Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет імені Тараса Шевченка / Інститут журналістики. К.: Пвп "Задруга", 2008. Вип. 2 (7). 156 с

Вид материала

Документы

Содержание Тенденції розвитку міжнародної журналістики Ключові слова Журналістика і тероризм Актуальність теми дослідження. Мета дослідження Часові рамки дослідження Наукова новизна. З практики редакційної роботи Офіційні веб-сайти як інструмент масовоінформаційної діяльності органів влади Ключові слова

Подобный материал:

• Збірник наукових праць зі спеціальності "Журналістика" / Київський національний університет, 1952.54kb.
• Курс, 1 група відділення мв арабські країни Близького Сходу в сучасному процесі глобалізації:, 80.76kb.
• Бессалова Тетяна Володимирівна пров. інж. Єременко Людмила Іванівна Київський національний, 186.65kb.
• Форма київський національний університет імені тараса шевченка інститут журналістики, 178.94kb.
• Форма київський національний університет імені тараса шевченка інститут журналістики, 182.01kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка герасимова світлана василівна, 682.99kb.
• Київський Національний університет імені Тараса Шевченка Кохановська Олена Велеонінівна, 751.92kb.
• Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний, 675.02kb.
• Київський національний університет імені Тараса Шевченка С.І. Сніжкo теорія І методи, 3725.97kb.
• Текст роботи: київський національний університет імені тараса шевченка жуковська галина, 546.29kb.

Воронцова Н., магістр Інституту журналістики (Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка)

УДК


ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

В СУЧАСНОМУ СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ


У статті аналізуються сучасні тенденції розвитку міжнародних мас-медіа, детерміновані соціокультурною моделлю журналістики.

Ключові слова: інформація, ЗМІ, журналістика, міжнародна, соціокультурна, сучасна, тенденції.


Сучасна ситуація в світі характеризується становленням і розвитком інформаційного суспільства. Це, на думку вчених (Р.Ф. Абдєєв, В.З. Коган, О.М. Гриценко та ін.), є передумовою переходу людства на новий ступінь розвитку, технологічною основою якого стає індустрія створення, обробки та передавання інформації.

Інформація стала основним ресурсом людства, і в той же час вона перетворилася на серйозну проблему сучасності, оскільки її вплив на розвиток соціокультурних процесів у суспільстві є неоднозначним. Глобальний характер інформації безпосередньо впливає на міжнародну журналістику, яка значною мірою є умовою формування інформаційного суспільства [1].

Відомо, що у формування соціокультурного простору ключова роль належить ЗМІ. У зв’язку з цим, журналістика, будучи центральним і універсальним поняттям інформаційного суспільства, має виробляти нові, більш ефективні на даний момент, форми і засоби впливу на суспільну свідомість і таким чином формувати суспільну думку. В цьому відношенні питання про тенденції розвитку міжнародної журналістики в сучасному соціокультурному контексті представляється актуальним.

Специфіка функціонування ЗМІ в сучасному світі розглядалася в багатьох концепціях інформаційного і постіндустріального суспільства. Соціокультурна реальність є предметом вивчення таких дослідників, як Р. Форті, Ю. Крістєва, П. Козловскі та ін. В цих дослідженнях встановлюється, що в засобах масової комунікації виникають тенденції до змішування жанрів, розширення їх меж, а також до поєднання різноманітних, часто суперечливих, теорій. Інші дослідники (К. Лєвін, Є. Кац, Т. Пітерсон та ін.) виявляють тенденції розвитку засобів масової комунікації в залежності від того, як у мас-медіа представлені ті чи інші соціально-політичні інтереси. Частина досліджень цього питання представляє собою аналіз масової комунікації з позицій методології когнітивної психології (Т.А. ван Дейк, Д. Фішман та ін.). Серед вітчизняних науковців, чиї праці позначилися на дослідженнях діяльності світової журналістики, слід згадати праці А. З. Москаленка, О. В. Зернецької, В. В. Різуна, О. Є. Пантелеймонова та ін. Ці автори розглядають означені проблеми в контексті їх впливу на інтеграційні процеси в Україні. Однак вищеназвані дослідження не містять комплексного опрацювання актуальних тенденцій розвитку міжнародної журналістики в сучасному соціокультурному контексті. Відсутній аналіз факторів розвитку цих тенденцій, немає вичерпної характеристики розвитку національної журналістики. Крім того, в сучасних умовах швидкої зміни суспільно-політичної та культурної ситуації в багатьох країнах постійно виникають нові тенденції розвитку журналістики, які певним чином взаємодіють із вже існуючими. Динаміка цих тенденцій також залишається маловивченою. А між тим, важливість даної проблеми підтверджена фактом підвищеної уваги до згаданих питань таких міжнародних організацій як ООН та ЮНЕСКО, під егідою яких нещодавно проходив Всесвітній Конгрес “Інформація: виклики ХХІ століття”.

Ця стаття, не претендуючи на вичерпний аналіз, має своєю метою загострити увагу на важливості поставленої проблеми й охарактеризувати деякі актуальні тенденції в розвитку міжнародної журналістики, яка функціонує в сучасному соціокультурному контексті.

Як зазначає В.В. Березенко, загальність інформації та інформаційна можливість отримати доступ до неї є надважливими. У зв’язку з цим, настав час подивитися на журналістику як на феноменологічну систему, вписану в
сучасні інформаційні процеси, а також осмислити місце журналізму в цих процесах [2; 34].

Ключовим фактором формування основних тенденцій розвитку сучасної журналістика вважається вільний і швидкий доступ до інформації [4; 76 – 82]. Дійсно, швидке розповсюдження інформації формує нові глобальні публічні простори, створюючи широкі можливості для розвитку глобального громадянського суспільства.

Сучасна міжнародна журналістика створила глобальний медіа-ринок нових інформаційних технологій. Існує різномовний радіо та телевізійний простір, виникли нові структури індивідуальних комунікацій та публічного спілкування, які включають у себе Інтернет, телефонну та кабельну мережі. З величезною швидкістю розвивається мобільна журналістика, зокрема, створена концепція універсального журналу, прикладом якого є CNN, де створена підписка на спеціальний вид sms повідомлень – “останні новини” (breaking news) тощо [3; 85 – 89].

Тенденція сучасної міжнародної журналістики оволодіти якомога більшою кількістю інформаційних магістралей разом із тим породжує проблему зневажання адекватністю інформації. При цьому забувається, що технічні засоби є лише частиною журналістської творчості і самі по собі на розвиток якості інформації не впливають. Ігнорування якості інформації породжує її штучність, а це, в свою чергу, не дозволяє суспільству координувати свою життєдіяльність [6; 108 – 117]. Розвиток міжнародної журналістики виявляє прагнення скуповлювати накопичені в онлайн-базах інформ-продукти для отримання швидкого фінансового результату. У зв’язку з цим, найважливішою тенденцією є орієнтир на розвиток якісної інформації, адже сучасна світова журналістика несе відповідальність за формування суспільної думки, за розстановку оціночних акцентів, за прогностичну діяльність.

