Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше як один раз на 10 років. Упреамбулі до Державного стандарту загальної середньої освіти записано: державний стандарт

Вид материала

Содержание

Інші сайти
7. Позаурочні форми роботи з учнями
8. Забезпечення міжпредметних зв’язків при вивченні економіки
9. Історія економічної думки України
10.1. Список літератури
Рівень залученості залученості
А к т и в н и й
Елементи уроку, заснованого на моделі прямого викладання
Наочний матеріал с.3

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Інші сайти

ссылка скрыта

Сайт про податкову систему України

ссылка скрыта

Торгівельно-Промислова Палата України

ссылка скрыта

Український Фінансовий Сервер

ссылка скрыта

Фінансові новини

7. Позаурочні форми роботи з учнями

На початку заняття варто нагадати слухачам, які існують основні форми позаурочної роботи і коротко охарактеризувати їх.

Потім доцільно детально зупинитись на аналізі основних форм позаурочної роботи з економіки. Перш за все треба охарактеризувати специфіку самостійної роботи при вивченні економіки. На самостійний розгляд можна давати ті питання, які носять не стільки теоретичний, скільки ілюстративний характер. Наприклад, розглянуть функції, які виконують гроші в економіці, варто на уроці, але історію виникнення грошей, існування грошових еквівалентів у формі мушель, худоби, хутра тощо у різних народів в різні історичні епохи – можна дати учням на самостійний розгляд. Або, скажімо, розглянувши на уроці сутність біржі, її функції у ринковій інфраструктурі, основні типи біржових товарів, найголовніші види біржових угод тощо, можна для самостійної роботи запропонувати учням вивчити питання, пов’язане з розвитком біржової торгівлі в Україні до 1917 року та в період ринкових перетворень; або провести аналіз, чим діяльність вітчизняних бірж відрізняється від діяльності світових. Отже, самостійна робота повинна бути логічним продовженням і поглибленим вивченням того матеріалу, який розглядався в класі.

Звичайно, треба націлювати учнів на те, щоб самостійна робота мала певні ознаки наукового дослідження. Варто запропонувати учням підготувати по темі самостійної роботи реферат, виступити з невеликою доповіддю тощо. При цьому вчитель повинен скерувати роботу в класі таким чином, щоб читання реферату не перетворилося на монотонний і нецікавий процес, а виступ чи доповідь не були перевантажені незрозумілими специфічними термінами. Якщо на самостійне вивчення виноситься дискусійне питання, варто заздалегідь розділити учнів на два “протилежні табори”, що будуть шукати аргументи на захист якоїсь однієї точки зору; потім, в класі, можна організувати дискусію. Такими дискусійними питаннями можуть бути, наприклад: “Великий державний борг – це добре чи погано?”, “Плюси та мінуси протекціонізму” та інші.

Якщо певні питання виносяться на самостійний розгляд учнів, то вчитель зобов’язаний порекомендувати літературу, спираючись на яку можна знайти відповіді на дані запитання. Ця література повинна існувати не “взагалі”, а бути доступною учневі, тобто бути в наявності в бібліотеці, методичному кабінеті тощо.

Результати самостійної роботи учнів з економіки повинні бути обов’язково перевірені вчителем. Відсутність такого контролю з боку вчителя призведе врешті-решт до того, що чергове завдання для самостійної роботи просто не буде виконане, “бо ніхто не перевіряє”. Таким чином втрачається сам сенс самостійної роботи. Перевірка може бути здійснена за допомогою різних форм. Якщо це було індивідуальне завдання для самостійної роботи - то шляхом співбесіди чи підготовки реферату, або фіксованого виступу учня на уроці. Якщо це було завдання для мікрогрупи – то шляхом оцінки роботи групи при проведенні дискусії в класі, або ж прийняття звіту про роботу. Якщо однакове завдання для самостійної роботи отримали всі учні класу, то доцільно провести невеличке тестове опитування. Воно не займе багато часу, але дасть вчителю змогу побачити, наскільки повно учні опанували той матеріал, який був запропонований їм для самостійного вивчення. Можливе також використання інших форм контролю, які вчитель вважатиме за доцільне використовувати, враховуючи специфіку даної учнівської аудиторії.

Велике значення для вивчення економіки має проведення факультативних занять. Поглиблене вивчення економіки під час таких занять вимагає відповідної підготовки вчителя. Як свідчить досвід, учні більше зацікавлені в роботі факультативу саме тоді, коли його діяльність безпосередньо пов’язана з практикою. Наприклад, для конкретного малого підприємства розрахувати точку беззбитковості та запас фінансової міцності, або провести маркетингові дослідження для даного товару в своєму селищі або регіоні – набагато цікавіше, ніж просто розв’язувати абстрактні задачі. На жаль, частина вчителів розуміє роботу факультативу з економіки саме як додаткові уроки і примушує учнів в обов’язковому порядку цілими класами відвідувати такі факультативи. Це помилкова позиція. Факультатив з економіки – справа добровільна для учня; він створюється для тих дітей, які мають здібності до поглибленого вивчення економічної науки і хочуть набути нових теоретичних знань та практичних навичок в цій галузі.

