Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с
| Вид материала | Документы |
- Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії, 5114.3kb.
- Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії, 5114.33kb.
- Вісник Львівського університету. Серія прикладна математика та інформатика. 2008. Випуск, 114.05kb.
- Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: «Психологія»., 129.47kb.
- Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: «Психологія»., 104.52kb.
- А. С., Лисеная А. М. Психотерапевтический контекст переживания // Вісник Харківського, 142.78kb.
- Й мотивації професійної підготовки з типами міжособистісних відносин студентів-психологів, 321.79kb.
- "Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Економіка", 62.67kb.
- Вісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2003. Вип., 1777.29kb.
- Кочарян И. А. Метод процессуальной провокации в психотерапии // Вісник Харківського, 200.77kb.
Стаття надійшла до редколегії 15. 03. 2002
Прийнята до друку 18. 04. 2002
УДК 811.161.2’367.622
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО ДІАПАЗОНУ ЗНАХІДНОГО ВІДМІНКА ІМЕННИКА В ПРАКТИЦІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ
Оксана Лопатка
Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України,
вул. В.Винниченка, 24, 79000, Львів, Україна
Проаналізовано функції знахідного відмінка іменника в українській мові та засобів його вираження в різних функціональних семантичних типах у зв’язку із процесом навчання української мови як іноземної.
Ключові слова: знахідний відмінок, об’єкт, локативність, темпоральність, семантика, відмінкове значення.
У відмінковій системі сучасної української мови знахідний відмінок займає центральне місце поряд з називним. Багатофункціональність знахідного відмінка зумовлена різноманітними взаємозв’язками з усією відмінковою і прийменниково-відмінковою системами. “Центральність знахідного відмінка, — зазначає І. Вихованець, — випливає насамперед із тісного зв’язку з дієсловом, із його необхідної ролі у формуванні семантико- і формально-синтаксичної структур речення” [1, с. 68].
Широта функціонального діапазону знахідного відмінка іменника здавна привертала увагу багатьох науковців, зокрема Є. Тимченка [2], Д. Станишевої [3], А. Мухіна [4], О. Потебні, Є. Куриловича. У сучасному українському мовознавстві функціонально-комунікативний підхід до з’ясування його граматичного статусу застосовано у працях М. Плющ [5], А. Загнітка [6], О. Безпояско [7, с. 52], І. Вихованця [8].
Мета цієї статті — проаналізувати родовий відмінок як одне з граматичних явищ, що великою мірою визначає специфіку мовної системи української мови і заслуговує бути об’єктом окремого вивчення у навчанні української мови як іноземної.
Матеріалом для опрацювання були твори О. Гончара, М. Коцюбинського, А. Головка, І. Франка, М. Загребельного, які переклали англійською мовою М. Біленко, А. Бернард, Дж. Вепр, К. Інгліш.
У художніх текстах українською мовою у складі придієслівних конструкцій знахідний відмінок передає об’єктні, обставинні (локативні й темпоральні ) та предикативні відношення.
У сучасній англійській мові ці відношення є частиною семантичної структури загального відмінка, що характеризується вживанням відповідних прийменників чи безприйменникових структур.
Знахідний відмінок у граматичній системі української мови спеціалізований як відмінок об’єкта. Своєрідність знахідного у функції об’єкта полягає в тому, що в синтагматичному плані йому властиве сполучення не тільки з дієсловами, а й з іменниками. Об’єктна функція іменника у формі знахідного відмінка зумовлена валентністю дієслова, яке залежно від ситуації номінує фізичну, фізіологічну, інтелектуальну дію. Опорні дієслова становлять широку із семантико-граматичного погляду групу, тоді як залежні іменники у своїй сукупності не виявляють лексичних обмежень.
В українській мові іменники у формі знахідного відмінка виконують функцію прямого додатка. Специфічні особливості знахідного прямого додатка полягають у тому, що в синтагматичному плані йому властиве вживання майже винятково з перехідними дієсловами у безприйменникових конструкціях. Вони позначають предмет, на який безпосередньо спрямована дія, яка переходить від S на O. В англійській мові значення об’єкта передається співвідносною безприйменниковою конструкцією V+Sзаг.в., напр.: Він розстебнув комір (А. Головко) — He unbuttoned his collar (пер. М. Біленка). Варто зауважити, що в конструкціях із знахідним відмінком при перехідних дієсловах в українській мові можлива інверсія. В англійській мові завжди зберігаються прямий порядок слів, напр.: Правду ви кажете, Хомо, ой правду! (М. Коцюбинський). — You’re telling the truth, Khoma, that’s for sure (пер. А. Бернгарда). Інверсія в українській мові пов’язана з актуальним членуванням речення. За допомогою непрямого порядку слів логічно виокремлюється додаток правда. В англійській мові цей відтінок у вживанні передається вживанням посилювальної конструкції that’s for sure (це безперечно).
