Соціологія як наука

Вид материала

Документы

Содержание 7.3. Адаптація й інтеріоризація 7.4. Чинники соціалізації

Подобный материал:

• Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології, 2123.33kb.
• Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
• 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
• Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
• Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
• Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія (шифр І назва навчальної, 512.58kb.
• 1. Релігієзнавство як наука, 42.02kb.
• Реферат на тему, 193.37kb.
• Тема основні питання, 71.13kb.

7.3. Адаптація й інтеріоризація

Людина пристосовується як до оточуючого природного, так і до соціального середовища, яке на земній кулі в різних її точках не од­накове. Цей процес називається адаптацією. Отже, соціальна адаптація – це процес пристосування людини до соціального середовища. З самого початку життя дитина має певні стосунки з оточуючими її людь­ми. Через спілкування з ними вона знайомиться зі світом, що її ото­чує, й адаптується до нього. Все, що вона засвоїть у своїй свідомос­ті, поступово інтеріоризується, переходить у її внутрішнє «я» і стає рисами її індивідуальності. Отже, процес засвоєння соціальних рис всередині людини називається інтеріоризацією. Адаптація – це перша фаза пристосування до соціального середовища, а інтеріоризація – друга.

Вважають, що здебільшого інтеріоризація завершується у ди­тинстві до повноліття. Але це не означає, що у подаль­шому житті ці процеси не відбуваються: людина адаптується й інтеріоризується протягом усього життя. Змінюється лише темп і якість цих процесів. На ранньому етапі життя для дитини майже все, до чого вона доторкається, є новим. Вона пізнає світ. Пізніше такого нового стає все менше, осо­бливо, якщо людина весь час живе в одному місці, нікуди не виїжджає, постійно спілкується з одним і тим же колом людей. Але ж не всі так живуть. Багато хто все своє життя подорожує, весь час змінюючи нав­колишнє оточення. Пе­реїжджаючи на нове помешкання, людина змушена там звикати до нових умов, адаптуватись до них. Навіть змінюючи місце роботи або навчання, індивід опиняється в іншому колективі, з іншими традиціями, нормами поведінки, і до цього всього доводиться пристосо­вуватися. Кожний емігрант, опиняючись у новій країні, куди він пере­їхав жити, перш за все адаптується мовно, бо без знання мови дуже усклад­нюється спілкування з іншими мешканцями тієї країни, куди при­їхав емігрант.

Отже, процеси адаптації для кожної людини залежать від її способу життя. Те ж саме, але, мабуть, меншою мірою, стосується й інтеріоризації. Але тут виникає питання: чи обов’язково після завершення про­цесу адаптації настає інтеріоризація? Можна думати, що це не завжди так. Людина може певним чином пристосовуватися до нового соціаль­ного середовища, але ніколи не вважати його своїм і весь час відчувати себе у ньому чимось інорідним. Це досить яскраво можна спостерігати у мовній адаптації: емігрант може вільно спілкуватися мовою жителів його нового помешкання, але ніколи не відчувати цю мову своєю. Вдо­ма він спілкується з родичами своєю рідною мовою, пише твори, якщо це письменник, рідною мовою, на кінець, мислить своєю рідною мовою. А це означає, що нова мова у цієї людини не інтериорізувалась. Бага­то хто з письменників, які були змушені емігрувати в інші країни, до кінця своїх днів писали свої твори рідною мовою, і лише деякі змогли перейти на іншу. Наприклад, такі письменники, як В. Набоков та Й. Бродський наприкінці свого життя почали друкувати свої твори англійською мовою, це означає, що вони мовно інтеріоризувались і англійська мова стала для них такою ж рідною, як і рідна їм з дитинства російська.

Зі сказаного вище можна зробити висновок, що процеси адаптації й інтеріоризації багато у чому залежать від індиві­дуальнос­ті особи, а, значить, від цього залежить і процес со­ціалізації.