Особливе місце в системі економічної освіти займають навчальні екскурсії на фірми, що займаються виробничо-господарською діяльністю, на біржі (праці, товарні), у банки тощо. На жаль, значна частина вчителів економіки після проведення таких екскурсій не влаштовує обговорень, а лише пропонує учням в довільній формі написати звіт про те, що саме вони побачили під час екскурсії. Між тим, існує досить цікава методика проведення екскурсій подібного типу, яку широко використовують американські вчителі. Ця методика передбачає, що перед тим, як повести учнів на фірму, в банк, на біржу, в музей тощо вчитель сам ретельно вивчає, що буде цікавим для учнів і що безпосередньо стосується економіки або теми, яка вивчається; вчитель складає перелік питань для учнівського звіту. Цей перелік питань роздається учням до того, як вони вирушають на екскурсію. Фактично, ці питання спрямовують увагу учнів саме на ті аспекти проблеми, які, на думку вчителя, є найголовнішими. Необхідність дати відповіді саме на ці питання примушує учнів уважно слухати ту особу, яка проводить екскурсію. Якщо ж певні питання залишилися не висвітленими, учні можуть задати додаткові, уточнюючі запитання тому, хто вів екскурсію, або ж отримати від цієї людини рекомендації щодо вивчення матеріалів відповідних стендів, або ж додатково звернутися до фахівців тощо. Доцільно до переліку запитань включити і 1-2 так звані “творчі” запитання, які б дозволили учневі сформулювати своє ставлення до проблеми. Останнім питанням в переліку може бути, наприклад, “Твої особисті враження від екскурсії”. Доречно надавати учням перелік запитань, залишаючи між ними вільне місце для розміщення відповіді. Заповнювати такі звіти можна прямо під час екскурсії, або відразу після її закінчення. Перевірка звітів дозволяє вчителю швидко визначити, наскільки учні засвоїли необхідний матеріал та наскільки ефективною була дана форма позакласної роботи. Наведемо приклад анкети звіту на регіональну товарну біржу.

Звіт

учня___________ класу _______________________________________________

про екскурсію на Полтавську регіональну товарну біржу __(дата)________

1. Що таке товарна біржа і навіщо вона потрібна в ринковій економіці? ___________________________________________________________________________

2. Коли створена Полтавська регіональна товарна біржа і з якою метою?

___________________________________________________________________________

3. Які класичні біржові товари продаються на біржах?

___________________________________________________________________________

4. Які товари продаються на Полтавській регіональній товарній біржі?

___________________________________________________________________________

5. Чому на Полтавській біржі, як і на українських біржах взагалі, продаються не “класичні” біржові товари?

___________________________________________________________________________

6. Як часто здійснюються торги на Полтавській біржі?

___________________________________________________________________________

7. В чому причина того, що Полтавська біржа здійснює торги не так регулярно, як світові товарні біржі?

___________________________________________________________________________

8. Хто продає, а хто – купує на Полтавській біржі(наведіть приклади покупців та продавців на біржі)?

___________________________________________________________________________

9. На яку суму укладаються угоди на Полтавській біржі (максимальна і мінімальна)?

___________________________________________________________________________

10. Як пояснити той факт, що в Україні більше товарних бірж, ніж в усьому світі в цілому?

___________________________________________________________________________

11. Твої особисті враження від екскурсії

___________________________________________________________________________

Звичайно, наведений приклад носить умовний характер. Вчитель може доповнити перелік питань, наприклад, такими як: хот такі “ведмеді” і “бики” на біржі? які основні види угод укладаються на біржі? та інші, в залежності від ступеня підготовки учнівської аудиторії.

Подібна методика проведення навчальних екскурсій при вивченні економіки потребує від вчителя додаткової попередньої підготовчої роботи, навіть візиту на об’єкт екскурсії та домовленості з особою, яка буде проводити екскурсію, щодо висвітлення певних питань. Але ефективність такої форми проведення екскурсії, як показує досвід, набагато вища, ніж звичайного “походу на фабрику”.

Велике значення для формування економічного світогляду школярів має створення та робота шкільних компаній. Адже саме тут учні набувають навичок практичної бізнесової діяльності. Створені на уроках праці у шкільних майстернях вироби можуть реалізовуватися через шкільні крамнички, а вивчення попиту шляхом маркетингового опитування населення найближчих до школи районів дозволить змінювати відповідним чином асортимент продукції, що виробляється. Тут необхідна підтримка з боку дирекції школи та місцевої влади у питаннях, пов’язаних з реєстрацією шкільних компаній та оподаткуванням результатів їхньої діяльності. В будь-якому випадку створенню подібної компанії повинна передувати консультація у кваліфікованого юриста.

Та хоча процес створення шкільних компаній і пов’язаний з певними труднощами, але, якщо налагодити їх ефективне функціонування, то теоретичні питання економічної науки стають прозорими та легко зрозумілими для учнів. Наприклад, учні авторської національної школи №37 міста Полтави за часів директорства Олега Антоновича Писанського мали таку шкільну крамницю, де можна було придбати не тільки шкільне приладдя (зошити, олівці, фарби тощо), але й вироби шкільних майстерень (до речі, виконані на досить високому професійному рівні – серветки машинної вишивки, сувеніри в техніці різьблення по дереву тощо). Менеджери та продавці обиралися з учнів на конкурсній основі – треба було запропонувати свій власний план збільшення прибутків та підвищення ефективності роботи. Покупцями були не тільки учні, але й мешканці прилеглих будинків мікрорайону. Крім звичайних грошей (на той час – купоно-карбованців) ходили і шкільні гроші – так звані “коти”. Проілюструвати інфляцію можна було доволі просто: робимо більше ксерокопій “котів”, оплачуємо “котами” учнівську роботу - і ціни в “котах” в шкільній крамничці миттєво зростають. Взагалі, сама ідея створення економічної моделі суспільства на рівні школи є досить цікавою і заслуговує на увагу. Без сумніву, наведений приклад – не єдиний серед вітчизняних шкіл; ми зупинилися на ньому лише тому, що він був однією із перших вдалих спроб змоделювати макроекономічні процеси на рівні шкільної спільноти.

