Geum.ru

Д-р політ, наук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету Ім. І.І. Мечнікова)

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   67

З ХVІІІ ст. близькосхідний регіон належав до сфери впливу Великобританії, яка підтримувала баланс сил між Іраном, Іраком та Аравією на підставі стратегії “потрійного стримування”, що унеможливлювало домінування однієї з них. Після відходу Великобританії з регіону (1971) адміністрація Президента США Р. Ніксона порушила рівновагу, зробивши ставку на Іран та Саудівську Аравію.1172


Інтеграція Саудівської Аравії у глобальну систему окреслюється терміном “асиметричної взаємозалежності”: хоча нафта залишається основним чинником інтеграції у міжнародні економічні та військово-політичні процеси, значна роль відведена участі в афілійованій групі мусульманських держав. Значення Саудівської Аравії як глобального актора визначається енергетично-стратегічним і релігійно-пропагандистським факторами.

Цілі міжнародних публічних відносин Саудівської Аравії детермінуються трьома рівнями зовнішньої політики Королівства:

- міжнародний рівень, який визначається стратегічним альянсом з США та статусом головного експортера нафти;

- близькосхідний регіональний вимір, у якому КСА прагне до балансу сил з територіально більшими та впливовішими сусідами;

- аравійський рівень, де КСА відіграє вирішальну роль на противагу Ємену і малим монархічним державам.1173

Зовнішня політика Саудівської Аравії у регіоні та її інформаційне забезпечення зумовлюються важливими для Близького Сходу концепціями арабізму та ісламізму. Внаслідок їх мобілізуючої спроможності саудівські розрахунки щодо можливих загроз власному лідерству дещо відмінні від традиційних теорій балансу сил.1174 Для досягнення ісламської солідарності створена система урядових і неурядових організацій, у т. ч. ВМЛ (1962) і ОІК (1969), причому у КСА знаходяться їх штаб-квартири.

Делікатність стосунків з більшістю арабських сусідів зумовлена не стільки відсутністю демаркації чи делімітації кордонів, скільки історико-психологічним фактором. По-перше, Саудівська Аравія - відносно молода держава порівняно з Сирією чи Єгиптом, по-друге, правителі країни не належать до нащадків Пророка, як у Йорданії. Тому основним союзником КСА виступає наймолодша держава регіону – ОАЕ.

Коріння саудівсько-єменської ворожнечі (та єгипетсько-єменської співпраці) має глибокі корені. Перші халіфи опиралися на сирійських (єменських) кальбітів – освіченіших завдяки традиційним стосункам з візантійською культурою, а північноаравійські кайсити вийшли на історичну сцену щойно в 724 р. Кальбітами заснований емірат в іспанській Кордові (756)1175 та завойований Єгипет.1176 Під час війни вакхабітського Неджду і світського Хіджазу (1925) на боці останнього воювали, поряд з сирійцями і палестинцями, і єменці. Саудівсько-єменським комюніке (1973) визнана непорушність державних кордонів, хоча за Таїфською угодою (1934) Ємен погоджувався передати Асір, Наджран і Джизан під контроль КСА лише на 20 років.

Єгипетсько-саудівське історичне протистояння закінчилось після смерті Г. Насера (1971) - Єгипет визнав Аравію зоною впливу КСА в обмін на фінансову допомогу.1177

Інший супротивник - Сирія вважається культурною колискою арабів, тому сирійці з давньою урбаністичною цивілізацією зверхньо ставляться до саудівських “бедуїнів”.1178 На початку 1950-х рр., коли 95% населення КСА було неписьменним, король був вимушений звернутись до діячів Сирії з пропозицією зайняти пости у Кабінеті міністрів.1179 На відміну від Ємену, сирійсько-саудівська полеміка широко використовує Інтернет. Електронні ЗМІ Сирії широко висвітлили створення у Парижі саудівської опозиційної партії М. Талаль аль-Рашида (2008).1180

У випадку Бахрейну присутні стосунки “постачальник-клієнт” - Саудівська Аравія постачає нафту для стабілізації бахрейнської економіки та зменшення шиїтського впливу, однак з проголошенням Королівства Бахрейн (2002) і номінальним зрівнянням у правах їх монархів ці стосунки стали складнішими.

