Іван Левченко Не губімо в собі Україну! Поезії

Вид материала

Документы

Содержание Весна з вибриком Політ триває Свято 13 квітня Нездоланність нації Синдроми перестороги Нещаслива любов Голубине щастя Два вовки Смішні причини Вмити руки Співець вагіни Нікіта Джигурда

Подобный материал:

• Іван карпенко-карий, 113.24kb.
• Реферат на тему, 149.58kb.
• Г. И. Змиевская, А. Л. Бондарева, В. Д. Левченко, Т. В. Левченко Институт прикладной, 25.58kb.
• Левченко Я., Гиппиус, 156.69kb.
• Левченко А. В. 1-й Оренбургский казачий полк в Харькове (1882-1914) / А. В. Левченко, 493.79kb.
• 2. 3 фразеологізми в прозі І поезії, 43.08kb.
• Переможці конкурсної програми можуть відзначатися призами партнерів тф «Відкрий Україну!», 111.57kb.
• Іпостасі образу чоловіка в поезії Ігоря Римарука, 176.36kb.
• Гетьманство в Україні, 54.14kb.
• Реферат на тему: "Структурно семантичні особливості афоризмів у мові поезій Т. Г. Шевченка", 60.29kb.

Весна з вибриком


Як хто зурочив: раптом сніг!..

А я ж був певен – відсніжило.

Оце так видавсь вихідний:

Весь день кунялося мені

І голова боліла.


А ти ще засвіт до плити:

Як начебто і не неділя…

І хоч би чим відволікти,

Кажу, що не повіриш ти:

Надворі засніжило.


Ми вдвох припали до вікна:

Сніжинки падали-кружляли.

Оце так квітень – дивина.

Гадав: настала вже весна.

Виходить: не настала.


А вітер хмари розігнав.

І небо знову заясніло.

І я знов стверджую: весна.

Ну, трішки з вибриком вона.

Буває. Правда, мила?

10 квітня 2011 року


І швець, і жнець...

Колезі-ювіляру Сергію Богданцю


Ну, Богом він даний, тому й Богданець,

А рішень у Бога простих не буває.

Він ядерний фізик, друкар і митець.

Це ж так: остогидне ядро укінець,

За книжку береться він, як видавець,

А вже й коли верстка набридне, співає…


Отак три в одному. І суть саме в цім.

Бо спробуй одне із тих трьох одірвати,

Щось буде подібне до Богданців,

Як пальці на правій і лівій руці,

А от неоднакові, як порівняти.


Мені б хоч би коло накинуть одне

В обід в Маріїнському парку – неповне…

А він разів зо три довкола майне,

Ну, може, Хоменко* іще дожене –

Усе-таки – справжній полковник.


Але у роботі він дока – це факт,

Хай Борщ* десь у справах, в натурі

Усе буде вчасно однак.

І якісно, наче держзнак

З Нацбанку в новенькій купюрі.


А вже ювілейний скликають ралець,

Раніш так бенкет називали піїти.

Шкода, не в мінкульті тепер Хоролець*,

Звання б міг би мати народний співець,

Полтавський наш соцький – Сергій Богданець.

І дай, Боже, щастя на многії літа!

11 квітня 2011 року


Політ триває

Колезі-імениннику Ігорю Слісаренку


У нього своя в інституції царина.

Тут хто вже на що пригодивсь...

Він в п’яту річницю польоту Гагаріна

Узяв і на світ появивсь.


Щоб потім в прямому ефірі літалося.

А ми щоб звіряли за Грінвічем час...

Щоб після польоту йому приземлялося

Не десь, а в прес-службі у нас.


Бувало, заскочиш в кімнату до принтера,

А він ще в скафандрі, дрімає з доріг...

І хочеться пил із протекторів витерти

І зняти важкі черевики із ніг...


Тепер ті часи вже стають легендарними.

Тепер пілотує він свій ноутбук.

І те, що робота ця справді немарна є,

Я свідком не раз і не двічі вже був.


От їду увечері пізно на "Харківську"...

Дивлюсь: шурхотить хтось газетою "День",

А там портрет Ігоря і публікація

Про Сирію... Бачу: цікавить людей.


Сидить в окулярах статечний вже дядечко

І пильно вдивляється в кожен рядок.

