К. Д. Ушинського кафедра гімнастики методика навчання І тренування з гімнастики лекція

Вид материала

Лекція

Содержание Метод навчання 1. Методи розповіді 2. Методи наочності 3. Методи практичної дії 4. Змагальний метод. 7. Методичні прийоми. 1. Підвідні вправи 2. Підготовчі вправи 4. Прийоми полегшення 5. Прийоми ускладнення 8. Особливості методики навчання юних гімнастів. На другому етапі Третій етап 9. Зміст тренування. 9.1. Фізична підготовка. Рухливість в суглобах 9.2. Технічна підготовка. Методика технічної підготовки. Різновиди технічної підготовки 9.3. Тактична підготовка. ... Полное содержание

Подобный материал:

• К. Д. Ушинського кафедра гімнастики історія розвитку гімнастики лекція, 391.43kb.
• К. Д. Ушинського кафедра гімнастики форми організації, зміст І методика проведення, 435.28kb.
• К. Д. Ушинського кафедра гімнастики гімнастика в системі фізичного виховання лекція, 273.46kb.
• Лекція Методика навчання математики як наука І як навчальна дисципліна в педвузі, 1079.94kb.
• Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата наук, 313.79kb.
• Курс лекцій для студентів денної І заочної форми навчання спеціальності 050301 „Товарознавство, 1137.66kb.
• Ікурс написання І проведення комплексу ранкової гімнастики. ІІ курс написання реферату, 49.67kb.
• В. Г. Короленка факультет технологій та дизайну кафедра теорії та методики технологічної, 66.38kb.
• В. Г. Короленка факультет технологій та дизайну кафедра теорії та методики технологічної, 50.28kb.
• В. Г. Короленка факультет технологій та дизайну кафедра теорії та методики технологічної, 85.19kb.

Метод навчання – це спосіб рішення завдань за допомогою реалізації засобів.

В навчально-тренувальному процесі зі спортивної гімнастики використовують наступні методи навчання:

1. Методи розповіді (спеціалізовані):

а) інструктування – точне, ємне пояснення завдань;

б) вказівки – лаконічний спосіб оперативного управління діями;

в) команди – наказовий спосіб оперативного управління діями;

г) супроводжувальні пояснення – лаконічні направляючі коментарії;

д) зауваження – це висловлення, що схвалюють або не схвалюють дії під час виконання завдань;

е) оціночні судження – оцінка виконання вправи з поясненням помилок, причин удач та невдач;

є) використання зовнішньої й внутрішньої мови самих учнів:

- усні повідомлення – звіти, заїмо пояснення, само проказування, само прикази, само оцінки тощо;

- ідеомоторні вправи – відтворення рухових дій з концентрацією уваги на вирішальних моментах;

- емоціональний настрій на попередню дію за допомогою живих хвилюючих образів;

- аутогенне тренування – прийоми само вселяння.

2. Методи наочності:

а) показ рухової дії – являє собою предмет вивчення й удосконалення;

б) демонстрація наочних аналогів (моделей, копій, подоб) – відображають структуру, біомеханіку, умови виконання вправи;

в) демонстрація графічних й аналогічних наочних посібників (малюнків, схем, фотографій, контурограм тощо) в статичному положенні;

г) предметно-модельна й макетна демонстрація елементів техніки фізичних вправ за допомогою муляжей-моделей людського тіла або ситуацій, що виникають при виконанні фізичних вправ;

д) кіно й відео магнітофонна демонстрація – динамічне положення тіла гімнаста в швидкому й повільному темпі, стоп-кадр;

е) введення в обстановку дії наочних орієнтирів – предметних або символічних;

є) застосування звукових сигналів;

ж) застосування тренажерів.

3. Методи практичної дії.

3.1. Метод цілісного розучування вправ (в початковій гімнастиці) – шляхом розучування вправ у цілому.

При розучувані вправи використовують:

а) підвідні вправи;

б) прийоми цілісного розучування вправи:

- самостійне виконання вправи;

- виконання вправи з направляючою допомогою – допомога надається в основних діях;

- уповільнену проводку;

- швидку направляючу проводку;

- виконання вправи на тренажерах.

3.2. Метод розчленованого розучування (підвищити доступність вправи при розучуванні) – шляхом розучування вправ по частинам.