У відносинах з Кувейтом наявні територіальні суперечки щодо островів Карух і Умм аль-Марадим. КСА прагне мінімізувати суперечності з Оманом щодо делімітації кордонів та зменшити регіональні претензії оманців, засновані на імперській історії. У катарських взаєминах відчутне намагання КСА зрівноважити самостійність країни з територіальними проблемами, хоч кордон демарковано (1999).1181 Не афішується, однак на практиці наявне суперництво Саудівської Аравії та Йорданії, що зумовлюється рядом чинників - Хашимітське правління у Мецці до 1924 р., йорданський нейтралітет щодо війни у Затоці (1991) та йордансько-американське стратегічне партнерство (2001).1182

КСА не зазнає прямої загрози з боку Ізраїлю, який зараховано до країн “ані союзників, ані ворогів”. Саудівська Аравія визнає його існування, але не включення Палестини, тому запропонувала мирну ініціативу за формулою: визнання арабами Ізраїлю в обмін на звільнення окупованих територій (1967) 1183.

Відносини КСА з арабськими країнами Магрібу мінливі, оскільки регіональний баланс сил переважає над ідеями панарабізму. Стосунки Саудівської Аравії з Тунісом, Алжиром та Лівією, що погіршилися внаслідок нейтралітету під час кувейтської кризи (1991), нормалізовані не у повному обсязі, оскільки дипломатичною нішею активно скористався Іран, для якого відносини з Магрібом пріоритетні.1184

Стратегічним суперником країни у близькосхідному регіоні виступає Іран. Декларацією антиіранських настроїв став Дамаський саміт ЛАД, на якому міністр закордонних справ КСА С. аль-Фейсал зазначив, що арабська мирна ініціатива не є “внутрішньоарабською”, оскільки йдеться “про іноземну, ізраїльську окупацію арабських територій”, але арабська ініціатива стосовно Лівану “може стати зразком вирішення міжарабської кризи всередині спільного арабського дому”. Оскільки Саудівська Аравія раніше привітала зусилля ЄС, зокрема, Франції, щодо відновлення внутрішньоліванської стабільності, то позицію КСА стосовно “арабського дому” слід розуміти як усунення Ірану з числа зовнішніх акторів на внутрішньоліванській арені1185.

Разом з тим саудівська еліта намагається уникнути конфесійного протистояння з шиїтами. Після антишиїтської фетви улема Абдаллаха ібн Джибріна, опублікованої на вакхабітському сайті “Світло ісламу” (липень 2006 р.), автор зазнав тиску.1186 Вже 8 серпня 2006 р. саудівські улеми виступили з заявою про відсутність будь-якої фетви, що оголошує шиїтів кафірами (невірними), після чого шейх ібн Джибрін був вимушений опублікувати нову фетву, яка дезавуювала попередню. У подальшому канал “Al-Arabiya” оприлюднив підбірку висловлювань шиїтських вчених - саудитів А. Абу Хамсина, Х. ас-Сафара, Х. ан-Наміра, Д. ан-Наміра, а також ліванського шиїтського філософа Х. Фахса про те, що між сунітами і шиїтами існує більше об’єднуючих, ніж роз’єднуючих моментів.1187

Незважаючи на суперництво Ірану та Саудівської Аравії у близькосхідному регіоні, вони виступають ситуативними союзниками у Тропічній Африці. У Сенегалі обидві країни надавали фінансову винагороду жінкам, які носять хіджаб, у Занзібарі фінансували рух за відокремлення від Танзанії. Згідно з твердженням іранського дослідника А. Тахері, КСА та Іран відмовились від взаємної контрпропаганди, а також об’єднались для боротьби з християнськими церквами, суфізмом та секуляристськими рухами.1188 Разом з тим, на противагу ірансько-південоафриканському альянсу, КСА налагодило особливі відносини з “форпостом ісламу” і лідером ІКТ у Тропічній Африці – Замбією, де мусульманська діаспора, наявна з часів гірничого буму 1920-30 рр., становить до половини населення.1189

У боротьбі за регіональне лідерство Саудівська Аравія вимушена запозичувати ініціативи Ірану. Слідом за шиїтським лідером КСА активно розвиває “наступальну дипломатію”, яка передбачає відмову від “поміркованої політики” і реалізацію рішення Ер-Ріядського саміту ЛАД щодо врегулювання конфліктів в арабському світі на підставі арабського консенсусу.1190

Посилаючись на теорію рольових моделей Брума і Досьєра (1986),1191 а також теорію Брума і Сміта (1979), С. Хусейн довів їх практичне застосування у діяльності саудівського уряду (1991).1192 Системні публічні відносини у КСА зазнали значних змін з приходом американської компанії “АRAMCO” (1935), широкомасштабна присутність іноземців у країні зумовила застосування західних комунікаційних моделей. Одним з першочергових завдань саудівського уряду після світової нафтової кризи (1973) стало покращення іміджу Королівства на Заході та формування позитивної громадської думки. Початок активної і системної діяльності у міжнародних публічних відносинах припадає на початок 1990-х рр., коли пріоритет отримали зовнішньополітичні цілі публічних кампаній.1193

