Методика проведення комплексної реабілітації інвалідів з цереброваскулярною патологією в умовах Львівського міжрегіонального центру соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів
| Вид материала | Документы |
- Міністерство праці та соціальної політики україни всеукраїнський центр професійної, 941.97kb.
- Д. А. Кузнєцов кандидат медичних наук, завідувач медичної частини Всеукраїнського центру, 586.08kb.
- Постанова Кабінету Міністрів Українивід 12. 05. 2007р. №716, Постанова Кабінету Міністрів, 791.58kb.
- Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів Організація роботи з глобальною, 1469.56kb.
- Методичні рекомендації для фахівців центрів професійної реабілітації інвалідів, 371.58kb.
- Методичні рекомендації для працівників соціальної сфери та фахівців центрів професійної, 1901.19kb.
- Професійна реабілітація інвалідів, 71.9kb.
- Міністерство праці та соціальної політики України Затверджено на засіданні Методичної, 549.68kb.
- Кримська республіканська установа «Міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів», 30.91kb.
- Міністерство праці та соціальної політики України Організація психологічної реабілітації, 213.74kb.
Міністерство праці і соціальної політики України
Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України
Методика проведення комплексної реабілітації інвалідів
з цереброваскулярною патологією
в умовах Львівського міжрегіонального
центру соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів
Львів 2010
Методика проведення комплексної реабілітації інвалідів з цереброваскулярною патологією в умовах Львівського міжрегіонального центру соціально – трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів/ За ред. Дунаса Г.Г. – Львів :ЗУКЦ,2010р
У методичному посібнику узагальнено досвід організації проведення комплексної реабілітації інвалідів з цереброваскулярною патологією. Детально описано хід проведення всіх видів реабілітації для слухачів даної нозології.
Рекомендовано для всіх органів праці та соціального захисту населення і реабілітаційних установ системи Мінпраці для впровадження у практичній роботі.
Рекомендовано методичною радою з питань реабілітації інвалідів при Міністерстві праці та соціальної політики України
Протокол № 3 від 24.10.2010р.
Укладачі:
Татарінов Б.Г. (заступник директора ЛМЦСТПМРІ), Дубельт О.Я (зав. відділенням професійної реабілітації), Іваськевич М.І. (зав. відділення трудової реабілітації), Коваль М.І. (зав. відділенням медичної реабілітації), Сидорська Г.А. (лікар – невролог вищої категорії), Дунайло Т.В. (лікар – фізіотерапевт першої категорії), Магулка І.В. (асистент кафедри реабілітації та нетрадиційної медицини ЛНМУ ім..Д.Галицького), Тишкун Д.М. (психолог центру), Василів М.М. (зав.відділенням соціальної реабілітації)
Під керівництвом Дунаса Г.Г. (директор ЛМЦСТПМРІ)
Рецензенти:
Сорока М.І. ( начальник відділу проф.тех.освіти Львівського обласного управління освіти та науки, кандидат педагогічних наук), Андріюк Л.В. (завідувач кафедри реабілітації та нетрадиційної медицини, професор, доктор медичних наук ЛНМУ ім..Д.Галицького), Горіна О.М. ( кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри фізики НУ «Львівська політехніка»), Михальчишин Г.Є.(старший викладач кафедри педагогіки ЛДУ ім..І.Франка), В.М. Мухін (кандидат медичних наук, професор кафедри фізичної реабілітації, заслужений працівник фізичної культури та спорту України, відмінник народної освіти України (ЛДУ фізичної культури та спорту), Т.М. Курчаба - доцент кафедри гуманітарних наук (ЛДУ фізичної культури та спорту).
Вступ.
На сьогоднішній день судинні захворювання є найбільш розповсюдженою причиною інвалідності та смертності серед населення України.
Останніми роками в усьому світі відзначено збільшення випадків цереброваскулярних захворювань.
Цереброваскулярна патологія та її ускладнення є найбільш поширеними серед інших захворювань, а за своїм перебігом та прогнозом для подальшого активного життя людини – найбільш складними. Основне місце в цій патології займають мозкові інсульти, які щорічно уражають від 5,6 до 7,0 млн. осіб, спричиняючи смерть 4,6 млн з них.
