Удк 347(477)(075. 8) Ббк 67

Вид материала

Документы

Содержание Припинення дії, що порушує право У майновій та особистій сферах до порушення права Присудження до виконання обов'язку в натурі Зміна правовідношення Припинення правовідношення Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність Стягнення неустойки Різниця між поняттями Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність Залагодження шкоди

Подобный материал:

• Удк 347. 73 (075. 8) Ббк 67. 402, 1119.89kb.
• Методическое пособие Москва ● 2010 удк 347. 962 + 347. 152 Ббк 67. 721 + 67. 400., 1105.61kb.
• Мельник Олег Володимирович удк 347. 962. 2: 351. 87(477) проблеми прокурорського нагляду, 1155.05kb.
• Методические рекомендации Издание второе, дополненное и переработанное Тверь 2008 удк, 458.58kb.
• Удк 070(075. 8) Ббк 76. 01я73, 5789.66kb.
• Удк 339. 9(470)(075. 8) Ббк, 7329.81kb.
• Методические рекомендации Москва ● 2010 удк 347. 962: 342. 7 Ббк 67. 721-91: 67. 400., 952.68kb.
• Москва 2011 ббк 63. 3 (2)я 7 к 90 удк 947 (075) История России, 110.08kb.
• Учебное пособие Ярославль-2007 удк 339. 13(075. 8) Ббк, 3230.47kb.
• Сборник статей Часть II москва  2011 удк 347. 963+342. 7 Ббк 67. 721-91+67. 400., 1903.81kb.

§ 5. Короткий аналіз способів захисту

Визнання права Вимога про визнання права подається для

підтвердження його реального існування.

Приводом для цього може бути втрата документа, який засвідчує це право, невизнання його іншими особами або загроза такого не­визнання в майбутньому. Так, у разі невизнання чоловіком само­стійного права дружини на житло суд за позовом останньої визнає за нею це право, яке фактично існує у неї уже багато років. Та ж дружина може подати до суду заяву про визнання її права спільної сумісної власності на певне майно, яке чоловік вважає своїм.

Як справедливо зауважував професор В. М. Гордон, рішення суду про визнання права нічого нового не встановлює, а лише вно­сить твердість в існуючі юридичні відносини, підтверджує наяв­ність права з такою силою, щоб подальший судовий спір був не­можливим.' Таку точку зору поділяв і професор Є. Г. Пушкар.²

Конструкція «визнання права» застосовується судами і до ви­падків, коли особа добивається встановлення бажаного для неї правовідношення. Такими випадками є позови про визнання права авторства (співавторства).³

Право є основним, але не єдиним об'єктом визнання. Цивільний процесуальний кодекс передбачає встановлення (точніше було б,— «визнання») фактів, що мають юридичне значення, а Сімейний ко­декс - визнання батьківства та материнства.

\ Гордон В. М. Иски о признаний.- Ярославль. 1906.- С. 26.

" Пушкар Е. Г. Конституционное право на судебную защиту.- Л., 1982.-

^J Ромовська 3. В. Визнання як спосіб захисту права авторства (співав­торства) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. Вип 2. 1971.-С. 85-89.

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

Визнання правочину Оскільки правочином вважається дія, то
недійсним визнання правочину недійсним означає її

незаконність.

Потреба виділення визнання правочину недійсним в окремий спо­сіб захисту була піддана сумніву: «визнання правочину недійсним є підставою для припинення правовідносин». Проте опонент ви­пустив з поля зору дуже важливе загальнотеоретичне положення, за яким припиняються лише ті правовідносини, котрі виникли законно. Те, що виникло незаконно, тобто квазіправовідносини, не припиняються, а анулюються.

Припинення дії, що порушує право

К. на своїй земельній ділянці спорудив каналізаційну систему, в результаті використання якої вода у колодязі сусіда Л. стала непридатною для споживання.

