Geum.ru

Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с

Вид материалаДокументы

Содержание


Ключові слова
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13



Гід журналіста. К., 1999.

Журналистское расследование: История метода и современная практика. С.-Пб; М., 2001.

Зелінська Н. Теоретичні засади роботи редактора над літера­турною формою тексту (літературне опрацювання тексту). К., 1989.

Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. М., 2000.

Партико З. Загальне редагування: нормативні основи. Львів, 2001.

Роменець В. Психологія творчості. К., 2001.

Сикорский Н. Теория и практика редактирования. М., 1980.

Сміт Д. мол. Посібник книговидавця. К., 1999.

Високий Замок. 1997. 23 грудня.

Експрес. 1997. 23-24 грудня.

ПіК (Політика і культура). 2000. №5.

Поступ. 1997. 23 грудня.

Суботня пошта. 1997. №51.

ТАК! Експрес. 2000. №5.

Тиждень. 1997. №52.


the Psychological couses

of the factical mistakes in mass media

Anatoliy Kapeliushnyi

Ivan Franko National University of L’viv,

Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine

Tel. оffice: (0322) 964-181

E-mail: journft@franko.lviv.ua


The article analyses various psychological reasons of factual mistakes in the mass media. Special attention is paid to violation of factological adequacy norms in newspaper, magazine and encyclopedic publications.

Key words: mass media, psychological reasons, factual mistakes, editor’s work.

Стаття надійшла до редколегії 25.01.2002 Прийнята до друку 25.02.2002

УДК [341.76:001.89]:81

ЛІНГВАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА української ДИПЛОМАТИЧНОЇ МОВИ в ретроспективі

Роман Якимович

Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська,1, 79000, Львів, Україна

Е-mail: journft@franko.lviv.ua


Проаналізовано наукові праці, присвячені вивченню дипломатичної лексики і дипломатичної термінології. Проведено поділ праць на дві групи. Перша група — це дослідження, в яких вивчається дипломатична лексика конкретного історичного періоду. Друга — дослідження, в яких з’ясовуються сучасні тенденції у розвитку дипломатичної мови.

Ключові слова: дипломатична лексика, дипломатична термінологія, лексико-тематичні групи, іншомовні запозичення, стилістично забарвлена лексика, неологізми, синонімія, полісемія.


У розвитку лексикології на сучасному етапі простежуємо тенденцію до вивчення проблем функціонування лексики у зв’язку з розвитком українського суспільства, зoкрема так аналізують різні лексико-тематичні групи стилістично забарвленої, професійної лексики, а також терміносистеми. Дедалі частіше об’єктом уваги дослідників стає суспільно-політична, економічна, військова, наукова лексика, мова засобів масової комунікації та ін. Розвиток лексики в будь-якій з перелічених сфер людської діяльності тісно пов’язаний з усіма подіями і змінами в житті суспільства, зокрема з геополітичними трансформаціями у світі.

З появою на політичній карті Європи нової держави Україна, поступовим виходом її на міжнародну арену та прагненням стати повноправним членом світового співтовариства, з пошуком нових для держави шляхів розвитку, що означає зміну економічних, політичних, культурних орієнтирів, розбудову нових суспільних відносин, дослідження змін у лексичній системі української мови набуває особливого значення. Адже запорукою успішних міжнародних відносин, а також інтеграції з іншими державами є систематизована й стандартизована лексика в тих галузях діяльності, які найчастіше стають предметом узгоджень і обговорень на державному рівні. Однією з найголовніших таких галузей є дипломатія. Саме тому мова сфери дипломатичних відносин, її становлення і розвиток належать до актуальних проблем українського мовознавства. Вона “має помітний вплив на розвиток суспільно-політичного словника…, формування лексико-фразеологічних засобів офіційно-ділового і суспільно-публіцистичного стилів…” [10, c. 4].

Дипломатична діяльність України бере свій початок ще з часів перших київських князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, які, щоб зміцнити свою державу воювали та укладали угоди з могутньою Візантією, з іншими причорноморськими державами, з варягами, з кочовими народами Сходу.

