Geum.ru

Київський національний університет імені тараса шевченка

Вид материалаДокументы

Содержание


Висновки до розділу 2
3.1. Методи економічного аналізу виробництва продукції на підприємствах виробниках стінових матеріалів
3.2. Факторний аналіз витрат виробництва стінових матеріалів
3.3. Вдосконалення обліку та аналізу витрат на виробництво продукції цегельних заводів
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

2.4. Калькулювання собівартості продукції в системі внутрішньогосподарського обліку


Одним із важливих завдань бухгалтерського обліку є визначення собівартості продукції, адже собівартість дає можливість міркувати про те, наскільки результативно ведеться на підприємстві боротьба за підвищення ефективності суспільного виробництва, за раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів, яка якість роботи і господарювання, як дотримується режим економії. В багатьох країнах з уже розвинутою ринковою економікою облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції виділені в управлінський облік, який призваний давати інформацію для управління собівартістю продукції спеціалістам, адміністрації підприємства і його підрозділам. В практиці українських підприємств облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції вважається складовою частиною загальної єдиної системи бухгалтерського обліку. При цьому облік витрат на виробництво передбачає збір інформації про витрати виробництва, документальне оформлення здійснених операцій, пов’язаних з витратами виробництва. Пізніше ця інформація групується по різним ознакам та аналізується. На базі цієї інформації і виконується калькулювання.

Собівартість продукції – центральний об’єкт управління і якісний показник, який характеризує ефективність діяльності підприємства, від його рівня безпосередньо залежить величина прибутку та рівень рентабельності. Калькулювання собівартості продукції – одна із важливих функцій обліку, але, крім його основного призначення, калькулювання є важливою інформаційною базою для вибору виробничих стратегій та ціноутворення. Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежні. Так, наприклад, базою для визначення собівартості одиниці продукції є інформація, яка є в системі обліку витрат, а калькулювання собівартості кінцевого продукту визначається системою і організацією обліку витрат. З іншої сторони, ступінь деталізації обліку витрат залежить від мети, яка поставлена перед підприємством в сфері калькулювання.

Бухгалтерський облік повинен забезпечити інформацію не тільки про загальну суму витрат і доходів, а систематизувати її за видами діяльності, щоб була можливість визначити ефективність виробництва конкретних видів продукції саме для цього і обчислюється собівартість. Однак однією із основних умов отримання достовірної інформації про собівартість продукції є чітке визначення складу виробничих витрат. В Україні склад собівартості продукції регламентується державою. Основні принципи формування цього складу визначені в Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств”[73] і конкретизовані в П(С)БО 16 „Витрати”[163], які чітко визначили витрати, що відносяться до собівартості продукції, робіт (послуг), і витрати, що здійснюються за рахунок відповідних джерел фінансування. Саме цей законодавчий акт визначає історичну (фактичну) собівартість одним з основних принципів бухгалтерського обліку. Регламентуюча роль держави по відношенню до собівартості продукції проявляється у встановленні норм амортизації основних засобів, тарифів відрахувань на соціальні потреби та ін. В Законі України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”[72] наголошується, що пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання, що свідчить про необхідність обчислювання собівартості продукції.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Слід відмітити, що застосування того чи іншого методу обліку витрат на виробництво повинно бути наслідком цілеспрямованості підприємства. Підходи до методів калькулювання формуються виходячи із цілей розвитку бізнесу і особливостей виробничої діяльності підприємства. Зокрема, ряд зарубіжних підприємств використовують такі методи калькулювання як, наприклад, калькулювання продуктивності та ін. Як правило, в основі їх застосування лежить розподіл виробничих накладних витрат між виробами пропорційно обраній базі.

Калькулювання собівартості продукції визначається в зарубіжній літературі як вирахування собівартості одиниці продукції, виконаних робіт і послуг за елементами витрат.