Для досягнення внутрішньополітичних цілей залучаються саудівці, які мають досвід проведення внутрішніх піар-кампаній, для здійснення міжнародної публічної діяльності запрошуються закордонні експерти. Ефективним інформаційним забезпеченням нафтової дипломатії країна зобов’язана досвіду та інструментам, запозиченим у “АRAMCO” та “SABIC”.1194 Як приклад вдалої зовнішньої інформаційної діяльності після війни у Затоці (1991) можна назвати діяльність Міністерства хаджу.

Саудівський дослідник аль-Хазмі, дослідивши багатофакторність саудівських міжнародних публічних відносин, визначив методологічні засади кампаній з оптимізації іміджу Саудівської Аравії на міжнародній арені та ефективних бізнес-відносин із закордонними партнерами. На початку 1990-х рр. інструментом публічних кампаній були дипломатичні листи і меморандуми, на початку ХХІ ст. до них долучилися мультимедійні засоби. У дослідженні міжнародної публічної діяльності уряду КСА, здійсненому Сієні (2005), зазначено, що всі міністерства проводять активну зовнішню політику. Міжнародні публічні кампанії передбачають інтерв’ю, міжнародні конференції, відкриття інформаційних центрів та бібліотек, фандрайзинг, стипендії для іноземних студентів, програми підтримки саудівської діаспори. Саудівське суспільство зазнало значного культурного впливу, спричиненого двома основними факторами - збільшенням кількості хаджі у Західній провінції та зростанням кількості іммігрантів, задіяних на нафтопромислах у Східній провінції.

Міністерство хаджу у 2003 р. уперше використало Інтернет з метою “поглиблення духовних переживань тисяч хаджі”. Сайт YaHajj.com демонструє урядову базу інформації щодо надання візи, транспортного сполучення та бронювання готелів онлайн1195.

Термін “публічна дипломатія” своєрідно трактується у випадку Саудівської Аравії, яка є абсолютною монархією. Саудівські дипломатичні відносини з Заходом, як правило, тактовні, а публічна дипломатія переважно стосується ісламської пропаганди в Африці, Індії, Центральній Азії та Далекому Сході. Для саудівської громадської думки палестинське питання виступає суттєвішим, ніж іракське чи іранське.1196

Саудівська Аравія здійснює публічну дипломатію та релігійну пропаганду за допомогою мережі НУО, які сприяють зростанню її впливу: ВІЛ, Всесвітньої асамблеї ісламської молоді, Міжнародної ісламської організації порятунку, Всесвітньої вищої ради зі справ мечетей, Міжнародної асоціації благодійної допомоги “Тайба”.1197 Формою зовнішньої політики згідно коранічних принципів є підтримка жертв стихійних лих, біженців.1198 Ініціатор цієї політики король Фахд найбільшим досягненням 20-річного правління вважав не отримання нафтових прибутків, а відкриття 210 ісламських центрів, 1500 мечетей, 200 коледжів і 2 тис. шкіл у світі.1199 Допомога переважно здійснюється через треті організації та країни, тому роль КСА в ісламських структурах менш помітна, ніж Туреччини, однак довготермінові програми стосовно релігійної освіти молоді, фінансування мечетей та ісламських структур сприятимуть зміцненню позицій країни в майбутньому.1200

На сучасному етапі саудівська публічна дипломатія застосовує нетрадиційні для неї форми на кшталт конференцій і симпозіумів. Новою формою публічної дипломатії у КСА стало запровадження міжнародної премії короля Фейсала, ісламського аналогу Нобелівської премії, яка присуджується за видатні дослідження на благо ісламського світу і людства у цілому (березень 2008 р.).

Одним з найбільш вдалих напрямків можна вважати здійснення міжконфесійного діалогу. КСА перехопило ініціативу щодо міжрелігійного діалогу індонезійського президента С. Юдхойоно, висунуту на Дакарському саміті ОІК (лютий 2008 р.) і підтриману ООН, реалізацію якої Індонезія розпочала з урядом Норвегії.1201 Прикметно, що напередодні саудівської ініціативи газета “Al Hayat” опублікувала інтерв’ю з наймолодшим членом Ради вищих улемів, професором Ісламського університету ім. імама Мухаммеда бен Сауда С. бен Насером аш-Шасрі, що належить до найближчих радників короля Абдалли ІІ. Аш-Шасрі широко відомий у країні і в арабсько-мусульманському світі завдяки участі у програмах арабських супутникових телеканалів, присвячених питанням ісламу.1202

