Ю. шведа вибори та виборчі системи
| Вид материала | Документы |
- Вибори та виборчі системи програма курсу, 186.84kb.
- «Політичні партії І партійні системи. Політичні вибори І виборчі системи.», 215.58kb.
- Навчально-методичний посібник львів 2010, 600.36kb.
- Навчально-методичний комплекс львів 2010 передмова, 2263.7kb.
- Тема 4: Політичні партії І партійні системи. Виборчі системи, 314.96kb.
- Партійна системи незалежної України: етапи трансформації. Юрій Шведа, 158.21kb.
- Тема виборче право І виборчі системи зарубіжних країн, 141.95kb.
- Іhформаційhі процеси в суспільстві. Іhформаційhі системи. Штучний інтелект. Експертні, 155.22kb.
- "Вибори та їх роль в політичному житті", 107.44kb.
- Цільовий план україна нато на 2003 рік у рамках плану дій україна нато розділ І. Політичні, 712.57kb.
Величина виборчих округів та пропорційність виборів. Кількість представників, які обираються у виборчому окрузі може мати вирішальне значення для результатів застосування тієї а не іншої виборчої системи. Від величини виборчого округу залежить ступінь пропорційності виборчої системи. У одномандатному виборчому окрузі можливою є різниця з огляду на засади більшості (відносної та абсолютної); у багатомандатному окрузі можна застосовувати правила пропорційності. Кількість депутатів, що обираються від данного округу визначає й ступінь пропорційності системи: чим більшим є це число, тим вищою є пропорційність. У міру зростання величини округу встановлюється більш точна відповідність між кількістю голосів, отриманих партіями на виборах, та кількістю отриманих ними депутатських місць. Причини такого зв’язку зрозумілі. Депутатські місця виражаються в цілих числах, у той час як голоси – практично постійна змінна. Чим більше розподіляється депутатських місць, тим легше встановити відповідність між певним відсотком голосів і певним відсотком депутатських місць (виражених цілими числами). У Данії та Швеції для того, щоб “вирівняти” деформації пропорціоналізму, які виявляються при розподілі депутатських мандатів застосовується т.зв. система вирівнювання. Без визначення структури виборчих округів не можна оцінювати, який ефект принесе застосування пропорційної виборчої системи.
Різні типи виборчих округів:
| Кількість мандатів у виборчому окрузі | Підтипи багатомандатних виборчих округів |
| 2-5 | Малі виборчі округи |
| 6-9 | Виборчі округи середньої величини |
| 10 і більше | Великі виборчі округи |
Принциповою є наступна закономірність: чим меншим є виборчий округ, тим меншою є пропорційність виборчої системи, тим меншим є виборчі шанси малих партій. Слід також звернути увагу на різницю в ступені пропорційності викликаною парною чи непарною кількістю мандатів у виборчому окрузі. У тримандатному виборчому окрузі процентна кількість голосів, які повинна здобути дана партія для участі у розподілі депутатських мандатів, становить приблизно 18 %. У виборчому окрузі, у якому балотується 9 кандидатів, партія має шанс на отримання мандату вже при умові отримання менш ніж 9 %. Дані ці базуються на емпіричних дослідженнях. Сума відсотків, які дозволяють приймати участь у розподілі депутатських мандатів насправді залежить від ступеню фрагментаризації партійної системи. Тут також можна вивести загальну закономірність: чим вищим є ступінь фрагмантаризації, тим нижчим є природній відсотковий поріг, який належить подолати щоб отримати мандат у виборчому окрузі. Існує також певна закономірність між величиною виборчого округу, процентним порогом та рівнем пропорційності:
| Величина виборчого округу | Процентний поріг | Рівень пропорційності |
| Малі виборчі округи | Високий | Малий |
| Середні виборчі округи | Середній | Середній |
| Великі виборчі округи | Низький | Високий |
Зменшення (редукція) величини виборчого округу спричиняє збільшення диспропорції між голосами та мандатами, і навпаки: ступінь пропорційності виборчої системи підлягає зміцненню разом із зростанням величини виборчого округу. Тим самим пропoрційна виборча система може мати дуже різні наслідки в залежності від цього параметру. Можливо навіть що зміна величини виборчого округу може спричинити зміну одного типу виборчої системи на інший.