Калькулювання собівартості продукції можна умовно поділити на три етапи: на першому етапі розраховується собівартість всієї випущеної продукції в цілому; на другому – визначається фактична собівартість по кожному виду продукції (для реалізації цілей управління); на третьому – визначається собівартість одиниці продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Калькулювання собівартості продукції є об’єктивно необхідним процесом виробництва і виконується з такою метою: встановлення рівня беззбитковості ціни; контролю витрат у виробництві (попередження втрат в результаті безпідставного росту собівартості або недостатнього її зниження); розрахунку прибутковості (рентабельності, прибутковості) продукції (робіт, послуг).

Ступінь розкриття витрат виробництва в калькуляції залежить від розукрупнення виділених в ній окремих витрат. В зв’язку з цим виникають питання практичного характеру, пов’язані з ефективністю використання підходів до калькулювання, тобто наскільки диференціація загальної системи витрат за статтями собівартості або за економічними елементами дозволяє обґрунтувати правильність застосування того чи іншого підходу до калькулювання собівартості продукції.

Шляхом вивчення існуючих варіантів побудови калькуляції можливе вирішення вищевказаних проблем. В даний час в економічній теорії і практиці розглядаються такі варіанти калькуляцій: калькуляція по елементам витрат, калькуляція по статтям собівартості, комбіновані варіанти калькуляції.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Отже, достовірно визначений показник собівартості забезпечує правильне формування основного фінансового результату діяльності підприємства – прибутку від реалізації продукції. Саме така інформація формується на основі даних обліку витрат виробництва. Від правильної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції залежить ступінь впливу результатів діяльності окремих підрозділів на підвищення ефективності виробництва, обґрунтованості планування якісних і кількісних показників і оптимальне ціноутворення.


Висновки до розділу 2:


Досліджуючи методологію та організацію обліку та звітності витрат виробництва на цегельних заводах Чернівецької області можна прийти до висновку:

- на цегельних заводах основне виробництво поділяється на такі процеси, як видобуток сировини, формування і сушка сирцю, випалювання цегли. Облік прямих витрат організований по процесах, а непрямі витрати обліковуються по виробництву в цілому, собівартість цегли розраховується як сума витрат кожного процесу. Запропоновано облік витрат на виробництво вести попроцесним методом з використанням окремих елементів нормативного обліку, що дозволить контролювати та аналізувати витрати сировини, технологічних матеріалів, витрати праці на кожному переділі, обґрунтовано калькулювати фактичну собівартість продукції, та вести контроль за додержанням та удосконаленням норм;

- особливістю обліку матеріальних витрат на цегельних заводах є те, що видача зі складу сировини та технологічних матеріалів співпадає із запуском у виробничий процес як у часі, так і в просторі. Особливість технології виробництва готової продукції цегельними заводами обумовлена як калькулюванням собівартості сировини, технологічних матеріалів (тирси, лузги) на першому переділі так і калькулюванням готової продукції на третьому переділі. Запропоноване калькулювання дозволить уже на першому переділі визначати собівартість продукції, яка планується до виходу, при умові, що вартість інших складових буде сталою. В умовах різних видів і форм оплати праці витрати на її оплату є спільним елементом витрат на виробництво. Запропоновано у собівартість продукції цей елемент включати через три канали: постачальницько-виробничі – це оплата праці робітників, які зайняті добуванням та перевезенням сировини та технологічних матеріалів; прямим – це оплата праці робітників, які безпосередньо зайняті у виробництві та непрямим – загальновиробничі. Таке розмежування дозволить більш точно оцінювати незавершене виробництво по переділам та контролювати витрати на оплату праці по місцям виникнення цих витрат;

- природа більшості процесів виробництва має таку особливість щодо значної частки пов’язаних з ним витрат на момент запуску у виробничий процес не можна точно визначити, з яким саме конкретним продуктом вони безпосередньо пов’язані, тому їх і поділяють на прямі та непрямі. Запропоновано частину витрат, яку підприємства відносять до загальновиробничих (витрати на обігрів води для приведення сировини в стан, придатний для виробництва) включати до собівартості сировини (незавершеного виробництва першого переділу), що зменшить розмір непрямих витрат та безпосередньо вплине на величину нерозподілених загальновиробничих витрат, а звідси і на фінансові результати;

