Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн

Вид материала

Документы

Содержание Принципи виб.п-ва Організація і проведення виборів. На реф-дум не можуть виноситися такі питання

Подобный материал:

• Державне право зарубіжних країн, 8328.5kb.
• Самостійна робота студентів з дисциплини «грошово-кредитні системи зарубіжних країн», 351.98kb.
• Історія держави І права зарубіжних країн є однією з важливих дисциплін навчального, 288.34kb.
• Ю. шведа вибори та виборчі системи, 7736.34kb.
• Курс "Грошово-кредитні системи зарубіжних країн" відноситься до числа спеціальних базових, 148.1kb.
• Вибори та виборчі системи програма курсу, 186.84kb.
• Тема 4: Політичні партії І партійні системи. Виборчі системи, 314.96kb.
• Опанувавши цей курс, студенти зможуть: на основі систематизації знань визначати законо­мірності, 320.21kb.
• Робоча програма дисципліни «Державне право зарубіжних країн» для спеціальності: 060101, 378.93kb.
• Навчальна програма плани І методичні рекомендації до семінарських занять методичні, 1297.92kb.

Тема 7.

ВИБОРЧЕ ПРАВО І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1. Виборче право. Поняття, види і принципи виборів.
   

Виб.п-во:

• це с-ма норм, які регул.порядок виборів кандидатів в предст.ор-ни і на виборні держ.посади (об.розуміння);
  
• це п-во гром-н брати уч.у формув-ні предст.ор-нів (суб.розуміння). В цьому розумінні розрізняють актив.виб.п-во і пасив.виб.п-во. Ос.може бути наділена з певного віку актив.виб.п-вом, але не пасивним.
  

Ці норми всатновл.принципи виб.п-ва, вимоги, які ставляться до кандидатів на виб.посади та до виборців, порядок орг-ції та д-сті ор-нів, які здійс.проведення виборів, створення територіальних та ін.виборчих одиниць, процедури пердвиборних агітацій і голосування, порядок визначення рез-тів виборів та оскарження цих рез-тів.

Вибори:

• а) це спільне і незалежне волевиявлення громадян в формі голосування на користь тих чи інших кандидатів на посади в публічні ор-ни влади.
  
• б) це сп-б формування ор-нів держ.влади, мета яких полягає у тому, щоб всі гром-ни могли виразити свою волю, а публічна влада, щоб могла бути створена і діяти відповідно до цієї волі.
  

Ор-ни, які формуються шляхом голосування називаються представницькими. Практика виборності держ.ор-нів вл.бере свій початок з часів античності, але широкого поширення набула після буржуазних революцій.

Соціальна роль виборів полягає в тому, що:

1. це є інс-тут прямої дем-тії;
   
2. це є акт вручення народом своїм представникам п-ва на здійснення вл.;
   
3. це дем.сп-б формув-ня предст.ор-нів вл.і місц.самоврядування;
   
4. це дем.сп-б встановлення і реформування с-ми вл.;
   
5. вибори можна розглядати як форму управління держ.справами.
   

Види виборів:

• залежно від того, кого обирають:
  
  1. парламентські;
     
  2. президентські;
     
  3. муніципальні;
     
  4. вибори суддів;
     
  5. вибори шерифів і т.д.
     
• 
  

1. всезагальні (беруть участь всі виборці кр-ни);

2. часткові (коли необх.поповнити склад предст.ор-ну через дострокове вибуття депутатів).

• за тер.критерієм:
  

1. нац. (по всій країні);
   
2. регіональні (на частині території д-ви);
   
3. місцеві (вибори до ор-нів місц.самовр.).
   

• за кілікістю мандатів, які заміщаються у виб.округах:
  
  1. уніномінальні (від кожного округа вибирається один депутат);
     
  2. поліномінальні (від кожного округа вибирається декілька депутатів).
     
• 
  
  1. провдяться в один тур;
     
  2. проводяться в два тури;
     
  3. проводяться в декілька турів (багаторівневі).
     

