Київський національний університет імені тараса шевченка

Вид материала

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ Й Внутрішньогосподарської ЗВІТНОСТІ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВа
2.2. Особливості методики та порядку відображення в обліку прямих витрат на виробництво продукції цегельних заводів.
2.3. Порядок формування та розподілу загальновиробничих витрат.

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ Й Внутрішньогосподарської ЗВІТНОСТІ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВа

2.1. Сучасні моделі та методи обліку витрат на виробництво.

Ринкові відносини постійно висувають нові вимоги щодо обліку виробничої діяльності. Можна виділити два підходи до вирішення проблеми розвитку внутрішньогосподарського обліку: перший – орієнтований на удосконалення калькуляції і системи контролю за витратами по кожному виду продукції, робіт і послуг, характеризується поділом всіх витрат на прямі і непрямі, а системи обліку витрат при цьому підході передбачають відображення повних витрат; другий – спрямований на удосконалення системи управління витратами, методики прийняття управлінських рішень в залежності від кон’юнктури ринку та інших зовнішніх факторів, характеризується поділом витрат на змінні і постійні, системи обліку витрат при цьому підході передбачають відображення залежності витрат від обсягу і структури випущеної готової продукції на підставі обліку часткових витрат. Отже, перший підхід орієнтований на виробництво, другий – на ринок.

Ф.Ф.Бутинець зазначає, що „... на базі обліку повних витрат створені системи: облік відносних індивідуальних витрат; облік витрат за факторами виробництва; функціональний облік витрат; структурний облік витрат; облік витрат, що постійно розподіляються” [15, с.119]. Однак М.С.Пушкар стверджує „методологія обліку витрат на виробництво в Україні ґрунтувалася на інтегральній системі бухгалтерського обліку, коли фінансовий і управлінський облік використовують одні і ті ж документи, але для різного призначення. Подібність між цими двома підсистемами обліку обумовлена тим, що окремі елементи фінансового обліку притаманні також управлінському” [171, с.123]. „.. на підприємствах України переважає традиційна система обліку та контролю фактичних витрат, яка доповнюється окремими елементами оперативного контролю” [171, с.124].

Ф. Ф. Бутинець стверджує, що в основі побудови системи покладені різні способи накопичення витрат, які залежать від різних стадій господарювання. „... облік дає інформацію про необхідність витрат, пов’язаних з застосуванням тих чи інших управлінських рішень по накопиченню ресурсів, ступеню їх використання, по змінам об’ємів виробництва, асортименту продукції, по підготовці та експлуатації обладнання, підвищенню продуктивності обладнання та інших виробничих факторів. Такий підхід не допускає включення до складу витрат виробництва витрати, які викликані невикористанням будь-яких ресурсів [15, с.120].

Облік відносних індивідуальних витрат – система, при якій по місцях виникнення, центрах відповідальності та на готову продукцію відносять тільки ті витрати, які мають пряме відношення до них. В результаті цього зникають загальні непрямі витрати і всі витрати розглядаються як прямі. В номенклатуру об’єктів калькулювання стали входити сфери реалізації, групи замовників, замовлення і комплекти замовлень. Поділ витрат на постійні і змінні здійснюється в залежності від використання виробничих потужностей, кількості замовників, їх частоти і обсягів. Паралельно з обліком витрат організується облік доходів, які відповідають цим витратам. Така система дозволяє визначити, яка частина доходів покриває витрати, а яка частина формує чистий прибуток.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

З іншого боку, в окремих національних системах обліку (Австралія, Бельгія, Канада, Франція, Італія, Норвегія та Швейцарія) створюються особливо сприятливі умови для фірм та найменш сприятливі для держави, що викликає необхідність активізації національної економіки на зовнішньому ринку та рядом інших економічних умов, в першу чергу пов’язаних із зайнятістю та військовими асигнуваннями [14, с.43].

Отже, можна зробити висновок, що національна система бухгалтерського обліку дозволяє вирішувати певні стратегічні та тактичні задачі розвитку економіки країни з урахуванням використання пріоритетного напряму.

