Ажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини, а також текстові довідки та бібліографічні матеріали до більшості дат
| Вид материала | Документы |
Содержание10 квітня 1954 року Державне конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля Стародубов Кирило Федорович Ганна Світлична |
- Який містить хронологічний перелік пам’ятних дат І подій минулого Дніпропетровщини,, 1888.78kb.
- Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних, 2795.13kb.
- Ий на допомогу бібліотекарям області у плануванні краєзнавчої роботи на 2008 рік, 1116.06kb.
- Моє придніпров’Я, 1664.62kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Городоччини на 2009 рік: Рекомендаційний бібліографічний, 187.5kb.
- Передмов а, 9859.11kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2010 рік / Сумська обл універс наук б-ка;, 452.73kb.
- Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ;, 568.57kb.
- Календар державних, професійних та релігійних свят, знаменних та пам’ятних дат Волині, 212.6kb.
- Виноградівська центральна районна бібліотека календар знаменних, 501.18kb.
10 квітня 1954 року – у м. Дніпропетровську створено Особливе конструкторське бюро (ОКБ-586), нині – Державне конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля (55 років від дня заснування).
Державне конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля
Державне конструкторське бюро “Південне” створене спеціальною Постановою уряду на базі серійного ракетного заводу № 586. Головним конструктором ОКБ-586 призначений Михайло Кузьмович Янгель, відомий як фундатор нового напрямку в ракетній науці й техніці. Перші три покоління стратегічних ракетних комплексів наземного та шахтного базування створені при його безпосередньому керівництві та особистій участі.
Першу янгелівську ракету Р-12 прийняли на озброєння 1959 року. Вона перевершила все, створене в ракетній галузі до цього і пробула на бойовому чергуванні понад 30 років.
Завдяки діяльності ОКБ у Дніпропетровську з`явилися нові підприємства та організації, які спільно працювали з ракетно-космічним центром: Інститут технічної механіки АН України, Проектно-конструкторський технологічний інститут. Для підготовки фахівців відкрили механічний технікум та фізико-технічний факультет при університеті.
У шістдесяті роки почали використовувати зняті з бойового чергування ракети – як перші ступені космічних ракет-носіїв. Так народилися надійні, економічні, та ефективні носії "Космос", "Інтеркосмос", "Циклон-2", "Циклон-3". Світовим досягненням є створення "Зеніту" з автоматизованим процесом підготовки і проведення пуску, високою точністю виведення космічних апаратів на задані орбіти.
КБ "Південне" – ініціатор міжнародних космічних досліджень. У рамках спільних проектів з країнами Східної Європи, Францією, Індією, Швецією розроблено в КБ, виготовлено на "Південмаші" та виведено на орбіти космічні апарати "Інтеркосмос". Дніпровські ракетобудівники брали участь у створенні багаторазової космічної системи "Енергія-Буран".
Космічна діяльність конструкторського бюро "Південне" набула міжнародного характеру. Тут народилася ідея старту з плавучої платформи Sea Launch ("Морський старт"). Об`єднавши зусилля провідних світових фірм та компаній у міжнародний консорціум Sea Launch, під керівництвом генерального конструктора КБ "Південне" С. Конюхова та генерального директора Південмашу Ю. Алексєєва реалізували грандіозний і технічно складний проект.
28 березня 1999 року в рамках програми "Морський старт" в районі екватора з морської платформи здійснено перший успішний запуск української ракети "Зеніт".
Нині Державне конструкторське бюро "Південне" носить ім`я академіка М. К. Янгеля.
Література:
Алексеев А. И., Роженков В. Н. Из истории создания конструкторского бюро «Южное» // Вестник ДГУ. История и философия науки и техники. Вып. I. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1994.– С. 126–131.
Днепровский ракетно-космический центр: Краткий очерк становления и развития. ДАЗ. ЮМЗ. КБЮ. Хроника дат и событий.– Днепропетровск: ПО ЮМЗ. КБЮ, 1994.– 180 с.
