Geum.ru

Миколаївського навчального центру Одеської національної юридичної академії та 15-річчю юридичної освіти на Миколаївщині миколаїв 2008

Вид материалаДокументы

Содержание


Ключові слова
Особливості участі прокурора в цивільному процесі україни і європейских країн
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   24
АНОТАЦІЯ

Стаття написана на основі тесту лекції з однойменною назвою, що читається автором у курсі “Філософія для юристів”, матеріали якого в 2007 р. затверджені МОН України в якості навчального посібника для студентів ВНЮЗ. Провідна ідея статті базується на положенні М-Т Цицерона, що “вчення про право слід черпати... з глибин філософії” . Як “любов до мудрості” у її класичному – давньогрецькому розумінні філософія для Цицерона виступала фундаментальною методологічною засадою того практичного мудрого судження – “пруденції”, що завжди повинен виносити юрист, спираючись на глибинну мудрість – “сапієнцію”, або “вміння бачити в коріння речей”, авторів Законів ХІІ таблиць та інших законодавчих актів Римського права.

Ключові слова: phronesis (давньогрецьке) – мудрість – розважливість у судочинстві; prudentia (давньоримське) – практична мудрість; sapientia (давньоримське) – теоретична мудрість законодавця; ustitiae- справедливість; officium – громадянський обов’язок; стоїцизм; софістика.

УДК 347.921.5

Ахмач Ганна Михайлівна

ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ПРОКУРОРА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ І ЄВРОПЕЙСКИХ КРАЇН

Конституція України 1996р. (ст.3) уперше за час конституційного розвитку нашої держави закріпила положення про визнання людини, її життя і здоров’я, честі, гідності, недоторканості та безпеки в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини, їх гарантії визнано головним обов’язком держави.

У вирішенні зазначених питань одне з провідних місць належить органам прокуратури. Відповідно до п.2 ст.4 Закону України «Про прокуратуру» діяльність прокуратури має своїм завданням захист від неправомірних посягань соціальних, економічних, політичних, особистих прав та свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами.

Прокуратура існує не тільки серед державних органів, а й у свідомості громадян як захисниця їх прав. Вона інтегрована в соціальну, індивідуальну психологію і правову культуру нашого народу. Досвід свідчить, що прокурори не тільки ефективно стоять на сторожі чинних законів, інтересів держави і суспільства, а й активно захищають права окремих осіб [4, c.100].

Вступаючи у 1995 році до Ради Європи, Україна взяла на себе ряд зобов’язань, серед яких – обов’язок реформувати судову та правоохоронну систему і привести функції та повноваження органів прокуратури до стандартів держав-членів Ради Європи.Згідно з законодавством України однією з функцій прокуратури є захист прав і свобод людини та громадянина, державних і суспільних інтересів, а також представництво їхніх інтересів у суді у випадках, визначених законом. При цьому основні компетенції прокурорів розглядаються в більшості країн у межах кримінальної сфери. Питання здійснення прокуратурою повноважень поза сферою кримінального переслідування є актуальними для багатьох держав Європи, але загальноприйнятих стандартів та норм статусу прокуратури в адміністративній, цивільній, сімейній, трудовій та інших сферах не існує. З урахуванням вище вказаного тема дослідження є безперечно актуальною.

Як правило, у більшості країн Європи прокурори мають компетенцію порушувати провадження в усіх випадках, де вони представляють державний інтерес, зокрема щодо судового захисту державної власності (Болгарія, Франція, Нідерланди, Польща, Португалія, Шотландія та інші).

Юридичні підстави виконання прокуратурами своїх повноважень визначаються по-різному. Для прокуратур, які є самостійними та незалежними установами (Болгарія, Угорщина, Хорватія, Іспанія, Словаччина), їх компетенція гарантується насамперед конституцією. У Бельгії, Чехії, Нідерландах, Польщі та Португалії такі повноваження у більш детальному викладі надає закон про органи прокуратури. Є країни (Ірландія, Ліхтенштейн та інші), де компетенція прокурорів передбачена цивільно-процесуальним або адміністративним законодавством.

