Національний фармацевтичний університет Проблеми клініки, діагностики та терапії гепатитів Збірник праць науково практичної конференції Харків 2005
| Вид материала | Диплом |
- Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
- Наукова програма передбачає науково-практичні доповіді та постерну сесію з обговоренням, 40.36kb.
- Міропольська М. А., Капченко Л. М., Алєксєєва А. В., Савченко, 7248.82kb.
- Хx міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1555.53kb.
- Хix міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1754.6kb.
- Хvii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1402.07kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Міністерство аграрної політики України Львівський національний аграрний університет, 48.27kb.
ЦИТОКІНОВИЙ БАЛАНС У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ГЕПАТИТ С ЗІ СУПУТНЬОЮ КРІОПАТІЄЮ
Господарський І.Я., Андрейчин М.А.
Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського
На сьогодні проведено достатньо багато досліджень, присвячених вивченню цитокінового балансу у хворих на хронічний гепатит С (ХГС). Але при цьому практично не вивченими залишилися особливості цитокінового балансу у хворих на ХГС з позапечінковими проявами. Вважається, що позапечінкові ураження, наприклад васкуліти, можуть мати самостійний вплив на цитокіновий баланс і за принципом зворотного зв’язку суттєво впливати на запальний процес у печінці.
Основним фактором розвитку позапечінкових уражень у таких хворих вважають кріопатії, у першу чергу – кріоглобулінемічні. Окрім того, кріоглобулінемія (КГЕ) при ХГС вважається своєрідним „містком” між інфекційним і автоімунним процесами. Відомо також, що різні типи кріоглобулінів асоційовані з розвитком уражень різних органів у пацієнтів з HCV-інфекцією, а також – з різними типами імунної відповіді на вірус гепатиту С. А тому вивчення цитокінового балансу у хворих на ХГС з різними типами супутньої кріоглобулінемії могло б дати відповідь на питання про формування різних варіантів клінічного та імунологічного перебігу гепатиту, встановити тип імунопатології у таких пацієнтів і запропонувати шляхи імунокорекції.
Метою роботи було вивчення вмісту цитокінів, асоційованих з Т-хелпер-1 і Т-хелпер-2 імунною відповіддю у хворих на ХГС без супутньої КГЕ та з КГЕ різних типів.
Було обстежено 66 хворих на ХГС. Маркери HСV визначали імуноферментним методом, HСV-РНК – у полімеразній ланцюговій реакції. Вміст ІЛ-2, -4, -6, ІФН-б і ТНФ-б визначали імуноферментним методом. Для встановлення вмісту кріоглобулінів використовувалась методика, принцип якої полягає у вираховуванні різниці оптичних щільностей розчину сироватки крові у веронал-мединаловому буфері (рН=8,6) при 4 ˚С та 37 ˚С. Типи кріоглобулінів визначали за допомогою імуноелектрофорезу та за методикою гістерезисних кривих оптичної щільності. У крові 46 обстежуваних виявили кріоглобуліни (69,7 %). У 21 хворого визначили кріоглобуліни 2-го типу, у 25 – 3-го.
У пацієнтів з ХГС без супутньої кріопатії виявили зниження рівня цитокінів, асоційованих з Т-хелпер-1 імунною відповіддю (ІЛ-2, ІФН-б), на тлі наростання тих, які зв’язані з активністю Т-хелперів 2-го типу (ІЛ-4, ІЛ-6). Отримані результати підтверджують домінування активності Т-хелперів 2-го типу, що обумовлює неефективний противірусний захист і призводить до хронізації інфекції. Одним з ключових показників, які свідчать про дисбаланс Т-хелперів 1-го і 2-го типів, є співвідношення ІЛ-2/ІЛ-4. У хворих на ХГС цей показник був у 17 разів нижчий, ніж у здорових осіб.
У пацієнтів з кріопатією 2-го типу імунологічні зміни, характерні для ХГС, були виражені значно сильніше, а дисбаланс цитокінів був значно глибшим. З урахуванням отриманих показників можна пояснити більш глибокі зміни в роботі імунної системи таких хворих у порівнянні з пацієнтами без супутньої КГЕ, вищу активність запального процесу в печінці і швидкість реплікації вірусу, а також швидший розвиток у них цирозу печінки. Співвідношення ІЛ-2/ІЛ-4 у них було у 1,5 рази нижчим, ніж у пацієнтів без супутньої КГЕ, а ефективність противірусного захисту (ІФН-б/ТНФ-б) – суттєво нижчою.
Натомість за наявності КГЕ 3-го типу спостерігали найменш виражені зміни показників досліджуваних цитокінів і менш глибокий дисбаланс, порівняно з пацієнтами без супутньої кріопатії та з КГЕ 2-го типу. Це узгоджується з даними інших робіт і наших попередніх досліджень, які свідчать про менш виражені зміни показників імунної відповіді та біохімічних показників функції печінки у таких хворих, значно меншу ймовірність розвитку цирозу. Рівень інтерферону в таких пацієнтів був найвищим серед усіх обстежуваних. Співвідношення ІЛ-2/ІЛ-4 у них було у 4,4 рази нижчим, ніж у пацієнтів з КГЕ 2-го типу. Але при цьому у хворих з супутньою кріопатією 3-го типу відмічені найвищі серед обстежуваних груп показники ІЛ-6, що може бути пов’язано з розвитком позапечінкових ускладнень.