Двічі ордена Леніна, ордена Жовтневої революції ДКБ “Південне” ім. М. К. Янгеля // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225: Видатні особистості та обличчя міста.– 2-ге вид.– Дніпропетровськ: ІМА-прес.– 2001.– С. 44–45.
Державне конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля // Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть: Довід.-популяр. вид.– Дніпропетровськ: Проспект.– 2001.– С. 70–71.
...И ракеты голос громкий: Очерки по ракетно-космической технике.– Днепропетровск: Арт-Пресс, 2001.– 222 с.
Государственное конструкторское бюро «Южное» им. М. К. Янгеля // Старт в третье тысячелетие: Очерки о Приднепровье.– Днепропетровск: Проспект, 2002.– С. 170–171.
11 квітня 1939 року – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Степанович Ткач, художник, член Спілки художників України. Заслужений діяч мистецтв України. Відомий в галузі станкового живопису (70 років від дня народження).
Література:
Ткач Анатолий Степанович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 180–181.
Ткач Анатолій Степанович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 242–245.
11 квітня 1949 року – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Іванович Онищенко, художник, член Спілки художників України. Відомий у галузі станкового живопису (60 років від дня народження).
Література:
Онищенко Анатолий Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 239.
Онищенко Анатолій Іванович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 222–225.
19 квітня 1904 року – народився Кирило Федорович Стародубов, відомий український вчений у галузі металургії, металознавства, термічної обробки металів. Академік АН УРСР, заслужений діяч науки і техніки УРСР, лауреат премії Ради Міністрів СРСР. Жив і працював у Дніпропетровську. (105 років від дня народження).
Стародубов Кирило Федорович
Кирило Стародубов – головний терміст країни, один з найяскравіших і талановитіших діячів ХХ століття в галузі металургії. Все його життя пов’язане з Придніпров’ям. Він народився в родині студента Імператорського Московського університету Федора Федоровича Стародубова та Ганни Василівни Владимирської. Після закінчення навчання батьків у Москві (батька на юридичному факультеті університету, а матері на Вищих жіночих курсах) родина переїздить до Катеринослава. У цей час тут працював лікарем на металургійному заводі брат Ганни Василівни і саме ця обставина привела родину Стародубових до міста на Дніпрі.
Ф. Ф. Стародубов отримав роботу помічника податного інспектора Казенної палати Катеринослава. Родина жила, займаючи житло у Головуючого Казенною палатою Ніколаєва Олексія Михайловича. У 1907 році у родині Стародубових народилась друга дитина – дочка Тетяна. Через деякий час родина переїхала до Росії в місто Ніжній Ломов Пензенської губернії, де Ф. Ф. Стародубов отримав службове підвищення і працював уже податним інспектором. У 1909 році в родині Стародубових народилася ще одна дитина – син Анатолій. З початком Першої Світової війни родина змушена була повернутися до Катеринослава, рятуючи дітей від голоду.
У родині, незважаючи на всілякі негаразди, завжди панувало багате духовне життя. Ф. Ф. Стародубов та його дружина Ганна Василівна намагались створити у домі атмосферу довіри, взаєморозуміння та любові. Тут були і родинні щовечірні читання класичних творів уголос, і обмін думками та бесіди під час довгих чаювань. Завдяки насиченій духовній роботі у трьох дітей Стародубових – Кирила, Тетяни та Анатолія – сформувались основні моральні принципи, яких вони дотримувались усе життя. Чесно і багато працювали на користь людей, постійно розвивали себе як фахівців, сучасних інтелігентних людей. Ці родинні засади дали свої сходи. Всі діти Стародубових присвятили своє життя науці. Кирило Стародубов став доктором технічних наук, Тетяна – кандидатом медичних наук, Анатолій – кандидатом технічних наук. І славні родинні традиції кожен з них проніс через усе життя.
З 1914 по 1916 роки К. Ф. Стародубов вчився в гімназії, з 1920 року – в трудовій школі. У 16 років (1920) почав роботу за наймом і незабаром був відряджений Катеринославською губернською радою профспілок до гірничого інституту, який закінчив у 1928 році. З 1925 по 1937 роки працював на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Г. І. Петровського, пройшов шлях від учня слюсаря до начальника металургійної лабораторії заводу.
