Geum.ru

Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю юридичної освіти на Миколаївщині миколаїв 2008

Вид материалаДокументы

Содержание


Ключові слова
Цивільно-правова відповідальність, її особливості
Подобный материал:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   24
Література:

1. Конституція України: Прийнята на У сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

2. Гражданский процессуальный кодекс Украины. - Х.: «Одиссей». - 2006. - 200 с.

3. Про прокуратуру: Закон України від 5.11.1991р.//Відомості Верховної Ради України .- 1991. - № 53. - Ст.34.

4. Дунас Т. .Роль прокуратури у захисті прав і свобод людини та громадянина //Підприємство, господарство і право. - 2003. - №2. - С.100.

5. Дяченко В. Представництво прокурора у судовому процесі: законодавство та практика зарубіжних країн // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - №6. - С.68-69.

6. Косюта М. Інтереси громадян і держави як предмет прокурорсько-судового представництва// Юридический вестник. - 2001. - № 1. – С. 144-145.

7. Крутиков М., Исаева Л. Участие прокурора в гражданском процессе // Законность,. - 2006. - №1. - С.17-18.

8. Кудрявцев В. Проблемні питання реформування органів прокуратури //Юридичний вісник України. - 200. - №45. - С.5.

9. Руденко М., Стось С. Концептуальна сутність прокурорського нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - № 2. - С 51-58.


АНОТАЦІЯ

Метою наукового дослідження даної статті є всебічний аналіз процесуальних особливостей представницької функції прокуратури в цивільному процесі України, а також вивчення ролі і місця прокуратури в цивільному процесі європейських країн. На базі вивчення чинного законодавства України і країн Європи, наукових досліджень учених-юристів автором виявляються тенденції українського законодавства з реформування судової і правоохоронної системи та приведення функцій і повноважень органів прокуратури до стандартів країн-членів Ради Європи.

Ключові слова: цивільний процес України; суб’єкти цивільного процесу; прокурор як суб’єкт цивільного процесу; повноваження прокурора.

УДК 347.51

Данильченко Олена Валентинівна

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

Питання про поняття та особливості цивільно-правової відповідальності в юридичній літературі є досить дискусійним. У доктрині цивільного права виділяють декілька підходів до розуміння сутності цивільної відповідальності: санкції, покарання, претерпівання, реакції на правопорушення [14]. Визначаючи поняття цивільно-правової відповідальності необхідно відмітити, що цивілісти, які досліджували це питання додержуються різних думок. Так В.П. Грибанов визначав цивільно-правову відповідальність, як одну з форм державного примусу, пов’язаного з застосуванням санкцій майнового характеру, направлених на поновлення порушених прав та стимулювання нормальних економічних відносин юридично рівноправних учасників цивільного обороту [5].

Б.І. Пугінський зазначав, що цивільна відповідальність може бути реалізована в безспірному (непозовному) порядку і навіть добровільно покладена на себе боржником шляхом сплати суми неустойки або збитків потерпілій стороні, що не змінює її державно-примусового характеру [18].

В той же час не можна не відмічати, що державний примус притаманний будь-якій санкції, і являє собою засновану на правовій нормі примусову міру. Проте, як правильно звертав увагу О.С. Йоффе, не всяка санкція є мірою юридичної відповідальності. Відповідальність – це санкція за правопорушення, проте сама санкція не завжди означає відповідальність. Так вилучення майна з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, стверджував О.С. Йоффе є санкцією за правопорушення, проте ця санкція не буде відповідальністю через те, що не пов’язана з будь якими позбавленнями для порушника, в якого вилучена річ, що йому не належить. Відповідальність же - не просто санкція за правопорушення, а така санкція, що тягне за собою певні позбавлення майнового або особистого характеру [6].

Н.Д. Егоров також розглядав цивільно-правову відповідальність як санкцію, що застосовується до правопорушника у вигляді покладення на нього додаткового цивільно-правового обов’язку або позбавлення належному йому цивільного права. Вчений визначав як недолік такого поняття цивільно-правової відповідальності те що «оставляет за чертой гражданско-правовой ответственности добровольное возмещение должником убытков кредитору или уплату неустойки, если они произведены не под угрозой принуждения, а в силу внутренней убежденности должника в необходимости возмещения убытков, уплаты неустойки и т.п. [3]. На думку М.І. Брагінського це зауваження викликає заперечення, оскільки відноситься до визначення поняття «санкція» [3].

