Міністерство праці та соціальної політики України Затверджено на засіданні Методичної ради з питань реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів 28. 05. 2008р. Організація педагогічної реабілітації дітей інвалідів Методичний посібник
| Вид материала | Документы |
- Міністерство праці та соціальної політики України Організація психологічної реабілітації, 213.74kb.
- Д. А. Кузнєцов кандидат медичних наук, завідувач медичної частини Всеукраїнського центру, 586.08kb.
- Міністерство праці та соціальної політики україни всеукраїнський центр професійної, 941.97kb.
- Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів Організація роботи з глобальною, 1469.56kb.
- Методика проведення комплексної реабілітації інвалідів з цереброваскулярною патологією, 657.74kb.
- Міністерство праці та соціальної політики України Довідник центрів соціальної реабілітації, 1345.85kb.
- Про проект програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 184.35kb.
- Про проект програми соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 198.17kb.
- Програма соціальної реабілітації дітей-інвалідів району на 2011-2015 роки, 173.55kb.
- Методичні рекомендації для фахівців центрів професійної реабілітації інвалідів, 371.58kb.
Міністерство праці та соціальної політики України
Затверджено
на засіданні Методичної ради
з питань реабілітації інвалідів
та дітей-інвалідів 28.05.2008р.
Організація педагогічної реабілітації дітей - інвалідів
Методичний посібник
м. Київ
ЗМІСТ
стор.
| ВСТУП | |
| І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ | |
| ПЕДАГОГІЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДИТИНИ – ІНВАЛІДА | 3 |
| ІІ. ПЕРШИЙ ЕТАП | |
| Педагогічна діагностика дітей – інвалідів раннього віку Педагогічна діагностика дітей-інвалідів віком від 1 до 3 років Педагогічна діагностика дітей-інвалідів дошкільного віку (від 3 до 7 років) Педагогічна діагностика дітей – інвалідів шкільного віку Педагогічна діагностика підлітків | 4 5 6 |
| | |
| ІІІ. ДРУГИЙ ЕТАП : ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ | 7 |
| Корекційна робота для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату Корекційна робота для дітей з легкими формами неврологічних захворювань Корекційна робота для дітей з тяжкими психолого - неврологічними захворюваннями, з вираженою розумовою відсталістю ІУ. Методи, які використовуються у процесі корекційної роботи Арт- терапія Методика Марії Монтессорі Музикотерапія Ігротерапія Казкотерапія | 8 10 11 |
| УІ. ТРЕТІЙ ЕТАП | 19 |
| Результати психологічної реабілітації | |
Перелік використаних джерел
ВСТУП
Реабілітація дітей-інвалідів – одне з ключових питань, яке стоїть в полі зору як державних, так і громадських організацій, що займаються проблемами цієї категорії дітей. Особлива роль у позитивному розв’язанні даного питання належить педагогам – дефектологам, від успішної роботи яких залежить створення охоронно – педагогічного середовища, сприятливого для формування фізично, соціально та духовно здорової особистості.
І. Загальні положення
1.1.Педагогічна реабілітація – це система заходів виховного характеру, яка направлена на формування особистісних якостей дитини - інваліда, значущих для її життєдіяльності, активної життєвої позиції, яка сприяє інтеграції дитини до навчальних закладів для отримання необхідної освіти.
1.2.Педагогічна реабілітація передбачає:
- педагогічну діагностику;
- корекційно-педагогічну роботу;
- розумовий розвиток;
- естетичний розвиток;
- естетичне виховання;
- логопедичну корекцію;
- інтегроване навчання.
1.3.Педагогічна діагностика – обстеження дитини-інваліда з метою визначення педагогічних показників у сфері виховання, навчання, освіти.
1.4.Корекційно – педагогічна робота в Центрі передбачає вирішення специфічних завдань, зумовлених особливостями психофізичного розвитку для здійснення корекції порушень у фізичному та психічному розвитку дитини - інваліда з особливими освітніми потребами.