На різних історичних етапах дипломатична лексика України розвивалася нерівномірно, можна сказати, стрибкоподібно. Періодами розвитку дипломатичної лексики були піднесення Київської Руси і Галицько-Волинського князівства, час формування, розквіту козацької держави, перші десятиріччя Гетьманщини, доба УНР та ЗУНР. Етапами занепаду стали часи князівської роздрібленості та польсько-литовської унії, перебування українських земель у складі Російської та Австрійської імперій. Аналіз же дисертаційних досліджень виявив незначну кількість наукових праць, присвячених вивченню дипломатичної лексики в історичному аспекті.

У радянський період історії України вся міжнародна діяльність була зосереджена в Москві й дипломатичну документацію вели російською мовою. Самостійної міжнародної політики Україна в той час не проводила, та й не могла цього робити в умовах тоталітарної державної системи. Крім того, з причини повного панування російської мови в усіх сферах суспільної діяльності, наукові дослідження дипломатичної лексики проводилися російською мовою і, переважно, на ґрунті російського мовного матеріалу. Вивчення сучасних тенденцій в розвитку мови дипломатів узагалі не було можливим, оскільки дипломатичні документи були абсолютно недосяжними для дослідників. Усі ділові папери цього напряму політики радянського уряду перебували під особливим контролем панівного режиму, а то й під грифом суворої секретності. З уваги на ці причини проблема дослідження історії й сучасності української дипломатичної лексики досі не набула широкого висвітлення і до 90-х років ХХ сторіччя залишалась майже не вивченою. Лише в останнє десятиріччя, після розпаду СРСР, став можливим доступ до різноманітних і надзвичайно цікавих матеріалів у царині зовнішньої політики держави. Завдяки цьому в Україні в останні роки активізується вивчення лексики дипломатичних документів.

Отже, праці з дослідження дипломатичної лексики умовно можна поділити на дві групи. Перша група — це дослідження, в яких вивчається дипломатична лексика конкретного історичного періоду. Тут інтерес викликає праця Ф. Сергеєва “Формирование русской дипломатической терминологии (по данным памятников письменности ХІ-ХVII вв.)”, де об’єктом дослідження автора стала дипломатична лексика і фразеологія 10. У праці описуються стійкі та регулярні елементи дипломатичної лексики, зроблено аналіз значень слів і стійких словосполучень, особливостей їх уживання. Також виявлено шляхи і умови термінологізації слів, лексичні та семантичні зміни, які відбулися в дипломатичному словнику до ХVIII ст., джерела, з яких формувалася й поповнювалася дипломатична лексика даного періоду, основні способи творення слів цієї семантичної групи.

У праці висвітлено низку інших питань, зокрема, взаємодія дипломатичної лексики з літературною мовою, юридичною, військовою та іншими термінологіями; східнослов’янських і церковнослов’янських елементів, російських та чужомовних лексичних засобів. Під час дослідження історії дипломатичних термінів зосереджено також увагу на їх етимології, простежується становлення, розвиток та зв’язок з конкретними дипломатичними фактами, які відображають процес розвитку дипломатії.

У праці М. Помігалової “Лексика посланий Ивана Грозного (синонимика имен существительных)”, після аналізу послання царя англійській королеві Єлизаветі, двох послань шведському королю Йогану ІІІ, послань Симеону Бекбулатовичу, польському королеві Стефанові Баторію і головнокомандувачу польського війська Яну Ходкевичу, вивчається лексична синонімія цих творів. Автор досліджує синонімію іменників з конкретним і конкретно-абстрактним значенням (розглядає іменники, які є назвами осіб, конкретних предметів і конкретно-абстрактних понять), а також синонімію абстрактних іменників, які за своїм значенням належать до різних лексико-семантичних розрядів. “Кількісно тут переважає… синонімія іменників, які позначають поняття суспільно-політичного життя, бо аналізовані пам’ятки є дипломатичними документами або розгорнутим викладом політичних поглядів автора” [7, c. 9].

Розділ “Лексика послань” є і в дослідженні С. Савицької “Особенности языка посланий Ивана Грозного” 9.

У праці Ф. Ткача “Язык деловых документов канцелярии Богдана Хмельницкого (лексика и фразеология)” 13 досліджено лексику і фразеологію універсалів та “листів-наказів” Богдана Хмельницького. Автор проаналізував склад лексики, її походження, зробив велику кількість порівняльних таблиць слів і термінів, що використовувалися в універсалах.