У цьому плані виявляється важливою проблема свободи слова. Кожна країна обирає власне тлумачення “свободи слова”, яке залежить від національних традицій, культурних і моральних цінностей, стереотипів тощо. У багатьох країнах свободу слова закріплено в Конституції.

BBC, сьогоднішній лідер з виробництва інформаційних програм для радіо і телебачення, вважається одним із найбільш вільних на європейському континенті. Найважливішими принципами його діяльності є універсальний доступ до інформації, задоволення загальних інтересів з увагою до інтересів меншин, розвиток національної самосвідомості тощо [5].

Однак названа проблема міжнародної журналістики полягає в тому, що сьогодні ЗМІ належать двом господарям: олігархам і владі, і журналіст так чи інакше виявляється найманим працівником або держави, або олігарха. В цих умовах досягнути можливості виражати власну точку зору досить важко. В країнах із розвинутою демократією автономія журналіста стала нормою, яка визначає його професійну діяльність, а в країнах, де демократичні норми життя знаходяться лише на стадії становлення, ще досить мало ЗМІ, які відображають точку зору громадянського суспільства і ігнорують тиск влади. Тому тенденція до розширення прав на свободу слова в сучасній міжнародній журналістиці є однією з найбільш актуальних.

ЗМІ демократичних країн розширюють мережу альтернативних форм розвитку демократичної публічної сфери за допомогою нових незалежних організацій, які прагнуть до демократизації інформаційних засобів. Це має настільки ж важливе значення, як і піклування про здоров’я, освіту, довкілля [3; 85 – 89].

Для того, щоб згорнути тенденцію до комерціалізації ЗМІ і повернути їм справжнє право на культурне і політичне відображення суспільних інтересів, сучасна світова журналістика обирає гуманізацію в якості орієнтира свого розвитку.

Донедавна лідерам у забезпеченні демократичного і гуманістичного розвитку суспільства були американські медіа, які впродовж двох століть по суті керували уявленням журналістів і впливали на формування тенденцій розвитку світових мас-медіа. Однак сьогодні набирає силу журналістика нових держав, які утворилися на пострадянському просторі. Саме ці країни, залучені до глобальних інформаційних процесів, починають формувати сучасні тенденції розвитку світової журналістики.

У цьому контексті інтерес представляє інформаційний досвід Росії, де намітився актуальний вектор у розвитку існуючих тенденцій світової журналістики. Зокрема, йдеться про тенденції системного підходу до вирішення ключових соціокультурних проблем сучасності.

Так, російська журналістика, широко відображаючи різні аспекти соціальної напруги в країні, приймає активну участь у формуванні у суспільній свідомості образу оновленої країни.

Освітлюючи у ЗМІ особливості сучасних комунікаційних процесів, російська журналістика істотно впливає на систему розповсюдження продуктів духовної творчості, в результаті чого формується образ нової країни. Це відбувається як за допомогою традиційних міжособистісних комунікацій (через мережу культурно-просвітницьких установ), так і в просторі мас-медіа через систему каналів масових комунікацій.

Зазначена тенденція істотно впливає на світову журналістику за рахунок інтегрування у цілісний медіа-продукт духовної творчості, таким чином здійснюється процес соціокультурної ідентифікації громадян, що є актуальним не тільки для Росії.

Роль журналістики полягає в тому, що вона робить цей процес упорядкованим і надійним, тому що є організатором духовного співробітництва в суспільстві і через журналістські тексти викликає почуття причетності до подій у культурному житті країни. В результаті журналістика виявляється включеною в процес формування у суспільній думці образу оновленої країни і отримує можливість виконувати свої просвітницькі, виховні і організаторські функції.

Центральною темою міжнародної журналістики є теми соціальних конфліктів, переломних, ключових подій в житті країн, тероризму – того, що глибоко проникає у свідомість більшості людей.

У зв’язку з цим актуальною тенденцією розвитку міжнародної журналістики стає підвищений інтерес світових ЗМІ до тематики насильства, зокрема, тероризму.

Одним із факторів, які формують цю тенденцію, є розповсюдження міжнародного тероризму, який значно посилив свої позиції на початку третього тисячоліття і безпосередньо впливає на роботу міжнародних мас-медіа. Суспільна свідомість майже кожної країни рано чи пізно стикається із необхідністю виразити своє ставлення до цього явища. Терористичні акти 11 вересня 2001 р. в США, 11 березня 2004 р. в Мадриді, вибухи в Москві, Іраку та інших країнах знайшли відображення у світовій пресі. Тим більш глобальною є роль журналістики в коректній інтерпретації тероризму. За даними провідних інформаційних агентств, в останні десятиріччя світова злочинність зросла в 4 рази, а в США та на пострадянському просторі – у 7 разів.

Між тим, багато західних дослідників вказують на симбіотичний зв’язок тероризму зі ЗМІ, тому актуальною та складною тенденцією міжнародної журналістики разом із проблемою вільного доступу інформації про тероризм у ЗМІ є необхідність висвітлення цієї інформації з громадянських позицій [7].

Розробка теми тероризму в журналістиці вимагає від журналіста глибоких знань про сутність цього явища, історію його розвитку, зв’язок із культурою країни тощо. В Росії це виявляється важливим тому, що методи терору в суспільстві до сих пір вважаються прийнятними і нерідко підтримуються ЗМІ. Зокрема, після подій у Москві, Беслані, на Дубровці деякі газетні публікації виправдовували факти розбійних нападів на чеченців у Москві. Тому перед російською журналістикою з усією гостротою постала проблема відповідальності за друковане слово, за моральність публікацій, і до вирішення цієї проблеми в Росії підійшли комплексно.

Так, необхідність дотримання моральних принципів при освітленні теми тероризму в російських ЗМІ стала основою спеціальних програм навчання журналістів у вищих навчальних закладах країни. Ця програма будується на забороні героїзації тероризму, його відокремленні від визвольної боротьби, запереченні фанатизму, жорстокості, неприпустимості боротьби за справедливість за рахунок життя людей, адже повага до людського життя є абсолютною цінністю.

Усі ці програмні заходи в сучасному суспільстві виявляються більш актуальними, враховуючи широкі можливості розповсюдження терористичної інформації через ЗМІ (особливо через інтернет-видання).

У той же час, боротьба з тероризмом у російських ЗМІ має висвітлюватися не окремо, а в контексті боротьби з війнами взагалі, адже війни – це державний тероризм.

У системному підході до вирішення цієї проблеми не менш актуальною є моральне виховання суспільства. У зв’язку з цим ЗМІ Росії та інших країн все більше уваги приділяють питанню толерантності. Так, у 2005 році в Москві в межах Організації договору з колективної безпеки проводився медіа-форум, де приймали участь в освітленні терористичних подій та антитерористичних операцій журналісти не тільки з країн СНД, але і Західної Європи, Америки, країн Ближнього Сходу, Китаю. Були засуджені ті світові ЗМІ, які формували інтолерантне мислення (виправдовували факти помсти, національно-етнічні та расові конфлікти тощо). Були підтримані публікації в міжнародних ЗМІ, присвячені питанням справедливості, демократії, терпимості, схвалені прагнення журналістики акцентувати увагу на діалозі, на прагненні почути іншого, на ствердженні різноманіття моделей соціальної поведінки.