Дворівнева система виборчих округів. Система, за якою місця розподіляються між політичними партіями як за голосуванням в одномандатних виборчих округах, так і за голосуванням за загальнонаціональними списками, або як за регіональними, так і за загальнонаціональними списками.
Величина виборчого округу і взаємини з виборцями. Величина виборчого округу має вплив не лише на співвідношення голосів до мандатів, але також і на стосунок виборців-репрезентантів. Часто має місце думка, що в одномандатному округу обирається конкретна особа, кандидат відповідної партії, у той час коли у великих округах багатомандатних обираються партійні списки, які містять багато кандидатів, які можуть залишатися невідомими для виборців. Відмінність між виборами осіб та вибором списків пов’язана з величиною виборчого округу, що очевидно має місце лише у випадку закритих списків. Попри те одномандатний виборчий округ сприймається як найважливіший функціональний елементом, який уможливлює вибір поміж конкретними особами, що загалом уможливлює виникнення стосунків між виборцями і представниками, який виражається в існуванні особистого знання (знайомості), довіри і відповідальності. Одночасно також поширеною є теза, що обраний таким чином кандидат є більш незалежним від своєї партiї. Оскільки безпосередні стосунки між представниками та виборцями є у великих багатомандатних округах справді неможливими, обраний з застосуванням закритого списку представник не є там представником виборчого округу, а політичної партії, яка його туди номінувала. Якщо потім стосунки між виборцями і тими, кого вибрали має підпорядковуватися в результаті вибору осіб, то одномандатний виборчий округ становить тут альтернативу відкритому (вільному) списку. Належить це однак співставити з тим, що виборець у одномандатному виборчому окрузі також обирає поміж партіями, а не виконує вибору поміж багатьма кандидатами у відриві від своїх партійних поглядів. Порівнянно з одномандатним виборчим округом й вільними чи відкритими списками як альтернативами, що уможливлюють вибір осіб, одномандатний виборчий округ підкреслює та зміцнює роль партій в процесі формування волі виборців. Відкриті та вільні списки мають зворотній вплив. Ці відмінності пояснюють чому збільшується широта застосування комбінованих (змішаних) виборчих систем, у яких застосовуються й одномандатні виборчі округи.
Обрання виборчого округу для балотування. Вибір виборчого округу для балотування є ключовим питанням передвиборної кампанії. У зв’язку з цим можна виділити основні критерії, які слід враховувати при обранні виборчого округу для балотування. Слід ретельно вивчити політико-географічні параметри округу: адміністративно-територіальний поділ, місце знаходження, транспортні комунікації, промислову та соціальну інфраструктуру та ін.; соціально-демографічні параметри населення, яке проживає в окрузі: стать, вік, рівень освіти, соціально-професійний статус, національність, основні місця працевлаштування і т. д.; політичні традиції голосування електорату на попередніх виборах і референдумах; громадсько-політичну структуру округу: осередки партій, суспільно-політичних рухів, громадські організації, неформальні об’єднання; наявність активних і дієвих груп підтримки, впливових людей, засобів масової інформації (ЗМІ). Лише об’єктивно оцінивши всі ці фактори у комплексі з власним іміджем можна приймати рішення про вибір округу для балотування.
2.2. Виборчий бюлетень.