Знахідний відмінок із прийменниками як за різноманітністю структурних типів, так і за багатством значень, що виражаються цими прийменниково-відмінковими сполученнями, значно переважає знахідний безприйменниковий. Функцію непрямого додатка знахідний відмінок реалізує найчастіше в придієслівній прийменниково-іменниковій конструкції з керуючим неперехідним дієсловом та прийменниками на, про. Додаток позначає об’єкт думки, розмови, піклування. В англійській мові це значення послідовно передається відповідними сполуками з прийменниками about, at та іменником у загальному відмінку, напр.: І мало хто знає про твої ночі без сну (О. Гончар). — Few people know about your sleepless nights (пер. М. Біленка).
Значення темпоральності є одним з основних значень знахідного придієслівного відмінка. Специфіка функції темпоральності визначається не лише фактором змісту, а й характером відношень з дієсловом-предикатом. За змістом сема темпоральності не підпорядковується предикатові як компонент глибинної семантичної структури, а супроводжує його. Значення знахідного темпоральності в українській мові реалізується у низці функціональних різновидів: часової одночасності, попередності та наступності дії щодо часового орієнтира.
Часова одночасність в українській мові у прийменниково-іменниковій конструкції передається прийменниками в, на, під, які наділені дистрибутивними ознаками. Іменники у формі знахідного відмінка переважно означають назви днів тижня, частин доби, пір року.
В англійській мові значення часової одночасності послідовно перекладається конструкцією із загальним відмінком та прийменниками in та on, які вживаються на позначення обмеженого проміжку часу, протягом якого триває дія, напр.: В середу знали, що се буде в четвер (М. Коцюбинський). — On Wednesday all the people knew that it would happen on Thursday (пер. А. Бернгарда). Проте інколи перекладач може передавати це значення, вдаючись до описової безприйменникової конструкції, напр.: Інну Ягнич у день розподілу щастя не минуло (О. Гончар). — Inna Yagnich’s good luck did not fail her that day (не минуло цього дня) (пер. Д. Сінклей-Лоутіт).
У межах значення одночасності, вираженого формою знахідного відмінка, виділяють конструкції на позначення проміжку часу, повністю охопленого дією. В українській мові це значення передається конструкцією з прийменниками на, за чи безприйменниковими структурами.
В англійській мові значення проміжку часу, повністю охопленого дією, реалізують структури з синонімічними прийменниками through і for, напр.: На цілу ніч мав бути марш та бойові навчання (М. Загребельний). — There was to be a training march and combat exercises through the whole night (пер. К. Інгліша). Це значення англійською мовою може передавати також комплекс for the duration of + Sзаг.в., напр.: На час жнив відкрито польовий медпункт (О. Гончар). — For the duration of the harvest a first-aid had been set up (пер. Д. Сінклей-Лоутіт).
Знахідний відмінок може виражати час, поза межами якого відбувається дія. Значення часової попередності в художніх текстах українською мовою передають прийменниково-іменникові конструкції з прийменниками над, під. В англійській мові таким конструкціям відповідають структури з прийменниковими компонентами відповідно before, by , напр.: Вони повернулись майже під ранок (І. Франко). — They came back before morning (пер. Дж. Вейра).
Знахідний темпоральності вживається в конструкціях на позначення часової наступності з прийменниками за, через, що вказують на точний відрізок часу, який відмежовує наступне за часовою ознакою явище від попереднього. Конструкція з прийменниками через і за та іменником у знахідному відмінку англійською мовою передається структурою, до складу якої входить прийменник in, який у контексті вказує на часовий проміжок, напр.: Вже за півгодини Євген потупав своїм сорок четвертим розміром сходами униз (М. Загребельний). — Within half an hour Yevgen’s size eleven boots could be heart carrying their unfortunate wearer down stair(пер. К. Інгліша).
Увагу англомовних слухачів варто звернути на полісемію українських прийменників, які у складі темпоральних конструкцій набувають специфічних відтінків у значенні. Наприклад, прийменники за, через, на, під, які первісно вказують лише на локалізацію предмета в просторі, у поєднанні з назвами часових понять у формі знахідного відмінка конкретизують час дії.
Одним з основних обставинних значень знахідного відмінка в художніх текстах українською мовою є позначення локативних відношень. Знахідний відмінок у функції локатива характеризується специфічним семантичним наповненням та особливостями структури синтаксичних конструкцій формально-граматичного рівня. Просторове значення зумовлюється локативною валентністю опорних дієслів руху та предметно-просторовим значенням залежного іменника у формі знахідного відмінка.