Структурний облік витрат на виробництво — система, при якій витрати групуються в трьох розрізах: прямі; загальні змінні; структурні, які складаються з короткострокових і довгострокових. Прямі витрати – це витрати, які відносяться на собівартість продукції економічно доцільним шляхом на підставі первинних документів. Загальні змінні витрати – витрати, що змінюються прямо пропорційно зміні обсягу діяльності чи іншого фактору витрат. Короткострокові витрати – витрати, пов’язані з підтриманням виробничого потенціалу при заданому ступені інтенсивності роботи машин і устаткування, витрати на заробітну плату, які не були включені до загальних змінних витрат. Довгострокові витрати – витрати, пов’язані з досягненням як поточних (до року), так і перспективних (більше року) цілей. Основною ознакою групування структурних витрат є мета управлінських рішень і час їх прийняття. Облік довгострокових витрат ведуть у зіставленні з можливими доходами від реалізації готової продукції. Структурні довгострокові витрати розподіляються між видами продукції пропорційно очікуваних доходів. Останні прогнозуються комерційним відділом. Ця система обліку полегшує виявлення результатів по кожному управлінському рішенню, що приймається.

Облік витрат, що постійно розподіляються на виробництво – система обліку витрат виробництва, яка передбачає розподіл витрат в три етапи: включення до собівартості прямих пропорційних витрат; віднесення до собівартості змінної частини загальних витрат; розподіл по видах продукції загальних постійних витрат. Відмінною рисою цієї системи є застосування способів розподілу постійних загальних витрат по видах продукції. Один з способів припускає розрахунок коефіцієнтів [15, с. 121], наведених в табл. 2.1.

На базі обліку часткових витрат розроблені наступні системи: багатоступінчатий облік витрат, облік відшкодування постійних витрат, облік відшкодування граничних стандартних витрат.

Багатоступінчатий облік витрат на виробництво — система обліку витрат на виробництво, при якій накопичують націнку (маржу) для покриття витрат на кожному ступені. Використовується для оцінки зростання виробництва конкретних видів продукції, рентабельності окремих підрозділів підприємства і знаходження нижньої межі для відпускних цін. Основою системи є поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані. Облікові процедури системи багатоступінчатого обліку представлені на рис. 2.2.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

На аналітичних рахунках бухгалтерського обліку має бути забезпечено виділення витрат по тим же переділам виробництва, по яким здійснюється планування собівартості продукції. Фактична виробнича собівартість продукції визначається шляхом додавання витрат, що враховані по окремим технологічним переділам, що складають замкнутий цикл виробництва даного цеху.

Сировина власного добування оцінюється по цеховій собівартості гірничої ділянки (цеху) і в калькуляціях послідуючого переділу відображається в згорнутому вигляді, як комплексні витрати по статті „Сировина і основні матеріали”. Калькулювання фактичної собівартості виконується за видами продукції. При виготовленні окремих видів продукції, наприклад, для експорту, фактична собівартість визначається за кожним варіантом виконання окремо.

Для досягнення достовірності фактичної собівартості продукції необхідно забезпечити повну відповідність діючих в цінах витратних норм з нормами, що закладені в планових калькуляціях. В зв’язку з цим на підприємствах повинен бути регламентований порядок оформлення зміни норм, а також повідомлень відповідних ділянок і цехів про зміни технологічного процесу і норми.

На підприємствах-виробниках стінових матеріалів використовується попроцесний метод, або як його ще називають попередільний метод обліку витрат на виробництво хоча на нашу думку це твердження є дещо невірним, адже при попередільному методі після кожного переділу напівфабрикати можна використовувати в подальшому технологічному циклі або ж реалізовувати на сторону, що неможливо здійснювати на цегельних заводах, де напівфабрикати можуть використовуватись тільки на своєму підприємстві для виготовлення готової продукції.

На цегельних заводах, що випускають невелику кількість цегли, формовка сирцю зазвичай робиться із сировини, тобто, глини, що добута в звітному місяці. Тут значних запасів сировини і сирцю, що чекає обжигу, не створюється. Всі виробничі відділи цегельного заводу мають загальну програму і кошторис і розглядаються в обліку як одне ціле.

На великих підприємствах створюються запаси сировини і сирцю, що чекає обжигу, організовується попроцесний облік виробництва і калькулювання собівартості цегли.

Виготовлення цегли підрозділяється на три процеси:

добування сировини (глини);

виготовлення напівфабрикатів (сирцю);

виготовлення готової продукції (обжигу).

Перший процес – добування сировини (глини). Собівартість сировини складається із витрат на добування, включаючи витрати на геологорозвідувальні і вскришні роботи, і витрати по її транспортуванню до місця призначення.

Для більш точного і об’єктивного відображення собівартості сировини витрати з добування сировини доцільно було б обліковувати на дебеті субрахунку 2011 „Сировина” і систематизувати за такими статтями:

гірничопідготовчі роботи;

паливо технологічне і рухома енергія;

основна заробітна плата виробничих працівників;

додаткова заробітна плата виробничих робітників;

нарахування на заробітну плату.