На початку 1930-х років під його керівництвом були здійснені успішні випробування зі зміцнення залізничних рейок на гартувальній машині заводу ім. Г. І. Петровського. Дослідні рейки служили вдвічі довше. У перші роки роботи на заводі К. Ф. Стародубов під керівництвом майбутнього академіка В. М. Свєчнікова виконав великий обсяг наукових досліджень. Результати цих робіт були опубліковані в монографії «Виливниці» (1932).
У 1929 році К. Ф. Стродубова запросили читати лекції у Дніпропетровському металургійному інституті, де він працював доцентом з 1929 до 1938 року, а з 1939 року був обраний завідувачем кафедри термічної обробки металів. У 1934 році йому було присвоєно звання доцента, а в 1938 – вчений ступінь кандидата технічних наук у спеціалізованій раді Московського інституту сталі без захисту дисертації.
Під час Другої Світової війни К. Ф. Стародубов був евакуйований до Магнітогорська і працював доцентом Магнітогорського гірничо-металургійного інституту. Там К. Ф. Стародубов здійснив відливання виливниць з рідкого доменного чавуну. В результаті ММК отримав практично в необмеженій кількості високоміцні виливниці. Значення цієї роботи для виробництва боєприпасів важко переоцінити, оскільки в цей важкий час мова йшла про життя і смерть держави, про мільйони життів наших солдатів й офіцерів, що чекали техніки й боєприпасів з Уралу.
У 1944 році Кирило Федорович повертається до Дніпропетровська і продовжує завідування кафедрою, з 1944 по 1947 роки він працював деканом технологічного факультету, а з 1947 по 1953 – одночасно працював заступником директора інституту з навчальної та наукової роботи. У 1946 році в Інституті металургії АН СРСР (Москва) він успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора технічних наук з питань теорії випуску загартованої сталі. У 1947 році йому присвоєно вчене звання професора. У 1948 році К. Ф. Стародубов обраний членом-кореспондентом АН УРСР, з цього ж року керував відділом термічної обробки сталі інституту чорної металургії АН УРСР. Визнанням заслуг К. Ф. Стародубова стало обрання його у 1957 році дійсним членом АН УРСР.
З 1948 року він повністю віддається вирішенню проблеми термічної обробки прокатних виробів (термічного зміцнення прокату). К. Ф. Стародубов часто виїжджав на великі заводи країни, маючи на меті зустрітися з директорами і головними інженерами. Він виступав там із повідомленнями і лекціями, керував впровадженням термічного зміцнення прокату.
Характеризуючи К. Ф. Стародубова, Президент НАН України Б. Є. Патон відзначив «його високу громадську відповідальність, мудрість, наукове передбачення і невтомну діяльність з впровадження термічного зміцнення прокату у виробництві. Не багатьох українських академіків можна відзначити одночасно як великих політичних і громадських діячів і людей, за чиїми технологіями вироблені десятки тисяч тонн прокату з підвищеними експлуатаційними якостями. При цьому Кирило Федорович був дуже скромною і доброю людиною».
Високо оцінена багатогранна наукова діяльність К. Ф. Стародубова. У 1964 році Указом Президії Верховної ради України йому присвоєне почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України», він нагороджений орденами Леніна (1949), Жовтневої революції (1971), чотирма орденами Трудового Червоного Прапора (1953, 1958, 1966, 1974), орденом «Знак Пошани» (1945) та багатьма медалями СРСР. Організація Об’єднаних Націй тричі відзначала велику громадську діяльність К. Ф. Стародубова у Комітетах захисту миру всіх рівнів. Він був членом республіканського і головою обласного захисту миру. І нарешті у 1987 році вченому присуджена премія Ради Міністрів СРСР (посмертно).
Про діапазон міжнародної та суспільної діяльності К. Ф. Стародубова свідчить те, що він тричі обирався депутатом Верховної Ради УРСР (3, 4, 5 скликання з 1951 по 1963 рр.). Упродовж 12 років (1951–1963) він був заступником голови Президії Верховної Ради УРСР.