В англійській мові структури на позначення локативності послідовно перекладаються аналогічними сполуками локативного прийменника та іменника в загальному відмінку, напр.: Студентська колона вже вийшла на центральну магістраль (О. Гончар). — The column of students had come out onto central thoroughfare (пер. М. Біленка).
Основне семантичне навантаження у вираженні просторових відношень несуть прийменники.
Знахідний локативності вживається на позначення динамічних просторових відношень — кінцевого пункту руху. На цю особливість вказує К. Городенська: “У напівпериферійній позиції словосполучення при опорних дієсловах руху знахідний прийменниковий функціонує як спеціалізований синтаксичний засіб вираження значень кінцевого пункту руху” [9, с. 87]. Структури на позначення руху всередину чи на поверхню предмета в англійській мові мають прийменники in, on, onto, українськими еквівалентами яких виступають прийменники в, на, напр.: Того дня, заходячи в хату, була підкреслено стримана (А. Головко). — In the course of the day, every time she came in room she was here only on duty (пер. М. Біленка).
Рух у простір позаду предмета чи нижче від нього передає в українській мові конструкція з прийменниками за, поза, під. Для передачі цього значення англійською мовою використовується поєднання прийменників out, under з іменником у загальному відмінку, напр.: Вона сховала руки під фартух (М. Коцюбинський). — She has hidden hand under the skirt (пер. А. Бернгарда).
Знахідний локативності вживається для позначення шляху руху. Це значення в художніх текстах передається за допомогою прийменників через, крізь, повз чи безприйменниковими конструкціями. Цікаво, що позначення наскрізного руху передають конструкції, до складу яких входять прийменники крізь, через. У безприйменникових структурах семантика наскрізності закладена в дієслові. В англійській мові для перекладу форм з цим значенням використовуються еквівалентні дієслівно-іменникові конструкції з прийменниками through, across, past. Опорними дієсловами в обох мовах виступають дієслова руху, напр.: Увечері вони перейшли через Дніпро (О. Гончар). — They had gone across Dnipro in the evening (пер. М. Біленка).
Знахідний відмінок в українській мові реалізується у семантичних різновидах, які в англійській мові мають еквівалентне вираження. Вивчення його у зіставленні з різними мовами дасть змогу найадекватніше передати всі нюанси українського оригіналу відповідною іноземною мовою.
Вихованець І. Система відмінків української мови. К., 1988.
Тимченко Є. Акузатив в українській мові. К., 1928.
Станышева Д. Винительный падеж в восточнославянских языках. София, 1966.
Мухин А. Падежи и предлоги // Категория падежа в структуре и системе языка: Материалы науч. конф. Рига, 1971.
Плющ М. Категория падежа в семантико-синтаксической структуре предложения: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук. К., 1983.
Загнітко А. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови (Проблеми теорії): Автореф. дис. ... д-ра філол. наук. К., 1992. 38 с.
Безпояско О. Іменні граматичні категорії. К, 1991.
Вихованець 1. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові. К., 1971. 234 с.
Городенська К. Деривація синтаксичних одиниць. К., 1989.
A FUNCTIONAL SCALE OF THE ACCUSATIVE CASE IN THE PRACTICE OF TEACHING UKRAINIAN AS A FOREING LANGUAGE
Oksana Lopatka
Institute of Ukrainian studies named after I. Krypjakevych
Kozelnytska Str. 4, 79000, Lviv, Ukraine
The article deals with the analysis of the function of the accusative case of the noun in the Ukrainian language and means of its expression in different functional semantic types in connection with the process of teaching Ukrainian as a foreign language.
Key words: accusative case, object, temporality, location, semantic, case meaning.
Стаття надійшла до редколегії 21. 05. 2002
Прийнята до друку 25. 06. 2002
УДК 070.4:159.9.072.593
ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ ФАКТИЧНИХ ПОМИЛОК У ЗМІ
Анатолій Капелюшний
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська,1, 79000, Львів, Україна
Е-mail: journft@franko.lviv.ua
У статті проаналізовано різноманітні психологічні причини фактичних помилок у мас-медіа. Особливу увагу звернено на порушення вимог фактологічної адекватності у газетних та журнальних публікаціях, енциклопедичних статтях.
Ключові слова: мас-медіа, психологічні причини, фактичні помилки, праця редактора.
У теорії редагування одним з найважливіших є положення про те, що під час аналізу тексту неодмінно треба зважати на загальні закономірності його творення та на індивідуальні особливості творчого процесу саме в цього (певного, конкретного) автора [див., наприклад, 3, с. 4-68]. Психологія творчості й психологія сприймання бере до уваги як суб’єктивні, так і об’єктивні чинники. Редакторська праця в умовах ЗМІ — це співтворчість з автором. Тому редактор під час роботи над фактичним матеріалом у журналістському тексті має зважати 1) на загальнопсихологічні чинники, пов'язані з психологією творчості, психологічними особливостями освоєння та відтворення дійсності в мас-медіа; 2) на особливості індивідуального освоєння та відтворення дійсності, на риси характеру конкретного автора, які позначаються на процесі творчості й на його результаті — тексті. Часто в теорії редагування під час аналізу причин фактичних помилок у ЗМІ ці положення трансформують у такі категорії, як 1) об’єктивні причини фактичних помилок; 2) суб’єктивні причини цих помилок [7, с. 198-205, 211-229, 253-264, 271-277].
