Ю. шведа вибори та виборчі системи
| Вид материала | Документы |
- Вибори та виборчі системи програма курсу, 186.84kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Навчально-методичний посібник львів 2010, 600.36kb.
- Навчально-методичний комплекс львів 2010 передмова, 2263.7kb.
- Тема 4: Політичні партії І партійні системи. Виборчі системи, 314.96kb.
- Партійна системи незалежної України: етапи трансформації. Юрій Шведа, 158.21kb.
- Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.
- Іhформаційhі процеси в суспільстві. Іhформаційhі системи. Штучний інтелект. Експертні, 155.22kb.
- "Вибори та їх роль в політичному житті", 107.44kb.
- Цільовий план україна нато на 2003 рік у рамках плану дій україна нато розділ І. Політичні, 712.57kb.
Цей намір найкраще реалізується у випадку пропорційної виборчої системи та у т.зв. системі єдиного голосу, що передається, яка застосовується в Ірландії. У тому випадку виразно видно вплив методу передачі голосів на партійну систему і стосунки з більшістю. Друга та третя з найсильніших партій можуть через рекомендації своїм виборцям у такий спосіб впливати на голосування, а обидві ці партії можуть зібрати разом більше голосів та депутатських мандатів, ніж найбільша партія.
Методи голосування:
* Передача поодинокого голосу. Кожен виборець має один голос.
* Передача преференційного голосу. Своїм голосом виборець може висловити ставлення до визначеного кандидата у списку.
* Передача значної кількості голосів. Кожен виборець має кілька голосів або стільки голосів, скільки є представників для обрання у виборчому окрузі.
* Обмежена передача значної кількості голосів. Кількість голосів виборців є меншою від кількості представників, які обираються у даному виборчому окрузі.
* Передача альтернативного голосу. Виборець може віддати подвійний, потрійний чи почетвірний голос.
* Кумуляція голосів. Виборець може віддати кілька голосів за одного кандидата.
* Мішанина (панашаж). Виборець може розділити свій голос за кандидатів з різних списках.
* Система двох голосів. Виборець має два голоси – один за кандидата партії в мажоритарному окрузі, а другий за партійний список на рівні виборчого округу.
Досвід деяких держав (Фінляндія, Голландія, Австрія і т.д.) показує, що або виборець рідко використовує преференційні голоси, або пороги, що дозволяють робити остаточні зміни є такими високими, що вплив відкритих чи вільних списків на користь представництва партії у парламенті є незначним. Відіграє він швидше у руках виборця роль механізму, що дозволяє йому впливати на вибір кандидата своєї партії, а тим самим на персональний склад парламенту завдяки можливості модифікації представленого партіями порядку кандидатів у виборчому списку через передачу преференційних голосів. Преференційний голос може бути одночасно важливим у рамках внутрішньопартійної конкуренції і впливати на неї. У Італії наприклад дійшло до того, що в християнських демократів, де фракції часто мають ознаки партії в партії, під час виборів до Європарламенту в 1984 р. представляли в одному виборчому окрузі у списку значно більшу кількість кандидатів, ніж обиралося представників, оскільки не можна було досягнути внутріпартійного консенсусу щодо кандидатів. У цьому випадку партія залишила за виборцем остаточне право розібратися у внутріпартійній дискусії. Система двох голосів у Німеччині дає виборцеві можливість віддати голос, зорієнтований на конкретну особу, що однак не впливає на кількість мандатів, які здобуваються партією через партійний список у даному виборчому окрузі. Такий голос успішно використовується у тактичній виборчій діяльності.
