Geum.ru

Київський національний університет імені тараса шевченка

Вид материалаДокументы
1.2. Нормативно-правове регулювання обліку і звітності витрат виробництва
Класифікація витрат виробництва в обліку і звітності та їх удосконалення.
Висновки до розділу 1
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7

1.2. Нормативно-правове регулювання обліку і звітності витрат виробництва


Господарським кодексом України передбачено, що підприємництво здійснюється на основі ”...самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону” [56, с.30]. Також Кодексом передбачено, що суб’єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються у користування на підставі спеціальних дозволів уповноважених державою органів земля та інші ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним законодавством. Цегельним заводам Чернівецької області передано у користування ряд кар’єрів по видобуванню сировини, як на території підприємств так і за їх межами.

Бухгалтерський облік як один із видів господарського обліку ґрунтується на відповідних нормативних документах про ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, а саме на Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999року №996 – ХІV [72] та розроблених відповідно до нього П(С)БО та інших нормативних актах. Законом встановлюються єдині методологічні засади ведення бухгалтерського обліку і звітності в країні для підприємств, їх об’єднань, госпрозрахункових організацій, бюджетних установ та організацій, які змінюються відповідно до потреб суспільства.

Як зазначає Ю.А. Кузьмінський „нормативно-правове забезпечення облікового процесу – це організація (створення) певного правового поля для законодавчо обґрунтованого функціонування бухгалтерського обліку на конкретному підприємстві, що передбачає зокрема:
  • визначення облікової політики;
  • предметне формування бібліотеки зовнішніх (законодавчо-нормативних, науково-методичних, офіційно-довідкових і т.п.) та внутрішніх (організаційно-розпорядчих, планово-кошторисних, маркетингових тощо) нормативно-правових документів...” [20, с.645].

Закон визначає порядок організації та ведення бухгалтерського обліку, складання і подання бухгалтерської звітності, а також відносини з цих питань підприємств з органами виконавчої влади, внутрішніми та зовнішніми споживачами бухгалтерської інформації.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

3 рівень – методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) в різних галузях. В зв’язку з тим, що процес формування собівартості в різних галузях виробництва має свої особливості, підготовлені і введені в дію галузеві Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг), які висвітлюють конкретні питання планування, ведення обліку і калькулювання собівартості продукції [124]. У вказаних методичних рекомендаціях враховані галузеві особливості порядку включення витрат в склад виробничої собівартості, які обумовлені технологічним процесом конкретного виробництва певної галузі.

З урахуванням галузевих особливостей міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у межах своєї компетентності розробляють на основі Національних положень бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування.

4 рівень – внутрішні робочі документи, що розробляються самим підприємством, адже найбільший вплив на калькулювання і облік витрат на підприємстві здійснює система внутрішнього обліку і звітності, оскільки в обліку витрат формується основна інформація для повсякденних потреб управління.

Правильна побудова обліку витрат на виробництво залежить від особливостей діяльності кожного підприємства. До таких особливостей слід віднести: встановлення на підприємстві удосконаленої структури управління виробництвом, тобто відповідність організаційного поділу виробництва на цехи і ділянки в технологічному процесі; ступінь і повнота розробки виробничих і технологічних планів, деталізації і обґрунтованості норм матеріальних і трудових затрат і охоплення ними продукції, що виготовляється; наявність технологічних карт виробництва продукції; ступінь механізації та автоматизації виробництва; оснащеність ваговимірювальними приладами і пристосуваннями; організація постачання, складського господарства та технічного контролю за якістю готової продукції; встановлення переліку цехів і видів продукції, по яким витрати повинні враховуватись особливо; розробка номенклатури статей витрат для обліку витрат на виробництво; визначення методів розподілу непрямих витрат за видам готової продукції, а також між готовою продукцією і незавершеним виробництвом; планування витрат і собівартості продукції по підприємству в цілому і по цехам, ділянкам, змінам, бригадам; рівень автоматизації облікових робіт; вплив допоміжних виробництв на виробничий процес та інше. Все вищевикладене повинно бути зафіксовано в технологічній документації, в розпорядчих документах і стандартах підприємства, в документах про облікову політику підприємства. Крім того, підприємству необхідно розробити робочий план рахунків, систему документообороту, форми внутрішньогосподарської звітності і первинної документації, методику обліку окремих господарських операцій, закріплюючи ці моменти в наказі про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві. Необхідно також розробити робочу інструкцію по обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, в якій вказати склад цехів основного і допоміжного виробництв, непромислових виробництв і господарств даного підприємства, визначити ступінь централізації або децентралізації обліку витрат на підприємстві.