Тенденція до вироблення суспільного толерантного мислення, існуюча в сучасній російській журналістиці, підтримана на урядовому рівні. Так, у 2005 році була прийнята федеральна цільова програма, спрямована на формування установок толерантної свідомості та профілактики екстремізму в російському суспільстві. У 2006 р. Громадська палата РФ розробила рекомендації для боротьби з ксенофобією.

Особлива роль тут відводиться журналістам (розробка етичного кодексу журналіста, заборона в ефірі та друкованих виданнях сповідування расової, етнічної та релігійної ворожнечі, закликів до насильства, і т.п.).

Разом із тим, за дослідженнями журналістів, до сих пір в Росії існують понад 1000 газет і журналів і понад 500 інтернет-видань, де свідомо пропагується національна ненависть і ворожнеча.

Тому сучасній російській журналістиці ще чимало потрібно зробити, щоб вже існуюча тенденція до вироблення в суспільній свідомості толерантного мислення стала нормою не тільки російської, але й загальнолюдської культури.

Таким чином, актуальність теми дослідження визначається постійно зростаючою роллю засобів масової комунікації в сучасному світі й необхідністю усвідомити, в якому напрямку здійснюється розвиток світової журналістики. В наш час це особливо важливо, адже в інформаційному просторі намічені два вектори розвитку. З одного боку, спостерігається прагнення використовувати глобальний інформаційний ринок виключно в комерційних цілях, а з іншого – відстоюються споконвічні права журналістики демократичними методами впливати на розвиток соціокультурних процесів у світі. Тенденція слідування принципам гуманізму в сучасній журналістиці знаходить свою підтримку в багатьох країнах світу. Такий підхід необхідний для коректної оцінки причин і наслідків інформаційної глобалізації без перекосів у бік технологічного детермінізму.

У той же час у розвитку журналістики у пострадянських країнах намітилася тенденція комплексного вирішення існуючих проблем, що дозволяє, наприклад, Росії всебічно сприяти затвердженню толерантності на всіх рівнях життя. Від журналістики сьогодні залежить, чи буде рівень терпимості у світовому соціокультурному просторі стабільним. Тому впровадження якісно нової культури мислення в систему базових принципів професійної підготовки журналіста є найбільш актуальною тенденцією в розвитку сучасної журналістики.


[1] Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации. – М.: Инфо-пресс, 1998. – 344 с.

[2] Березенко В.В. Место журнализма в современном информационном процессе // Культура народов Причерноморья. – 2004. – № 49. – Т.2. – С. 34 – 36.

[3] Гресько О.В. Міжнародний інформаційний потік як засіб медіа-дипломатії // Журналістика. – К., 2002. – Вип. 5. – С. 85 – 89.

[4] Гриценко О.М. Влада інформації, її місце й роль в інформаційному суспільстві // Наукові записки інституту журналістики. – Т.1 (жовтень-грудень). – К., 2000. – С.76 – 82.

[5] Коган В.З. Человек в потоке информации. – Новосибирск: Наука, 1990. – 177 с.

[6] Левин Ю.И. О семиотике искажения истины // Информационные вопросы семиотики, лингвистики и авторского перевода. – Вып. 4. – М., 1974. – С.108 – 117.

[7] Свитич Л.Г, Феномен журнализма. – М.: Факультет журналистики МГУ, 2000. – 257 с.


ЖУРНАЛІСТИКА І ТЕРОРИЗМ


Зінковська М. М., магістр Ін-ту журналістики (Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка)

УДК


МЕДІА-ТЕРОРИЗМ

У СВІТОВОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ


У статті висвітлюються проблеми співіснування суспільства та засобів масової інформації у період активного розвитку тероризму та його складової медіа-тероризму.

Ключові слова: медіа-тероризм, інформаційні технології, маніпулювання, рейтинги.


Актуальність теми дослідження. Медіа-тероризм стає однією з найбільших загроз для стабільності та безпеки сучасного світу. ЗМІ, досить часто навіть не задумуючись над цим, у руках терористів перетворюються на засоби маніпулювання та наганяють страх на пересічних громадян будь-якої країни. Теракт 11 вересня 2001 року показав, яким чином трагедія може обернутися на масове шоу на сторінках періодичних видань, Інтернету та в ефірі радіо- й телеканалів. Після цієї події тероризм став чи не найпопулярнішою темою серед журналістів. Медіа-тероризм наразі основна, певною мірою визначальна форма сучасного тероризму. За допомогою можливостей, якими володіють засоби масової комунікації, терактам надається масштабна дієвість. Одним із наслідків цього явища є страх людей та вплив на їхню свідомість. Окрім того, сотні, або й навіть тисячі жертв, постійні розмови про теракт як досягнення своєї мети впливають на психіку людей, руйнують її, нівелюють людські цінності. Особливо це впливає на молоде покоління, котре починає вірити у те, що вбивствами можна досягти своєї мети або ж покарати своїх кривдників. Як приклад, насильство в американських школах. Тому важливо знати тенденції, форми та різновиди медіа-тероризму, вивчити можливості аби нейтралізувати, чи хоча б мінімізувати шкоду, котру він завдає, і з’ясувати, якщо викорінити медіа-тероризм, чи зникне саме явище тероризму.

Мета дослідження у необхідності простежити взаємозв’язок розвитку терору та медіа-тероризму, розглянути можливі шляхи припинення розповсюдження цього явища. І для того, щоб досягти поставленої мети, треба розв’язати наступні завдання: установити коли та за яких обставин почав розвиватися медіа-тероризм; проаналізувати тенденції розвитку тероризму та медіа-тероризму; виявити, у яких випадках медіа-тероризм найбільш діючий; з’ясувати чи можливо і яким чином зупинити медіа-тероризм.

Часові рамки дослідження: від теракту 11 вересня 2001 року й до сьогодення.

Предмет дослідження: медіа-тероризм як суспільне явище.

Об’єкт дослідження. Сучасні засоби масової інформації США, Великобританії, Росії, України та терористичні Інтернет-ресурси.

Наукова новизна. Дане дослідження має дати поштовх для подальшого аналізу взаємозв’язків мас-медіа і розповсюдженням тероризму у світі, посприяти виявленню можливих шляхів припинення використання засобів масової інформації у підготовці та проведенні терактів.

* * *

Світ не стає гіршим, стає кращим висвітлення подій. Цей афоризм уже став не просто народною мудрістю, а частиною сучасного співіснування суспільства та засобів масової інформації. Усе частіше журналістам нав’язують не притаманні для них функції. Вони стають проміжною ланкою боротьби різних політичних сил, засобом маніпулювання та тиражування чужих думок та ідей. Ще у середині ХХ століття видатний англійський історик Арнольд Тойнбі розглядав світовий розвиток як ланцюжок викликів історії та відповідей цивілізації на них. І вважав, що доля світового співтовариства залежить від того, наскільки адекватною є його реакція на історичні випробування. Саме такі виклики й екзаменують життєздатність суспільства та примушують шукати можливості подолання найрізноманітніших суперечностей.