Необхідність захисту суспільних інтересів, у тому числі певних соціальних груп у Бельгії, Угорщині, Словаччині, Іспанії, Македонії та деяких інших країнах є підставою для правової основи щодо прокурорського втручання.

У деяких країнах прокурори уповноважені брати участь у процедурах комерційного права, пов’язаних з реєстрацією, банкрутством чи ліквідацією юридичних осіб, їх платоспроможністю тощо (Бельгія, Франція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Польща тощо). У Хорватії, Литві, Монако прокурор може втручатися у поточні судові провадження, у тому числі шляхом подання апеляції, або у справи, у яких вже прийнято рішення. У ході такого втручання застосовується ряд засобів, якими не може користуватися приватна особа, наприклад, протест, попередження, зауваження, заперечення тощо.

Прокурори окремих держав можуть втручатися у розгляд судових справ, які стосуються дій підлітків або недієздатних осіб чи осіб з обмеженою здатністю захищати свої власні права, тобто у визначених законом особливих ситуаціях з урахуванням статусу сторони у справі (Бельгія, Чехія, Угорщина, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Латвія, Литва, Словаччина) [8,c.5]. Це свідчить про те, що діяльність прокурора поза межами кримінального судочинства у тій чи іншій формі існує практично в усіх країнах, що необхідно враховувати у ході приведення законодавства України до європейських стандартів.

Таким чином, хоча дотепер немає загальноприйнятих норм, відображених в офіційних документах, щодо можливості існування повноважень прокурорів у некримінальній сфері, у тому числі щодо захисту прав і свобод громадян, їх існування не заперечується.

Правова регламентація участі прокурора у цивільному процесі таких країн, як Білорусь, Росія, Болгарія, Німеччина, Велика Британія, Франція, характеризується істотними особливостями.

У Республіці Білорусь продовжує діяти прокурорський нагляд. Статтею 23 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК), прийнятого 11 січня 1999 p., передбачено, що нагляд за законністю і обґрунтованістю судових постанов у цивільних справах, а також за дотриманням законодавства при їх виконанні здійснюється Генеральним прокурором Республіки Білорусь і підпорядкованими йому прокурорами. Прокурор зобов’язаний на всіх стадіях цивільного судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів щодо усунення будь-яких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. Свої повноваження в цивільному судочинстві прокурор здійснює незалежно від яких би то не було органів і службових осіб, керуючись тільки законодавчими актами і підпорядковуючись вказівкам Генерального прокурора Республіки Білорусь.

Відповідно до процесуального законодавства Російської Федерації (з 1 лютого 2003 р. у Росії набрав чинності новий ЦПК) прокурор має право звернутися до суду із заявою лише на захист інтересів держави або коли із поважних причин сама заінтересована особа не може порушити судовий процес.

Реформування інституту прокурорського нагляду в Росії супроводжується зміною процесуально-правового статусу прокурора в цивільному судочинстві.

Діючий Цивільний процесуальний кодекс РФ (ст. 45) передбачає дві форми реалізації компетенції прокурора в рамках цивільного процесу: порушення цивільної справи в чужих інтересах і вступ у справу на будь-якій стадії для дачі висновку. Вони регламентовані ст. 35 Закону про прокуратуру, що носить бланкетный характер. Зокрема, п. 3 цієї статті закріплює право прокурора звернутися в суд із заявою або вступити в справу на будь-якій стадії процесу відповідно до процесуального законодавства РФ, якщо цього вимагає захист прав громадян й охоронюваних законом інтересів суспільства або держави. Слід зазначити, що ця норма закріплює загальне правило про участь прокурора в цивільному процесі тільки якщо буде потреба захисту особистих або суспільних прав й інтересів [7,c.17-18].