Законодавчі та нормативні акти перших трьох рівнів дають підприємствам право вибирати із різних методик обліку витрат і калькулювання ті, які найбільш точно відповідають конкретним умовам господарювання і виду їх діяльності.

Отже, бухгалтерський облік як наука, є вченням про систему отримання, обробки та подання облікової інформації з метою використання її в управлінні підприємством, та покликаний вирішити ряд актуальних проблем. Економічне регулювання обліку на підприємстві здійснюється за допомогою методичних рекомендацій, роз’яснень з ведення обліку, обміну досвідом та спрямоване на одержання корисної інформації для оцінки ефективності діяльності та прийняття управлінських рішень; має ненормативний характер і використовує принцип доцільності. Саме тому і було розроблено методичні рекомендації по обліку та калькулюванню собівартості продукції цегельних заводів на основі національних стандартів бухгалтерського обліку з урахуванням особливостей формування собівартості сировини та допоміжних матеріалів, що призведе до більш оперативного контролю за рухом сировини і технологічних матеріалів та формуванням їх собівартості.


    1. Класифікація витрат виробництва в обліку і звітності та їх удосконалення.


Розглядаючи складові витрат, що формують собівартість продукції, слід відмітити, що не всі вони, як по своєму складу, так і по значенню у виготовленій продукції, однакові. Одні витрати безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, другі – з управлінням та обслуговуванням виробництва, а треті – не мають безпосереднього відношення до виробництва, але відповідно до чинного законодавства відносяться до витрат виробництва. Крім того, частина витрат прямо включається в собівартість конкретних видів готових виробів, а інша частина - у зв’язку з виробництвом декількох видів продукції, - непрямо. Тому для ефективної організації обліку необхідно застосовувати економічно обґрунтовану класифікацію витрат по визначеним ознакам, що допоможе не тільки краще планувати й обліковувати витрати, але й точніше їх аналізувати, а також виявляти визначені співвідношення між окремими видами витрат і вирахувати ступінь їх впливу на рівень собівартості і рентабельності виробництва.

Принципи організації обліку витрат виробництва в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки передбачають розробку процедури первинного збору даних по належності ресурсів до визначених економічних елементів і класифікації витрат виробництва по видам.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Як випливає з додатку В більшість авторів [16, 191, 208, 134, 23, 233, 113, 15, 224, 49, 91] схиляються до думки, що класифікувати витрати необхідно за такими напрямками як: за відношенням до обсягів виробництва, за способом віднесення на собівартість окремих видів виробництва, за доцільністю, за календарним періодом, за економічними елементами та статтями калькуляції.

Так, С. Голов стверджує, що „... витрати класифікуються в бухгалтерському обліку залежно від характеру та видів діяльності” [46, с.503]. Він передбачає класифікацію витрат звичайної діяльності, що включають витрати операційної діяльності (собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати), фінансові витрати, витрати іншої звичайної діяльності, витрати з податку на прибуток та надзвичайні витрати.

Щодо собівартості усі витрати поділяються на дві групи: перша – витрати, які включаються до собівартості; друга – які не включаються до собівартості. Таким чином, другою ознакою класифікації затрат є розмежування їх за собівартістю.

Вартість і собівартість продукції формуються із витрат, які здійснюються в межах або за межами виробництва та можуть бути безпосередньо пов’язані з виготовленням продукції, з її реалізацією, з управлінням.

В. Сопко пропонує класифікувати витрати і за такими двома ознаками: загальноекономічні; планово-облікові (кошторисно-облікові) фінансові.