Володимир Большаков
Література:
Кирилл Федорович Стародубов // Проблемы современного материаловедения: Сб. науч. тр. Вып. 8, ч. І.– Днепропетровск: ПГАСиА, 1999.– С. 5–15.
Кирилл Федорович Стародубов // Строительство, материаловедение, машиностроение: Сб. науч. трудов. Вып.10.– Днепропетровск: Gaudeamus, 2000.– С. 6–16.
Постановление об учреждении премии имени академика К. Ф. Стародубова: [Постановление совета президиума Международной инженерной академии] // Проблемы современного материаловедения: Сб. науч. тр. Вып. 8. Ч. І. Днепропетровск: ПГАСиА.– 1999.– С. 209–215.
Шаповалова О. М. Эстафета в будущее // Проблемы современного материаловедения: Сб. науч. трудов. Вып. 8. Ч. І.– Днепропетровск: ПГАСиА, 1999.– С. 16–19.
* * *
Жизненный путь в датах и событиях академика Кирилла Федоровича Стародубова // Новини науки Придніпров'я: Інженерні дисципліни.– 2003.– № 4.– С. 3–9.
Кокошко Ю. Благодаря ему мы стали жить в городе стали // Днепр вечерний.– 2004.– 24 апр.
Ученый, педагог, общественный деятель: [К 100-летию К. Ф. Стародубова] // Время. События. Люди.– 2004.– № 2.– С. 6–13.
Шаповалова О. М. Академик К. Ф.Стародубов – выдающийся ученый-металлург XX столетия // Молодий будівельник.– 2004.– 16 квіт.– С. 2.
20 квітня 1924 року – у м. Катеринославі народився Георгій Георгійович Чернявський, художник, народний художник УРСР, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка. (85 років від дня народження).
Георгій Чернявський народився в сім'ї робітника, зі шкільної лави пішов добровільцем на фронт. Воював у винищувальному батальйоні, як офіцер бронетанкових військ брав участь у боях на Другому Прибалтійському і Білоруському фронтах.
1950 року закінчив Дніпропетровське художнє училище, а через 5 років – Київський художній інститут. В рідному місті працював на посаді директора художнього училища, 1958 року обраний головою правління Дніпропетровської організації Спілки художників.
З 1974-го і до кінця життя працював на посаді доцента Київського художнього інституту, був секретарем правління Спілки художників України.
Творчість Георгія Чернявського розпочалась ще в часи студентства, з 1951 року його картини демонструвались на республіканських, пізніше – всесоюзних і зарубіжних виставках.
Улюблений жанр художника – пейзаж. Маслом і пастеллю він виконав чимало пейзажів, які відображають красу української природи, не обминув й індустріальні пейзажі – "Чернеча гора", "Вечір у Кривбасі", "Домни Дзержинки", "Верби цвітуть", "Весняна оранка", "Колгоспна череда".
Переконливість у творчих задумах, наполегливість у досягненні поставленої мети, самовідданність в ім'я художніх ідеалів дало Георгію Чернявському можливість досягти значних успіхів і зайняти почесне місце в українському мистецтві.
Помер художник 31 березня 1981 року.
Література:
Чернявський Георгій Георгійович: [Некролог] // Зоря.– 1981.– 3 квіт.; Також: Днепр вечерний.– 1981.– 2 апр.
Абрамова Т. Пам'яті земляка // Зоря.– 1984.– 24 квіт.
Сапина Н. Мастерская – вся страна // Днепр вечерний.– 1984.– 20 апр.
* * *
Чернявський Г. Г. Альбом репродукцій / Автор вступ. статті та упоряд. П. Говдя.– К.: Мистецтво, 1972.– 79 с., іл.
Чернявский Георгий. По Кольской земле: Живопись. Акварель. Пастель.– Днепропетровск, 1975.– 20 с.
* * *
Чернявский Георгий Георгиевич // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф. справочник.– Днепропетровск: Редотдел обл. управления по печати, 1991.– С. 204–207.
Чернявський Георгій Георгійович // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 112–115.