ІІ. Заходи з педагогічної реабілітації дітей-інвалідів
Заходи з педагогічної реабілітації дітей-інвалідів поділяються на три етапи:
Перший етап – педагогічна діагностика;
Другий етап – корекційно – педагогічна робота;
Третій етап – результати педагогічної реабілітації.
ПЕРШИЙ ЕТАП: ПЕДАГОГІЧНА ДІАГНОСТИКА
Педагогічна діагностика включає обстеження дитини-інваліда з метою визначення педагогічних показників.
1.1. Педагогічна діагностика передбачає:
- оцінку освітніх можливостей (відповідність між продовженням
та складністю навчання, а також якістю отриманих знань, вмінь та навичок);
- оцінку ефективності навчання (успішність, швидкість та якість освітніх можливостей);
- оцінку навчання (якість отриманих знань, продуктивності, точності, професійної ефективності);
- оцінку працездатності в процесі навчання;
- оцінку графічних навиків та письма;
- оцінку освоєння рідної мови та мовлення, математики та ін.;
- оцінку взаємовідношень з друзями;
- оцінку відношень до навчання.
Для дитини-інваліда програма педагогічного обстеження конкретизується в залежності від віку.
1.2.Педагогічна діагностика дітей – інвалідів раннього віку.
1.2.1.Головна мета педагогічної діагностики дитини-інваліда цього віку - отримання даних, які характеризують:
- пізнавальну сферу;
- емоційно-вольову сферу;
- передмовленнєвий та мовленнєвий розвиток ;
- руховий розвиток;
- стан зору та слуху.
1.2.2. Для дослідження психофізіологічного розвитку дитини першого року життя використовуються методики:
- різні шкали, побудовані по одному принципу – усі вони включають сукупність завдань, направлених на вивчення моторної, мовленнєвої, пізнавальної, соціальної сфер, які ускладнюються по мірі збільшення віку дитини. Результати вивчення дитини оцінюються шляхом порівняння з віковими нормативами.
1.2.3. Оцінюються наступні параметри:
- можливість установлення контакту і характеру контакту дитини з матір’ю;
- стан рухової сфери;
- стан сенсорних реакцій (характер проходження, фіксацій);
- характер дій з предметами (захват, швидкість, точність, рух пальців, характер маніпуляцій);
- емоційні реакції;
- голосові реакції, їх характер (гукання, лепетання, перші слоги).
1.3.Педагогічна діагностика дітей-інвалідів віком від 1 до 3 років.
1.3.1. Відбір методик здійснюється по принципу поступового зростання рівня труднощів.
1.3.2. Завдання та методики:
- просте переміщення предметів у просторі (виявляються просторові залежності, співвідношення предметів по формі, розміру, кольору);
- методика „Доска Сегена” (2-3 форми);
- складання пірамідки (із кульок, із кілець);
- складання та розбір матрьошок;
- парні картинки (2-4);
- розрізні картинки (з 2-3 частин);
- побудувати вежу із кубиків;
- застібання ґудзиків;
- малювання.
1.4.Педагогічна діагностика дітей-інвалідів дошкільного віку (від 3 до 7 років)
1.4.1. Мета – отримання відомостей, які характеризують:
1) загальний запас знань та уяв про навколишній світ:
- запас знань про себе;
- елементарні уявлення про родинні зв’язки;
- елементарні уявлення про природні явища;
- елементарні уявлення про величину, колір, форму, просторові відношення, функціональне призначення речей;
- інтереси – улюблені ігри, заняття;
2) рівень розвитку мовлення;
3) орієнтування дитини у часі, просторі;
4) рівень розвитку перцептивних дій;
5) рівень розвитку типових видів діяльності – конструювання та малювання;
6) сформованість мисленнєвих дій та операцій;
7) рівень розвитку ігрової діяльності;
8) емоційна сфера;
9) особливості взаємодії з дорослими та однолітками.