Виборчий бюлетень та його різновиди. Документ установленої форми для таємного голосування на підставі якого здійснюється підрахунок голосів, а потім встановлюються результати виборів у цілому. Бюлетень є найпоширенішим у світі засобом голосування і водночас документом про здійснений вибір. За своїм призначенням вони поділяються на виборчі бюлетені для голосування за кандидатів і виборчі бюлетені для голосування за партію. У першому випадку виборець робить вибір між кандидатами, у другому – між партіями. Виборче законодавство різних держав передбачає можливість використання офіційних (надрукованих державним поліграфічним підприємством) та неофіційних (надрукованих окремими кандидатами, політичними партіями або виготовлених безпосередньо виборцями) виборчих бюлетенів. Бюлетені, що видаються виборцям за своєю структурою, можуть бути дуже простими, але можуть бути і надзвичайно складними. Вони можуть містити лише назви партій або імена кандидатів у депутати, однак зустрічаються також проміжні та змішані варіанти. Бюлетені бувають “категоричними” або “порядковими”, а також можуть пропонувати вибір між окремими кандидатами чи партіями або одночасно і кандидатами і партіями. Категоричні бюлетені ставлять перед виборцем умову вибору одного кандидата або партії, а порядкові бюлетені дають змогу виборцеві визначитись на основі більш складної схеми вибору. Наприклад, системи голосування в порядку надання переваги, системи альтернативного голосування і система з правом передачі голосу іншому кандидату дають виборцеві можливість оформити свій вибір у формі списку, де біля всіх кандидатів проставляються порядкові номери, що вказують кому з них виборець надає більшу перевагу. Аналогічно, представницьке голосування, голосування у два тури і деякі форми пропорційного голосування за списками дають виборцеві змогу поділити свій голос між кандидатами від різних партій, через другий тур голосування (голосування у два тури) або можливість одного виборця віддати кілька голосів (представницьке голосування) чи вибрати кандидата, що не потрапив до партійного списку (система пропорційного представництва за відкритими списками). І нарешті, деякі виборчі системи дають можливість використовувати як порядкову, так і категоричну форму бюлетеня. Хоча порядкові бюлетені безперечно дають виборцеві більшу свободу вибору, частіше використовуються категоричні бюлетені. Такі системи як система голосування за принципом відносної більшості, голосування без права передачі голосу і голосування за відкритими партійними списками передбачають вибір між кандидатами за принципом “або/або”, а категоричний вибір між партіями притаманний пропорційним системам з голосуванням за закритими партійними списками і партійному варіанту системи представницького голосування. Виборчі системи, при яких виборець має більше одного голосу, такі як змішані виборчі системи і паралельні системи також логічно передбачають можливість поділити голос виборця між кількома партіями. Хоча у цих випадках вибір у кожному окремому бюлетені безумовно є категоричним, загальний результат цих окремих бюлетенів дає порядковий вибір.
Види виборчих бюлетенів у виборчих системах
| | Кандидати | Партії | Кандидати і партії |
| Категоричний | Відносної більшості (Канада), Без передачі голосу (Йорданія) Відкриті списки (Фінляндія) | Партійно-представницька (Сінгапур), Закриті списки (Намібія) | Паралельна (Японія), Відкриті списки (Данія), Змішана (Німеччина) |
| Порядковий | Альтернативна (Австралія). Два тури (Франція) Представницька (Мальдіви) З передачею голосу (Ірландія) | Два тури (Малі) | Панашаж (Швейцарія) |
| Обидва | | | З передачею голосу (австралійський Сенат) |