- ефективне використання ресурсів, оновлення асортименту продукції, зниження собівартості продукції дозволяють забезпечити оптимальні умови випуску конкурентноздатної продукції. Всі ці заходи будуть ефективнішими, якщо система управлінського обліку, побудована відповідно до організаційно-технологічних особливостей підприємства, координуватиме і формуватиме інформацію для перспективного планування в розрізі центрів відповідальності і місць виникнення витрат цегельних заводів.

РОЗДІЛ 3


Аналіз витрат виробництва продукції на підприємствах виробниках стінових матеріалів

3.1. Методи економічного аналізу виробництва продукції на підприємствах виробниках стінових матеріалів


Сучасний етап розвитку економіки України вимагає від підприємств підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, ініціативи і виконавчої дисципліни на кожному робочому місці, в реалізації яких особлива роль належить аналізу господарської діяльності підприємств.

Кожне підприємство має чітко орієнтуватись у складному лабіринті ринкових відносин, правильно оцінювати виробничий, науково-технічний, економічний потенціал, стратегію подальшого розвитку, тому і виникає гостра необхідність конкретного і глибокого вивчення потреб внутрішнього і зовнішнього ринків, ринкових ситуацій, вимог споживачів щодо асортименту та якості продукції, пріоритетних напрямів експорту та імпорту, інвестиційної політики, ефективності зв’язків з іншими підприємствами щодо питань виробництва, постачання та збуту.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

В управлінській діяльності широко застосовуються індекси – узагальнюючі показники порівняння в часі й у просторі, вони відображають зміну досліджуваного явища за якийсь період часу у порівнянні з базисним періодом. Така інформація дає можливість порівняти зміни різних факторів і проаналізувати їхню поведінку. У факторному аналізі індекси використовуються у мультиплікативних та кратних моделях.

Розглянуті вище методи ланцюгових підстановок, абсолютних та відсоткових різниць, індексний метод мають загальний недолік: при визначенні впливу одного з факторів інші приймають у розрахунок незмінними. Отже ці методи елімінування не відбивають реальної ситуації, адже при використанні цих методів занижується результат впливу тих факторів, заміна яких проводиться раніш, за рахунок завищення результату останньої підстановки. Більш точні розрахунки у факторному аналізі можуть бути отримані при використанні інтегрального методу, що застосовується в детермінованому факторному аналізі в мультиплікативних, кратних і комбінованих моделях та дозволяє розкласти додатковий приріст результативного показника у зв’язку з взаємодією факторів між ними. Практичне використання інтегрального методу базується на спеціально створених робочих алгоритмах для відповідних факторних моделей.

Метод пропорційного ділення ґрунтується на пропорційному розподілі приросту результативного показника за рахунок зміни фактора першого рівня між факторами другого рівня відповідно до їх розміру. Пропорційність такого розподілу досягається шляхом визначення постійного для всіх факторів коефіцієнта, який показує розмір зміни результативного показника за рахунок зміни фактора першого порядку на одиницю.

Замість методу ланцюгових підстановок у тих випадках, коли при значній кількості часткових показників, що входять до розрахункової формули, залежність їх один від одного встановити неможливо, використовується метод пайової участі, який полягає в пропорційному діленні відхилення за узагальнюючим показником між факторами, які його зумовили.