Інтереси Л. будуть захищені, якщо суд заборонить К. користу­ватися каналізаційною системою до відповідної її перебудови.

Р. розпочав будівництво споруди господарського призна­чення на межі своєї земельної ділянки, шо загрожувало інте­ресам Ф.

Останній звернувся до суду з позовом, у якому вимагав заборо­нити Р. подальше проведення будівництва.

Вимогу про припинення протиправної дії може заявити особа, яка володіє авторським або суміжним правом.

Відновлення Протиправна поведінка може викликати

становища, що існувало ^зміни У майновій та особистій сферах до порушення права ^{життя особи:}. пошкодження автомобіля

чи іншої речі, затоплення земельної ді­лянки внаслідок відведення сусідом стічних вод зі своєї ділянки, приниження ділової репутації через поширення неправдивих ві­домостей.

У цих ситуаціях особа, що вчинила протиправну поведінку, може бути примушена судом до відновлення того стану, який існу­вав до правопорушення.

Про цей спосіб захисту йде фактично мова у разі задоволення негаторної вимоги: особу, яка збудувала, наприклад, сміттєсховище


496

4Q7

Українське цивільне право

неподалік сусіднього будинку, суд зобов'язує знести його. За стат­тею 277 ЦК України, особа, яка поширила про іншого неправдиві ганебні відомості, може бути зобов'язана судом до їх спростуван­ня з метою відновлення честі особи, її ділової репутації.

За рішенням суду присуджується до при­мусового виконання обов'язок, котрий особа не виконала добровільно. Насампе­ред, мова йде про присудження до вико­нання обов'язку за договором: обов'язку повернути позику, випла­тити страхове відшкодування, оплатити виконану роботу, повер­нути майно, яке було предметом оренди, тощо. За статтею 620 ЦК України, у разі невиконання обов'язку щодо передачі речі, яка ви­значена індивідуальними ознаками, кредитор має право вимагати витребування цієї речі у боржника і передання її йому.

До виконання може бути присуджений і обов'язок, який виник у особи безпосередньо із закону: повернути власникові загублену ним річ, повернути довірителеві довіреність після скасування до­ручення, передати у власність держави скарб, що є пам'яткою іс­торії та культури.

Присудження до виконання обов'язку в натурі не завжди є мо­жливим. Обов'язок, який тісно пов'язаний з собою, може бути ви­конаний лише добровільно. Так, не можна примусити підрядника побудувати певний об'єкт, про що було домовлено у договорі, або письменника - написати твір відповідно до договору літературно­го замовлення, чи примусити набувача до реального виконання своїх обов'язків за договором довічного утримання.

Зміна правовідношення ^Зміна правовідношення може відбутися

шляхом заміни суб'єкта, зміни предмета зобов'язання, а також змісту прав та обов'язків.

Так, за позовом повнолітнього члена сім'ї наймача квартири у дер­жавному житловому фонді суд може зобов'язати наймодавця до укла­дення з ним окремого договору найму на частину квартири. За вимо­гою покупця суд може знизити ціну, якщо були виявлені недоліки речі. А за вимогою підрядника суд може змінити термін виконання роботи, якщо це обумовлено обставинами, за які він не відповідає.

Припинення правовідношення як спосіб захисту відбувається, насамперед у разі

ти договіп пппіии Р^03ІР^ванн* Договору. Суд може розірва-

нує своїхобок''У^тР^имання через те, що набувач не вико-
оскільки 1 ^{33 ДОГОВО}Р°^М' ™ Розірвати договір підряду,

оскільки підрядник не виконує вказівок замовника Житлові

498

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

правовідносини припиняться, якщо суд, через тривалу від­сутність без поважної причини наймача, визнає його таким, що втратив право на помешкання.

Стягнення неустойки Слово «неустойка» старослов'янського
(штрафу, пені) походження. Той, хто не «встояв» перед

спокусою порушити чуже право, карався

певною грошовою сумою, і ця кара називалася неустойкою. Слово «штраф» німецького походження (strafe - покарання у виді грошо­вого стягнення), «пеня» - латинського (роепа - покарання), але обидва мають одне і те ж значення: покарання.