Щоб забезпечити максимальну участь громадян у виборах і зменшити кількість зіпсованих чи недійсних бюлетенів, вони повинні бути якомога зручніші для заповнення. Часто це тягне за собою використання символів для позначення партій і кандидатів або фотографій чи різних кольорів. Найлегше надрукувати бюлетені для голосування за принципом відносної більшості та системи альтернативного голосування; переважно в них невелика кількість імен. Бюлетені для проведення виборів у два тури також досить прості, але в багатьох випадках доводиться друкувати нові бюлетені для другого туру, що практично подвоює вартість їх підготовки. Так само при паралельних та змішаних виборах, як правило, доводиться друкувати принаймні два бюлетені навіть для одного голосування. Бюлетені для голосування без права передачі голосу і голосування з правом передачі голосу трохи складніші, ніж бюлетені для голосування за принципом відносної більшості, бо в них вказано більше кандидатів і, відповідно, більше символів і фотографій (якщо їх використовують). І нарешті, бюлетені для пропорційних виборів за партійними списками можуть бути дуже різними за складністю. Вони можуть бути як дуже простими, зокрема, при голосуванні за закритими списками, так і досить складними (наприклад, на виборах за вільними списками у Швейцарії). У деяких країнах виборці зобов’язані заповнити бюлетень у ізольованій кабінці, в той час як в інших країнах це можливо й навіть заохочується публічне заповнення бюлетенів. Інколи виборець самостійно кидає бюлетень в урну для голосування, однак буває й так, що бюлетень потрібно віддати чиновнику, який опускає його в урну в присутності виборця. Бюлетені можуть бути номерними і звичайними. Тільки в США фактично відмовились від бюлетенів і використовують машини для голосування – спеціальні апарати для подання й автоматичного підрахунку голосів. Машини застосовують тут з кінця XIX ст. не тільки для полегшення процедури голосування та підбиття підсумків, а ще й для боротьби з виборчим шахрайством, бо вони значно ускладнюють можливості для різних махінацій та зловживань. Д. Ре розрізняє також категоричний та ординарний бюлетені, які й визначають категоричне та ординарне голосування. З виборчими бюлетенями пов’язана проблема обліку й контролю за видачею, а з іншого боку – проблема збереження таємниці голосування. В Україні бюлетені мають відривні контрольні талони, які відокремлюються під час видачі бюлетеня виборцеві і є підставою для встановлення кількості виборців, які їх отримали. Взагалі виборчий бюлетень – це бланк суворо визначеної форми, на якому поряд із реквізитами наводиться перелік претендентів на обрання. Виборче законодавство України передбачає офіційний характер всіх виборчих бюлетенів для голосування. Виготовлення виборчих бюлетенів забезпечуються Центральною виборчою комісією (ЦВК) в централізованому порядку державними поліграфічними підприємствами. Друкування виборчих бюлетенів здійснюється на однаковому папері, однакового розміру, кольору та змісту. Кримінальний кодекс України (ст. 158) передбачає кримінальну відповідальність за виготовлення виборчого документу у спосіб, непередбачений законом чи невстановленого зразка, будь-яку його підробку. Стаття 62 Закону України “Про вибори народних депутатів України” визначає види виборчих бюлетенів, строки та порядок затвердження форми і тексту виборчих бюлетенів, необхідні реквізити виборчих бюлетенів. Бюлетень друкують державною мовою. Для голосування до бюлетеня вносяться назви політичних партій і виборчих блоків зареєстрованих у ЦВК. Причому обов’язково повинні бути перелічені всі політичні партії, що утворили виборчий блок. Крім того, в бюлетені вказуються прізвища, імена й по-батькові, рік народження, посади, місця роботи та проживання, партійність перших п’яти кандидатів із внесеного кожною партією, виборчим блоком партій списку кандидатів у депутати. При цьому, назви партій (блоків) розміщуються не у алфавітному порядку, а у порядку їх номерів, визначених жеребкуванням, яке проводить ЦВК. Праворуч від кожної назви політичної партії, виборчого блоку партій міститься порожній квадрат. Після цього переліку міститься графа: “Не підтримую жодної політичної партії, виборчого блоку партій.” Праворуч від цих слів міститься порожній квадрат, у якому виборець відмічає своє голосування проти всіх. Закон подає перелік обставин за яких виборчий бюлетень вважається недійсним. Текст у виборчому бюлетені розміщується лише на одній