У 2009році було зареєстровано близько 24 млн. хворих що мають дану патологію. Це складає 53% дорослого населення. За даними МОЗ у 2009році 110 тис. українців перенесли інсульт, 50 тис. – інфаркт міокарду.
Мозковий інсульт (від латинського in-sultare - стрибати) є важким судинним захворюванням, в результаті якого розвиваються деструктивні зміни головного мозку та виникають гострі порушення його локальних функцій у вигляді різкого зниження рухової активності і здатності до переміщення, координаторних порушень, порушення функції тазових органів, мови та зору, що триває більше 24 годин.
Інсульт характеризується клінічним синдромом, в основі якого лежать стійкі симптоми ураження головного мозку. Гостре порушення мозкового кровообігу може бути викликане спонтанним крововиливом в речовину мозку або під його оболонки (первинний геморагічний інсульт або субарахноїдальний крововилив відповідно) чи недостатністю кровообігу в певній частині мозку як наслідок зниження мозкового кровообігу, тромбозу або емболії, що пов’язані із захворюванням судин, серця, крові (ішемічний інсульт або інфаркт мозку).
Серед всіх причин інвалідності 20% належить ураженням судин головного мозку. За даними МСЕКів у 60% випадків визначається інвалідність 2-ої групи, у 25-30% - 1-ої групи. До праці повертаються лише 15-17% хворих працездатного віку, що перенесли мозковий інсульт.
Отже, для держави це є складна медико–соціальна проблема, яка потребує особливої уваги та вдосконалення шляхів її вирішення. Своєчасне і повноцінне відновлювальне лікування є дуже вагомим чинником зменшення інвалідизації. Тому така велика увага приділяється реабілітації хворих після інсульту.
Реабілітація включає в себе комплекс лікувально-відновлюваних заходів, який забезпечує патогенетичний вплив на дефектну функцію і на патологічний процес, що лежить в ії основі, а також на особистість хворого з метою мобілізації організму для корекції патологічних реакцій та вторинних нервово-психічних порушень.
Основні принципи реабілітації хворих з цереброваскулярною патологією:
- ранній початок;
- послідовність;
- етапність;
- індивідуалізація реабілітації;
- комплексність;
- динамічність;
- принцип партнерства;
- принцип підтримуючої терапії;
- застосування новітніх досягнень медичної науки і техніки.
На формування цереброваскулярних захворювань, а саме мозкового інсульту, суттєво впливають стресові ситуації. Це настільки актуально, що вчені винайшли нове наукове поняття – «хронічний психологічний стрес». Для населення України стресові ситуації з негативним психологічним впливом тісно пов’язані з економічними негараздами, безліччю турбот і проблем, комплексом несприятливих природніх факторів. З віком відбувається накопичення стресогенних ефектів, що призводять до змін структури особистості, а відтак впливають на формування та перебіг гострих і повільно прогресуючих порушень мозкового кровообігу.
Такі фактори, як зміна професії, конфліктні ситуації в сім’ї, на роботі, порушення режиму праці й відпочинку, зловживання алкоголем, куріння, відіграють значну роль у механізмах розвитку та прогресуванні артеріальної гіпертензії і є безпосередньою причиною декомпенсації та розвитку гострої цереброваскулярної патології.
Більшість факторів ризику змінюються залежно від віку. У молодих мають значення тип нервової системи, фізичні та психологічні перевантаження, травми голови, спадковість, особливості обміну речовин, інтенсивне куріння і його ранній початок, нераціональні спортивні навантаження. У осіб середнього віку визначальними у розвитку хвороби є зниження фізичної активності, збільшена маса тіла, стресові ситуації, супутні захворювання.
Інсульт є головною причиною тривалого терміну непрацездатності. Хворі з мозковим інсультом – це найбільш важкий та чисельний контингент в реабілітаційних установах та неврологічних стаціонарах. Тому навчання інвалідів з церебро-васкулярними захворюваннями вимагає особливих та обережних підходів, нових методик та індивідуалізації. Серед порушень, які є наслідками мозкового інсульту, можна виділити рухові (геміпарези, атаксія, порушення функції ходьби), мовні, зорові, когнітивні, порушення чутливості, соціальні наслідки інсульту.