А я собі їду і так мені радісно,

Що автор від мене працює за крок.


Що завтра побачимось, ручкатись будемо.

А потім засядем за свіжі рядки.

І стрінемо свято між звичними буднями:

Це ж треба у день народитись такий.


Нехай Вам літається думкою світлою.

Хай буде Вам щастя – з роси і води.

Весна пілотує космічними квітнями,

А, отже, політ... Він триває. Завжди.

12 квітня 2011 року


___________________________________

* Володимир Хоменко, Микола Борщ, Лариса Хоролець – працівники Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – прим. автора


Свято 13 квітня

Колезі-імениннику Степану Ткаченку


Салюти брунькасті ударять з дерев.

І слово із серця озветься привітне.

13-те квітня нас знову збере.

Таке таємниче 13-те квітня.


Сьогодні я цифри 13-ть поет.

Вона, як "Ням-ням" Кузьмича до обіду...

Лишу я 13-й свій кабінет

І в гості піду з усіма до сусіда:


Щоб наспіви рідного слова почуть.

Побачити рідні усміхнені лиця.

Сказати спасибі за те Кузьмичу,

Що він на 13-те встиг народиться.


Без нього б цей день звичайнісінькім був.

А так хай 13-й він, а святковий.

Дай Бог Вам і далі щасливу судьбу,

Незламності духу і мудрого слова.


Я встиг ці рядочки віддать в Інтернет:

Хай знає мережа всесвітня:

Сьогодні я цифри 13-ть поет:

Бо є таке свято – 13 квітня.

13 квітня 2011 року


Весняно

Весна йде землею,

Стрічаймо її!

Повернуться з нею

Співці-солов’ї.


Я жду їх прилету

Й натхненних рулад.

Отак би поету

Співати у лад.


Отак би радіти

Теплу і весні.

Отак би уміти

Кохати мені.


Земля неокрая,

Та з теплих країв

Додому вертають

Співці-солов’ї.


Оті голосисті,

Оті запальні

Пернаті артисти,

Так любі мені.


Кажу: не баріться

У теплих краях.

Без вас, любі птиці,

Занудився я.


Без вашого співу,

Без ваших рулад.

Обранці щасливі,

Вертайте назад.


А вже ж ані вітру,

Ні снігу ніде.

Весна іде світом.

Стрічаймо! Іде.

14 квітня 2011 року


Неповторна


Ранкові тумани миттєво розтануть.

І сумнів розтане, як ранній туман,

Коли усміхнешся до мене, кохана,

Бо кращої в світі для мене нема!


Сліпуче сонце,

Наче твій поцілунок.

І теплий ранок,

Як обійми твої.

А в ніжнім серці

Далекі відлунять

Так невгамовні

Дзвінкі солов’ї.


Судились дороги, і стрічі, й розтанки.

А серцю б вернути на рідний поріг,

І тільки бажати, що доброго ранку

О цій неповторній щасливій порі.


Так хочеться сонцю ясному радіти.

І навіть туману, що був і пройшов.

Бо це так це чудесно на білому світі

Свою неповторну зустріти любов.


Сліпуче сонце,

Наче твій поцілунок.

І теплий ранок,

Як обійми твої.

А в ніжнім серці

Далекі відлунять

Так невгамовні

Дзвінкі солов’ї.

15. 
    квітня 2011 року
    

Нездоланність нації


Хліборобською працею,

Де думки – про врожай,

Ти живеш, моя націє,

І уродить нехай!


Мовби юнка коханого

І матуся – маля,

Жде засіву весняного

Чорноземна рілля.


Пшеницями і житечком,
Переложе, віддяч!

Та ще з дощиком літечка

Попрохає сівач.


Зберемо і засіємо,

Як настане пора.

А під осінь весільної

Хай музика загра.


Щоб нам дітки родилися

І продовжився рід.

Щоб поля колосилися

Й не лякав недорід.


Щоб вдалося нам справитись

Із трудами всіма.

А найбільше – з лукавими,

Що вже спасу нема!


Боже, збав окупації:

Ласих тьма на наш край.

Виживай, моя націє,

Попри все виживай!


Вмийся ранніми росами:

Благодатна це мить!

Не скорилися досі ми,

Хай і далі щастить!