У теорії та психології журналістської творчості розглядають факт у трьох аспектах:
Факт як елемент дійсності.
Факт як елемент свідомості.
Факт як елемент тексту [4, с. 93].
Є й ще один аспект, про який ідеться переважно у франкомовній літературі з теорії журналістики: факт як “найменша жанрова форма, яка існує у французькій пресі” [1, с. 21]. Однак серйозно розглядати чи навіть просто брати до уваги цей аспект не вважаємо за потрібне через низьку теоретичну спроможність досліджень про факт як жанр та через їхню термінологічну невизначеність.
Перший аспект передбачає те, що факт є джерелом інформації, об’єктом пізнання; у другому — він є і засобом пізнання (“ми користуємося ним приблизно так само, як і моделями будь-якого з об'єктів реальності, розглядаючи їх з різних поглядів, простежуючи їх поведінку в різних умовах, і тим самим здобуваємо додаткову інформацію, що трохи наближає за обсягом змісту факт свідомості з фактом реальності” [4, с. 94]); у третьому — домінує функція відображення та “консервації” інформації — збереження її в матеріальному вигляді (“факт “працює” так само, як колір і лінія в художника, що створює образотворче полотно. При цьому він зберігає у знятому вигляді й перші два ряди функцій: вони реалізуються, коли виникає контакт тексту з його адресатом [4, с. 94]”).
Редактор під час роботи над журналістським текстом усуває основну психологічну суперечність мовлення — суперечність між індивідуальним (автор) і соціальним (маса читачів, слухачів, глядачів). Будь-яка “творчість… має яскраву печать індивідуальних рис свого творця” [6, с. 122]. Людина намагається поєднати себе зі спільнотою “не як незначна, невиразна істота, а як неповторна індивідуальність” [6, с. 122]. В. Роменець наголошує на евристичному значенні принципу індивідуалізації, який “виявляє свої яскраві форми у психології та дає змогу пояснювати і поєднувати між собою психологічні закономірності. Так, поява предмета в процесі сприймання стає можливою лише тоді, коли він виділяється із загального фону. Найкраще запам’ятовується те, що має яскраві індивідуальні риси. Швидко забувається те, що таких рис не має”. Особливо, звісно, наголошено на мові, яка “відображає найтонші нюанси поривань людини до своєрідності” [6, с. 123]. Загалом, якщо йдеться про суперечність індивідуального й соціального в психології творчості та в теорії редагування, то чомусь переважає розмова про мову та мовлення. Але ж ніхто й не заперечує того, що все це має свій вияв на всіх структурних рівнях тексту. Нема потреби говорити про тотальну шкідливість згаданої суперечності та про потребу обов’язково її усувати в журналістському тексті, так само, як і, скажімо, про її конкретний вияв у суперечності (а не, як ми звикли, діалектичній єдності) форми й змісту твору. За певних умов ця суперечність є просто однією з форм вияву гармонії форми й змісту. Наприклад, у пародії, де у “високу” форму вкладають “низький” зміст. “Та навіть і в художній творчості суб’єктивність допустима лише в певно обмеженому обсязі, інакше твір буде незрозумілим і естетично не сприйматиметься” [6, с. 127-128].
Якщо суперечність між індивідуальним і соціальним стосується мовних засобів журналістського твору, то тут реципієнтові все-таки надається певний шанс на основі його мовної компетенції встановити загальновживане значення слова чи ін., тобто самому усунути згадану суперечність. У тому ж разі, коли йдеться про індивідуальне поводження з фактичним матеріалом, такого шансу практично немає. Серед трьох рядів знаків, які формують мову журналістики (“факти”, “образи”, “нормативи” [4, с. 99]), факти найменше надаються до індивідуальної трансформації у свідомості автора, якщо цей автор хоче залишитися зрозумілим для широкої аудиторії.