• 
  
  1. чергові (провдяться по спливу строку повноважень предст.ор-ну, напр.. ч-з 4 роки обирається През-нт США, 7 років – През-нт Фр.рес-ки);
     
  2. позачергові (проводяться у зв’язку із достроковим прип.повноважень ор-нів влади – доярок.розпуск парл-нту, відставка уряду);
     
  3. повторні (якщо вибори визнані такими, що не відбулися, недійс.за ріш.суду чи центр.виб.коміс.).
     
• залежно від сп-бу волевиявлення:
  
  1. прямі (голосують самі гром-ни) – напр.. вибори деп.-тів нижньої палати Парл-нту, вибори През-нта в ряді країн – Фр., Єгипет;
     
  2. непрямі (виборці ніби делегують свій голос вибраним предс-кам, в якості виразника волі гром-н можуть виступати колегії виборщиків чи постійно діючий ор-н – місцева рада, парл-нт чи одна з його палат) – напр.. вибори През-нта США.
     

• 
  
  1. додаткові (млжуть проводитися чи ні, залежно від того, чи є вакансії в колегіальному ор-ні);
     
  2. часткові (проводяться регулярно і обов’язково передбачені з-вом з метою оновлення (ротації) колегіального виб.ор-ну, напр.. кож.2 роки такі вибори проводяться при частковому оновленні сенату США на одну третину).
     

^ Принципи виб.п-ва, при дотриманні яких вибори вважаються демократичними:

1. всезагальність
   

• всі гром-ни, не залеж.від статі, раси, мови, соц.,майн.стану, професії, осв., конфесії, політ.переконань мають п-во голосу
  
• цей принцип передбачає і законодавчі обмеження – виборчі цензи: (1) ценз гром-ва (в Аргентині для отримання актив.виб.п-ва потріб.бути гром-ном цієї д-ви 3 роки), 2) ценз осілості (для кандидата на пост През-нта США – 14 років), 3) віковий ценз (при пасивному виб.п-ві значно вищий: 50 р. – для През-нта Італії, 40 р. – Естонії, 35 р. – Білорус., Груз., США; при актив.виб.п-ві більшість д-в ставлять вимогу досяг.18 років, 16 років – для Бразилії, Нікарагуа, Куби, Ірану, в деяких д-вах – 19-21 р.); 4) ценз статі; 5) реліг.ценз (напр.., щоб бути обраним в Парл-нт Ірану потрібно сповідувати іслам); 6) освітній ценз, його різновидом є ценз грамотності (в Африканс.д-вах – Руанда, Малаві, а також в Молдавії, Казахстані, Латвії, Литві, Естонії); 7) майн.ценз, його різновідністю є виборча застава, яка вноситься кандидатом перед його реєстрацією у виб.комісії і яка не повертається та йде в дохід д-ви, якщо кандидат не набере певної кількості голосів виборців (500 фунтів – Великобританія, 1000 франків – Фр., в цих д-вах необх.набрати 5 % голосів виборців, 200 дол. – Канада – 15 %); 8) заг.пр-лом є неможл-сть участі у виборах осіб, визнаних судом недієздатними; 9) ценз несумісності ( в деяких д-вах вимагається вихід у відставку ще перед балотуванням) 10) моральний ценз (ст.48 К-ції Італії – можл-сть позбавл.актив.виб.п-ва у випадку споєння негідних поступків, вказаних в законі);
  

2. рівність виб.п-ва;
   

• забор.встановлення переваг чи обмежень для кандидатів, які балотуються на виборах, забезпечення рінвих умов участі у виб.кампанії;
  
• кож.виборець має рівну к-сть голосів;
  
• порушенням цього принципу був т.зв.плюральний вотум, відповідно до якого одному виборцю в силу певних обставин могли надавати більшу к-сть голосів (напр.. у Великобританії окремим виборцям надавались додаткові голоси за місцем знаходження нерухомості, якщо воно не співпадало із пост.місцем проживання, за місцем знаходження вищого навчюзакладу, який виборець закінчив);
  
• деякі кр-ни допускають відхилення від цього принципу із благих намірів, напр.. в Бангладеш із 330 місць в Парл-нті 30 зарезервовано для жінок, у Фр.Сенаті 12 сенаторів представляють французьку діаспору;
  
• виб.округи за своєю к-стю повинні бути однакові, на кож.кандидата повинно прибадати одинакова к-ість мешканців чи виборців округа, з врахуванням меж адм/тер.одиниць допускаються певні відхилення;
  