Отже, у багатьох хворих знижується рівень побутової та соціальної активності і в цілому їх якість життя порівняно з доінсультним періодом. Протягом багатьох років поняття «якість життя» трактували неоднозначно (відчуття задоволення життям, суб’єктивне сприйняття здоров'я, психосоціальна та фізична адаптація). На сьогоднішній день перевага надається інтегральному підходу до оцінки якості життя, який включає чотири критерії оцінки цього показника: фізичне, функціональне, психологічне та соціальне здоров'я. Фізичне здоровя пов’язане в основному з залишковими ознаками перенесеного захворювання. Можливість самообслуговування та фізична активність характеризують функціональне здоров'я. Когнітивна функція, емоційний статус, загальне сприйняття здоров'я, задоволення життям є психологічними компонентами життя пацієнта. Вивчення соціального здоров'я включає оцінку соціальних контактів та взаємовідносин.
Активність в повсякденному житті включає здатність самостійно одягатися, приймати їжу, дотримуватись особистої гігієни, користуватись ванною кімнатою, здійснювати самостійно переміщення (з опорою на палицю, без палиці) в межах кімнати і на вулиці, самостійно сідати, вставати. Можливість виконувати складні побутові навички полягає в допомозі приготування їжі та прибиранні кімнати, відвідуванні магазину, керуванні автомобілем і т.д. Складні побутові і трудові навички зазвичай відновлюються довше.
В реабілітації інвалідів з цереброваскулярною патологією важливим є:
1. Ранній початок реабілітаційних заходів, які проводяться з перших днів інсульту (якщо дозволяє загальний стан хворого) та допомагають прискорити темп і зробити повнішими відновлення порушених функцій, запобігти розвитку вторинних ускладнень.
2. Тривалість і систематичність відновної терапії досягаються тільки завдяки правильно організованій реабілітації, яка повинна починатися вже в неврологічному відділенні, куди хворий доставляється машиною швидкої допомоги, потім продовжуватися на базі реабілітаційного відділення поліклініки і надалі здійснюватися в реабілітаційному центрі та санаторії.
3. Комплексність і адекватність реабілітаційних заходів можуть забезпечити фахівці: неврологи, реабілітологи, методисти ЛФК, логопеди-афазіологи, фізіотерапевти, психотерапевти, викладачі, трудотерапевти.
4. Активна участь в реабілітаційному процесі хворих та членів їх сімей (зокрема, у виконанні «домашніх завдань» в другій половині дня і у вихідні дні).
Базуючись на нормативних документах: Наказ МОЗ України №487 від 17.08.2007р. “Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю “Неврологія”, Тимчасові галузеві уніфіковані Стандарти медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України, том І, розділ 8 “Медична реабілітація і курортологія”, розроблених на доручення Президента України від 4.03.1998р.№1-14/147 з метою уніфікації вимог до обсягів і якості медичної допомоги в лікувально–профілактичних закладах України, затверджених наказом МОЗ України №226 від 27.07.1998р.; Постанові Кабінету міністрів України №716 від 12 травня 2007р. та Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №335 «Про затвердження плану впровадження у Львівському міжрегіональному центрі соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів комплексної реабілітації та забезпечити контроль за його реалізацією» – на базі Львівського МЦСТПМРІ розроблено і затверджено нову модель комплексної реабілітації інвалідів.
Реабілітація слухачів ЛМЦСТПМРІ можливе після отримання скерувань з Управління праці та соціального захисту населення, МСЕКу (індивідуальної програми реабілітації) та карти професійного відбору з Центру зайнятості і цей другий ступінь реабілітації передбачає п’ять етапів:
І. Діагностичний етап.
ІІ. Адаптаційний етап.
ІІІ. Контрольно-корекційний етап.
ІV. Стабілізаційний етап.
