Geum.ru

Управління освіти міської ради науково-методичний центр

Вид материалаДокументы

Содержание


Двоє близнюків
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6
Замисліться...

Двоє близнюків


Притча від Володимира Мегре


Колись жило собі подружжя, поганенько жило. Довго не мали вони дітей, але у похилих літах уже народила дружина двох синів, братів-близнюків. Тяжкі були пологи, і незабаром жінка померла. Батько наймав годувальниць, намагався виходити дітей, і йому це вдалося, Так до чотирнадцяти років їх і ростив. Але коли пішов п’ятнадцятий, помер і він. Поховавши батька, двоє братів сиділи у теремі, горювали. Були вони близнюками, але той, хто народився та три хвилини раніше, вважався старшим. Після скорбного мовчання старший промовив:

- Батько наш, помираючи, висловив свою печаль через те, що не встиг передати нам мудрості життя. Як же без цього житимемо, брате? Нещасливим буде наш рід без мудрості. Із нас насміхатимуться ті, хто встиг батьківську мудрість перейняти.

- Ти не сумуй,- відмовив старшому молодший, - у задумі часто ти буваєш. Може доля так складеться, що в задумі своїй мудрість ти й пізнаєш. Я робитиму все, як скажеш ти. Я без задуми жити можу, і це все одно мені приємно. Я радію, коли день настає, і коли сідає сонце. Я просто поратимуся по господарству, а ти пізнавай мудрість.

- Згоден, - відповів старший, - тільки не можна, вдома лишившись, мудрість відшукати. Тут її немає, ніхто не лишав, ніхто й сам до нас не принесе її. Але я вирішив. Я – старший брат, і маю сам для нас двох, для роду, щоб він у віках тривав, знайти все мудре, що є у світі. Знайду і принесу в наш дім, і подарую нащадкам роду нашого і нам. Усе, що маємо цінного від нашого батька, візьму із собою,обійду весь світ, усіх мудреців із різних країв, пізнаю всі науки, і потім уже в дім рідний повернуся.

- Довгим буде твій шлях, - сказав молодший співчутливо, - кінь у нас, візьми його, і віз, і харчів побільше, аби в дорозі не бідувати. Я лишуся вдома й чекатиму мудрішого тебе.

Недовго прощалися брати. Минули роки. Від мудреця до мудреця, із храму в храм ішов старший брат. Пізнавав учення Заходу і Сходу, бував на Півночі й Півдні. Мав пречудову пам’ять, а гострий розум схоплював усе швидко і надійно.

Ходив світами він років шістдесят. Посивіли вже його борода й волосся. А допитливий розум все мандрував і пізнавав мудрість. І стали його вважати одним із наймудріших. Натовпом ходили за ним учні. Він проповідував цікавим мудрість щедро. Його слухали захоплено і старі, й молоді. Ішла про нього гучна слава.

І так, оточений юрбою запопадливих учнів, наближався він до селища, де народився, і звідки пішов п’ятнадцятирічним юнаком.

Усі люди вийшли його зустрічати, а молодший брат зі схожою сивою бородою вибіг, радісний, надвір і схилив голову перед братом – мудрецем. Прошепотів:

- Благослови мене, брате мій! Увійди у наш дім, омию я твої ноги після довгої дороги. Заходь у наш дім, мудрий брате, і відпочинь.

Величним жестом велів мудрець усім своїм учням лишатися на пагорбі, приймати дарунки селян, вести розумні бесіди, а сам пішов за молодшим братом. Той став омивати йому ноги і слухати мудреця. Казав старший брат:

- Я виконав свою обіцянку. Пізнав учення великих мудреців, створив і власне. Тут ненадовго я лишуся. Тепер моя доля – навчати інших. Але оскільки дав я слово принести у цей дім мудрість, то, тримаючи його, погостюю у тебе день. За цей час повідаю тобі, брате, перлини знань світу. Ось перша: всі люди мають жити у саді прекраснім.

Чистим, вишитим рушником витирав ноги старшому молодший брат, усе намагався йому догодити:

- Скуштуй, на столі перед тобою лежать плоди з нашого садка, сам назбирав найкращих для тебе.

Спробував мудрець, і вів далі в задумі:

- Необхідно, аби кожен сам родове дерево виростив. Коли помре, то нащадкам його доброю пам’яттю лишиться. Воно й повітря дітям і внукам очищатиме. Маємо всі ми дихати свіжим, гарним повітрям.

