Вісник Львівського університету. Серія журналістика. 2003. Вип. 23. 297 с

Вид материала

Документы

Содержание Перспективи розвитку української мови Ключові слова Ключові слова Rhetoric in the research of ukrainian scholars

Подобный материал:

• Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії, 5114.3kb.
• Вісник львівського університету філософсько-політологічні студії, 5114.33kb.
• Вісник Львівського університету. Серія прикладна математика та інформатика. 2008. Випуск, 114.05kb.
• Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: «Психологія»., 129.47kb.
• Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: «Психологія»., 104.52kb.
• А. С., Лисеная А. М. Психотерапевтический контекст переживания // Вісник Харківського, 142.78kb.
• Й мотивації професійної підготовки з типами міжособистісних відносин студентів-психологів, 321.79kb.
• "Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Економіка", 62.67kb.
• Вісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2003. Вип., 1777.29kb.
• Кочарян И. А. Метод процессуальной провокации в психотерапии // Вісник Харківського, 200.77kb.

пане, пані, панове, шановні присутні. В окремих дипломатичних документах етикетні формули не вживаються, зокрема в нотах протесту. Титулування ж використовується переважно для того, щоб виявити повагу до традицій певної держави. Тексти документів набувають урочистості завдяки використанню певних слів з “високим” книжним звучанням (ідеї, курс, мета, простір, статус, норми, напрям).

Головна мета експресивності тексту — зосередити увагу того, хто ознайомлюється з документом, наголосити на конкретних фактах, закцентувати. Щоб підкреслити суть викладеного, використовують повтори. Повтори можуть ускладнюватися оцінними словами (ця акція — нечувана акція, безпрецедентна акція). Залежно від завдання, експресивні засоби мови формуватимуть позитивне чи негативне ставлення читача до факту.

Мова статей у журналі “Політика і час” переважно насичена стилістично забарвленими лексичним одиницями, значна частина яких є запозичена з інших мов і належить до термінів. Це утворення, які походять від прізвищ державних чи політичних діячів (блерівська політика, прокастрівський напрям); утворення від абревіатур (натівський, оонівський); лексичні запозичення з інших мов (ескалація, демарш, терор, геноцид); політичні неологізми (демаркація, інтеграція, делімітація); терміни з інших галузей людської діяльності, наприклад, з математичної (формула дипломатичного успіху), з медичної (політичний пульс планети, температура відносин), з театральної (за кулісами переговорів, сценарій подій), зі спортивної (раунд переговорів, політичний нокдаун). Експресивного забарвлення текстам надає також образне вживання найменувань явищ природи (похолодання у відносинах, політичні течії, туманні заяви). Переважання в документах лексики з позитивним забарвленням – передумова налагодити контакт і досягнути успіху в переговорах (партнерські взаємини, взаємовигідне співробітництво).

Характерною ознакою мови дипломатичних документів є чіткість, зрозумілість, точність і доступність лексики. Для уникнення одноманітності в текстах часто використовують слова-синоніми. Для мови дипломатичних документів нехарактерним є вживання форм наказового способу. Побажання чи прохання зазвичай висловлюються умовним способом дієслова.





Волоскова А. Дипломатическая лексика начала XVIII века (по материалам трактата П.П. Шафирова “Рассуждение, какие законные причины Петр Великий к начатию войны против Карла XII имел”): Автореф. дис. … канд. филол. наук. Л., 1966. 18 с.

Куварова О. Експлікація комунікативного фону письмового тексту (на матеріалі російського дипломатичного листування початку XIX століття): Автореф. дис. … канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1996. 19 с.

Лященко В. Синтаксико-стилистическая структура текстов советских дипломатических документов (На материале политических договоров и коммюнике): Автореф. дис. … канд. филол. наук. К., 1978. 22 с.

Медведчук В. Відповідно до європейських стандартів // Політика і час. 2001. Ч. 1.

Пазинич О. Функціонально-структурні особливості текстів дипломатичного листування: Автореф. дис. … канд. філол. наук. К., 2001. 18 с.

Поліщук Н. Українська дипломатична лексика періоду УНР: Автореф. дис. … канд. філол. наук. К., 1994. 16 с.

Помигалова М. Лексика посланий Ивана Грозного (Синонимика имен существительных): Автореф. дис. … канд. филол. наук. Л., 1954. 13 с.

Сабенина А. Лексика сферы дипломатических отношений в русском языке XVII века: Автореф. дис. … канд. филол. наук. М., 1971. 22 с.