Причини фактичних помилок, отже, треба шукати в самому процесі пізнання і сприйняття дійсності, її журналістського освоєння, щоб підготуватись до написання того чи іншого твору. Скажімо, специфіка освоєння дійсності в журналістиці полягає в тому, що “процес пізнання часто починається за недостатнього рівня компетентності, нетривалий у часі, а головне… невіддільний від спілкування, поєднаний з активним емоційним переживанням ситуації” [4, с. 138]. Невичерпне джерело журналістських помилок — саме брак компетентності в певній галузі знань, кожну з яких щоразу треба журналістові заново освоювати, і стислі терміни підготовчого періоду, під час якого й відбувається збирання фактів до майбутнього твору. Такими причинами, наприклад, зумовлені фактичні помилки, яких припустилися журналісти газет “Суботня пошта”: “І вже за межами “трійки” перебуває стрічка, яку національна свідомість не дозволила зігнорувати, – “Білий птах із чорною ознакою” Сергія Параджанова” [13]; Паралелі часу. Від Альберта Дюрера до “Таврійських ігор”. Я взяла творчість німецького художника епохи відродження Альберта Дюрера” [13, 1999. № 30]. Тільки браком належної обізнаності в історії українського кіно та в історії світового образотворчого мистецтва можна пояснити дитячі помилки журналістів, які приписують фільм Юрія Іллєнка Сергієві Параджанову й називають Дюрера не Альбрехтом, а Альбертом.
Водночас, як уже було згадано, журналістське спілкування, під час якого й відбувається найчастіше збирання фактичного матеріалу, поєднується нерідко з емоційним сприйняттям ситуації. Йдеться про емоційну напругу особливого плану: журналіст опиняється в полі пульсуючих взаємин людей, в полі їх різноспрямованих почуттів, він мимоволі включається в ці стосунки сам, і тут емоції починають відігравати двоїсту роль. З одного боку, вони дуже активізують мозок і тим самим нібито допомагають пізнавальному процесові. Але водночас вони й ускладнюють його: через свою здатність ліквідувати дефіцит інформації шляхом екстреного поповнення її вони можуть дезорієнтувати, підштовхнути на помилковий шлях” [4, с. 138-139]. Прикладами фактичних помилок, які виникли внаслідок такого емоційного поповнення дефіциту інформації можна вважати хиби в численних виступах на українських і особливо на російських телеканалах у зв’язку з подіями навколо НТВ і ТВ-6. Проте й у пресі трапляються такі помилки. Скажімо, внаслідок надмірної емоційності в сприйнятті тролейбусної аварії кореспондент газети “Поступ” припустився прикрої помилки за умов, у яких від нього вимагали точності й оперативності. Порівняймо публікації про згадану подію в різних газетах:
Внаслідок аварії загинула 60-річна жінка (кондуктор тролейбуса), ще 27 пасажирів зазнали травм різних ступенів. А. Скоп [15].
Лише наступного дня вдалося встановити особу загиблої. Це — маляр автобусного заводу Марія Данилівна Біловус. В. Сагайдак [9].
Найгірше було водієві і жінці-кондуктору (всупереч категоричній забороні, вона сиділа поруч з водієм). Її затиснуло між кріслом, стінкою і дверима.
Загинула на місці події Біловус Марія, працівник ЛАЗу, яка сиділа одразу ж за водієм. І. Конторських, В. Мельник, Є. Романів [15].
Останньою, приблизно через 40 хвилин після аварії, салон тролейбуса покинула кондуктор, яку рятувальники довго не могли визволити з полону понівеченого металу. Б. Куфрик, Ю. Грицик [10].
ХВИЛЯ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ
тролейбусна катастрофа. як було насправді.
На жаль, “Поступ” теж додав свою краплю до гальби дезінформації. В учорашньому числі через поганий телефонний зв’язок було допущено неточність. Жінка, котра загинула в аварії, не працювала кондуктором. Редакція газети висловлює глибоке співчуття родині загиблої пані Білоус [12, 24 груд.].