Приймаючи нову редакцію Цивільного процесуального кодексу, законодавець не врахував усього обсягу відправних положень Закону про прокуратуру (який прийнятий у розвиток ст. 129 Конституції РФ), у зв’язку із чим істотно обмежив коло цивільних справ за участю прокурора. Якщо в рамках ст. 41 ЦПК РСФСР прокурор міг вступити в справу за ініціативою суду, що визнав необхідність його участі, то діючий ЦПК чітко закріплює (ст. 45) перелік цивільних справ, у яких участь прокурора обов’язкова лише в силу прямої вказівки закону. Відповідно до наказу Генерального прокурора РФ від 2 грудня 2003 р. " Об обеспечении участия прокуроров в гражданском судопроизводстве " прокуророві слід вступати в процес і давати висновок по справах:

- про перегляд нормативних правових актів (ст. 252 ЦПК);

- про захист виборчих прав і права на участь у референдумі громадян РФ (ст. 260 ЦПК);

- про всиновлення й скасування всиновлення (ст. ст. 125, 140 СК РФ, ст. 273 ЦПК РФ);

- про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення громадянина померлим (ст. 278 ЦПК РФ);

- про обмеження дієздатності громадянина, про визнання громадянина недієздатним, про обмеження або про позбавлення неповнолітнього у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років права самостійно розпоряджатися своїми доходами (ст. 284 ЦПК РФ);

- про оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (ст. 288 ЦПК РФ);

- про примусову госпіталізацію громадянина в психіатричний стаціонар або про продовження строку примусової госпіталізації громадянина, що страждає психічним розладом (ст. 304 ЦПК РФ);

- про позбавлення батьківських прав, про відновлення в батьківських правах, про обмеження батьківських прав (ст. ст. 70,72,73 СК РФ);

- про обов’язкове обстеження й лікування (про госпіталізацію) хворих туберкульозом.

Як бачимо, зазначені категорії справ зачіпають важливу складову конституційно-правового статусу людини й громадянина. "Інші" випадки участі прокурора в цивільному процесі в законодавстві не обмовляються, що позбавляє прокурора права на касаційне, апеляційне й наглядове оскарження судових рішень по цих справах.

У цивільному судочинстві Болгарії прокурор може реалізовувати свої завдання в таких процесуальних формах: 1) порушення процесу на захист цивільних прав; 2) вступ у вже розпочате цивільне провадження по справі; 3) оскарження рішень, ухвал або виконавчих дій; 4) звернення з пропозицією про перегляд рішення у порядку нагляду.

У цивільному процесі Німеччини участь прокурора обмежена окремими справами. Зокрема, відповідно до ЦПК Німеччини він може подати позов про визнання шлюбу недійсним, і його процесуально-правове становище визначається стороною – позивачем у справі.

Прокурор у цивільному судочинстві Великої Британії завжди виступає як сторона в процесі, представляючи інтереси держави і виступаючи від її імені, а також інтереси окремих осіб, якщо вони мають публічний характер.

Участь прокурора у цивільному процесі Франції має 2 форми. Перша – прокурор, відповідно до ЦПК Франції, має право порушувати справи про: визнання громадянина безвісно відсутнім; визнання шлюбу недійсним; стягнення штрафу зі службової особи і подружжя, які зареєстрували шлюб без публікації; передачу дітей на виховання одному з подружжя при розірванні шлюбу; визнання громадянина недієздатним, якщо у нього немає подружжя чи родичів; призначення радника марнотратцю; визнання прав недієздатних чи неповнолітніх, які виникають з розпоряджень дарувальника чи заповідача на їхню користь.

Друга форма передбачає, що прокурор вправі, коли вважає за доцільне, вступати в будь-яку справу між приватними особами і надавати висновок у справі.

Згідно із законодавством Франції прокурор не є стороною в процесі. Він діє в інтересах суспільства і має більший обсяг повноважень, ніж сторона [5,c.68-69].

Як зазначено у підсумковому документі 6-го засідання Конференції Генеральних прокурорів Європи, яке відбулося 29 – 31 травня 2005 року в Будапешті, завдання прокурорів, які виходять за межі кримінальної сфери, є корисними і обґрунтованими та рекомендується "прийняти рішення щодо необхідності надання прокурорам повноважень вживати заходи, які виходять за межі кримінальної юрисдикції" [8,c.5].


Конституція України 1996р. (ст.3) уперше за час конституційного розвитку нашої держави закріпила положення про визнання людини, її життя і здоров’я, честі, гідності, недоторканості та безпеки в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини, їх гарантії визнано головним обов’язком держави.