При розучувані вправи використовують наступні правила:

а) виконання вправи без зміни її структури;

б) повинні бути охвачені усі фази цілої вправи;

в) розучувати лише тільки ті фази вправи, що можуть бути під контролем гімнаста або тренера;

г) при виконанні частини вправи якомога менше сторонньої рухової інформації.

Прийоми розучування вправи розчленованим способом:

- засвоєння основних положень;

- тимчасова фіксація положення;

- проводка в обраній фазі руху;

- імітація руху;

- зміна вихідного й кінцевого положень руху.

3.3. Метод сполученої вправи – цілісне виконання руху в умовах додаткових навантажень, що розвивають фізичні якості без зміни структури руху.

3.4. Метод вибіркової спрямованої вправи – вплив на ті чи інші рухові якості й окремі функціональні системи організму за допомогою спеціальних вправ.

3.5. Метод варіативної (змінної) вправи – спрямована зміна факторів, що впливають (швидкість, темп, ритм, траєкторію, тривалість, зміна інтервалів відпочинку, додаткове обтяження тощо) по ходу виконання вправи.

3.6. Метод інтервальної вправи – система чергування навантаження з нормованими інтервалами відпочинку.

4. Змагальний метод.

Визначаюча риса змагального методу – це конкурентне співставлення зусиль в умовах упорядкованого суперництва, боротьби за першість або можливо вищі досягнення.

Факт суперництва створює особливий емоціональний й фізіологічний фон, який підвищує дію фізичної вправи й може сприяти максимальному проявленню функціональних можливостей організму. Дуже сильно виражений момент психічного напруження як в особистісному так і в командному, як вираження взаємодопомоги, взаємної відповідальності й відповідальності перед колективом.

Змагальний метод використовується в елементарній формі (як спосіб стимулювання інтересу й активізації діяльності при виконанні окремих вправ) так і в розвернутій формі (контрольно-залікові, офіційно спортивні тощо).

Змагальний метод характеризується єдиними правилами змагання, порядком боротьби за перемогу й способів оцінки досягнення.

Змагальний метод використовується для рішення педагогічних завдань: виховання фізичних, вольових й моральних якостей, удосконалення вмінь, навичок, формування здібності раціонально використовувати їх в ускладнених умовах.


7. МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ.


Методичний прийом – це спосіб практичної реалізації методу особистістю, що навчає в конкретних умовах.

Розрізняють методичні прийоми:

1. Підвідні вправи – це такі вправи, у яких структура подібна зі структурою основної вправи.

Підвідні вправи повинні бути більш легкими, ніж основна вправа, але іноді доцільно вивчати основну вправу через більш складну підвідну вправу. При цьому використовують принцип від легкого до складного, поступово ускладнюючи вправу.

2. Підготовчі вправи – сприяють рішенню завдання з фізичної, технічної й морально-вольової підготовки гімнастів.

Їх поділяють на дві групи вправ:

- вправи для рішення загальних рухових завдань;

- вправи для рішення часткових рухових завдань.

Тренери використовують певну кількість спеціальних вправ, які мають підготовчий характер, основу структурних груп вправ й сприяють рішенню завдань загальної фізичної підготовки.

3. Допомога – безпосередня участь того, хто страхує в полегшені виконання вправи.

Головне завдання – створити умови для швидкого оволодіння технікою вправи, що вивчається. Неможна усю роботу виконувати за гімнаста. По мірі оволодіння ним вправи, допомога зменшується до повного зникнення.

Розрізняють форми допомоги:

- проводка – допомога від початку до самого кінця вправи;

- підштовхування – короткочасна допомога гімнасту в певному положенні;

- підтримка – фіксація тіла гімнаста в певному положенні.

4. Прийоми полегшення:

- ручні й підвісні пояси-лонжі;

- поролонові ями й мати;

- тренажери, батут;

- індивідуальна й групова страховка.

5. Прийоми ускладнення:

- поступове збільшення з’єднань вправ;

- ускладнення зв'язок вправ;

- використання варіативних з’єднань й комбінацій;

- виконання в тренуванні вправ на оцінку;

- виконання вправ в стані стомлення;

- неодноразове виконання підряд вправ, зв'язок, комбінацій;

- виконання вправ без розминки;

- виступ в несприятливих умовах (незвичні прилади, інше чергування видів багатоборства тощо);

- виступ при наявності факторів, що збивають (шуми, зміна ритму в підході тощо);

- виступ по сценарію змагання.


8. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ЮНИХ ГІМНАСТІВ.


Проблема початкової підготовки, ранньої спеціалізації гім­настів до цього часу ще не розв'язана. Тому останнім часом вона стала предметом дискусій і глибокого дослідження практиками, ученими — педагогами, фізіологами, психологами, лікарями.

Узагальнення досвіду спеціалістів гімнастики і результати на­укових досліджень дали змогу професорові А. М. Шлеміну ви­значити три етапи підготовки юних гімнастів. Суть їх полягає в масовому охопленні учнів і виявленні їх нахилів на першому етапі навчання (7—8 років для дівчаток і 8—9 років для хлопчиків); розвиток здібностей і сприяння біологічному дозріванню (10— 12 років) — на другому; оволодіння майстерністю гімнастичних вправ (14—17 років)—на третьому етапі. Така багаторічна система підготовки гімнастів побудована на закономірностях і осо­бливостях фізичного, фізіологічного і психологічного розвитку дітей. Відомо, що період росту протікає не рівномірно, а стрибко­подібно.

Завдання першого етапу зводяться до зміцнення здоров'я, гармонійного розвитку організму, формування правильної постави, виявлення нахилів, природних здібностей до гімнастики, сприяння всебічного розвитку рухового апарата. Для розв'язання цих завдань треба створити якнайсприятливіші умови, правильні, на­уково обґрунтовані режими навчання і тренувань. Успішна почат­кова підготовка здійснюється при плануванні 2—3-х занять на тиждень по 2 год. кожне. Основними засобами занять переважно повинні бути ходьба, біг, лазіння по гімнастичній стінці, по канату, подолання перешкод, акробатичні вправи (напівшпагати, шпагати, містки, перекиди, перевороти, вправи з хореографії). Можна та­кож використовувати вправи на гімнастичних приладах, маючи на увазі не вузьку спеціалізацію, а загальний фізичний розвиток дітей, але уникати вправ у чистому упорі (більше використовува­ти вправи в мішаних висах і упорах). Заняття мають бути ігрового характеру.

З перших занять слід виховувати в учнів старанне ставлення до тренувань, любов до гімнастики, звичку додержувати певного режиму. Від цього значною мірою залежать спортивні успіхи юних гімнастів.

Часто тренери не додержують цих вимог початкової підготовки і «натаскують» учнів на розряд, не створюючи доброї бази у фі­зичній і технічній підготовці, яка б дала змогу юному гімнасту в майбутньому досягти високої спортивної майстерності. Бувають випадки, коли здібні гімнасти, не набувши потрібного рухового запасу в період початкової підготовки, не оволодівши певною «школою» рухів, так і залишаються другорядними спортсменами.

На другому етапі підготовки стоять ширші завдання щодо розвитку функціональних можливостей, сили, гнучкості, стрибучо­сті, координації рухів. Тепер потрібна серйозна хореографічна й акробатична підготовка. У цей період юні гімнасти оволодівають основами техніки гімнастичних вправ. Кількість тренувальних занять збільшується до 4—5 на тиждень. Тривалість занять стано­вить 2,5—3 год. Питома вага загальної фізичної підготовки змен­шується. Набагато більше уваги звертають на спеціальну підготов­ку, значне місце в заняттях займають спеціальні вправи. На цьому етапі головним завданням є навчити гімнастів різноманітних структурних груп, дати їм великий руховий запас, створити «шко­лу» рухів, на базі яких вони змогли б успішно оволодіти згодом складнішими гімнастичними вправами і досягти високої спортив­ної майстерності.

Слід постійно розвивати творче ставлення учнів до вдоскона­лення, допомагати знайти свій стиль, розкрити характерні при­родні рухові особливості та здібності і всіляко їх розвивати. Орга­нізм дітей цього віку ще не пристосований до тривалого фізичного напруження, тому його треба уникати в заняттях. У цей період успішно розвиваються такі якості, як швидкість, спритність і гнуч­кість. Кінець цього етапу збігається з початком статевого дозрі­вання дівчат. Тому під час занять з дівчатами треба бути особли­во обережним у доборі засобів і методики навчання та тренування. Треба якнайкраще додержуватись принципу індивідуального підходу. Правильне визначення завдань на цей період і вибір засобів їх реалізації безпосередньо залежить від того, як тренер знає своїх учнів.