3. пряме голосування (очне і заочне);
   
4. таємне голосування;
   

• виборець голосує без відома і згоди ін.осіб;
  
• вперше таємне голосування було введено у Фр.в 1871 р.;
  
• голосування може бути очним і заочним (за довіреністю, поштою);
  
• при очній формі голосування в більшості країн заповнюють бюлетні, які можуть бути в тому числі в неофіц.формі, коли на чистому листку паперу пишеться прізвище кандидата, в деяких африк.та азіатських д-вах, де частина нас.неграмотні, замість бюлетенів використовують урни із портретами кандидатів, куди виборці кидають жетон;
  
• в деяких кр-нах з метою б-би із фальсифікацією виборів фактично порушується принцип таємності, оск.кандидату видають бюлетень після того, як він називає, за кого буде голосувати (Пд.Кароліна)
  

5. вільність (добровільність) виборів
   

• Сам виборець вирішує брати йому участь у виборах, чи ні (такою є ситуація у більшості країн);
  
• В деяких д-вах існ.обов.вотум, за порушення об-ку проголосувати наступ.різ.види відповідальності (штраф – Єгипет, Терція, Бельгія, Австрія), позбавлення можл-сті займати держ.і муніципальні посади протягом певного строку – Аргентина, моральні санкції – публікація мерією списку осіб, які протяг.5 років не брали уч.у виборах в Італії).
  

2. ^ Організація і проведення виборів.
   

Виборчий процес виступає формою реалізації суб-го і об-го виб.п-ва, це врегульована з-нами д-сть ор-нів, груп виборців, політ.пратій, гром.об’єднань по підготовці і проведенню виборів в держ.інс-тути і муніципальні ор-ни.

Етапи виб.процесу:

1. Призначення виборів.
   
   • призначення конкрет.дати;
     
2. Утворення виб.округів.
   

• Вибочий округ – це та тер-рія, від якої обирається депутат;
  
• Види округів: одномандатні (США, Великобрит., Канада), багатомандатні (Швеція, Голландія), загально-державні (Ізраїль, ПАР);
  

1. Утв-ня виборчих дільниць.
   

• Виб.округи діляться на виборчі дільниці, куди виборці приходять голосувати;
  

1. Виборчі ор-ни.
   

• Орг-цію виборів здійс.спец.колег.ор-ни – виборчі трибунали, ради, комісії;
  
• Ці ор-ни можуть формуватися судами (Коста-Ріка), парл-нтом (Узбекистан), урядом (Австрія).
  
• Виб.ор-ни можуть бути пост. (Іспанія), тимчас. (Італія) та формуються в різ.кр-нах по-різ.
  
• В деяких кр-нах ЦВК не утв., її роль викон.МВС (великобрит., Італ., Фр.)
  

1. Реєстрація виборців.
   

• Визначення кола гром-н, які володіють активним виборчим правом та занесення їх у списки виборців;
  
• Існ.пост (виборець за реєстр.один раз і не потреб. з’являтися для перереєстрації).і періодич. (пост.склад.нові списки виборців – Фр., Канада, Великобрит.) с-ми реєстрації виборців;
  
• В деяких кр-нах немає списку виборців, напр..в Сірії голосування здійс.після пред’явлення д-та, який посвідчує ос.
  

1. Висунення і реєстрація кандидатів.
   

• Сп-би висунення кандидатів: самовисунення, висунення виборцями, висунення політ.партіями та ін.гром.орг-ціями;
  
• При само висуненні кандидат подає заяву, яка в деяких кр-нах повинна бути скраплена підписами певної к-сті виборців;
  

1. Передвиборна агітація.
   

• Форми передвиборної агітації: публічні заходи, зустрічі з виборцями, використання засобів мас.інформації;
  
• Повинна здійснюватися в законній формі;
  
• Повинні забезпечуватися рівні можливості для кандидатів, з-н лімітує аитрати, які можуть бути витрачені на кампанію, в деяких кр-нах д-ва видає кандидатам рівні суми для ведення агітації.
  

1. Голосування.
   

• Кр-ни прийм.заходи у б-бі з абсентеїзмом;
  

1. Підрахунок голосів і визначення рез-тів виборів.
   