Савицкая С. Особенности языка посланий Ивана Грозного: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Львов, 1953. 19 с.

Сергеев Ф. Формирование русской дипломатической терминологии (по данным памятников письменности ХI-XVII веков): Автореф. дис. … канд. филол. наук. М., 1973. 55 с.

Сергеєва М.. Функціонування і розвиток російської дипломатичної термінології у XVIII столітті: Автореф. дис. … канд. філол. наук. Одеса, 1993. 15 с.

Тимошенко Н. Лексика советских политических договоров 1917-1985 гг.: функционально-стилистический анализ (На материале именной лексики): Автореф. дис. … канд. филол. наук. К., 1987. 14 с.

Ткач Ф. Язык деловых документов канцелярии Богдана Хмельницкого (Лексика и фразеология): Автореф. дис. … канд. филол. наук. Львов, 1954. 16 с.

Удалых Г. Лингвостилистические особенности нот, как жанра дипломатического подстиля: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Тбилиси, 1985. 19 с.

Шердакова Л. Синтаксические особенности языка дипломатических документов конца XVII - начала XVIII веков: Автореф. дис. … канд. филол. наук. Л., 1960. 20 с.

Эткин М. Функционально-стилистически окрашенная лексика и фразеология языка статей и выступлений по вопросам международной жизни (40-60 гг.): Автореф. дис. … канд. филол. наук. Саратов, 1968. 28 с.

Алкаді Мансур Салех Абду Дипломатичний підстиль у структурі офіційно-ділового стилю мови: Автореф. дис. … канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 1998. 20 с.


LINGUISTIC CHARACTER OF THE ukrainian DIPLOMATIC DISCOURSE IN RETROSPECT

Roman Yakymovych

Ivan Franko National University of L’viv,

Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine

Tel. office: (0322) 964-181

Е-mail: journft@franko.lviv.ua


Scolarly works devoted to the research of the diplomatic vocabulary and the diplomatic terminology are analyzed in the article. The particular work into two groups, the first one including the research of diplomatic vocabulary of a particular historical period, the second – researching modern tendency towards the diplomatic language development.

Key words: diplomatic vocabulary, diplomatic terminology, lexical thematic groups, another language from borrowings, lexicon and word combinations terminologization, stylistically coloured vocabulary, synonymy, polysemy.


Стаття надійшла до редколегії 04. 09. 2002

Прийнята до друку 01. 10. 2002


УДК 811.161.2’0^

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Вікторія Бондарчук

Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська,1, 79000, Львів, Україна

Е-mail: journft@franko.lviv.ua


Розглянуто перспективу української мови в майбутньому техногенному інформаційному суспільстві. В умовах відкритого суспільства й глобалізації культури та економіки українська мова зазнає певного негативного впливу, який можна назвати інтернаціональною асиміляцією. Проаналізовано мовну ситуацію й висловлено думку, що українська мова залишатиметься повноцінним соціокультурним утвором, успішно функціонуючи в суспільстві.

Ключові слова: перспективність мови, інформаційне суспільство, мережева логіка, глобалізація, гомогенізація, національна культура, соціокультурний феномен, давня лінгвогенеза, сила ідентичності.


Інформаційна ера, яка ще недавно здавалася неймовірним припущенням футурологів чи напівреальною вигадкою письменників-фантастів, стала реальністю. Формування відкритого суспільства, глобалізація всіх процесів — від ментально-психологічних до виробничо-економічних, потужні інформаційні потоки є ознакою модерної цивілізації. І для нас, українців, ваги набуває питання про перспективу й роль саме нашої нації в інформаційному суспільстві.

Здавалося б, що про перспективність чи неперспективність мови — української, французької чи бурятської – говорити не просто некоректно, а навіть аморально. Така наша реальність. Недарма ж таким популярним став мовлений кимось зопалу вислів: “Майбутне за тими націями, мовою яких говоритимуть комп’ютери”. Хіба ці слова не є профанацією духовної суті людини, перекресленням гуманістичних здобутків суспільства і перебільшенням технократичних засад цивілізації? Відповідь очевидна. Щоб окреслити перспективи нашої мови, звернімося до суті інформаційності та глобалізації.