У законодавстві перших років радянської влади поняття «не­устойка», «штраф» та «пеня» трактувалися як самостійні види санкцій. В Цивільному кодексі 1963 р. вони були об'єднані, і з того часу штраф та пеня почали вважатися різновидністю не­устойки.

У статті 549 ЦК України збережено співвідношення цих по­нять, водночас започатковано новий підхід до правової суті не­устойки як окремого поняття: нею може бути не лише грошова сума, а й інше майно. У ній чітко визначені особливості штрафу та пені. Ними можуть бути лише грошові суми. Штраф нарахову­ється одноразово у відсотках від суми невиконаного обов'яз­ку. Пеня ж нараховується у відсотках за кожен день прострочен­ня і має вузьку сферу застосування - невиконання грошових зобов'язань.

Якщо у договорі про надання кредиту вжито термін «пеня», ви­значено її розмір, але не зазначено, що вона стягуватиметься за кожен день прострочення, таке упущення не має принципового значення, оскільки термін «пеня» говорить сам за себе.

У Господарському кодексі України - все інакше. Стаття 230 ГК «Штрафні санкції» узаконила побутову лексику, якою, що­правда, часто некритично послуговувалися й деякі науковці та окремі судді, що розглядали господарські спори. В результаті ви­йшло, що «штрафні санкції - це господарські санкції у вигляді грошової суми, які зобов'язаний сплатити учасник господарських відносин».

«Сплата санкцій» - термін юридично невиважений.

«Штрафні санкції», за статтею 230 ГК, можуть виражатися ли­ше у грошовій сумі. Оскільки видами штрафних санкцій названо неустойку, штраф та пеню, це означає, що термін «неустойка» із особливого поняття (різновидами якої, за статтею 549 ЦК, є штраф і пеня) перетворено на окреме.

Відшкодування У правовій літературі поширена думка, за

збитків якою збитки є грошовою оцінкою тієї

та інші способи шкоди, яка завдана одній особі неправо-

відшкодування мірними діями іншої.

майнової шкоди За іншою точкою зору, збитки - це са-

мостійне поняття, яке слід відрізняти від

«шкоди», яка може бути майновою і немайновою (особистою), причому шкода може бути завдана і ще неіснуючим благам'.

За статтею 203 ЦК 1963 p., боржник зобов'язувався відшкоду­вати збитки, завдані ним у разі невиконання або неналежного ви­конання зобов'язань. Ці збитки могли проявитися у витратах, зроблених кредитором, у втраті або пошкодженні його майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, як­би зобов'язання було виконане боржником.

За статтею 440 ЦК 1963 p., підлягала відшкодуванню шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації.

Якщо шкода була заподіяна майну фізичної чи юридичної осо­би не у зв'язку з невиконанням договору, то в цій ситуації вона також може полягати або у знищенні майна, або у його пошко­дженні, або у певних витратах на ремонт, а також у неодержаних доходах, які особа могла б, наприклад, мати від передачі цього майна в оренду.

Як справедливо зазначав професор Г. К. Матвєєв, шкода, за­подіяна особі громадянина, може полягати у витратах на ліку­вання, посилене харчування, протезування, сторонній догляд. Каліцтво може спричинити втрату працездатності, а це, в свою чергу, викличе зменшення заробітку. Тобто, у цій ситуації можна було б говорити про неодержані доходи, які особа мала би, якщо б не була вчинена проти неї протиправна поведінка заподіювачем шкоди.²

Якщо ця шкода заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, то в цій ситуації вона може також полягати у знищенні цього май­на, у його пошкодженні, у певних витратах на ремонт, а також у неодержаних доходах.