• Голоси підраховуються спочатку на виборчих дільницях, а потім пересилаються у вищестоячі виборчі комісії;
  
• Визначається число дійсних голосів, які визначають рез-ти виборів;
  
• При підрахунку можуть бути присутні спостерігачі;
  
• Рез-ти виборів повинні бути обов.опубліковані.
  

3. Виборчі сис-ми: поняття, види.
   

Виборча с-ма – це сукуп-сть встановл.з-ном пр-л, принципів і критеріїв, з допомогою яких визначаються рез-ти голосування, тобто мова йде про порядок висунення кандидатів, утворення виборчих округів, підрахунку голосів і розподілу депутатських місць, визначення рез-тів виборів, який дозволяє виявити, хто із балотуючих деп-тів вибраний в якості деп-та чи на конкрет.виб.посаду.

Залежно від сп-бу підрахунку голосів рез-ти виборів при одних і тих же рез-тів голос-ня можуть бути різними.

Наслідком виборів може бути парл-нт, уряд чи обрання певних предс-ків вл. – През-нта, мера ...

Види виб.сис-м:

• Залежно від порядку розподілу депутатських мандатів між кандидатами:
  
  1. мажоритарна
     
• в її ос-ві лежить принцип б-сті, обраним вважаються ті кандидати, які отримали б-сть голосів;
  
• тер-рія всієї кр-ни ділиться на приблизно рівні за к-стю виборців округа, від яких вибираються депутати;
  
• серед недоліків цієї с-ми наз.той, що вона не дає можл-сті точно встановити реал.вплив політ.сил у сус-ві, хоча серед позит.моментів є той, що всі претенденти перераховані поіменно, виборці беруть участь у процедурі висунення кандидатів;
  
• залежно від мінімальної к-сті голосів виб-ців, необх.для обрання кандидата розріз.такі види мажоритар.с-ми:
  

1. абсолют.більшості
   

• перемагає той, хто отримав абсолют.б-сть голосів - 50% + 1 голос,
  
• ця с-ма передбач.можл-сть двотурового виборчого процесу, якщо ніхто з кандидатів не набирає в першому турі більшості, повторне голосування проводиться по двом кандидатам, які набрали найбільше голосів (вибори През-нта в Полщі), інколи в другий тур попадають всі кандидати, які набрали певну кількість голосів (12,5% при виборах деп-тів у Парл-нт Фр,)
  
• тут має значення, як визначається більшість голосів:
  

а) від заг.к-сті за реєстр.виборців,

б) від к-сті виборців, які проголосували,

в) від к-сті поданих дійсних голосів,

• в цій с-мі є вимога обов’язкового квотуму, без якого вибори вважаються такими, що не відбулися (як пр-ло 50% - вибори През-нта, інколи 25%),
  
• позитивною рисою цієї с-ми є те, що перемагає кандидат, підтриманий реальною більшістю виборців, ця с-ма дозволяє сформувати стабільний уряд, який обирається більшістю в парл-нті;
  
• негат.рисою є те, що чим більше на окрузі кандидатів, тим менша вірогідність, що хто-небудь з них набере більшість, голоси подані за деп-тів, які не обрані, пропадають, малі партії не мають шансів на успіх.
  

2. відносної більшості (США, Великобрит., Індія)
   

• (найбільш пошир.),
  
• перемагає той кандидат, який отримав більше голосів ніж його суперник, якщо хтось набере одинакову к-сть голосів, то питання вирішується жеребкуванням чи за старшинством
  
• ця с-ма виключає другий тур виборів,
  
• серед недоліків є той, що не врах.воля виборців, які проголосували проти кандидата, що набрав найбільше голосів, оск.часто буває так, що сума голосів, відданих проти даного кандидата більша за к-сть голосів, поданих «за» нього, а також не дає уяви по співвідношення політ.сил в кр-ні.
  

3. кваліфікованої більшості
   

• перемагає кандидат, який отримав кваліфіковану більшість голосів (напр.. 2/3 від виборців, які взяли участь в голосуванні, для виборів През-нта Азербайджана на виборах 2002 року).
  