стороні, у кожному бюлетені повинні міститись роз’яснення щодо порядку його заповнення виборцем під час голосування. Для всіх видів виборчих бюлетенів Закон встановлює загальні реквізити. До них віднесені: назва та дата виборів, означення виборчого округу, місця для номера виборчої дільниці, печатки дільничної виборчої комісії, прізвища, ініціалів та підпису члена дільничної виборчої комісії, який видаватиме виборчий бюлетень, роз’яснення про порядок голосування, контрольний талон. Наявність зазначених реквізитів надає виборцям можливість швидко зорієнтуватись серед виборчих списків партій (блоків), а також порядком заповнення бюлетенів, що дозволить їм зробити свідомий вибір і правильно заповнити бюлетень. Закон також окремо регламентує порядок передачі виборчих бюлетенів виборчим комісіям (ст. 64). Встановлений порядок передбачає ряд заходів, які виключають ситуацію, за якої частина бюлетенів могла бути вилученою з обліку внаслідок втрати або різного роду оборудок з ними. Такі заходи включають: протокольну форму передачі бюлетенів, стислі строки передачі бюлетенів, колективний характер передачі бюлетенів, забезпечення гласності при передачі бюлетенів, дотримання вимог щодо кількості виборчих бюлетенів, особливий спосіб транспортування виборчих бюлетенів. Після їх отримання дільничні виборчі комісії повинні поставити на них печатку дільничної виборчої комісії та номер виборчої дільниці, а також вжити необхідних заходів до забезпечення їх надійного зберігання. Кримінальний кодекс України (ст. 158) передбачає відповідальність за неправомірне використання виборчих бюлетенів.
Недійсні бюлетені. Виборчі бюлетені, які через випадково чи навмисне зроблені виборцями помилки при їх заповненні не враховуються під час підрахунку голосів. Згідно з ст. 88 Закону України “Про вибори народних депутатів України” недійсним вважається виборчий бюлетень: на якому не зазначено прізвище та (або) відсутній підпис члена дільничної виборчої комісії, який його видав, або наявний підпис особи, яка не видавала виборчі бюлетені на цій виборчій дільниці; до якого не внесено зміни про реєстрацію кандидатів або внесені зміни без рішення Центральної виборчої комісії (ЦВК); якщо зроблено більш як одну позначку проти назв політичних партій (виборчих блоків); якщо не поставлено жодної позначки; якщо не відокремлено контрольний талон виборчого бюлетеня; якщо неможливо з інших причин встановити зміст волевиявлення виборця.
2.3. Виборчі (партійні) списки.
Виборчі (партійні) списки. Списки кандидатів у депутати, сформовані політичною партією у відповідності до вимог виборчого законодавства, для участі у виборах. Один із елементів пропорційної виборчої системи. Розрізняють наступні види партійних списків: закриті (зв’язані, фіксовані), преференційні, вільні (відкриті), напівжорсткі (напіввідкриті). Більшість виборчих систем, де вибори проводяться за партійними списками, є закритими. При застосуванні закритих списків порядок кандидатів у виборчих списках визначається самою партією і виборець не має можливості впливати на їх формування. Закрита система формування виборчих списків сприяє посиленню партійної дисципліни і є важливим інструментом впливу партійних керівників на парламентарів. Дана система застосовується у Іспанії, Нідерландах, Норвегії, Португалії. Закриті партійні списки дають можливість ввести в активну політичну діяльність представників національних меншин, різних релігійних та етнічних груп, жінок, які за інших обставин ніколи б не були обраними. Однак закриті партійні списки погано реагують на зміну ситуації. Так на виборах 1990 р. в Східній Німеччині ще до об’єднання чільний кандидат однієї партії був викритий як інформатор спецслужб лише за чотири дні до виборів, і його було негайно виключено з партії, але оскільки списки були закритими, виборці, які хотіли підтримати його колишню партію, не мали іншого вибору як голосувати і за нього. Преференційні списки надають виборцю право визначати в запропонованому партією варіанті кандидата за якого виборець голосує. У такому випадку