1.4.2. Методики:
- бесіда;
- спостереження за ігровою, побутовою, навчальною діяльністю;
- графічні методи – малювання;
- методики у формі „навчального експерименту”;
- Доски Сегена (більш складні з 10 вложень);
- складання пірамідок з 4-6-8 кілець;
- складання розрізних картинок (з 4-5-6 частин);
- „Поштова скринька”;
- установлення послідовності подій;
- класифікація предметів;
- виключення невідповідного предмету (четвертий зайвий);
- запам’ятовування 10 слів;
- опосередковане запам’ятовування;
1.5. Педагогічна діагностика дітей – інвалідів шкільного віку
1.5.1. Мета – отримання відомостей:
- про ступінь готовності дитини до учбової діяльності:
- фізичний стан;
- об’єм знань та уявлень про навколишній світ;
- оволодіння навичками письма та рахування4
- сформованість пізнавальної активності;
- рівень розвитку психічних функцій;
- сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими;
- ступінь емоційно-вольвої зрілості;
- навички вольової регуляції.
1.5.2. Методики:
- бесіда;
- спостереження за побутовою, навчальною діяльністю;
- методики у формі «навчального експерименту»;
- послідовність подій;
- класифікація предметів;
- виключення невідповідного предмету;
- запам’ятовування 10 слів;
- опосередковане запам’ятовування по А.Н. Леонтьєву( І-ІІ серії);
- відшукування чисел( таблиці Шульте);
- коректурна проба;
- прогресивні матриці Равена;
1.6 Педагогічна діагностика підлітків
1.6.1. Мета – отримання відомостей:
1) ступінь сформованості вищих психічних процесів;
2) рівень становлення самосвідомості, системи цінностей та інтересів;
3) запас знань та уявлень про навколишній світ;
4) учбова діяльність:
- фізичний стан;
- навички читання та письма;
- улюблена діяльність;
- сформованість навичок спілкування з однолітками та дорослими;
- навички вольової регуляції
1.6.2. Методики:
- діагностичні;
- класичні експериментально-психологічні;
- проективні ;
- графічні тести.
ДРУГИЙ ЕТАП : ПЕДАГОГІЧНА КОРЕКЦІЯ
2.1. Корекційно – розвиткова робота включає :
- розвиток зорового сприймання;
- формування навичок просторового орієнтування,
- соціально – побутове орієнтування;
- формування компенсаційних способів діяльності;
- розвиток комунікативної діяльності та творчості.
2.2. Корекційна робота для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату
(виражені форми неврологічних захворювань, що виявляються в зниженні здатності робити рухи і зниженні здатності діяти руками, мовні порушення різного ступеня виразності, з нормальним інтелектом чи із затримкою психічного розвитку або з легкою розумовою відсталістю).
2.2.1. Корекційно-педагогічний процес включає :
а) На етапі (від 2 до 4 років) здійснюється адаптація дитини в дошкільній установі, формуються первинні уміння і навички різних видів діяльності: спілкування, гри, пізнавальної діяльності, творчості, самообслуговування.
б) На етапі ( від 4 до 7 років) реалізуються завдання корекційного виховання і формується готовність до шкільного навчання.
Корекційна робота здійснюється поетапно з використанням методик, що відповідають ступеню виразності фізичного і розумового дефекту, і має такі напрямки:
- формування розумової діяльності дітей;
- фізичний розвиток;
- сенсорний розвиток;
- розвиток пам’яті (зорової, слухової, моторної, слухомовної, логічної );
- розвиток дрібної моторики, що впливає не тільки на можливість керувати рухами пальців, а й на розвиток мови, довільності поведінки, уміння займатися малюванням, ліпленням, аплікацією;
- розвиток великої моторики, необхідної для зменшення рухових порушень;
- формування навичок просторового орієнтування;
- розвиток мовлення;
- образотворча діяльність;
- етичне та естетичне виховання.
в) На етапі ( від 7 до 14 років):
- розумове виховання;
- фізичне виховання;
- розвиток дрібної та великої моторики;
- розвиток мовлення;
- розвиток психічних процесів;
- етичне та естетичне виховання;
- взаємодія з людьми;
- логопедична корекція.
г) На етапі ( від 14 до 18 років):
- розвиток вищих психічних процесів;
- розумовий розвиток;
- трудове виховання;
- фізичне виховання;
- розвиток дрібної та великої моторики;
- етичне та естетичне виховання;
- взаємодія з людьми;
- логопедична корекція.