Ставлення журналіста до фактів зумовлює й особливості їх використання в тексті. Загалом Людина може до кінця зрозуміти тільки те, що сама пережила, що стало внутрішньою подією її життя. Лише такі факти вона включає до свого світогляду. Інші факти, хоч би якими очевидними вони були, приймаються лише з більшою або меншою умовністю” [6, с. 126]. До того ж, навіть повідомляючи про один конкретний факт, журналіст насправді має справу із системою фактів, із сукупністю нерозчленованих фактів. І з цієї системи, сукупності фактів, які й становлять дійсність, журналіст має виокремити один факт і показати його в певних взаємозв’язках, з’ясувати його місце в макроструктурі. Г. Лазутіна взагалі стверджує, що “факт реальності не піддається розглядові один, сам собою. Вихоплений із системи істотних зв’язків, він легко може перетворитися в нашій свідомості на картинку, яка спотворює дійсність. Це пояснюється тим, що через свою творчу природу свідомість, не відобразивши реальних зв'язків факту, спроможна включити його в систему інших зв’язків — неістотних, малосуттєвих, а то й узагалі вдаваних… Навіть якщо журналіст хоче розповісти про один факт, він має вивчити ситуацію, тобто побачити й проаналізувати його зв'язки з іншими фактами, які спільно з ним характеризують цей фрагмент дійсності” [4, с. 70]. Варто зважати й на те, що за допомогою саме таких фактів журналіст позначає своє ставлення до ситуації, до проблеми, а також міру своєї заангажованості, причиново-наслідкові зв'язки та ін. Залежно від цього “факт у тексті набуває то меншої, то більшої міри конкретності. Велике мистецтво для журналіста — навчитися “писати фактами” [4, с. 94-95]. Журналіст змушений тримати в уяві “водночас велику сукупність фактів, вільно простежувати її поглядом, відтворювати її в будь-якій послідовності”, що є “важливою передумовою творчості” [6, с. 140]. Водночас В. Роменець позитивним чинником вважає те, що уява порівнює, зіставляє “віддалені між собою факти” [6, с. 140], внаслідок чого “значення певного факту сягає далеко за його межі” [6, с. 143]. Проте саме в такому механізмі дії нашої уяви й прихована небезпека спотворення фактів, певної “аберації”. Зіставляючи близькі чи віддалені між собою факти, уява накладає певні їх риси, властивості одна на одну, спершу виокремлюючи й порівнюючи їх, а потім повертаючи кожну з них “своєму” фактові і помилково неправильно розставляючи. Так мимоволі виникає хибне уявлення про той чи інший факт, яке підштовхує журналіста до неправильних висновків, а то й просто до неправильного відображення одиничного факту, наділення його рисами іншого факту. Цими причинами (інтерференцією рис, властивостей різних фактів в уяві авторів) можна пояснити такі помилки в газеті “Поступ”:
“Після того, як молодь Галичини долучилася до обрання Президентом України Леоніда Кучму, статус національного у Львові отримав уже другий навчальний заклад: навесні національним став університет імені Івана Франка, а тепер це горде слово у свою назву впише і Львівська політехніка” [12, 2000. 14 верес.] (Інтерференція двох “перехідних” пір року — весни й осені.— А. К.).
Уточнення. У попередньому числі Поступу” було надруковано коротку інформацію агентства Медіа-простір” про заяву народного депутата від Львівщини Зореслави Ромовської, в якій вона висловила свою підтримку уряду Ющенко – Тимошенко” і запропонувала нове гасло, під яким, на її думку мусить діяти вся активна громадськість України. Так-от, насправді це гасло звучить не Геть Кучму з нашого дому!”, а Геть неправду з нашого дому!” [12, 2001. 18 січ.] (Інтерференція двох гасел.— А. К.)
Стало відомо, що 6 листопада збірна України провела повноцінне тренування на базі Динамо” в Кончі-Заспі під керівництвом Олега Буряка і Володимира Веремеєва [12, 2001. 8 листоп.] (Інтерференція імен і прізвищ двох футболістів-друзів: Олега Блохіна й Леоніда Буряка.— А. К.).
Важливе завдання редактора тут полягає в тому, щоб простежити, як загальні закономірності психології творчого процесу позначаються на особливостях підходу до використання фактичного матеріалу в текстах конкретного автора, врахувавши особливості його психології, специфічні риси його стилю та ін.
Проте найважливішою проблемою, пов’язаною з роботою редактора над фактичним матеріалом, є, ясна річ, перевірка достовірності та надійності цього фактичного матеріалу. “Фахівці розрізняють ці два поняття. Надійність — це впевненість, що ми маємо справу з усталеною інформацією. Достовірність — це проблема правдивості відомостей, їх відповідності справжнім подіям… Інколи надійність і достовірність суперечать одна з одною. Документ може бути цілком надійним, але все-таки містити недостовірну інформацію. І навпаки — інформація може бути достовірною, але взятою не з надійного джерела” [2, с. 286].
Узагальнюючи наведені в різних джерелах принципи (способи) перевірки достовірності фактичного матеріалу, можемо запропонувати для практичного використання у редакційному процесі такі:
Треба відрізняти опис події від її оцінки, інтерпретації: авторська оцінка, як правило, суб’єктивна, але вона іноді надає прекрасну можливість для того, щоб скласти враження про самого автора документа, про його погляди й позицію.
Важливо встановити, якою інформацією користувався сам укладач документа, враховуючи те, що первинні відомості надійніші від вторинних, а офіційний документ надійніший від неофіційного; хоча й у цьому правилі є винятки. Але можна назвати випадки, коли критичний аналіз документів уможливлює реконструювання подій точніше, ніж те, яке є в першоджерелах, і тоді складений на їх основі вторинний документ може виявитися більш достовірним [2, с. 287].
Треба виявляти наміри, якими керувався укладач документа, створюючи, а чи й оприлюднюючи його.
Варто враховувати те, як могли вплинути на якість документа обставини, в яких його створювали [4, с. 166].