У дослідженні А. Сабеніної “Лексика сферы дипломатических отношений в русском языке ХVII века” розглядається склад лексики дипломатичної мови, її джерела, з’ясовується семантика термінів, взаємодія дипломатичної термінології з іншими термінологіями того часу і з літературною мовою. Звернено увагу на відмінність між лексикою досліджуваної групи і відповідною лексикою попередніх часів. Отже, було вивчено історію дипломатичної лексики за п’ять сторіч, спеціалізацію цієї групи слів у російській мові ХVII сторіччя, оцінено їх місце в дипломатичному словнику наступних епох [8, c. 4].

У праці “Функціонування і розвиток російської дипломатичної термінології у ХVIII сторіччі” автор М. Сергеєва на матеріалі пам’яток російської писемності того часу, а саме однослівних і складних найменувань, які належать до сфери міжнародного права, провела аналіз дипломатичної лексики як частини словникового складу російської мови ХVІІІ сторіччя. Результатом цього аналізу стала класифікація лексичних одиниць за лексико-тематичними групами, виявлення в їх складі лексико-семантичних єдностей, здійснення семантичного аналізу слів. Одночасно встановлено джерела, з яких поповнювалася і формувалася російська дипломатична лексика, з’ясовано час виникнення і функціонування слів цієї категорії, проведено їх генетичний аналіз. Автор розглянула й дериваційну активність та структурні особливості слів міжнародно-правової сфери 11.

Дипломатичну лексику початку ХVІІІ ст. досліджувала й А. Волоскова 1, яка на підставі матеріалів трактату глави дипломатичної служби при Петрі І, віце-канцлера П. Шафірова, офіційних дипломатичних документів ХVІІ-ХVІІІ ст. та словників стародавньої російської мови проаналізувала зміни в системі старої посольської термінології, дослідила іншомовні слова і синонімію в російській дипломатичній мові, встановила шляхи її розвитку.

На лексиці зосереджено увагу у праці О. Куварової “Експлікація комунікативного фону письмового тексту (на матеріалі російського дипломатичного листування початку ХІХ століття)”. Автор обґрунтовує положення про те, що за допомогою емоційно забарвленої лексики тексти дипломатичних листів набувають експресивності. Наголошено на лексичних особливостях дипломатичного листування: використання дипломатичної термінології й термінології міжнародного права, оцінної лексики, етикетної й компліментної лексики, в тому числі формул титулування, також наголошено на обмеженому вживанні стилістично зниженої лексики [2, c. 10].

На особливу увагу заслуговує праця Н. Поліщук “Українська дипломатична лексика періоду УНР” 6. За матеріалами дипломатичних документів УНР та ЗУНР, мемуарів дипломатів УНР — А. Лівицького, С. Шелухіна, С. Шульгіна, правничих словників 1917-1923 років видання, періодичних видань “Республіка”, “Дороговказ”, “Розбудова нації”, “Річник”, а також публікацій договорів того часу в сучасній пресі, досліджено однослівні та складні найменування, що належать до сфери міжнародного права. Зроблено комплексний аналіз дипломатичної лексики як частини словникового складу української мови періоду УНР, з’ясовано джерела формування і поповнення словникового складу дипломатичної мови, зміни, які сталися в семантиці лексем, проаналізовано способи творення дипломатичної лексики, визначено особливості синонімічних рядів та ін.

У розділі “Джерела формування і шляхи поповнення дипломатичної лексики” наголошено на важливій ролі матеріалів УНР і ЗУНР, які були підґрунтям для формування дипломатичної лексики періоду 1917-1921 років, закцентовано увагу на термінологізації лексем і словосполучень як найпоширенішому способі формування дипломатичної лексики, звернено увагу на іншомовні запозичення як один із засобів поповнення дипломатичної лексики, зазначено, що для дипломатичної лексики характерні зміни в семантиці слова, в його семантичних межах.

Другий розділ — “Лексико-семантична диференціація дипломатичної лексики”, — присвячений аналізові “закономірностей розвитку не ізольованих мовних фактів, а лексичної підсистеми загалом, в якій окремо взяті факти або явища є у тісному зв’язку і взаємодії” [6, c. 8], досліджено лексику, яка використовується для позначення дипломатичних документів, дипломатичного етикету, а також понять сфери міжнародних відносин. Автор зазначила, що в період УНР українська дипломатична мова формувалася як система, в ній вирізнялися два шари — українська лексика і запозичена лексика, особливістю формування лексики була термінологізація, поява нових лексико-тематичних груп і словосполучень термінологічного типу, в основі дипломатичної лексики були народні традиції, а також прагнення до міжнародних стандартів.