Інформаційне суспільство (ІС) — термін, який увів у науковий обіг професор соціології Каліфорнійського університету М. Кастеллс. Ядром ІС стає не лише інформація як джерело розвитку економіки й культури, а й “мережева логіка його базової структури”. Феномен мережевого суспільства проймає дух інформаційності, який підтримує напрям до глобалізації культури й економіки. Існує велика кількість опозиційних тенденцій, зумовлених “силою ідентичності” (культурної, національної) як потужного антипода глобалізації.

В умовах відкритого суспільства й діалогу культур українська мова зазнає певного специфічного впливу, який важко однозначно назвати негативним чи позитивним. Мова постійно поповнюється інтернаціональною лексикою, сленгом, адаптовує іншомовні лексичні моделі й фраземи, однак власного сленгу активно не творить або творить його за чужомовними моделями. У перекладознавстві є навіть термін “second breath” для позначення цього явища: сленгізм або фразеологізм запозичує російська мова з англійської чи іншої, а потім українська мова з російської. Внаслідок цього величезні потенційні можливості власне українських неологізмів залишаються тільки гіпотетичними.

Що ж до проблеми української мови і комп’ютера або технології взагалі як уособлення сучасної цивілізації, звісно можна сказати: намагання мовних пуристів і консерваторів зменшити до мінімуму вживання іншомовних слів пригальмовують поступ науки і техніки. Але хіба цьому нема як зарадити? Вихід, звичайно ж, є: перевести науку і техніку на українську мову. Втім маємо іншу проблему — упередження щодо спроможності української мови обслуговувати науку. Для підтвердження наведу цитату зі статті Л. Варламової (Веч. Київ. 1989. 4 квіт.): “Перевести на українську мову науку і техніку. Легко сказати! Чи не виникнуть через переплутані в поспіху терміни і поняття (ми ж завжди поспішаємо) небезпечні технічні прорахунки, чи не гримне десь поряд з нами через погано зрозумілу конструкцію новий Чорнобиль? Чи не обернеться це подвійною роботою: писати-перекладати, чи не загальмує такий потрібний нам сьогодні науково-технічний прогрес?” Коментарі зайві...

Однак не все так погано в нас. Доказом цього є такі факти, як, наприклад, українізація комп’ютерів, раніше потрібно було користуватися лише російською мовою. Також показовим є те, що відомий виробник мобільних телефонів “Alcatel” запровадив у виробництво нову лінію телефонів з кириличним шрифтом.

Проте чи не є така позірна українізація техніки лише тимчасовою поступкою в процесі глобалізації, який знищуватиме т. зв. “малі” національні культури? На це важко відповісти однозначно. Але гадаємо, що ні. І не тільки тому, що нашій нації ще дуже далеко до “hi-tech” раю — це було б навмисним спрощенням культурно-історичних особливостей. Я вважаю, що українська нація відстоюватиме свою ідентичність від зодноріднення. За М. Кастеллсом, однією з ознак ідентичностей є “причетність до спільних етномовних історичних коренів”. А для мови з такою давньою лінгвогенезою, як українська, зникнення неможливе. Тут діє простий психологічний принцип: найбільше цінують те, що важко дісталося. А, як відомо, боротьбу української нації за мову легкою не назвеш.

Л. Салганик у статті “Про нові аспекти вивчення мови ЗМІ” (Вісник Московського ун-ту, 2000. Вип. 3) зазначає: “Спостерігається рішучий поворот від вивчення мови як замкнутої системи до дослідження мови в її численних зв’язках і функціях. Це призводить до формування комплексних дисциплін (лінгвокультурологія, соціо- і психолінгвістика). Вельми актуальним є соціолінгвістичний аспект (мова і суспільство)”. Отже, можна зауважити: навіть в інформаційному суспільстві мова буде не просто додатком до комп’ютера, а повноцінним соціокультурним феноменом. Оскільки українська ментальність є саме українською, то про долю саме цього аспекту можна не хвилюватися, адже ментальність народу — це те, що найменше зазнає гомогенізації.


The FUTURE of THE Ukrainian language in the information society

Viktoriya Bondarchuk

Ivan Franko National University of L’viv,

Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine

Е-mail: journft@franko.lviv.ua


This article is devoted to the prospects of the Ukrainian language in a future technogenic information society.Under existing conditions the Ukrainian language sustains a negative influence. But the conclusion is made that language in general and Ukrainian in particular will remain and Ukrainian in concrete will remain valuable sociocultural will formations and function in society.

Key words: the perspective of language, information society, net logic, globalization, homogenization, national culture, sociolinguistic aspect, sociocultural phenomenon, ancient linguogenesis, the power of identity.