• Розрізняють також а) мажоритарну с-му єдиного неперехідного голосу, відповідно до якої ств-ся багатомандатні округи, але виборець має пр-о голосувати лише за одного кандидата з того чи іншого партійного списку, поданого в бюлетні, обраними є ті кандидати, які отримали більше голосів, залежно від числа мандатів у окрузі; б) мажоритарну сис-му кумулятивного вотума, при якиій виборець має не один, а декілька голосів і може їх віддати за одного чи декілька кандидатів одної і тої ж партії чи різ.партійних списків, обраними є особи, які отримали більшу к-сть голосів, залеж.від числа деп..місць по одному округу.
  

2. пропорційна (Італія, Австрія, Фінляндія, Швейцарія, Норвегія, Бельгія, Австралія)

• в ос-ві - принцип пропорц.предс-ва політ.об’єднань, які беруть участь у виборах, кожна полі.партія, чи об’єд-ня, які беруть участь у виборах отримують к-сть мандатів, пропорційну к-сті поданих за них голосів, якщо партійний список збере голоси, необхідні лише для одного місця, то перемагає кандидат по списку, який стоїть на першому місці, частіше всього це буде партійний лідер;
  
• з метою виключення можл-сті засилля парл-нту політ.партіями, які відображають інтереси незначної к-сті виборців введено пр-ло «виборчого бар’єру», відповідно до якого встановлюється мінімум голосів, які необхідно набрати партією, щоб вона була представлена в парл-нті (в Турції – 10%, в Нім. – 5% голосів виборців, в Італії – 4%, Іспанії – 3%, Ізраїлі – 1%), це пр-ло вигідне крупним, добре організованим партіям.
  
• в цій с-мі використовується метод виборчої квоти – це найменша к-сть голосів, необх.для одного кандидата, для її вирахування число виборців розділяється на к-сть місць у парл-нті і таким чином вираховується к-сть голосів, необхідних для одного кандидата, (але тут формується залишок, який розприділяється відповідно до додаткових правил), потім к-сть голосів, які набрала партія ділиться на виборчу квоту і таким чином вираховується к-сть місць у парл-нті, отримана тою чи ін.політ.силою.;
  
• нерозприділені в парл-нті місця можуть роз приділятися відповідно до таких пр-л: а) «пр-ло найбільшого залишку», б) «пр-ло найбільшого виборчого числа», в) всі залишки можуть сумуватися вираховується ще одна квота для всієї кр-ни, нерозприділені місця таким чином розприділяються між партіями відповідно до цієї квоти, г) якщо нерозприділеними залишилися місця через дію пр-ла про виборчий бар’єр, то ці місця отримують партії, які пройшли цей бар’єр пропорційно до к-сті отриманих голосів
  
• виборець голосує за політ.партії, об’єд-ня, які пропонують партійний список, а не за конкрет.ос.;
  
• види пропорц.с-ми:
  

1. пропорц.с-ма зв’язаних списків
   

- самі партії формують списки кандидатів, проходять на виборах кандидати перші у списку, залежно від к-сті отриманих місць -2, 5 чи 20 і т.д. (принцип черговості);

2. пропорційна с-ма вільних списків
   

- з преференційним голосуванням, є список кандидатів, напроти яких виборці ставлять свої преференції, тобто виборець обирає сам, кого він хоче бачити у парл-нті.

• ця с-ми сприяє адекватному відображенню в парл-нті співвідношення політ.сил в сус-ві, укріпляє політ.плюралізм та стимулує багатопартійність;
  
• серед недоліків можна назвати віддаленість виборців від процедури висунення кандидатів, тому відсутній конкрет.зв’язок між ними;
  

3. змішана

• поєднання елементів мажоритар.і прпорц.виб.с-ми, тобто виборець має два голоси, один з яких він віддає за конкрет.кандидата, а ін.за певну партію, половина (чи якась частина) місць в парл-нті віддаються деп-там по багатомандатному окрузі, а ін. половина деп-там від пратії.
  

4. Референдум.
   

Референдум – голосування виборців, на якому вирішуються питання державного чи місцевого значення.

Об-том волевиявлення є не л-на (кандидат), а конкрет.питання (законопроект..)

Рез-ти реф-думу визнач-ся тільки за мажори тар.с-мою.