Інші автори пропонують виділяти так звану позитивну відповідальність, яку визначають як неухильне, суворе, ініціативне здійснення всіх обов’язків [13]. У такому вигляді поняття втрачає юридичне значення. Прикладом дуже широкого підходу до визначення поняття цивільно – правової відповідальності, що призводить до втрати його практичного значення є точка зору В.А. Тархова, який визначає цивільно-правову відповідальність - «регулируемая правом обязанность дать отчет в своих действиях» [12].

Поряд з таким широким підходом до поняття цивільно-правової відповідальності в юридичній літературі зустрічаються визначення в досить звуженому значенні. В основному такий підхід відмічається в позиції авторів, які аналізують чисто практичні аспекти поняття «цивільно-правової відповідальності», пов’язанні з застосуванням відповідних норм права, що передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань. В таких випадках цивільно-правова відповідальність розглядається як обов’язок боржника, який порушив зобов’язання, відшкодувати кредитору спричинені збитки та сплатити встановлену законом або передбачену договором неустойку. Так, М.І. Брагінський стверджує, що «ответственностью за нарушение обязательства называют установленные законом меры имущественного воздействия на должника, нарушившего обязательство. Существуют две формы ответственности за нарушение обязательства... во-первых, возмещение причиненных убытков и, во-вторых, уплата неустойки» [3]. На нашу думку найбільш вдалим визначенням цивільно-правової відповідальності є визначення, що дане О.С. Йоффе.

Так, О.С. Иоффе стверджував що цивільно-правова відповідальність є санкція за правопорушення, що тягне для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб’єктивних цивільних прав або покладення нових або додаткових цивільно-правових зобов’язань [6].

За твердженням В.П. Грибанова можна виділити деякі специфічні риси (особливості) цивільно-правової відповідальності, що дозволяє відокремити її від інших видів юридичної відповідальності і підкреслити її цивільно-правовий характер [5].

Особливостями цивільно-правової відповідальності є:

- державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;

- крім державного примусу, який характеризує право взагалі, для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб’єкта (в цивільному праві це, як правило, – наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо);

- державний і суспільний осуд порушника, який висловлює йому докір за порушення норм, встановлених державою, і дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

Не менше, ніж з категорією "санкція" юридична відповідальність пов’язується з категорією "обов’язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов’язком, що примусово виконується, який вже існував раніше або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв’язок здається цілком обґрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов’язок, що існує у звичайному правовідношенні, а обов’язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.

Істотними особливостями такого обов’язку є те, що на відміну від звичайного обов’язку, сформульованого в законі або договорі, обов’язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі – в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання. Таким чином, відповідальність – це новий, додатковий обов’язок, що є вторинним стосовно первинного обов’язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов’язок нерідко полягає в необхідності зазнати обтяжень і обмежень, що покладаються понад обов’язки, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов’язку, що є карою, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.

Вище йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності необхідне деяке уточнення. Воно полягає в тому, що ведучи мову про неналежне виконання зобов’язання як про протиправну дію з боку боржника, слід мати на увазі, що йдеться про порушення останнім не тільки норми права, а й суб’єктивного права кредитора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб’єктивного права іншої особи. При цьому слід зазначити, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб’єктивного права уповноваженої особи не завжди пов’язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, яка застосовується за скоєне правопорушення. Водночас таку санкцію не можна вважати відповідальністю, оскільки вона не пов’язана з якимсь позбавленням для порушника, у якого вилучається річ, що йому не належить. Тому щодо цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а заходом, що спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.

З урахуванням названих ознак відповідальність в цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв’язку з порушенням встановленого договором або законом обов’язку, що має змістом покладання на особу, винну в скоєнні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків її поведінки.