Cпособи голосування в країнах Європейського Союзу. Незалежно від того, чи йдеться про призначення місцевих, регіональних та національних властей, чи про вибори депутатів до Європейського парламенту у країнах Європейського Союзу застосовують наступні методи голосування:
| Країна | Представницький орган | Пропорційне представництво | Голосування за кандидата на одне місце | Голосування за списками на мажоритарній основі | Змішаний спосіб голосування |
| Бельгія | всі збори | + | - | - | - |
| Велика Британія | всі збори | - | + 1 тур | - | - |
| Греція | парламент | + | - | - | - |
| Греція | Комуни | - | - | + | - |
| Данія | всі збори | + | - | - | - |
| Ірландія | всі збори | єдине голосування, що переноситься | |||
| Іспанія | всі збори | + | - | - | - |
| Італія | всі збори | + | - | - | - |
| Люксембург | всі збори | + | - | - | - |
| Нідерланди | всі збори | + | - | - | - |
| Німеччина | всі збори | + (5 % виборчий поріг) | - | - | - |
| Португалія | всі збори | + | - | - | - |
| Португалія | президент | - | + 2 тури | - | - |
| Франція | парламент | - | + 2 тури | - | - |
| Франція | президент | - | + 2 тури | - | - |
| Франція | регіони і Європарламент | - | + 1 тур | - | - |
Пропорційне представництво є найпоширенішим способом голосування для загалу країн Європейського Союзу; проте його наслідки дуже відрізняються залежно від країни, що дуже добре свідчить про відсутність механічного характеру цих наслідків. Лише в трьох країнах (якщо зробити виняток для муніципальних виборів у Греції) вибори відбуваються не за системою пропорційного представництва: у Франції та Великій Британії; ірландський спосіб голосування в дійсності наближається до пропорційного представництва. Італія ж готується до того, щоб відмовитись від нього. Слід додати: якщо у Великій Британії спосіб голосування ніколи не змінювався, попри численні пропозиції в цьому напрямку, то у Франції зміни способу голосування впродовж останнього століття відбуваються часто і розглядаються як нормальне явище, тоді як в інших країнах було здійснено лише незначні модифікації щодо розподілу залишків при підрахунках за пропорційного представництва. Якщо пропорційне представництво і є найпоширенішим способом голосування, то його умови значно відрізняються: у деяких країнах (зокрема в Бельгії) допускалися панашаж та голосування з правом зміни порядку кандидатур у списках; такий порядок також ще донедавна існував в Італії; в решті країн ідеться про об’єднані списки. Способи розподілу залишків дуже індивідуальні й можуть слугувати об’єднанню голосів навколо найсильніших партій, як і виборчий поріг, що може використовуватися для запобігання надмірному розпорошенню голосів. Без сумніву, саме 5-% виборчий поріг найбільше сприяв (у механізмі способу балотування) спрощенню німецької системи партій, тим паче що він так само ефективно функціонує на федеральному рівні, як і на рівні земель при проведенні місцевих виборів. Порівняння способів голосування і систем партій допомагає розумінню відносного характеру впливу цих механізмів; і коли ними, безперечно, ніяк не можна нехтувати, то поряд існує ціла низка інших чинників, які сприяють спрощенню, чи, навпаки, ускладненню систем партій. Зокрема, застосування системи повного пропорційного представництва на національному рівні не завадило Португалії досягти рангу стабільної парламентської демократії; двічі, у 1986 та 1991 рр., виборці віддали свою абсолютну більшість голосів одній політичній партії.
2. 5. Виборча формула.
Виборча формула. Правила (чи сума правил), які визначають, який кандидат у депутати є обраним в даному виборчому округу чи в який спосіб відбувається “перетворення” голосів, зібраних політичною партією, у відповідну кількість депутатських мандатів. Виборча формула виступає в кількох варіантах і часто утотожнюється з виборчою системою. У процесі проведення голосів у мандати немає елементів автоматизму; як цей процес відбуватиметься, залежить від впровадження тієї чи іншої виборчої системи. Виборча формула становить головне джерело деформації результатів виборів – невідповідності поділу мандатів з фактичними преференціями виборців вираженими голосуванням. Крім методу переведення голосів виборців у мандати, до складу виборчої формули можуть додатково входити: виборчий бар’єр та вирівнювальний розподіл мандатів.
Правила переведення голосів у мандати. При обрахунку голосів слід насамперед зрозуміти різницю між наступними правилами прийняття рішення: мажоритарними та пропорційними. Існують два основні способи організації цього процесу: мандати надаються тим кандидатам, які отримали більшість (відносну чи абсолютну) голосів виборців або цей розподіл відбувається пропорційно до числа голосів, поданих за кожне об’єднання кандидатів. У випадку мажоритарної системи існує необхідність здобуття більшості голосів виборців, що приводить до проведення остаточних виборів (між двома кандидатами), коли зазвичай лише нечисленні кандидати отримують абсолютну більшість голосів виборців у першому турі голосування. Часто участь у другому турі виборів є обмеженою двома кандидатами, які отримали найбільшу кількість голосів в першому турі. Замість остаточних виборів може мати місце система альтернативного голосування, коли отримання більшості визначається в результаті подвійної, потрійної і. т. д. передачі преференційних голосів.
