, де відстань між населеними пунктами може сягати 20-30 км.) спочатку було створено 28 виборчих дільниць. Приблизно тиждень тому місцева влада видала наказ про скорочення кількості таких дільниць до 11, мотивуючи нестачею коштів на відповідне забезпечення усіх дільниць певною кількістю членів виборчих комісій, спостерігачів тощо. Однак, за цим вбачається ще й інший, чи не важливіший, мотив – створити перепони жителям району у день виборів віддати свій голос за якогось із кандидатів. Розрахунок простий – чи багато знайдеться охочих долати відстань у кілька кілометрів, а той десятків кілометрів, аби виконати свій громадянський обов’язок? Щоправда, експертам з проведення виборів та голові районної виборчої комісії вдалося відстояти право громадян прийти проголосувати.
  • Інші перепони. Перенесення виборів на більш ранній строк зазвичай грає на користь правлячої партії або партій з досить певними позиціями. Створення перепон у формуванні та реєстрації партій чи опозиційних груп часто робить неможливим проведення повноцінної кампанії новою партією. Деякі уряди, намагаючись утриматись при владі, створюють перешкоди у реєстрації спостерігачів за виборами або правозахисних груп. Уряд може встановити невиправдано високу плату за реєстрацію кандидата. Керівники установ, що фінансуються державою, наприклад, навчальних закладів та лікарень, часом примушують працівників та студентів підписувати петиції на підтримку певного кандидата або голосувати за певного кандидата чи партію.

Визначаючи, наскільки вибори чесні та справедливі, необхідно брати до уваги загальний політичний клімат. Навіть якщо сам процес проходить чесно, обмеження на вираження основних прав на виголошення промов, проведення зібрань та створення об’єднань може перешкоджати громадянам приймати вільні та поінформовані рішення (наприклад, обмеження ліцензування радіостанцій, призупинення чи закриття незалежних газет, відмова їх друкувати).


Крок 3. У день виборів стежте за такими поширеними формами шахрайства на виборах:
  • Фальшиве посвідчення особи або голосування від чужого імені;
  • Особа, що супроводжує виборця до кабіни голосування, наприклад, інваліда або неписьменну людину, не виконує розпорядження виборця щодо кандидата;
  • Зареєстровані виборці не включені до списків виборців;
  • Затримка доставки виборчих бюлетенів та інших матеріалів;
  • Порушення роботи громадського транспорту або пошкодження доріг;
  • Псування бюлетенів, після якого вони стають недійсними;
  • Неправильна інтерпретація бюлетенів або неправильний запис підрахунків;
  • Знищення або викрадання результатів підрахунку голосів після закінчення підрахунку та/або під час перевезення;
  • Підміна результатів підрахунку голосів.