Стаття надійшла до редколегії 10. 04. 2002

Прийнята до друку 27. 05. 2002


УДК 808 (477) (092)”19”^

риторикA B дослідженнях українських науковців (кінець XX — початок XXI ст.)

Галина Кашуба

Львівський національний університет імені Івана Франка,

вул. Університетська, 1, 79000, Львів, Україна

E-mail: hjornlnu@ukr.net


Проаналізовано новий етап відродження риторики як науки. З’ясовано внесок українських учених у розвиток вивчення мистецтва мовлення у вищих школах України.

Ключові слова: риторика, неориторика, мистецтво красномовства, культура мови, переконання, вплив, мовна особистість.


У сучасній лінгвістиці риторика вкотре переживає ренесанс. Професор Брюссельського університету Хаїм Перельман риториці XX ст. дав назву “неориторика”.

Лінгвісти окреслюють місце цієї науки на стику психології, логіки, філософії, етики, культурології, сценічного мистецтва, теорії літератури та мовознавства. У Франції — це метариторика, в Італії — неориторика, в Бельгії — аргументативна риторика й загальна риторика, в США — риторична критика та риторична методологія.

Риторична традиція в Україні має тисячолітню історію такими яскравими сторінками, як “Слово про Закон і Благодать” митрополита Іларіона, “Повчання” Володимира Мономаха, праці Й.Галятовського, Т. Прокоповича, риторично-гомілетична література XVI-XVIIІ сторіч, високий рівень вивчення риторики та піїтики у братських школах, в Острозькій, Києво-Могилянській академіях, судове, політичне та академічне красномовство XIX — початку XX ст.

Після десятиліть “вигнання” риторика в українському мовознавстві почала відроджуватися в 70-80-ті роки XX сторіччя. Риторика входить до навчальних програм гімназій, ліцеїв, спеціалізованих шкіл та вищих навчальних закладів як мистецтво усної публічної переконувальної комунікації. Першим в Україні підручником з риторики була книга “Основи риторики” (автори С. Гурвич, В. Погорілко, М. Герман) [1]. Сучасна вища школа України послуговується навчальними посібниками Г. Сагач, В. Молдована, С. Абрамовича та М. Чікарьової.

Риторика, трансформована в неориторику, постає як філологічна наука про способи побудови виразного, спрямованого на слухача мовлення, як наука про переконливу мовленнєву комунікацію: “Неориторика (Rethorica nova)  — концепція риторики, що виникла в другій половині XX ст. на ґрунті нових наукових дисциплін (теорія комунікації, психолінгвістика тощо) і має на меті, в першу чергу, комунікативний акт, спілкування оратора з аудиторією, рольову ситуацію, методи переконання” [2, с. 225]

В останні роки помітне процес збайдужіння до культури мовлення в практиці побутового спілкуванн, а також у мові ЗМІ, в офіційних усних та писемних текстах. “Не випадково кажуть про неориторику в мас-медіа. Це ж не формальна зміна диктора на коментатора. Потрібен не цицеронівський феєрверк, а безпосередність спілкування. Ми слухаємо FМівські хвилі, бо там є не лише бажання “втелющити” якесь знижене слово, а й розкутість, безпосередність, індивідуальність мовлення. Там відчутна демократизація мови, хоча багато чого і втрачається” [3].

Перший в Україні професор-ритор з Київського національного університету імені Т. Шевченка) Г. Сагач розглядає риторику як науку “про закони управління мисленнєво-мовленнєвою риторичною (переконуючою) діяльністю, тобто про закони, які визначають ефективність цієї діяльності” [4, с. 62].

Підручник Г. Сагач має дві частини: історико-теоретична з назвою “Золотоуст” та хрестоматійна, в якій подано уривки з праць грецьких та римських філософів-риторів, українських, російських письменників, полемістів, зразки фольклору, афоризми тощо. У першій частині після короткого огляду головних етапів розвитку риторики широко потлумачені основні жанри (роди і види) ораторського мистецтва, зокрема авторка виділяє і аналізує соціально-політичне, парламентське, академічне, соціально-побутове, судове, лекційно-пропагандистське, дипломатичне, військове, рекламне, церковно-богословське красномовство.