Крім того, редактор має ще зважати й на те, правильність якого саме виду фактичного матеріалу він перевіряє, оскільки різні види фактів зазнають різної небезпеки в їх спотворенні, спричиняють різні типи помилок [докладніше див. 5, с. 94-98]. Зрештою, перевірка фактичного матеріалу — це питання ерудиції й компетентності редактора. “Звичайно редактор просто не має часу перевірити кожний факт… Проте, читаючи рукопис, редактор, який взагалі багато читає і має багату ерудицію, може помітити фактичні помилки… У кожного редактора свої способи виловлювання фактичних помилок, як і свої принципи щодо того, якою мірою вважати такі речі своїм обов’язком” [8, с. 54]. Ці зауваження Дейтуса К. Сміта про ставлення редактора до перевірки фактичного матеріалу наштовхують ще й на роздуми про те, якого редактора можна вважати високопрофесійним, кваліфікованим, майстерним, а якого не можна. На наш погляд, критерій тут може бути тільки один. Той самий, який можна застосувати для оцінювання кваліфікації лікаря, юриста, економіста і т. ін. Ознакою високої кваліфікації фахівця є те, що він сумнівається. Бездарна, неосвічена людина не сумнівається, вона знає точно, як треба робити. У неї на все вже наклеєно ярлик, світ вона сприймає в чорно-білому зображенні. Жодних півтонів і жодних сумнівів. Таким людям не треба бути редакторами. Адже тільки засумнівавшись у правильності написання слова, в достовірності факту чи ін. у тексті, редактор починає перевірку, звіряє цифру, прізвище, дату тощо з авторитетним джерелом. Скажімо, ні автори, ні редактори вчасно не засумнівалися в правильності фактів, наведених у таких текстах:
“Редакція просить вибачення у читачів та всіх зацікавлених осіб за прикрі помилки, допущені у матеріалі Хто міг би стати Главою УГКЦ” (ч. 211 за 26. 12. 2000 р.). Зокрема, серед владик УГКЦ, які перебувають в Україні, вказаний Йосиф Головач, який помер кілька місяців тому. А роками перебування Мирослава Івана Любачівського Главою УГКЦ слід вважати 1984-2000” [12, 2000. 28 груд.].
“Михайло Музичка вивіз свої вулики (близько 100 сімей) на кочівлю до сусіднього села Митниці, що в Радивилівському районі Волинської області” [12].
Як повідомив керівник прес-служби Міністерства зовнішніх зв’язків України Ігор Грушко, вже призначено остаточну дату приїзду до України Папи Римського Івана Павла ІІ [12].
Найбільше він контролює текстівку, тобто сценарій (автори сценарію – Дмитро Джамгіров та Валерій Зайцев.— Авт.) [14, № 12].
А всенародну любов до себе заслужили й Алла Мазур, й Ольга Добровольська [12, 2000. 9 берез].
На екрані з’явиться юна Любочка Орлова у “Хіті-2000”, щоб знову зустрітися з дорослим дядею — Юрієм Рибчинським [12, 2000. 9 берез.].
На долю цієї людини [Еммануїла Миська] випало чимало випробувань. Як поінформували в прес-службі облдержадміністрації, голова Львівської Спілки художників, наприкінці 80-х років очолив Фонд культури, який став джерелом демократичних ініціатив, фундаментом національно-патріотичних об’єднань і товариств [13, 2000. № 11].
“Більшість же [випускників спецкласу СШ № 73 м. Львова] зараз навчається в Торгово-економічній академії” [11, 2000. 16 берез.].
“Старосамбірська облдержадміністрація звертається до вас з проханням...” [12, 2000. 14 верес.].
“Коли зустрівся з Михайлом Жженовим, був вражений тим, як він, 70-річний мужчина, гарно виглядає — неначе йому тільки 50. Хоча пройшов тюрму, Соловки...” [14].
“Управління справами має під своєю рукою 3 млн. кв. м. офісних приміщень у центрі Москви, а ще й Білий Дім, Держдуму та Раду Федерацій” [11, № 8, c. 10].
Думаю, що після 1982 року, з першими віяннями перебудови цю справу вивезли в Москву [11].
Єдине, що може обмежити кількість потенційних учасників відзначення — це те, що День Конституції припадає на 16 липня — період літніх відпусток [11, c. 41].
Обізнаність редакторів допомогла б їм засумніватися в правильності адміністративно-територіального поділу Волинської області, запропонованого автором, відтворення назви міністерства, в достовірності написання прізвища Д.Джангірова, імен Людмили Добровольської та Марії Орлової, Георгія Жжонова, назв Спілки художників України, Львівської комерційної академії, верхньої палати парламенту РФ, у точності дат початку перебудови, прийняття Конституції України та ін. А після того, як редактор засумнівався, він би неодмінно звернувся до довідкових джерел.