Третій етап підготовки гімнастів характеризується дальшим розвитком і вдосконаленням функціональних можливостей, оволо­дінням більшим обсягом складних рухових структур, обов'язковою і довільною програмою, участю в змаганнях різних масштабів. Кількість занять на тиждень збільшується до 5—6 раз, а трива­лість— до 3—3,5 год. Збірні колективи, які складаються з підго­товлених і здібних спортсменів, тренуються тепер по 2 рази на день. Тривалість кожного заняття залежно від завдань — від 1,5 до 3,5 год. Хоч у цьому віці (14—17 років) ріст і розвиток організ­му ще не припиняються, проте він набуває нових особливостей, які дають змогу витримувати велике тренувальне навантаження. Практика показала, що дівчатка 13—14 років і юнаки 16—18 ро­ків досягають високої майстерності в спортивній гімнастиці, стають призерами на світових змаганнях (Л. Петрик, Н. Кучинська, Л. Бурда, Л. Турищева, Н. Дронова, О. Корбут, М. Воронін та ін.). Останніми роками спостерігається тенденція до збільшення тренувальних навантажень при роботі з дітьми 12—13 років. Але це треба робити дуже обережно під постійним лікарським кон­тролем.

Підлітковий вік характеризується великими індивідуальними особливостями, які треба враховувати на тренувальних заняттях, щоб добитися якнайкращого ефекту.

З 16-річного віку, коли природний розвиток сили досягає до­статньо високого рівня, можна збільшити інтенсивність тренувань, але з урахуванням індивідуальних особливостей.


9. ЗМІСТ ТРЕНУВАННЯ.


У поняття змісту тренування входять усі аспекти навчально-виховної і тренувальної роботи з спортсменами, за допомогою яких можна розв'язувати численні завдання, що стоять перед педагогом і його учнями. У теорії і практиці радянського спорту визначають такі сторони підготовки спортсмена: фізичну, технічну, тактичну, морально-вольову і теоретичну. Вони і становлять основний зміст тренування. Усі ці сторони підготовки тісно пов'язані між собою і в своїй єдності забезпечують досягнення високої спортивної майстерності при систематичному і планомірному використанні належних засобів і методів тренування.




9.1. ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА.


Фізична підготовка — це процес зміцнення здоров'я, забезпе­чення всебічного фізичного розвитку і виховання рухових якостей: сили, швидкості, спритності, витривалості і гнучкості. Ці якості потрібні для формування і вдосконалення рухових навичок. Чим складніші рухові навички, тим більші вимоги ставлять до розвит­ку сили, спритності, гнучкості та інших якостей.

Особливістю гімнастики є наявність великої кількості різно­манітних вправ на різних видах гімнастичного багатоборства. Одні вправи потребують сили, другі — спритності, треті — гнучко­сті і т. д. Отже, гімнаст повинен мати високий рівень розвитку всіх якостей.

Сила – це здатність напруженням м’яз подолати механічні й біомеханічні сили, що протидіють руху, протистояти їм, забезпечуючи рух.

Сила характеризується ступенем напруження, якого можуть досягти м'язи. Тому розрізняють наступні режими роботи м'язів:

- статичний (ізомет­ричний) – напруження м’язів без зміни їх довжини;

- подолаючий (міометричний) – напруження м’язів при зменшені їх довжини;

- уступаючий (поліометричний) – напруження мязів при збільшенні їх довжини.

Ізометричний режим під час виконання гімнастичних вправ проявляється в статичних (хрест, горизонтальні виси й упори) і динамічних (підйоми, махи, оберти, зіско­ки та ін.) вправах.

У процесі тренування слід розвивати силу для статичних і динамічних вправ. Розвиток сили, яка є специфічною для гімнастів, здійснюється з урахуванням силових здібностей, які поділяються на:

- власно-силові – напруження м’язів за рахунок використання обтяження або вправ з опором;

- швидкісно-силові – напруження м’язів за короткий час виконання вправи;

- силова витривалість – це здатність протистояти стомленню, що виникає внаслідок тривалого напруження м’язів.