Не можна стверджувати, що королівська ініціатива була спонтанним заходом. В Ер-Ріяді під егідою Інституту дипломатичних досліджень МЗС КСА діє форум “Європа–Затока в інтересах розвитку людства”, регулярно здійснюються заходи, пов’язані з США, провідними державами Азії (Індія, Китай, Японія) та ісламського світу (Малайзія). Інститут ініціював саудівсько-латиноамериканський форум “Pозвитoк людства”.1203 Підтвердженням нової політики КСА щодо християнства є встановлення дипломатичних відносин між Ватиканом і КСА (травень 2007 р.) та будівництво семи католицьких храмів.1204

Першим кроком у реалізації королівського проекту стала Мекканська міжнародна конференція з проблем міжрелігійних відносин, у якій взяли участь понад 500 делегатів з 50 країн, зокрема, екс-президент Ірану Х. Рафсанджані.1205 Учасники ухвалили “Ісламську хартію діалогу”, наявність якої, на думку директора Ісламського культурного центру (Брюссель) Абдель Азіза аль-Ях’ї, визначальна для мусульман Заходу у справі діалогу з послідовниками інших релігій і культур.1206

Практичною реалізацією заяви короля Абдали ІІ став Мадридський саміт (липень 2008 р.), проведений ЛІС із залученням понад 200 релігійних діячів з 56 країн світу. Незважаючи на релігійну домінанту, конгрес чітко віддзеркалив зовнішньополітичні пріоритети КСА і рівень її контактів з суб’єктами міжнародних відносин. Зокрема, переважали делегації США і Великобританії, представлені мусульманськими і християнськими учасниками, чисельні представництва Франції, Італії, Німеччини, Іспанії, Китаю, Японії, Індії і Малайзії, з арабських країн – ОАЕ, Єгипту, Лівану. У той же час політичне суперництво зумовило незначну присутність Ірану, Катару і Бахрейну, відсутність улемів з Пакистану, Палестини і Сирії. Незначне латиноамериканське представництво свідчить про відсутність латиноамериканського вектору зовнішньополітичної діяльності КСА, незначне центральноазійське - про низький рівень реального співробітництва з цим регіоном.1207

Після завершення конференції ідеолог “Аль-Каїди” аль-Лібі на офіційному сайті звинуватив короля КСА у зневазі до ісламу за заклик до примирення з християнством і засудження “релігійного фанатизму” та виніс йому смертний вирок.1208

Саудівська інформаційна стратегія у регіональному вимірі переважно детермінується географічним розташуванням та домінуванням в Аравії. З іншого боку, інформаційна політика держави визначається двома транснаціональними ідентичностями - арабською та ісламською, які інколи є дотичними, інколи конкурують та сприяють веденню інституційно відмінної інформаційної політики. Королівство надає перевагу ісламській дефініції, спрямовуючи зусилля на стримування панарабізму та арабського націоналізму і підтримку сунітських рухів у регіоні.

Саудівська присутність в інформаційному просторі виникла в османський період - у Медині був відкритий університет європейського зразка (1914), пізніше ліквідований КСА; у Мецці видавалась газета “Kibla” (1916).1209 Саудівський вплив на арабський медіа-простір зміцнився на початку 1970-х рр. завдяки нафтодоларам і позиціонувався як протидія єгипетській радіопропаганді “Voice of Arabs”. Якщо Г. Насер прагнув бачити народ “фі-Шарі” (на вулицях), то король аль-Сауд – “фі-Сала” (у вітальні). Єгипетська стратегія “і’лям та’баві” (мобілізаційних медіа) поступилася саудівській стратегії “і’лям танвімі” (умиротворюючих медіа). 1210

На відміну від єгипетських каналів, контрольованих державою та створених за допомогою єгипетського капіталу, канали MBC, ART і Orbit засновані підприємцями, які знаходилися за межами Саудівської Аравії.1211 MBC започаткований у Лондоні під час проведення мадридських арабсько-ізраїльських переговорів у жовтні 1991 р. і детально їх висвітлював. Професійність у інтерпретації міжнародних новин дозволила каналу заявити про своє новинне спрямування1212. Акцент здійснювався на міжнародних новинах, а не політичних подіях у Саудівській Аравії та арабському світі загалом1213.

У публічних промовах засновник каналу ART шейх Салех проголошував, що контент має для нього значущіший, ніж обсяг інвестицій. За словами шейха, цільову аудиторію каналу становить консервативна більшість мусульман, які не є ні секуляристами, ні ісламськими фундаменталістами1214. ART пропагує ісламські цінності, підтримує імідж ісламу та його “правильне донесення до глядацької аудиторії з усіх куточків світу1215”.