У вирішенні зазначених питань одне з провідних місць належить органам прокуратури. Відповідно до п.2 ст.4 Закону України «Про прокуратуру» діяльність прокуратури має своїм завданням захист від неправомірних посягань соціальних, економічних, політичних, особистих прав та свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами.

Прокуратура існує не тільки серед державних органів, а й у свідомості громадян як захисниця їх прав. Вона інтегрована в соціальну, індивідуальну психологію і правову культуру нашого народу. Досвід свідчить, що прокурори не тільки ефективно стоять на сторожі чинних законів, інтересів держави і суспільства, а й активно захищають права окремих осіб [4,c.100].

Прийняття Конституції України 1996 р. у корені змінило роль прокурора в цивільному процесі. Зокрема, ст. 121 Конституції передбачає нову функцію прокуратури – представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, вказаних у законі.

У контексті цивільного судочинства конституційна норма по представництву інтересів громадянина або держави в суді має чіткий механізм реалізації, оскільки представництво в цивільному процесі полягає в захисті інтересів держави або прав та законних інтересів громадян. Вона здійснюється шляхом порушення цивільних справ або шляхом участі в уже розпочатому проваджені цивільних справ.

Прокурор, який бере участь у розгляді справ в суді, дотримуючись принципу незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону по всебічному, повному й об’єктивному розгляду справ і постанові судових рішень, заснованих на законі [3].

Таким чином, якщо раніше завданням прокурора був нагляд за дотриманням законності при розгляді цивільних справ у суді, то нині згідно з чинним законодавством головне його завдання полягає в сприянні суду у виконанні вимог закону в цивільному судочинстві.

У науці цивільного процесу питання про завдання прокурора в цивільному судочинстві вирішується по-різному. Ними називаються: здійснення законоохоронної функції, необхідність захисту прав і законних інтересів громадян, державних чи громадських інтересів та ін. Але мета і завдання прокурора в цивільному процесі та виконувані ним процесуальні функції, його процесуально-правове становище визначені в численних нормах права, тому правові норми і виступають правовими підставами для вирішення завдання участі прокурора в цивільному процесі.

Такий висновок підтверджується ст. 3 Закону від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру", яка має назву "Правові основи діяльності прокуратури" і якою встановлено, що повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури в установленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів.

Передусім прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має завдання сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону "Про прокуратуру", ст. 13 ЦПК).

Стаття 35 Закону "Про прокуратуру" надає прокуророві право вступити у справу на будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов’язує його своєчасно вживати передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили. Отже, участь прокурора в цивільному процесі спрямована на: а) захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави; б) сприяння суду у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановления судових рішень, що ґрунтуються на законі; в) своєчасне вжиття заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись при цьому принципами законності, незалежності суддів, рівності усіх перед законом і судом.

Істотну специфіку участі в цивільному процесі має прокурор, що пов’язане з особливим положенням, яке займають органи прокуратури в системі влади. Відповідно до Конституції (статті 121 - 123) прокуратура - це самостійний інститут влади, що не належить ні до однієї з її галузей (ст. 6 Конституції. Однієї з головних завдань прокуратури як правозахисного органа є захист приватних і публічних інтересів.

Особлива роль прокуратури (у порівнянні з іншими державними органами) проявляється у двох аспектах. По-перше, прокуратура здійснює цю діяльність у випадках здійснення правопорушень, по-друге, вона представляє інтереси громадян або держави у властивій лише їй процесуальних формах, зокрема, у формі представництва [6,c.144-145].

Конституція поклала на прокуратуру обов’язок представництва в суді інтересів громадянина або держави. Тому прокурор може подавати заяви в суд у захист "чужих" інтересів, представляючи ті або інші інтереси громадянина, держави, які можуть бути як позивачами, так і відповідачами або третіми особами, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Виступати ж у якості "нейтральної" особи прокурор не може, адже в противному випадку незрозумілим є, у захист чиїх інтересів він виступає.