Різновид реф-думу – плебісцит – опитування нас.про політ.долю тер., на якій воно проживає.

Питання, які виносяться на референдум називаються формулою референдума, і можуть передбачати позит.чи негат.відповідь, а також вибір з декількох варіантів рішення. Приймається те ріш-ня, яке набрало найбільшу к-сть голосів.

^ На реф-дум не можуть виноситися такі питання:

• надзвичайного і невідкладного х-ру (напр..прийняття екстраординарних і термінових заходів по забезпеченню здор.і безпеки нас.);
  
• які вимаг.спец.знань (напр..прийняття і зміни бюджету);
  
• відповідь на які відомі наперед (напр..підвищення зарплати, зменш.податків);
  
• питання про амністію і помилування;
  
• питання про форсмування складу ор-нів держ.вл.і ор-нів місц.самовр.
  

Класифікація реф-мів:

• за тер.ознакою:
  
  1. заг/нац.
     
  2. регіональні.
     
     • Залеж.від змісту законопроекту:
       
       1. конст. (прийн.чи внес.поправок у к-цію)
          
       2. звичайні.
          
          • 
            
            1. обов. (к-ція встановл.перелік питань, які приймаються лише шляхом референдума)
               
            2. факультативні (ріш.може бути прийняте й ін.шляхом).
               
               • за х-ром рішення, яке приймається:
                 

1. імперативні;
   
2. консультативні;
   
3. стверджуючи (затверджується ріш.ор-нів вл.);
   
4. заперечні (відхиляючі).
   

Можуть проводитися також реф-ми з питань зовн.п-ки. Так, в 1995 р.виборці Австрії, Швеції і Фінляндії виразили згоду на вступ цих д-в в Євросоюз, в Швейцарії в 2001 році б-сть гром-н виступили проти такого вступу.

З-во про реф-думи встановл.заборону на проведення всенар.реф-мів в умовах війс.чи надзвич.стану. За заг.пр-лом не проводиться реф-дум по одному і тому ж пит.двічі, або може проводитися ч-з певний строк (Іспанія, Болгарія – 3 роки, Венгрія – 2 роки, Канада – 10 років).

Як пр-ло реф-дум вваж.таким, що відбувся, якщо в ньому взяли участь більше половини за реєстр.виборців, а ріш.приймається більшістю голосів від тих, хто взяв участь у голосуванні.

В багатьох кр-нах за ост.час роль реф-думів зросла, так в 20ст. в Європі відбулося 101 реф-дум, в Азії – 18, в Амер. – 25, в Австрал. – 45, в Африці і Сході – 54.

Є і кр-ни, в т.ч. демократичні, в яких реф-думи ніколи не проводилися (Голландія), в деяких кр-нах вони проводилися 1-2 рази за всю історію (Великобрит.).

Бувають випадки, коли реф-думи проводяться в умовах значного тиску на психіку виборців та навіть в умовах насилля і погроз (в авторитар.режимах – в Пакистані особам, які не з’явились на вибори одобрити кандидатуру През-нта грозило тюрем.ув’язненя), мали місце і прийняття реакційних рішень реф-думом (в Гітлерівській Нім. в 1933р. по пит.виходу з Ліги націй, 1934 р.- по пит.суміщення посади през-нта з постом фюрера, 1938 р. – про принд.Австрії до Нім.).

Батьківщиною реф-думів вваж.Швейцарія, де вони провод.найчастіше.

Ініціатиів проведення реф-думу може бути: 1. парламентська (50 депутатів Парл-нту Венгрії), 2. урядова, 3. президентська (Франція) і 4. народна (500 тис.підписів виборців в Італії).

Рез-ти реф-думу визначаються по різ. Напр.. в Італії для прийн.ріш.необх, щоб в голосуванні взяли участь більшість виборців і щоб за нього було зібрано більшість поданих голосів; в Данії пит.вваж.прийнятим, якщо число поданих голосів «за» більше ніж к-сть голосів «проти», але не менше 40% голосів, внесених в списки виборців; В Австрії ріш.вваж.прийнятим, якщо за нього проголос.більшість осіб, які взяли уч.в голосуванні. Для одобрення конст.питань необх.більша к-сть голосів для прийн.ріш, ніж для прийняття звичайних рішень, неконст.