Українська мова не розмежовує поняття «збитки» та «шко­да». Збитки пояснюються через шкоду, а шкода - через збит-

¹ Цивільне право України. Ч. І. За ред. Азімова Ч. Н., Приступи С. Н.
та Ігнатеика В. М- X., 2000- С. 339.

² Матвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности.
М., 1970-С. 49-51.

500

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

ки¹. Отже, і збитки, і шкода як правові поняття тотожні за

змістом².

У повсякденному вжитку термін «шкода» може використовува­тися до наслідків різноманітних дій та явищ, які не можна вважати ні протиправними, ні такими, що викликають потребу та мож­ливість правового захисту (шкода від провалу на іспитах, шкода від неможливості народити дитину, шкода від власної необачності).

Різниця між поняттями «збитки» і «шкода» полягає у сфері їх застосування.

Законодавча традиція розмежовує їх залежно від сфери виник­нення негативних майнових наслідків. Якщо вони виникли через невиконання договору, то вживається слово «збитки». Якщо ж сталися вони не у зв'язку з договором (ушкодження здоров'я, за­подіяння смерті, пошкодження чи знищення майна), то вживається слово «шкода». Але зміст їх - однаковий.

За цивільним законодавстом, / збитки, і шкода - це грошовий вираз негативних майнових наслідків, які виникли внаслідок неви­конання юридичного обов'язку.

У Цивільному кодексі 1963 р. відшкодуванню збитків була присвячена стаття 203, яка містилася у розділі III «Зобов'язальне право».

У Цивільному кодексі України спеціальна стаття, присвячена відшкодуванню збитків, міститься у Книзі першій «Загальні поло­ження». І це було зроблено для підкреслення того, що відшкоду­вання збитків є загальним способом реагування на порушення будь-якого цивільного права.

У частині 1 статті 22 ЦК зазначено: «Особа, якій завдано збит­ків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування». У ній не передбачено жодного винятку з цього дуже важливого правила, а це значить, що відшкодування збитків є загальним, універсальним способом захисту кожного цивільно­го права, в тому числі особистого, немайнового характеру.

Норма частини 1 статті 22 ЦК є імперативною, а це означає, що сторони в договорі не можуть домовитися наперед про невідшко-

' Див.: Словник української мови. Т. III. К., 1972,- С. 437; Т. XL- K., 1980.-С. 478.

У статті 410 розділу XIII «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння іншому шкоди» Цивільного кодексу УРСР 1922 р. було запи­сано: «Відшкодування повинно полягати у відновленні попереднього стану, а оскільки таке відновлення неможливе - у відшкодуванні за­подіяних збитків».

501

Українське цивільне право

дування збитків, завданих однією із них у разі невиконання дого­вірного обов'язку.

Норму частини 1 статті 22 ЦК з повним правом можна назвати революційною, адже нею раз і назавжди припиняється можливість прийняття закону чи постанови Кабінету Міністрів про звільнення боржника від відшкодування збитків. Отже, втратили чинність ті акти, які передбачали існування так званої «виключної» неустой­ки, стягнення якої виключало можливість відшкодування збитків.

У частині 2 статті 22 ЦК відтворено, з деякими уточненнями, те правило, яке містилося у статті 203 ЦК 1963 р.

Реальні збитки (термін запозичено із літератури) можуть про­явитися:

1) у втратах, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи по­шкодженням речі. Наприклад, при перевезенні залізницею було втрачено вантаж на суму 50 тис. гривень. У зв'язку з наїздом на автомобіль втрата ним після ремонту товарного виду була оцінена у 2300 гривень;

2) у витратах, які особа зробила або мусить зробити для віднов­лення свого порушеного права.

На ремонт квартири, пошкодженої внаслідок проникнення води із сусіднього помешкання, К. витратив 5 тис. гривень. На придбан­ня санаторної путівки С, який став інвалідом внаслідок порушен­ня на виробництві правил техніки безпеки, витратив 1800 гривень.