Сировина для виробництва цегли добувається відкритим способом в кар’єрі. Виробничий процес добування сировини складається із копання, завантажування її на транспортні засоби і транспортування від кар’єру до місця її зберігання. Видобута сировина транспортується на територію заводу і закладається в бурти, термін вилежання в яких становить 6-12 місяців. Бурти закладаються в весняно-осінній період. Вологість сировини в буртах 17-22 %. Об’єм запасу 38-80 тис. м³. Сировина на підприємство оприбутковується в тонах із коефіцієнтом переводу в метри кубічні 2,0-2,3 в залежності від кліматичних умов. На цегельних підприємствах Чернівецької області застосовується механічний спосіб добування сировини в кар’єрі.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

3) підсумок облікових даних по дебету рахунку 23 „Виробництво”. Третій етап передбачає підрахунок суми витрат. Умовні одиниці, що залишились в незавершеному виробництві на початок періоду, оцінюються так само як на попередньому етапі. По дебету рахунка 23 „Виробництво” узагальнюють витрати, групуючи їх по елементам витрат: основні матеріали + основна заробітна плата + відрахування, пов’язані з нарахованою заробітною платою + загальновиробничі витрати. Таким чином відображаються незавершене виробництво, виконані роботи одночасно в планово-облікових одиницях та у вартісному вираженні.

Підрахунок собівартості одиниці умовної продукції відбувається на четвертому етапі калькулювання шляхом ділення згрупованих відповідним чином витрат на кількість одиниць, окремо розрахованих для матеріальних і власних витрат цими підрозділами;

розподіл витрат між готовими напівфабрикатами та незавершеним виробництвом на кінець періоду;
у складі п’ятого етапу калькулювання основними обліковими процедурами є: облік виходу готової продукції підприємства, підрахунок по балансам умовних одиниць незавершеного виробництва по місцям знаходження, оцінка готової продукції та незавершеного виробництва. В якості бази для розподілу витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом виступає собівартість одиниці умовної продукції цеху, розрахованої на рівні четвертого етапу калькулювання, кількість одиниць готової продукції і продукції, що залишилась незавершеною. Такий метод оцінки носить назву середньозваженої.

Етапи калькулювання прослідковуються у звітах по виробництву

продукції та пов’язаних з цим процесом витрат. В фінансовому обліку при попроцесному методі для кожного цеху відкривають окремий аналітичний рахунок.

Системи попроцесного калькулювання більш прості та порівняно недорогі, ніж позамовне калькулювання, так як при цьому калькулюванні відсутні картки накопичення витрат по замовленням і індивідуальним роботам. Записи по рахунках бухгалтерського обліку можуть бути простими (безнапівфабрикатний варіант) або через рахунок „напівфабрикати власного виробництва” (напівфабрикатний варіант).

Перші два етапи припускають відображення процесу виробництва в натуральних одиницях, а решта три процеси – у вартісних.

Отже, застосування попроцесного методу з елементами нормативного методу забезпечить управлінців інформацією про формування собівартості продукції в розрізі структурних переділів підприємства та одночасно виявити по кожному переділу економії або додаткових витрат сировини, матеріалів, що дасть можливість оцінити діяльність кожного з них та цілеспрямовано вести пошук резервів виробництва.

2.2. Особливості методики та порядку відображення в обліку прямих витрат на виробництво продукції цегельних заводів.

Процес здійснення підприємницької діяльності неможливий без відповідних, пов’язаних з нею витрат. Величина витрат підприємства впливає на величину податку на прибуток та ПДВ, які підлягають сплаті до бюджету. Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97р. № 283/97 – ВР (зі змінами та доповненнями) валові витрати – це сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, робіт, послуг, які, в свою чергу, виготовляються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності [150]. Отже, валові витрати включають суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції та охороною праці.

З точки зору бухгалтерського обліку відповідно до П(С)БО 16 „Витрати” витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Це визначення розкриває економічний зміст витрат, але в більшій мірі залежить від прийнятих на підприємстві правил і процедур бухгалтерського обліку, які зазначені в обліковій політиці підприємства.