7.4. Чинники соціалізації

На соціалізацію індивідів впливають такі чинники:

– сукупність статусів і ролей, які пропонує кожне окреме суспі­льство. Від того, яке суспільство, які у ньому існують професії, спосіб життя, залежить і той шлях, що кожний індивід може собі обирати у житті. Вибір життєвого шляху певним чином зумовлює соціалізацію інди­відів. Ким бути? Таке питання постає перед кожним, особливо на почат­ку самостійного життя. Поступаючи до того чи іншого інституту для навчан­ня, людина обирає свій шлях у житті й отже свій шлях соціалізації. Як­що у суспільстві малий вибір статусів і ролей, то і кожен член цього суспільства буде мати обмежені можливості соціалізації, реалізації своїх можливостей. Так, наприклад, у деяких відсталих племен на островах Тихого океану, де нема промисловості та інших цивілізованих орга­нізацій діяльності, люди традиційно зай­маються одними й тими ж справами: рибальством, зби­ральництвом та іншими ремеслами. Зрозуміло, що у юнака чи дівчини тут нема широкого вибору, і вони традиційно стають рибалками, мисливцями тощо. Соціалізація їх відбу­вається у досить обмеженому колі оточуючих соціальних суб’єктів, вийти за яке у них майже нема можливості. Тому такі законсервовані суспільства і знаходяться у загальмо­ваному стані й розвиток їх повільніший за інші;

– сукупність соціальних інститутів і організацій, які забезпе­чують виробництво і відтворення цінностей. Як ми вже казали раніше, зрілість суспільства забезпечується різ­номанітністю соціальних інсти­тутів. Зрілість у тому й полягає, що наявність цих інститутів дозволяє збільшувати вибір кожним індивідом, членом цього суспільства свого життєвого шляху, своєї соціалізації. Якщо у певному суспільстві не­ма, наприклад, такого соціального інституту як наука, то і членам цього суспільства дуже важко, і навіть часом немож­ливо, стати науковцями. Соціалізація індивідів тут буде відбуватися поза межами наукового середовища, соціального оточення, яке сприяє розвитку науки, і, отже, буде позбав­лена його впливу;

– сукупність соціальних цінностей, норм, знань, які домінують у суспільстві й успадковуються молодшими по­коліннями від старших. Цей по суті культурний багаж суспільства має велике значення у процесі соціалізації людей. Народні традиції, звичаї, норми поведінки, мораль, право – все це формує особистість у кожному окремому суспільстві. Сі­мейні звичаї, стан забезпеченості сім’ї всім необхідним для життя, на­явність театрів, музеїв, бібліотек, де людина може прилучатись до ку­льтурної скарбниці не тільки свого суспільства, але й всього людства, відіграє визначну роль у процесі її соціалізації. Засоби масової інформації як соціальний інститут мають величезний вплив на соціалізацію людини, але як саме буде спрямована ця соціалізація, які саме риси індивід може отримувати від них, залежить перш за все від того, на які саме цінності спрямовані ці засоби масової інформації, що вони несуть з собою кожній особистості;

– конкретні історичні події та події власною життя кожної ок­ремої людини. Цей чинник дуже суттєвий, бо всі попередні багато в чому залежать саме від нього. Наприклад, така подія як війна часто настіль­ки змінює життєвий шлях, а отже і соціалізацію індивідів, що вони ча­сом змінюють напрям свого розвитку на прямо протилежний. Цілі поко­ління людей формувалися під впливом жовтневих подій 1917 р. або війни 1941 – 1945 рр. Навіть діти, які не брали участі у воєнних діях, вироста­ли під впливом цих подій. Такі глобальні події напряму пов’язані з подіями власного життя: діти втрачали своїх батьків на війні, а жінки чоловіків. Після цього вони були змушені вести зовсім інший спосіб життя, ніж раніше. Отже і їхня соціалізація відбувалась іншим шляхом, в інших умовах. Навіть при стабільному, спокійному житті у суспільст­ві, коли не відбу­вається подібних до вищезгаданих глобальних подій, у житті кожного індивіда відбуваються певні події, які можуть дуже суттєво вплинути на їхню подальшу соціалізацію: одруження, народжен­ня дітей, смерть близьких людей. Усе це події, які трапляються на жи­ттєвому шляху кожного й у кожному конкретному випадку по різному впливають на соціалізацію особистості. У кожної людини, як кажуть, своя доля, і тому завдяки різному збігу обставин його шлях у житті, його соціалізація, відбуваються своїм особливим чином;