2.2.3. Логопедична корекція спрямована на:
- розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху;
- здійснення постановки звуків, їхньої автоматизації;
- проведення дихальних голосових вправ;
- розширення словникового запасу;
- розвиток здатності до складання речень по картинках;
- робота над зв’язним текстом, що складається з бесід, переказів і т.д.
2.3.Корекційна робота для дітей з легкими формами неврологічних захворювань (з незначними руховими порушеннями, зниженою здатністю до рухів та дій руками, легкими мовними порушеннями, що виражаються в зниженні здатності розмовляти при збереженому інтелекті).
2.3.1. Розумове виховання передбачає розвиток у дітей у процесі ігрової, навчальної, трудової діяльності уваги, уяви, мислення, мови, формування способів когнітивної діяльності. У центрі соціальної реабілітації дітей раннього віку має бути створена підготовча до школи група, для підготовки дітей до навчання грамоті та математиці, розвитку логічного мислення, формування просторових уявлень.
2.3.2. Фізичне виховання передбачає охорону і зміцнення здоров’я, особливо нервової системи дитини, фізичний розвиток, виховання інтересу до різних доступних дитині видів рухової діяльності, формування позитивних морально – вольових рис особистості.
2.3.3. У процесі трудового виховання здійснюється розвиток у дітей (з урахуванням вікових та нозологічних можливостей) інтересу до праці, виховання навичок елементарної трудової діяльності, працьовитості через ознайомлення дітей з працею дорослих, та особисту участь у посильній трудовій діяльності. До семи років мають опанувати навички самообслуговування, роботи з різними матеріалами, в куточку природи та на ділянці.
2.3.4. Естетичне виховання передбачає прищеплення дитині любові до прекрасного, збагачення її духовного світу, розвиток уяви, почуттів, навичок малювання, ліплення, аплікації, співу в процесі ознайомлення з різними видами мистецтва, з навколишньою дійсністю.
Діти з легкими формами неврологічних захворювань, що мають відхилення в розвитку і відвідують дитячі садки загального типу, отримують додаткову корекційну допомогу логопеда, психолога, заняття лікувальної фізкультури.
2.4. Корекційна робота для дітей з більш вираженими формами неврологічних захворювань
(важкість обмеження життєдіяльності на рівні діяльності з допомогою допоміжних засобів та діяльності за сприяння інших), мовні порушення різного ступеня виразності, при нормальному інтелекті чи з затримкою психічного розвитку або легкою розумовою відсталістю).
2.4.1. Корекційна робота включає:
- організацію інтелектуального й особистісного розвитку дітей з урахуванням корекції порушень розвитку й індивідуальних особливостей;
- соціально – побутову адаптацію;
- розвиток дрібної і великої моторики;
- розвиток мови;
- логопедичну корекцію;
- розумове, фізичне та естетичне виховання.
2.4.2. Корекційно – педагогічний процес включає два ступені.
На І ступені ( від 2 до 4 років) здійснюється:
- адаптація дитини в дошкільній установі;
- первинна діагностика психічного розвитку;
- складання та здійснення планів індивідуального розвитку.
Передумовами до засвоєння програми другого ступеня є:
- створення позитивної установки на відвідування ясел, садка;
- активне залучення дитини до корекційно – педагогічного процесу;
- створення психологічної основи розвитку різних видів діяльності: розвиток психічних процесів (відчуттів, сприйняття, уваги, мови, пам’яті, уяви, мислення), формування функцій відображення, пересування, маніпулювання, імітування, співвіднесення, позначення, осмислення, заміщення.
- формування первинних умінь і навичок різних видів діяльності: спілкування, гри, пізнавальної діяльності, творчості, самообслуговування.
На ІІ основному ступені( від 4 до 7 років) досягаються цілі конкретного виховання, формується готовність до шкільного навчання.
2.4.3. Логопедична робота починається з визначення мовної патології. Корекція спрямована на розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху. Здійснюється постановка звуків, їхня автоматизація, проводяться дихальні голосові вправи. Важливою задачею є розширення словникового запасу, розвиток здатності до складання речень за малюнками, робота над текстами, що полягає у бесідах, переказах тощо.