Ведучи мову про ознаки цивільно-правової відповідальності як одного з видів юридичної відповідальності взагалі, слід детальніше зупинитися на такій її особливості, як те, що вона за своїм характером є заходом державного примусу. У зв’язку з цим слід зазначити, що в цивілістичній літературі широко обговорювалося раніше, та й сьогодні не втратило своєї актуальності, питання про те, чи є мірою цивільно-правової відповідальності, наприклад, добровільне відшкодування несправним боржником збитків, що виникли у кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання. Це ж питання можна віднести і до добровільної сплати неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

Логіка міркувань противників стосовно того, щоб віднести добровільне відшкодування збитків або добровільну сплату неустойки до заходів відповідальності, приблизно така: юридична відповідальність пов’язана із осудом і державним примусом правопорушника. Якщо останній виконує обов’язок відшкодувати збитки добровільно, то немає примусу з боку держави, а отже, немає і державного осуду [3].

Однак цьому можна протиставити зауваження Г.К. Матвєєва, який зазначав, що момент осуду правопорушення завжди проходить подвійну стадію: абстрактну, коли держава засуджує той або інший тип поведінки в законі, і конкретну, при якій суд від імені держави висловлює осуд за правопорушення стосовно певної особи. Тому навіть при добровільному відшкодуванні збитків або сплаті неустойки з боку держави присутній осуд [10] .

Слід визнати, що можливість відповідальності поза діяльністю державних органів, настання її і при добровільному відшкодуванні винною особою заподіяної шкоди є однією з особливостей цивільно-правової відповідальності.

Сутність (зміст) відповідальності розкривається через функції цивільно-правової відповідальності.

Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну. Останнім часом цей перелік доповнюють ще й інформаційною (сигнальною) [3]. Деякі цивілісти при цьому вважають каральну функцію такою, що невластива цивільно-правовій відповідальності. Такий підхід видається невиправданим, оскільки цивільно-правова відповідальність, як і практично будь-яка інша, виконує всі три зазначені функції. Наприклад, у випадку коли на боржника, винного в невиконанні зобов’язань, покладається обов’язок відшкодувати кредитору збитки, що виникли у нього, цей обов’язок відшкодування має потрійний вплив.

По-перше, кредитору відшкодовуються збитки, тобто виконується компенсаційна функція. По-друге, оскільки компенсація відбувається за рахунок несправного боржника, то тим самим карається правопорушник, тобто має місце покарання. Нарешті, факт покладання обов’язку відшкодування збитків, що були результатом винного правопорушення, спричиняє виховний вплив на самого правопорушника, а також на інших схильних до правопорушення осіб.

Однак те, що цивільно-правовій відповідальності властиві всі три функції, зовсім не означає, що вони притаманні їй рівною мірою. Оскільки цивільно-правова відповідальність застосовується насамперед у сфері майнових відносин, компенсаційна функція є в ній провідною.

Юридична відповідальність завжди призводить до негативних наслідків для винної особи, обмеження її майнових, особистих та інших інтересів. Тобто правопорушник повинен нести додаткові обтяження. Такими обтяженнями або несприятливими для правопорушника наслідками можуть бути:

– заміна невиконаного обов’язку новим (наприклад, обов’язок відшкодувати збитки, завдані простроченням боржника, ст. 612 ЦК України; зміна умов зобов’язання при односторонній відмові від зобов’язання, ст. 615 ЦК України) [1];

– заміна основного обов’язку новим, додатковим, часто має місце при порушенні абсолютних суб’єктивних прав (наприклад, відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель, пов’язаних зі зниженням їх цінності, ст. 394 ЦК України; відшкодування збитків та моральної шкоди при визнанні правочину недійсним, ст. 216 ЦК України) [1];

– приєднання до порушеного обов’язку нового (наприклад, крім виконання зобов’язання обов’язок відшкодувати збитки, сплатити неустойку, ст. 552 ЦК України);

– зміна або припинення правовідношення (статті 16, 22 ЦК України).