У сучасному світі викликом безпеки можуть стати засоби масової інформації. Дедалі частіше свобода слова переходить усі межі, а конкурентна боротьба між засобами масової інформації руйнує етику та відчуття соціальної відповідальності у журналістів.

Представники світової мережі терористичних організацій знають про неймовірну гонитву засобів масової інформації за рейтингами та використовують це у своїх цілях. Міжнародний тероризм привніс та підштовхнув нову складову роботи журналістів. Самі того не усвідомлюючи, газетярі, радійники, телевізійники та Інтернет-користувачі стали частиною явища, яке охрестили медіа-тероризмом.

Медіа допомагають терористам не лише надавати більшого розголосу терактам (навіть, якщо провести їх не вдалося), але й таким чином активізують діяльність смертників. Уже не сотні, а тисячі людей у різних кінцях світу потерпають від рук так званих шахідів. Сполучені Штати Америки, Росія, Велика Британія, Іспанія, Єгипет, Туреччина, Індонезія – це далеко не повний перелік країн, які відчули результати дій терористів – смертників.

У ХХІ столітті тероризм – це вже не диверсанти-одинаки, викрадачі літаків та вбивці-камікадзе. Це могутні добре організовані структури, що дислокуються підпільно як в Європі, так і в Азії, Америці, Африці. У своєму арсеналі вони мають не лише примітивні технічні засоби руйнування та знищення, але й суперсучасну зброю. Окрім того, усе активніше терористи залучають у процес засоби масової інформації, і не лише тільки ті, які їм підконтрольні.

Років двісті тому у американців побутувала думка: “Бог створив людей, а кольт зробив їх рівними”. За цією логікою сьогодні рівними людей робить не кольт, а “пояс шахіда” – основна зброя міжнародного тероризму.

Тероризму стільки ж років, скільки років людському співтовариству. З плином часу змінювалися держави, їхні ідеали, з’являлися нові види зброї і засоби знищення інакомислячих – незмінним залишався лише склад терористичного “тандему”: терористи та їх жертви. Та, як влучно сказав Віктор Циганов, після терактів 11 вересня в Нью-Йорку, трагічних подій “Норд – Осту”, лондонських подій можна з впевненістю говорити: тандем видозмінився. “Учасниками” усіх нинішніх терористичних актів стали мас-медіа [5; 3] Ось що зазначається в одній із доповідей спеціальної урядової групи США по боротьбі з тероризмом: “Серед факторів, які сприяють росту інцидентів, варто відзначити успіхи терористів в отриманні широкої реклами і виявленні впливу на більш численну аудиторію”.

В останні роки терористична діяльність урізноманітнилась. Вона все частіше пов’язується з міжнаціональними й міжконфесійними конфліктами, сепаратистськими рухами, а також із діяльністю злочинних організацій у сфері наркобізнесу, нелегальної торгівлі зброєю, людьми й в інших сферах. Відбувається ескалація терористичної активності, розширюється її географія, ускладнюється характер, зростають кількість і вишуканість терористичних актів, їхні форми, об’єкти й цілі стають усе різноманітнішими. Тероризм набув глобального характеру, став інтернаціональним, насамперед, унаслідок перетворення терористичних організацій у засіб реалізації певної політики й дуже часто – високоприбуткового злочинного бізнесу.

Слід звернути увагу на зародження нових засобів тероризму, з-поміж яких найбільш небезпечні – з використанням ядерної, біологічної, хімічної й інших видів зброї. Особливе місце в майбутньому, вважаємо буде належати таким нестандартним видам, як “комп’ютерний тероризм” (застосування “вірусної бомби” в міжнародних інформаційних мережах), “психотропний тероризм” (використання психотропної зброї), “геофізичний тероризм” (застосування сейсмічної зброї) та ін. [2; 18].

З огляду на широке розповсюдження та диверсифікацію методів здійснення терактів, представникам засобів масової інформації вже давно пора було б збагнути, що терористичні акти та трагедія людей не можуть бути використані для піару власного видання та створення певного “шоу”. Це, мабуть, той випадок, коли журналісти мають триматися осторонь, а не розповсюджувати страх серед населення. Окрім того, не завжди розбираючись хто ж такі терористи, у засобах масової інформації з’являється інформація про те, що певні народи, які борються за свою незалежність, стають вбивцями-камікадзе.

Кожне покоління сприймає час, в якому йому довелося жити, як найбільш кризове за всю історію людства, але, мабуть, цивілізація ніколи ще не виглядала настільки уразливою, як у наші дні. І ніколи ще не з’являлося стільки доказів того, що неприступних для нападів країн, навіть незалежно від наявних у їхньому розпорядженні політичної, військової чи економічної могутності, не існує.

Ще один парадокс сучасності полягає в тому, що терористична стратегія, в принципі, здатна досягати бажаної ефективності тільки в демократіях.

У диктаторських чи тоталітарних режимах, де людське життя не являє особливої цінності для влади і громадська думка малоефективна як суспільно значимий компонент, як спосіб соціальної драматизації, подібна стратегія порівняно неефективна та безрезультатна.

Існує точка зору, згідно з якою терористичні групи виникають у демократичних суспільствах у 3,5 рази частіше, ніж у авторитарних. Пояснюється це тим, що демократіям притаманні велика насиченість інформаційних потоків та розробка інформаційного простору, що вельми притягує натхненників та тих, хто розробляє терористичні акти. Яскравим прикладом такої гіпотези може стати війна в Іракові. Після зруйнування диктаторського режиму Саддама Хусейна у країні щодня лунають вибухи. І це пов’язано не лише з руйнацією життєдіяльності держави. Терористи знають, кожен теракт супроводжуватиметься його яскравим відображенням у засобах масової інформації. Таким чином, вони зможуть отримати не лише контроль над країною, її природними та фінансовими ресурсами, але й провести активну політичну боротьбу проти так званої “антитерористичної коаліції”, що надасть їм можливість налякати світ та залучити у свої лави ще більше прихильників, котрі розглядатимуть США та Європу як ворогів.

Сучасний тероризм, незалежно від його різновиду, місця, часу та способу здійснення, прагне послідовно отримати:

1) увагу (зосередити увагу на собі, використовуючи славу, отриману в основному за допомогою появи у випусках телевізійних новин);

2) визнання (переведення уваги та популярності у визнання, а можливо, і у підтримку їхніх планів та намірів);

3) виправдання (позитивна оцінка громадською свідомістю їхніх дій як юридично та морально правомірних);

4) влада (отримання влади з намірами корисних для себе змін в уряді чи суспільстві, державному устрої, системі економічних, міжнаціональних та міжконфесійних відносин);

5) правління (встановлення повного контролю над владним апаратом і суспільним життям) [6].