2.4.4. Фізичне виховання дітей з неврологічними захворюваннями спрямоване на зміцнення здоров’я, корекцію та компенсацію дефектів рухового розвитку і включає систему вправ для навчання правильному диханню, корекції хребетних реакцій, розслаблення м’язів, на формування підйому ступнів, їхньої рухливості й опороздатності, відчуття рівноваги, правильної постави, просторової орієнтації та точності рухів.
2.5. Корекційна робота для дітей з тяжкими психолого - неврологічними захворюваннями, з вираженою розумовою відсталістю (рухові порушення від помірних до важких, зниження здатності рухатися і діяти руками (важкість обмеження життєдіяльності на рівні діяльності за сприяння інших, залежної діяльності, вираженій нездатності діяти), у сполученні з мовними порушеннями та розумовою відсталістю різного ступеня вираженості.
2.5.1. Програма корекційної роботи спирається на сформовані уявлення про структуру дефекту розумово відсталої дитини, де на перший план виходить порушення інтелектуальної діяльності. Основні цілі корекційного виховання :
- організація інтелектуального й особистісного розвитку дітей з урахуванням їхніх індивідуальних відмінностей та необхідної корекції порушень розвитку;
- соціально – побутова адаптація (формування здатності до співробітництва з дорослими й дітьми в грі та іншій спільній діяльності, гігієнічних і побутових навичок, здатності до самообслуговування);
- розвиток дрібної і великої моторики;
- розвиток мови.
2.5.2. Трудове виховання проводиться за напрямами: самообслуговування, праця господарсько – побутова, на природі, ручна праця. У перші два роки особлива увага приділяється формуванню культурно – гігієнічних навичок і навчанню самообслуговуванню, на третьому-четвертому роках – господарсько – побутовій, ручній праці.
2.5.3. Розумове виховання передбачає розвиток у процесі корекційно – освітньої, ігрової, трудової діяльності первинних уявлень щодо форми, величини, кількості, рахуванню, часу й простору. На заняттях з формування елементарних математичних уявлень діти вчаться рахувати предмети, поєднувати та роз’єднувати їх, збільшувати і зменшувати групи предметів, порівнювати їх за величиною та формою.
2.5.4. Робота з розвитку мови спрямована на розвиток слухового сприйняття, фонематичного і мовного слуху. Здійснюється постановка звуків, їхня автоматизація, проводяться дихальні голосові вправи, спрямовані на корекцію недоліків вимови, порушень голосу.
2.5.5. За допомогою фізичного виховання зміцнюється здоров’я дитини, коригуються і компенсуються дефекти рухового розвитку. Заняття спрямовані на мобілізацію всіх рухових можливостей дітей для корекції дефектів моторики та оптимального формування основних локомоторно – статичних функцій і розвитку рухових функціональних систем, а також на корекцію дефектів, що перешкоджають віковому формуванню складних рухових функцій, і створення умов для їх оптимального формування.
2.5.6.Заняття з естетичного виховання (музичні, малювання, ліплення, аплікація) спрямовані на розвиток здатності адекватно сприймати навколишній світ.
2.5.7. Формування просторово – часових уявлень у дітей – інвалідів (активне переміщення у просторі та самостійність дій щодо відображення просторових і часових компонентів).
3. Методи, які використовуються у процесі корекційної роботи
3.1. Арт - терапія (реабілітація шляхом творчості) – це лікування за допомогою залучення дитини - інваліда до мистецтв. При цьому дитина навчається спілкуватись з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби. Вона має змогу самостійно висловлювати свої почуття, потреби та мотивацію своєї поведінки, діяльності і спілкування, необхідні для її повноцінного розвитку та пристосування до навколишнього середовища.
Арт - терапія пов’язана з візуальним мистецтвом та має на увазі можливість актуалізації психічних резервних можливостей, формування на їх основі адекватної поведінки за рахунок творчої образотворчої діяльності. Головне, щоб дитина – інвалід крізь малюнок могла виразити внутрішній стан, відчуття, переживання, без акценту на художні достоїнства.