2. Як викликати довіру до того висвітлення виборів, яке пропонуєте ви

Преса відіграє центральну роль у висвітленні виборів, але здатність преси виконувати роботу залежить від того, наскільки їй довіряє читацький загал. Виконання наведених вище вказівок для видавців, редакторів та репортерів здатне допомогти переконати громадськість, що даний ЗМІ є об’єктивним джерелом, який заслуговує на довіру.
  • приділіть особливу увагу забезпеченню точності та чесності у висвітленні виборчих перегонів
  • встановіть стандарти професійної поведінки для працівників відділу новин заздалегідь до дня виборів
  • встановіть етичні норми щодо прийняття коштів та подарунків від політичних партій чи кандидатів
  • встановіть обмеження на політичну діяльність репортерів та редакторів
  • встановіть політику щодо політичної реклами і місця її розташування в газеті або часу розміщення в ефірі
  • чітко розділяйте аналіз та точки зору, щоб читачу або глядачу було зрозуміло, що є новини, а що є думка редактора
  • розробіть процедуру публікацій спростувань або поправок – коли, де і за якими умовами – і переконайтесь, що читачі та кандидати знайомі з цією процедурою
  • приділяйте увагу інтересам тих громадян, чиї голоси можуть загубитися протягом кампанії і чиї проблеми не будуть враховані. Наприклад, старі люди, жінки, студенти, ті хто не г о л о с у ю т ь, інваліди, меншини (включаючи релігійні меншини), військові, населення сільських регіонів, біднота
  • уважно слідкуйте за упередженнями у власних описах кандидатів та політичних подій. (Прикладом невловимих небезпечних упереджень в статтях є використання суб’єктивних прикметників – слів типу величезний, малесенький, популярний – а також подання висновків без додаткових деталей, наприклад, „зібрання пройшло успішно”).
  • Давайте описи та деталі на основі фактів, які можна виміряти, прямих спостережень чи посилаючись на надійне джерело
  • Прагніть бути справедливими щодо всіх політичних партій, незважаючи на те, як ці партії сприймає громадськість або як вони ставляться до журналістів та ЗМІ. Дайте можливість усім кандидатам бути почутими. В багатьох випадках ЗМІ повинні відповідати більш високим стандартам поведінки, ніж уряд, а також демонструвати більшу стриманість, ніж виборці, щодо висловлення уподобань та прийняття певної сторони. Це означає, що ЗМІ не мають права на „помсту” певній партії через упереджене висвітлення подій
  • Не забувайте, що фотографії теж можуть демонструвати упередження – часом досить сильні – навіть ненавмисно. Подумайте, як буде сприйнята фотографія всіма сторонами
  • Притримуйте матеріал, якщо він включає елемент несправедливості, особливо, якщо зміст викликає суперечки або може бути сумнівним. Подавати матеріал відразу до друку або ефіру під час виборчих перегонів є особливо ризикованим. Тому спочатку слід ретельно перевірити усі факти і зважити кожне слово.
  • Пам’ятайте, що членство в партії і похід на виборчу дільницю у день виборів є абсолютно нормальним для журналістів, але не активна діяльність. Журналісти є теж громадянами, але вони не мають демонструвати свої уподобання чи ставати палкими прихильниками певних кандидатів навіть у вільний від роботи час. У демократичних країнах найвпливовіші газети забороняють своїм співробітникам відвідувати політичні зібрання. Все щойно сказане стосується етичних норм поведінки журналістів. Законом активна участь журналістів у популяризації певного кандидата чи політичної партії не забороняється. Цим і користуються багато працівників ЗМІ, ставлячи під сумнів свою репутацію як професіонала, якому можна довіряти. Особливо поширеною є політична заангажованість журналістів і самих ЗМІ у країнах так званої перехідної демократії, до яких відноситься й Україна. Візьмемо для прикладу буковинську регіональну пресу. Віра Китайгородська (головний редактор „Буковинського віче”) – голова штабу В. Януковича у період виборів-2004 р. – до того часу питаннями політики не займалася взагалі. Петро Кобевко (головний редактор „Часу”) – довірена особа Ющенка, Сергій Зарайський (власкор УНІАН) – член штабу В. Ющенка. Відповідно видання, якими вони керують стають своєрідним рупором кандидата у Президенти, якому вони симпатизують. Скажімо, газета „Час” є повністю про Ющенківською, матеріали, які тут друкуються, мають виражений агітаційний характер на підтримку кандидата від „Нашої України”. Причому це є очевидним порушенням законодавства, оскільки матеріали, які подаються на підтримку кандидата і не є політичною рекламою, не повинні містити закликів „за” чи „проти” кандидата. Порушення спостерігаються і в газеті „Свобода слова”. Якщо проглянути підшивку номерів за передвиборчий період, легко побачити, що у кожному числі по кілька статей присвячено персоні Януковича, причому усі мають яскраво виражений позитивний характер, але не місяться під рубрикою „Політична реклама”. Зрозуміло, що довіра читачів до таких видань буде сумнівною.
  • Не піддавайтеся спокусі подати сенсаційні, але можливо упереджені або роздуті матеріали під час виборчої кампанії. Подібні публікації можуть підвищити кількість проданих газет, але підірвуть довіру до ЗМІ. Пам’ятайте, що особиста довіра теж відіграє важливу роль.