Найбільшого поширення в економічному аналізі одержали математико-статистичні моделі в основі яких лежить наявність неповного вірогідного зв’язку між показниками, що досліджуються. Теорія і практика економічного аналізу охоплює понад сто різних видів економіко-математичних методів і моделей, які умовно класифікуються за групами: методи кореляційно-регресійного аналізу; методи математичного програмування; матричні методи та моделі; інші економіко-математичні методи і моделі. В роботі використано математичні методи: кореляційний аналіз, що дозволив виявити зв’язок між окремими явищами або показниками, та дозволив визначити зміни витрат виробництва під дією одного або кількох факторів, а також визначено відносну ступінь залежності витрат виробництва від досліджуваних факторів (матеріальних витрат, амортизації, витрат на оплату праці, відрахувань на соціальні заходи, інших операційних витрат); дисперсійний аналіз, що полягає в аналізі результатів спостережень, які залежать від різних одночасно діючих факторів, вибору найважливіших з них та оцінки їх впливу.

Методи математичного програмування призначені для оптимізації господарської діяльності, вони дають змогу оцінювати ступінь досягнення потенціалу, визначити лімітуючи ресурси, „вузькі місця”, ступінь конкурентності та дефіцитності та охоплюють методи лінійного та динамічного програмування.

Методи лінійного програмування використовують для розв’язку багатьох оптимізаційних аналітичних задач, де функціональні залежності досліджуваних явищ і процесів детерміновані, їх завдання у проведенні економічного аналізу полягає у пошуку екстремальних значень зміни досліджуваних параметрів об’єкта при ресурсних обмеженнях цієї зміни. Цінність цих методів для аналізу визначається можливостями вибору з багатьох альтернативних варіантів найкращого, оптимального у заданому цільовому критерії.

Методи динамічного програмування використовують при розв’язку оптимізаційних задач, в яких цільова функція або обмеження характеризуються нелінійними залежностями, використовуються під час дослідження стохастичних факторних систем. Задачі динамічного програмування розв’язують шляхом поетапного вирішення певної кількості оптимізаційних задач, диференційованих за лінійними формами.

Матричні методи та моделі економічного аналізу ґрунтуються на лінійній і векторно-матричній алгебрі їх використовують при дослідженні складних і великорозмірних економічних структур. Найпоширенішими в аналізі є: матрична модель міжгалузевого балансу, яка є важливим методом економічного аналізу складних пропорційних залежностей, коли за кількістю вимірювальних прямих зв’язків визначається вся сукупність як прямих так і непрямих зв’язків; матриця багатокритеріальної оптимізації використовується в економічному аналізі як метод порівняльної, рейтингової оцінки варіантів можливих змін параметрів економічної системи на багатокритеріальній основі; метод ключової матриці дає змогу спростити розв’язок задач методом виробничих функцій, полягає в тому, що вся система функціональних зв’язків, як детермінованих так і стохастичних, у досліджуваному об’єкті аналізу максимально агрегується до утворення детермінованих факторних систем.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Евристичні методи – неформалізовані методи рішення економічних задач, зв’язаних зі сформованою господарською ситуацією, на основі інтуїції, минулого досвіду, експертних оцінок фахівців. Застосування цих методів часто призводить до абсолютно нових рішень, у тому числі винаходів, відкриттів. До цих методів слід віднести: метод колективних експертних оцінок; метод „мозкового штурму”; морфологічний метод аналізу; метод семикратного пошуку; метод асоціацій та аналогій; метод колективного блокнота та метод контрольних запитань.

Суть методу колективних експертних оцінок полягає у виявленні єдиного колективного судження спеціалістів-експертів при обговоренні поставленої економічної проблеми в результаті певних компромісів.

Метод „мозкового штурму” побудовано на створенні такої атмосфери, яка сприяє народженню нестандартних думок та ідей.

Суть методу семикратного пошуку полягає у системному багатократному застосуванні матриць 7 * 7, таблиць і деяких способів, згідно з цим методом творчий процес поділяють на сім стадій: аналіз проблемної ситуації; виявлення найкращих умов використання аналізованого об’єкта; формування завдання; генерація пропозицій щодо вирішення цього завдання; конкретизація варіантів; добір найкращих варіантів; реалізація рішення.

Морфологічний метод аналізу використовує структурні взаємозв’язки сукупності економічних явищ і ґрунтується на повній відсутності будь-якого нав’язливого попереднього судження.