З іншої сторони, застосовується прийом естетотерапії, заснований на невербальному впливі художніх форм на формування духовної особистості. При цьому він виступає у пасивній ролі глядача чи в активній ролі, виражає свої емоції в художньому образі.
У процесі розвитку дитини – інваліда і в корекційному процесі особлива роль при належить образотворчій діяльності (малюванню). Кожна дитина, починаючи з 2-3 років, малює із захопленням. До початку підліткового періоду це захоплення у більшості випадків минає. Підлітки починають соромитися своїх малюнків та припиняють займатися образотворчою діяльністю, якщо не мають особливих здібностей.
Поясненням цього факту є та обставина, що образотворча діяльність має великий біологічний смисл – малювання відіграє роль одного з механізмів виконання програми удосконалення організму, його психіки. У перші роки життя дитини воно сприяє розвитку сенсорно – моторної координації, формує зорові образи, допомагає оволодінню формами, сприяє розвитку міжпівкульної взаємодії, так як у процесі малювання координується конкретно образне мислення, яке пов’язане з роботою правої півкулі, та абстрактно – логічне, за яке відповідальна ліва півкуля, особливо важливий зв’язок малювання з мисленням та мовою. Дитина у малюнках оформлює свої знання про предметний та соціальний світ, не зважаючи на нестачу слів, тому дитяче малювання називають графічною мовою.
Будучи пов’язаним з найважливішими психічними функціями – зоровим сприйняттям, моторною координацією, мовою, мисленням, малювання не просто сприяє розвитку кожної функції, але пов’язує їх поміж собою, допомагає дитині – інваліду упорядкувати засвоювані знання, оформити та зафіксувати модель уяв про навколишнє середовище. До підліткового віку малювання в основному вичерпує свої біологічні функції, його адаптивна роль знижується, дитина припиняє малювати.
Накопичений досвід свідчить, що у розумово відсталих дітей образотворча діяльність не виникає та не розвивається без спеціальних занять та навчання. Разом з тим, спеціальне навчання малюванню таких дітей часто має позитивний результат. Деякі розумово відсталі діти можуть оволодіти вмінням передавати у малюнках розгорнутий графічний образ у самому ранньому віці. У цілому розумово відстала дитина у малюнках тривалий час залишається прив’язаною до стереотипного зображення, запозиченому з графічного зразка. Характерні особливості, які притаманні малюнкам нормальних дітей та дітей - інвалідів, дозволяють використовувати дитячий малюнок у якості діагностичного інструмента для оцінки розумового розвитку.
Однак цінність образотворчої діяльності цим не обмежується. Існує думка, що індивідуальні особливості дитячого малюнка є відображенням індивідуально – психологічних властивостей дитини, його світосприйняття, характеру, самооцінки та інших властивостей особистості. У малюнках дитина несвідомо пропонує той варіант, який відповідає особливостям його персонального складу. С цих позицій дитячий малюнок розглядається як діагностична проективна техніка для дослідження особистості дитини, його внутрішнього світу. Проективні документи при роботі з дітьми показали себе більш інформативними у порівнянні з опитувальниками.
На практиці роботи з дітьми зарекомендували себе малюнкові проби „Намалюй людину”, „Намалюй неіснуючу тварину”, „Малюнок сім’ї”, малюнок „Будинок, дерево, людина”. Усі вони є засобами психодіагностики особистості дитини (та дорослого), а також діагностики внутрисімейних стосунків з точки зору дитини.
Малювання дітей слугує засобом вирішення психологічних проблем (страхи, неспокій, самотність, подолання негативних переживань, формування уміння та впевненості руки,
Основна увага при проведенні корекційної арт – терапії приділяється ставленню дитини-інваліда до своєї діяльності, своїх малюнків, гри на музичних інструментах тощо.
Арт - терапію, як методику корекцію, доцільно використовувати в комплексі функціонально – системної медико – соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями здоров’я. Застосування арт - терапії підвищує пізнавальну активність дітей, сприяє сенсорному та руховому розвитку, концентрує увагу. Крім того, арт - терапія дозволяє здійснювати більш ефективний вплив на формування емоційної сфери, спонукає до подальшого розвитку компенсаторних властивостей збережених функціональних систем.