Вивчивши і проаналізувавши дослідження, присвячені дипломатичній лексиці того чи іншого періоду історії, можна сказати, що найбільшу увагу науковці приділяли питанням джерел, походження, формування, поповнення і розвитку дипломатичної мови; термінологізації та спеціалізації цієї групи лексики, змін у її термінологічному складі і взаємодії з іншими терміносистемами; семантиці; способам творення нової дипломатичної лексики; лексичній синонімії, а також іншомовним запозиченням.

Друга група досліджень з’ясовує сучасні тенденції у розвитку дипломатичної мови. Заслуговує на увагу праця О. Пазинич “Функціонально-структурні особливості текстів дипломатичного листування” 5. Крім вивчення структурних особливостей текстів дипломатичного листування й аналізу його як особливого виду дискурсу, велику увагу тут приділено лексико-граматичним особливостям. Ґрунтуючись на дослідженні українських, російських і англомовних текстів дипломатичного листування за 80-90-ті роки ХХ сторіччя та на аналізі вербальних нот і текстів дипломатичного листування, автор зауважує, що досліджувані тексти насичені дипломатичною термінологією, термінологією міжнародного права, стандартизованими мовними зворотами, зокрема вивчається використовувана в дипломатичній мові “висока” книжна лексика, завдяки якій документи набувають урочистого, піднесеного звучання. Звернуто увагу на етикетну і компліментну лексику, яку треба використовувати в дипломатичних документах згідно з правилами міжнародної увічливості для створення особливої тональності дипломатичного документа.

Як формули мовного етикету автор розглядає різноманітні звертання, вітання, свідчення поваги, прохання, висловлення подяки і т. ін. Завдяки стандартизованим мовним зворотам і кліше, на думку дослідника, “знімається напруження при сприйнятті тексту, пришвидшується процес укладання документа, завдяки їм визначається тон і стиль, встановлюється необхідний контакт і не витрачаються зайві зусилля на пошуки відповідних форм вислову” [5, c. 8].

У цій праці також докладно проаналізовано інформаційні фрагменти текстів дипломатичного характеру, особливо на морфологічному і синтаксичному рівнях.

Цікавим є дослідження “Лексика советских политических договоров 1917-1985 гг.: функционально-стилистический анализ”, проведене Н. Тимошенко на матеріалі іменної лексики 12. У мові політичних договорів автор, враховуючи основні функції, які виконує дипломатичний підстиль, виокремив функціонально-стилістичні розряди і групи лексики, вивчив специфіку використання і характер взаємодії функціонально-стильових розрядів лексики, завданням яких є реалізація функції інформування в політичних договорах, дослідив характер і особливості їх уживання; встановив залежність використання різних функціонально-стилістичних розрядів лексики від структурних особливостей організації текстів політичних договорів, тематики питань; виявив зміни, що відбулися в лексичній системі текстів політичних договорів у радянський період і пов’язані з ними зміни в лексичному оформленні документів.

Праця М. Еткіна “Функционально-стилистически окрашенная лексика и фразеология языка статей и выступлений по вопросам международной жизни (40-60-е гг.)” присвячена, зокрема, розглядові шляхів та способів утворення функціонально-стилістично забарвлених лексичних одиниць, шляхам і способам формування специфічного лексичного інвентаря [16, c. 4].

У праці Г. Удалих “Лингвостилистические особенности нот, как жанра дипломатического подстиля” вивчаються мовні засоби, що використовуються у нотах, оформлення цих нот з використанням дипломатичної термінології, а саме: формул дипломатичної увічливості, “високої” книжної лексики, експресивних засобів мови, компліментів 14.

Арабський дослідник Алкаді Мансур Салех Абду, у праці “Дипломатичний підстиль у структурі офіційно-ділового стилю мови”, на підставі дипломатичних документів і спеціальних збірників, а також опублікованих у пресі договорів, угод та заяв, дослідив структурні та мовні особливості дипломатичного підстилю сучасної російської мови. У дослідженні автор охарактеризував мову дипломатичного підстилю, загальностильові, лінгвістичні особливості мови ділових документів, порівняв елементи російської та арабської мов, докладно проаналізував мову дипломатичних документів 17.