– сама індивідуальність особи. Кожен індивід, як пра­вило, сам обирає собі свій шлях у соціалізацію. Зовнішні обставини, або зовні­шні чинники соціалізації, впливають на цей процес тією мірою, наскі­льки їм дозволяє впливати внутрішній чинник – сама індивідуальність людини. Тут, крім соціальних, у дію вступають і біологічні причини. Мо­жна навести безліч прикладів, коли певна особа незалежно від обставин, які склалися в її житті, все ж таки залишається сама собою і не змінює своїх переконань у той чи інший бік, іде своїм шляхом. Письменники-політв’язні за часів СРСР, пройшовши через терени в’язниць та виправних таборів, залишились вірними своїм ідеалам і не пішли іншим шляхом, на який могли спонукати обставини їх соціального оточе­ння. Яскравим прикладом такої стійкості індиві­дуальності, її протистояння обставинам може бути випадок з дружиною письменника Д. Андреєва. Коли вона опинилась у в’язниці, то сказала собі, що не буде вжи­вати жодного брудного слова, які були широковживаними серед в’язнів. І протягом восьми років ув’язнення вона не сказала жодного разу цих слів. Вона змогла відстояти свої принципи і не піддалася впливу ото­чення.

З п’яти вище перерахованих чинників соціалізації перші чотири є зовнішніми відносно індивіда і лише п’ятий є внутрішнім, який протистоїть цим чотирьом попереднім. Саме взаємодія цьо­го внутрішнього чинника з зовнішніми і становить головний механізм со­ціалізації, Зрозуміло, що у дії цього механізму велику роль відігра­ють психологічні чинники, але вивчення їх не є завданням соціології. Меха­нізмами соціалізації вважають також імітацію (наслідування) й ідентифікацію, коли людина усвідомлює свою приналеж­ність до певної спільноти.

Соціалізація відбувається під впливом як стихійних, так і цілеспрямованих соціальних умов. Стихійні умови часто не залежать від окремої особистості, а цілеспрямовані, навпаки, залежать від дій са­мої особистості. Проявом ціле­спрямованої соціалізації є виховання, яке вважають однією з форм і навіть головною ланкою соціалізації.

Виховання – це діяльність, що передає новим поко­лінням суспіль­но-історичний досвід, яка спрямована на формування особистості, її підготовки до суспільного життя і продуктивної праці. Це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості згідно з діючими у суспільстві нормативними моделями. Від загальної соціалізації виховання відрізняється, перш за все, наявністю мети. Кожного змалку ви­ховували вдома у сім’ї, у дитячому садку, в школі, в інституті, кож­ного змалку вчили розумному, доброму, вічному, але чомусь процес со­ціалізації у кожного йшов своїм шляхом, тому з підростаючого покоління виходять як добрі, порядні люди, так і негідники, злочинці тощо. Отже процес соціалізації може позитивно накладатися на вихован­ня, і тоді формується гідна особистість, але може піти всупереч вихо­ванню і звести його результати нанівець.

Ефективність виховання залежить від того, чи збігаються між со­бою виховні ідеї та об’єктивний розвиток життя, чи конкретні умови життєдіяльності людини. Якщо років двадцять тому, виховуючи дітей, їм казали, що купити дешевше, а потім продати дорожче – це негативне явище, яке зветься спекуляцією, і це в цілому засуджувалось нашим суспіль­ством, тому дане виховання мало свій ефект. То тепер виховувати у такому дусі буде зовсім неефективним, бо ця діяльність вже не засу­джується суспільством, не є негативною і зветься бізнесом. Але все ж таки головною метою виховання повинно бути навчання дитини розрізняти добро і зло та вміти слідувати за добром, а не за злом. Тут взагалі постає ціла низка проблем педагогічного та психологічного складу, але результат виховання дуже важливий для соціології і для всього суспіль­ства. Тільки за наявністю позитивного результату виховання може сфор­муватися особистість, яка буде протистояти будь-яким негативним соці­альним чинникам. Така людина не здійснюватиме аморальних вчинків, не стане на злочинний шлях, і суспільство в цілому від цього виграє. Нажаль у кожному суспільстві зло так приваблює багатьох, що весь час залишається місце для порушників норм поведінки.