У ХХ столітті до друкованого тексту як носія інформації додалися звуковий та візульний ряди. Радіо та телебачення дозволяє підкріпити достовірність подій наглядністю, звуковим та зображальним ефектом, що створює серед аудиторії ефект безпосередньої присутності на місці події, робить подію масовішою та дозволяє впливати на аудиторією одночасністю відображення, являє собою потужну маніпулятивну інформаційно-психологічну зброю. Ще ширші можливості надала медіа-тероризму так звана “друга інформаційна революція” 1968 року, коли з’явилося супутникове телебачення [2; 19].

Хто слідкував за терактами протягом останніх декількох років, помітив, що ці теракти здійснювали у тому числі й ті, хто був добре знайомим із західною цивілізацією, жив в умовах лібералізму та демократії, був матеріально забезпеченим. Серед таких представників було й чимало людей, котрі народилися та виросли там і здобували західну освіту.

Багато експертів висуває й гіпотезу „культурного шоку” як причину виникнення тероризму. Він виникає у представників різних цивілізацій при їхньому зіткненні. Так, наприклад, коли західноєвропейська цивілізація стала активно впливати на народи мусульманського світу, цей процес викликав різке не сприйняття з боку ісламських ідеологів. А маніпулювання у засобах масової інформації призвело до того, що тепер людина мусульманського віросповідання у пересічного західноєвропейського громадянина асоціюється із вбивцею-смертником. Тож чи правильні методи вибрали світові політики для боротьби із тероризмом? Чи не провокують вони своєю політикою розвиток цього негативного явища?

Досить часто війну використовують для виправдання жорстокості та насильства. Щоразу, ввімкнувши телевізор, перед очима громадян спалахують авто, підриваються будинки і щонайстрашніше – десятки, а то й сотні і тисячі людських жертв. І це вже не голлівудські бойовики, а занадто сумна та болісна реальність. Сучасна історія настільки переповнена різними подіями, що вже й ніхто не задумується, а що ж таке тероризм насправді. Як відділити національну боротьбу за права, свободу і незалежність від дій радикально налаштованої групи фанатиків – екстремістів. І тут журналісти втягуються у лжеправдивість, дезінформацію. Вони стають знаряддям боротьби різних політичних кланів, навіть не усвідомлюючи цього.

Варто й зазначити, з кожним днем країни, котрі хоч певною мірою втягнуті у військові конфлікти (не залежно від виду та цілей таких конфліктів) все частіше перетворюються на прибутковий стабільний ринок озброєння для всього світу.

Не викликає сумніву, що заходи протидії міжнародному тероризму можуть бути ефективними лише в тому випадку, якщо направлятимуться на усунення першопричин цього явища, зокрема збройних конфліктів, різних форм і проявів нерівноправ’я в суспільстві, гноблення, бідності тощо.

Екстремістські течії можна умовно поділити на дві категорії:

– 1-а категорія, як їм здається, “повертаються до джерел ісламу”; у їхніх переконаннях те, що вони заперечують будь-який вид тлумачення та інтерпретації аятів Корану та промов Пророка, незважаючи на те, що узагальнене чи детальне трактування питання; і проблема не у тому, що вони заперечують це питання, скільки утому, що вони вважають, що зобов’язані страчувати чи вбивати тих, хто не згоден з ними, думаючи, що це “свята справа”;

– 2-а категорія вважає себе “заступником, захисником” ісламу, вважаючи, що влада повинна бути в їхніх руках, що всі повинні сповідувати іслам у відповідності з їхніми поняттями, а тих, хто з ними не згоден, чи керує не по їхнім законам, чи народ, який дотримується законів держави, на їхню думку, нібито не повинне існувати, і їх потрібно знищувати.

Свого часу Ейнштейн казав: “Я не знаю, чим вони будуть вести третю світову війну. Однак четверту вони будуть вести камінням та палками”. Зрештою, що таке “пояс шахіда” у порівнянні із надсучасною бойовою ракетою?! Камінь ... Але наразі бояться саме його. Тероризм – це зло, яке не має виправдань. Ані у суспільному, ані у світському, ані у релігійному значенні. Та щоб його зупинити, потрібно ґрунтовно зрозуміти зміст цього поняття й уникнути перетворення його на боротьбу з „непевним, небаченим” ворогом.

Також варто пам’ятати, що сенс будь-якої терористичного акту – не вбивство саме по собі, а викликаний цим вбивством страх. Тому тероризм, як політична технологія, потребує не просто свідків, а заляканих очевидців. У переповненому насильством світі будь-який терористичний акт, як і раніше, є сенсацією, а заради сенсації конкуруючі між собою засоби масової інформації готові на все.

Тож варто зрозуміти, що принцип “сильний завжди правий” не здатний встановити міцний і тривалий мир, а використання засобів масової інформації для пропаганди власних ідей та політики – лише й надалі розпалюватиме ворожнечу. І добре усвідомити, що істинна демократія має лише дві справжні цінності: свободу слова та свободу нею не користуватися.

Напередодні та під час будь-яких воєнних дій військові активно використовують пропагандистські методи. За допомогою засобів масової інформації вони вдаються до таких принципів:

1) переконати громадян, що вони війни не хочуть;

2) ворог – це лише окрема особистість, а не увесь народ;

3) дії військових мотивуються лише принципами людяності, гуманності; у війні переслідуються не економічні цілі, а гуманітарні;

4) дії ворога відрізняються надзвичайною жорстокістю та викликають жах; максимально оперативне розповсюдження таких відомостей [3; 147].

Кожній війні, що розпочата західними державами, передує широка кампанія брехні у засобах масової інформації, мета якої – заставити громадськість сказати “так” майбутнім воєнним діям. У дійсності, усі армії світу діють з жорстокістю, але принцип військової пропаганди полягає в тому, щоб довести, що саме у іншої армії жорстокість є звичним тактичним прийомом.

Таким чином військові діють постійно. Щодня від генералів лунають заяви, що жертв серед цивільного населення немає, а всі військові бази противника зруйновані.

Сьогодні з усією очевидністю можна стверджувати, що у країнах, які активно включились у вільні міжнародні комунікаційні потоки, різко визначився розрив між свободою і демократією. Демократія передбачає, зокрема, наявність законів, суспільних інститутів, вільної преси, права людини на одержання істинної інформації, сприяння новому інформаційному порядку і в галузі інформаційного забезпечення. На жаль, ми спостерігаємо відсутність правової свідомості у журналістів – виробників інформації і усе це призводить до “цинізму свободи”, до того самого розриву між свободою та демократією.

Мас-медіа часто називають сторожем демократії, однак в епоху глобалізації інформаційні системи перетворюються ще й на небезпечну зброю, яку можна використовувати і з метою творення, і з метою руйнування. За умов теперішньої розвиненості масових комунікацій у світі, що невпинно рухається до глобалізації, мас-медіа з їхніми можливостями впливу на масову ментальність – це грізна зброя, яку можна обернути й на розвиток тероризму. Й на користь у боротьбі з ним.