Широкий загал буде оцінювати правдивість новин, які ви подаєте, а також ретельно оцінювати ваші дії. Будь-хто підвладний упередженням, але існують шляхи убезпечення новин, які ви викладаєте, від власної точки зору. Постійно пам’ятайте про власні погляди і про те, яким чином вони можуть впливати на виконання ваших професійних обов’язків. Одним із шляхів досягти цього є виконання кількох правил під час написання матеріалу:
  • Спитайте себе: Наскільки моє життя відрізняється від життя інших громадян? Як це впливає на мою спроможність подавати об’єктивну та неупереджену інформацію?
  • Спитайте себе: Які мої особисті переконання і як вони можуть впливати на професійні рішення? Що я можу зробити, щоб бути певним, що вони не впливають? (Наприклад, попросіть журналіста з іншими поглядами продивитися ваш матеріал).
  • Напишіть три переконання, в які ви вірите, але які не можна довести науково або фактично. Потім напишіть протилежні переконання. Тримайте це список протилежних уподобань у себе на столі, щоб уявляти читачів, які відрізняються від вас, і згадувати про необхідність дотримуватися фактів.


Запитання і завдання для самоконтролю:
  1. Що таке вільні і чесні вибори?
  2. Як з’ясувати, чи у вашому регіоні вибори та передвиборчий процес проходять чесно і без порушень?
  3. Які види порушень в передвиборчий період ви знаєте?
  4. Назвіть, які порушення спостерігалися у вашому регіоні.
  5. Як найчастіше відбуваються порушення під час процедури голосування?

Рекомендована література до теми:
  1. Діяльність ЗМІ під час виборів Президента України. – К.: Геопринт, 2004.
  2. Шнеллінгер Ліза. Вільні та чесні вибори: посібник для журналістів з покращення висвітлення в умовах розвитку демократії: Пер. з англ. – К., IREX Про медіа, 2002.
  3. Освещение выборов в средствах массовой информации. – К., IREX Про медіа, 1998.
  4. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За загальною редакцією Радченка Э. В. - К.: Факт, 2003.
  5. Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”
  6. Закон України „Про вибори Президента України”


Тема 3. ПОЛІТИЧНЕ ПОРТРЕТУВАННЯ У ПРЕЗИДЕНТСЬКІЙ ПЕРЕДВИБОРЧІЙ КАМПАНІЇ
  1. Політичний портрет і створення іміджу політика

2. Роль емоцій у політичному портретуванні


1. Політичний портрет і створення іміджу політика

Висвітлення політичного процесу жодної країни не обходиться без розробок політичного, чи політико-психологічного портрету претендента у передвиборчій кампанії. Для масової свідомості характерна персоніфікація суспільних явищ, тому розробки політичних портретів відіграють доволі суттєву роль у ході передвиборчої кампанії. При цьому слід зазначити відмінність між політичним портретом та портретом політика, про що попереджає професор В.Шкляр. Зокрема, за визначенням науковця, при створенні політичного портрету автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості, тоді як портрет політика – це не обов’язково вклад його політичних поглядів і дій у їх динаміці. Останній мало чим різниться від портрету людської індивідуальності, в якому разом із зовнішньою схожістю зафіксовано духовний світ зображуваної людини. Окрім того, політичний портрет, чи політичне досьє як його різновид, є базисом політичної реклами, кінцевою метою якої є створення та підтримка певного іміджу політика. Методика і технологія створення у пресі політичного портрету при всій свої варіативності і стадіальності має універсальні методи журналістської творчості, а саме: методи пізнання особистості політика і методи прояву в тексті елементарних виразних засобів. Зокрема, методи пізнання особистості політика базуються на даних проведеного журналістами аналізу у такі ієрархії: соціально-політичний, психологічний та етичний аспекти діяльності, які поєднуються у тексті; методи прояви у тексті елементарних виразних засобів включають цитування, виклад, переосмислення, посилання (апеляцію).

Широкої популярності жанр політичного портрета здобув ще на початку ХХ століття. Як відомо, революційний рух в Росії і СРСР породив могутню плеяду політиків-гігантів. Описати могутність цих особистостей намагалися багато публіцистів того часу та друзі самих політиків.