Політичні наслідки остаточних виборів пов’язані з роллю малих партій. Можуть стати вони цікавими для великих партій, які змагаються між собою за більшість голосів у виборчому окрузі, і в рамках виборчого альянсу отримати кілька депутатів в обмін на підтримку кандидатів великої партії у інших виборчих округах.
Способи обрахунку голосів. Процедури, за допомогою яких відбувається переведення волевиявлення виборців у депутатські мандати і визначення результатів виборів. Спосіб встановлення результатів виборів визначається способом голосування. Кількість отриманих списком мандатів пропорційна кількості голосів, поданих за партійний список при розподілі мандатів між різними списками, якщо голосування відбувалося за список в цілому. Або ж кількість мандатів визначається за порядком розташування кандидатів та наданих їм переваг при розподілі мандатів усередині списку якщо голосування відбувалось за список з преференціями. При встановленні результатів виборів насамперед встановлюється виборчий коефіцієнт. Після першого підрахунку виявляються “зайві” голоси і незаповнені місця, що їм відповідають. Подальший розподіл цих голосів відбувається за методом чисел (залишків, дільників) – розподіляються місця, що залишилися після першого розподілу, аж до повного розподілу наявних місць. Якщо всі мандати не виявляться розподіленими у виборчому окрузі найнижчого рівня, то решта мандатів можуть бути розподіленими на другому (чи третьому) рівні. Агрегація голосів настає тоді за допомогою багатоступеневого методу. Мандати розподіляються на всіх рівнях. На першому рівні вибір індивідуальних кандидатів може збільшити шанси вибору чи спричинити міцніший зв'язок представника до виборчого округу. Функція другого та третього рівня може бути дуже відмінною: на тому рівні пропорційність може виявитись посиленою (за допомогою залишкових, додаткових чи компенсаційних мандатів) чи ослаблена (через обмеження кількості партій, що приймають участь у розподілі мандатів наприклад у результаті застосування виборчих бар’єрів). Теоретично можна було б також стверджувати, що разом з розподілом мандатів на другому чи третьому рівні здійснюються спроби погодження результатів отриманих на першому рівні з вимогою політичного представництва, які запланував законотворець. Потрібним однак є долучення тут технічних елементів аби протистояти цим тенденціям. Можливим недоліком цієї системи політичного представництва є вища складність цих виборчих систем.
2.5.1. Перший рівень розподілу голосів виборців.
Виборча квота. Величина, що визначає кількість місць, що припадає на кожен із списків при першому розподілі голосів виборців. Кількість місць, що належать політичній партії при встановленні результатів виборів за пропорційною виборчою системою. У світі практикуються різні методи визначення виборчої квоти. Найчастіше застосовується простий коефіцієнт (виборчий метр). Інші коефіцієнти є похідними від простого і відрізняються тим, що до наявних місць може додаватись одне (метод Хагенбаха-Бішофа) чи два (стандартний коефіцієнт) фіктивних місця, що призводить до зменшення виборчого коефіцієнта, надаючи більше шансів малим партіям. До того ж вони не завжди дають змогу одразу ж розподілити всі мандати, не забезпечують цілковитої справедливості у формуванні представницьких органів. Найпростіший спосіб визначення виборчої квоти – той, який винайшов англієць Томас Гер (квота Гера) у 1855 р.
Виборчий метр (простий коефіцієнт, квота Гера). Це найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. Застосовується при визначенні кількості парламентських місць отриманих політичною партією на виборах організованих за пропорційною виборчою системою (виборча квота). Полягає у розділенні загальної кількості поданих по даному виборчому округу голосів (Х) на кількість мандатів, які належить розподілити (Y). Q=Х/Y. Застосовується у Мексиці, Тайвані та Південній Кореї. Квоту можна обчислювати у відсотках, поділивши 100 % на кількість депутатських місць, які обираються від певного виборчого округу. Використовуються різні методи визначення виборчого метра, причому деякі з них пов’язані з досить складними математичними підрахунками. Закон України “Про вибори народних депутатів” (cт. 96) передбачає, що виборчий метр обраховується за методом Гера (квота Гера). Стосовно виборів народних депутатів України ця формула набирає такого вигляду: В.М. = Х: 450. При цьому Х – це сумарна кількість голосів виборців, поданих за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків партій (блоків), що подолали трьохвідсотковий загороджувальний бар’єр. Виконавши математичні дії, отримуємо кількість голосів або відсоток, який потрібно набрати, щоб одержати одне депутатське місце (виборчий метр). Однак, недоліком цієї квоти є те, що в житті практично неможливо визначити конкретну кількість місць, тому що пропорція одержаних місць поряд з цілими числами охоплює й частки, яким відповідають нерозділені депутатські місця. Для подолання цього недоліку застосовують метод найбільших залишків.