Нездоланна та нація,

Що ростить на землі

Неутомною працею

Справжнє золото – хліб.

16 квітня 2011 року


Синдроми перестороги


Аж страшно: серйозний я став чоловік...

Що більш обережний, то більш невеселий.

Підозрюю: поїзд несеться в тупик...

От-от зійде з рейок в підземнім тунелі...


А з тим літаком буде купа проблем.

А той теплохід – однозначно "Титанік"...

І навіть дружина – сто років живем! –

Якась не така мені начебто стала.


І вірші, що вчора казав ліпота,

Сьогодні дратують, як мухи липучі.

І наче з тієї ноги вранці встав,

А настроєм кепським півсвіту замучив...


Хоча заспокоївсь і все пояснив:

Це я надививсь катастроф і цунамі...

Крім того, тут діють синдроми весни:

В поетів вони специфічні з роками...


А хай би їм біс – тим синдромам якимсь.

На те воно й серце, щоб битися в грудях.

Як жаль, що серйозним я став за роки,

Як жаль, що веселим, як досі, не буду.


А, може, цей настрій, нарешті, мине.

Бо день такий видався – пасмурний зовсім.

Скажи, що ти любиш, як досі, мене.

Бо я це серйозно: люблю тебе й досі.

І, може, тому й обережний такий,

Бо вже звідусіль нас обсіли загрози.

Повір: це серйозно, коли тупики.

Коли нема виходу – дуже серйозно.


Та попри синдроми, цунамі, біду,

Всілякі пророцтва, на кшталт кінця світу,

Я маю дорогу і нею іду,

Бо це так серйозно й так радісно – жити.

17 квітня 2011 року


Нещаслива любов


Цій історії тисяча літ:

Він не любить її, а вона його любить.

Нещаслива любове землі,

Хто тебе випускає між люди?


Він до неї – байдужа вона.

А вона тільки іншого бачити хоче.

Але той, як холодна стіна:

Підозрілі, нелагідні очі...


І горілка гірка на столі...

І якісь випадкові, озлоблені люди...

Цій історії тисяча літ.

Доки серце когось іще любить.


Перестане – тоді вже кінець.

І нічим не зарадиш такому нещастю.

Я кохаю тебе. Ти – мене.

Це – навзаєм. Це справді прекрасно.

18 квітня 2011 року


Отак і живу


Я знаю, усе у житті має значення:

І те, як ти вранці поглянеш услід,

І те, як ти скажеш своє "До побачення!",

А ввечері втомлено кинеш: "Привіт!"


І це означатиме: я натомилася.

І це означатиме: пізній вже час.

А хай би тобі щось приємне наснилося,

Як зоряна ніч колисатиме нас.


А вранці устигнути кави вдвох випити.

Прощально удвох до дверей підійти.

Почути: "А ти не забув, любий, випадком

Сорочку свіжішу собі надягти?"


Що серцем набуто, нічого не втрачено.

І скільки попереду випаде літ,

Отак і живу між твоїм "До побачення!"

Й вечірнім натомлено-рідним "Привіт!"

19 квітня 2011 року


Дипломат

Колезі-ювіляру Ігорю Турянському


Ну от Ви й дійшли до серйозної дати.

Тут навіть англійці підтвердять: "Of course"*…

Якщо у державі і є дипломати,

То їх в Омбудсмана належить шукати,

Та й то він один, як всерйоз.


Ні, є ще Литвин – наш, але він – то інше…

Без Вас уже Африку не упізнать.

Ну, це ж катастрофа, цунамі точніше,

Але політичне – не знаю, що гірше:

Це треба Каддафі спитать.


З ООН, я упевнений, теж поспішили

Вернуть Вас додому, а це вже не в жарт.

Згадайте: В Єгипті Садата убили,

Бо Ви ж у відпустку тоді відлучились.

А так би і досі живий був Анвар…


Ну, врешті, і тут вистачає роботи;

Чого один Таллінн вартує, скажіть?

До влади прийшли там такі обормоти,

Що біле вже чорне, а патріоти –

Це ті, що фашистам уміли служить.

І треба було, як з концтабору ніби,

Своїх рятувать на естонській землі:

Степана Хапікала, юну Леніну

Варшавську – бійців з України,

Бійців, що за Таллінн життя віддали.