Суть методу асоціацій та аналогій полягає у тому, що нові ідеї та пропозиції виникають на основі зіставлення з іншими більш чи менш аналогічними об’єктами, навіть з інших сфер природи і суспільства.

Метод колективного блокнота і контрольних запитань передбачає висунення незалежних ідей кожним експертом у вигляді „блокнота напрацьованих варіантів”, метод контрольних запитань полягає у вирішенні аналітичної задачі за допомогою добре підготовленого наперед списку допоміжних запитань, які залежать від специфіки досліджуваного об’єкта та від цілей і завдань аналізу.


3.2. Факторний аналіз витрат виробництва стінових матеріалів


Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Заробітна плата являється важливим елементом витрат на виробництво продукції і є складовою частиною в собівартості готової продукції. Питома вага заробітної плати в собівартості готової продукції цегельних заводів в середньому по Україні становить 23,47%, по підприємствам виробникам стінових матеріалів Чернівецької області - 16,88%, по ВАТ Чернівецький цегельний завод №3 – 22,75%, що на 0,72% менше ніж галузевий показник. Загальна сума прямої заробітної плати залежить як від обсягу та структури виробництва продукції так і від рівня витрат на оплату праці у собівартості окремих видів продукції. Частка таких витрат у загальній величині витрат виробництва може характеризувати рівень зарплатомісткості, що визначається аналогічно показнику матеріаломісткості. Ефективність формування витрат на заробітну плату може оцінюватися на основі знаходження відхилень фактичної величини зарплатомісткості від планового або нормативного показника. Залежно від завдань дослідження витрати на заробітну плату можуть розглядатися як прямі, що залежать від обсягів виробництва, так і непрямі, що не залежать від обсягів виробництва, але відносяться на собівартість продукції методом розподілу. На підприємствах, де створюються запаси сировини необхідно визначити витрати на оплату праці, що формують первісну вартість сировини та включаються в залишки виробничих запасів на кінець звітного періоду. Досить часто щоб оцінити ефективність витрат на заробітну плату, недостатньо проаналізувати їх лише на базі порівняння фактичної, планової чи нормативної зарплатомісткості, а важливо виявити вплив зарплатомісткості на результати виробництва. На основі даних ВАТ ЧЦЗ №3 проведено більш детальний аналіз витрат на оплату праці, амортизації, інших операційних витрат аналогічно матеріальним витратам (дод. П - АЖ).

Отже, для об’єктивної оцінки витрат виробництва, забезпечення послідовності проведення аналізу досліджується значна кількість факторів як прямих так і розрахункових, що дозволяє виявити додаткові резерви.


3.3. Вдосконалення обліку та аналізу витрат на виробництво продукції цегельних заводів


В умовах ринкової економіки центр ваги в дослідженнях ефективності управління витратами виробництва повинен зміщуватись від системи їх обліку і оцінки за попередній період часу до прогнозних оцінок їх можливої величини в перспективі та їх впливу на ефективність роботи підприємства. При цьому з’ясовуються питання, пов’язані із динамікою виробничих витрат на перспективу із змінами, які періодично можуть відбуватись в технологічних процесах, а звідси аналіз витрат є ланкою, що поєднує функції управління.

Використання в процесі управління підприємством інформації про витрати, одержаної в результаті проведення їх аналізу, сприяє: посиленню обґрунтованості нормативних показників витрачання ресурсів та нормативного кошторису витрат; отриманню достовірної інформації про ефективність використання виробничих ресурсів; виявленню внутрішніх резервів економії та раціонального здійснення витрат; обґрунтуванню оптимальних управлінських рішень.

Раціональне ведення виробничо-господарської діяльності підприємства в умовах оптимальної адаптації підприємства до нових ринкових умов вимагає наявності відповідної облікової системи, що давала б можливість як оцінити результати господарювання за попередній період, так і ухвалила б рішення на майбутнє. Сучасне управління виробництвом ділиться на системи операцій, необхідні для створення матеріальних цінностей; розробка і упровадження стратегії і напрямів виробничої діяльності підприємства; розробка виробничого процесу, проектування продукції, введення стандартів і норм на її виробництво; планування, облік і контроль поточного функціонування виробничої системи [212, с. 169].