Педагогічна корекція за допомогою арт - терапії у дітей з обмеженими можливостями здоров’я має свої особливості і визначає доцільність врахування загальних та індивідуальних напрямів і умов роботи, а саме:
- віку дитини;
- ступеня зрілості всіх функціональних систем, індивідуальних властивостей її особистості.
Загальні напрями та умови проведення арт-терапії схожі на інші методики педагогічної корекції, які використовуються в реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи.
Педагог зобов’язаний:
- усвідомлювати і пам’ятати про труднощі дитини – інваліда в реалізації можливостей своїх функціональних систем;
- встановити напрямки і завдання корекційної робот из арт-терапії;
- підібрати ті види арт-терапії, які конкретна дитина - інвалід спроможна вибрати завдання;
- дати можливість дитині - інваліду самостійно вибрати завдання;
- встановити з нею доброзичливий двобічний контакт;
- реглементувати роботу дитини, що дає змогу підвищити зосередження уваги.
Такі правила проведення корекції арт – терапії стимуюють пізнавальну активність дитини, організують її поведінку, підвищують самооцінку.
3.2 .Методика Марії Монтессорі:
Метод Монтессорі заснований на спостеріганні за дитиною у природних умовах та прийнятті її такою, якою вона є. У групах Монтессорі дитина навчається самостійно за допомогою спеціально розробленого навколишнього середовища – Монтессорі – матеріалів, де є можливість самоконтролю; дитина сама вбачає свої помилки, дорослому не потрібно вказувати на них. Роль вчителя полягає у здійсненні керівництва самостійною діяльністю дитини, а не в її навчанні.
Ефективність методу досягається при дотриманні наступних правил:
- поєднання гігієни фізичного виховання та вільного руху, що передбачає вільне пересування дітей у приміщенні;
- особливий підхід до естетичного оформлення приміщення, який включає в себе „художню обстановку” і допомагає привити почуття прекрасного, витончений смак;
- забезпечення свободи вибору, що передбачає виховання дисциплінованості у дитини та сприяє природнім проявам особистості;
- використання дидактичного матеріалу, що допомагає упорядкувати розуміння дитини про оточуючий світ, засвоїти навчальний матеріал;
- створення доброзичливої атмосфери незалежності від дорослих, що сприяє розвитку самостійності, впевненості у собі.
3.3 Музикотерапія.
Впливаючи на психоемоційний стан людини, музика призводить до певних гормональних і біохімічних змін в організмі, позитивно впливає на інтенсивність обмінних процесів. Позитивні емоції, що виникають під час звучання музики, стимулюють інтелектуальну діяльність дитини.
Дітям, які мають рухові порушення, які часто ізольовані від суспільства, музикотерапія допомагає збагатити знання про навколишній світ, прищепити любов до музики, навчити слухати й розуміти, як і про що розповідає музика. Для того, щоб музикотерапія позитивно вплинула на розвиток і виховання малят, необхідно враховувати особливості дітей із церебральним паралічем. При цьому захворюванні найважче страждають великі півкулі головного мозку, які регулюють довільні рухи, мову та інші коркові функції. Провідними у клінічній картині дитячого церебрального паралічу є рухові порушення, які часто поєднуються з психічними та мовними розладами, порушеннями функцій інших аналізаторних систем (зір, слух).
Рухові порушення, будучи провідним дефектом, без відповідної корекції впливають на формування психічних функцій і мови. Тут відзначається залежність від ступеня важкості порушення функції рук: що значніше уражені верхні кінцівки, то більше виражене в дітей порушення артикуляційної моторики. Таким дітям на заняттях з музикотерапії пропонується ігровий матеріал для розвитку тактильного сприйняття (м'які іграшки, гумові іграшки за методикою М. Монтессорі). У віці від 1 року до 3 років у дітей починають проявлятися музичні здібності: емоційна чуйність, музичний слух, почуття ритму. На другому році життя діти можуть слухати невеликі музичні твори і не просто радіти, а й виражати свій емоційний стан – бадьорий, спокійний, доброзичливий. У процесі формування музичного сприйняття стоїть завдання привчати дітей прислухатися до мелодії, слів пісні й упізнавати її при повторному прослуховуванні.