Згідно з наказом Генерального прокурора України від 7 травня 2004 р. № 6/3-гн "Про організацію роботи по представництву прокурором інтересів громадянина або держави в суді" основними завданнями представництва слід вважати:
  • захист прав і законних інтересів неповнолітніх, інвалідів, інших осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист майнових та інших інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб;
  • притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, які винні в порушенні прав і законних інтересів людини, громадянина або держави;
  • поновлення порушених прав та законних інтересів людини, громадянина і держави, усунення причин та умов, що сприяли їх порушенню (пункти 1.1, 1.2, 1.3 наказу).

Першочергового значення слід надавати захисту прав учасників війни, інвалідів, осіб похилого віку та інших осіб, які потребують соціального захисту та державної підтримки (пункти 2.3, 2.4 наказу).

Динаміка звернень до прокуратури останнім часом зумовлена поширенням порушень законів, зокрема конституційних прав громадян, ускладненням криміногенної ситуації в країні, кризовими політичними й екологічними явищами в житті суспільства. В умовах сьогодення, коли значна частина людей живе за межею прожиткового мінімуму або навіть за межею бідності, громадяни не мають можливості звернутися за захистом до суду, адвокатури, бо для цього необхідні кошти. Не завжди реагують належним чином на звернення громадян посадові особи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, не завжди чітко виконують свої службові обов’язки працівники правоохоронних органів та різних контролюючих служб. Зміни в законодавстві, відсутність належної правової обізнаності громадян, а також деякі інші чинники змушують їх звертатися за захистом своїх прав саме до органів прокуратури. За цих обставин виникає об’єктивна вимога подальшого зміцнення інституту представництва прокуратури у цивільному судочинстві як гаранта прав людини, посилення діяльності її органів [9,c.51-58].

Відзначаючи особливу процесуальну роль прокурора у суді, яка визначається здійсненням представницької функції щодо забезпечення інтересів людини і громадянина, слід звернути увагу на правозахисний характер зазначеної функції. Адже прокурор представляє інтереси громадянина, який неспроможний через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені або оспорювані права чи реалізувати процесуальні повноваження, а також державні інтереси, коли є порушення або загроза порушень економічних, політичних чи інших державних інтересів внаслідок протиправних дій або бездіяльності фізичних чи юридичних осіб.

На сучасному етапі прокуратура України становить собою єдину централізовану систему органів та установ, які не належать до жодної з гілок влади, займають у її структурі самостійне місце, активно взаємодіючи з усіма органами влади. Діючи у межах своєї компетенції тільки їй притаманними методами і засобами (не підміняючи інші органи), вона посідає важливе місце у системі державних органів по зміцненню законності, захисту прав громадян та інтересів суспільства й держави на всіх рівнях і в масштабах всієї України. Варто нагадати, що згідно зі ст. 4 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про основи національної безпеки України" прокуратура є суб’єктом забезпечення національної безпеки і здійснює повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України та Закону України "Про прокуратуру", а відповідно до ст. 6 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави" є суб’єктом цивільного контролю [4,c.69-75].

Як видно з вищезазначеного, інститут прокурорського представництва є важливою гарантією як права громадян на судовий захист своїх прав і законних інтересів, так і відповідного права держави. При цьому представницька функція прокуратури вбачається як щось нове, великий правозахисний потенціал прокурорського представництва обумовлює необхідність його подальшого удосконалення, розвитку, усунення суперечностей у нормах закону і віджилих законодавчих положень.

Тільки за цих умов інститут представництва прокуратурою інтересів громадян і держави в суді цілком розкриється як важлива гарантія реального захисту прав та інтересів громадян, суспільства і держави.Така потреба випливає з необхідності використання механізму стримання і противаг у відносинах між прокурорською і судовою владою. Це можливо лише за умови надання прокуророві права в офіційному, встановленому процесуальним законодавством порядку ставити питання про усунення порушень законності, яких припустилися суди як у ході розгляду справ, так і при винесенні рішень по них. З огляду на викладене новий ЦПК України (ч. 4 ст. 46) визначає: "Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді". Оскільки прокуратура в подібних випадках апелює винятково до тих або інших судових інстанцій, немає підстав вбачати у цій практиці порушення основоположного для правової держави принципу незалежності суду.