20 квітня 1939 року – у м. Павлограді народилась Ганна Павлівна Світлична, поетеса. (70 років від дня народження).
Ганна Світлична
Ганна Світлична – особистість в українській літературі феноменальна. Життя її гідне подиву і захоплення навіть без принадних лаврів поета. З п'ятдесяти шести прожитих років сорок дев'ять Світлична була прикута до ліжка тяжкою хворобою, та з її чистих, пронизаних сонцем, грозою, духом степу й солончаків поезій навряд чи хто з непосвячених у цю долю сказав би, що їх авторка стільки років провела у чотирьох стінах. У всіх своїх книжках Ганна Світлична, за її власним висловом, "прагла навшпиньки дістати високості неба", – і це їй вдалося.
Народилася Ганна Павлівна 20 квітня 1939 р. в Павлограді. З семи років була прикута до ліжка тяжкою хворобою. Систематичну освіту почала здобувати лише з 1958 р. Того ж року з'являються перші літературні спроби.
Спочатку писала російською, а після приїзду для консультації дніпропетровського письменника Павла Трохимовича Кононенка – українською.
Павла Кононенка Світлична, між іншим, як і більшість молодих поетів-шістдесятників, вважала своїм "хрещеним батьком". Він першим помітив Ганнусю, привітав її, окрилив надією і вірою у власні сили. Він же допоміг видати першу збірочку "Стежки несходжені весняні" (1961), а згодом "Золоте перевесло" (1963), "Сонячні кларнети" (1966). "Я виросла з його віри", – скаже вона пізніше.
Хоча сама Світлична названі три збірки вважала лише шляхом до поезії, періодом шукань, все ж варто зазначити, що уже в них відчувається отой, кажучи тичининськими словами, "мотив себе перемагання", притаманний усій подальшій творчості Світличної. Вже в цих збірках думки її не зосереджуються на власних бідах, у її віршах відлунюють тривоги навколишнього світу. Навіть тоді, коли вже друкувалася і поволі позбавлялася різноманітних літературних впливів, "певний час поезія, слово були чим завгодно, тільки не активним засобом боротьби й утвердження, котрий Леся Українка визначила, як "зброю". На жаль, деякі, здавалося б, уже відкриті істини ми відкриваємо для себе окремо, своїм нелегким шляхом", – згодом зізнається Світлична в статті "Моє життя – у віршах" (1).
Осмислення поезії як "слова-зброї", "дорогоцінне і рятівне відкриття свого призначення" прийшло пізніше, з четвертою збіркою "Дозрівання" (1969), яку сама Світлична називала своєю першою книжкою. І, певно, мала рацію. Бо в ній, врешті, заговорила власним голосом і знайшла свою тему. "Дозрівання" було злетом Світличної, початком нового етапу у творчості.
Будуть на цьому етапі не лише злети, але й падіння. І завжди Світлична повертатиметься до боротьби й духовної діяльності.
У літературі Світличну завжди захоплювала ідея „вічного оновлення душі". Ця ідея "запевнила в тому, що як нескінченна матерія, так нескінченні воля людини, дух, органічна потреба у творчості" (1).
Саме потреба творчості, мабуть, і викликала появу в наступні роки ще дванадцяти збірок поезій. Є сенс назвати їх усі: "Кольори" (1970), "Доброго ранку" (для дітей, 1972), "Літозбір" (1973), "Кордони серця" (1974), "Летосбор" (переклад, 1977), "В сяйві крила" (1982), "Терновий світ" (1988), "За хвилину до вересня" (1987), "Сяйво калини" (1988), "І буде лет" (1981).
За книжку "Літозбір" Світлична удостоєна республіканської комсомольської премії імені М. Островського (1978). Дещо раніше одностайно критика назвала цю збірку одним з найбільших одкровень поетичного року.
В чому ж найхарактерніші особливості поезії Світличної, її своєрідність?