За ознакою „загальноекономічні” витрати класифікуються: за відношенням до форм праці (жива, уречевлена); форм вартості (трудові, матеріальні, грошові); за роллю і характером (основні, накладні); за призначенням (технічні, організаційні); відношенням до обсягу виробництва (умовно-змінні, умовно-постійні); сферою виникнення (виробничі, позавиробничі). Класифікація витрат за загальноекономічними ознаками служить базою для аналізу процесу виробництва за укрупненими (збільшеними) масштабами. Вона непридатна для побудови планово-економічної роботи в межах господарств.

Для побудови фінансово-планової та облікової роботи, управління затратами, формування фінансових показників прибутку і доходу, фінансових відносин із державою, страховими організаціями в управлінні економікою прийнята планово-облікова класифікація витрат. При цьому витрати класифікуються за такими ознаками:
  • елементами кошторису (елементами затрат);
  • способом віднесення витрат на виробничу собівартість продукції та об’єктом обліку витрат – прямі, непрямі;
  • елементи виробничої собівартості;
  • сферами виникнення - виробничі, поза виробничі – збут;
  • управління;
  • календарними фінансовими періодами – поточного періоду (калькуляційного), до - та після калькуляційного [191, с.298].
  • Вырезано.
  • Для заказа доставки полной версии работы
  • воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Як уже відмічалось, в процесі управління підприємством головним об’єктом аналізу є витрати. Для правильного управління витратами їх необхідно класифікувати, адже класифікація витрат - це поділ витрат на економічно однорідні групи з метою планування, обліку й аналізу. Залежно від поставленої мети класифікація витрат може здійснюватися за різними ознаками. Одні витрати можна прямо зарахувати на продукцію, інші не можна. Певні види витрат можуть бути важливими для одного типу рішень і не мати значення для іншого. Деякі економічні показники виступають в іншому світлі при зміні методу підготовки фінансової (зовнішньої) звітності на метод управління (внутрішнього) обліку.

Витрати поділяються за такими ознаками: щодо обсягу виробництва - на змінні і постійні; за ступенем усереднення - на загальні і середні (затрати на одиницю продукції, на одного робітника, на годину та ін.), щодо періоду генерування прибутку - витрати на продукт і витрати на період; за способом врахування у собівартість окремих видів продукції - на прямі і непрямі; за функцією управління - на виробничі, комерційні і адміністративні; щодо дійсності - на фактичні і прогнозні (планові).

Економічно обґрунтована класифікація виробничих витрат являє собою основу організації обліку виробничої діяльності.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Сезонні виробничі витрати - це витрати, які несе підприємство у зв’язку з приведенням сировини до нормальної вологості шляхом обігріву або відмочування гарячою водою. Іншими словами, сезонні виробничі витрати на підприємствах-виробниках стінових матеріалів - це витрати на підогрів води або на обігрів глинорихлителя, що призводить до збільшення витрат другого переділу та залежить від температурних режимів. В бухгалтерському обліку ці витрати важко виділити в окрему групу та збільшити собівартість сировини, тому їх включають у склад загальновиробничих витрат, які в кінці місяця розподіляються між видами продукції. На підприємства промисловості будівельних матеріалів розуміння “витрати” асоціюється з розумінням “обсяг виробництва”. Якщо підприємство істотно збільшить обсяг виробництва, то, звичайно, збільшиться і кількість виробничих запасів, що необхідні для випуску додаткової кількості продукції. Але в багатьох випадках в процентному відношенні ріст витрат буде меншим, ніж відповідний ріст об’єму виробництва. Тому і необхідна класифікація витрат з метою прийняття рішень, а саме: на постійні та змінні; релевантні та не релевантні; дійсні та можливі; маржинальні та середні; обов’язкові та дискреційні.

Сам термін “постійні витрати” означає, що ці витрати не змінюються автоматично із зміною обсягу виробництва, але вони можуть змінюватись по ряду інших причин, наприклад, прийняття управлінського рішення. При розмежування витрат на постійні та змінні слід звернути увагу на такі моменти це: мають бути чітко обумовлені межі обсягу виробництва, при чому при визначенні змінних витрат також має бути визначена і одиниця виміру обсягу виробництва, пропорційно якій змінюються змінні витрати; змінюється загальна сума змінних витрат в цей же час витрати на одиницю продукції залишаються незмінними.