На підприємствах-виробниках стінових матеріалів матеріальні витрати займають у середньому 50% у структурі витрат, а на деяких підприємствах – більше 60%, тому для побудови бухгалтерського обліку матеріальних витрат визначальним є їх класифікація та оцінка, що передбачають: класифікація – розробку номенклатури, а оцінка – визначення облікової ціни для поточного обліку та порядку визначення фактичної собівартості. Без попереднього вирішення цих питань раціональна побудова обліку матеріальних витрат виробництва практично неможлива, особливо в умовах комп’ютеризації обліку.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 „Запаси” визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. Згідно з П(С)БО 9 „Запаси” активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності, перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, або утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством носять назву запасів. Згідно із МСБО 2 „Запаси” „.... запаси – це активи, які: утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають в процесі виробництва для такого продажу або існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при придбанні послуг” [162].

Управління матеріальними запасами в своїй першій фазі поєднане з класифікацією витрат, пов’язаних із створенням і зберіганням сировини і матеріалів. У відповідності з метою управління групування ґрунтується на таких принципах: по компонентам витрат; по ступеню дії; по відношенню до обсягу поставок; по видам робіт; по місцям виникнення витрат.

Характерною особливістю обробної промисловості є предмети праці, дані природою. Необхідно мати на увазі, що тільки тоді речовина, яка дана природою є предметом праці, коли вона вводиться у виробництво, коли до неї прикладається праця.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Окремі зведення узагальнюють інформацію про брак, простої, рух робочої сили, використання робочого часу. Підприємства створюють резерви для оплати відпусток виробничих робітників. Методика розрахунку резерву визначення відсотка відрахувань у резерв відпусток полягає в тому, що спочатку робітники групуються за тривалістю днів відпусток; множенням тривалості відпусток на кількість робітників знаходиться кількість людино-днів відпусток. Діленням часу, використаного на відпустки, на календарний фонд робочого часу і множенням на 100% знаходиться процент відрахувань до резерву на оплату відпусток. Відрахування до резерву оплати відпусток від заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідного виду продукції, безпосередньо включається до собівартості продукції. Створення резерву на оплату відпусток виробничих робітників відображається по дебету рахунку 23 ”Виробництво” за видами виробництв та по кредиту рахунку 471 ”Забезпечення виплат відпусток”.

До складу виробничої собівартості, крім вищерозглянутих витрат, включається амортизація основних засобів, малоцінних необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів. Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про амортизацію основних засобів та інших необоротних матеріальних активів регулює П(С)БО 7 „Основні засоби”[160], а нематеріальних активів – П(С)БО 8 „Нематеріальні активи” [161]. Пунктом 26 П(С)БО 7 „Основні засоби” встановлені такі методи нарахування амортизації: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, кумулятивний, виробничий, передбачені податковим законодавством. З використанням цих методів нараховують амортизацію основних засобів і нематеріальних активів. Для інших необоротних матеріальних активів застосовуються методи, передбачені п. 1 і 5 п. 26 П(С)БО 7 „Основні засоби”, тобто прямолінійний та виробничий. Для МШП і бібліотечних фондів також можуть встановлюватися методи, передбачені п. 27 П9С)БО 7 „Основні засоби”, а саме: в першому місяці використання об’єкта амортизація може нараховуватись в розмірі 50% його вартості, а решта 50% амортизованої вартості – в місяць списання із балансу в результаті невідповідності критеріям визнання активом; в першому місяці використання об’єкта амортизації може нараховуватись в розмірі 100% його вартості. В залежності від виду необоротних активів, умов експлуатації, морального зносу підприємством на власний розгляд для кожного об’єкта необоротних активів встановлюється найбільш економічно вигідний метод нарахування амортизації. Також підприємство самостійно визначає терміни корисного використання необоротних активів. Вибір того чи іншого методу визначення термінів корисного використання, а також методу нарахування амортизації відображається в наказі про облікову політику підприємства. В залежності від мети використання необоротних активів амортизаційні відрахування можуть відноситись до складу собівартості готової продукції або на витрати періоду. Однак частіше всього необоротні активи використовуються для виробництва різних видів продукції. В цьому випадку суму амортизаційних відрахувань варто віднести на загальновиробничі витрати відповідного виробничого процесу з послідуючим розподілом за видами продукції пропорційно обраній базі (рис.2.8).

Згідно з МСБО суму об’єкта основних засобів, що амортизується, треба розподіляти на систематичній основі протягом строку його корисної експлуатації. Використовуваний метод амортизації повинен відображати форму, за якою економічні вигоди від активу споживаються підприємством.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Отже, будь-які ресурси, які використовуються в операційній діяльності підприємств, в кінцевому підсумку повинні знайти своє відображення у витратах за елементами, а пізніше – у собівартості продукції чи витратах операційної діяльності, що відповідно відображається у фінансовій звітності.