Метод квот. У випадку застосування методу квот визначаються квоти для розподілу голосів виборців. Якщо відповідна партія отримує кількість голосів рівну виборчій квоті – вона отримує мандат. Партіям належить стільки мандатів, скільки разів квота поміщається у даній кількості голосів. Cама квота визначається як результат поділу, причому чисельник є завжди тим же – це кількість голосів, відданих за партію, натомість дільник може змінюватися: якщо він рівний кількості парламентських мандатів, то мова йде про звичайний метод квот (проста квота). Якщо ж дільник формується з кількості отриманих мандатів плюс один, то маємо справу з методом Хагенбаха-Бішофа, запропонованим швейцарським професором фізики Едуардом Хагенбахом-Бішофом (1833-1910) і названим на його честь. Квота Хагенбаха-Бішофа загалом є ідентичною до квоти Друпа, яка частіше використовується в англомовному середовищі (за прізвищем Генрі Друпа). Спосіб обрахунку квоти можна й далі змінювати, таким чином отримаємо наступні формули:
Проста квота (квота Гера) = Отримані голоси / Кількість мандатів у виборчому окрузі.
Метод Хагенбаха-Бішофа (квота Друпа) = Отримані голоси / Кількість мандатів у виборчому окрузі + 1
Модифікований метод виборчої квоти (квота Імперіалі) = Отримані голоси / Кількість мандатів у виборчому окрузі + 2
Який результат дають різні дільники? Загалом наступні: чим вищий дільник, тим меншою є квота. Оскільки як вже говорили, у випадку методу квот як правило неможливо одночасний поділ отриманих мандатів, величина дільника уможливлює застосувати обрахунок мандатів, що залишилися, які мають бути розділені у другому турі розподілу мандатів.
Приклад: У виборчому окрузі до поділу є 5 мандатів. Віддано 1000 голосів. На партії припало: А – 350, В – 90, С – 180, D – 220, E – 160 голосів.
| | Партії | A | D | C | E | B | Мандати, що залишилися |
| | Голоси | 350 | 220 | 180 | 160 | 90 | |
| Квота | | | | | | | |
| 1000/5 | 200 | 1 | 1 | | | | 3 |
| 1000/(5+1) | 166 | 2 | 1 | 1 | | | 1 |
| 1000/(5+2) | 142 | 2 | 1 | 1 | 1 | | 0 |
Проста квота і метод Хагенбаха-Бішофа не ведуть до повного розподілу мандатів. Мандати, що залишилися не становлять проблеми, як правило використовуються вони до отримання більш чи менш пропорційного поділу мандатів. Якщо наприклад більшість виборчих округів становлять обмеження для пропорційності, то мандати, які залишилися можна на іншому рівні (наприклад на загальнонаціональному) – додати і використати для вирівнювання пропорційності. Функція цих мандатів, що залишилися залежить від методу поділу, а також від того, чи в їх розподілі приймають участь усі партії, чи лише ті, яким вдалося отримали мандати в першому турі.
Cистема математичних пропорцій Хейра-Немеєра. Метод розподілу голосів виборців, розроблений німецьким математиком Хорстом О. Немеєром, який застосовується в Пуерто-Ріко від 1952 р., а також в Німеччині у 1985 р. Він спричиняє аналогічні наслідки до методу з квотою Гера плюс найбільшого залишку й виглядає наступним чином: віддані за політичну партію важливі голоси завжди множаться на кількість отриманих мандатів, а результат ділиться на кількість отриманих голосів. Партія отримує стільки мандатів, скільки виникне певних сум. Решта мандатів ділиться відповідно до кількості залишків, відповідно до принципу найбільших залишків. Система математичних пропорцій є вигіднішою для малих партій аніж метод д’Ондта. Однак очевидними є й слабкі сторони методу Хейра-Немеєра. Так, при такому самому процентному розподілі голосів між партіями одна з них може втратити мандат у випадку збільшення кількості місць у парламенті, що розподіляються. Крім того в окремих випадках математична система пропорцій може бути результат, коли “результатом абсолютної більшості голосів не буде абсолютна більшість в парламенті”. Запобігаючи цьому явищу, застосовуються механізми коли партії, які отримали більшість отримують першочергове право при розподілі решти мандатів для формування абсолютної більшості. Аномалії такого характеру не повинні особливо дивувати. Жодний квотний метод не є досконалим. Найвідомішим є т.зв. парадокс Алабами. Ним окреслюється той факт, що партія крім підвищення кількості парламентських мандатів при незмінному поділі голосів отримує меншу кількість мандатів.