Протиправна поведінка у договірних чи недоговірних відноси­нах може викликати неможливість одержання того, що особа мог­ла одержати за звичайних обставин, якби не сталося правопору­шення: через поставку недоброякісного товару покупець не одер­жав доходу, який він міг реально одержати від його реалізації, якби не було браку; потерпілий, ставши інвалідом, не може продо­вжувати працювати, йому належить відшкодувати суму заробітку, яку він мав до каліцтва; через загибель батька дитина залишилася без годувальника, тому їй стягуватиметься частка заробітку бать­ка, тобто те утримання, яке вона могла б одержувати від нього, коли б він був живий.

Розподіл збитків на реальні і упущену вигоду є умовним, адже часто неодержаний дохід, наприклад, приватного підприємця-перевізника у зв'язку із знищенням автомобіля чи неодержаний дохід потерпілого у зв'язку із втратою здатності працювати є реальним.

У частині 3 статті 22 ЦК закріплено вимогу повного відшкоду­вання збитків: «збитки відшкодовуються в повному обсязі». Та обставина, що в цій же нормі передбачена можливість відшкоду-502

Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

вання збитків у меншому або у більшому розмірі, якщо це визна­чено договором або законом, не дає підстави для того, щоб гово­рити про принцип повного відшкодування збитків. Адже правило, яке містить винятки, принципом вважатися не може.

У Цивільному кодексі України вперше закріплена можливість відшкодування збитків у більшому розмірі. Прикладом може бути норма статті 230 ЦК: сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні „збитки в подвійному розмірі. Це зроблено з метою запобігання використанню обману у договірній практиці.

Прикладом відшкодування збитків в меншому обсязі може бути правило статті 924 ЦК, за якою перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти у розмірі «фактичної шкоди», тобто не сплачує упущеної вигоди.

П.. жителька одного з сіл Львівської області, одержала із Вла­дивостока, де проживав її син з сім'єю, телеграму такого зміс­ту: «мама умер сьін Вася». П. негайно вилетіла до Владивосто­ка. На щастя, син Василь був живий. А телеграму матері він надіслав іншого змісту: «мама у нас сьін Вася».

Виникло питання про відшкодування матеріальних витрат. За Статутом зв'язку Союзу РСР, орган зв'язку у разі перекручення змі­сту телеграми відповідав у розмірі вартості наданої послуги. Вар­тість телеграфного повідомлення становила неповних 2 карбованці.

Однак таку мізерну виплату не можна було вважати належ­ним відшкодуванням збитків.

Залагодження шкоди При науковому доопрацюванні проекту

Цивільного кодексу було запропоновано

включити до правничої лексики термін «залагодження шкоди». Термін «залагода»(«полагода») широко використовувався в укра­їнській правничій літературі дорадянського періоду', але згодом був викинутий із вжитку.

За статтею 61 Кримінального кодексу РФ, пом'якшуючою об­ставиною є дія, спрямована на «заглаживание вреда», завданого потерпілому². Використання цього терміна в статті 61 КК РФ було

¹ Див.: Станіслав Дністрянський. Полагода шкоди з огляду економіч­ного і соціального. Часопис правнича. Львів, 1897. Рочник 1.

У статті 66 КК України такою пом'якшуючою обставиною названо «усунення заподіяної шкоди».

503

одним із аргументів пропозиції про повернення до життя терміна «залагодження шкоди» в Цивільному кодексі України.

Вдалося навіть переконати більшість членів Тимчасової спеціа­льної комісії Верховної Ради України по доопрацюванню проекту Цивільного кодексу України, але через різкий спротив Головного юридичного управління довелося відступити.

У результаті назва статті 22 «Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди», а також зміст частини 4 цієї статті виглядають дещо дивно, адже вони були сформульовані під термін «залагодження шкоди». Відшкодування збитків тракту­валося лише як один із способів залагодження шкоди.

Відшкодування збитків є загальним способом захисту, оскільки може бути застосований у всіх випадках, навіть якщо законом та договором така можливість спеціально не застережена.