Зметушився молодший:

-Пробач, брате, забув я вікно прочинити, щоб дихати було чим тобі,- розкрив він ставні, і вів далі, - ось дух двох кедрів. Їх я посадив того року , коли ти відійшов. Одну ямку своєю лопаткою викопав, а другу – твоєю, якою колись у дитинстві ти грався.

Мудрець у задумі зирнув на дерева, і зрік:

- Любов – велике почуття. Не кожному дається жити з ним. І мудрість є велика – щодня кожен із нас любові має прагнути.

- О, як ти багато знаєш, брате! – вигукнув молодший. – Великі пізнав ти секрети, і я гублюся перед тобою, не познайомив навіть зі своєю дружиною, - обернувся до дверей і гукнув, - старенька, де ж ти моя хазяєчко?

- Та ось же я, - в одвірку стала весела бабуся, несла вона гарячі пироги, - затрималася з готуванням.

Поставивши на стіл пироги, старенька грайливо реверанс перед братами зробила. І, близько підійшовши до чоловіка свого, прошепотіла ( але почув і старший брат):

- Пробач мені, піду, нездужаю я щось.

- Та що ти раптом відпочити здумала?

- Голова мені паморочиться, та й нудить трохи.

- Що ж це трапилось таке з тобою?

- Можливо, сам ти винен, і знову буде в нас дитя, - сміючись відмовила старенька.

- Пробач, мій брате, - вибачався молодший брат, - не знає вона ціну мудрості. Завжди була потішниця, й у старі літа такою лишилася.

У ще глибшій задумі сидів мудрець. Та перервала хід його думок дитяча колотнеча. Почувши це, відмовив старший брат:

- Велику мудрість кожен із нас пізнати прагне: як виховати дітей щасливими і справедливими до всього.

- Розкажи ж мені, бо хочу я щасливими бачити внуків і дітей своїх, ти ж бачиш, бігають он там ті внучата.

Двійко хлопчиків шести років і чотирирічна дівчинка стояли і сперечалися. Пробуючи заспокоїти малечу, молодший брат швиденько мовив:

- Розказуйте скоріше, що трапилося у вас, і більше нам не заважайте.

- Ой,- вигукнув молодший, - два дідуся з одного з’явилися. Де наш, а де не наш, як розрізнити?

- Так ось же ваш дідуньо, чи не зрозуміло? – і до молодшого з близнюків онучка притулилася, тріпала бороду і жебоніла, - дідунечку, дідуньку, до тебе тут лиш я поспішала, щоб показати як тепер танцюю. Та ці брати до мене причепились. Один із тобою хоче малювати, він, бачиш, крейду й дощечку вже приніс. А другий сопілку приніс, хоче, щоб ти йому пограв. Але ж я першою сюди прибігла! Ти так їм і скажи! Нехай ідуть собі деінде!

- Ні, першим ішов я малювати, за мною потім прив’язався брат, аби пограти на сопілці.

- Вас двоє дідусів, тож розсудіть нас. Хто першим ішов? Так розсудіть, аби я першою була, інакше буду гірко плакати з образи.

Усміхнено і сумно дивився на малечу мудрець. Готуючи мудру відповідь, напружував на лобі зморшки, та не казав нічого. Заметушився другий брат, не дав мовчанці затягнутись. Узяв швидко з рук малих сопілку і без вагань сказав:

- Немає чого вам сперечатися. Танцюй, моя красуне, а я зіграю на сопілці. А ти, художнику, малюй – но балерину.

Мудрець мовчав, він пізнав... Коли закінчилась забава, встав:

- Ти пам’ятаєш, брате, зубило батьківське старе і молоток?.. Дай їх мені, я головний урок свій на камені вирубити хочу. І вже піду. Напевно, не вернуся. Мене ти не спиняй і не чекай.

Підійшов старий мудрець із учнями до каменя, який обходила кручена стежка. Вона мудрості пошукачів кликала в далеку дорогу, подалі від рідної хати. Минуло кілька днів, ночей, а старий мудрець усе карбував і стукотів. Коли, знесилений, закінчив, то прочитали учні напис: „Усе, чого шукаєш, подорожній,- усе вже із собою маєш. Не знайдеш нічого нового, лиш утратиш із кожним кроком”.


Укладач ХолодулінаН.І., (Психолог. -2010.-№42(листопад)

методист НМЦ