2.5.2. Другий рівень розподілу голосів виборців. Якщо мандати розділено на основі правил пропорційності на першому рівні, то обов’язковим є наступний (другий) рівень розподілу, оскільки перший рівень розподілу голосів виборців практично ніколи не дозволяє повністю розподілити всі депутатські мандати - завжди (чи майже завжди) після ділення залишаються дробові залишки. Тому виборча квота визначається на другому рівні розподілу, шляхом врахування дробових залишків, не розділених у першому розподілі.
Метод чисел (залишків, дільників).
Один із способів обрахунку результатів виборів, який використовують після застосування квот Хагенбаха-Бішофа (Друпа), Імперіалі, Гера. Підрахунок проводится у два етапи. Спочатку місця розподіляються між партіями пропорційно до вичерпаних ними виборчих квот (квоти можуть бути різними залежно від того, яка з трьох систем використовується). Потім місця, що залишаються нерозподіленими, розподіляються між партіями на основі залишку голосів, що перевищив квоту і не був врахований на першому рівні розподілу. Перерозподіл мандатів наступає у результаті найбільших чисел або найбільших дільників. Наприклад, у чотиримандатному окрузі у виборах брали участь чотири політичні партії – А, В, С і D. У голосуванні взяли участь 50 000 виборців, відповідно партія А отримала – 17 500 голосів, В – 15 000, С – 10 000 і D – 7 500. Проста квота в даному випадку становитиме – 12 500 голосів. Застосовуючи її партії А і В отримають по одному депутатському мандату, а володарів двох інших мандатів ми зможемо визначити застосувавши метод найбільшого залишку. Мандати отримають ті партії, залишок голосів яких буде найбільшим. Відповідно це партії С і D. Отже при застосуванні цього методу кожна з партій отримає по одному депутатському мандату. Даний метод сприяє представництву малих партій.
| Партія | Голоси | Мандати | Залишок | Мандати | Результат |
| А | 17 500 | 1 | 5000 | - | 1 |
| В | 15 000 | 1 | 2500 | - | 1 |
| С | 10 000 | - | 10000 | 1 | 1 |
| D | 7 500 | - | 7500 | 1 | 1 |
Найпоширенішими серед зазначених методів чисел (залишків, дільників) є:
Метод д’Ондта, який так називається на честь бельгійського професора цивільного права Віктора д’Ондта (1841-1901), який у 1882 р. опрацював даний метод. Він є найпоширенішим в Європі методом трансформації голосів виборців у мандати. Вперше його використали при обрахунку результатів виборів в Данії у 1855 р. Полягає в тому, що поділ кількості голосів, отриманих основними політичними партіями у виборчому окрузі, здійснюється обрахунком цілими (1, 2, 3, 4 і. т. д). Мандати отримують ті партії, які отримали найвищі результати в даній математичній операції. З цього погляду даний метод вважається поміркованим пропорціоналізмом (найчастіше він застосовується одночасно з невеликими виборчими округами та виборчим бар’єром). Даний метод ще називають методом Джефферсона оскільки Т. Джефферсон запропонував аналогічний спосіб розподілу місць між штатами в конгресі США. Ось приклад розподілу мандатів за формулою д’Ондта у п’ятимандатному виборчому окрузі:
| Результат | Партія А | Партія В | Партія С |
| Отриманий | 30000 | 20000 | 9000 |
| Після поділу на 2 | 15000 | 10000 | 4500 |
| Після поділу на 3 | 10000 | 6666 | 3000 |
Мандати отримають ті партії, які отримали найвищі результати. У даному випадку це: партія А (30000), партія В (20000), А (15000), А (10000) і В (10000). Партія А отримає загалом 3 мандати, а партія В – 2. У незмінності ефекту цього методу можна переконатись, випробувавши кілька різних варіантів дільників. Дана формула сприяє представництву великих партій.