Становлення багатоукладної економіки тісно пов’язано з реформуванням як організаційних так і економічних відносин та створенням різних форм власності і господарювання. Саме в цей період питання управлінської діяльності вимагають теоретичного осмислення та нетрадиційних підходів і рішень, крім цього з’являється необхідність поглиблення методології і формування системи обліку з позиції ринкових відносин. У даний час підприємства виробники стінових матеріалів стоять на порозі реформування структури управління господарською діяльністю. При чому в даний період великого значення набуває удосконалення системи обліку, а саме впровадження на підприємствах досліджуваної галузі ефективної системи управлінського обліку, суть якого полягає в інтегрованій до структури управління підприємства системі обліку витрат і доходів, контролю і аналізу, нормування і планування, яка саме і формує інформацію для прийняття оперативних управлінських рішень, а також визначення напрямів стратегічного розвитку підприємства в майбутньому.

Методологічну основу формування системи показників, що характеризують ефективність здійснення витрат на промисловому підприємстві, становлять принципи системного підходу, згідно яких підприємство має власну мету і завдання, може досліджуватися як відносно замкнена система, що має вхідні і вихідні параметри, ієрархічну організаційну структуру, тісно взаємодіє з іншими виробничо-господарськими системами, суб’єктами ринкового економічного простору. Вхідні параметри – всі види виробничих ресурсів, які в процесі виробництва перетворюються в результати виробництва. Всі види ресурсів мають певну вартість, тому і представляються як витрати виробництва у грошовій формі. Одночасно результати виробництва теж виражаються в грошовій формі у вигляді грошових надходжень від реалізації результатів виробництва, прибутку підприємства, що також має грошову форму вираження. Отже, на даному етапі забезпечується зіставність результатів і витрат за формою представлення у грошовому виразі. Залежно від видів витрати виробництва класифікуються за різними ознаками, які вибирають у відповідності з завданнями управління виробництвом і витратами. Системний підхід дозволяє класифікувати витрати за місцями їх виникнення та за видами. У відповідності з поставленими завданнями дослідження та прийнятих офіційно правил і вимог групування витрат виробництва виділено два підходи: диференціація витрат виробництва за видами ресурсів та за місцями виникнення витрат,

Собівартість продукції являється важливим узагальнюючим показником, що виражає собою результат виробничої діяльності, адже він узагальнює як витрати живої праці так і витрати уречевленої праці. Цей показник необхідний з точки зору управління не як самоціль, а як засіб управління прибутком, оскільки залежність між прибутком і собівартістю пряма, яка витікає з логарифма:

Прибуток = виручка від реалізації – повна собівартість продукції.

Тому, з однієї сторони, прибуток залежить від факторів: об’єму продаж і ціни на готову продукцію, а з іншої – від витрат на виробництво цієї продукції. Отже, собівартість продукції є одним із атрибутів внутрішньогосподарського управління. В системі управління підприємством важливе місце відводиться питанням управління витратами виробництва, адже практика роботи підприємств показує, що без правильної оцінки реальної собівартості неможливо правильно управляти ефективністю виробництва. Процес управління витратами на виробництво – це багато профільний процес, що охвачує всі аспекти господарської діяльності, починаючи з постачання і закінчуючи реалізацією та отриманням прибутку. Система управління витратами передбачає: нормування і планування витрат в цілому, по видам витрат і продукції, по центрам витрат і відповідальності; облік витрат на виробництво; контроль за відхиленнями в витратах; оперативний, поточний та перспективний аналіз витрат на виробництво; регулювання витрат та прийняття рішень. Схема взаємозв’язків цих процесів наведена на рис. 3.11.



Рис. 3.11. Схема взаємозв’язку основних процесів і управління витратами.