2.3. Порядок формування та розподілу загальновиробничих витрат.

Виробнича собівартість готової продукції повинна включати не тільки витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції, зумовлені організацією виробництва та технологією, але і витрати, пов’язані з управлінням виробництвом, тобто загальновиробничі витрати. Згідно з П(С)БО -1 та П(С)БО - 3, витрати — це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів (списання матеріалів на виробництво продукції, для ремонту основних засобів; нарахування амортизації; списання основних засобів, МШП, нематеріальних цінностей, що стали непридатними, нестачі запасів; втрати від знецінення запасів; нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яку не можна погасити, добродійні внески, штрафи, пені) або збільшення зобов’язань (заробітна плата; податки, збори, обов’язкові платежі; відрахування на обов’язкове та добровільне страхування; оренда, комунальні послуги, витрати зв’язку; послуги сторонніх організацій), що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок вилучення або розподілу власниками).

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Незважаючи, однак, на таку аргументацію, підприємства можуть передбачати в заходах облікової політики інші бази розподілу цих витрат залежно від конкретних умов і розмірів тих чи інших груп прямих витрат або за іншими ознаками. Оскільки ці витрати є незмінними (майже незмінними), при змінах обсягів виробництва продукції, робіт, послуг, то за таких умов їх розміри можна передбачати в кошторисах, які доцільно складати на кожний місяць з урахуванням конкретних сум витрат в наступному місяці за статтями, передбаченими номенклатурою, встановленою в заходах облікової політики підприємства. Суми цих витрат, які відносяться до конкретних внутрімісячих звітних періодів, слід обчислювати, виходячи з кількості робочих днів цих періодів. Наказом керівника підприємства призначається особа, відповідальна за дотримання кошторису загальновиробничих накладних витрат – центру витрат на організацію, обслуговування і управління виробництвом.

Таким чином, відповідальність за витрати всіх видів ресурсів конкретизується за посадовими особами, які регулюють використання певних видів ресурсів і, відповідно, повинні контролювати розміри витрат цих ресурсів і окремо конкретизується контроль і відповідальність за кошторисні розміри виробничих накладних витрат. Створюється необхідна інформаційна база для управління собівартістю продукції, аналізу її складових частин.

Об’єктом окремого аналізу і оцінки виступає технологічна собівартість продукції, рівень якої залежить від використання тих виробничих ресурсів, які неможливо вилучити з виробничого процесу. Для зменшення цих витрат завжди необхідні заходи технологічного характеру [111, c.87].

Для того, щоб зменшити витрати на робочу силу, необхідно механізувати виробничі процеси, тобто збільшувати витрати на основні засоби, і не тільки на їх придбання, враховане в долі амортизації в собівартості, а й з урахуванням витрат на їх експлуатацію. Можливі і інші пошуки зниження витрат або збільшення окремих з них за умови підвищення якості продукції. Всі ці елементи управління собівартістю продукції є неможливими без чіткого розмежування технологічних витрат від накладних.

Склад виробничої собівартості продукції, визначений П(С)БО 16, передбачає, що витрати на виробництво не обмежуються обов’язковими складовими технологічного процесу, тими ресурсами, які створюють нову вартість – готову продукцію, яка є втіленням уречевленої в ній праці. До виробничої собівартості продукції включають і ті витрати, які не є безпосередньо виробничими, тими, які втілюються в готові вироби, а й витрати на організацію і управління виробництвом, а саме – загальновиробничі витрати. Які саме з цих витрат є організаційними загальновиробничими витратами, а які є іншими – управлінськими, це вже питання, що вирішується в ході діяльності підприємства та обумовлюється в наказі про облікову політику.