Отже, цивільно-правова відповідальність – це правовідношення, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, що забезпечуються державним примусом і спричиняють засудження правопорушення і його суб’єкта. Відшкодування збитків, сплата неустойки і втрата завдатку є додатковими до основного обов’язку, бо основний обов’язок боржника полягає у передачі майна, виконанні робіт, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалентній та оплатній засадах. Сплачуючи неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже, на боржника покладаються невигідні майнові наслідки порушення зобов’язання.

Деякі автори вважають цивільно-правову відповідальність санкцією за правопорушення, що тягне для порушника негативні наслідки у вигляді позбавлення суб’єктивних цивільних прав або покладення на нього нових або додаткових цивільно-правових обов’язків [14]. Визначення цивільно-правової відповідальності як санкції має свої правові підстави [9]. Санкція, як і цивільна відповідальність, забезпечена можливістю її реалізації через державний примус і є заснованою на правовій нормі примусовою мірою [3].

Вчені зазначають, що відповідальність за правопорушення є санкцією, але не всяка санкція є відповідальністю. Наприклад, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України) за змістом є санкцією, яка є наслідком правопорушення. Але така санкція не пов’язана з додатковими обтяженнями для правопорушника, і, отже, є не мірою відповідальності, а мірою захисту речових прав.

Санкцією є будь-які правові наслідки правопорушення, у тому числі й ті, застосування яких не спричиняє настання додаткових несприятливих наслідків для правопорушника. Санкцією норми права можна вважати не тільки передбачені законом міри державно-примусового характеру, що застосовуються судом, господарським судом або іншими компетентними державними або громадськими органами, а й передбачені законом міри, що можуть застосовуватися самостійно уповноваженою особою до зобов’язаної особи у разі порушення останньою цивільних прав або обов’язків. Так, якщо внаслідок прострочення боржником виконання зобов’язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (ст. 612 ЦК України).

Отже, з одного боку, санкція, яка проявляється у цивільно-правовій відповідальності, є мірою відповідальності за правопорушення, з іншого – цивільно-правова відповідальність є фактично різновидом санкції.

Як санкції, міри відповідальності можуть бути поділені на конфіскаційні, стимулюючі (штрафні), компенсаційні. Суть і цільова спрямованість кожного з різновидів відображаються в їх назві, а також обумовлюють зміст функціональної спрямованості цивільно-правової відповідальності.

Конфіскаційні санкції – це санкції, що пов’язані з безоплатним вилученням у доход держави майна (наприклад, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за скоєння правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом (ст. 354 ЦК України).

Штрафні санкції – це ті, які застосовуються до правопорушника незалежно від майнової шкоди, якої зазнала потерпіла сторона внаслідок правопорушення (наприклад, відповідно до ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання). Від конфіскаційних штрафні санкції відрізняються тим, що перші стягуються з правопорушника в доход держави, другі – на користь потерпілої сторони. Суттєвою ознакою штрафних санкцій є те, що вони застосовуються незалежно від наявності збитків. Така незалежність також виражається у тому, що штрафні санкції застосовуються навіть у розмірі більшому, ніж самі збитки, якщо вони є, і взагалі незалежно від того, чи подано позов про збитки. Наприклад, за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф, а якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у цей пункт, перевізник зобов’язаний відшкодувати пасажирові завдані збитки (ст. 922 ЦК України).

Компенсаційні санкції – це ті, що призначені відшкодувати потерпілій стороні шкоду, заподіяну правопорушником[I7]. Як правило, такі санкції застосовуються у випадках невиконання або неналежного виконання зобов’язання із договору або заподіяння шкоди деліктом (наприклад, відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, ст. 1177 ЦК України).

Правовою підставою застосування до правопорушника цивільної відповідальності є норма права. Фактичною підставою для застосування міри цивільної відповідальності є скоєння цивільного правопорушення.

Специфічними рисами цивільної відповідальності, що відрізняють цей вид відповідальності від інших видів юридичної відповідальності, є такі.

По-перше, її майновий характер. Застосування цивільно-правової відповідальності завжди пов’язане із втратами майнового характеру в майновій сфері боржника (відшкодуванням заподіяної шкоди, сплатою неустойки (штраф, пеня). Навіть коли правопорушення порушує особисті немайнові права або завдає моральної шкоди, застосування цивільно-правової відповідальності реалізується через стягнення на користь потерпілого грошової суми для відшкодування збитків або моральної шкоди (ст. 23 ЦК України).