В інших наукових дослідженнях, де об’єктом уваги науковців є дипломатичні документи, лексиці або зовсім не приділено уваги, або її вивчено не спеціально, а через посередництво інших мовознавчих питань і проблем. Це, наприклад, праця В. Лященко “Синтаксико-стилистическая структура текстов советских дипломатических документов (на материале политических договоров и коммюнике)” 3, дослідження Н. Шердакової “Синтаксические особенности языка дипломатических документов конца ХVІІ - начала ХVІІІ веков” 15 та ін.

Уважне вивчення попередніх досліджень дає підстави зробити такі висновки.

Усі автори звертають увагу на те, що тексти дипломатичних документів насичені дипломатичною термінологією і термінологією міжнародного права. Одним з головних шляхів формування дипломатичної лексики, за твердженням Н. Поліщук, є термінологізація лексем і словосполучень, коли загальновживане слово, яке саме собою не є терміном, у певному контексті з метою позначення певного дипломатичного поняття стає терміном чи словосполученням термінологічного типу [6, c. 5] (повноважна особа, офіційна особа, дипломатична особа).

Важливим джерелом термінологізації дипломатичної лексики називають полісемію, наприклад “протокольні правила” — сукупність правил, які визначають порядок здійснення певних дипломатичних актів чи церемоній; “міжнародні правила” — правила діяльності, які прийняті та дотримуються багатьма державами світу.

Поповнюють українську дипломатичну мову й іншомовні лексичні запозичення (прес-аташе, політичні консультації, парламентська асамблея, хартія, саміт). У попередні сторіччя кількість використовуваних у дипломатії термінів іншомовного походження була незначною. Останнім часом ними активно послуговуються українські політики і дипломати. І хоч уникнути поповнення української мови лексичними запозиченнями неможливо, оскільки для кожного періоду характерна своя дипломатична термінологія, але й зловживати цими запозиченнями не варто. Як приклад, можна навести цитату зі статті В. Медведчука “Відповідно до європейських стандартів” у журналі “Політика і час”: “Таким чином, здійснення інтеграційного процесу шляхом адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС, приведення його у відповідність зі стандартами, виробленими в конвенціях Ради Європи, подальший рух інституційної реформи в Україні реалізується сьогодні в умовах тісної співпраці та узгодженої політики щодо вирішення цих питань з усіма гілками влади” [4, c. 14]. У реченні значне нашарування слів, майже третина з яких — запозичення.

Цікавим є спостереження Ф. Ткача про те, що в часи гетьманування Б. Хмельницького вживання українських слів як офіційно-юридичних термінів кількісно переважало вживання синонімічних іншомовних термінів. Зіставивши лексику документів Б. Хмельницького із сучасним словником української мови, дослідник з’ясував, що 74 % цієї лексики досі належать до української літературної мови [13, c. 10]. Отже, можна констатувати, що значної потреби у введенні в українську дипломатичну мову великої кількості іншомовних запозичень нема.

Одночасно треба зауважити, що частина термінів іншомовного походження, які функціонують в українській мові, належить до інтернаціоналізмів. Використання цих запозичень потрібне тому, що їх відповідники відсутні в українській мові, а переклад був би дуже громіздким і спотворював би значення (консул, ратифікація, інтеграція).

Дослідники виокремлюють в українській дипломатичній мові низку лексико-тематичних груп. Це назви дипломатичних документів (протокол, угода, конвенція, договір, хартія, вірчі грамоти); назви дипломатичних посад (консул, радник, генеральний секретар, референт, постійний представник, надзвичайний і повноважний посланець), які входять також до складу формул увічливості; назви дипломатичних установ (Генеральне консульство, дипломатичне представництво, резиденція, дипломатичний комітет, місія); лексика, яка використовується для позначення дипломатичної діяльності (демаркація, представлення, демарш, імплементація).

Одним з найважливіших завдань дипломатичних документів є вплив на читача, що тісно пов’язується з експресивністю і урочистістю використаної у них лексики, а також із уживанням елементів образності, етикетної та “високої” книжної лексики.

Етикетна і компліментна лексика належать до формул дипломатичної увічливості, із специфічним змістовим навантаженням — привертанням уваги. Вони також виражають і норми ввічливого спілкування. До етикетних формул належать звертання до адресата, титулування. Сьогодні найбільше застосовується звертання