Праві, ліві та центр у політичному спектрі України: ретроспектива років незалежності
| Вид материала | Документы |
СодержаниеПартія Регіонів Блок Юлії Тимошенко Соціалістична партія України |
- 20 років від Дня Незалежності України) Київ 2011 Живи, Україно, багата І вільна (20, 177.49kb.
- Затвердити план заходів з підготовки та відзначення в районі 20-ї річниці незалежності, 118.43kb.
- 24 серпня Україна святкує 18-ту річницю Незалежності, 50.48kb.
- Боротьба за символіку. До ХХ річниці Незалежності України Незабаром ми будемо святкувати, 326.62kb.
- Навчальна програма курсу християнська етика в українській культурі київ 2011, 348.55kb.
- Навчальна програма курсу християнська етика в українській культурі київ 2010, 291.24kb.
- 20 років на варті правопорядку. Створення, становлення та розвиток внутрішніх військ, 164.03kb.
- Закону України «Про акціонерні товариства», 335.02kb.
- Двадцятирічний ювілей держави: кроки до незалежності, 34.34kb.
- «Незалежність України – 19» (до 19-ї річниці проголошення незалежності України), рекомендації, 66.16kb.
Рис. 1. П
олітичний спектр ВР України після виборів 2006 р.27
| п  артії, позиції спектра блоки | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 Центр | 6 | 7 | 8 | 9 |
| Наша Україна | | | | | | | | ||
| Партія Регіонів | | | | | | ||||
| Блок Юлії Тимошенко | | | | | | ||||
| Соціалістична партія України | | | | | | ||||
| Комуністична партія України | | | | | | ||||
Примітка: 1. крайні ліві, 2. ліві, 3. помірковані ліві, 4. ліво-центристи, 5. центристи-прагматики (олігархічного зразка), 6. право-центристи (ліберально-консервативні національні демократи), 7. праві, 8. українські радикальні націоналісти, 9. російські радикальні націоналісти (яких деякою мірою заміняють крайні ліві на зразок Н.Вітренко).
Аналіз виборчих кампаній показує, що вплив ідеологій та їх роль у виборчій агітації, але не в житті суспільства, від виборів до виборів стає все меншим28. У 2006 р. лідери багатьох партій разом зі своїми політтехнологами створили та розпропагували міф про виключно персоналістські орієнтації українського виборця, від чого самі ж і постраждали. Адже за даними соціологічних опитувань такий чинник як „позитивне ставлення до лідера партії” займало провідне місце серед мотивів голосувати саме за цю партію тільки у симпатиків „Батьківщини” та „Народної партії”; для прихильників більшості інших партій цей чинник поступався таким мотивам як „відповідність партійної ідеології власним поглядам” (НСНУ, КПУ, СПУ, ПСПУ) або „позитивне ставлення до попередньої діяльності” (ПР), або тому й іншому.
Соціологи також відмічають, що при помітному зниженні кількості прихильників комуністичної ідеології, соціалістична й соціал-демократична ідеологія зберігають свої позиції, а число прихильників національно-демократичної ідеології та ідеї возз’єднання України з Росією – зростає. Загалом же зменшується частка „деідеологізованого” населення. У 2001 р. не могли визначити свою ідеологічну орієнтацію 54% опитаних, а в 2006 р. – 45%29. Отже те, що на останніх виборах партійні пропагандисти не акцентували увагу не лише на ідеології, а й на програмних вимогах, зосередившись виключно на піарі, говорить про незнання ними своїх виборців та про їхню власну слабкість як провідників суспільства, здатних визначати напрям його розвитку та організовувати рух у цьому напрямі.
Зміну становища політичних об’єднань, що сповідують різні ідеології, упродовж третьої фази в розвитку багатопартійності відображає таблиця 6, на якій показано електоральний успіх партій, згрупованих за трьома основними позиціями: ліві та крайні ліві; правий центр або центр антиолігархічного спрямування; праві і прагматичний центр як „партія влади” за Л. Кучми та як олігархічні партії („радикальні економісти”, як висловився лідер однієї з таких партій – В. Янукович) у теперішній час. Бачимо, що з 1998 р. по 2006 рік відсоток голосів виборців, отриманий партіями що пройшли до парламенту в БВО, зменшився у лівих з 37,24% до 9,35% (зокрема, у комуністів з 24,65 до 3,66), у партій правого центра або центра антиолігархічного спрямування зріс з 9,4% до 36,24% (із заміною політичних суб’єктів, що представляють ці позиції), у прагматично-олігархічного центра, який також змінив гравців, позиції посилились: за списки цих партій голосували 19,12% виборців в 1998 р., 18,04% у 2002 та 34,14% у 2006.
Таблиця 6.