Орієнтуючись на низькопробні смаки, мас-медіа, зазвичай, схильні до демонстрації сцен терору з метою збільшення чисельності своєї аудиторії. Адже відповідно зростають і доходи від реклами. Один із західних фахівців з проблем медіа-тероризму, Тед Коппел, що представляє американську телекомпанію АВС, свого часу слушно зауважив: “Мас-медіа – особливо телебачення – й терористи, вступаючи у відносини спеціальної залежності, потребують одні одних, між ними виникають відносини симбіозу. Без телебачення терорист уподібнився б до філософа, закинутого у лісові нетрі, до голосу якого ніхто не дослухається й докази якого ніким не почуті. Але й телебачення без показу актів терору... втратило б значною мірою інтерес аудиторії”.


[1] Засоби масової інформації: професійні стандарти, етика та законодавчі норми: Наук. вид. / Укл.: Петрів Т., Сафаров А., Сюмар В., Чекмишев О. – Київ: Ніч лава, 2006. – 100 с.

[2] Крутов В. Концептуальні аспекти проблеми протидії тероризмові в Україні. // Розбудова держави. – 2000. – № 1. – С. 17 – 27.

[3] Крысько В. Секреты психологической войны. – Минск: Харвест, 1999. – 448 с.

[4] По обе сторонни стены: Беседы Х. Мисгава с Шимоном Пересом. – Москва: Олма-Пресс, 2005. – 256 с.

[5] Цыганов В. Медиа-терроризм: терроризм и средства массовой информации. – К.: Ника-Центр. 2004. – 124 с.

[6] ссылка скрыта (Інтернет-версія статті Миколи Ожевана „Двогостра зброя” із журналу „Підприємництво в Україні”. – 2001. – № 8).

[7] ссылка скрыта (Інтернет-версія книги Ражбадинова М.З. „ХАМАС и Палестинская национальная администрация в 90-х годах: конфликт или диалог”).


З ПРАКТИКИ РЕДАКЦІЙНОЇ РОБОТИ


СВІТ ІНТЕРНЕТ-ЖУРНАЛІСТИКИ


Махсма В. Б., бакалавр Ін-ту журналістики (Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка)

УДК 070 : 004 : 321


ОФІЦІЙНІ ВЕБ-САЙТИ ЯК ІНСТРУМЕНТ МАСОВОІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВЛАДИ


У статті розглянуто проблеми ідентифікації урядових веб-сайтів як Інтернет-видань, нормативно-правова основа їх функціонування. Запропоновано засоби поліпшення ефективності масовоінформаційної діяльності веб-сайтів органів влади.

Ключові слова: ЗМІ, веб-сайт, Інтернет-видання, гіпертекст, мультимедіа, інтерактив.


Володіння новими інформаційними технологіями є необхідною, обов’язковою ланкою в сучасному процесі творення якісної й високофахової журналістики. І передусім сказане стосується використання такого унікального й складного засобу масового спілкування, як усесвітня мережа Інтернет.

Українська держава не залишається осторонь проблем розширення інфраструктури національного інформаційного простору. Наприкінці 1990-х років вітчизняні урядовці поклали початок правовому внормуванню та врегулюванню національної складової мережі Інтернет, що виявилося в ухваленні низки нормативно-правових та законодавчих актів.

Одним з наочних результатів стала розробка проекту “Електронного уряду” – потужної офіційної інформаційної системи, до якої інтегровано веб-сайти як центральних органів державної та виконавчої влади, так і органів місцевого самоврядування всіх рівнів. Цей проект є складовою частиною програми Держкомзв’язку “Електронна Україна”, реалізація якої розрахована на період 2002-2012 року 1.

На початковому етапі сворюються державні Інтернет-портали, що виконують інформаційно-довідкові функції. У подальшому розвитку через офіційні сайти мають надаватися послуги населенню (сплата податків, звітність тощо), а також розвивається діалог з населенням 2.

Розробка й упровадження проекту почалися наприкінці 1990-х років, і наразі в національній мережі функціонують офіційні сайти всіх вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів тощо). Наступний етап – створення сайтів органів виконавчої влади місцевого рівня та приєднання їх до центральної ланки “Електронного уряду” – єдиного урядового веб-порталу, що перетворить останній на масштабний інформаційний ресурс всеукраїнської ваги. Ця частина роботи триватиме ще довго, адже в регіонах не завжди достатньо кваліфікованих фахівців та коштів, бракує й методологічної бази та технічного інструментарію для впровадження запланованих заходів.

Отож гостро постала потреба грунтовної розробки теоретичних аспектів організації ефективних мас-медіа в UA-неті, що стануть у пригоді під час створення місцевих офіційних веб-сайтів. Крім того, систематизовані відомості в названій галузі потрібні для укладання навчальних програм з підвищення кваліфікації держслужбовців, працівників Інтернет-видань, журналістів, що сприятиме поліпшенню якості вітчизняних мережевих ЗМІ в подальшій практиці.

Актуальність проблем, пов’язаних із розвитком комп’ютерної журналістики, зумовила високий ступінь наукового опрацювання цих тем у вітчизняній та зарубіжній науці. Проте аналіз наявних досліджень виявляє нагальність детальнішої розробки пошукової теми, оскільки досі не було розкрито саме її конкретики й специфіки. Ще на початку 1990-х років науковці Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка А. Москаленко, А. Чічановський, В. Олійник стали членами Міжнародної академії інформатизації – колективного члена ООН, поклавши початок науковій розробці теми комп’ютерної журналістики в Україні. Одними з перших проблеми інформаційних ресурсів та технологій розглядають Г. Громов та О. Зернецька. Київські вчені В. Різун, В. Шкляр, львівський професор В. Здоровега, його московський колега Є. Прохоров та інші окреслюють загальні теоретичні засади функціонування новітніх ЗМІ. Чимало авторитетних науковців, як-от: О. Мелещенко, В. Іванов, А. Акопов, Р. Реддік, Е. Крол та інші присвячують праці практичним аспектам застосування останніх досягнень комп’ютерних технологій в різних галузях життя, зокрема й у журналістиці. Такі дослідники, як Т. Приступенко, Л. Городенко, В. Бабенко, П. Тівіков та інші, висвітлюють окремі нормативно-правові аспекти функціонування веб-сайтів як ЗМІ.

Утім, досі до поля зору журналістикознавців не потрапляла масовоінформаційна діяльність, виконувана органами державної влади із застосуванням ресурсів Інтернету, тобто створення власних офіційних веб-сайтів при владних і самоврядних органах різного рівня. Систематизованого дослідження потребує специфіка й ефективність масовокомунікаційної діяльності названих веб-ресурсів.