V. Підсумковий етап.
І. Діагностичний етап
Соціальна реабілітація
На цьому етапі слухач зустрічається з фахівцем соціальної реабілітації, ознайомлюється з режимом роботи установи, правилами прийому, умовами проживання, можливостями Центру щодо надання комплексної реабілітації. Завданням соціального працівника є: почути слухача, допомогти в реабілітації та пристосуванні до оточуючого середовища, дізнатись про його плани з приводу подальшого працевлаштування.
Метою соціальної реабілітації інвалідів після інсульту є відновлення соціального статусу особистості, вирішення питань побутового характеру, допомога в інтегруванні їх у суспільство, формування позитивного ставлення до життя, відновлення працездатності, самовиховання та самореалізація, самовизначення у суспільстві. Враховуючи те, що інваліди з цереброваскулярними захворюваннями можуть мати різний фізичний стан: бути обмеженими в рухах, мати порушення мови, соціальні працівники створюють умови для швидкої їх адаптації.
Для тих, хто обмежений у рухах, допомагають придбати пристрої, щоб покращати пересування, допоміжні засоби для побутового використання в кухні, в ванні. Слухачам, хто має проблеми з мовою і користується послугами логопеда, допомагають виконувати домашні практичні завдання.
Найбільшу увагу соціальний працівник при роботі з інвалідами після інсульту приділяє пристосуванню їх до соціально – побутових умов, навчанню користуватися побутовими приладами, речами загального вжитку. В МЦСТПМРІ соціальні працівники прикладають максимальних зусиль для того, щоб під час проходження комплексної реабілітації слухачі повністю навчилися обслуговувати себе і стали інтегрованими в суспільство.
На першому етапі, який триває 5 робочих днів, фахівцями відділу соціальної реабілітації проводиться соціальний анамнез:
-індивідуальна анкета слухача (відомості про слухача)
-соціальне функціонування слухача (анкета додається)
-заповнення анкети поселення (додається)
-ознайомлення з правилами техніки безпеки
-ознайомлення з правилами проживання в гуртожитку
-соціальна адаптація до умов центру, ознайомлення та співпраця з іншими видами реабілітації.
Психологічна реабілітація
У більшості хворих з наслідками інсульту спостерігається психологічна і соціальна дезадаптація. Цьому сприяють такі чинники, як виражений руховий і мовний дефіцит, больовий синдром, когнітивні і емоційно-вольові порушення, втрата соціального статусу. Через погіршення пам'яті, особливо на сучасні події, порушення мови у деяких інвалідів виникає апатія, у іншіх навпаки – агресія, роздратованість.
Депресія виникає, у більш як половини хворих, після перенесеного інсульту. Вона значно утруднює процес реабілітації пацієнта, ускладнює догляд за ним та його контакт з оточуючими людьми. Депресія може проявлятися головними болями та іншими неврологічними порушеннями, які інколи помилково розцінюються як прогресування судинного пошкодження головного мозку. Для лікування депресивного синдрому використовуються психотерапія і (або) антидепресанти. Психотерапія скерована на зменшення психічних розладів, підвищення стійкості до стресів і формування адекватного відношення до хвороби, яке сприяє покращенню самопочуття. Проводяться індивідуальні співбесіди з хворим та його родичами, динамічне спостереження за поведінкою хворого, які дозволяють визначити рівень і характер емоційно-вольових розладів, вибрати методи їх корекції. Адже деякі зміни в поведінці хворого зумовлені власне пошкодженням мозку, що є синдромами емоційної лабільності і зниження психічної активності.
Емоційний стан пацієнта у перші тижні або навіть місяці після перенесеного інсульту вкрай нестійкий: хворий може бути капризним, плаксивим, дратівливим, збудженим та агресивним. Деяким хворим, які перенесли інсульт, притаманне байдуже ставлення до свого стану. Вони можуть годинами лежати в ліжку або бездумно дивитись одну телепередачу за іншою, а лікувальною гімнастикою займаються лише тоді, коли їх примушують. У таких хворих погано відновлюються навіть легкі порушення рухових функцій. Вони, як правило, безпорадні в усьому. І це пояснюється не лінощами, як інколи вважають їх близькі, а пошкодженням певних ділянок мозку. При обширних пошкодженнях правої півкулі водночас з порушенням рухів лівої руки та ноги виникає зниження психічної активності. Такого хворого слід терпеливо спонукати до дій, намагатися усіма силами напрацювати потребу руху, ходи, самообслуговування. Йому потрібно приділяти якомога більше уваги, але якщо хворий погано себе почуває, не в настрої, не треба заставляти його займатись по при все. Необхідно набратися терпіння.