Диявольство: роблять манкуртами юних,

Аби щоб ні згадки про край свій і рід…

Куди спрограмують – посуне

Така от всесвітньо-покірна комуна:

Машино-людини гібрид.


Аби щоб не сталося лиха такого,

Бо втратити клепку тепер без проблем,

На світі ще є, слава Богу,

Такі, що на віру не візьмуть нічого,

Хоч дуже й хотів того б дядечко Сем.


Він є в України – козак цей нівроку,

Із ним хоч куди, якщо треба іти.

Одна хіба, може, морока

Устигнуть за думкою й кроком,

Щоб мудрість життя осягти.


Дай, Боже, Вам щастя і радості в хату

І сонця ясного, що вранці встає.

Цей квітень ясний, Сімдесятий,

Підтвердив, що є Дипломати,

З великої літери є!

20 квітня 2011 року


_________________________________________

* Of course – звичайно у перекладі з англійської. – примітка автора.


Кубик-Рубик


Рудіший за сонце – ну зовсім рудий!

Та ще і лице – в ластовинні.

Над кубиком Рубика хлопець трудивсь –

Рудіший за сонце хлопчина.


Зелені докупи: не дивно – весна...

І жовті зійшлися. І сині.

І тільки руді – дивина –

Ніяк не давались хлопчині.


А поруч стояло біляве дівча.

Дивилось на хлопця і кубик.

Цікавість і подив у синіх очах.

А в хлопця – аж зціплені губи...


Дівча осміліло – впритул підійшло.

Щось мовило хлопцю – й зійшлося...

Поглянув – у синіх зіницях цвіло

Рудіше за сонце волосся. 21 квітня 2011 року


Ностальгія


Мені снився квітучий мигдаль.

Мені снилося море привітне.

На пахучу і сонячну даль

Сіли ніжні метелики квітня.


Я за ними, за ними вві сні.

Але спробуй піймати невтримних.

На розбуджених хвилях весни

Мчав у сонячну далеч вітрильник.


Так розкішно пливлося на нім.

І так дихалось радісно й легко.

Лопотіли крилом золотим

Чи то чайки, чи, може, лелеки...

І аж пінилась синя вода.

Сонце в небі – безхмарнім і світлім,

Як на кітелі в травні медаль

"За взяття Севастополя" квітло.


Я проснувсь. Ностальгійний такий.

Сів і в шибку ранкову поглянув:

Білосніжні легенькі хмарки

Пасло сонце у небі веснянім.


Синя-синя світилася даль.

Від вдоволення мружились очі.

... Коли сниться квітучий мигдаль,

В Севастополь, до моря я хочу.

22 квітня 2011 року


Голубине щастя


Голуб ізнадвору всівся на карнизі:

Щось йому цікаве у моїм вікні...
Дай-но я посиплю крихіт, гостю сизий,

А ти поворкуєш, голубе, мені.


Розкажи, мій ранній, як тобі літалось?

Де свої ти крила зранку натрудив?

Я б тобі повідав про свої печалі,

Тільки ж не за тим ти прилетів сюди:


В тебе, що й турботи – крихіт напитати

Та злетіти в небо – у блакитну вись.

Наворкуй щось гарне, гостю мій крилатий,

І на мене лячним оком не дивись.


Наклювався вволю. І голубка сіла.

Щось і їй дісталось. Щось зірвалось вниз...

На карнизі в мене так воркують мило

Голуб і голубка – аж співа карниз.


І такі щасливі – лащаться цілунком.

Їм би воркувати, цілуватись лиш...

На карнизі зранку голуб і голубка.

Йду тебе будити, бо все геть проспиш!

23 квітня 2011 року


Два вовки


Натуру людську я збагнути хотів:

Вона чимось схожа на бій двох вовків.

Що перший із них уособлює злість:

Той вовк свою жертву без жалощів їсть.


Бо спраглий він крові, розправи, борні.

І хижа душа повна помсти, брехні.

Він заздрий, ревнивий – не знати чому...

А інший – пряма протилежність йому:


Наруги не чинить, як брат у злобі.

Того всім бажає, що прагне собі:

Щоб мирно, в любові жилося усім…

І тільки в двобої він з братом своїм.