Метод Сен-Лагю запропонував французький професор математики Андре Сен-Лагю. Даний метод полягає в застосуванні ідентичної операції з застосуванням ділення на непарні цифри (1, 3, 5, 7 і. т. д.). Дана формула носить ім’я свого офіційного винахідника, хоча насправді автором цього методу слід вважати Д. Вебстера, який запропонував використовувати його для розподілу місць в Конгресі США між штатами. Ось приклад розподілу мандатів за класичною формулою Сен-Лагю у п’ятимандатному виборчому окрузі:
| Результати | Партія А | Партія В | Партія С |
| Отримані | 30000 | 20000 | 9000 |
| Після поділу на 3 | 10000 | 6666 | 3000 |
| Після поділу на 5 | 6000 | 4000 | 1800 |
Мандати отримають: партія А – 2, партія В – 2 та партія С – 1.
Модифікований метод Сен-Лагю у якості дільників для розподілу голосів виборців використовує: 1.4, 3, 5, 7, 9. Вважається, що в класичній версії дана формула є більш сприятливою для малих партій, а модифікована формула – для середніх.
Зазначені методи мають вагомий вплив на порядок переведення голосів у мандати. У звичайних випадках різниця є мінімальною; у виборчому окрузі певній партії замість іншої партії може перейти найбільше один мандат, причому зазвичай цим користається найбільша партія. Якщо наприклад порівняємо результати застосування ряду дільників д’Ондта з модифікованим методом Сен-Лагю, то виявиться, що у випадку методу д’Ондта правдоподібно більша партія отримає на один мандат більше за рахунок меншої партії. Про яку партію буде йти мова, про яку чисельність буде йти мова, не однозначно. На один мандат більше може отримати й друга за величиною партія; втратити мандат може також найменша партія, так і друга щодо більшості. Підкреслюємо цю особливість, оскільки під час дискусії стосовно виборчих систем у деяких країнах (наприклад у Іспанії) відповідальність за порушення політичної репрезентації приписується методу д’Ондта. Стосовно результатів застосування методу д’Ондта існує значно менше невідомих, аніж у випадку впливу інших елементів виборчої системи, коли це питання можна віднести до самої лише математики. Переваги даного методу полягає у його простоті (особливо це стосується методу д’Ондта), а також в тому, що на відміну від квотного методу – усі мандати можна поділити одночасно. Метод д’Ондта процедура, яка найчастіше застосовується для розподілу мандатів. Її використовують при обрахунку голосів у Анголі, Аргентині, Австріі, Болгарії, Венесуелі, Гватемалі, Гвінеї Бісау, Голландії, Данії, Домініканській Республіці, Еквадорі, Ізраїлі, Іспанії, Молдавії, Мозамбіку, Перу, Польщі (на виборах 1993, 1997-), Португалії, Туреччині, Україні, Уругваї, Фінляндії, Чехії, Югославії, Японії. Метод Сен-Лагю застосовують у Литві та Новій Зеландії. У Норвегії, Польщі (у виборах 2001) та Швеції використовують модифікований варіант формули Сен-Лагю, а у ФРН у 1985 р. та в Пуерто-Ріко з 1952 р. користувалися методом Хейра-Немеєра. Існує також можливість здійснення розподілу мандатів, що залишилися за наступними методами: метод найменших залишків, метод поділу залишків (формування найбільших дільників) за допомогою ділення на 1, 2, 3 і т. д., метод найбільших середніх (ділення голосів, що залишились на збільшене на 1 кількість уже отриманих мандатів). Загалом можна стверджувати, що метод найбільших залишків і найбільшого середнього сприятливі малим партіям, натомість метод найменших залишків – великим партіям. Квота Гера плюс найвищий залишок є найпоширенішим методом розподілу голосів. Використовується він у Бельгії, Гайані, Гвінеї, Гондурасі, Індонезії, Ісландії, Південній Кореї, Коста-Ріці, Ліберії, Литві, Мексиці, Нігерії, Росії, Румунії, Сальвадорі, Сенегалі, Сьєра-Леоне, Туреччині. Належить ще також згадати, що в англосаксонських державах виступає цей метод під назвою найбільшого залишку. Метод Гера плюс найвищий середній залишок використовує Бенін, Бразилія, Буркіна Фассо, Тунезія, метод Хагенбаха-Бішофа – ПАР, Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Словаччина, Швейцарія., метод Гера плюс інші методи - Алгерія, Австрія, Бельгія, Естонія, Словенія. Р. Таагепера та М. С. Шугарт дійшли висновку, що за допомогою оперування різними варіантами квот можливо програмувати певні електоральні результати. Наприклад, обмежити представництво найбільшої партії через застосування високої виборчої квоти.