Порівняльний успіх на виборах 1998, 2002 та 2006 партій та блоків різного спрямування, що подолали виборчий бар’єр (пропорційна частина виборів)
| місце в політич-ному спектрі | Партії та блоки | % голосів виборців | ||
| 1998 | 2002 | 2006 | ||
| Ліві та крайні ліві | КПУ – Комуністична партія України | 24,65 | 19,98 | 3,66 |
| СПУ – Соціалістична партія України (У 1998–виборчий блок “За правду, за народ, за Україну” з лівою СелПУ) | 8,55 | 6,87 | 5,69 | |
| ПСПУ – Прогресивна соціалістична партія України | 4,04 | – | – | |
| Усього: | 37,24 | 26,85 | 9,35 | |
| Антиолігархічна опозиція: правий центр або центр | НРУ – Народний Рух України | 9,40 | ... | ... |
| Блок Віктора Ющенка „Наша Україна” (У 2006 – просто в. блок „Наша Україна”) | ... | 23,57 | 13,95 | |
| Блок Юлії Тимошенко | ... | 7,26 | 22,29 | |
| Усього: | 9,40 | 30,83 | 36,24 | |
| Прагматично-олігархічний центр („партія влади” у 1998-2002 рр.) | НДП – Народно-демократична партія | 5,01 | ... | – |
| Партія “Громада” | 4,67 | – | – | |
| Виборчий блок „За єдину Україну” | ... | 11,77 | ... | |
| Партія регіонів (самостійно) | ... | ... | 34,14 | |
| Позірно - лівий центр (насправді теж „партія влади”) | СДПУ(о)–Соціал демократична партія України (об’єднана) | 4,01 | 6,27 | – |
| ПЗУ – Партія зелених України | 5,43 | – | – | |
| Усього: | 19,12 | 18,04 | 34,14 | |
Джерело: Дані взято з офіційного сайту Центральної виборчої комісії ссылка скрыта
Те, що ідеології чи ідейно-політичні доктрини не є сьогодні визначальною рисою усіх українських партій, не є особливим їх ґанджем. Наголос на ідеології як мало чи не єдиному атрибуті партій свідчить, на мій погляд, про неподолані посткомуністичні стереотипи свідомості, які за взірець мають якщо й не КПРС, то принаймні масові, ідеологізовані партії „трудящих”, які в час свого виникнення в ІІ пол. ХІХ ст. майже повсюдно були налаштовані на раціоналістичні проекти масштабної (часто – революційної) зміни суспільства. Але що є безперечно необхідним для партій, так це широке бачення суспільних проблем на базі певної системи цінностей та вміння вкласти це бачення в зрозумілі для виборців політичні документи: передвиборчі платформи партій та маніфести. Саме в такого роду документах партії могли б показати своє суспільне обличчя, стати виразниками інтересів певних суспільних груп. Тобто, проблема не стільки в ідеології як такій, скільки в акумулюванні, агрегації у відповідності до певного, ідейно-забарвленого світогляду соціально-економічних, ідейних, культурних інтересів різних суспільних груп: вузьких і дуже широких, аж до інтересів нації як цілого. Цього якраз не вміють і/або не хочуть робити більшість сучасних партій в Україні.
Ю. Таран показує, що українські партії схильні підміняти функцію репрезентації інтересів пошуками „електоральної ніші”, що далеко не одне й те ж. Ця підміна виливається в „електоральні зсуви українських партій”, за яких соціалісти чомусь хочуть репрезентувати селян і видають газету „Сільські вісті”, а залізничники з партії „Відродження” на перше місце ставлять „злагоду в громаді” і „національне відродження”. Тим часом ніхто – ні комуністи, ні соціалісти, ні соціал-демократи, ні ті ж залізничники не ставлять за мету відродити профспілки та спертися на них у своєму прагненні „захистити інтереси трудящих”30.
Причин такого стану чимало. Перша, формальна – 127 партій. Лівих – не менше семи, позірно лівоцентристських – разів у два більше. Треба ж якось ділити сфери впливу і справді шукати свого виборця („електоральні ніші”). Соціалістам залишилось село – добре; адже це пострадянське село, де соціалістичні стереотипи доволі живучі, то чому б їх не використати. Попри претензії лідера соціалістів на європейськість, як і комуністи вони є осколками минулого на нашій політичній арені, і, природно, найбільше переймаються самозбереженням. Які вже тут інтереси робітничого класу? І яка ідеологія? Ніхто не може достеменно сказати, який варіант марксизму (чи може маоїзму або іншого варіанту комунізму як ідеології) сповідують члени КПУ сьогодні. Навряд чи й вони самі мають відповідь на таке запитання. „Симонізм” як ідеологія співпраці з олігархічними кланами та їх речниками при позірній непримиренності до олігархів як класу іще не викладений на папері, а виборці П. Симоненка та його „послідовної” політичної сили неухильно старіють. За даними опитування, проведеного Центром ім. Разумкова, відносно найбільша вікова група прихильників КПУ – 78% – потрапляє до вікової категорії понад 55 років31.
Про партію „Відродження” та подібні до неї треба говорити в іншому контексті – технологічних партій, своєрідних бізнес-проектів, яким усе одно, що написати в програмі; головне – обслужити інтереси своїх патронів на засадах клієнтелізму. А таких партій упродовж усієї третьої фази розвитку багатопартійності виникло надто багато і зовсім не заради представництва інтересів.
Функція представництва інтересів залежить від трьох взаємно пов’язаних чинників:
1) налаштованості партій: врахування партіями своєї соціальної та електоральної бази – не як об’єкта для маніпулятивних технологій, а як суб’єкта, що має свої групові суспільні інтереси, які партія зобов’язана відстоювати на владному рівні;
2) налаштованості виборців: сприйняття ними партій як основних суб’єктів політичної дії, здатних створити і ефективно використати механізм державного врядування;
3) наявності налагоджених каналів зворотнього зв’язку між партіями та їхніми виборцями, можливість впливу перших на других, і не лише під час виборів.
Усе це в Україні потрібно розвивати, а розвиваючи створювати ґрунт для нових засад партотворення на програмно-ідеологічних чи, краще б сказати, програмно-ціннісних засадах.