Якщо можливості по створенню шкільної компанії у конкретній школі незначні, то варто піти шляхом організації навчально-ознайомчої практики для школярів під час канікул. Ця форма позакласної роботи з економіки, на превеликий жаль, поки що не дуже поширена у вітчизняних школах. Звичайно, можна зрозуміти , скажімо, небажання підприємців чи працівників банку мати перед очима цілий день учнів, що вештаються без діла та заважають працювати. Тому вчителі при організації такої практики, як правило, зіштовхуються із незмінним: “Я б із задоволенням, але в мене на підприємстві нікому з ними займатися”. Велике значення при розв’язанні таких проблем мають особисті контакти директора школи, вчителів економіки, звернення до колишніх випускників школи, а тепер вдалих бізнесменів, менеджерів, банківських працівників тощо. Однак досвід вчить, що ефективною є така організація навчально-ознайомчої практики, коли клас поділено на мікро-групи (максимум по 5 чоловік), а кожна група по черзі 1-2 дні знайомиться з роботою певного об’єкту практики, наприклад: одна група – в банку, одна - на біржі праці, одна- на малому підприємстві, одна – в податковій службі тощо; через 1-2 дні вони міняються базами практики. При цьому кожний учень може бути прикріплений до певного фахівця і спостерігати за його роботою, не заважаючи і не відволікаючи людей від виконання функціональних обов’язків. На запитання учня та коментарі фахівець може відвести певний час (наприклад, під час обідньої перерви). Така форма організації навчально-ознайомчої практики більш позитивно сприймається і керівниками тих підприємств і установ, які є потенційними об’єктами практики. Не варто зводити навчально-ознайомчу практику учнів з економіки до звичайного використання їх як безкоштовної робочої сили на виробництві. Вчитель, відповідальний за практику, повинен чітко бачити межу між набуттям необхідних практичних навичок та безконтрольним використанням “дарової рабсили”. Якщо ж мова йде про те, щоб під час практики учні працювали на робочих місцях з відповідною оплатою їхньої праці, то ці питання повинні вирішуватися з урахуванням вимог вітчизняного законодавства про працю. Не варто забувати, що врешті-решт мета практики – отримати уявлення про виробничий процес та зрозуміти основні аспекти управляння ним.

Та в якій би формі не відбувалася навчально-виробнича практика, варто зорієнтувати учнів на основні питання, які повинні бути розкриті ними у звіті. Для цього можна використовувати методику написання звіту про екскурсії, яка була наведена вище.

В школах України існує цікавий досвід проведення конкурсів, диспутів, економічних КВК, брейн-рингів, вікторин, оглядів, прес-клубів, конференцій тощо. Доцільно вивчити подібний досвід шкіл Вашого району, міста, області і використовувати його з урахуванням вікових, психологічних та інтелектуальних особливостей конкретного учнівського колективу.

В роботі з обдарованими учнями або з тими, хто з певних причин відстає в опануванні економічними знаннями, велике значення мають індивідуальні консультації. Значною мірою успіх цієї форми позакласної роботи залежить від самого педагога. Не варто забувати, що для переважної більшості учнів робота в парі з товаришем або в мікрогрупі (до 3-4 чоловік) під керівництвом вчителя є більш ефективною, ніж безпосередня робота один на один з вчителем.

Індивідуальні консультації стають більш дієвими, коли носять дійсно консультативний характер і відбуваються саме тоді, коли виникає потреба в них. Тому не варто примушувати учнів приходити на консультації. Але ті учні, які працюють самостійно над певною темою чи проблемою, і потребують допомоги вчителя при розв’язанні того чи іншого питання, повинні знати, що обов’язково отримають необхідну консультацію у відведений вчителем для цього час.

Велике значення індивідуальні консультації мають при підготовці учнів до участі в Олімпіадах з економіки різних рівнів. Доцільно розібрати з такими учнями завдання аналогічного туру Олімпіади попереднього року, вказати на типові помилки та недоліки. Такий методичний розбір олімпіадних завдань можна знайти в журналі “Економіка та географія в школі”, “Вісник Всеукраїнської Асоціації Викладачів економіки” та в спеціалізованій методичній літературі. Оскільки олімпіадні завдання охоплюють більш широке коло проблем, ніж шкільна програма, то зверніть увагу учнів на необхідність опрацювання додаткової літератури з економіки. Під час проведення олімпіад журі звертає увагу на вміння учнів використовувати набуті теоретичні знання для аналізу економічних реалій сучасної економіки України. Заохочуйте учнів писати невеличкі економічні есе на теми: “Якби Міністром економіки України був я...”, “Чи справедлива ринкова економіка?” та інші.

8. Забезпечення міжпредметних зв’язків при вивченні економіки

Розгляд цієї теми доцільно розпочати з нагадування слухачам характерних рис основних типів та форм міжпредметних зв’язків.

Потім варто підкреслити, що викладання економіки в молодших та середніх класах в переважній більшості шкіл на сьогодні може існувати лише в інтегрованій формі, оскільки спеціально виділити години для вивчення цього предмету на зазначених рівнях, на жаль, неможливо. Але не тільки брак вільних навчальних годин визначає необхідність поєднання економічних знань із вивченням математики, географії, історії, літератури, мови тощо. Зрозуміло, що вивчення економіки може стати потужним каталізатором для опанування іншими предметами шкільного курсу. Адже не секрет, що деякі учні (і, відповідно, сім’ї) вважають, що в майбутньому на молоду людину чекає кар’єра успішного підприємця, якому зовсім не потрібні всі ті “нудні” речі, яким навчають в школі. Інтегроване вивчення економіки дозволяє спростувати таку точку зору, сприяє підвищенню авторитету середньої освіти в цілому.

Слід зазначити, що елементи економічних знань можна інтегрувати в програму інших дисциплін по-різному. Так, наприклад, якщо на уроці української мови розглядати, як правильно написати заяву на ім’я керівника підприємства з проханням прийняти на роботу, то для цього, скажімо, вчителю зовсім не обов’язково спочатку дати дітям поняття ринку праці, охарактеризувати типи безробіття, побудувати залежність між рівнем інфляції та рівнем безробіття у вигляді кривої Філліпса тощо. Такі знання можна дати і пізніше, наприклад, перед проведенням екскурсії до місцевого Центру зайнятості тощо. Отже, в цьому випадку елемент економічних знань може бути використаний без попереднього так званого “інформаційного блоку”, який вчитель доводить до свідомості учня.

