Соціологія як наука

Вид материала

Документы

Содержание 7.5. Поведінка особистості. Соціальна активність Сту­пінь впливу людини на соціальні процеси у суспільстві називається соціальною активністю.

Подобный материал:

• Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології, 2123.33kb.
• Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
• 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
• Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
• Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
• Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія (шифр І назва навчальної, 512.58kb.
• 1. Релігієзнавство як наука, 42.02kb.
• Реферат на тему, 193.37kb.
• Тема основні питання, 71.13kb.

7.5. Поведінка особистості. Соціальна активність

Поведінка особистості – це зовнішній прояв діяльності, у якому виявляється конкретна позиція людини, його установка. Це вчинки, дії індивідів, які можна спостерігати зовні, їх певна послідовність, яка тим чи іншим чином зачіпає інтереси інших людей чи їх груп. Поведінка людини визначається соціальними нормами, правилами, які відбивають певні вимоги суспільства до особистостей. За відсутністю або недостатністю чіткої моральної регуляції поведін­ки індивідів у суспільстві, що Е. Дюркгеймом було названо аномією, іс­нує певне безладдя, бо нема чітких правил, згідно з якими повинна на­лежним чином діяти кожна особистість. Але й при існуванні цих правил все одно існують всілякі відхилення поведінки від встановлених норм. Такі відхилення називаються девіацією. Частіше всього девіантну пове­дінку характеризують як негативну, як відхилення в один бік (амораль­ність, злочинність тощо), але девіація може бути як негативною, так і позитивною. Без певного відхилення від встановлених норм не може з’явитися ніщо принципово нове. Отже творчість сама по собі передбачає позитивну девіантну поведінку, відступ від загальноприйнятого. І саме завдяки такій позитивній девіантній поведінці і здійснюється розвиток суспільства, його прогрес. Навпаки, пасивне, не творче відношення до існуючих порядків, норм, правил, що зветься конформізмом, веде до застою, гальмує розвиток суспільства.

З позитивною девіацією особливих проблем нема, їй треба давати зелену вулицю, до неї треба заохочувати членів суспільства. Щодо не­гативної девіації, то з нею треба боротися. Кожне суспільство, як вже було сказано вище, зацікавлене у збереженні своєї цілісності. Але са­ме негативна девіантна поведінка веде до порушення цієї цілісності. Щоб цього не було, в кожному суспільстві існує соціальний контроль за поведінкою індивідів. Якщо система цього соціального контролю по­рушена, а вона входить у функції соціальних інститутів, то у суспіль­стві процвітає безладдя й масове порушення правил і норм поведінки. Існують правові і моральні норми поведінки. За порушення перших перед­бачаються певні санкції згідно з правовими кодексами, і тут контроль може здійснюватися досить чітко. Що стосується моральних норм, то вони знаходяться у духовній сфері діяльності людства, і тут нема чітко ро­зроблених і встанов­лених санкцій, згідно з якими можна б було здійс­нювати чіткий контроль. Але, не дивлячись на це, моральний суд над порушником моральних правил застосовується ширше та є жорстокішим відносно їх. Злочинець, засуджений за свою негативну девіантну поведінку, згідно з юридичним кодексом відбуде певний встановлений строк покарання і залишається чистим, з точки зору права, перед суспі­льством. Але моральний суд суспільства над ним буде продовжуватись і після його виходу на свободу.

Таким чином, кожен індивід, знаходячись у постійних зв’язках з суспільством, у тому чи іншому соціальному оточенні, і маючи певні індивідуальні особливості, відповідно до них соціалізується. Отже, можна сказати, що це соціальне оточення, суспільство, формує з індивіда особистість. Але ж кожна особистість у свою чергу є складовою части­ною цього суспільства і впливає на соціалізацію інших індивідів, фор­муючи з них теж особистостей, а значить вона теж певним чином бере участь у формуванні самого суспільства. Тому тривіальне питання про те, хто кого формує, рівно­значне питанню, що раніше: курка чи яйце? Тут процеси взаємодіючі, одне без другого не існує. Але щодо характеру цієї взаємодії, ступеню взаємовпливу, то тут вже мож­на виділяти певні варіанти залежно від конкретної позиції кожної особистості.