Окрім фізичного нездужання та інших безпосередніх проявів інсульту хворий відчуває моральні страждання: тяжко переживає позбавлення первинного способу життя; відчуває сором за свій безпорадний стан; страх стати тягарем для рідних; тривогу, що залишиться інвалідом назавжди; тугу від нерухомості та ізоляції…
Багато осіб хворобливо переживають свою залежність від оточуючих. Особливо це стосується людей, які до хвороби вирізнялись самостійністю та волелюбністю, твердим характером, загостреним почуттям власної гідності. Усі перераховані причини можуть призвести до виникнення депресії у хворого. Це проявляється в тому, що людина не вірить в своє одужання, втрачає цікавість до життя, зокрема до відновлювальних вправ, засмучує своїх рідних роздратованістю і, подекуди, брутальною, сварливою поведінкою. Така депресія викликана хворобою і є перешкодою до одужання, тому що хворий не робить зусиль щодо відновлення порушених функцій, відштовхує допомогу лікарів та родичів.
Щоб знайти вихід з цього замкнутого кола психолог радить хворому обов’язково спілкуватися, підтримувати контакт з зовнішнім світом, створювати здоровий психологічний клімат в сім'ї. Сім'я повинна, з одного боку, надавати хворому психологічну підтримку, сприяти створенню оптимістичного настрою, розповідаючи про людей, які перенесли інсульт і успішно реабілітувалися. Це додасть позитивного настрою, моральних та фізичних сил хворому, щоб не опускати рук, боротися за покращення свого здоров'я та життя, а з іншого – допомагати виробити у нього реалістичний підхід до наявної недуги, до можливостей і меж відновлення. Необхідно в міру можливості залучати його до виконання домашніх справ, допомогти знайти йому цікаве заняття, привертати до участі в різних культурних, суспільних і релігійних заходах.
Навіть, якщо хворий не розмовляє і у нього пошкоджені центри мови, він, як і раніше, може сприймати розмовну мову. Психолог радить членам родини розповідати йому про свою роботу і друзів, обговорювати проблеми дітей, про погоду і політику. Необхідно говорити з хворим про його стан, відмічати найменші успіхи. Потрібно висловлювати свою любов та впевненість у тому, що ситуація зміниться і він обов’язково повернеться до активного життя.
Для зменшення проявів астенодепресивного синдрому рекомендується прийом антидепресантів. При когнітивних і мовних порушеннях застосовуються препарати з ноотропною дією.
Психолого – педагогічна реабілітація
Сучасні проблеми вдосконалення фізичної реабілітації вимагають глибокого вивчення психологічних і педагогічних аспектів означеного процесу, структури і планування корекційного навчання рухових дій, точності рухів, самоконтролю, оскільки ефективність її залежить також від рівня мотивації, інтересу хворих і інвалідів до систематичних занять, системи знань з теорії і практики фізичної і психічної реабілітації, готовності до самостійних занять фізичною культурою в умовах побуту, навчання та професійної діяльності. Отже, до фізичної і соціальної реабілітації інвалідів необхідно підходити як до поетапної лікувально-педагогічної і психологічної системи, що забезпечує, окрім лікувального, корекційного, компенсаторного ефекту, ще й вирішення низки соціально-суспільних завдань.