До власно-силових вправ належать такі, в яких максимальна сила виявляється за рахунок маси, що підні­мається (вправи із штангою, гирями, гумовими амортизаторами піднімання власного тіла — підтягування, віджимання та ін.). При цьому звичайно користуються опором, що становить близько 80% максимального зусилля.

До швидкісно-силових належать вправи, в яких максимальної сили досягають за рахунок швидкості переміщення маси, тобто швидкості скорочення м'язів. Така сила успішно розвивається за допомогою вправ з невеликим опором, але з швидким «вибухо­вим» скороченням м'язів (вправи типу виштовхування неважких предметів, біг на короткі дистанції, стрибки та ін.).

Під час виконання фізичних вправ кількість м’язів, що задіються в роботі різна, тому силові вправи по кількості включення м’язів поділяються на:

- локальні – задіється 1/3 всіх м’язів;

- регіональні – задіється 2/3 всіх м’язів;

- тотальні – задіються всі м’язи.

Існує наступна класифікація силових вправ по особливостям обтяження:

1. Вправи з зовнішнім обтяженням:

а) строго дозовані – із спеціальними обладнанням (штанги, гантелі, гирі тощо);

б) не строго дозовані – протидія партнера, камені, гумова резина тощо.

2. Вправи з само обтяженням:

а) вагою власного тіла;

б) вправи з само опором.

Для розвитку сили використовують наступні методи:

1. Метод максимальних зусиль.

2. Метод повторних зусиль.

Швидкість – це здатність здійснювати рухи за короткий проміжок часу.

Швидкість у гімнаста виявляється під час виконання вправ, які потребують швидкого скорочення м'язів. До них належить велика кількість гімнастичних вправ у всіх видах багатоборства (опорні стрибки, акробатичні стрибки, підйоми, зіскоки та ін.).

Реалізується швидкість за рахунок швидкої зміни процесів напруження і розслаблення, процесів скорочення і розтягування м'язів. При цьому слід пам'ятати, що одна група м'язів, яка здійснює роботу, напружується, а друга — її антагоністи — має бути максимально розслабленою. Зважаючи на те, що гімнастові доводиться виявляти швидкісні якості під час переміщення маси свого тіла (а це потребує значної сили), швидкість найкраще роз­вивати за допомогою швидкісно-силових вправ, про які ми говорили вище. Інакше кажучи, сила і швидкість мають розвивати­ся паралельно.

Розрізняють наступні види швидкості:

- власно швидкісні здібності – максимальна швидкість руху, що здійснюється вільною кінцівкою;

- швидкісно силові здібності – при збільшені зовнішнього опору швидкість руху пропорціонально залежить від силових здібностей.

Для розвитку швидкості використовують наступні засоби:

а) вправи із однаковою структурою (використовувати на початку заняття, в перший та другий день тижня);

б) швидкісно силові вправи з малими та середніми обтяженнями;

в) вправи на тренажері блочного пристрою – швидкість поступово збільшується.

Для розвитку швидкості використовують наступні методики:

1. Максимальна частота рухів для власно швидкісних вправ.

2. Тривалість вправи та кількість її повторення надається так, щоб уникнути падіння заданої швидкості.

3. Інтервали відпочинку при повторенях вправ та їх чергуванні визначають таким чином, щоб відновити працездатність до вихідного рівня або вище нього.

Спритність – це здатність координувати свої рухи, якнайраціональніше використовувати свої рухові якості і закони біомеха­ніки для розв'язання поставленого завдання. Під спритністю розуміють також здатність швидко орієнтуватися в будь-яких об­ставинах.

Відомо, що гімнастичні вправи переважно не природні, а штуч­ні, з якими людині в звичайному житті зустрічатися не доводить­ся, а тому оволодіння ними потребує добре розвинутої спритності. Найкращим засобом виховання спритності є самі гімнастичні вправи. Тому гімнастичними вправами широко користуються пред­ставники майже всіх видів спорту для виховання спритності. Але це зовсім не виключає можливості і потреби користуватися інши­ми вправами, не гімнастичного характеру. До них належать: стрибки на батуті, стрибки у воду, фігурне катання, різноманітні рухливі і спортивні ігри.

