Соціологія як наука

Вид материала

Документы

Содержание 7.2. Соціалізація особистості

Подобный материал:

• Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології, 2123.33kb.
• Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
• 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
• Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
• Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
• Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія (шифр І назва навчальної, 512.58kb.
• 1. Релігієзнавство як наука, 42.02kb.
• Реферат на тему, 193.37kb.
• Тема основні питання, 71.13kb.

7.2. Соціалізація особистості

Можна сказати, що соціалізація полягає у сходженні людини від природного (товарного) до соціального, від індивіду до особистості. Це є процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм та культурних цінностей людства. Можна сказати ще коротше: соціалізація – це процес засвоєння індивідом культури. І зовсім коротко: со­ціалізація – це окультурення людини. Причому цей процес не тимчасо­вий, не разовий, він триває все життя людини. Скільки років живе лю­дина, стільки вона й соціалізується.

У зв’язку з цим виділяють три етапи соціалізації: до­трудовий, трудовий і після трудовий. Це дещо умовний поділ, бо не кожен інди­від проходить всі ці три стадії соціалізації, але, як правило, вони характерні для більшості.

Під дотрудовою соціалізацією розуміють становлення особистості, яке триває з народження дитини і до його повноліття. Але часом цей період закінчується раніше або пізніше: іноді діти в непов­нолітньому віці вже починають самостійне життя, а інші, навпаки, ми­наючи своє повно­ліття, ще певний час повністю залежать від своїх ба­тьків і по суті не починають етапу трудової соціалізації.

Трудова соціалізація має на увазі можливість індивіду вести са­мостійний спосіб життя та передбачає можливість заводити свою сім’ю і бути відповідальним не тільки за себе особисто, а й за своїх дітей. Як правило, ця соціалізація триває найдовше у житті кожного індивіду. Вона може іноді тривати до самої смерті людини. Цей період є найпро­дуктивнішим у житті людини, бо на нього припадають як найбільша час­тина років її життя, так і найпрацездатніший її вік.

Післятрудова соціалізація настає з моменту виходу людини на пен­сію, коли вона припиняє свою трудову діяльність. Для декого цей пере­хід є дуже різким і тому болючим процесом. Людина часто за короткий проміжок часу вилучається зі звичного ритму життя, що вимагає іншої поведінки. Не кожному вдається вдало пристосува­тися до цього, і часто такий різкий перехід закінчується трагічно. Отже вихід з цього поло­ження полягає у тому, щоб кожен індивід міг заздалегідь приготувати­ся до післятрудової соціалізації. Добре, якщо у нього є певна кількість занять відповідно до його віку, стану здоров’я, бажань. Ба­гато пенсіонерів на Заході, залишивши свою попередню трудову діяльність, починають нове життя, займаючись або благо­дійною діяльністю, або певним хобі, або просто подорожуючи по світу і милуючись природними та історичними пам’ятками, прилучаючись до спостереження творінь світового мистецтва, на що їм у більш молодому віці не вистачало часу. Є певні верстви населення, для яких проблеми переходу до після­трудової соціалізації зовсім не існує, оскільки з віком у них не відчувається зміни діяльності. Вони, будучи на пенсії, продов­жують ту ж діяльність, якою займалися все своє життя. Це в основному люди творчих професій: письменники, ху­дожники, актори тощо.

Існує думка, що соціалізація дитини відрізняється від соціалізації дорослого, у першу чергу тим, що у дитини вона формує ціннісні орієнтації, а у дорослого змінює його зовнішню поведінку. Психолог Р. Гарольд вважає, що у дорослому віці у людини викорінюють­ся психологічні прикмети дитинства. Тобто соціалізація дорослого не є продовженням соціалізації дитини, навіть, навпаки, йде їй напере­кір.