Психолого-педагогічна реабілітація інвалідів даної категорії засобами фізичної реабілітації дозволяє в оптимальному об’ємі реалізувати співвідношення лікувальних, психологічних і педагогічних факторів і забезпечує тим самим їхню інтелектуальну, емоційну і фізичну адаптацію до умов оточуючого середовища. В умовах центру робота психолога полягає у психологічній підтримці високого рівня психічної стійкості інваліда, адекватного стану здоров′я, рухової сфери, нервово-м′язової працездатності, необхідними в умовах розвитку фізичних якостей, формування нових рухових дій і компенсаторних механізмів, розвитку позитивної діагностико-реабілітаційної мотивації. Поєднання психологічних і педагогічних умов формує у слухачів позитивну орієнтацію на інтенсивний пошук інформації щодо ефективності різних форм фізичної реабілітації, результатів автоекспериментів, підвищує рівень свідомості і активності в умовах групових і самостійних занять фізичними вправами. Діяльність психолога центру має бути спрямована на інтенсивне та оптимальне формування позитивної “Я – концепції” особистості кожного слухача. При цьому вирішується низка завдань:
- створення для них комфортних умов та ситуацій, що формують оптимістичні сподівання відносно своїх можливостей та позитивну дидактико-реабілітаційну мотивацію;
- формування свідомого ставлення до якості своїх психічних і фізичних стандартів;
- систематичне орієнтування діяльності інваліда в умовах корекційної та реабілітаційної практики на досягнення позитивних результатів;
- дезактуалізація хвилювань, психопатичних станів з приводу хвороби, напрацювання конкретних оптимальних сподівань на майбутнє;
- формування свідомого розуміння кожним слухачем природи позитивних змін у сфері їхніх психофізичних можливостей, обдарувань, які були досягнуті у процесі реабілітації.
Медична реабілітація
На першому етапі реабілітації слухач з церебро-васкулярною патологією проходить обстеження лікарів спеціалістів: терапевта, невролога, ортопеда-травматолога, лікаря функціональної діагностики, лікаря фізіотерапевта, лікаря – лаборанта і отримує дозвіл на продовження комплексної реабілітації.
На даному етапі лікарі враховують:
- період захворювання (відновний – 4 місяці, наслідки -до 2 – ох років, віддалені наслідки – більше 2 – ох років);
- вид мозкового інсульту (ішемічний, геморагічний);
- ступінь важкості неврологічного дефекту;
- наявність ускладнень.
Для оцінки рухових розладів використовують контрольні тести. Контрольні рухи для верхніх кінцівок оцінюють можливість розгинання руки з одночасною зовнішньою ротацією та супінацією, розгинанням кисті та пальців. Контрольні рухи для нижніх кінцівок дозволяють провести оцінку згинання, внутрішньої ротації, відведення ноги, тильного згинання стопи (додаток 1).
Виділяють основні симптомокомплекси, на які спрямовують реабілітаційні заходи, а саме:
1. Сфера рухових порушень.
2. Больовий синдром.
3. Сфера чутливих порушень.
4. Порушення мови (афатичні розлади).
5. Координаторні порушення.
6. Нейрогенні контрактури верхніх і нижніх кінцівок.
7. Порушення функції тазових органів.
8. Нейротрофічні порушення.
Здійснюють необхідні обстеження:
- лабораторні дослідження : загальний аналіз крові, сечі, біохімічний аналіз крові (глюкоза, печінкові проби, ревмопроби, креатинін, сечовина, ліпідограма);
- інструментальні методи дослідження: електрокардіо-граму, ультразвукове дослідження внутрішніх органів, органів малого тазу, щитовидної залози;
- при необхідності: рентгенографію хребта, кісток верхніх і нижніх кінцівок, гастродуоденоскопію, колоноскопію, ректороманоскопію.
Слухачі Центру мають можливість пройти усі ці обстеження в нашому медико-діагностичному відділенні з отриманням фахових рекомендацій щодо комплексної реабілітації протягом навчання.
Професійна реабілітація
В основу методології професійної реабілітації людей з цереброваскулярною патологією покладені принципи найкращих педагогічних технологій, які забезпечують оптимізацію навчання людей з такою нозологією і індивідуальний підхід у проведенні освітнього процесу залежно від конкретних умов і завдань реабілітації слухача, його соціально-психологічних і фізичних даних. Серед новітніх технологій навчання та інноваційних моделей освіти - особистістно орієнтована освіта, продуктивне навчання, технологія індивідуального стилю навчання, валеологічні технології освіти, ресурсно-орієнтоване навчання, модульне структурування дидактичного матеріалу та модульно-рейтингова організація навчання, дистанційна форма навчання, відкрита освіта.