Витрати, що автоматично змінюються зі збільшенням або зменшенням обсягу виробництва носять назву змінних витрат. Отже, змінні витрати – витрати, загальна сума яких змінюється прямо пропорційно зміні обсягу виробництва.

Частково змінні витрати являють собою суміш змінних та постійних витрат. Їх загальна сума змінюється в тому ж напрямку, що і змінних, – згідно зміні обсягу виробництва, але не прямо пропорційно. На підприємствах-виробниках стінових матеріалів до таких витрат можна віднести витрати по утриманню лабораторій, де визначається щозмінно коефіцієнт вологості сировини, якості допоміжних матеріалів (тирси, лузги). Якщо обсяг виробництва зросте на 5%, то затрати по лабораторії зростуть на 1,5 – 2 %. Змінні витрати прямо залежать від зміни обсягу виробництва та реалізації продукції. Ступінь такої залежності різний: пропорційна залежність - сума змінних витрат окремих видів зростає або скорочується пропорційно росту або зниженню обсягів виробництва та реалізації продукції; дегресивна - деякі види змінних витрат зростають меншими темпами, ніж обсяг виробництва та реалізації; прогресивний характер залежності - сума змінних витрат окремих видів зростає більш високими темпами, ніж змінюються виробництво й реалізація.

Організація обліку виробничих витрат на цегельних заводах вимагає відповідного їх групування і класифікації за такими ознаками, як основні, тобто технологічні, і накладні – організаційно-управлінські. Також необхідно виділити витрати прямі і непрямі – за ознакою їх включення до собівартості окремих видів продукції. Групова класифікація витрат, що приведена в П(С)БО 16 „Витрати”, передбачає виділення в окремі групи прямих витрат на матеріали і на оплату праці з відрахуваннями, а витрати на утримання і експлуатацію засобів праці, які також являються технологічними, не виділено в окрему групу. Їх об’єднано з організаційно-управлінськими загальновиробничими витратами, що не відповідає вимогам формування собівартості продукції, окремо за технологічними витратами і виробничою собівартістю продукції, яка включає технологічну собівартість і організаційно-управлінські накладні витрати. В П(С)БО 16 „Витрати” необхідно передбачити поділ витрат як за ознаками їх відношення до собівартості конкретних виробів на прямі і загальновиробничі, так і поділити їх за ознаками економічного змісту на основні (технологічні) та накладні (загальновиробничі, організаційно-управлінські). Рахунок 23 „Виробництво” повинен охоплювати основні, технологічні витрати, а рахунок 91 „Загальновиробничі витрати” - тільки накладні витрати. Такий поділ витрат необхідно передбачити і в фінансовому обліку. Необхідно виходити з того, що без технологічних витрат будь-який виробничий процес неможливий. Ці витрати обумовлені специфікою технології виробництва, за своїм економічним змістом вони є основними та формують технологічну собівартість продукції. Інші виробничі витрати, організаційно-управлінські, накладні витрати виробничих підрозділів є виробничими накладними витратами, величина яких не є обумовлена технологічним процесом, їх розміри і питома вага у собівартості продукції не залежить безпосередньо від обсягів виробництва.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Зниження основних витрат пов’язано насамперед з удосконаленням технології виробництва, а зниження накладних витрат – з іншими факторами, так зниження витрат на оплату праці робітників пов’язано з удосконаленням основних засобів і технічним оснащенням виробництва, що призводить не тільки до зниження розмірів основних витрат, а і до змін в їх структурі. Від технічного оснащення виробництва на цегельних заводах залежать і витрати на видобування сировини. Отже, наведене вище засвідчує необхідність формування виробничої собівартості за двома показниками: технологічна, яку формують суми основних витрат, та виробнича, що визначається як сума витрат основних і виробничих накладних, якими є витрати на організацію і управління виробництвом, тобто загальновиробничих витрат.