Особливо серед цих політиків виділяється гігантська фігура В. І. Леніна. Осмислити особистість і характер цієї людини прагнуло багато. Ось найяскравіша цитата зі спогадів сучасника Леніна Луначарського: "Як він заразливо, як мило, як по-дитячому регоче і як легко розсмішити його, яка схильність до сміху – цього вислову перемоги людини над труднощами. У найстрашніші хвилини, які нам доводилося разом переживати, Ленін був незмінно спокійний і мав схильність весело сміятися. Його улюбленці – діти і кошенята. З ними він може часом грати цілими годинами». Або ще: «На з’їзд прибуло всього троє робітників. Ленін дуже детально розмовляв з кожним з них і завоював всіх трьох. Одним з них був Шотман з Петербургу. Він був ще дуже молодий, але обережний і вдумливий. Пам’ятаю, повернувся він після розмови з Леніним (ми з ним жили в одній квартирі) і все повторював: «А як у нього очі світяться, ніби наскрізь бачать.»

Це приклади портрета політика, тому що на перше місце виносяться душевні і моральні характеристики людини.
Форми, політичного портрету, що передували сучасним, за характером відбирання матеріалу, а також за способами його подачі здебільшого наближалися до художньої біографії.

Процес виборчої кампанії істотно перетворив вимоги, що пред’являються до інформації про політичних лідерів. Це спричинило за собою неминучі структурні зміни в жанрі політичного портрету.

Безумовно, для діючого політика надзвичайно важлива увага преси – як до власної персони, так і до своїх ініціатив на посту.

Відомо, що визначним для будь-якого політика стає спілкування опосередковане. Це означає, що в результаті комунікації між політиком і аудиторією(через ЗМІ) з’являється такий проміжний елемент як імідж лідера, публічне «я» людини. На думку автора роботи «Прийоми реклами і Public relations» І.Л.Вікентьєва, у кожного об’єкта, чи це людина, чи явище, є своє іміджеве забарвлення. Об’єктів без іміджу не існує, бо відсутність іміджу – теж імідж. [8]

Побудова іміджу – це робота, яка ведеться у двох напрямках: з одного боку враховуються характеристики масової свідомості, вивчаються настрої виборців відносно свого потенційного героя, з іншого – визначаються конкретні переваги кандидата, тобто його характеристики, які перевершують аналогічні характеристики конкурентів.

Творці іміджу створюють зі свого політика адекватний публіці типаж.

Цей політик у свідомості громадськості повинен відповідати певному образу –герою: мудреця, воїна–захисника, годувальника, борця за справедливість. В кожній культурі (і навіть в кожному регіоні) існує свій набір варіантів. Кожний з них несе в собі певний сюжет, міфологему, матрицю і формує проблему і способи її рішення. Узагальнений характер цих образів свідчить про те, що вони не позначаються відразу. Заготовлені життєвим досвідом всього людства вони активізуються в свідомості людей у зв’язку з потребами часу, та і загальної соціальної ситуації.

Друга складова в побудові іміджу цілком залежить від особливостей зовнішності, характеру, біографії, стилю і манери поведінки самого політика.

Набір особових рис лідера співпадає з набором переважних рис особи взагалі. Та все ж професійна придатність політика, можливість виконання ним певних політичних задач оцінюватиметься відповідно ступеню володіння такими якостями: організаторські здібності, розумові можливості, кругозір, комунікабельність, переконаність, рішучість, вимогливість, компетентність тощо. На думку одного з відомих фахівців в області політичної реклами Дж.Уітнцера, кандидат повинен мати одну або декілька рис, які б всіх надихнули. Він повинен бути привабливим, динамічним, людяним, випромінювати упевненість і твердість.

Попри свою суть подібні матеріали вважаються рекламними публікаціями, оскільки неодмінною складовою таких текстів вважається пряма або непряма оцінка, що передає відношення до політика. Автор «підказує» читачу точку зору на описувану людину, інакше формує оцінку, що визначає установку сприйняття для читача. Необхідно помітити, що засоби, які використовуються як для формування позитивного образу політика (реклама), так і для актуалізації в іміджі якогось політика невигідних рис (антиреклама) мають схожі механізми роботи, що розрізняються тільки протилежними установками. Політичні портрети конкурентів – теж не окремий випадок в сьогоднішній журналістській практиці. Неспеціалісту, як правило, дуже важко вичленувати рекламу (або антирекламу) у такому вигляді зі всього загального потоку журналістських матеріалів. Довіра до певного видання, таким чином, переноситься і на публікації.