Працівники відділу професійної реабілітації проводять професійну діагностику та професійне спостереження за слухачем протягом діагностичного етапу, використовуючи сучасні методи діагностування, і визначають потреби пристосування робочого місця, методи навчання і індивідуальні підходи для ефективності навчального процесу. Нині створюються уніфіковані стандартні методики для діагностики вступників і слухачів центрів реабілітації інвалідів. Вони розроблені з урахуванням вимог як для визначення професійно важливих якостей для кожної робітничої професії, їх діагностичних показників та методик (психограми спеціальностей), так із урахуванням груп інвалідності. Це в жодному разі не зменшує рівень вимог до визначеного кваліфікаційного рівня до кожної робітничої професії, а сприятиме підготовці більш компетентного робітника з урахуванням специфіки його стану. Успішне оволодіння будь-якою професією зумовлене наявністю у людини таких психофізіологічних якостей, які мають відповідати вимогам професіограми. Професійний відбір як діагностична процедура не вирішує остаточно питання щодо придатності особи до опанування професії, а тільки зменшує ймовірність помилок у професійному визначенні. Це залежить не тільки від досконалості застосованої методики, а й від того, що кожна людина має різні можливості власного розвитку пластичності нервової системи.
З важливих професійно-значимих якостей особистості до праці сьогодні виділяють такі:
| №п/п | Предмет дослідження | Професійно значущі якості | Методика дослідження |
| 1. | Психодинамічні якості | Емоційна стабільність Працездатність | Методика Г.Айзенка Кольоровий тест М.Люшера |
| 2. | Особистісні якості | Професійна спрямованість Ціннісні орієнтації | Варіант методики Н.В. Кузьміної Модифікація методики М.Рокача |
| 3. | Особливості спілкування | Комунікативні і організаторські здібності Реагування на конфліктні ситуації Вміння слухати Вміння виразно і зв’язно говорити | Методика КОС-1 Методика К.Томаса Методика В.Маклені Методика В.Маклені |
| 4. | Психічні процеси | Увага: -розподіл - переключення Мислення: -мислення, пам’ять | Методика ВН-2 Складання чисел з переключенням Методика “Складні асоціації” |
Фахівці здійснюють діагностування претендента по всіх цих показниках (їх у нас 11), а потім аналіз і узагальнення одержаної інформації.
Найчастіше рекомендованими професіями для слухачів з цереброваскулярними захворюваннями є: касир, оператор персонального компьютера, обліковець, оператор комп’ютерної верстки, квіткарка, агент з організації туризму, екскурсовод, секретар керівника.
Перед фахівцями постає проблема вибору найбільш адекватних методик діагностики, адаптації класичних та створення нових діагностичних методик. Практика показує, що при виборі комплексу методик, які можуть бути використані, повинні враховуватися наступні принципи:
- відносна простота методик;
- швидкість їх проведення;
- повнота вивчення досліджуваного явища;
- взаємне доповнення методик.
На даному етапі викладач вивчає особливості пізнавальних можливостей слухача і підбирає індивідуальні завдання для кращого засвоєння програмного матеріалу. Методисти відділу пропонують напрацьовані методики і нові методи навчання або рекомендують нові підходи до традиційних методів. На даному етапі можливі зміни в розкладі занять. Неповна завантаженість навчальним процесом дасть можливість слухачам якісно обстежитись у всіх відділеннях реабілітації. Перших два дні в розклад вноситься тільки три уроки (2год астрономічні), з врахуванням особливостей діагнозу, тривалість уроку – 40хв, третій і четвертий день – по чотири уроки (по 2год 40хв астрономічних в день), п’ятий – 5 уроків (3 год 20хв астрономічні). Перерви між заняттями по 10хв. На цьому етапі викладач визначається відповідно до показів лікаря з можливістю великої перерви і її тривалістю для проведення реабілітаційних процедур чи фізкультурних хвилинок. Важливим є вміння викладача спокіно та терпеливо проводити заняття, закріплення матеріалу і диференційовано підходити до засвоєння нових знань.