Виховання спритності пов'язане з розвитком уміння орієнту­ватись у просторі, точно диференціювати параметри часу і про­стору. Слід пам'ятати, що спритність успішно виховується в дітей наймолодшого віку. Тому з перших кроків занять гімнастикою на виховання спритності слід звернути особливу увагу.

Зовнішніми показниками спритності є:

- час, що був витрачений на засвоєння нового руху;

- ступень координаційної складності руху;

- точність руху.

Однією із здатностей координувати свої рухи є вміння втримувати рівновагу на одній нозі або на одній руці.

Рівновага – це здатність забезпечувати стійкість положення тіла у просторі в статичному положенні й його балансування під час переміщення.

Розрізняють наступні види рівноваги:

1. Статична рівновага досягається за рахунок:

а) тонічного напруження м’язів – постійне надмірне тетанічне напруження м’язів;

б) координаційне напруження м’язів – виражається в скованості, закріпаченості, в зайвій активності м’язових скорочень, в зайвому включенні м’язових груп, неповний й повільний перехід у фазу розслаблення.

2. Динамічна рівновага – постійні корректировочні рухи.

Для розвитку спритності використовують наступні засоби:

1. Нові складні вправи на всіх видах гімнастичного багатоборства.

2. Комбінації вправ різної складності.

3. Спортивні й рухливі ігри.

Для розвитку спритності використовують наступні методики:

1. Систематичне поповнення рухового багажу новими координаційними рухами.

2. Привнесення фактору незвичайності при виконанні звичайних рухів:

а) виконання звичайних рухів в незвичайних сполученнях;

б) зміна зовнішніх умов, що спонукає варіювати звичайні форми координації руху;

в) зміна способу виконання руху.

Витривалість – це здатність протистояти стомленню, що розвивається в процесі багаторазового виконання вправ послідовно на всіх видах гімнастичного багатоборства.

Чим витривалішим буде гімнаст, тим довший час він зможе виконувати роботу на високому спортивному рівні. Змагання з гімнастики, як правило, тривають 2—3 год. Буває так, що на початку змагань гімнаст демонструє високу майстерність, а під кінець якість ви­конання різко знижується. Це свідчить про те, що гімнаст стомився, що в нього не вистачило витривалості. Витривалість по­трібна не лише на змаганнях, а й на тренуванні. Провідні спорт­смени тренуються щодня по 3—4 год., а інколи й двічі на день. У процесі тренування їм доводиться виконувати багато складних вправ з усіх видів багатоборства. Як правило, тренувальні на­вантаження в кілька разів перевищують навантаження гімнастів на змаганнях. Витривалість спортсмена зумовлюється як підви­щенням функціональних можливостей, так і більш тонкою коорди­нацією рухів, високою узгодженістю діяльності всіх органів і си­стем організму.

У теорії і практиці спорту виділяють два види витривалості:

1. Загальну витривалість – характеризується здатністю тривалий час виконувати роботу помірної потужності, як правило, циклічного характеру (ходьба, біг, пересування на лижах, рухливі і спортивні ігри тощо).

2. Спеціальну витривалість – проявляється під час виконання вправ на гімнастичних приладах, акробатичних вправ, вільних вправ тощо. Це вправи ациклічного характеру, які потребують певного рівня сили, спритності та інших якостей. Таким чином, спеціальна ви­тривалість гімнаста, так би мовити, є комплексною якістю, яка забезпечує високий рівень працездатності.

а) емоціональна витривалість (рисковані й складні вправи);

б) координаційно-рухлива витривалість (органи почуттів);

в) силова витривалість (локальна й регіональна).

Спеціальна витривалість найкраще розвивається за допомогою власне гімнастичних вправ, багаторазового виконання окремих вправ (кола на коні з ручками, підйоми силою і махом на кільцях, стойки на руках на брусах, згинання і розгинання рук махом назад і вперед в упорі на брусах та ін.), виконання повних комбінацій обов'язкової або довільної програми.

До засобів розвитку витривалості належать:

- вправи гімнастичного багатоборства, з’єднання вправ, комбінації;

- обтяження у 2-5% від маси тіла гімнаста, а на при кінці тренувального заняття до 10-20% від ваги тіла;

- вправи для розвитку дихання.