Зосередитися слід на тому, що загальновиробничі організаційно — управлінські витрати не в усіх випадках є обов’язковими складовими процесу виробництва. Обсяг виробництва залежить від обсягів технологічних матеріалів, які застосовуються у виробництві, і праці тих, хто їх обробляє, перетворює у потрібні вироби – продукцію. Звідси випливає та незаперечна істина, що вартість матеріалів, з яких виготовляються вироби, і вартість праці тих, хто їх виготовляє, є обов’язковими складовими будь-якого виробничого процесу, а тому є обов’язковими складовими вартості продукції. Можна мати здібних організаторів виробництва і спеціалістів-технологів, але при всьому цьому ніякого виробництва не відбудеться без необхідних для цього компонентів і умов: у минулому це були необхідні для виробництва матеріали і праця робітників, але згодом ситуація змінилася: людина створила засоби праці, які замінюють живу фізичну працю. Відповідно, застосування створених людиною засобів праці є такими ж за своїм змістом, як і жива праця. І якщо ми визначаємося в тому, що витрати матеріалів і праця робітників є витратами технологічними, то очевидним є те, що витрати по застосуванню засобів праці також є технологічними витратами. Звідси очевидним є те, що собівартість продукції включає в себе, в першу чергу, технологічну собівартість (або вартість), яка складається з витрат на технологічні матеріали, робочу силу і на засоби праці. Ця технологічна собівартість по своїй суті не є собівартістю. Це вартість втілених у готових виробах обов’язкових, зазначених вище, складових виробничого процесу [111, c.88].

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Для того, щоби управляти витратами та впливати на раціональне використання виробничих ресурсів, необхідно знати реальний склад собівартості: технологічних витрат і витрат на організацію й управління виробництвом. Досягти цього можливо тільки за умови виділення технологічних витрат, долученням до них витрат на утримання й експлуатацію засобів праці зі складу загальновиробничих накладних витрат, забезпечити їх чіткий відокремлений облік і розподіл за притаманною їм базою розподілу.

Якщо у звітному періоді фактична потужність підприємства відрізнялась від нормальної потужності підприємства, то розподіл постійних загальновиробничих витрат проводиться згідно з додатком до ПБО 16 „Витрати”.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Крім витрат на освоєння та підготовку виробництва на рахунку 39 “Витрати майбутніх періодів” ведеться облік разових витрат майбутніх періодів до яких відносяться: сплачена наперед орендна плата, підписка на газети та журнали та інші. Частина таких витрат, що мають загальновиробничий характер списуються рівномірним методом в дебет рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”, а витрати адміністративного характеру в дебет рахунку 92 “Адміністративні витрати”.

В аналітичному обліку доцільно виділяти кожний вид продукції та разові витрати окремо, що дозволяє здійснити оперативний контроль за формуванням витрат і правильним їх списанням. Важливість такого контролю зумовлена тим, що в деяких галузях промисловості витрати на освоєння виробництва у собівартості продукції досягають значного розміру, питома вага таких витрат досить висока в машинобудуванні, хімічній промисловості та інших галузях.

Пошуки оптимального методу розподілу витрат на обслуговування виробництва та управління були важливим моментом в удосконаленні та еволюції калькуляційної справи. Значення методів розподілу цих витрат особливо зростає із прискоренням технічного прогресу, в результаті чого збільшується їхня питома вага. Частка цих витрат у витратах виробництва, за оцінкою спеціалістів постійно зростала: в 20 - ті рр. – 15%, у 60 - ті рр. – 30%, у 80 - ті рр. – 50%, у 90-ті майже 70 – 75%. А чим більша питома вага непрямих витрат у собівартості продукції і чим більшою мірою вони агреговані за окремими виробами, тим нижча точність калькулювання.

Слід зазначити також, що в деяких країнах Західної Європи витрати на управління і експлуатацію устаткування в самостійну калькуляційну статтю не виділяються. Наприклад: у ФРН застосовується комплексна стаття „Технологічні загальні витрати”, куди відносять амортизацію машин і устаткування, допоміжні матеріали, заробітну плату допоміжних робітників, витрати на ремонт, інструменти, спецодяг тощо. В Чехії такі витрати називаються „Виробничими накладними технологічними витратами”, які разом із загальновиробничими утворюють виробничі (цехові) накладні витрати. Усі ці види витрат безпосередньо пов’язані з технологічним процесом і за своїм економічним змістом близькі до вітчизняної статті „Витрати на утримання та експлуатацію обладнання” [110, с.37].

Існує думка, згідно з якою найдоцільнішою базою розподілу є комплекс витрат, який найбільшою мірою відображає фактори, що впливають на формування цих витрат. Для загальновиробничих витрат таким комплексом витрат, як вважає І. С. Мацкевічюс, можуть бути заробітна плата робітників виробничої сфери та витрати на утримання і експлуатацію технологічного устаткування. Такий розподіл відображає найважливіші фактори виробництва – людину і машину, стан яких дає показник, що найповніше характеризує природу виробництва і рівень його механізації.

Вырезано.

Для заказа доставки полной версии работы

воспользуйтесь поиском на сайте www.mydisser.com.

Blog

Київський національний університет імені тараса шевченка