“Al-Jazeera” поклала кінець саудівській інформаційній монополії в арабському світі, що обумовило переорієнтацію КСА на внутрішній медіа-простір під гаслом “Саудівська Аравія – понад усе”, який суперечить панарабістським прагненням низки місцевих мас-медіа1216.

До 2004 р. Саудівська Аравія покладалась на іноземні джерела новин стосовно власної країни, однак представництва глобальних ЗМІ у Королівстві, за винятком “Reuters” (2003), відсутні. Зростаюча популярність панарабських каналів зумовила започаткування новинного каналу “Al-Ekbariya”, основне завдання якого полягає у боротьбі проти “внутрішнього ворога” на території КСА та надання новин про країну для регіональних і міжнародних ЗМІ. “Al-Ekbariya” став чітким свідченням зміни національної інформаційної політики з метою обмеження впливу глобального мовлення.1217 У 2007 р. канал запровадив англомовний блок для “діалогу між арабським і ісламським світом, з іншого боку – між Заходом і Сходом”, який транслюється у Північній Америці, Західній Європі, окремих країнах Азії. Існує проект задіяння франкомовного новинного блоку каналу.1218

У підконтрольному КСА медіа-холдингу МВС у Дубаї започаткований телеканал “МВС Persia” (липень 2008 р.), призначений “для зростаючої у регіоні спільноти, яка мовить на фарсі”.1219 Однак запуск каналу відразу на двох платформах - Nilesat та Arabsat, а також трансляція голівудських фільмів, заборонених в Ірані понад тридцять років, свідчать, що канал є інформаційно-пропагандистською зброєю проти Ірану. “МВС Persia” символічно задіяно у день іранських ракетних випробувань. З іншого боку, це арабська відповідь Ірану в інформаційній сфері, оскільки іранські канали здійснюють трансляцію арабською мовою протягом п’яти років.1220

Органом саудівської харитативної інформаційної політики став канал “Alinsaniya”, патронований принцем Абдель Азізом бін Абдул Азізом. Канал вперше у світі призначений для знедолених – хворих, сиріт, інвалідів, а також збиратиме для них пожертви. “Alinsaniya” арабомовний, у 2010 р. буде запроваджено також англомовний блок.1221

Рупором саудівської дипломатії виступає панарабська газета “Asharq Al Awsat”. Її активна підтримка вторгнення до Іраку (2003) контрастувала із стриманою позицією саудівського уряду.1222 До числа ключових для видання арабських столиць належать Каїр, Амман, Бейрут і Рабат, вашингтонське бюро газети охоплює ООН, брюссельське – структури ЄС. Газета стала першим арабським виданням з кореспондентськими пунктами в Ізраїлі.1223 Завдяки створеному при “Asharq Al-Awsat” Інституту прикладних ЗМІ (Ер-Ріяд) видання сприятиме підготовці журналістів з Єгипту, Лівану, Іраку, Кувейту, Судану, які ймовірно стануть прихильниками саудівської політики “поміркованості і політичної раціональності”.1224

У світлі нових глобальних процесів у лютому 2009 р. міністром інформації КСА призначений Абдель Азіз Ходжа, який “сподівається відкрити нові горизонти для ЗМІ Саудівської Аравії, що стають більш відкритими для світу”. Він наголосив, що “саудівське Міністерство інформації і ЗМІ відіграватимуть важливу роль у зовнішній політиці протягом наступного періоду”, а на даному етапі “ЗМІ відіграють величезну роль у підтримці курсу зовнішньої політики королівства”. Варто зазначити, що А. А. Ходжа очолював виконавчі органи Організації радіостанцій ісламських держав та Ісламської інформаційної агенції, а також виконував обов’язки посла у Туреччині, СРСР, Марокко, Лівані. 1225

Критика Саудівської Аравії в арабських ЗМІ табуйована. Єдиною проблемою того, що Н. Сакр назвала “альфада’ аль-са’уді” (простір Саудівської Аравії), є “Al-Jazeera”, меншою мірою “Аl-Manar” та палестинська газета “Al-Quds Al-Arabi”.1226 "Al-Jazeera" не допущена у країну у зв’язку з неналежним висвітленням Саудівської Аравії та її хусусійя (культурологічної ексклюзивності). Після зближення катарських та саудівських властей (2007) канал припинив випуск дражливих новин про КСА, а тому сподівається на відкриття офісу у найближчому майбутньому.