Для розвитку витривалості використовують наступні методики:

1. Багаторазове повторення цілих комбінацій з використанням звичайних та укорочених інтервалів відпочинку.

2. Виконання більш тривалих, ніж змагальні, комбінацій.

3. Багаторазове виконання до відмови окремих добре засвоєних й відносно не складних по техніці вправ.

4. Виконання комбінацій й елементів в утруднених умовах (обмеження й затримка дихання, обтяження, підвищення температури в залі тощо).

5. Колове тренування з використанням різноманітних вправ, багаторазовим виконанням й з високою інтенсивністю.

Слід пам'ятати, що над вихованням витривалості в юних гімнастів треба працювати дуже обережно, обмежуючи навантаження.

Гнучкість – це рухливість елементів хребетного стовпа, що оточений м’язово–зв'язковим апаратом тулубу.

Рухливість в суглобах – це здатність виконувати суглобні рухи з певною амплітудою.

Гнучкість залежить від стану зв'язкового і м'язового апарата, а також від анатомічної бу­дови суглобів. Практично гнучкість проявляється за рахунок дов­жини й еластичності м'язів, а також скорочуючої дії м'язів, які виконують вправу, і розслаблення м'язів-антагоністів. Чим більше розслаблені м'язи-антагоністи, тим менший опір вони чинять, тим більшої гнучкості може досягти гімнаст. Отже, збільшується гнуч­кість за допомогою паралельного розвитку сили одних м'язів і здатності до розслаблення інших. Найкраще вона розвивається в юних гімнастів наймолодшого віку.

Засобом розвитку гнучкості є вправи в розтягуванні – це коли м’язи й зв’язки розтягуються до можливого максимуму, що не призводить до пошкодження.

Вправи в розтягуванні бувають:

а) активні – за рахунок м’язових зусиль самих гімнастів;

б) пасивні – під впливом зовнішнього обтяження або партнера;

в) активно-пасивні – пружинні рухи в шпагаті або в іншій вправі.

Працюючи з юними гімнастами, слід звернути особливу увагу на розвиток саме гнучкості. При цьому слід твердо додержуватись методичних правил — поступовості і послідовності. Даючи юним гімнастам вправи для розвитку гнучкості, слід добре готувати м'язово-зв'яз­ковий апарат. Виконанню вправ має передувати всебічна розминка. Паралельно з розвитком гнучкості слід розвивати силу відповідних груп м'язів. Найкраще виконувати вправи на гнучкість наприкінці занять. Широко використовують також вправи, виконувані за до­помогою партнера.

Для розвитку гнучкості використовують наступні методики:

1. Використання факторів спеціальної розминки й розігрівання м’язів.

2. Серійне та поступове посилення імпульсів, що розтягують.

3. Метод повторних зусиль з максимальним напруженням – активна гнучкість.

4. Виконання вправ для розвитку гнучкості після силових й змішаних вправ на фоні стомлення – пасивна гнучкість.

Розрізняють наступні режими, що впливають на гнучкість:

- розвиваючий режим;

- підтримуючий.

9.2. ТЕХНІЧНА ПІДГОТОВКА.


Технічна підготовка відіграє надзвичайно велику роль у досяг­ненні високої спортивної майстерності. Адже критерієм для оцінки майстерності гімнаста є його вміння тонко володіти координацією складних гімнастичних вправ, виконувати їх вільно, красиво, з широкою амплітудою. Складність технічної підготовки полягає в тому, що гімнасту доводиться оволодівати не однією, а дуже вели­кою кількістю найрізноманітніших вправ різної трудності, різної рухової структури.

Отже, технічна підготовка гімнаста — це склад­ний, тривалий, а точніше, безперервний процес, який починається на етапі початкової підготовки і не припиняється протягом усього спортивного життя, під час якого гімнаст оволодіває програмними руховими навичками й необхідними фізичними якостями.

Даному визначенню відповідають два основних завдання технічної підготовки:

1. Оволодіння колом різноманітних по складності рухових навичок.

2. Закріплення й удосконалення раніше набутих рухових навичок.

Змістом технічної підготовки є:

1. Елементи початкової «школи» рухів:

а) важливі робочі положення тіла гімнаста на приладі;

б) елементи гімнастичного стилю (відтягнуті носки ніг, постава тощо);

в) елементи пластики рухів;

г) набуття гнучкості, координації рухів, сил тощо.