Щоправда, мусимо констатувати зниження останнім часом рівня відповідальності редакторів енциклопедичних видань за правильність фактичного матеріалу, наведеного в них. Скажімо, у першому виданні УСЕ (К.: Ірина , 1999) помічено низку фактичних помилок:
Комарне, м. у Львівській обл., райцентр [с. 677].
Корольов Сергій Павлович, 1907-66. Загинув під час тренувального польоту [с.703].
Гончар Олесь (Олександр) Терентійович, 1918-93, укр. прозаїк, громадський діяч, чл. АН УРСР [с. 343-344].
Нобелівська премія, присуджується з 1901 щорічно з фонду А. Б. Нобеля за досягнення в фізиці, хімії, філософії, медицині, літературі, а також за діяльність по зближенню між народами (Н. п. Миру); з 1969 — також в області економіки (з фонду Шведського банку) [с. 947].
Комарне — не райцентр, С. Корольов не загинув під час тренувального польоту, а помер у лікарні під час операції, О.Гончар помер 1995 року, Нобелівської премії з філософії нема, а є премія з фізіології та медицини.
У Короткому біографічному словнику “Спортсмени” (М.: Рипол-классик, 2001) про українського футболіста Андрія Шевченка написано, зокрема, таке:
“У складі київського “Динамо”, мюнхенської “Баварії” та італійського “Мілана” брав участь у турнірах Ліги чемпіонів”… Як нападник збірної України брав участь у чемпіонаті Європи 2000 р.
Виступаючи за “Баварію” в Лізі 1997-1998 років, Андрієві вдалося провести у ворота противників шість м'ячів. А тріумфальний хет-трик у грі з “Барселоною” на її ж полі (стадіон “Ноу Камп”) підніс рейтинг київського футболіста на декілька сходинок угору.
…Вирішальний матч за вихід у фінал чемпіонату між збірними Росії й України відбувався в Москві… Нічия в цьому матчі виявилася рятівною для українців, вони потрапили в число шістнадцяти найсильніших команд Європи…” [с. 594–595].
Збірна України не потрапила на Євро-2000, оскільки після матчу в Москві зазнала поразки в іграх плей-оф. Андрій Шевченко ніколи не грав за мюнхенську “Баварію”, а зазначені тут матчі провів за київське “Динамо”.
“Мала енциклопедія персоналій” (Харків: Торсинг, 2001) хибує на численні пропуски й неточності. Серед лауреатів Нобелівської премії з хімії пропущено прізвища тих, кому цю премію вручили в 1974 році (с. 603), а серед лауреатів Нобелівської премії з економіки тих, кому присуджено цю відзнаку в 1969-1977 (с. 605) і в 1995-1996 роках (с. 606).
Довідник “Весь світ у цифрах і фактах” (К.: Мапа, 2001) називає президентом Молдови Петру Лучинські (с. 66) в той час, коли ще з 2000 року країну очолює Володимир Воронін. Приклади можна було б продовжувати. Причому це стосується не тільки довідників-книг, а й енциклопедій на електронних носіях інформації, основною хибою яких є застарілі відомості, відсутність нової інформації. Для прикладу, “Енциклопедія кіно Кирила и Мефодія — 1998” повторена декілька разів у наступні роки (“Кирилл и Мефодий”, 2000) без змін і доповнень.
Але навіть за наявності якісних довідкових видань і за сумлінної перевірки фактичного матеріалу цього типу помилок повністю уникнути не можна. Йдеться про особливості інтерпретації та фіксування відомостей. Якість інтерпретації фактичного матеріалу залежить насамперед від компетентності й загальної культури, від культури праці журналіста й редактора. Фіксування фактів — від культури ведення професійних записів журналіста. Тут варто порекомендувати чітко зазначати джерело відомостей, авторство думок, відокремлювати факти від своїх зауважень, висновків, гіпотез, оцінок. “Як показує аналіз судових справ, які порушували проти журналістів, часто їх підводить саме невміння утримувати в порядку свої професійні записи” [4, с. 167].
Підбиваючи підсумки розмови про роботу редактора над фактичним матеріалом, зауважимо, що одним з найважливіших чинників успішної праці редактора є максимальне врахування психології автора (психології творчості) й психології читача (психології сприймання тексту). Редактор має бути не тільки першим і дуже прискіпливим читачем журналістського тексту, але й посередником між автором і читачем, критиком авторського тексту з погляду інтересів читача (слухача, глядача). Докладне з’ясування психологічних засад редакторської діяльності, тобто психології співтворчості з автором, допоможе підвищити ефективність редакторської роботи з фактичним матеріалом, піднесе загальний рівень редагування в мас-медіа.