Які елементи складають зміст соціалізації? Це, перш за все, за­своєння індивідом мови соціальної спільності, відпо­відних засобів мислення, форм раціональності та чуттєвості, прийняття певних норм поведінки, традицій, звичаїв тощо. Зрозуміло, що більшу їх частину кожен індивід засвоює у першій частині свого життя на етапі дотрудової соціалізації. Тому дотрудову соціалізацію можна вважати однією з найважливіших у житті людей, від того, як вона буде відбу­ватися, може залежати все наступне життя індивіда. У подальшому процес соціа­лізації може вдосконалювати осо­бистість, розвиваючи вже засвоєне ра­ніше, але може бути спрямованим і у протилежний бік, що веде до руй­нування вже засвоєного індивідом, до переоцінки цінностей. Це явище прийнято називати ресоціалізацією. Таке часто від­бувається в разі різкої зміни соціального середовища під час революцій, міграцій то­що. Людина змушена змінювати всю систему поглядів на життя, почина­ти жити «по-новому», і це часто дуже важко робити. Тому процеси ресоціалізації для багатьох, як правило, сприймаються досить боляче. У нашій країні після розпаду СРСР якраз можна спостерігати дію цих процесів ресоціалізації. Ми бачимо, що є досить велика верства насе­лення, яка не хоче, а де в чому й не може перебудуватися, ресоціалізуватися. Тому і розвиток подібного суспільства уповільнюється, бо є протистояння різних верств населення, що ніяк не сприяє просу­ванню суспільства уперед. До тих пір, доки такий розділ суспільства не закінчиться перемогою однієї з сторін або консенсусом чи компромісом між ними, не може бути стабільного життя у суспільстві, не може від­буватися планомірний і посту­повий його прогресивний розвиток.

Існують дві моделі соціалізації індивідів: підкорення й інтере­су. Модель підкорення припускає нав’язування людині тієї чи іншої діяльності, позбавляючи її вільного вибору. Як правило це відбувається в регламентованих суспільствах. Найчіткіше це можна показати на прикладі рабовлас­ницького суспільства. Раб не має свободи вибору і змушений виконувати ту роботу, яку захоче його господар. Дещо по­дібне відбувалось у кріпацькій Росії, коли кріпаки не могли навіть вільно одружитися, їх одружував їх господар за власним бажанням.

Модель інтересу передбачає можливість кожному інди­віду обирати собі ту діяльність, яку він сам забажає. Ця модель притаманна демократичним суспільствам. Історичний процес у суспільстві іде у напрям­і від моделі підкорення до моделі інтересу. Спочатку, на зорі існу­вання суспільства, люди були змушені виживати, тому вся їх основна діяльність полягала у забезпеченні себе необхідними продуктами спожи­вання. Поступово певні верстви населення з ростом продуктивності пра­ці могли бути звільненими від таких обов’язків, за них це робили ін­ші, спочатку завдяки розподілу праці, а пізніше і завдяки розподілу влади. Сус­пільство ділиться на дві верстви населення: ті, що мають владу, і підвладні, залежні від перших. Для останніх, а їх була біль­шість, і властива модель підкорення.

У сучасному світі все менше залишається місця для моделі підко­рення, вільний вибір свого життєвого шляху все більше стає надбанням членів сучасних суспільств з демократичним устроєм. Але, навіть у демократичному суспільстві подекуди залишаються рудименти моделі підкорення.

Без цього, до речі, поки що не можливе забезпечення будь-якого порядку у суспільстві. Будь-який примус до певної діяль­ності є рудиментом моделі підкорення. Так, наприклад, у нашому суспільстві переважає модель інтересу. Кожен юнак чи дівчина, закінчив­ши школу, вільно обирає собі майбутній шлях у житті. Вступ до вищого навчального закладу є цілком добровільним. Але під час навчання у цьому закладі студент повинен підкорятися певним вста­новленим правилам: вчасно кожного дня відвідувати лекційні та практичні заняття, слуха­ти лекції з тих предметів, які передбачені програмою, встановленою незалежно від їх бажань тощо. Щоправда, вже існують навчальні заклади, де практикується вільне відвідування лекцій, вибір тематик і програм з певних курсів тощо. Все це зародки трансфор­мації моделі підко­рення у навчанні у модель інтересу. Чи може настати такий час, коли б у суспільстві модель підкорення зовсім зникла би? Мабуть ні, бо завжди буде необхідність примусу в тій чи іншій формі до певної дія­льності, необхідної для блага суспільства. Завжди будуть досить різ­ні умови, в яких буде проходити соціалізація індивідів.