Щоб з’ясувати особливості організації офіційних веб-сайтів органів влади, треба розглянути проблему крізь призму теоретичного й практичного досвіду. По-перше, потрібно дослідити коло теоретичних напрацювань у царині ідентифікації веб-сайтів як ЗМІ. По-друге, потребує ретельного аналізу нормативно-правова основа їх діяльності. Третім завданням є окреслення вимог, яким має відповідати офіційний веб-сайт, та визначення механізмів їх дотримання.

За вітчизняним законодавством, під поняттям “веб-сайт” розуміють сукупність апаратних, програмних та інформаційних ресурсів, що має унікальну адресу в Інтернеті, перебуває в розпорядженні певного суб’єкта й доступна для використання іншим суб’єктам у всесвітній мережі. Веб-сайт, що системно й багаторівнево об’єднує різні ресурси й сервіси, надаючи максимальні можливості доступу до інформації та послуг, називається веб-порталом 3; 154. Сайт складається з одного або кількох веб-документів (веб-сторінок), пов’язаних між собою гіпертекстовими посиланнями.

Технологічною основою функціонування веб-сайтів, зокрема й офіційних, є одна з найдосконаліших служб Інтернету – система www, основними ознаками якої є використання єдиного формату документів (HTML), уніфікованої системи адресації (URL), гіпертексту та програм-броузерів. Інтеграція різних елементів системи, їх узгодження та успішна взаємодія забезпечується дотриманням спеціальних протоколів.

Служба www створена близько десяти років тому, утім уже нараховує сотні мільйонів абонентів у всьому світі завдяки доступності й простоті користування її ресурсами. В Україні ще 2004 року на тлі бурхливих політичних подій кількість користувачів усесвітньої Мережі сягнула 10-відсоткової позначки. За деякими прогнозами, до 2015 року абонентська мережа в Україні може подолати 25-відсотковий бар’єр 4; 11 – 17.

Серед позитивних аспектів поширення Інтернет-технологій фахівці відзначають: спрощення процесу комунікації, ощадливість нового каналу інформації, глобальне об’єднання комунікаторів; можливість інтерактивного спілкування в режимі реального часу, незважаючи на відстань; доступ до комп’ютерних баз даних; оперативність оприлюднення інформації; використання мультимедіа; поява нових способів творчого самовираження; розширення можливостей взаємодопомоги, доброчинності тощо 5.

Негативними рисами Інтернету є: неоднорідність інформації, через що ускладнюється її пошук; нечисленність вітчизняної аудиторії; анонімність, що спричиняє численні зловживання: втручання в особисте життя, махінації тощо 5; юридична нерегламентованість, яка загрожує збереженню державних таємниць, особистої конфіденційної інформації громадян; поглиблення залежності національного інформаційного простору від зарубіжної інформаційної політики 6.

Цікавим феноменом Інтернету є те, що кожен його користувач може виступити публічним мовцем: чи-то створивши власний сайт, чи-то використовуючи можливості відкритого інтерактивного спілкування на інших сайтах. Однак це не означає, що будь-який сайт є повноцінним виданням. Загалом через специфічність Інтернету в наукових колах немає одностайності щодо визнання його четвертим видом засобів масової інформації. Приміром, московські вчені ідентифікують всесвітню мережу лише як середовище для функціонування ЗМІ. Утім більшість дослідників, серед них і київські науковці, обстоюють незаперечність Інтернет-журналістики як окремого каналу ЗМІ 2.

В Україні офіційно поки що не визначено статус веб-сайтів як ЗМІ. Утім на практиці, визначаючи, чи є конкретний сайт засобом масової інформації, логічно зауважувати спільні для традиційних ЗМІ ознаки (за винятком державної реєстрації). Тобто якщо інформація, розміщена на сайті, пройшла редакційно-видавниче опрацювання, поширюється в незмінному вигляді серед необмеженої аудиторії, періодично (не рідше разу на рік) оновлюється; а сама веб-сторінка має постійну назву й вихідні дані, то вона фактично належить до мас-медіа.

Розглядаючи діяльність офіційних веб-сайтів системи “Електронний уряд” з цієї точки зору, не можна беззаперечно стверджувати, що вони є типовими Інтернет-виданнями . Інформування не є єдиною їхньою метою, скоріше воно виступає лише засобом для організації ефективнішого управління суспільством. Утім інформаційні функції, виконувані такими сайтами, дають усі підстави вважати ці веб-ресурси за мас-медіа, хоча й дещо своєрідні.

В українському законодавстві діяльність офіційних веб-сайтів регулюється загальним законодавством (Конституція України, Закони України) та більш як двадцятьома профільними нормативно-правовими актами різної юрисдикції, що стосуються тих чи інших аспектів теми. Саме їх варто розглянути детальніше.

Перші укази Президента кінця 1990-х – початку 2000-х років декларували пріоритетність розвитку та поширення мережі Інтернет в Україні, потребу створення “Електронного уряду”, а також окреслили стратегічні напрямки роботи, визначили першочергові завдання й відповідальних виконавців. Найзмістовнішими з цих указів є № 928 від 2000 року “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” та № 683 від 2002 року “Про додаткові заходи щодо забезпечення гласності та відкритості у діяльності органів державної влади”.

Виконання президентських доручень утілилося в положеннях державних програм, постанов Кабінету Міністрів України, наказів профільних держкомітетів, розпоряджень місцевих рад та держадміністрацій. Ці нормативи детально регламентують обов’язкові вимоги щодо структури, інформаційного наповнення та оформлення офіційних веб-сайтів при органах влади всіх рівнів.

Так, постановами № 3 від 2002 року “Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади”, № 1302 від 2002 року “Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у органах виконавчої влади”, № 208 від 2003 року “Про заходи щодо створення електронної інформаційної системи “Електронний уряд” запроваджено з січня 2002 року створення й оновлення офіційних веб-сайтів при центральних і місцевих органах влади; затверджено порядок їх функціонування; передбачено інтеграцію цих інформаційних ресурсів до єдиного урядового веб-порталу; визначено види інформації, що підлягають обов’язковому оприлюдненню 7. Крім того, започатковано створення впродовж 2003-2005 років системи “Електронний уряд” як порталу, що забезпечує інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою, з громадянами та юридичними особами 8; 112; розробку проекту Державної програми “Електронна Україна”; уведено обов’язкові щоквартальні прес-конференції урядовців у мережі Інтернет тощо 9; 83. Також окреслено завдання щодо визначення видів інформаційних послуг і порядку їх надання через веб-сайти владних органів; щодо захисту інформації, запобігання зловживанням; запровадження електронного підпису тощо.

Обов’язкові вимоги щодо структури, інформаційного наповнення та оформлення веб-сайтів, оперативності та форми подання інформації, технічні параметри апаратного й програмного забезпечення, детальний перелік надання системою “Електронний уряд” інформаційних послуг, порядок функціонування веб-сайтів при органах влади регламентовано наказами профільних держкомітетів.