По-друге, цивільно-правова відповідальність завжди є відповідальністю одного учасника цивільно-правових відносин перед іншим – це відповідальність правопорушника перед потерпілим. Це обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини між рівноправними та автономними суб’єктами, а отже, порушення обов’язків одним суб’єктом завжди спричиняє порушення прав іншого учасника правовідносин. При застосуванні міри кримінальної відповідальності правовідносини виникають перш за все між державою і правопорушником, що пов’язано з більшою суспільної небезпекою кримінальних правопорушень і спрямованістю міри кримінальної відповідальності на особу правопорушника з метою викликати позитивні зміни в особистості правопорушника.

У зв’язку з тим, що цивільні правопорушення також можуть зачіпати інтереси суспільства і держави, цивільне право допускає виникнення при застосуванні цивільно-правової відповідальності відносин між державою і правопорушником. Такі правовідносини реалізуються в застосуванні до правопорушника заходів конфіскаційного характеру і мають виключний для цивільного права характер.

По-третє, особливістю цивільної відповідальності є можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром заподіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, завдаток). Слід звернути увагу на те, що штрафна неустойка за новим ЦК України набуває загального характеру і застосовується завжди, крім випадків, коли законодавством або договором передбачено інше. Саме в такий спосіб втілюється одна зі специфічних ознак цивільної відповідальності у вигляді додаткових обтяжень у майновій сфері правопорушника. Але закон певною мірою намагається регулювати питання застосування цивільно-правової відповідальності на засадах справедливості, шляхом законодавчо встановленої можливості зменшення розміру неустойки. Так, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ст. 551 ЦК України).

По-четверте, особливістю цивільно-правової відповідальності є застосування рівних за обсягом мір відповідальності за однотипні правопорушення, що забезпечує послідовну реалізацію принципу рівноправності учасників цивільно-правових відносин [17].

Значення цивільно-правової відповідальності відображається в її функціях.

Попереджувально-виховна функція відповідальності спрямована на попередження правопорушень. Міри цивільно-правової відповідальності стимулюють боржника (приватна превенція) та інших (загальна превенція) учасників цивільних відносин до належного виконання своїх зобов’язань.

Репресивна функція означає покарання правопорушника, що дістає своє вираження у додаткових несприятливих зобов’язаннях, які забезпечуються примусовою силою держави.

Компенсаційна функція проявляється у ліквідації несприятливих наслідків у потерпілого (кредитора) за рахунок порушника (боржника).

Сигналізаційна функція має велике значення для наступних партнерів боржника, оскільки може служити сигналом про можливість недоліків у поведінці боржника.

Сутність цивільно-правової відповідальності полягає саме в тому, що вона захищає майнові інтереси потерпілої особи шляхом відповідної майнової компенсації. Це відрізняє цивільно-правову відповідальність від кримінально-правової, де передусім захищаються інтереси публічні, державні. Традиційно під цивільно-правовою відповідальністю розуміють покладання на особу, що є відповідальною за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання чи іншого охоронюваного цивільним законом права, несприятливих майнових санкцій, передбачених правовими нормами . Такий підхід до цивільної відповідальності застосував О.А. Пушкін [15].

Відповідальність є одним із засобів впливу на учасників цивільних правовідносин, який визначається межами дозволеної та необхідної їх поведінки. Таке місце цивільно-правової відповідальності обумовлюється, по-перше, предметом цивільного права та методом правового регулювання цивільних відносин. По-друге, наявністю інших засобів юрисдикційної форми захисту цивільних прав, а також можливістю здійснення неюрисдикційної форми захисту - самозахисту.