Але ситуація може бути і іншою. Візьмемо, наприклад, використання задач на визначення рівноважної ціни в курсі математики. Вчителі математики, які далекі від викладання економіки, не можуть пояснити учням, чому при розв’язанні задач такого типу потрібно рівняння, яке описує функцію попиту, прирівняти до рівняння, яке описує функцію пропозиції. Отже, учні розв’язують подібні задачі, не розуміючи їхнього економічного змісту. Звичайно, вчитель математики перш за все повинен пояснити класу, що на ринку певного товару зустрічаються виробник та споживач, які мають різні економічні інтереси – виробник і продавець зацікавлений продати якомога дорожче, а споживач зацікавлений купити якомога дешевше. Їхні інтереси узгоджуються за допомогою ринкової ціни, тобто такої ціни на товар, за якої споживачі хочуть і можуть придбати таку кількість товару, яку за цією ціною можуть і хочуть виробити та продати виробники. Отже, при ціні ринкової рівноваги кількість товару, яку хочуть (і можуть) купити споживачі, дорівнює кількості товару, яку хочуть (і можуть) виробити та продати виробники. Тепер очевидно, що ціна ринкової рівноваги буде знайдена нами тоді, коли ми прирівняємо функцію, що описує залежність величини попиту (кількості) від ціни, до функції, що описує залежність величини пропозиції (кількості) від ціни. Як бачимо, в цьому випадку необхідний попередній “інформаційний блок”, тобто мінімальні економічні знання з даної проблеми повинні передувати використанню задач економічного змісту, інакше інтеграції економіки та математики не відбувається, а існує просто механічне використання вказаних вчителем прийомів розв’язання задач без розуміння їх економічного змісту.

Існуючий досвід вітчизняних вчителів свідчить про те, що елементи економічних знань можна давати учням при вивченні практично всіх шкільних предметів. Так, криві попиту, пропозиції, рівноважну ціну можна вивчати на уроках математики; економічну термінологію, загальноприйняту в усьому світі – на уроках англійської мови; проблему обмеженості ресурсів та визначення продуктивності праці – на уроках трудового виховання; історичні типи економічних систем та вплив економічного розвитку на політику – на уроках історії; раціональне використання природних, капітальних та людських ресурсів – на уроках географії; вплив економічних умов функціонування суспільства на свідомість та свободу особистості – на уроках літератури тощо.

Але гострою залишається проблема координації зусиль вчителів-предметників в галузі формування основ економічного мислення школярів. Ми вважаємо, що роль своєрідного координатора цих зусиль на рівні школи повинен взяти на себе вчитель, який викладатиме економіку. Саме він може підказати колегам, як саме під кутом зору предметів, що ними викладаються, доцільно висвітлити ті чи інші аспекти економічних знань. При цьому економіка може стати не тільки чудовою ілюстрацією певних положень, але й зацікавити та підштовхнути учнів до більш поглибленого вивчення даного предмету.

Разом з тим, виконання функції своєрідного координатора процесу економічної освіти на рівні школи дозволить вчителю економіки чітко розуміти, з якими економічними поняттями та концепціями вже зустрічалися учні при вивченні інших предметів, що дозволить раціонально розподілити час при вивченні курсу економіки.

Найбільш яскравий вираз інтегроване викладання економіки знаходить у початковій школі. Саме тут розгляд базових економічних понять, таких як обмеженість ресурсів, необмеженість потреб, обмін, бартер, гроші, ремісник, спеціалізація, розподіл праці тощо неможливий без певних математичних підрахувань, читання текстів, малювання, виготовлення саморобок і тому подібне. Разом з тим, учні вчаться працювати в мікрогрупах, брати відповідальність за результати не тільки своєї роботи, але й роботи товаришів, отримують навички тестової перевірки набутих знань тощо.

Варто зазначити, що в більшості країн світу (в тому числі і в США) економіка не є обов’язковим шкільним предметом. Тому формування основ економічного мислення базується саме на міжпредметних зв’язках, на інтегрованому викладанні економіки в школі. Досвід вчителів інших країн в цьому напрямку заслуговує на увагу. Так, наприклад, в школах Японії наголос робиться на ознайомленні учнів з системою роботи тих установ, з якими вони вимушені будуть зустрітися у дорослому житті: наприклад, це екскурсії в банк (з обов’язковим ознайомленням з процесом відкриття рахунку, порядком отримання коштів тощо), на біржу праці (ознайомлення з порядком реєстрації на біржі, з особливостями поведінки під час співбесіди з роботодавцем і тому подібне), на підприємства міста чи району і таке інше. В шкільних закладах Швеції наголос робиться на вихованні раціонального споживача, який витрачає кошти на корисну, здорову їжу, може підрахувати необхідну кількість кілокалорій та вітамінів у придбаних продуктах, може продовжити “вік” речей, наприклад, шляхом своєчасного ремонту одягу; раціонально реагує на рекламу і надає перевагу екологічно чистим технологіям виробництва споживчих товарів тощо. В школах Сполучених Штатів Америки можна виділити дві тенденції: по-перше, це вивчення економічних концепцій з метою розуміння загальних закономірностей економічного розвитку (можна сказати, що в цьому випадку економічна освіта виступає як складова освіти громадянської, оскільки врешті-решт направлена на формування особистості свідомого громадянина країни); по-друге, це чітко виражений бізнесовий напрямок економічної освіти, тобто ознайомлення учнів з економічними поняттями тільки тією мірою, яка потрібна для ведення в майбутньому своєї бізнесової діяльності в даній країні. Звичайно, будь-який досвід, які б чудові результати він не обіцяв, не можна переносити на вітчизняний грунт без критичного переосмислення та відповідної адаптації. Але, без сумніву, він заслуговує на увагу українських вчителів і може бути використаний у справі забезпечення міжпредметних зв’язків при вивченні економіки.