Як приклад нормативних актів, що регулюють функціонування сайтів при органах влади місцевого рівня, можна розглядати розпорядження Київської міськдержадміністрації № 2392 від 2003 року “Про деякі питання функціонування офіційного Веб-порталу Київської міської влади”, № 2276 від 2005 року “Про затвердження переліку інформаційних та інших послуг, що надаються виконавчим органом Київської міськради (Київською міською державною адміністрацією)”, а також розпорядження столичних райдержадміністрацій. Ці нормативи конкретизують завдання, але більшою мірою дублюють настанови вже названих вищих інстанцій.

Аналізуючи нормативну базу, слід відзначити, що загальною проблемою залишається невизначеність у вітчизняному законодавстві поняття “Інтернет-видання”. Через це працівники сайтів, навіть офіційних, не вважаються журналістами й не мають відповідних прав. Незрозумілим залишається механізм державної реєстрації сайтів як ЗМІ. На часі також розробка й закріплення державних стандартів щодо Інтернет-видань.

Ефективне функціонування офіційного веб-сайту можливе за дотримання вимог загального та спеціального характеру. Головна серед загальних (застосовуваних для будь-яких сайтів) вимог – створення дружнього інтерфейсу. До цього поняття входить: гармонійний дизайн сторінок; збалансоване застосування засобів мультимедіа; зручна навігація; зрозуміла, чітка структура сайту; наявність пошукових сервісів та засобів зворотнього зв’язку. При оформленні текстів слід дотримуватися обраної “книги стилів”. Рекомендується використовувати “виворітку” (біле тло, чорні літери), розбірливий шрифт. Варто застосовувати нещільний текст, обирати ширину колонки до 12 см. Найважливішу інформацію розміщують угорі, менш суттєву - внизу сторінки. Обов’язково слід зазначати авторів або джерела публікованої інформації, оскільки це стимулює довіру аудиторії до достовірності повідомлень. Підвищують інформативність веб-сторінки гіперпосилання, але використовувати їх треба без надміру. Кожне посилання доцільно супроводжувати коротким описом змісту інформації, зазначати тип і розмір зв’язаного файлу 2.

Головна сторінка має знайомити зі структурою та тематикою сайту, подавати стислий опис змісту й чіткі алгоритми отримання інформації, містити контактні дані, а також відомості щодо власників (назву й адресу організації) та розробників сайту (імена й електронні адреси веб-майстрів, адміністраторів), застереження авторського права.

Значно підвищує ефективність і популярність веб-сайту вправне використання можливостей щодо оперативного поширення повідомлень, інтерактивного спілкування з реципієнтами, застосування засобів мультимедіа. Кожна з цих можливостей дає змогу зробити сайт максимально інформативним, дослідити інтереси й очікування реципієнтів, підвищити рівень впливовості поширюваної інформації, зрештою й завоювати прихильність аудиторії.

Спеціальні вимоги до офіційних веб-сайтів регламентуються наказом Держкомінформполітики й Держкомзв’язку та інформатизації № 327/225 від 2002 року “Про Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного Веб-порталу органів виконавчої влади та Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади” 10; 154. Основними вимогами до офіційних веб-сторінок органів влади є: застосування веб-адрес, дизайну та структурної побудови за уніфікованим для всієї системи зразком; обов’язковий виклад трьома мовами (державна, англійська, російська); розміщення новин на головній сторінці; інтеграція до Єдиного веб-порталу через систему перехресних посилань на сайти вищих та підпорядкованих владних структур; наявність інтегрованої пошукової системи; чітко визначена періодичність оновлення інформації.

При оформленні сайту застосовується бокова (ліва) навігація. Тут розміщуються: посилання на нормативно-правову базу діяльності органу, його структуру, новини про діяльність органу, інформаційно-довідкові та статистичні матеріали, вікно пошуку інформації, меню сервісів. Разом з лівою може застосовуватися верхня навігація, якою активуються посилання на загальні відомості про галузь (регіон), серед яких: історія і сучасність органу влади, аналіз його функціонування, програми розвитку, діяльність на шляху до інтеграції в євроатлантичні структури. На сайті подаються відомості про комунальні ЗМІ: контактна інформація, посилання на їхні ресурси, анонсування або повне викладення їхніх матеріалів.

Оперативність подання інформації визначається керівником органу виконавчої влади, виходячи з того, що статичні та динамічні матеріали оновлюються відразу після зміни відомостей. Офіційна хроніка та новини мають подаватися щодня, анонси зустрічей, візитів на урядовому рівні та їх результатів, анонси акцій та інших подій – не менш ніж за 2 дні, в окремих випадках – за 1 годину до події, прес-релізи – не пізніше ніж через добу після події, офіційні повідомлення і заяви – не пізніше доби після їх оприлюднення; інтерв’ю і виступи керівників – не пізніше 3 днів після інтерв’ю 10; 154.

Дотримання названих вимог забезпечує максимальну ефективність веб-сайтів як інструменту масовоінформаційної діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Підсумовуючи розгляд проблеми, можна дійти наступних висновків:

– організація ефективної мас-медійної практики на сторінках офіційних веб-ресурсів вимагає наявності теоретичних уявлень про веб-сайт як ЗМІ, знання нормативно-правових підвалин та врахування вимог щодо їхнього функціонування;

– попри офіційну невизначеність веб-сайтів як ЗМІ, Інтернет є четвертим видом мас-медіа;

– визначаючи належність конкретного веб-сайту до ЗМІ, слід зважати на ознаки, притаманні традиційним мас-медіа: наявність постійної назви й вихідних відомостей, періодичність, масова аудиторія тощо;

– інформаційні функції, виконувані сайтами системи «Електронний уряд», дають усі підстави вважати ці веб-ресурси за мас-медіа, хоча й дещо своєрідні;

– в Україні діяльність офіційних веб-сайтів регулює загальне законодавство та понад двадцять профільних нормативно-правових актів різної юрисдикції;

– юридичними проблемами галузі є офіційне визначення статусу Інтернет-видань, закріплення його в державних стандартах, розробка механізму їхньої державної реєстрації як ЗМІ;

– офіційний веб-сайт органу влади має відповідати як загальним (застосовуваним для будь-яких сайтів), так і спеціальним (зумовленим офіційністю веб-документу) вимогам;

– створення дружнього інтерфейсу веб-сторінки є неодмінною передумовою її успішності як ЗМІ;

– управне застосування специфічних можливостей Інтернету (оперативність, інтерактивність, мультимедійність, гіпертекстуальність) надає сайтові максимальної інформативності й забезпечує його ефективне функціонування.

Серед перспективних напрямків подальшої наукової розвідки в межах пошукової теми слід назвати:

– аналіз практичної діяльності перших офіційних веб-сайтів органів місцевої влади м. Києва (при десяти райдержадміністраціях столиці), чий досвід є цінним джерелом дослідження й може бути застосований в регіонах;

– узагальнення й систематизація теоретичних та емпіричних даних, розробка на їх основі рекомендацій щодо використання творчих факторів у масовоінформаційній діяльності офіційних веб-сайтів.

Виконання перелічених завдань дасть змогу вийти на сучасну теоретично обгрунтовану практику в даній царині.


[1] Проект Державної програми “Електронна Україна” : Електронний документ. –