Кожна людина по-різному впливає на розвиток сус­пільства. Сту­пінь впливу людини на соціальні процеси у суспільстві називається соціальною активністю. Соціальну активність особистості ще можна ви­значити як якість її зв’язків з суспільством. Ми зараз розглядаємо соціальну активність особистості, але взагалі суб’єктом соціальної активності, крім особистості, можуть виступати колективи, соціальні групи, певні верстви суспільства і, нарешті, цілі суспільства.

Чим активнішою є особистість, тим більший вплив вона має на со­ціальні процеси у суспільстві. Пасивність же, навпаки, зменшує сту­пінь цього впливу. Від соціальної активності особистості залежить, як правило, і її соціальна мобільність. І воно дійсно так: соціально ак­тивна людина і більш мобільна. Причому соціальна активність може теж бути позитивною і негативною. Дії кожної людини можуть бути спрямовані на благо або на шкоду суспільству. Соціально активний злочинець приносить шкоди суспільству набагато більше ніж пасивний.

Соціальна активність досить різноманітна за своїм змістом, спрямованістю, рівнем усвідомлення. Виділяють три основ­них критерії соціальної активності.

1. На які інтереси, потреби та цінності спрямована активність. Цей критерій дозволяє виявити широту цінностей особистості, рівень її інтересів. Саме за цим критерієм, перш за все, активність можна поділити на позитивну і негативну. Найвищою цінністю є життя людини, причому життя заради блага для інших людей. Позитивно активна особистість живе заради суспільних інтересів, а не тільки для себе. Піклуючись про все суспільство взагалі, така особистість тим самим робить добро всім, а тому й собі. Це вища ступінь усвідомлення свого призна­чення як людини. Нажаль у нашому суспільстві є багато соціально актив­них людей, які піклуються перш за все про себе, та є й такі, які під виглядом позитивної соціальної активності в дійсності переслідують особисті або конкретної групи певні злочинні інтереси. Видатний російський історик С.М. Соловйов вважав, що суспільство може добре існу­вати лише за умови жертви, коли його члени усвідомлюють необхідність жертви приват­ного інтересу заради загального, суспільного. Вже найдріб­ніша частина суспільства, сім’я, заснована на жертві батьків за­ради своїх дітей. Чим більше у нашому суспільстві буде людей готових свідомо жертвувати своїм власним заради суспільного, тим краще буде для суспільства і для кожної окремої особистості. Але цього в нас поки що нема, тому що приватні інтереси переважають над суспільними.

2. На якому рівні сприймаються особистістю інтереси, цінності та потреби. Сприйняття це відбувається на трьох рівнях: емоційному, рівні знань та рівні вольових спрямувань. На емоційному рівні цінності засвоюються поверхнево, часто без проникнення в їх суть, але в яскравій, емоційній формі. Прикладом прояву такої активності можуть бути люди, які, не розібравшись у сутності певних процесів, можуть збу­дити натовп, повести його за собою і, як часто буває, наробити достатньо лиха. З такою активністю можна зустрітися на деяких мітингах, під час або частіше після футбольних матчів, коли емоційно збуджені болільники ламають і перевертають все на своєму шляху, спровоковані на ці дії якоюсь емоційно активною особистістю. Але емоційний рівень не означає тільки негативність, ця активність може бути досить корисною для суспільства в цілому або для окремих його груп. Прояв героїз­му, замішаний часто на емоціях особистості, приводить до позитивних наслідків. Так, емоційний вчинок О. Матросова під час Вітчизняної війни привів до вдалої атаки і зберіг життя багатьом його одно­пол­чанам.

На рівні знань відбувається більш глибоке і конкретне засвоєння цінностей та потреб, цей рівень передбачає розуміння особистістю самої сутності процесу чи знання основних його причин. Тому активність на цьому рівні зовнішньо може бути менш помітною, але ефективнішою і впливо­вішою. Якщо емоційно активна особистість може повести за собою натовп на будь-які справи, то особистість, яка є активною на рівні знань, може вказати, куди саме і як треба цей натовп вести, або вза­галі нікуди його вести не треба. Така людина без зайвих емоцій може написати маленьку листівку, в якій чітко роз’яснить всім причини тих чи інших явищ у суспільстві, дасть їм істотний аналіз і вкаже, що і як треба робити, щоб поліпшити своє становище. Від такої активності, як правило, виграють всі.