Як влучно зауважив свого часу критик С. Широков, "за всієї винятковості долі, Світлична далека від бажання повчати по праву страждання". (2). Навпаки, сама гостро відчуває потребу вдосконалюватися. Як кожна небуденна особистість, вона буває часто невдоволена наслідками своїх моральних зусиль. В одному з найхарактерніших щодо цього віршів – "Максиму Рильському" поетеса говорить про прагнення наслідувати його життя. «О, як навчитись людяності серця? Слабкій травині зрослій між камінь, як осягнути дуба височінь?» (3).
У віршах, присвячених Рильському, якого Світлична називає своїм улюбленим поетом, учителем, особливо відчутні оті сліди навчання на книжковій класиці, на яку зорієнтована вся творчість Світличної. Вона створила цілу низку справжніх перлин психологічної лірики, які не тільки гармонійністю форми, поетикою, лаконізмом, а й високою культурою почуття змушують згадати зразки класичної поезії. Зокрема, це стосується віршів про кохання.
Поезія Світличної цікава й повчальна як історія серця, яке вміє страждати так, що страждання робить його не жорстокішим, а, навпаки, гуманнішим. Розгубленості, безсиллю тут протиставлено мужність і людяність. Це, звісно, не дається легко – в тяжкому подоланні відчаю, болю, гіркоти. І кожен крок у душевному вдосконаленні, як і кожен сплеск творчості, – то свого роду виграний бій. У цій боротьбі з життєвими обставинами, а можливо, із собою, поетесі необхідна моральна підтримка. Вона шукає і знаходить її у високих зразках мужності, які виявилися в найнапруженіші моменти історії. Тож не випадково в коло героїв входять і червоний комісар, розстріляний на світанні, і жінка, що, стримуючи сльози, проводжає на фронт чоловіка.
Надійну духовну опору знаходить Світлична у духовній величі геніїв. «І вже не знаю, у чиїм житті, з ким це було, з тобою чи зі мною? На барикади мужності круті встає дзвінка поезія до бою» (4).
Це з вірша Лесі Українці, яка особливо близька поетесі своїм душевним складом і життєстійкістю. І, можливо, не без впливу вдачі й творчості великої поетеси зародилась і визріла та риса особистості ліричної героїні Світличної, яка стала для неї найорганічнішою і багато в чому визначальною.
Ця особлива риса якраз і виявляє себе в тому, що муза Світличної принципово відмовляється оспівувати страждання. Міцно вкорінився в її плоть мотив, який є чи не найціннішим у поетеси: «Та знай: хто лічбу своїх літ юначих По знаках сумних розпочне вести, той серце намарне своє позначе Зарубкою неправоти» (5).
Виголошене в цих рядках буде повторюватися і в подальших віршах Світличної.
Цілий цикл творів можна було б укласти з віршів Світличної, сповнених суму й печалі. ("Розкладу на столі вечерю...", "Спомин", "Синій сніг", "А що ж збулось?", "Згадали клени: скоро осінь" тощо). Але немає замилування сумом і печаллю, а тим більше бажання зробити їх джерелом натхнення. Всі ці поезії відбивають шлях самоусвідомлення й самовиховання ліричної героїні. Це шлях сильної вдачею людини до своєї єдино прийнятної для неї самої суті. «А я мовчала вперто і затято, Спивала вікон світло голубе. А я взяла і вигадала свято, Тебе, моя поезія, тебе!» (6).
То все вірші глибоко особистісні, а проте в них – вагомі уроки тієї ж таки мужності, цінні для нас. Недаремно слово "мужність" виникає в кожній критичній розвідці про поезію Світличної. Отож: «В дні затяжних важких своїх невдач, Коли розбито вщент усі загати, Я затамую в горлі тихий плач І солов 'я плачем не дам злякати» (7).
Є у Світличної ще яскравіша психологічна барва і ще гостріше виражена думка про небажання коритися лиху. Ось вона: «Пісне, посестрою любою Встань, мов криця, проти лиха Над бідою і над згубою Регочись, моя утіхо! Щоби сміхом грізно зборене, 3 нами лихо засміялося» (8).
"Долання сміху плачем" для Світличної свідомо вироблений моральний принцип. Тому її поезії з таким мотивом мають своє місце і свою неповторність.
Світлана Мартинова