Котрий переможе у тій боротьбі,

Залежить, хто з них до вподоби тобі.

Такою й душа твоя стане, затям,

Кого із тих двох підгодовуєш сам.


Вони, знаю, в кожнім: життя – боротьба.

Той вовк узяв гору. А той погиба…

Поете! Нікого не гріє твій спів,

Як гору в тобі взяв лихий із вовків.


І тільки та пісня в душі ожива,

Коли в ній любов’ю зігріті слова.

Я сам уже сивий до цього дійшов.

Бо гору взяв вовк – той, що був за любов.

24 квітня 2011 року


Смішні причини


Навигадуй сто тисяч причин,

До одної всі будуть смішні...

Я для тебе вчорашній один..

Але ти не вчорашня мені.


Хтось підвозить тебе до метро –

Ти киваєш мені із вікна...

Розповість тобі людний перон,

Що ти й досі у мене одна.


Я узавтра приїду раніш –

На пероні тебе підожду.

Думав: стрілась на щастя мені,

А виходить воно – на біду.


Люди плинуть із різних сторін,

А тебе поміж ними нема.

Навигадуй сто тисяч причин.

Та причина одна – ти сама.


Як ти ловко обходиш мене,

Бо не хочеш ні стріч, ні розмов.

І гадаєш: як в тебе, мине

І у мене вчорашня любов...


Знаю: різні дороги у нас.

Та давно вже відкрилось мені,

Що для мене ти тільки одна,

І твої всі причини – смішні.


Скільки буде пояснень отих,

Але вдам, що повірив тобі.

По розмові у слухавці сміх...

Як він в серці роз’ятрює біль.


Відбиваються в шибці вітрин

Світлі зорі. І сяють ясні.

Їм не треба ніяких причин:

Просто світять із неба мені.

25 квітня 2011 року


Вмити руки

"Що таке істина?"

Понтій Пілат


Що істина? Питатиме Пілат.

І привселюдно вмиє руки.

Того, на кім ні крихти зла,

Віддасть урешт на хресні муки.


Він – прокуратор Іудеї. Він –

Закон. І суд він в Іудеї...

За смерть Ісуса, як один,

Первосвященики-євреї.


Не Рим – свої волають: "Розіпни!".

Ті, що "Осанна!" піли вчора…

Як це поєднується в них?

І як на біле мовить чорне?


Що проповідує цей іудей?

Любов. Хіба це є провина?

А натовп збуджено гуде.

Пілате, чим його зупиниш?


А натовп люто: "Розіпни!" і край!

Він самозванець – не месія…

Він розбрат вніс у Божий храм…

Він зерна сумніву посіяв…


А ще він святотатством завинив,

Бо називався Сином Божим.

Скандує натовп: "Розіпни!"

І не зважати ти не можеш.

Гаразд. Але ж у тебе право є,

Звільнить когось в пасхальне свято.

Ні, знов до гурту пристаєш,

Аби убивці волю дати.


Що істина, коли отак вчинив:

Віддав невинного на муки?

Бо де загальне "Розіпни",

Пілат завжди вмиває руки.


У кожного свій вибір. Теж як хрест.

Слабенька втіха – руки вмити.

Або – воістину воскрес.

Або з ганьбою вічно жити.

26 квітня 2011 року


Співець вагіни

На другий день Пасхи, 25 квітня 2011 року

в телепередачі "В гостях у Гордона"

був російський актор і бард, колишній киянин

Нікіта Джигурда


Не все дивитись випада –

Колись же треба і читати...

... В Дмитра Гордона Джигурда

В ефірі гне відверто матом.


І тільки "пікалка" луна

Опісля "х..." та "п..." суцільних.

Натхненно чеше сатана,

Як домагався він дружини.


Ну, просто Гі де Мопасан.

Та ні, послухайте, він лірик:

Які шедеври написав!

І знову "х..." та "п..." в ефірі.


Такий спокусливий він змій,

Хоч начепи яку відзнаку,

Бо на обраниці своїй

Він одруживсь – не принц Монако!..


Я вимикаю весь цей жах:

Перевелись, на жаль, мужчини.

І замість ліриків, на жаль,

В ефірі лиш співці вагіни.

27 квітня 2011 року