2. Базові рухи.

а) утримання раціональної робочої постави в умовах виконання складної координованої вправи;

б) володіння технікою силових переміщень й фіксацій тіла під час переходу до статичних силових положень й положень з рівноваги;

в) вміння зберігати статичну стійкість, балансування в складних положеннях з рівноваги;

г) володіння технікою кидкових рухів у висах й в упорах;

д) володіння основними відштовхувань ногами й руками;

е) володіння безопорними обертаннями різної складності, включаючи навичку орієнтації в просторі;

є) володіння навичкою безопорного повороту, а також поворотами від опори;

ж) володіння приземленням й технікою відновлення рівноваги в стрибках й зіскоках.

3. Профілюючі елементи, що являються структурним центром цілого сімейства вправ, що мають родинний зв'язок.

4. Службові елементи – це самостійні рухи, без яких неможлива компоновка комбінацій й високоякісне виконання більш складних вправ:

а) зв’язуючи рухи;

б) розгінні елементи.

5. Класифікаційні елементи й з’єднання – необхідний мінімум вправ, яким повинен володіти кожний гімнаст в даний момент, щоб справитися з обов’язковими й довільними вправами свого розряду.

6. Технічне удосконалення рухів гімнаста:

а) виразні деталі техніки рухів, його стиль;

б) амплітуда маху на опорі;

в) ритм рухів й з’єднань;

г) висота вильоту над приладом або дальність приземлення;

д) стабільність рухів, точність попадання в кінцеве положення;

е) надійність виконання рухів при багаторазових повтореннях, при зміні зв'язок.

Методика технічної підготовки.

Так як технічна підготовка є невід’ємною частиною навчально-тренувального процесу, то всі відомі методи впливу на гімнастів, що призводять до формування рухової навички, всі методи навчання й удосконалення повинні розглядатися й як методи технічної підготовки.

Різновиди технічної підготовки:

1. Хореографічна підготовка здійснюється засобами художньої гімнастики, класичного й народного танцю.

Сприяє становленню: постави, гарних жестів, рухливості в суглобах, вивертанню стоп тощо.

Розвиває: почуття ритму, музичність, виразність, емоційність.

Хореографічна підготовка насамперед спрямована на засвоєння елементів «школи» рухів.

2. Стрибкова підготовка застосовується в основному в акробатиці й в опорних стрибках.

Використовуються вправи на набуття й удосконалення навички з дій поштовху ногами, руками. Дає позитивне перенесення навичок на інші види гімнастичного багатоборства.

3. Обертальна підготовка розширює функціональні можливості гімнасти при виконанні складних обертів в польоті, а також становлення навички при виконанні рухів з поворотами.

Ефективним засобом є батут у комплексі з поролоновою ямою.

Безперечно, технічна підготовка не обмежується високою куль­турою виконання простих вправ. До свого активу гімнаст має включити велику кількість вправ на всіх видах гімнастичного багатоборства. Оволодіння технікою вправ на гімнастичних прила­дах починається з простих, так би мовити, класичних вправ, що становлять основу практичного матеріалу того чи іншого виду гімнастичного багатоборства. Опрацювавши ці базові елементи, пе­реходять до складніших і поступово підходять до найскладніших вправ. Для оволодіння високою технічною майстерністю під час виконання складних вправ вже не досить одного старання. Спор­тивна гімнастика досягла такого рівня розвитку, що основу ста­новлять дуже складні і надскладні вправи, для оволодіння якими гімнаст повинен добре розуміти сучасну техніку їх виконання, структурну основу вправи, тонко відчувати і свідомо керувати па­раметрами простору і часу, не кажучи вже про те, що він повинен мати відмінну фізичну підготовленість.

Помилки в техніці виконання гімнастичних вправ, як правило, зумовлюються або нерозумінням структури вправи, або недостатнім розвитком якоїсь рухової якості (сили, гнучкості, спритності). Якщо виявляються ті чи інші помилки в техніці виконання вправ, треба негайно з'ясувати причини і усунути їх. Технічна підготов­ка здійснюється систематично на кожному занятті, головним чи­ном в основній частині заняття (уроку). Особливого значення на­буває вона в передзмагальному і змагальному періодах.


9.3. ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА.