Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с
| Вид материала | Документы |
- Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії, 5114.3kb.
- Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії, 5114.33kb.
- Вісник Львівського університету. Серія прикладна математика та інформатика. 2008. Випуск, 114.05kb.
- Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: «Психологія»., 129.47kb.
- Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: «Психологія»., 104.52kb.
- А. С., Лисеная А. М. Психотерапевтический контекст переживания // Вісник Харківського, 142.78kb.
- Й мотивації професійної підготовки з типами міжособистісних відносин студентів-психологів, 321.79kb.
- "Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Економіка", 62.67kb.
- Вісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2003. Вип., 1777.29kb.
- Кочарян И. А. Метод процессуальной провокации в психотерапии // Вісник Харківського, 200.77kb.
І ЛІНГВІСТИЧНЕ ДЕТЕРМІНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДІЙСНОСТІ
Тарас Лильо
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська,1, 79000, Львів, Україна
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
Досліджено специфіку небезпеки так званої глобальної мови для національних мовних систем, а також вплив техно-лінгвістичного імперіалізму на процес національної ідентифікації в умовах глобалізації комунікаційного простору. Взаємозалежність між мовою і нацією автор визначає в онтологічному контексті.
Ключові слова: глобальна мова, ідентифікація, Інтернет, віртуальна реальність, лінгвістичний детермінізм.
Упродовж останніх років загрози національним лінгвістичним системам, що є наслідком глобалізації інформаційного середовища, стали предметом детального аналізу в позаангломовному науковому та політичному світі. Саме з огляду на те, що Інтернет може зробити з мовою, французький президент Жак Ширак назвав глобальну мережу комп’ютерних зв’язків “найбільшим ризиком для людства” [1, с. 17]. Слід зауважити, що власне французькій мові лінгвістична асиметрія віртуального комунікаційного процесу загрожує не найбільше. Франкомовний сегмент WWW — один з найрозвинутіших. В інших країнах Західної Європи проблема використання національних мов стоїть гостро не лише у віртуальному вимірі. Незважаючи на те, що трансляція євроновин ведеться п’ятьма основними європейськими мовами (англійська, французька, німецька, італійська, іспанська), це “не відповідає лінгвістичним потребам всієї поліетнічної європейської аудиторії. І оскільки візуальний ряд без словесного коментаря задовольняє не всіх, “національне мовлення поки що має переваги в Європі” [2, с. 49].
Американський учений М. Кастелс вважає, що глобалізація комунікаційного простору не знищить нації, національної ідентичності лише тому, що зберігається “головний системотворчий атрибут нації — комунікабельна спільність мови” [3, с. 59]. Річ у тому, що в епоху інформаційної глобалізації найстабільнішою є мова і її комунікативні можливості підтримувати в людях національну ідентичність навіть в умовах, коли вони не мають чітко означеної спільної території проживання, тобто коли не спрацьовують геодетерміністські принципи ідентифікації. Мова, особливо повноцінно розвинута, залишається важливим атрибутом самоствердження і визначником невидимих національних кордонів. “У світі, що кориться культурній гомогенізації за посередництвом ідеології модернізації і сили глобальних медіа, мова як безпосереднє вираження культурного стає засобом захисту культурного виживання, останнім бастіоном самоконтролю, сховищем для ідентифікаційного значення” [4, с. 351]. У цьому випадку нація втілюється в спільнотних образах мови, під час чого першою категорією є “ми”, другою — “нас”, третьою — “вони”.
Сучасні комунікаційні умови, звичайно, створюють нове підґрунтя для таких досліджень. Однак у своїх висновках М. Кастелс не оригінальний. Багато вчених вважає мову чи не найважливішою ознакою нації. Хоч такий лінгвістичний детермінізм нації став особливо популярним у ХІХ сторіччі, ще наприкінці ХІІ сторіччя був відомий вислів німецького поета Вальтера фон дер Фогельвайде про те, що німецький народ поширений скрізь, де звучить німецька мова. Про це, зокрема, згадує О.-І. Бочковський у “Вступі до націології” [5]. Йоган Готфрід фон Гердер вважав, що мова допомагає людині усвідомити своє внутрішнє “я” і одночасно є тим засобом, що пов’язує її зі своїм народом. Колективний досвід кожного народу переходить до майбутніх поколінь, залишаючись на рівні несвідомого і виявляючись в індивідуальній самості. Для того, щоб їх сприйняла індивідуальна свідомість, “етнічні архетипи повинні бути вербалізовані, тобто висловлені” [6, с. 170].
Прихильником категоричного зв’язку між мовою і реальністю був К. Кавтський. У своїх дослідженнях він доводив, що мова і нація — тотожні, тобто нація — це “мовна спільнота, а модерна нація — це спільнота літературної мови” [5, с. 41]. Інші вчені стверджували, що мова детермінує націю на завершальних етапах її утвердження. Зокрема шведський соціолог Р. Челлен був переконаний, що націотворчий процес досягає свого апогею, коли народ витворює свою мову. Український дослідник цього питання В. Томашевський, автор праці “Мова і національність” (1912), вважав рідну мову критерієм культурної своєрідності й самодостатності нації. Чесько-єврейський націолог Б. Клінебергер у розвідці “Народ і народність” (1919) стверджує, що без мови не може бути народу.
Звичайно, мовний чинник у національній ідентифікації перебільшувати не треба. Приміром, мова Ронсара не стала гарантом збереження належного статусу провансальців як нації. Промовистим у цьому контексті є ірландський (кельтський), єврейський, український досвіди. Латиноамериканські народи втратили матірні мови, але зберегли національну ідентичність. Зрештою, одне з найглибших визначень онтологічного потенціалу української мови зроблено по-російськи у вірші Леоніда Кисельова:
“Я постою у края бездны,
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете — только песня
На украинском языке”.
Однак не випадково всі колоніальні режими забороняли не просто вільнодумства поневолених, а насамперед думки, висловлені національною мовою. Закономірним є і той факт, що національне відродження українців другої половини вісімдесятих років розпочалося зі створення Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Мова є важливим ідентифікаційним чинником у період етатизації національного життя. “Є мова — є нація, а є нація — є держава. Отже, нема мови — нема держави” [7, с. 8].
Значення мови не втрачається і на наступних рівнях національної ідентифікації, зокрема на рівні інтеграції інформаційного поля нації, єдність якого забезпечують не тільки системи національних ідей і національних образів світу, канали циркуляції інформації, а й “загальнонаціональна мова – складний комплекс літературної норми, сленгів, просторіччя; дуже важливим її складником є корпус фразеологізмів літературно-кінематографічного походження, політичні фразеологізми…” [8, с. 5]. Крім того, комунікація в межах національно-державної системи здійснюється завдяки конституюванню “єдиної інстанції ідентифікації, яка постає як спільна семіотична сфера, що функціонально перевищує культурну гетерогенність наявних соціокультурних та етнокультурних форм, створюючи єдиний публічний простір репрезентації, який має об’єднати всіх, без винятку, суб’єктів соціальної дії” [9, с. 81].
Мова відіграла важливу роль і у формуванні метаідентичностей. В окремих випадках вона домінувала над генетикою, зокрема у слов’ян. Наприклад, етнічними джерелами болгар є корінні європейські племена та власне болгари, що прийшли з Волги на Балкани і залишили собі європейську мову. Саме за мовною ознакою до слов’ян зараховують росіян, не беручи до уваги вагомого внеску у російський етногенез монголоїдних народів, що розмовляли угро-фінськими діалектами. Загальновідомо, що етнічними джерелами румун були слов’яни (даки) та римські легіонери, які прийшли з Апеннін. Отож, “з генетичних позицій румуни нам такі ж двоюрідні брати, як і болгари, але не вважаємо їх слов’янами не через генетику, а через лінгвістику” [10, с. 7], бо користуються мовою романської групи.
З огляду на сучасні комунікаційні тенденції важливо з’ясовувати природу зв’язку між мовою і нацією, її детерміністські можливості щодо національної реальності, важливість мовного чинника в процесі національної ідентифікації, а й, що найактуальніше, поставити його (процес) у контекст гіпотез про так звану глобальну мову (global tongue), симптоми появи якої тісно пов’язують з глобалізацією комунікаційного простору, зокрема його віртуалізацією та інтенсифікацією.
З лінгвістичного погляду, асиміляційний потенціал віртуальної реальності можна визначати, якщо звернутися до етимології цього терміна. Поняття “віртуальна реальність” містить у собі парадокс, оскільки вже сама етимологія цього слова (з лат. virtus — “істина”) суперечить його значенню, яке для носія звичайної свідомості є синонімом до “уявного, видуманого, ілюзорного”. Суть парадоксу в тому, що з початку ХХ сторіччя під впливом філософії абсолютного ідеалізму класична філософська дилема: “що первинне — матерія чи свідомість” — зазнала суттєвих втрат. Питання про матерію і свідомість були зняті й замінені іншим протиставленням: мова/реальність. Фундаментальна відмінність першої позиції від другої полягає у тому, що вона має не метафізичний, а семіотичний характер. Тобто реальність протиставляється тепер не свідомості чи духові, а мові, яка теж є частиною реальності, оскільки вона, крім змістового плану (значення і смисл), має план вираження. Специфіка філософії ХХ сторіччя у тому, що на запитання “На що можна опертися — на реальність чи мову?”, вона відповідала так: фундаментальнішою є мова, тому що вона простіше влаштована, ніж реальність. До того ж, реальність немислима поза мовою, саме слово “реальність” — це частина мови. Ось чому штучна ілюзорна реальність була названа віртуальною: тому що вона ближче до мови, ніж до “реальності”, отже — реальніша, ніж сама реальність. Мова не тільки номінує реальність, а й надає їй конкретних значень, ідентифікує її. “Поза мовою абсолютно неможливо зрозуміти реальне життя, збагнути системні зв’язки між реаліями, шлях до реальності лежить через мову як його адекват” [11, с. 68]. Досліджуючи мову як духовний адекват дійсності, О. Федик приходить до висновку, що ідентифікація національного життя здійснюється через мову і завдяки мові. “…Кожна національна мова — це й окрема національна дійсність… Незнання мови середовища, в яке потрапляє людина, заступає від неї той реальний світ, який відображає дана національна мова” [11, с. 68]. Лінгвісти В. Гумбольдт й О. Потебня розуміли мову як опосередковуючий засіб, за допомогою якого людина пізнає і створює світ. Якщо перший учений вважав, що поява фіксованої мови пояснюється впливом національного духу, який пронизує свідомість людини за допомогою мови, то другий визначав взаємозалежність духу і мови: “дух неможливий поза мовою, оскільки він сам твориться нею і мова є для нього першопочатковою подією” [12, с. 107]. Для О. Потебні не-мовної дійсності не існує. Кожна національна мова створює унікальні зв’язки між людиною і реальністю.
Ще у 20-40-х рр. ХХ сторіччя американські лінгвісти Едуард Бенджамен і Лі Ворф [13] розробили гіпотезу лінгвістичної відносності, згідно з якою не мова визначається реальністю, а реальність — мовою. Інакше кажучи, кожна мова ділить реальність по-своєму. Відношення між мовою і світом або між реченням і станом речей переходять у відношення між суб’єктом і об’єктом.
Природа багатьох явищ має мовне походження. За допомогою мовних засобів прискорюється реальність. Якщо йдеться про національну реальність, значення має національна мова, яка інтегрує й акумулює енергію в потрібному руслі. Після втрати мови народ втрачає й інші ідентифікаційні ознаки: звичаї, обряди, пісні, традиції, ментальність, світосприйняття. Запозичуючи чужі лінгвістичні конструкції, водночас людина переймає чужий світообраз. У загальному вигляді цю теорію висловив Сепір: “Люди живуть не тільки у світі речей і не тільки у світі громадської діяльності; вони перебувають під впливом тієї мови, яка є засобом спілкування для цього суспільства… Насправді “реальний світ” значною мірою безсвідомо будується на основі мовних норм конкретної групи… Ми бачимо, чуємо і сприймаємо так чи інакше ті чи інші явища тому, що мовні норми нашого суспільства передбачають таку форму вияву” [14]. Чи не тому така важлива для слов'ян лінгвістична конструкція “як жити?” — англійською перекладається як “що робити?”. Це не тільки робить екзистенційну доктрину носіїв цієї мови прагматичнішою, а й суттєво впливає на ідентифікаційну систему, в якій спрагматизована свідомість творить нові точки відліку для мобілізації ідентифікаційних механізмів.
В українському випадку ілюстрацією лінгвістичного детермінізму національної свідомості можуть бути зменшувально-пестливі конструкції, які використовуються у тексті національного гімну: “згинуть наші воріженьки...”. Тут важлива не первинність мови щодо світогляду чи навпаки. Для сучасного покоління ці слова уже створюють менш негативний образ ворога, наслідком чого може бути притаманне українцям толерантне ставлення до чужинців. Отже, мова визначає моделі національно-культурного сприйняття і поведінки, забезпечує їхню спадковість. Схожі закономірності виявляються під час проблеми перекладу текстів. У декодуванні й перекодуванні завжди залишається частка, що не перекладається. Вона якраз і показує унікальну сутність нації, її лінгвістичного детермінізму.
Оскільки нація — це і група людей, що поділяють певну семіотичну сферу, тобто спільність знаків: мову, одяг, символіку, міфологію, у мові відображаються культура, звичаї, етнічні та релігійні уявлення, то процес глобалізації англійської мови неминуче актуалізує проблему не лише мовної гомогенізації, а й багатьох параметрів національної системи. Уже сьогодні очевидно, “що активніше розвиваються процеси транскордонної монополізації мас-медіа, то важче захищати національно-мовну самобутність інформаційної діяльності та її можливості виражати локальні інтереси аудиторії” [15, с. 88].
Сучасні електронні засоби масової інформації, що глобалізуються, створюють такий світ імітацій, який не осягається раціонально за допомогою соціально-історичних методів та лінгвістичних конструкцій. Відтак зростають паралельні (насамперед — візуальні) можливості мас-медіа, які здатні взагалі витіснити з ужитку національні мови. Особливо успішною у створенні так званих “універсальних рухомих образів” є американська кіно- і телеіндустрія. Вони легко перетинають європейські національні бар’єри. Втім мова візуальної образності може претендувати на універсально-глобальну модель лише в американському випадку, де “етно-лінгвістичні чинники ідентифікуються в інших соціально-історичних контекстах, ніж у Європі, де зберігаються традиції суверенності національних держав, культур і мов” [15, с. 95]. В українському випадку складність проблеми підсилюється тим, що тут потреба захищати національну мову спрощено ставиться лише в історичний аспект, тобто він є предметом аналізу сучасного мовного довкілля в Україні переважно з огляду на русифікацію українського інформаційного простору. Така ситуація вимагає певного коригування, тобто значно ширшого контексту для визначення і усвідомлення місця національної мови як ідентифікаційного довкілля у час, коли геодетерміністські принципи спільнотного ототожнення слабшають, а транснаціональний вплив логократії зростає внаслідок збільшення масштабності засобів масової інформації.
Проблема актуалізувалася з появою глобальної мережі WWW, яка обслуговується за допомогою латинського алфавіту й переважно англійською мовою. Із 17 найуживаніших мов світу в Інтернеті найпоширенішого є англійська, 82 відсотки сторінок глобальної комп’ютерної мережі — англомовні. На другому місці — німецька мова (4 %), далі — японська (1,6 %), французька (1,5 %) та іспанська (1,1 %). Реально пропорції виглядають так: англійська є першою мовою для 320 мільйонів людей (8 відсотків населення світу), 70 відсотків з яких проживають у США та Великобританії. Ще 57 мільйонів розмовляє англійською посередньо, наприклад у таких країнах, як Гамбія, Ліберія і Ямайка. Натомість іспанська є головною мовою для двадцяти країн, нею розмовляють 400 мільйонів осіб. Отож, як стверджує С.Лем [16], глобальна інформаційна мережа не дуже знадобиться тайцям, японцям, арабам і навіть тим слов’янам, які користуються кирилицею. Отже, народи поділяють на “кращу”, англомовну, і “гіршу”, що не знає цієї мови, половину. Як наслідок, у реальному житті виростає нова Вавилонська вежа — інформаційна. За таких умов прагнення неангломовного користувача Інтернету бути присутнім в глобальному комунікаційному просторі неминуче пов’язане з потребою марґіналізувати мовне довкілля нації, а отже, й національних цінностей.
Електронна глобальна комунікація впливає на мову кількома способами. По-перше, вона змінює принцип використання мови. Інтернет ускладнює не тільки лінгвістичну присутність нації у глобальному комунікаційному процесі, а й прагматизує використання мови, тобто робить акцент на функціональному призначенні мови-засобу комунікації. По-друге, стимулює створення глобальної мови, на яку претендує англійська. Всесвітня комп’ютерна мережа посилює позиції цієї мови і сприяє нівелюванню національних ідентичностей. По-третє, вона впливатиме на використання інших національних мов. Бурхливий розвиток транснаціональної монополізації електронних ЗМІ ускладнює захист національно-мовної самобутності інформаційної діяльності. Єдина глобальна мова відкриває могутній інформаційний канал, дуже ефективний засіб впливу на світогляд, свідомість, а отже, й на політичні, економічні, культурні процеси у світі, особливо у посткомуністичному просторі.
Communication by brain wave // The Economist. 1996. October 21st. P. 17-19.
Землянова Л. Обсуждение противоречий европейского коммуникационного пространства на страницах “Дедалуса” // Вестник Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 1995. № 2.
Землянова Л. Глобализм и антиглобализм в эпоху формирования информационного общества // Вестник Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 2000. № 2.
Castells M. The Information Age: Economy, Society and Culture. Malden; Oxford, 1996. 398 р.
Бочковський О.-І. Вступ до націології. Мюнхен, 1991-1992. 338 с.
Вороновська Л. Вербалізація етнічних архетипів у релігійному житті українців // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції. Київ, 2000. Львів, 2000.
Вовканич С. Інформація і нація: конвергенція чи мобільність? // За вільну Україну. 1999. 6 серп.
Федака С., Черленяк І. Інформаційне поле і національна ідея // День. 1999. 21 січ.
Фадеєв В. Визначеність невизначеності: дрейф етноідентичності // Філософська думка. 1998. Ч. 3.
Войтенко В. Маленький хробачок на великому гачку, або Агресивна інтеграція // День. 1999. 18 черв.
Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності). Львів, 2000. 301 с.
Потебня А. Слово и миф. М., 1989. 210 с.
Уорф Б. Отношение норм поведения и мышления к языку // Новое в лингвистике. М., 1960. Вып. 1.
Руднев В. Словарь культуры ХХ века. – М. 1997. 384 с.
Землянова Л. О парадоксах коммуникационного разнообразия // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. 1998. № 4.
Лем С. Ребенок еще в пеленках, но его уже надо держать в ежовых рукавицах // Зеркало недели. 1997. 4 янв.
LANGUAGE OF GLOBAL COMMUNICATIVE PROCESS
AND LINGUISTICS DETERMINATION OF NATIONAL REALITY
Taras Lylio
Ivan Franko National University of L’viv,
Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine
Tel. office: (0322) 964-775
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
The objects of this research are the nature of the so-called global tongue threat to local lingual systems and influence of techno-linguistic imperialism on national identification in general. The interrelation between language and nation is determined in the ontological context.
Key words: global tongue, language, identification, nation, Internet, virtual reality, linguistic determinism.
Стаття надійшла до редколегії 13.02.2002 Прийнята до друку 15.03.2002
УДК [070:654.197]:659.1
ВИРАЖЕННЯ СПОНУКАННЯ В СЛОГАНІ ТЕЛЕРЕКЛАМИ
Любов Конюхова
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська,1, 79000, Львів, Україна
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
Досліджено особливості вираження спонукання в мові телереклами. Вперше на матеріалі телебачення проаналізовано можливості експресивного явища спонукання. Тут описано граматичну суть, причини вияву та межі прояву видів синтаксичних спонукальних структур. Доповнено й уточнено критерії їх ідентифікації в тексті, принципи опису засобів їх організації. Звернуто увагу на особливості функціонування дієслів, часток у спонукальних структурах телевізійного рекламного тексту.
Ключові слова: дієслова наказового способу, засоби спонукання, безособові речення, означено-особові речення, безприсудково-підметові речення, еліптичні речення.
Рекламний текст, як і будь-який інший публіцистичний текст, має свою будову, вагоме місце в якій займає слоган (лозунг). Він, як правило, є заключною частиною реклами і містить висновок. Мета ж телереклами, як відомо, полягає в популяризації товарів, видовищ, послуг. Реклама спрямована на те, щоб привернути увагу покупців, споживачів, замовників, глядачів. Слоган же, очевидно, повинен у короткій формі передати усю суть, основну думку рекламного тексту, спонукати телеглядача до дії. Тому він має бути лаконічним і цілком вивершеним, щоб привернути увагу. Спостереження свідчать, що як рекламний слоган часто використовують од-носкладні означено-особові речення. Такі структури дають змогу уникнути зайвого повторення особових займенників, надають мовленню динамізму, експресивності.
Перед коротким односкладним реченням (перед слоганом) обов’язково стоїть назва об’єкта, який рекламують. Іноді цю назву ставлять після спонукального речення, але завжди вона є окремою синтаксичною структурою, тому добре запам’ятовується. Сам же слоган переконує в надійності та в перевагах рекламованого товару або послуги..
Часто синтаксичними структурами, які виконують функцію слогану, є означено-особові речення, присудок у яких виражений дієсловом наказового способу. Вважається, що дієслова наказового способу недоконаного виду передають рішучість, різкість [1, с.130]. У рекламних текстах така модальність виправдана, бо звучить переконливо:
UMC! Отримуй щодня!
Dirol arctic fresh! Живи з усмішкою!
Лазолван! Одужуй швидше!
Persen! Залишайтеся зібраними!
Дієслова наказового способу доконаного виду, які використовують для утворення односкладних речень у рекламних слоганах, виражають волевиявлення, за дослідженнями стилістів [2, с. 131] української мови, пом’якшено:
Pantene! Полюбіть ваше здорове волосся!
Подаруй собі Danissimo!
Відчуй смак легенди! Зустрінь свято з нами!
Новий журнал “Мікс”! Проковтни із задоволенням!
Втім, і пом’якшене звучання прийнятне для тексту реклами, оскільки звучить приємно й сприймається легко. До того ж, за нашими спостереженнями, іноді важко точно визначити залежність зазначених відтінків наказовості від форм дієслова. Самі ж означено-особові речення з присудком, вираженим дієсловом наказового способу, характеризуються перенесенням акценту з діяча на дію, яку ніби висувають на передній план, роблять помітнішою і тому вагомою. Дієслова наказового способу мають відтінок побажання, доброзичливої поради, що подобається споживачам реклами і привертає їхню увагу. Такі структури сприяють досягненню головної мети реклами — швидко вплинути на того, хто її сприймає. До того ж вони короткі, тому легко запам’ятовуються. Відповідне інтонування і доброзичливий тон надають їм особливого емоційного забарвлення. Усе це: невимушена, ненав’язлива наказовість, відсутність назви конкретної особи, якої стосується пропозиція, приємне, пом’якшене, заохочувальне інтонування — спонукає телеглядача, можливо, на підсвідомому рівні зробити свій вибір так, як підказує реклама.
Порівняно нечасто як рекламний слоган використовують безособові речення, присудок у яких виражений дієсловом третьої особи в безособовому значенні або безособовим дієсловом з наказовими формотворчими частками хай, нехай:
Nestlê! Нехай вам щастить!
Такі структури особливо пом’якшують звучання тексту. Адже частки хай, нехай мають властивість створювати ефект побажання, що, звичайно, приємно для слухачів.
До речі, такі частки посилюють побажання й у двоскладних реченнях рекламних слоганів, як-от:
Ленор. Нехай кожна річ стане улюбленою.
Нехай зігріває серце продукція торгової марки “Шустов”!
Як засіб спонукання в телерекламі журналісти іноді використовують квантитативно-ґенітивні (від лат. Quantitas — кількісний) речення. На такі структури звернув увагу О. Шахматов [3, с. 59], який вважав їх кількісно-іменними односкладними безприсудково-підметовими реченнями. В українському мовознавстві такі речення розглядають як структури спонукально-побажального типу [4, с. 265]. На українському телебаченні в мові реклами вони звучать здебільшого напередодні свят як привітання від тих чи інших виборчих блоків, партій і т. ін.:
Багато радості вам!
Море сміху! Ласощів усяких!
Тип спонукальних зв’язків, за допомогою яких мовець висловлює співрозмовникові побажання, щоб йому здійснилося що-небудь, можуть передавати й іменні генітивні речення [5, с. 265], тобто безприсудково-підметові, в яких немає вказівки на кількість. За нашими спостереженнями, такі структури часто використовують для реклами різних організацій, структур, угруповань. Ось приклади цього:
Укрсоцбанк. Веселих свят!
Добробуту вашій родині! Ваш банк “Аркада”.
Структурна особливість таких конструкцій полягає в тому, що вони, як правило, є еліптичними. В українському мовознавстві на такі побудови вперше звернув увагу Є.К.Тимченко [6, с. 5], зарахувавши їх до еліптичних висловлювань з родовим відмінком. Їх також згадує С. Єрмоленко [7, с. 166] та автори “Синтаксису сучасної української мови” [8, с. 265], відносячи до цієї групи безприсудково-підметових речень і такі, в яких немає іменника в родовому відмінку, як-от у телерекламі:
З Новим роком, наша Україно! Виборчий блок Віктора
Ющенка “Наша Україна”.
У наведеному прикладі функцію спонукання виконує ще й звертання. Сучасні дослідники спонукальних зв’язків в українській мові вважають, що звертання “аналізує в спонукальному висловлюванні інтегральну для всіх спонукальних значень ознаку звернення до адресата” [9, с. 190].
Аналіз мови телереклами свідчить, що пом’якшуючи спонукання, звертання створює позитивне емоційне забарвлення. Воно інтенсифікує спонукальну силу висловлювання і посилює зацікавленість мовця в його бажанні.
Загалом же спонукання в рекламних текстах може бути категоричним, нейтральним та пом’якшеним, нерізким, невимушеним. Однак, як доводять спостереження за телерекламою, журналісти вдаються переважно до різних видів саме пом’якшеного спонукання: оптативу (прохання), прохібітиву (застереження), пермісиву (дозволу), когортативу (напучування), дезидеративу (побажання). Та найчастіше спонукання в рекламному слогані є оптативним та дезидеративним. Із проаналізованих 60 прикладів рекламних текстів із слоганами спонукального характеру:
38 — передавали прохання (оптатив),
2 — застереження (прохібітив),
1 — дозвіл (пермісив),
4 — напучування (когортатив),
15 — побажання (дезидератив).
Мовне вираження спонукання здійснювалося через поєднання відповідної спонукальної інтонації, граматичної форми наказового способу дієслів або ж іменних слів побажального значення з показниками часткового спонукального значення. В українській мові розрізняють два типи показників часткових значень граматичної форми наказового способу: 1) власне контекстуальні (звертання, частки, вигуки), 2) показники, які належать до внутрішньої характеристики наказової дієслівної словоформи (лексичне значення дієслова і видова приналежність імператива) [10, с. 136]. Мові телереклами притаманні обидва ці показники, однак у спонукальних структурах більш помітним є лексичне значення дієслова.
Отже, спонукання у мові телереклами має здебільшого чітко виражений, але водночас пом’якшений характер; часто воно звучить як побажання, не є категоричним, нав’язливим. Особливістю такого спонукання є відсутність об’єкта. Це свідчить про спрямованість спонукання на користь мовця. Семантику ж дієслів у спонукальних структурах часто можна визначити як “просити й здійснити що-небудь на користь мовця”. Взаємодія лексичного значення дієслів у таких синтаксичних побудовах з граматичним значенням форми наказового способу іноді буває настільки інтенсивною, що на підсвідомому рівні впливає на споживача реклами й спонукає його вчинити так, як закликає рекламний слоган.
Капелюшний А. Практична стилістика української мови. Львів, 2001.
Там само.
Шахматов А. Синтаксис русского языка. Л., 1941.
Слинько І., Гуйванюк Н., Кобилянська М. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. К., 1994.
Там само.
Тимченко Е. Функции генитива в южнорусской языковой области. Варшава, 1913.
Єрмоленко С. Бездієслівні речення в системі простих речень // Синтаксис словосполучення і простого речення. К., 1975.
Слинько І., Гуйванюк Н., Кобилянська М. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання. К., 1994.
Бережан Л., Рабанюк Л. Пом’якшене спонукання як тип спонукальних відношень // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 106. Чернівці, 2001.
Каранська М. Синтаксис сучасної української літературної мови. К., 1992.
EXPRESSIng the motive SLOGAN IN THE TV ADVERTISEMENT
Liubov Koniukhova
Ivan Franko National University of L’viv,
Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine
Tel.office: (0322) 964-181
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
This article is devoted to researching the peculiarities of the inducement in the television. For the first time on the material of television the opportunities of the inducement have been analyzed. Here is described the grammatical substance, and limits of display of different kings syntacsis structures.The functioning of verbs and particles in imperative constructions has also been analysed in terms of their specificity in the analysed discourse.
Key words: verbs in the imperative mood, the means of the іmpelling, the impersonal sentence, the definite-personal sentence, the nopredicat-subject sentence.
Стаття надійшла до редколегії 11. 02. 2002 Прийнята до друку 04. 03. 2002
УДК 81-115:070
ТРАНСПОРТНА МЕТАФОРА В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ
ДИСКУРСІ: КОНОТАТИВНИЙ АСПЕКТ
Христина Дацишин
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська,1, 79000, Львів, Україна
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
Проаналізовано метафоричну інтерпретацію політичних реалій, яка дає можливість відобразити світоглядну позицію суб’єкта політичного дискурсу. Досліджено один із семантичних типів метафори — транспортну, такі конотативні компоненти значення метафорики цього типу, як “динаміка руху”, “досягнення мети”, “різні шляхи для реалізації політичних програм”. Автор наголошує на деяких відмінностях між метафорами з оболонками — номінаціями зі сфер сухопутного та водного транспорту, а саме на переважно негативних конотаціях у метафорах першої групи (сухопутний транспорт) і здебільшого позитивних конотаціях у метафорах другої групи (водний транспорт).
Ключові слова: політичний дискурс, конотація, метафора, транспортна метафора, оболонка метафори.
Метафорична інтерпретація політичних подій і явищ дає унікальну можливість відобразити латентне ставлення суб’єкта до цих реалій, за допомогою конотативних сем значення слів-оболонок метафори чітко окреслити ті риси, яких не містить пряма назва. Внаслідок цього відбувається нова категоризація дійсності, що базується на досвіді суб’єктів мовлення, на особливостях їхнього світосприйняття; реалії політичного життя фіксуються у свідомості носіїв мови як концепти, побудовані на категоріях із інших сфер життя. За функціональними критеріями метафору у політичному контексті розглядають саме як спосіб мислення та пізнання дійсності, тобто вона є, за твердженнями А. Баранова та Ю. Караулова, когнітивною метафорою [1]. Саме з метафоричним усвідомленням політичних реалій пов’язана широка система інновацій у мові сучасних мас-медіа [2, с. 138-157].
Одним з поширених трактувань політичних реалій є їх перехрещення із номінаціями, пов’язаними з транспортом. У такій інтерпретації приховане прагнення суб’єкта надати динаміки подіям і явищам зі сфери політики, запропонувати оцінку темпів реалізації політичних програм, показати міру наближеності до декларованої мети. Концепт держави інформаційно наповнюється висловами, основою метафоричної транспозиції яких є назви транспортних засобів, їх частин, видів руху, пов’язаних із транспортом, назви територій і доріг, якими здійснюють рух. Відповідно до основних груп транспорту розрізняють метафори з оболонками, пов’язаними з рухом водного транспорту, і вислови, побудовані на номінаціях, що стосуються руху наземного транспорту. Логічно було б виокремити також метафори з оболонками — назвами повітряного транспорту, однак спостереження за сучасним політичним дискурсом не дають для цього підстав, оскільки таких висловів в аналізованих текстах не виявлено.
Метафорика, що стосується водного транспорту, має такі конотативні семи значення, як “широкий простір для переміщення, здатність рухатися в будь-якому напрямку іноді без чітко окресленої дороги”; а також “воля, незалежність, символ звільнення, здатність до відкриттів”. Номінації з цієї сфери завжди асоціюються зі спроможністю боротися і перемагати, хоч не завжди ця боротьба успішна, адже існують ситуації та обставини, на які людина не має впливу (в буквальному розумінні — стихія).
У цьому контексті невипадковим є метафоричне вживання іменника “плавання” на позначення участі в політичному процесі лише в сполученні з прикметником “вільне”. Кілька прикладів:
“Праві сили були зацікавлені якомога швидше відірвати Віктора Ющенка від влади, аби він нарешті пустився у вільне політичне плавання” (Високий Замок. 2001. 1 черв.). “У разі обрання я домагатимуся прийняття закону про пресу, який надавав би ЗМІ право вибору: бути їм на державному утриманні (а відтак залежними) — чи йти у “вільне плавання, даючи можливість журналістові заробляти не у виборчих штабах, а працюючи над якісним інформаційним продуктом” (Поступ. 2002. 7-13 берез.) “У певних колах заговорили про те, що екс-міністр вийде у “вільне плавання” і робитиме власну політичну кар’єру” (Високий Замок. 2001. 20 січ.).
Такі вислови мають позитивні конотативні семи, пов’язані зі свободою прийняття політичних рішень.
Натомість негативним є стилістичне забарвлення вжитого в метафоричному значенні дієслова випливти, що має конотативні семи значення “зазнати катастрофи і врятуватися”, “бути залежним від обставин”, “мати слабкі професійні якості”: “Навіть у випадку програшу Кучми Валерій Пустовойтенко випливе ще деінде, наприклад, на посаді мера якогось міста чи голови фонду” (Політика і Культура. 1999. 20-16 трав.).
Суб’єкти політичного дискурсу вдаються до метафоричних назв чи порівняння імен окремих політиків з кораблями різного типу. Тут характеристика політичного діяча залежить від обраної назви транспортного засобу. Однак об’єктивні обставини панують над технічними характеристиками корабля, і залежно від цих обставин політик може перетворитися з “непотопаючого авіаносця” на “Титанік”: “З лютого 1997 до 27 грудня 2001 року Митюков незмінно працював міністром фінансів, чим заслужив у журналістів порівняння з непотопаючим кабмінівським авіаносцем” (Експрес. 2001. 29 груд.). Звільнення Митюкова стало підставою для появи ще однієї журналістської метафори: “загибель урядового Титаніка” (Експрес. 2001. 29 груд.). Метафорична оболонка корабель як вторинна номінація політика може бути пропущена, але її легко встановити з контексту: “Судячи з непотоплюваності у парламенті, символічну кардинальську шапку на його [Р. Безсмертного] голові подумки схильні вбачати як деякі депутати, так і працівники апарату Верховної Ради” (Високий Замок. 2001. 2 лют.).
“Титаніком” можуть стати не лише окремі політики, а й уся держава: “Сергій Головатий щиро зізнався, що подумує покинути межі держави, мовляв, у цій країні все одно нічого путнього не буде. Гарні опозиціонери... Готові першими покинути корабель, що йде на дно... Адже коли ми цей корабель будували, то не бажали йому долі Титаніка” (Високий Замок. 2001. 19 січ.).
Метафори з оболонками — назвами видів руху, пов’язаних із плаванням, характеризують політичну поведінку політиків чи політичних угруповань. Слово “дрейф” означає “повільне переміщення судна під дією хвиль, вітру” [3, с. 182], що метафорично вказує на несамостійність політика, його небажання опиратися обставинам: “С. Конєв, очевидно, після своєї відставки дрейфуватиме в бік Б. Бойка” (Поступ. 2001. 11-17 верес.); Необхідно знати дрейф і фарватер російської зовнішньої політики (Високий Замок. 1995. 3 жовт.). Такі ж конотативні семи має вислів, у якому не фігурує, але мається на увазі слово “дрейф”: “Вже інше питання, яким вітром і в яку коаліцію його (Ющенка) потім занесе” (Високий Замок. 2001. 1 черв.). Не завжди виправданим є вживання метафори з оболонкою “фарватер”: “Екс-прем’єр-міністр підтвердив намір працювати у фарватері майбутньої партії національно-демократичного спрямування” (Високий Замок. 2001. 11 черв.). Адже пряме значення слова “фарватер” — “безпечний шлях для руху суден між мілинами, рифами та іншими перешкодами” [3, с. 604] — передбачає перенесення у сферу політики таких конотативних сем значення, як уміння маневрувати між різними течіями і напрямками, оминати гострі камені та згладжувати конфліктні ситуації. Семантично виправданим є вживання слова “фарватер” у такому контексті: “Все залежатиме від самого Віктора Ющенка. Якщо він справді прагнутиме наближення України до демократичної правової держави, то буде формувати й опозицію до Президента Кучми. А якщо йтиме у фарватері пропрезидентських сил, то жодних демократичних змін сподіватися не варто” (Експрес. 2002. 28 лют.- 7 берез.).
Протиставленням до некерованих видів є рух у конкретному напрямку, що має чітко визначений курс. Словник іншомовних слів подає, зокрема, такі значення цього слова: 1) Напрям руху корабля, літака тощо. 2) напрям політики, діяльності [3, с. 604]. У сучасному політичному контексті конструкції зі словом курс” не сприймаються як метафоричні, проте вони є важливим компонентом інформаційного наповнення концептів, пов’язаних із ключовими метафорами “держава-корабель” чи “політик-корабель”:
“Курс на розбудову ринкової економіки” (Високий Замок. 1995. 19 жовт.); “Після поновлення незалежності 6 років тому Естонія взяла курс на реформи” (День. 1997. 4 черв.); “Росія може вплинути й позитивно, якщо офіційний курс на рівноправні стосунки й визнання української державності стане невід’ємною часткою ментальності всього російського суспільства” (Україна молода. 2000. 1 берез.)
Рух за курсом передбачає існування орієнтирів-маяків, що впливають на прийняття політичних рішень, вибір курсу залежить і від потреби оминути небезпечні ділянки водного простору: “Компроміси неминуче виявляться затиснутими з одного боку маяками” МВФ, з іншого — безоднею фінансової кризи” (День. 1997. 6 черв.). Будь-який рух — чи дрейф, чи рух у фарватері, чи рух за курсом — не виключає можливості опинитися за бортом корабля (це словосполучення стало фразеологізмом) чи з ризиком втратити стійкість позиції перехилитися на один бік: “Частина блоку Наша Україна” опинилася за бортом на виборах у місцеві органи влади. (Поступ. 2002. 26-27 січ.); “Такий крок російського президента можна сприймати як очевидний жест Росії на прагматичний крен у бік України” (Високий Замок. 2001. 15 трав.).
Суб’єкти політичного дискурсу сприймають плавання як нестабільний вид руху, про що свідчить поява терміна-метафори “плаваючий курс гривні” на противагу до “фіксованого курсу”; цей вислів уживають також для характеристики голосування в парламенті як непередбачуваного, непостійного: “Голосування в парламенті залишається плаваючим” (День. 1997. 4 лют.).
У метафорах, пов’язаних із сухопутним транспортом, на перший план висуваються концепти “дороги” і “шляху” в політиці. Дослідники наголошують на принциповій відмінності між цими двома засобами досягнення мети на рівні конотацій. За спостереженнями Г. Яворської [4], поняття шляху пов’язане із цілою низкою супутніх обставин, зокрема, неможливо точно визначити час, який потрібен для його подолання, шлях обов’язково мусить бути довгим, важким, а легкою може бути дорога. У ключі таких конотацій закономірним є функціонування в мас-медіа метафор-словосполучень, що посилюють конотативні семи значення слова шлях, вказують на його основну семантичну валентність:
“Росія торує шлях до Ради Європи” (Високий Замок. 1995. 9 верес.); “Нелегкий шлях глибоких економічних і соціальних перетворень долає сьогодні Україна” (Урядовий кур’єр. 1997. 6 черв.); “До підписання договору президенти Єльцин та Кучма подолали нелегкий шлях, і це ще раз засвідчує важливість цього кроку” (Урядовий кур’єр. 1997. 6 черв.); “Місія МВФ прибуде в Україну з метою з’ясування всіх перепон”, що існують на шляху до ухвалення МВФ програми розширеного фінансування України” (Урядовий кур’єр. 1997. 21 черв.); “Треба поставити питання інакше: чи стане новообрана Верховна Рада шлагбаумом на шляху до зміцнення президентської диктатури, чи ж змириться зі своєю вторинною роллю у системі розподілу влади в Україні” (Експрес. 2002. 28 лют. 7 берез.).
Очевидними, хоч і неназваними є перепони на шляху у вислові: “Україна йде шляхом реформ” (Високий Замок. 1995. 10 жовт.). Слово “шлях” стає компонентом висловів, що метафорично сприймаються як назва політичної кар’єри: “Цей хребет швидко обріс численними попутниками” на шляху до влади” (День. 1997. 6 черв.) “Не менше критики заслуговує й пан Яворівський, котрий накоїв надто багато помилок на своєму політичному шляху” (Поступ. 2002. 21-27 лют.).
Натомість слово “дорога” передбачає участь людини в її будівництві, тому містить, крім сем конкретної віддалі між пунктами, також і позитивні конотативні семи конструктивного будівництва, об’єднання зусиль для досягнення мети. Підтвердженням цього є сполучуваність іменника “дорога” з дієсловом “будувати” й утворення внаслідок цього метафори-словосполучення: “Спільна дорога, яку будують Україна і Канада” (Урядовий кур’єр. 1997. 19 черв.); “Збудуємо дорогу в майбутнє разом з Україною” (Урядовий кур’єр. 1997. 19 черв.). Рух дорогою передбачає також подолання проміжних етапів дистанції, що відповідають чітко спланованій послідовності кроків: Наступний крок дорогою до ЄС” (День. 1997. 1 лют.); цій послідовності відповідає “графік руху”: “Україна нікого не обійшла і йде за графіком” (Високий Замок. 1995. 9 верес.). Особливо тривалий рух шляхом чи дорогою може становити небезпеку: “Затяжний транзитний стан суспільства і пов’язана з ним атмосфера невизначеності — сприятливий грунт, що живить злочинність і корупцію” (Урядовий кур’єр. 1997. 18 лют.).
Сучасний політичний дискурс фіксує метафоричне використання назв пунктів і частин дороги. Рухаючись дорогою, неминуче можна опинитися на роздоріжжі, тобто перед вибором: “Наша Україна” на роздоріжжі” (Поступ. 2002. 26-27 січ.) чи на перехресті — в особливо важливому пункті, до якого сходяться всі дороги: “Експортна продукція українських товаровиробників викликає підвищений інтерес споживачів на динамічному торговому перехресті світового ринку” (Урядовий кур’єр. 1997. 22 лют.); “Ще з часів Дніпропетровська Валерій Павлович [Пустовойтенко] не злюбив Павла Лазаренка — їхні шляхи завжди перетиналися на перехресті протистояння інтересів” (Політика і Культура. 1999. 20-16 трав.). Саме в такій ситуації доречним і сприятливим для реалізації політичних планів є “зелене світло світлофора”: Треба лише політичної волі у парламенті, щоб дати “зелене світло” реалізації усіх програм” (Поступ. 2002. 14-20 берез.); “Коли на початку 1997 року львівське аграрне лобі отримало “зелене світло” з Банкової, щоб повалити “тодішнього батька області” Миколу Гориня, ніхто не думав, що історія повторюватиметься двічі” (Високий Замок. 2001. 23 берез.). Рух дорогою також передбачає (а, отже, й виправдовує?) різкий поворот у політиці (Високий Замок. 1995. 3 жовт.), який може завести на манівці чи на узбіччя політичного процесу: “Сподіваємось, що дріб’язкові політичні амбіції не зможуть завести здорові сили галицької спільноти на манівці популізму та безвідповідальності” (Високий Замок. 2001. 20 жовт.) “Наскільки Україні вдасться вписатися в наступну структурну фазу світового обміну, не опинившись на узбіччі світового господарства” (День. 1997. 3 черв.); “Чому після такого вдалого старту демократичні сили опинилися мало не на узбіччі політичного життя?” (Експрес. 2000. 30 лист-7 груд.).
Складним поєднанням різних буквальних і метафоричних зв’язків є вислів перейти дорогу у невстановленому місці в назві статті Тетяни Вергелес про О. Тягнибока [5]. Назва конотує такі семи, як “сприятлива для аварії ситуація”, “перешкода для руху транспортних засобів”, “небезпека для життя пішохода”; також ця метафора перегукується з метафорою гри, адже перетин дороги у невстановленому місці є порушенням правил. У контексті політики ці семи набувають особливої гостроти, однак зі змісту статті можна з’ясувати, що О. Тягнибок справді порушив правила дорожнього руху. Журналістка невипадково обрала таку назву, розраховуючи сказати більше, використавши інформаційний привід як можливість запропонувати читачам ширше поле для аналізу тривіального випадку в політичному контексті.
Рух дорогою можливий не тільки пішки, долати відстань за допомогою транспортного засобу набагато швидше й легше. Улюблений транспортний засіб, на який суб’єкти політичного дискурсу “садять” нашу країну та окремих політиків, — поїзд. Можливо, це пов’язано зі стійкістю ще з радянських часів вислову Наш паровоз вперед летить, в комуні зупинка”, можливо, до цього спонукають такі конотативні семи значення слів поїзд”, локомотив”, як “швидкість переміщення в просторі”, “низький рівень аварійності”, “добре відома дорога (чи шлях) руху, що позначений прокладеною колією”; такий рух не передбачає жодних відхилень від обраного курсу: “Валерій Пустовойтенко чудово розуміє свою місію. Він має стати головним локомотивом, який буде штовхати Леоніда Кучму до перемоги на президентських виборах” (Експрес. 1997. 26 лип. 3 черв.): “Я лідер Аграрної партії України. Я зобов’язаний іти на вибори як керівник партії, бути своєрідним локомотивом” (Високий Замок. 2002. 1 бер.); “Економічно потужну Німеччину вважають локомотивом Європейського Союзу. Паротяг, однак, пригальмував” (Високий Замок. 2002. 15 лют.); “На шляху до Європи Естонія потрапила в один із перших вагонів” (День. 1997. 4 черв.).
Наші спостереження виявили також оцінку останніх президентських виборів крізь призму транспортної метафори: “З тринадцяти потягів лише два дійшли до місця призначення. Інші одинадцять продавали квитки, взялися везти пасажирів... але не довезли. Вся потуга вийшла в гудок” (Політика і Культура. 1999. 12-18 лист.). Тут маємо справу із метафоричним текстом, де широко перехрещуються номінаціі, пов’язані з рухом поїзда, та реалії президентської виборчої кампанії. Зіставлення потяга й кандидата у Президенти, перевезення пасажирів і керівництва державою, продажу квитків і передвиборних обіцянок, гудка й передвиборчої агітації передає іронічне ставлення автора тексту до тих учасників президентських виборів, що не змогли набрати достатньої кількості голосів для участі в другому турі.
Метафоричне перенесення назви однієї з дій працівників залізниці, що пов’язані із зміною сполучення колій, стало фразеологічним як у політичному дискурсі, так і в побутовому мовленні. Словосполучення “перевести стрілки”, вжите в переносному значенні, означає “перекладати відповідальність з однієї особи на іншу, відволікати увагу аудиторії від важливих політичних подій чи особистостей”: “На звинувачення від А. Федура президент НТКУ відповів, що заява про приховані [нардепом М. Агафоновим] 2 млн належить не М. Долганову, а працівниці агрофірми Наукова”. Одне слово, “перевів стрілки” (Високий Замок. 2001. 23 трав.). “Щодо порушення саме у ці дні справи проти Юлії Тимошенко, то й справді, тут проглядається намагання президентської команди перевести стрілки зі справи Гонгадзе” на щось гучне і вельми подразливе для суспільства” (Високий Замок. 2001. 10 січ.).
Для суб’єктів українського політичного дискурсу актуальним залишається такий архаїчний вид транспорту, як віз. Ключ до розуміння цього явища можна шукати в популярному українському фразеологізмі а віз і нині там” та в казці про Лебедя, Рака та Щуку. Метафорична інтерпретація політичних реалій крізь призму цього транспортного засобу є особливістю українського менталітету, вона випливає з мовної картини світу українця.
“Коли у воза впрягають кількох коней, то не всі однаково тягнуть... Віз За єдину Україну!” тягнуть, образно кажучи, п’ять коней, п’ять партій” (Високий Замок. 2002. 1 берез.); “Уряд Ющенка зрушив з мертвої точки віз, який роками пробуксовував” (Високий Замок. 2001. 20 квіт.). Метафоричної трансформації можуть зазнавати також і звуки, що супроводжують рух воза: “Приватизація зі скрипом, але посувається вперед” (Високий Замок. 1995. 14 лист.).
Назви частин транспортних засобів часто стають синонімічними метафоричними назвами політичних реалій. Зокрема, слово “кермо” в політичному контексті має значення “влада”:
“Хто займе місце біля державного керма” (Високий Замок. 1995. 2 груд.); “Колишня партійна номенклатура посунулася біля керма на користь партії нової олігархії: промислового істеблішменту” (Високий Замок. 1995. 28 груд.); “Загострюється підкилимна боротьба за місце біля урядового керма” (День. 2001. 11 трав.); “Вийде так, що комуністи знову опиняться без керма, без діяльності, без відповідальності” (Поступ. 2002. 11-16 січ.).
Відповідно словосполучення “тримати кермо” метафорично вживається у значенні “бути при владі, бути наділеним владою, мати владу, керувати, очолювати”: “Одні з найвидатніших галицьких парламентаріїв — віце-президент віденського парламенту Юліан Романчук (його депутатський стаж сягав за тридцять років), Олександр Барвінський, Євген Петрушевич, які тримали кермо національного відродження, — стали вагомими постатями австрійської політики лише завдяки парламентській трибуні” (Поступ. 2002. 2 лют. 6 берез.)
Вислів “ручне керування” в політичному контексті означає посилення впливу владних структур, а “розрулення” (це лексичний росіянізм, однак він є частиною метафоричного наповнення концепту “політика — транспортний засіб) — зменшення повноважень влади: “Перехід до “ручного керування” відбудеться вже якось сам собою, але неминуче” (Політика і Культура. 1999. 5-11 лист.); “Еліта очікує від прем’єра не реформ, а “розрулення” ситуації” (Поступ. 2001. 14-15 лип.). “Гальмо” в контексті політичного дискурсу сприймається як перешкода для реалізації політичних та економічних програм: “Тепер повинно бути зняте гальмо при проходженні кабмінівських проектів економічних законів через Верховну Раду” (Високий Замок. 1997. 12 серп.); оболонка метафори “буфер” переносить у сферу політики буквальне значення цього слова як пристрою для пом’якшення поштовхів і ударів під час руху транспортних засобів. “Україна не буде “буфером” між НАТО та іншими блоками” (День. 1998. 4 лют.); у політичному дискурсі функціонують також відповідні прикметникові метафори з оболонкою “буферний”: “Україна — буферна держава між Румунією і Росією” (Високий Замок. 1999. 3 черв.); “Якщо і є якась країна, яка найактивніше виступає проти створення в Європі якихось... “буферних зон”, то це Україна” (Урядовий кур’єр. 1997. 21 черв.).
Рух сухопутного транспорту в політичній метафориці подано також через назви способів збільшення швидкості: “Пустовойтенко був “своїм” прем’єром, однак незадоволені “педалювали” необхідність зміни економічного курсу і проведення реформ так настирливо, що тут і Президент мусив погодитися з тим, що незадоволені мають рацію” (Поступ. 2001. 14-15 лип.); частіше трапляються метафори, пов’язані із зменшенням швидкості руху, іноді аж до повної зупинки чи руху в протилежному напрямі.
“Може скластися враження, що розбрат між двома Рухами є перешкодою, гальмом на шляху об’єднання “правофлангових” (Високий Замок. 2001. 23 січ.); “Кучма для молодих вовків” став гальмом у їх подальшому розвитку” (Поступ. 2001. 24-30 трав.); Конфлікт спускатиметься на гальмах. Він переведеться у затяжну судову фазу, й тоді значимість усіх подій зменшиться” (Експрес. 2000. 14-21 груд.); “Законотворчість все більш відстає від соціально-економічних та політичних процесів у країні, гальмує подолання кризових явищ” (Урядовий кур’єр. 1997. 10 черв.); “Президент і його оточення штучно гальмують підписання закону про вибори народних депутатів” (Поступ. 2001. 4-10 жовт.); “На нараді було названо причини гальмування реформ” (Урядовий кур’єр. 1997. 21 черв.); “На Заході Кучму щадили навіть тоді, коли обіцяні ним економічні і політичні реформи буксували” (Високий Замок. 2000. 22 груд.); “Пане Володимире [Чемерис], складається враження, що вам забракло сил, і акція [Україна без Кучми] ось-ось сама по собі заглохне”... (Високий Замок. 2001. 10 січ.); “За винятком хіба що Руху (Удовенка), праві ... традиційно опонували діям Валерія Пустовойтенка та його Кабінету. А коли настав час реально змінити ситуацію, дали заднього ходу” (Політика і Культура. 1999. 24-10 груд.).
Отже, наші спостереження дають усі підстави стверджувати, що транспортна метафора є важливим способом інтерпретації дійсності в українському політичному дискурсі. Як і будь-яка інша метафора, вона містить додаткову інформацію про ставлення суб’єкта мовлення до політичної події чи явища, зокрема конотує такі семи значення, як динаміка руху, подолання відстані для реалізації політичних програм; дослідження виявило деякі відмінності у метафориці з оболонками — назвами сухопутного та водного транспорту, а саме більш позитивні конотації у назвах, пов’язаних із рухом водного транспорту, та негативні — у метафоричних номінаціях, що стосуються руху сухопутного транспорту; такі вислови часто стають засобом створення іронії в тексті.
Баранов А., Караулов Ю. Очерк когнитивной теории метафоры // Баранов А., Караулов Ю. Русская политическая метафора (материалы к словарю). М., 1991.
Сербенська О. Інновації в мові сучасних мас-медіа // 125 років Наукового тов-ва ім. Шевченка: Зб. наук. праць і матеріалів, присвячених ювілею Тов-ва. Львів, 2001.
Словник іншомовних слів / Укл. С. Морозов, Л. Шкарапута, К., 2000. С. 182.
Яворська Г. Політичні метафори і політичні сюжети: замітки до діалогу Україна — Європейський Союз // Дзеркало тижня. 2002. 8 берез.
Вергелес Т. Олег Тягнибок перейшов дорогу у невстановленому місці // Високий Замок. 2000. 21 лист.
THE TRANSPORT METAPHOR IN THE UKRAINIAN POLITICAL DISCOURSE:
A CONNOTATIVE ASPECT
Chrystyna Datsyshyn
Ivan Franko National University of L’viv,
Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine,
Tel. office: (0322) 964-181
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
The article analyses the metaphorical interpretation of the political reality, which gives a possibility to reflect a latent position of subject of political discourse. The article examines one of semantic types of metaphor — transport metaphor, its connotative components, such as “dynamics of movement”, “approaching purposes”, “different ways for realization of political programs”. The author also stresses some differences between metaphors with “vehicles” - nominalizations from the fields of the earth and water transport: mostly negative connotations in the first group (earth transport) and positive – in the second group (water transport).
Key words: political discourse, connotation, metaphor, transport metaphor, metaphorical vehicle.
Стаття надійшла до редколегії 11. 03. 2002 Прийнята до друку 15. 04. 2002
УДК 801.8:82-92
концепт ГОЛОД ЯК ОБ’ЄКТ АСОЦІАТИВНОГО АНАЛІЗУ
Андрій Яценко
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська,1, 79000, Львів, Україна
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
Політика Радянського Союзу в 1932-1933 роках щодо українського селянства та інтелігенції стала однією з найважливіших і найбільш руйнівних подій минулого століття. У статті проаналізовано концепт голод у публіцистичних і художніх текстах.
Ключові слова: голодомор, голод, тоталітаризм, геноцид, текст, асоціативний аналіз, психоаналіз.
Енциклопедія Українознавства називає львівський щоденник “Діло” “всеукраїнським пресовим органом із власною незалежною думкою, що відіграв значну роль у національному житті Галичини, а в час між двома світовими війнами ще й на північно-західних землях формував національно-демократичну думку та більше, ніж будь-яка інша газета, віддзеркалював події на всіх українських землях і залишався одним з найбільших джерел історії української політичної думки” [1, с. 521-522]. Власне, про страхіття голоду 1932-1933 років писала вся західноукраїнська періодика як у Галичині, так і поза її межами. Але чи ненайпослідовнішою все ж таки залишалася газета “Діло”, яка надрукувала десятки статей. Взірцем сумлінного виконання журналістського обов’язку слід вважати щоденну і безкорисливу працю публіцистів “Діла”, які, незважаючи на панування в той час у Галичині польської влади, пам’ятали про українське походження, намагалися не пропускати жодного важливого факту.
Якшо тексти про голод поділити на інформаційні та аналітичні, то треба сказати, що до перших належать повідомлення, надруковані в “Ділі” під рубриками “По широкому світу”, “Новинки”. Аналітичні ж тексти (вони відзначалися глибоким змістом, що спонукав замислитися, зважити різні аргументи) не супроводжувалися спеціальною рубрикацією.
Немало загадок залишила автура часопису. З різних причин текстів переважно не підписували (у коротких повідомленнях так було прийнято; у великих публікаціях, як правило, стояв підпис, крім текстів на теми життя в СРСР, а іноді – криптонім, псевдонім). Однією з причин міг бути страх як безпосередньо журналістів, так і їхніх інформаторів. Страх за себе, за сім’ю (якщо вона ще залишилася жива), за знайомих. Він перешкоджав оприлюднювати власне ім’я, але не забороняв писати правду, яка полягала в тому, що в Радянській Україні був штучно створений голод.
В інформативних текстах автори ніколи не називають політичних причин голодомору. Уникаючи суб’єктивного аналізу, журналіст, по-перше, називає, саме явище, по-друге, зазначає місце, де воно відбувається, по-третє, описує, як саме відбувається. З надрукованих численних повідомлень про згадану проблему читач сам уявляє трагізм, безвихідь ситуації, в якій опинився український народ. Автор саме це аналізує, обурюється, щось згадує самостійно, а не під впливом тиску. Тому в протилежному його переконати неможливо.
Уміння авторів “Діла” свідомо чи не свідомо “приховувати”, “недоговорювати”, “тримати в запасі” факти, окреслення більш чітких контурів, підготовки ширшого поля для роздумів, які переконують, що навіть інформація містить у собі елемент аналізу.
Серед особливостей аналітичних текстів “Діла” — вміння автора “забратися геть” [2, с. 10]. Порівняно просто цього досягти в діалогічних текстах, зблизивши аудиторію з очевидцем (співрозмовником). В інших випадках дуже багато залежить від способів передавання інформації. Після аналізу кількох публікацій можна дійти висновку, що це пов’язано з такими основними чинниками:
а) тематична лексика, спрямована на відтворення адекватності мови, змалювання психології героїв;
б) зображальні методи фіксації і фотографування теж сприяють правдивості відтворення подій;
в) розкриття психології героя;
г) асоціативність і логічність відтворення подій завдяки відтворенню психології людей: у пригоді стають епітети, метафори тощо;
д) феномен журналіста як особистості.
Журналістський текст за своєю онтологією — це лінгвофеномен, що репрезентує еволюцію національної свідомості, поєднуючи засоби відображення та відтворення дійсності: від розповідного до асоціативного способу мислення [3, с. 60]. Він (журналістський текст) складається з логічних формул і з метафоричних вкраплень, з наукових сентенцій та з діалогічного мовлення. Тому мета цієї статті – висвітлити ім’я голод як ядро змістового поля асоціативно пов’язаних слів, які утворюють найчастіше дієслівні метафори (їх є чимало в публікаціях газети “Діло”, загальну характеристику яких ми подали на початку статті). Для цього проаналізуємо публіцистичні й художні тексти, що дасть змогу побачити, з якими образами, асоціаціями пов’язуємо лексему голод, котра є головною в наведених нижче реченнях чи словосполученнях. Розгляньмо їх у таблиці.
У текстах є чимало словосполучень, у яких голод є джерелом інформації, наприклад, виставою (голод став кульмінацією [12, с. 325], хворобою (“голодомор — незагойна рана України” [5, с. 58], “Україна корчиться з голоду колгоспів” [11, с. 120], “… та й не вилікуєш голод ліками” [5, с. 69]), зброєю, знаряддям убивства, (“підганяють голодом” [10, с. 79], “голод — це зброя в політиці російського комуністичного колоніалізму” [10, с. 199], “убити голодом селян на Україні” [5, с. 67]).
Таблиця.
Персоніфікація голоду
| Речення, словосполучення | Образ |
| Голод 1933 р. був спробою знищити націю як суспільний організм і як політичний фактор у СРСР [4, с. 111]. Голод лякав [5, с. 112]. … селяни, заморені голодом [5, с. 128]. Голод вдарив по селянах сокирою [5, с. 66]. Вночі прокинешся, навколо тихо, ні розмов, ні гармошки. Як у домовині. Лише голод ходить, не спить [5, с. 69]. І ходять сонні, ногою землю мацають, рукою за стінку тримаються. Хитає голод людей [5, с. 70]. Спочатку голод з дому жене. Спершу він, як вогонь, пече, мучить, і за кишки, і за душу рве — людина й тікає з дому [5, с. 73]. Голод здолав людину [5, с. 73]. Населення перетомлене, заголюкане і заморене голодом [6]. Голод вбивав [7, с. 19]. У 1933 р. голод знищив міліони осіб [8]. Прогнані з сіл голодом [8]. Голод винищив [8]. Голодомор викосив [8]. Голод викликав цілковиту дезорганізацію колгоспів [9]. Голод знищує змагання українців до незалежності [7, с. 53]. У побитих голодом селах степової України [10, с. 195]. По всій Україні панує голод [10, с. 145]. А голод прийшов у тридцять другому [5, с. 63]. Голод виніс мільйонам людей смертний вирок [5, с. 64]. Боротися з голодом [7, с. 58]. Від голоду нікуди не дітися [7, с. 61]. Жертви голоду [5, с. 28]. | Руйнівника, ліквідатора, нищівника Завойовниказагарбника Судді Суперника Злочинця |
Ці дієслівні метафори, в яких лексема голод є стрижневою, відтворюють жахливу картину голодомору 1932-1933 років в Україні. Трагізм тодішнього становища нашої держави ми намагалися передати через відповідні образи та асоціації. Резюмуємо, що голод, як видно з метафоричних словосполучень, речень, здебільшого персоніфікується. Він виступає катом, руйнівником, ліквідатором, злочинцем, який знищує мільйони людей.
Голодомор 1932-1933 років в Україні як явище спричинив до появи в українській мові нових слів: “стрижії”, “парикмахери”, “різачка”, “капутень”, “пухкутень” і т. д. На лексичній специфіці висвітлення голоду докладніше зупинимося в іншій статті.
Енциклопедія Українознавства / Головний редактор проф. д-р. В. Кубійович. Львів, 1993-1995. Т. 2. 800 c.
Житарюк М. Московська режисура голокосту: слов’янська любов чи азійська ненависть? Львів, 1997. 56 с.
Українська журналістика і національне відродження: Зб. наук. праць. К., 1992. 100 с.
Международная комиссия по расследованию голода на Украине 1932-1933 годов. К., 1992. 192 с.
Голод на Україні. Вибрані статті / Упор. Н. Каратницька. К., 1985. 144 с.
З країни нужди // Діло. 1932. 24 берез.
Великий голод в Україні 1932-1933 рр. Збірник свідчень, спогадів, доповідей, статей. Торонто, 1988. 163 с.
П.Е.Б. Чи СССР справді загрожує голод? Чи лихо на Сході Європи не матиме наслідків для заходу? // Діло. 1935. 24 січ.
Данько М. Голод // Діло. 1932. 7 лип.
Голод 1933 року в Україні. Дніпропетровськ-Мюнхен, 1998. 223 с.
Самчук У. Марія. К., 1999. 135 c.
Черная книга коммунизма. Преступления, террор, репрессии. М., 1999. 768 с.
THE concept OF FAMINE AS AN OBJECT OF ASSOCIATIVE ANALYSIS
AndriyYatsenko
Ivan Franko National University of L’viv,
Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine
Tel. office: (0322) 964-181
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
The Soviet assault on the peasantry and on the Ukrainian nation in 1932-1933 was one of the gravest and most devastating events in the foregoing century. The concept of famine in publicistic and belles-lettres texts.
Key words: famine, assault, metaphor, text, associative analysis, psychoanalysis.
Стаття надійшла до редколегії 30. 01. 2002
Прийнята до друку 26. 02. 2002
УДК 81’06’373