Відшкодування Несправедливість ситуації, коли злочи-

моральної шкоди нець, відбувши покарання, забував про

злочин, а життя його жертви залишалося

понівеченим навічно, обумовила, що французькі та англійські суд­ді стали призначати винагороду «за сльози, муки і безсонні ночі». За практикою пішла теорія (зокрема, німецький філософ Рудольф фон Ієрінг), за нею - законодавство. Згідно із § 847 Німецького цивільного кодексу, суду було надано право призначати справед­ливу винагороду і за немайнову шкоду.

Як відзначав професор Й. О. Покровський¹, з огляду на те, що гроші є ключем до цілого ряду ідеальних благ, виплата потерпіло­му певної грошової суми відкриває для нього можливість винаго­родити себе іншими духовними радостями.

Іншу позицію займав професор Г. Ф. Шершеневич: винагорода за моральну шкоду є сама моральною шкодою. Моральна шкода допускає лише те моральне заспокоєння, яким є вирок громадської думки чи вирок суду.²

У радянський період нашої історії можливість сплати грошей як спосіб залагодження моральної шкоди тривалий час категорично заперечувалася. Згодом цю ідею підтримали професори М. Малєін, А. Собчак, І. Белявський, М. Шиминова та інші.

Серед українських науковців активним відстоювачем ідеї права

¹ Покровский И. А. Основньїе проблеми гражданского права.- М.,
1998-С. 142

² Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. Вьіп. третин.- М., 1912.-
С683.

504


Розділ VII. Захист цивільного права та інтересу. Позовна давність

на відшкодування моральної шкоди тим, кому було завдано каліц­тво, була професор Д. В. Боброва.

Вагомий внесок у вирішення сучасних теоретичних і практич­них проблем здійснення права на відшкодування моральної шкоди зробили українські науковці, зокрема П. В. Паліюк¹.

Проблеми відшкодування моральної шкоди спричинили специ­фічний бум у літературі².

Першим законом України, який передбачив відшкодування мо­ральної шкоди, був Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р. В преамбулі Закону України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» проголошено завдання забезпечити посильну компенсацію мате­ріальної та моральної шкоди, спричиненої незаконними репресія­ми, реабілітованим особам та їхнім сім'ям.

Законом України від 6 травня 1993 р. «Про внесення зміни до Цивільного кодексу УРСР» стаття 6 була доповнена новим спосо­бом захисту: «компенсація моральної шкоди»; стаття 7 була допо­внена нормою про право особи, щодо якої була поширена неправ­дива інформація, на компенсацію моральної шкоди; до Кодексу була включена стаття 440^і «Відшкодування моральної (немайно-вої) шкоди».

Відшкодування моральної шкоди було передбачено й іншими законами: стаття 49 Закону України «Про інформацію», стаття 24 Закону «Про захист прав споживача», стаття 44 Закону «Про авторсь­ке право і суміжні права».

У статті 56 Конституції України було закріплено право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішен­нями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

¹ Палиюк В. П. Моральний вред.-Одесса, 1999.

" Шимон С. І. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.-К., 1998; Корчевна Л. О. Компенсація моральної шкоди, завданої пору­шенням особистих немайнових прав в цивільному праві України: Авто­реф. дис. ... канд. юрид. наук.- X., 1998; Галянтич М., Коваченко Г. Відшкодування моральної шкоди // Право України.- 1999.- № 9.- С. 57; Рабінович П. М. Моральна шкода та право на її компенсацію: загальнотео­ретичний аспект// Право України-2002-№ 4-С. 100-104; ЧерданчукВ. Д. До питання про поняття моральної шкоди // Право України.- 2001.-№ 2-С. 106-107; Грищук О. В. Загальнотеоретичні проблеми права на компен­сацію моральної шкоди: Автореф.... канд. дис-Львів, 2002.

505

Українське цивільне