До технологічної собівартості відносяться всі технологічні витрати, а саме: технологічні сировина і матеріали; на оплату праці робітників основного виробництва з відрахуваннями; на утримання та експлуатацію засобів праці за мінусом загальновиробничих організаційно-управлінських накладних витрат, при цьому необхідно відмітити, що до основних витрат на експлуатацію основних засобів необхідно віднести не тільки їх знос і витрати, пов’язані з експлуатацією машин, обладнання, засобів внутріцехового транспорту, а і витрати на утримання приміщень виробничого призначення. А саме: знос, ремонт, освітлення, теплопостачання. За установленою традицією знос і всі інші витрати на утримання виробничих приміщень обліковуються у складі загальновиробничих витрат. У свій час таке відображення було виправданим, оскільки розміри приміщень і їх утримання, залежали від кількості працюючих, що не відповідає сучасності, адже в даний час розміри виробничих приміщень, а відповідно і витрати на їх утримання залежать від кількості одиниць і розмірів виробничого обладнання, яке в них розміщене. Тому витрати на знос та утримання виробничих приміщень необхідно узалежнити від витрат на основні засоби. Водночас варто включити до прямих і вилучити з загальновиробничих всі ті виробничі витрати, які можна віднести до прямих, тобто ті витрати, котрі можна віднести на собівартість конкретних виробів за прямою ознакою на підставі первинних документів, або на основі наказу про облікову політику підприємства. Це стосується витрат на технологічне паливо і енергію, на оплату праці робітників, яка здійснюється погодинно, за умови, що розміри цих витрат передбачені в технологічних картах, нормативних калькуляціях чи нормативних документах.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Отже, завдяки правильній класифікації витрат підприємство має змогу на початковій стадії виявити понаднормові витрати та розробити заходи, щодо їх як не усунення, то хоча б зменшення. Стосовно цегельних заводів запропонована класифікація витрат дозволить більш точно визначити собівартість запасів та величину витрат виробництва першого переділу у відповідності до пори року, а також допоможе розмежувати виробничі витрати по технологічним переділам де формується собівартість сировини, напівфабрикатів та готової продукції.


Висновки до розділу 1:

Дослідження теоретичних засад процесу виробництва продукції підприємствами-виробниками стінових матеріалів дає підстави зробити такі висновки:
  • процес виробництва – одна з важливих ланок кругообороту капіталу підприємства тому в процесі обліку витрат виробництва за основу слід приймати змістовну характеристику виробництва як суспільного явища. Такий підхід до поставленого завдання дав змогу розглянути характер технології виробництва продукції цегельними заводами у двох напрямах: коли видобування сировини та створення її запасів розглядається як процес постачання, що призводить до збільшення виробничих запасів; витрати по видобуванню сировини розглядаються як витрати першого переділу (процес виробництва), що безперечно призведе до більш точної оцінки виробничих запасів, готової продукції та незавершеного виробництва;
  • витрати підприємства за своїм характером різні: для успішного функціонування підприємства кожен підприємець повинен навчитись ефективно управляти витратами, а для цього необхідно розуміти їх суть, здійснювати класифікацію витрат за такими ознаками, які би дозволяли отримувати найбільш повну інформацію як для прийняття правильних управлінських рішень, так і для задоволення потреб зовнішніх користувачів, які мають безпосереднє відношення до даного суб’єкта ринкових відносин, що і спонукало запропонувати розмежування витрат по технологічним переділам, та розглянути сезонні виробничі витрати, що в кінцевому результаті призводить до більш точного визначення величини витрат першого переділу, а звідси і до більш точного визначення собівартості готової продукції та залишків незавершеного виробництва як по переділам так і в цілому по підприємству;
  • у методичних рекомендаціях враховані галузеві особливості порядку включення витрат в склад виробничої собівартості, які обумовлені технологічним процесом виробництва цегли, однак звертаючи увагу на залежність технологічного циклу від місце розташування кар’єру, запропоновано два варіанти обліку витрат на виробництво, що призведе до більш оперативного контролю за рухом сировини і технологічних матеріалів та формуванням їх собівартості.