9. ^{Історія економічної думки України}

Історіко-економічна наука є фундаментальною економічною наукою. Саме тут відбувається збір економічної інформації, на основі якої потім теоретична економічна наука (економічна теорія та політична економія) формулює основні закономірності та економічні закони розвитку суспільства. Вже на основі досліджень теоретичної економічної науки різноманітні функціональні економічні науки (економіка промисловості, економіка сільського господарства, фінанси, маркетинг, менеджмент тощо) розробляють шляхи вирішення конкретних економічних проблем. Отже, фундаментальна економічна наука створює основу, базис для системи економічних наук в цілому.

До складу фундаментальних (історико-економічних) наук включають історію економіки, історію економічних вчень, історію господарського механізму тощо. В посібник включено тільки матеріал по темі „Історія економічної думки України”. Матеріал, що стосується світової економічної думки, вчитель може знайти у відповідній літературі.

Автори вирішили не включати матеріал з економічної історії України, оскільки економічна історія фактично вивчається в шкільних курсах історії, географії та інших.

Завдання національного відродження України, становлення її як незалежної економічно розвиненої держави неможливі без осмислення історичної спадщини українського народу. Актуальною нині є історія економічної думки України, бо оновлення та розвиток економічної теорії і економічної освіти багато в чому залежать від знання історії науки та врахування уроків її практичного використання.

Видатною пам’яткою соціально-економічної літератури Київської Русі була “Руська правда”, перша частина якої з’явилася в 30-х рр. ХІ ст. “Руська правда” стала першим в історії господарським кодексом Давньоруської держави зміст якого відображав економічні відносини. “Руська правда” регулювала кредитні відносини, майновий стан різних верств населення, економічний і позаекономічний примус до праці.

“Повість временних лет” Нестора (кінець XI ст.) захищає феодальну власність, вітає всебічне розширення привілейованого землеволодіння (як світського, так й церковного). Нестор не раз повторював, що багатство суспільства базується на невтомній праці. Запорукою господарських успіхів Русі на думку Нестора може бути лише відновлення її колишньої єдності.

На зламі XIII-XIVст. із спільної для східного слов’янства давньоруської мовної основи відгалужується українська мова. Межею цих століть можна вважати й період завершення формування української народності. У цей час з’являється українська економічна думка, що відображала особливості соціально-економічного розвитку на території українського етносу. З тих часів дійшли деякі актові матеріали, що свідчать про наявність обліку доходів і майна, наявність лихварства (кредитні операції здійснюються під заставу майна, в тому числі земельних ділянок), інвентарі та ілюстрації містять відомості про систему оподаткування. З XII ст. на території сучасної України починає діяти магдебурзьке право, яке звільняло міщан від повинностей.

Війна середини XVIIст. стала важливою віхою в розвитку суспільно-економічної думки на Україні. Враховуючи аграрний характер української економіки, селянське питання з самого початку набрало найбільшої ваги в економічній політиці гетьманського уряду Б.Хмельницького. Важливого значення Б.Хмельницький надавав розвитку промисловості. Вживалися також заходи для охорони міських ремесел і цехової їх організації. З метою залучення в Україну іноземних купців, Б.Хмельницький звільнив їх від оплати ввізних і вивізних мит (після війни мита знову зросли). Застосування Б.Хмельницьким принципу активного втручання державної влади в господарське життя, заохочення вивозу товарів і обмеження водночас вивозу коштовностей, встановлення захисних мит, пільги місцевим підприємцям і купцям свідчать про наявність елементів меркантилізму в його економічній політиці.

На початку XVIIIст. центром соціально-економічного життя стала Гетьманщина Лівобережжя. Передова українська соціально-економічна думка піднялася тут на досить високий рівень, про що свідчить відомий твір – «Літопис Самовидця», автор якого невстановлений. Самовидець характеризував соціально-економічні причини Визвольної війни (1648-1654рр.), констатував найтяжче економічне становище селянства та його економічне гноблення Польщею. Самовидець був противником реставрації кріпацьких відносин, виступав проти глибокої поляризації суспільства, міркував за «соціальну гармонію». Соціально-економічні погляди Самовидця в головному селянському питанні були досить близькими до поглядів Б.Хмельницького.

Одним із найбільш ревних прихильників реформ Петра І в галузі економіки та державного управління був Феофан Прокопович (1681-1736рр.). Дбаючи про всебічне зміцнення феодального ладу, Ф.Прокопович разом із цим, був прихильником певного пом’якшення соціально-економічних суперечностей. При цьому головний засіб згладжування соціальних антагонізмів і зростання «загального добробуту» він вбачав у розвитку господарства, поширенні досягнень науки, створенні сучасної промисловості, шляхів сполучення, розвитку освіти. Як і сучасні йому меркантилісти Ф.Прокопович був прихильником активного господарського й торгового балансу. Ф.Прокопович одстоював також необхідність розвитку економічних зв’язків, торгівлі з іншими країнами, однак лише в тому разі, якщо вони відповідали інтересам власної країни.

Визначне місце в історії соціально-економічної думки в Україні у ХVIIIст. належить Г.Сковороді (1722-1794). У міру розвитку своїх поглядів Г. Сковорода вбачав джерело лиха в соціально-економічній нерівності та несправедливості, в розшаруванні суспільства на бідних і багатих. Уже в творі “Бесіда” мислитель говорить про “житейське море”, в якому панує гонитва “за багатством, дармоїдство і паразитизм”. Порятунок Г.Сковорода шукав в доброчесності й праці. Таким чином, Г.Сковорода вбачав щастя людини не в багатстві, а в праці.

Найглибший аналіз кризового стану феодально-кріпосницького ладу напередодні реформи міститься в працях видатного українського економіста й статистика Д.Журавського (1810-1856). Одну з головних причин низького рівня вітчизняної промисловості він вбачав у зумовленій кріпосним правом бідності народу, тобто нерозвинутості внутрішнього ринку. Занепад поміщицьких підприємств, на думку Журавського, був спричинений застосуванням малопродуктивної кріпацької праці. Журавський визнавав економічну прогресивність ринкової економіки порівняно з феодальною.

У середині XIXст. пануючим напрямом в економічній теорії в Україні була класична політична економія, започаткована Адамом Смітом в другій половині XVIIIст.

Ставши на шлях пропаганди й розвитку прогресивних на той час доктрин, українські економісти намагалися розробляти власні теоретичні положення стосовно конкретних завдань господарського розвитку країни. Серед українських економістів 30-50рр. XIXст. чільне місце займають Т.Степанов, М.Бунге, І.Вернадський.

Т.Степанов (1795-1847), професор Харківського університету, одним з перших в країні створив оригінальний курс політичної економії російською мовою. Найповніше свої економічні погляди він виклав у працях: “О теории и практике политической экономии”, “О производительном классе в политической экономии” тощо. Пропонуючи ідеали економічної свободи, Степанов спрямовував їх проти апологетів кріпосництва, а також доктрини меркантилізму. Проте Степанов виступав проти механічного, некритичного перенесення теорії західних економістів на вітчизняний грунт. Характеризуючи предмет політичної економії, він підкреслював, що слід відрізняти цю науку від політики. У своїх наукових працях Степанов розглядав такі кардинальні питання, як суть і джерела багатства, продуктивні і непродуктивні класи, співвідношення між виробництвом і споживанням. Слідом за Смітом Степанов стверджував, що праця тим продуктивніша, чим вона вільніша від усяких утисків. Разом з тим Степанов помилково доводив, що капіталісти одержують доход за рахунок праці робітників. Степанов одним з перших в Російській імперії правильно оцінив реакційну суть мальтузіанства. Популяризація ним творів видатних представників класичної політичної економії була спрямована проти феодальної економічної ідеології й відігравала позитивну роль.

Одним із провідних політекономів 50-60рр. XIXст. був М.Бунге (1823-1895), який також проводив принципи, здійснення яких сприяло розвиткові капіталізму. М.Бунге важко однозначно віднести до якої-небудь з політекономічних шкіл, оскільки за своїми поглядами він був еклектиком (це пояснюється довготривалою його урядовою діяльністю, що вимагала прагматизм). Як і прогресивні економісти того часу, він висував вимоги максимального розвитку приватної ініціативи, вільної конкуренції та обмеженого втручання держави в економічне життя. М.Бунге вважав, що “гармонія суспільних відносин” можлива лише за умов, коли суспільний лад буде пов’язаний із “природними” суспільними законами. Всі інші типи економічних систем він вважав штучними й не властивими людській природі. М.Бунге вважав, що людство досягло найвищої точки економічного розвитку саме за умов вільної конкуреції. Підприємства, що перебувають під опікою уряду, вважав Бунге, не є здоровими, бо вони позбавлені стимулів суперництва. Бунге став на захист всебічного розвитку промисловості, що “заснована на акціях”. Саме великі підприємства, на думку Бунге, вирвали людство з патріархального економічного побуту.

Відомим представником української економічної думки під час реформ був професор Київського університету І.Вернадський (1821-1884). В теоретичних питаннях І.Вернадський був безкомпромісним прихильником англійської економічної школи з її центральним постулатом невтручання держави до економічних справ. Свої економічні погляди І.Вернадський найповніше виклав, будучи видавцем і редактором журналу “Экономический указатель”. Вернадський намагався довести переваги не лише використання найманої праці за капіталізму, а й великої промисловості перед дрібною. Багато уваги він приділяв проблемі змін форм праці. Політична економія, писав І.Вернадський, вивчає не багатство, уречевлене в речах, а їхню властивість – цінність. Цінність як категорія, за його визначенням, є міновою, оскільки без обміну не може бути й цінності. Цінність відображає ставлення покупців до речей. І.Вернадський був рішучим противником соціалістичних ідей, звинувачуючи соціалістів в тому, що вони не розуміли “природу людини”. Він був переконаний, що такі ідеї зароджуються серед прихильників общинних, тобто незрілих форм господарства, тому вважав за необхідне вести боротьбу саме проти того середовища, де ці ідеї можуть зароджуватись.

Представники різних напрямів по-різному сприймали економічні ідеї К.Маркса. Найчастіше окремі ідеї “Капіталу використовувалися для підтвердження власних теоретичних позицій (І.Фесенко, Г.Романенко, С.Подолинський).

Досить глибоким економістом для свого часу був І.Франко (1856-1916). Надзвичайно важливого значення І.Франко надавав політичній економії, відводячи їй одне з центральних місць у системі загальноосвітніх наук, вважаючи, що вона “безперечно найважливіша з усіх наук”. Деякий час він сам викладав політичну економію в гуртках самоосвіти львівських робітників. Хоча особливо політичний вплив на його економічні погляди мав марксизм, він не сприймав його висновки про необхідність пролетарської революції та диктатури пролетаріату.

Разом з радикальним народництвом в Україні виникає й ліберальне народничество (П.Чубинський, П.Червінський, О.Шлікевич, В.Варзар, О.Русов та ін.). Критикуючи капіталізм, ліберальні народники протиставляли йому дрібне виробництво селян і ремісників. Великого значення у зміцненні дрібнотоварного виробництва вони надавали різним формам кооперації.

Зміни, що сталися в економічному житті України після реформи 1861 р., позначились і на розвитку політичної економії. Особливих дискусій набуло питання про предмет політичної економії. В університетських курсах політичної економії, в працях економістів розглядалися питання про її значення у розвитку господарства (М.Вольський – Новоросійський університет; А.Антонович – Київський університет; Д.Піхно – Київський університет). Прихильниками і захисниками трудової теорії цінності виступали Г.Цехановецький і М.Коссовський. Першим популяризатором економічного вчення К.Маркса в Росії і Україні був професор Київського університету М.Зібер.

Розвиток української економічної думки у період з кінця ХІХ – початку ХХ ст. відзначається різноманітністю течій і напрямків, багатством економічних ідей, які вагомо збагатили, передусім західноєвропейську, економічну науку. Наукові сили Східної України зосереджувалися переважно у Харківському, Київському та Одеському (Новоросійському) університетах. Багато вчених-економістів – вихідців з України, працювали в наукових та навчальних закладах Петербурга та Москви. Головними науковими центрами, до яких тяжіла українська інтелігенція на західноукраїнських землях, були Львівський та Чернівецький університет.

Соціальний, або соціально-економічний напрям був найвпливовішим у політичній економії в Україні на зламі ХІХ і ХХ століть. Найбільш відомим ученим-економістом цього напряму був М.Туган-Барановський (1865-1919), якого Й.Шумпетер назвав найкращим слов’янським економістом. Вершиною наукового пошуку М.Тугана-Барановського стала його всесвітньо відома праця “Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя” (1894 р.). Ця праця була першою серйозною спробою вченого знайти відповідь на злободенні проблеми сучасності – про закономірності розвитку капіталізму як господарської системи, його долю взагалі і в умовах Російської імперії зокрема. М.Туган-Барановський один з перших українських економістів, який використовував історичні методи дослідження економічних процесів. Теорія кооперації стала ще одною яскравою сторінкою у науковому доробку вченого, він переніс увагу на дослідження кооперації як господарської форми. За ініціативи М.Туган-Барановського у грудні 1918 р. в Києві був створений спеціальний Інститут економічної кон’юнктури, який він і очолив. Його обирають академіком за спеціальністю “теоретична економіка”. Застосувавши власні схеми відтворення, М.Туган-Барановський привернув увагу до зростання виробничого споживання, показав незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання.

Всесвітньо відомим є таке ж ім’я Є.Слуцького (1880-1948). Будучи представником Київської політекономічної школи, Є.Слуцький поставив перед собою завдання – з окремих поглядів, ідей, концепцій відтворити цілісну теорію граничної корисності. Він першим серед українських економістів почав застосовувати математичні методи до аналізу й обгрунтування теорії граничної корисності. Продовжуючи свої статистико-математичні розробки, Слуцький збагатив методичний апарат теорії мікро- і макроекономіки. Найціннішою публікацією Слуцького є його праця “Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки”. Залежно від системи, можна прийти або до положень механіки, або до положень економіки. Слуцький вважав, що не можна грунтовно пізнати господарське утворення, не проаналізувавши “формально-праксеологічні основи економіки”, де відбувається вся структура майна, а саме: первісні предмети господарства, можливості розпорядження, просто сподівання. Однак спроби українського вченого запропонувати нові парадигми економічної науки спиралися на теорію ймовірностей, яка не терпіла ідеологічних і політичних обмежень.

Видатний економіст-теоретик – Йозеф Шумпетер (1883-1950), творчість якого чинила значний вплив на основні напрями сучасної економічної науки, в 1909-1911 рр. обіймав посаду професора політичної економії Чернівецького університету. Саме там він писав свою найвідомішу економічну працю “Теорія економічного розвитку”, яка побачила світ в 1912 р. Й.Шумпетер – автор широко відомих теорій економічної динаміки, ефективної конкуренції, економічних циклів.

Уроженцем України був лауреат Нобелівської премії по економіці (1971 р.) – Саймон Кузнець (1901-1982) професор економіки Гарвардського університету. Кузнець широко використовував в своїх роботах статистичні і економетричні розрахунки. Саме Кузнецем закладений фундамент системи національних рахунків, що використовується в теорії, практиці і навчальному процесі.

Шляхи й характер розвитку економічної думки в Україні в період 1917-1920 рр. зумовлені як складними політичними подіями продовжували розвиватися в стійкому протистоянні.

З кінця 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. будь-які наукові дискусії в економічній науці (як і решта гуманітарних) були припинені владою. Замість них були насаджені світоглядні концепції, які давали лише можливість політичній економії відігравати роль апологета створеної адміністративно-командної господарської системи. Незважаючи на гнітючі обставини тоталітаризму, в 30-ті роки економічна теорія все ж розвивалася, хоча і суперечливими шляхами.

Лише в другій половині 80-х років українські вчені здійснюють спроби радикального критичного аналізу попереднього розвитку економічної науки, її стану та перспектив. Наприкінці 80-х – початку 90-х рр. в економічній літературі почали формуватися засади сучасної концепції господарювання, що полягають у відмові від монополії державної власності й широкому використанні в економіці приватної, державної, колективних і змішаних форм власності. Таке переосмислення проблем природи і механізму функціонування перехідної економіки України відкриває шляхи для оновлення всіх сфер економічної науки та подальшої інтеграції вітчизняної економічної науки в світову.

^{10. Довідковий матеріал}

10.1. Список літератури

Авдокушин Е.О. Международные экономические отношения. Учебное пособие. 4-е изд. – М.: ИВЦ “Маркетинг”, 1999.
Ватаманюк З.Г. та ін. Економіка (посібник). 10-11 класи. – К.: Либідь, 1999.
Гальчинський А.С. та ін. Основи економічних знань (посібник), 10-11 класи. – К.: Вища школа, 1999.
Горленко Г.О., Пархоменко І.М. Практикум з економіки. 10-11 класи. – Кам‘янець-Подільський: Абетка-Нова, 2001.
Горленко Г.О., Пархоменко І.М. Збірник задач з економіки. Навчальний посібник для учнів 10-11 класів. – Кам‘янець-Подільський: Абетка-Нова, 2001.
Галілон Джонатан Методичний посібник до “Мікроекономіки” Роберта С. Піндайка та Деніела Л. Рубінфельда. – К.: Основа, 1996.
Економіка для старших класів. Навчально-методичний посібник/ М. Чоттс, С. Маккоркл, Б. Мезарос, Р.Ф. Сміт, Р.Дж. Хайсміт. – Львів: УРЕО, 1999.
Економіка для середньої школи. Навчально-методичний посібник/ Мері Суітер, керівник, Йоанна Демпсі, Мері Енн Петіт, Мері Лін Рейсер. – Київ: Видавничій дім “Амадей”, 2001.
Збірник різнорівневих завдань для державної підсумкової атестації з економіки. За ред. Тимченко І.Е. – Кам‘янець-Подільський: Абетка-Нова, 2002.
Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю Аналітична економія, принципи, проблеми і політика. Частина І. Макроекономіка. – Львів: Просвіта, 1997.
Кемпбелл Р. Макконел, Стенлі Л. Брю Аналітична економія, принципи, проблеми і політика. Частина ІІ. Мікроекономіка. – Львів: Просвіта, 1999.
Казаков А.П. Школьнику о рыночной економике. – М.: Общество “Знание”, 1993.
Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – М.: Международные отношения, 1998.
Кириленко Л.М., Крупська Л.П., Пархоменко І.М., Тимченко І.Є. Моя економіка. Підручник. 8-9, 10 клас. – К.:А.П.Н., 2001.
Латер Ю.С., Ящишина І.В., Гільберт Т.Г. Економіка: робочий зошит вчителя. – Кам‘янець-Подільський: Абетка-Нова, 2000.
Любимов Л., Ранева Н. Принципы економики. – М.: Вита-Пресс, 1995.
Матеріали семінару за програмою “Підготовка тренерів” Національна Рада з Економічної освіти США. – 2001/2002 роки.
Міжнародна економіка. Навчально-методичний посібник. (НРЕО США). – Львів, 2000.
Мицкевич А.А. Экономика в задачах и тестах. – М.: Вита-Пресс, 1995.
Мицкевич А.А. Сборник задач по экономике. – М.: Вита-Пресс, 1996.
Мэнкью Н.Г. Принципы экономикс. – СПб.: Питер, 1999.
Мікроекономіка і макроекономіка. Підручник. У 2-х ч. За ред. Будаговської С. – К.: Основа, 1998.
Носова С.С. Основы экономики. – М.: Владос, 2002.
Основные экономические понятия: Структура преподавания: Учебное пособие/ Ф. Сандерс, Г.Л. Бах, Дж.Д. Калдервуд, У. Ли Хансен, Г. Стейн. – М.: Аспект Пресс, 1995.
Основи економіки (комплект навчально-методичних матеріалів для загальноосвітньої школи). Під ред. Акад. І.Ф. Прокопенка. – Харків: Бізнес Інформ, 1997.
Основи економіки. Елементарна мікроекономіка: Підручник для Х класу загальноосвітньої школи. Під ред. Акад. І.Ф. Прокопенка. – Харків: Бізнес Інформ, 1999.
Основи економіки. Елементарна макроекономіка: Підручник для ХІ класу загальноосвітньої школи. Під ред. Акад. І.Ф. Прокопенка. – Харків: Бізнес Інформ, 1999.
Прокопенко І.Ф., Решетняк О.В., Олійник О.В., Тимченко І.Є. Проект Державного стандарту загальноосвітньої школи. Економіка. – “Географія та основи економіки в школі”, 1997, № 4.
Прикладна економіка. Навчальний посібник для учнів старших классів. – Львів, 1998.
Прикладна економіка. Збірка завдань та вправ для учнів. – К.: АртЕк, 2000.
Равічев С.А., Григорьев С.Є., Протасевич Т.А., Свахин А.С. Сборник тестовіх заданий по єкономике. – М.: Наталис, 1998.
Радіонова І.Ф. та ін. Загальна економіка. Підручник для 10-11 класів. – К.: А.П.Н., 2000.
Радіонова І.Ф. та ін. Основи економіки. Підручник 11 клас. – К.: Зодіак, 1995.
Сборник задач по микроэкономике к “Курсу микроэкономики“ Р.М. Нуреева/ Гл. ред. Р.М. Нуреев. – М.: НОРМА – ИНФРА-М, 2002.
Семюелсон Пол А., Нордхауз Віль‘ям Д. Макроекономіка. – К.: Основа, 1995.
Сандерс Філіп, Гільярд Дж. Основні поняття з економіки: структура викладання. – Львів: ЦЕО, 1997.
Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. – К.: Лібра, 1998.
Сборник ситуационных задач, деловых и психологических игр, тестов, контрольных заданий, вопросов для самопроверки по курсу «менеджмент». – М.: Финансы и статистика, 1999.
Сергеев Е.Ю. Международные экономические отношения. Курс лекций. – М.: ИВЦ «Маркетинг», 2000.
Шевченко Л.С. Инструментарий экономикс: русско-украинско-английские соответствия. Учебное пособие. – Харьков: Бизнес Информ, 1997.
A framework for teaching basic economic concepts with scope and sequence guidelines K-12. Editors: Phillip Saunders, June Gillard. New York, Economics America. National Council on Economic Education, 1997.
Voluntary National Content Standards in Economics. – New York, Economics America. National Council on Economic Education, 1997.

Наочний матеріал с.1

Піраміда навчання

Як багато ми можемо запам’ятати		Рівень залученості залученості
			П А С И В Н И Й
10% того, що ми прочитали	Читання
20% того, що ми почули	слухання тексту
20% того, що ми бачили	розглядання малюнків
	відео, кіно
50% того, що ми почули і побачили	матеріали на виставках, у павільйонах
	спостереження за демонстрацію
	спостереження безпосередньо події
70% того, що ми говоримо	участь у дискусії		А К Т И В Н И Й
	підготовка виступу
90% того, що робимо і говоримо	підготовка презентації
	симуляція реального експерименту