Geum.ru

Соціологія як наука

Вид материалаДокументы

Содержание


Лекція 10. Соціологічний аналіз конфлікту
10.1. Концепція конфлікту в соціології
Подобный материал:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   38

Лекція 10. Соціологічний аналіз конфлікту



Концепція конфлікту в соціології

Конфлікт у трудовому колективі

Розв’язання конфлікту


Соціальні відносини у суспільстві, які вивчає соціологія, не завжди мають мирний характер. Вони наповнені різного роду протиріччями, що завжди створює потенційну можливість конфлікту між суб’єктами су­спільства. Отже соціологія повинна досліджувати і ці конфліктні ситу­ації.

10.1. Концепція конфлікту в соціології


Конфлікт – слово латинського походження й означає воно буквально зіткнення сторін, думок, певних сил, спільнот, соціальних інститу­тів, індивідів тощо. У соціології концепція конфлікту виникла у ХІХ ст. не без впливу марксизму. Сам термін ввів німецький соціолог Г. Зіммель. Прибічники цієї концепції вважають, що конфлікти у суспільстві необхі­дні, бо вони, по-перше, базуються на природній агресивності людини і всього живого, а по-друге, завдяки їм суспільство помічає хиби своєї організації, і це дозволяє виправляти їх і тим самим вдосконалювати суспільство.

Новий етап розвитку концепції конфлікту починається у 50-х роках ХХ ст. У центрі конфлікту стоять ідеологічні і психологічні механізми. З марксизмом у цій концепції зберігається ще досить багато спільного, але є й суттєві відміни. Головним чином вони полягають у запереченні нею антагоністичних конфліктів, на яких саме наполягав К. Маркс. Конфлікт з деструктивної сили перетворюється у конструктив­ну. Треба сказати, що оновлення і пожвавлення цієї концепції в соціо­логії відбулось завдяки поширенню такої течії як струк­турний функці­оналізм. Структурні функціоналісти закликали до рівноваги у суспіль­стві, його стабільності і злагоди між різними соціальними системами. Якраз ці положення і визвали протидіючу реакцію у прибічників конфлі­ктної концепції.

Відомі вчені Л. Козер та Р. Дарендорф запропонували конфліктну модель, де конфліктними сторонами виступають різні політичні сили, класи, соціальні групи, держави. Вони вважали, що у «відкритих» державах треба давати вихід со­ціальним конфліктам. Це зберігає стабільність суспільства, бо конфлікт відіграє роль, подібну запобіж­ному клапану парової машини, який випускає зайву пару, щоб паровий двигун не розірвало внутрішнім тиском. У той же час, соціальні інсти­тути повинні зберігати злагоду у суспільстві. Конфлікт, на їх думку, є своєрідним індикатором соціальних зрушень у суспільстві. Таким чином, «раціональна регуляція» (як реакція на конфлікти) призводить до «контрольованої еволюції». Конфлікти стають «стабілізаторами сус­пільства» і виконують позитивну функцію.

У цілому конфліктна концепція має як своїх прибічників, так і супротивників. Більшість соціологів вважають, що конфлікт є не­обхідною формою відносин між людьми. Кон­флікт – завжди наслідок соці­альної нерівності, а соціальна нерівність у суспільстві була і, мабуть, буде завжди. Отже, звідси логічно зробити висновок, що і конфлікти будуть завжди. Не вдаючись до розбору суперечок з пи­тання, чи несе конфлікт з собою позитивні, чи негативні зрушення, треба констатувати, що конфлікти у суспільстві є і їх треба вивчати, вирішувати, попереджати. Це досить нелегке і складне завдання. Перш за все, треба розібрати проблему виникнення конфлікту.

Конфлікт виникає у результаті так званої конфліктної ситуації – загострення протиріч, усвідомлення їх несумісності суб’єктами суспі­льства. Протиріччя у суспільстві існували завжди, але вони можуть ви­рішуватися без конфлікту, коли одна з протилежних думок чи один з протилежних процесів за тих чи інших обставин сам собою бере верх. Але якщо ці дві протилежності якийсь, можливо тривалий, час не можуть визначити переможця, то виникає конфлікт, який треба вирішити намаганнями якоїсь третьої, часто нейтральної, сили.

Конфлікти виникають у будь-якій сфері людської ді­яльності. Мож­на сказати, що там де має місце людська діяльність, де існують соціальні відносини між суб’єктами суспільства, обов’язково є місце для виникнення конфліктів. Вони можуть відбуватись на макро- і мікрорівні, тобто бути глобальними і регіональними або локальними. Чинниками конфліктів можуть бути як нерівність індивідів і їх груп у суспільстві, так і особисті якості індивідів: їх свідомість, харак­тер, психологічний стан, окремі конкретні події, несправедли­вість в оцінці поведінки або взагалі відхилення від норм по­ведінки тощо.

Коли конфлікт існує тривалий час, він обов’язково пе­ретворюєть­ся у негативне явище. Тому з конфліктами кожне суспільство веде боро­тьбу. Для забезпечення перемоги у можливому конфлікті держави створю­ють спеціальні інститути: для боротьби з зовнішніми конфліктами – ар­мію, систему безпеки, політичні структури; для боротьби з внутрішні­ми – міліцію, суди, різні адміністративні органи тощо.

Існує багато різних видів конфлікту: класові, національні, релігійні, політичні, між об’єктами економіки, між соці­альними інститутами, наукові, побутові, виробничі, сімейні, між малими соціальними групами, всередині цих груп тощо. За формою конфлікти можна поділити на певні аль­тернативні види: гострі – негострі, тривалі – нетривалі, відкриті – закриті тощо. Зрозуміло, що та чи інша форма конфлікту на­дає йому різного характеру. Так, тривалий політичний конфлікт може суттєво вплинути на економіку тієї чи іншої держави, але не менше цього на економіку може вплинути хоча й не­тривалий, але гострий полі­тичний конфлікт, який переростає у війну. Закритий конфлікт хоча й не знаходиться ззовні і часто про нього мало хто знає, але від цього значення його не зменшується. Він може бути причиною багатьох негараздів у суспільстві, та й потенційно такий конфлікт будь-якого часу може перерости у від­критий. За будь-яких обставин закритий конфлікт – це вибухівка уповільненої дії, і часто не зрозуміло, коли саме вона може вибухнути, хо­ча вірогідність такого вибуху дуже ймовірна.