Таким чином, у хворих на ХГС виявлені зміни продукції цитокінів, які свідчать про переважання активності Т-хелперів 2-го типу. Цитокіновий дисбаланс у таких пацієнтів обумовлює недостатню ефективність противірусної відповіді і може сприяти персистенції вірусу гепатиту С в організмі. У хворих на ХГС з супутньою кріопатією 2-го типу зміни цитокінового балансу були більш глибокими, а домінування Т-хелперів 2-го типу – більш вираженим, ніж у пацієнтів без кріоглобулінемії. У випадку кріопатії 3-го типу кріопатії виявлений мінімальний дисбаланс цитокінів, що значною мірою пояснює низьку активність вірусного процесу і повільне прогресування змін у печінці у таких пацієнтів. У хворих на ХГС з супутньою кріопатією 2-го типу виявлені високі показники ІЛ-6, що може бути пов’язано з розвитком позапечінкових ускладнень.
Особливості перебігу вірусних гепатитів у ВІЛ-інфікованих осіб
Грижак І.Г., Остяк Р.С., Грижак Л.Р.
Івано-Франківська медична академія, обласна клінічна інфекційна лікарня
Поліетіологічні ураження печінки є однією із найпоширеніших патологій у ВІЛ-інфікованих осіб. Спостерігаються вірусні гепатити з парентеральним, рідше з фекально-оральним механізмом передачі; ураження герпесвірусної, токсоплазмозної, туберкульозної, мікобактерійної та кандидної природи. Нерідко трапляються токсичні гепатити, які пов’язані із зловживанням психоактивних речовин, алкоголю; застосуванням протитуберкульозної та антиретровірусної терапії тощо.
Мета дослідження. Вивчити особливості перебігу хронічних вірусних гепатитів на тлі ВІЛ-інфекції.
Обстежено 27 ВІЛ-інфікованих: 10 чоловіків і 17 жінок. З них споживачів ін’єкційних наркотиків було 23, а заражених статевим шляхом - 4. Діагностовано І стадію ВІЛ-інфекції в 4-ох, ІІ - в 15-ти, ІІІ - в 7-ми і ІV - в одного хворого. На УЗД у всіх пацієнтів виявлено ураження гепатобіліарної системи у вигляді гепатомегалії, гіперехогенності та ущільнення паренхіми печінки, потовщення стінок жовчного міхура. У частини хворих виявлено ущільнення паренхіми підшлункової залози (55,56%) та збільшення селезінки (33,33%). При оцінці біохімічних маркерів гепатиту встановлено мінімальну ступінь активності у 55,56% хворих, а помірну в 44,44%. Шляхом клінічної і маркерної серологічної діагностики встановлено форми і етіологічний спектр уражень печінки: гострий гепатит С - в 1-го хворого (3,70%), хронічний гепатит В - в 1-го (3,70 %), хронічний гепатит С - в 9-ти (33,33%), хронічний мікст-гепатит В+С - в 14-ти (51,85%), нез’ясованим походження гепатиту залишилось у 2-х пацієнтів (7,1%).
Гепатиту С у ВІЛ-інфікованих притаманна клінічно виражена форма із помірною активністю - 66,67% і рідше безсимптомна із мінімальною активністю - 33,33%. Однак у всіх пацієнтів вірусний процес перебував в фазі реплікації (РНК - НСV+). В цій групі хворих зареєстровано 77,78% осіб із ІІ і ІІІ клінічною стадією ВІЛ-інфекцією. В одної пацієнтки розвинулась ІV стадія з явищами цирозу печінки, нирковою недостатністю, сепсисом та летальним наслідком.
Мікст-гепатит В+С у 64,29% ВІЛ-інфікованих характеризувався мінімальною, а в 35,71% помірно вираженою активністю. Вірусемія виявлена не в усіх пацієнтів з цієї групи: в 7-ми - ДНК - HBV+ і в 8-ми - РНК-НСV+. У 6 хворих (42.85%) вірусна активність була на стадії інтеграції. У 78,57% хворих з цієї групи спостерігалась ІІ і ІІІ клінічна стадія ВІЛ-інфекції. Хоча в 1-ї хворої розвинулися ознаки цирозу печінки, але ІV стадії чи летальних наслідків за поточний рік не спостерігалися. У пацієнтів з мікст гепатитом В+С, на відміну від тих, що мали тільки гепатит С, середня кількість лімфоцитів в 1 мкл крові була вищою (1545,20+104,0 проти 1208,44+92,0, р<0,05). Процеси перекисного окислення ліпідів активніше в 1,2 рази відбувалися в хворих із гепатитом С (за рівнем малонового альдегіду).
У 13 пацієнтів (48.15%) виявлена супутня хронічна герпесвірусна інфекція: ЦМВ-інфекція - у семи (у 3-х активна і в 4-х латентна, у 2-х поєднана з ЕБВ-інфекцією), звичайний герпес 1/2 типів у 6-ти (у 2-х в активній формі). Не виявлено обтяжливого впливу зазначених вірусів на активність запальних змін у печінці, оскільки переважали хворі із мінімальною активністю гепатиту (76,92%). Однак виявлений позитивний корелятивний зв’язок із наявністю гіпотонії жовчного міхура, позапечінкових і внутрішньопечінкових жовчновивідних шляхів, що може свідчити про тропність і патологічний вплив герпесвірусів на епітелій жовчних ходів на тлі ВІЛ-інфекції.
Таким чином, встановлено, що для ВІЛ-інфікованих характерні вірусні ураження печінки - гепатити С і В+С. Гепатит С носить характер опортуністичної інфекції, прогресує паралельно до поглиблення імунодефіциту, часто приводячи до цирозу печінки. Мікст-гепатит В+С перебігає значно сприятливіше, рідше прогресує в цироз печінки, що можна пояснити інтерференцією вірусів із взаємним гальмуванням реплікації. Супутня цитомегаловірусна і герпесвірусна інфекція 1/2 типів сприяє поглибленню імунодефіциту, та розвитку неспецифічної патології жовчновивідних шляхів.