На рівні вольових спрямувань формуються певні соціальні установ­лення, готовність до дій. На цьому рівні від особис­тості, як правило, потрібні рішучість, вміння взяти на себе відповідальність і керуван­ня певними діями людей тощо. Часто активні особистості на цьому рів­ні бувають досить стриманими у своїх емоціях, вони можуть не бути сильно обізнаними щодо аналізу причин і послідовності певного процесу, але, маючи поруч досить обізнаних радників, беруть на себе керівниц­тво, контроль і відповідальність за конкретні дії як свої, так і керованих ними людей. Такими часто бувають політичні ватажки або роз­судливі адміністратори на під­приємствах тощо.

Всі перераховані критерії соціальної активності можуть бути притаманними одній і тій самій особистості, але це, як правило, буває досить рідко. Частіше кожній окремій осо­бистості притаманний один з вказаних рівней. Але у будь-якому випадку ефективність соціальної ак­тивності буває лише за наявності єдності всіх трьох рівнів: поєднан­ня знань, почуттів та волі.

3. Характер реалізації цінностей, інтересів, потреб. Тут розкри­ваються особливості їх реалізації. Показниками рівня реалізації вис­тупають характер, масштаби, результати та форми діяльності. Тут важ­ливо, як реалізуються певні інте­реси, потреби: формально чи творчо, якщо творчо, то який рівень цієї творчості, суперечливо чи логічно послідовно, однопланово чи багатопланово тощо. Від виконання цих умов залежить результат певної діяльності, на який і спрямована соціальна активність особистості або їх груп.

Для успішної діяльності і досягнення бажаного результату потріб­не злагоджене поєднання всіх трьох критеріїв ак­тивності. Якщо це пра­вило не виконується, то активність стає неповною, неефективною, неврі­вноваженою, що не тільки не поліпшує стан суспільства, а часто приво­дить до згубних наслідків. Там, де в соціальній активності перева­жа­ють емоції, часто й виникають конфліктні ситуації, які у такому випад­ку розв’язуються зовсім неналежним чином. Багато національних конфлі­ктів носять саме такий характер.

На завершення декілька слів про історичну роль видатних особис­тостей, бо їх можна вважати соціально найактив­нішими з точки зору значення їх впливу на розвиток сус­пільства. Серед них виділяють два типи особистостей: ті, що беруть участь у подіях, і такі, що самі творять події. Перші відомі тим, що вони здійснили, знаходячись незалежно від своєї волі чи бажання у тому чи другому місці в певний потрібний момент. Причому, вони не обирають цей момент і не знаходять самі ті місця, де потрібно бути. Обставини самі їх знаходять, але вони, опинившись у певних обставинах, приймають правильні рішення, правильно використовуючи можливості, що відкрилися. Часто такі люди навіть не підозрюють історичне значення своїх вчинків.

Другий тип особистостей – це дійсно великі особистості з уніка­льними властивостями: розумом, талантом, проник­ливістю, наполегливіс­тю, завзятістю у досягненні мети. Вони самі відчувають свою вибраність, і інші її теж визнають. Головне, що відрізняє ці особистості, це те, що вони не тільки використовують можливості, які виникають, але й са­мі створюють їх. З числа таких особистостей висуваються так звані харизматичні лідери.

Зрозуміло, що історію роблять не тільки видатні, великі особистості. Вони виконують, як правило, керівну, органі­зуючу роль. А здійснюють їх задумки та наміри інші люди, серед яких є як соціально ак­тивні, так і пасивні. Пасивні люди, намагаючись стояти осторонь будь-яких соціальних подій, все ж таки певним чином бувають насильно втяг­неним в ці події, бо жити у суспільстві і бути вільним від суспільства ще не вдавалось нікому. Активні ж члени суспільства намагаються в мі­ру своїх можливостей тим чи іншим способом впливати на хід подій. І саме ця мережа соціально активних людей і творить історію, вносячи свою частку такого впливу.