Різні фотоматеріали допомагають створенню цілком закінченого образу політика на сторінках періодичного друку. Добре виконані фотографії представляють не тільки зовнішній і внутрішній вигляд людини, але також можуть проілюструвати його відносини з сім’єю, прихильниками, найвигідніші факти біографії, результати діяльності.


2. Роль емоцій у політичному портретуванні

Переважна більшість політичних портретів – розроблення необхідного уявлення про свого кандидата у Президенти шляхом наділення його такими рисами, які, на думку імідж-мейкерів, дозволять кандидатові відокремиться, набути певної контрастності по відношенню до інших кандидатів та, таким чином, бути впізнаним під час виборів. Слід мати на увазі, що дуже велика частина інформації, і в тому числі, й про претендентів на крісло глави держави, свідомо впроваджується (інколи під виглядом несанкціонованого витоку конфедиційної інформації), або іншими словами, нав’язується пресі спеціалістами з передвиборчих штабів. Цією інформацією керується значна частина електорату, сприймаючі їх переважно емоційно й підсвідомо. Скажімо фотографії Ющенка з багатодітною сім’єю сприймаються виборцями дуже позитивно, Ющенко виглядає у ролі батька народу. Важливо нагадати, що в будь-якій кампанії завжди беруть участь три головних гравця: кандидат, виборець та посередник. Враховуючи, що детальні розробки імідж-мейкерів часто суперечать сприйняттю журналістами образу того чи іншого політика, можна казати про існування певних протиріч, а інколи і противаг на шляху впровадження тієї чи іншої інформації, що стосується політичного портретування.

До політичного портретування вдаються багато друкованих видань (зокрема, найяскравіші приклади були надруковані “Дзеркалом тижня”, “Киевсикими ведомостями”, “Днем”, “Україною молодою” та іншими, не кажучи вже про переказ друкованими ЗМІ телевізійних розробок в цій галузі).

Увага до політичного портретування під час усіх виборчих кампаній є досить серйозною. А вплив портретів досить вагомим. Розробляючи портрети, й самі розробники, й підконтрольна преса користуються, передусім аксіомою, що електоральна ідея може бути створена лише на підставі чистого уявлення. Тому й вплив спрямовується, переважно, на людське уявлення. За допомогою портрету створюються люди-легенди, завжди переможці, що спроможні вести народ до кращого майбутнього. Отже, змагання політичних портретів в кампанії завжди є, певною мірою, змаганням політичних міфів. Цікаво, що деякі політологи говорять про міфологізацію президентської виборчої кампанії взагалі. Так, М.Томенко зазначає, що кандидатів на посаду глави держави представляють або як ворогів українського народу, або як його рятівників. Скоріш за все, вважає дослідник, ці образи готують у штабах кандидатів. Але проблема полягає в тому, що перевагу мають ті, хто володіє інформаційними ресурсами. Згадаймо виборчу кампанію 2004 року. Коли одні ЗМІ малювали Януковича ледь не всемогутнім богом, інші – волали про його бандитське минуле.

Одним з показових прикладів власних розробок політичних портретів є журнал “ПіК”, створений під президентську кампанію 1999 року як альтернативне аналітичне видання, що приховано підтримувало під час передвиборчої кампанії діючого президента Л.Кучму.

Видання вибрало подачу матеріалу через надання політичних біографій, що є різновидом політичного портрету, який має право і самостійного ужитку. Водночас, в біографіях, запропонованих “ПіКом”, присутній й емоційний профіль душі. Так. Наприклад, розповідаючи про О.Ткаченка, видання згадує, як у дитинстві майбутній спікер українського парламенту був завзятим футболістам та незаперечним лідером серед ровесників, а говорячи про О.Ржавського, “ПіК” старанно й детально виписує, як у дитсадочку майбутній кандидат у Президенти винахідливо “вивертався”, аби не пригостити яблуками нянечку. Такі дрібні деталі, безумовно, мають впливати на уявлення читача та підкреслювати особливі чи контрастні риси політика. У випадку з Ткаченком – здібність до керівництва людьми та його енергійність, у випадку із Ржавським – здібність знайти нестандартне рішення у нестандартних ситуаціях. Це відповідає бажанню виборців бачити майбутнього президента молодим та динамічним.