списки, зазвичай, складаються в алфавітному порядку, а їх остаточний вигляд залежить від кількості голосів, набраних на виборах кожним кандидатом, представленим у списку. Відповідно депутатами стають ті з них, які отримали найбільшу кількість голосів на свою підтримку. Преференційна система застосовується в межах малих округів, де виборці можуть особисто знати кандидатів у списку. Застосування даної системи в загальнонаціональному, великих і навіть середніх округах неефективне. Даний тип партійних списків сприяє тому, що партійні кандидати змушені усвідомлювати, що для свого обрання їм потрібна не лише партійна підтримка, але й підтримка виборців, що змушує їх активно працювати публічно. Дана система формування списків зменшує рівень впливу партії на парламентарів і вважається демократичнішою від попередньої. Хоча при цьому виборці отримують набагато більшу свободу щодо вибору кандидата, така система голосування спричиняє і низку небажаних побічних ефектів. Оскільки кандидати від однієї партії змушені боротися між собою за голоси виборців, це часто призводить до внутріпартійних конфронтацій і розколів. Це також означає, що потенційні переваги, які може мати партія від того, що в її списку будуть представники різних верств населення, можуть зійти нанівець. Наприклад, у виборах у Шрі-Ланці спроби провідних синегальських партій виставити на прохідні місця тамільських кандидатів від меншості увінчалися фіаско, оскільки багато виборців навмисне проголосувало за синегальських кандидатів, які займали нижчі місця у списку. Ця система формування списків застосовується у Австрії, Бельгії, Данії, Греції, Фінляндії. Відкриті списки надають можливість виборцеві визначати власні преференції в усіх запропонованих партійних списках, що кандидують у межах виборчого округу, а не лише в одному, як це є в префереційній системі. Зазвичай за даної системи виборець володіє кількома голосами, кількість яких рівна кількості мандатів, що обираються у межах даного виборчого округу. Таким чином виборець має можливість вибору: або віддати свої голоси зазначеним у партійому списку кандидатам або віддати їх усі одному кандидату (кумуляція голосів) або ж обрати своїх кандидатів з різних партійних списків і таким чином створити власний список кандидатів (панашаж). Дана система передбачає високий рівень довіри до громадян зі сторони політичних партій та високий рівень політичної культури виборців. Ця система формування партійних списків вважається найдемократичнішою, однак і найскладнішою для реалізації. Вона застосовується в Ірландії, Люксембургу, Мальті, Швейцарії. Виборчі списки поділяються також на загальнонаціональні та регіональні. Д. Нохлен, аналізуючи різні типи партійних списків, дійшов висновку, що масові партії традиційно підтримують закриті партійні списки, натомість кадрові партії виявляють тенденцію до підтримки преференційного голосування.
Відкриті списки. Така форма виборчих (партійних) списків, що надає право виборцям виражати своє ставлення до кожного з кандидатів, занесених у конкретний партійний список. Для цього в виборчому бюлетені вони вказують, кого з кандидатів від даної партії хотіли б бачити обраним у першу чергу, кого в другу, тощо. Всі голоси, подані за кандидатів тої чи іншої партії, додаються, якби вони були подані за партійні списки. Далі відбувається розподіл місць між партіями, але у відповідності з кількістю голосів, отриманих кожним з кандидатів. Таким чином партійні лідери втрачають можливість складати партійні списки кандидатів, а виборці отримують більшу свободу вибору; таке представництво стає більш “особистісним”. Через це дану систему інколи в літературі називають як квазісписочна пропорційна система. Однак і в таких виборчих системах головну роль відіграють голоси, подані за партії, і саме вони покладені в основу розподілу депутатських місць між ними. Таке правило прийняте у законодавстві Австрії, Бельгії, Бразилії, Греції, Данії, Естонії, Італії, Норвегії, Латвії, Литви, Лівану, Панами, Перу, Польщі, Словаччини, Словенії, Уругваю, Фінляндії, Чехії, Чилі, Швеція, Шрі Ланки.