Особливо важливою ланкою музикотерапії є формування музично-сенсорних здібностей у дітей раннього й молодшого дошкільного віку. Музичне переживання, власне кажучи, завжди є сенсорним, оскільки музика – і найпростіші співзвуччя, і складні образи – насамперед сприймається чуттєво. Тому сенсорні процеси є показниками цілісного сприйняття, розрізнення виразних почуттів, а також проявів, пов'язаних зі сприйняттям окремих властивостей музичних звуків, що особливо важливо для дітей молодшого віку. В основі розвитку їхніх музично-сенсорних здібностей лежить вслухування, розрізнення, відтворення чотирьох основних властивостей звуку – висоти, тривалості, тембру, сили. Розвиваючи музичний слух дитини, до програми з музикотерапії включені музично-дидактичні ігри з певним змістом і правилами. В основі їх лежать навчальні завдання, спрямовані на освоєння різних властивостей музичного звуку.
Дітям на другому році життя пропонуються дитячі інструменти та іграшки, з якими вони можуть пограти і потім угадати, який інструмент звучить, порівняти тихе й гучне звучання. Для дітей на третьому році життя музично-дидактичні ігри дещо ускладнюються. Ставиться завдання не лише розрізняти контрастні звучання, а й відтворювати їх. Наприклад, у грі «Чий будиночок?» дитині пропонується показати, як нявкає кішка (низький звук) або кошеня (високий звук). Вправи розвиваються залежно від поставленого дидактичного завдання й від психофізичних можливостей кожної дитини. Нерідко в дітей із церебральним паралічем характерні розлади емоційно-вольової збудливості, дратівливості, руховому розгальмуванню, в інших – у вигляді загальмованості, сором'язливості. Тому завдання підбираються індивідуально.
Виконанню поставлених завдань із музикотерапії сприяє програмний репертуар. Для дітей на другому році життя він складений із контрастних за характером творів, нескладних за змістом, які відбивають яскраві, близькі дітям образи: («Ах, вы, сени» – російська народна, спокійна «Колискова» М. Красева, «Конячка», «Автомобіль» М. Раухвергера). Дітям на третьому році життя пропонується складніший репертуар. У ньому пісні, що відображають явища природи («Осіння пісенька» А. Александрова, «Зима пройшла» Н. Метлова), близькі й зрозумілі дітям образи («Заинька» М. Красева, «Лялька» М. Старокадомського), народні мелодії, інструментальна музика.
Важливим елементом музикотерапії дітей 1-3 років із церебральним паралічем є виразне виконання музичного твору. Разом з тим при роботі з такими дітьми необхідні наочні прийоми, що залучають дитини до музики – показ іграшки. Дітям приємно слухати музику й дивитися на іграшку, про яку співається в пісні. Зорово сприйманий образ сприяє розумінню змісту виконуваної пісні, її запам'ятовуванню. З цією метою застосовуються й персонажі лялькового театру, за допомогою яких інсценується зміст того або іншого твору.
Більш різноманітний музичний репертуар 3-4-річних дітей допомагає зацікавити дитину музикою, викликати й підтримати її радісне переживання. У цьому віці зберігає своє значення використання іграшки як засобу, що викликає інтерес до виконуваних творів. Засвоєнню музики допомагають короткі пояснення, які виділяють найяскравіші художні засоби.
Музикотерапія також сприяє активізації пізнавальної й розумової діяльності. Діти багато про що дізнаються, уважно слухаючи музику, але найголовніше – це «школа почуттів», що формується завдяки особливій властивості музики – викликати співпереживання слухачів.
Засоби музикотерапії сприяють загальному розвитку особистості дитини із церебральним паралічем. Емоційна чуйність і розвинений музичний слух дозволяють дітям з руховими порушеннями в доступній формі відгукнутися на добрі почуття і вчинки, допомагають активізувати розумову діяльність, постійно вдосконалюючи рух до загального оздоровлення всього організму в цілому.
3.4. Ігротерапія