Найхарактернішою рисою сучасних технологій у розробках політичних портретів стало застосування ярлика чи клейма (при чому як позитивного, так і негативного) по відношенню до політика. До речі, у застосуванні вдалих ярликів по відношенню до політиків між журналістами навіть триває певне змагання. Масова свідомість, за вдалим висловленням професора Г.Почепцова, повинна за щось зачепитися, а ярлики як раз і слугують універсальними зачіпками, згідно з якими пересічний виборець ідентифікує політика. Так, П.Симоненка названо “сірою міллю на червоному полотнищі” та “битим королем передвиборних пасьянсів”, О.Ржавського “типовим “новим українцем”. Але найбільш яскравих ярликів було застосовано щодо опосередкованого учасника президентських перегонів В.Пустовойтенка. Його охрещено і “завжди другим”, і “тихим орачем”, і “вірним опричником”, і “головним диспетчером”, і “пожежником”, й нарешті, “сірим кардиналом” Президента. Безумовно, розробки політичного портрету прем’єра мали впливати на сприйняття електоратом особистості самого Л.Кучми.

Щодо кампанії 2004 р., усталеними ярликами є: „американський зять”, „бухгалтер” про Ющенка, які мають негативний відтінок. А з позитивних – „Ющенко –Так!”, „Не словом – а ділом”. Та найбільше ярликів створено на адресу Януковича – „Тому що так треба”, „тому що найкращий” тощо і на противагу їм – „Тому що пахан”, „тому що людожер”, біг-морди, і „хамське яєчко”.

Важливим аспектом кожного портретування є відображення зв’язків політика з оточенням та визначення самого оточення. При цьому, як правило, згадуються такі зв’язки, які додають ваги до іміджу кандидата (та, навпаки, негативні зв’язки у випадку, коли впроваджується негативний портрет).

Говорячи про Кучму, “ПіК” наголошує передусім на його впізнаваності (як, до речі, на впізнаваності й його головного опонента П.Симоненка). У цьому сенсі “Канівська четвірка” для автора “ПіКу” є збірним образом, а “учотирьох кандидати складали біль-менш цікавий інтегративний образ привабливого українця. Впізнаваність як така співвідноситься з контрастністю політика. Отже, “Пік” так розподіляє цю характеристику: В.Кононов – схильність до європейської ексцентричності та оригінальності; Ю.Костенко – здібність до відстоювання корпоративних прав; Л.Кучма – здатність до дій у критичних ситуаціях; Н.Вітренко – готовність діяти ризиковано та відчайдушно; П.Симоненко – вміння …підібрати плащі. (Навіть неозброєним оком видно, кого висувають на роль героя міфів, а кого на роль “ворожої сили”). Відчувається й увага видання до нового покоління політиків: з О.Ржавського не вийшло професійного скрипаля, тому що, “за твердженням його педагога, в нього від природи занадто жорсткі руки”.

Подібні міфи із застосуванням “відвертостей та деталювання” є найбільш впливовим на аудиторію, оскільки така інформація може класифікуватися як емоційна та неофіційна, а читач, за висновком Г.Почепцова, “за своєю суттю – неофіційний”.


Запитання і завдання для самоконтролю:
  1. Що таке політичний портрет?
  2. Що таке портрет політика?
  3. Яка відмінність між портретом політика і політичним портретом?
  4. Які складові політичного портрету ви знаєте?
  5. Наведіть приклади політичного портрету і портрету політика із преси.
  6. Хто займається створенням політичного портрету? Що для цього використовується?
  7. Які політичні ярлики вам відомі?

Рекомендована література до теми:
  1. Шкляр В.І. Бар’єри слова: (Казуальні роздуми і маргіналії). – К., 1995.
  2. Сметаніна С. Бюлетені не пахнуть. // Комерсантъ-властъ. 5.10.99.
  3. Томенко М. Політичні технології у виборчій кампанії Президента України.// Політична думка. Українській науковий журнал. - №3 – 1999.
  4. Видрін Д. За образом і подобою. – ПіК - №28 – 1999.
  5. Почепцов Г. Йшов дощ і 15 кандидатів у Президенти.// ПіК – №24 – 1999.