Професор Г. Сагач пропонує національну концепцію риторики: формування духовної культури особистості, підвищення риторичної культури суспільства, починаючи із середньої школи через вищу освіту і впродовж усього життя “на засадах духовності, отже, віри, надії, любові, софійності” [4, с. 225]. Авторка цього підручника доводить, що “перспективним шляхом формування й підвищення риторичної культури суспільства є формування полемічної культури, виховання кадрів полемістів, спеціалістів з проблем еристики, культури демократичного діалогу, дискусії тощо — професійних кадрів політиків, вчителів, журналістів, юристів тощо” [4, с. 167].

Чому в епоху глобалізації та новітніх комунікаційних технологій для Г.Сагач такою важливою є риторична культура мовної особистості українця, розуміємо вже з епіграфа до вступного слова автора: “Дар переконливого мовлення є той самий, що і дар лікування, бо лікування допомагає тілові, а переконлива мова лікує душі, в нещасті є захистом, у щасті — найбільшою прикрасою (Теофан Прокопович)” [4, с. 11].

У видавництві “Світ” 2001 року вийшов друком підручник “Риторика” С. Абрамовича та М. Чікарьової. Автори, наголошуючи на нагальній потребі в підручнику з риторики, пропонують популярний виклад теоретичного матеріалу та різноманітні практичні вправи й завдання для тих, хто справді хоче осягнути мистецтво красномовства. У книжці застосовано системно-структурний підхід, автори прагнуть віднайти концепцію підручника, який би охоплював головні проблеми вивчення риторики як науки “про способи переконання, ефективні форми впливу (переважно мовного) на аудиторію з урахуванням її особливостей” [2, с. 5].

Автори значно розширили розділи з історії риторики (риторика Давнього світу — Месопотамії, Єгипту, Індії, Ірану, Китаю; красномовство Старого й Нового Завітів; риторика античності, середньовіччя; розвиток ораторського мистецтва в Україні від доби Київської Русі до наших днів), подали власну класифікацію видів красномовства (академічне, політичне, судове (юридичне), церковне, суспільно-побутове).

У прикінцевому “Короткому словнику з риторики”, окрім термінів, автори подають імена риторів, філософів, отців Церкви, деяких персонажів риторичних творів.

Вагомим внеском у фонд української лексикографії став “Риторичний словник” Зоряни Куньч. Словник містить близько 2100 основних риторичних понять, літературознавчі терміни, а також поняття багатьох наукових дисциплін, які спрямовані на розвиток мовної особистості — стилістики, культури мовлення, психолінгвістики, соціальної та особистісної психології тощо.

“Риторика — (від гр. ρητορικη τεχνη — ораторське мистецтво) — теорія ораторського мистецтва; наука красномовства. Риторика — це наука про закони управління мисленнєво-мовленнєвою діяльністю”[5, с. 238]. З.Куньч подає також авторські термінологічні одиниці реторика (Горбач, Домбровський) та риторикія (Житіє Теодора).

Корисність красномовства є очевидною для кожного з нас. Риторика як мистецтво надає істині великої сили переконливості, а почуттям найбільш вдалої форми вираження. Правильне мовлення викликає повагу до мовця, до того, що він виголошує. Красномовство перетворюється на могутню зброю, але коли воно втрачає благородну мету, то стає павутиною зла, знаряддям для маніпуляції свідомістю й ідеалами. Риторичні навички — доконечно потрібні для ефективної праці політика, журналіста, юриста, педагога.





Гурвич С., Погорілко В., Герман М. Основи риторики. К., 1988.

Абрамович С., Чікарьова М. Риторика. Львів, 2001.

Єрмоленко С. Cтворити еліту штучно неможливо. Вона формується самим життям // День. 1998. 24 лип.

Сагач Г. Риторика. К., 2000.

Куньч З. Риторичний словник. К., 1997.


RHETORIC IN THE RESEARCH OF UKRAINIAN SCHOLARS
(LATE xx^TH – EARLY XXI^ST cc.)

Halyna Kashuba

Ivan Franko National University of L’viv,

Universytetska Str. 1, 79000, Lviv, Ukraine

Tel. оffice: (0322) 964-181

E-mail: hjornlnu@ukr.net


The article analyses a new stage in the scholarly rebirth of Rhetoric and the contribution made by Ukrainian researchers into the development Rhetoric Teaching to students of higher educational establishments in Ukraine.

Key words: rhetoric, new rhetoric, art of eloquence, the speech culture.


Стаття надійшла до редколегії 03. 10. 2002

Прийнята до друку 23. 10. 2002