У цивільному законодавстві відсутня норма-дефініція, яка б закріплювала легальне визначення поняття «цивільно-правова відповідальність». Це пояснюється тим, що «цивільно-правова відповідальність» є абстрактною науковою категорією, на якій базуються різні конструкції та інститути цивільного права. Давня дискусія правників стосовно поняття цивільно-правової відповідальності триває й сьогодні. Наявність у юридичній літературі великої кількості точок зору обумовлюється використанням терміна «відповідальність» у різних цілях, що випливає із сутності цієї правової категорії. Вважаємо за доцільне, щоб законодавець визначився з легальним визначенням цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність як галузевий вид юридичної відповідальності має ретроспективний характер, оскільки виникає як наслідок цивільного правопорушення.

У формі цивільно-правової відповідальності виражаються ті додаткові обтяження, що покладаються на правопорушника. Відповідальність може наступати у формі відшкодування шкоди, сплати неустойки, втрати задатку, конфіскації та ін. Особливе місце серед форм цивільно-правової відповідальності займає відшкодування шкоди, тому що найбільш суттєвим і розповсюдженим порушенням прав є заподіяння збитків. Ця форма відповідальності застосовується завжди, якщо законом чи договором не передбачено інше, у той час як інші форми застосовуються тільки у випадках, коли це прямо передбачено законом чи договором для конкретного правопорушення.

Цивільна відповідальність спрямована не на покарання правопорушника, а на відновлення (компенсацію) суб’єктивного цивільного права потерпілої особи, а засоби захисту дозволяють задовольнити свій інтерес, добитися того результату на який розраховувала сторона.

Цивільний кодекс визначає відповідальність в разі порушення зобов’язання у вигляді відшкодування збитків та сплати неустойки. Універсальною мірою цивільної відповідальності, її найпоширенішим видом визнають відшкодування збитків. Цивільний кодекс визнає збитками втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби зобов’язання не було порушено. До того відшкодуванню підлягає і моральна шкода.

Відшкодування збитків відбувається у разі спричинення цих збитків внаслідок порушення умов договору, коли особи знаходяться у договірних відносинах і тоді, коли сторони не пов’язані договором. Відшкодування шкоди, не договірної є важливим чинником захисту абсолютних цивільних прав. Інститут відшкодування не договірної шкоди значно змінився за часи незалежності України. Проте новели глави 82 Цивільного кодексу потребують як законодавчого уточнення, так і теоретичних і практичних напрацювань. Позитивним моментом є той факт, що держава визнала, що в нас є випадки коли завдається шкода особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Вважаємо, що не зайвим було б визначитися щодо юридичної особи, коли дії державних органів призводять до порушень її прав і інтересів (інколи це призводить до її ліквідації). З часу дії закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (01.12.94) [2], відпрацьовано механізм відшкодування цієї шкоди, практикою напрацьований певний досвід.. Що ніяк не можна сказати про положення ст.1177 [1], що передбачає відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину - майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом. Закону такого немає і норма виявилася непрацюючою. На нашу думку в правовій державі законодавець повинен бути послідовним в своїх рішеннях - встановлюючи правило, робити все щоб воно виконувалося.

Якщо відшкодування є універсальною формою, то неустойку, досить поширену форму треба все ж таки розглядати, як спеціальну форму.

Сплата неустойки розглядається як правовий наслідок порушення виключно договірного зобов’язання і лише у випадках прямо передбачених договором або законом. Цивільним правом встановлено правило про співвідношення збитків і неустойки (штрафна, залікова, виключна, альтернативна). Неустойка сплачується в разі порушення договірного зобов’язання не залежно від того чи поніс контрагент за договором збитки.

Досліджуючи питання «спеціальні форми відповідальності» автор дійшов висновку:

- що вони в праві носять подвійний характер – виступають як способи забезпечення зобов’язання і як відповідальність;

- застосовуються виключно в договірних зобов’язаннях;

- надають впевненості контрагентам договору, що за будь яких несприятливих умов, вони зможуть отримати певне задоволення свого інтересу.

-як, правило, вони носять грошовий характер ( штраф, пеня, проценти).

Види цивільно-правової відповідальності вказують на підстави їх виникнення, рівень закріплення та можливість оспорювання розміру санкцій, розподіл відповідальності між декількома особами, які мають відповідати за одне і те ж правопорушення.