Geum.ru

Податковий кодекс україни

Вид материалаКодекс

Содержание


Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України
Третій принцип вимагає, щоб кожен податок стягувався у такий час і таким способом, які найбільш відповідають міркувань зручності
Адам Сміт відзначив і інші ознаки неефективної системи оподаткування.
До принципів податкового законодавства законодавець відніс
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   92

Стаття 4. Основні засади податкового законодавства України


4.1. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

4.1.1. загальність оподаткування - кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

4.1.2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

4.1.3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4.1.4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

4.1.5. фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

4.1.6. соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

4.1.7. економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

4.1.8. нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

4.1.9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

4.1.10. рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

4.1.11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

4.2. Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено цим Кодексом, сплаті не підлягають.

4.3. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

4.4. Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

В основу правового побудови податкової системи в Україні покладені принципи. Термін «принцип» («principium») латинського походження, що означає «основа», «основне початок». Правовий принцип - це керівне початок, закріплене в законі або підзаконному нормативному акті. Стало бути, принципами правової побудови податкової системи є основні початку, що закріплюють загальні й істотні властивості податкового права (законодавства). Однією з основ побудови правової системи сучасної України є визнання в якості її бази загальнолюдських цінностей. Податкове право як невід'ємна частина системи не чуже ідей соціальної справедливості, демократичним принципам, виробленим тисячолітньою історією фінансів і сформульованим в епоху буржуазних революцій. Сама поява і розвиток податкового права пов'язані з демократизацією суспільства, з ідеєю правової держави.

У Стародавньому світі були чудово відомі технічні прийоми оподаткування, різноманітні кадастри та витончені способи стягнення, але тим не менш у народів давнини податкова система є тільки ознака рабства або наслідок крайнього деспотизму. Прямі податки абсолютно не відповідали античним уявленням про вільній державі і вільних громадян. Останні брали участь у формуванні скарбниці лише на приватноправовій основі під більш-менш пристойним приводом. Навіть внесення пропозиції про стягування податку (податком могло обкладатися тільки майно, і то лише у виняткових випадках і в почесній формі) вимагало попереднього схвалення, без чого розглядалося як щось заборонене і навіть злочинне. Лише підкорені народи приречені на сплату прямих податків.

Які ж зміни повинні були відбутися, щоб класик економічної науки Адам Сміт міг з повною підставою сказати, що податки для тих, хто їх сплачує, ознака не рабства, а свободи? За Адамом Смітом особиста незалежність особи можлива тільки на основі права власності. Реалізації цього права відповідає така податкова система, яка заснована на законній, легальному порядку платежів і не підриває господарської самостійності платників податків.
Адам Сміт сформулював і обґрунтував чотири принципи, що стали згодом знаменитими, які повинні бути реалізовані в податковій системі демократичної держави: справедливість, визначеність, зручність, ефективність.

Перший принцип сформульований Адамом Смітом так: «Піддані держави повинні робити внески з метою підтримки діяльності уряду, які якомога точніше пропорційні економічним можливостям платників податків, тобто пропорційні доходам, які вони отримують завдяки державному устрою суспільства».

Адам Сміт вважав, що принципом справедливості відповідає пропорційне оподаткування, коли особи з різними доходами вносять до бюджету однакову частку своїх доходів. Пропорційність відповідала існували за часів Адама Сміта соціально-економічних умов.

На сьогодні принцип справедливості значно трансформувався під впливом змінених економічних, політичних і соціальних обставин. Він придбав два аспекти: «справедливість по горизонталі» і «справедливість по вертикалі».

Виходячи з більш широкого принципу рівності однакові факти повинні одержувати єдину оцінку. Тому особи, що знаходяться в рівному положенні і отримали однаковий оподатковуваний дохід, повинні сплачувати податок за єдиною ставкою. У цьому суть «справедливості по горизонталі».

Ті ж, хто має у своєму розпорядженні різними матеріальними можливостями, повинні відчужувати у вигляді податків різні частки своїх доходів. Тому до більш високих доходів повинні застосовуватися підвищені ставки податку. Це направлено на перерозподіл доходів. Так розуміється «справедливість по вертикалі».

Принцип визначеності, який також можна назвати і принципом законності, означає, що податок, який особа зобов'язана платити, повинен бути визначений точно, а не довільно. Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу - все це повинно бути ясно і для платника і для іншої особи.

Цей принцип виконує підпорядковану роль по відношенню до принципу господарської самостійності (особистої незалежності) суб'єкта. Адам Сміт оцінював його не з точки зору гарантії бюджетних надходжень, а з позиції забезпечення незалежності, самостійності платника. Там, де цього немає, кожна особа, оподатковувана податком, віддається більшою чи меншою мірою у владу збирача податків, який може обтяжувати податок для будь неугодного йому платника або вимагати для себе загрозою такого обтяження подарунок або хабар. «Точна визначеність того, що кожна особа має платити, в питанні податкового обкладення представляється справою настільки великого значення, що досить значна ступінь нерівномірності становить набагато менше зло, ніж мала ступінь невизначеності».

Третій принцип вимагає, щоб кожен податок стягувався у такий час і таким способом, які найбільш відповідають міркувань зручності для платника податків.

Зручні і необтяжливі способи сплати податку повинні забезпечити якомога менший вплив оподаткування на економічну поведінку особи і усунути руйнівний вплив на ринок. У сучасній науці цей принцип отримав назву «принципу нейтральності оподаткування».

Принцип ефективності податкової системи означає, що правила справляння податку повинні бути такі, щоб податок видобував із кишені платника податків як можна менше понад те, що надходить в казну. Інакше кажучи, ця вимога застосування дешевих методів адміністрування в податковій системі. Якщо збір податків вимагає використання праці великого числа чиновників, так що значна частина зібраних податків витрачається на їх оплату, то податкова система буде неефективною.

Адам Сміт відзначив і інші ознаки неефективної системи оподаткування.

Принцип ефективності порушується, якщо правила оподаткування допускають можливість офіційним особам чинити перешкоди підприємницької діяльності, що дає роботу і засоби існування безлічі людей.

Неефективна податкова система, яка передбачає накладення таких санкцій за податкові правопорушення, які розоряють платника податків і тим самим знищують основу майбутніх доходів.

Принципу ефективності не відповідають деякі методи податкового контролю, що принижують гідність платника податків, що порушують його громадянські права. Моральна шкода від таких заходів порівняємо з сумою, яку платник податку погодився б заплатити, аби захистити себе від неприємних процедур. Наприклад, досліджуючи перші історичну форму будинкового податку - подимну подать, Адам Сміт зауважує: «Для того щоб засвідчити, скільки вогнищ в будинку, збирачу податків треба було оглядати кімнати у ньому. Це неприємне відвідування зробило податок нестерпним. Тому незабаром після революції він був скасований як «тавро рабства».

Узагальнено кажучи, правила, вироблені Адамом Смітом, вводять податкову практику в певне русло, що обмежує свавілля уряду, спрямоване на створення взаємних прав і обов'язків громадян і держави. Таким чином, принципи оподаткування - це напрямки пошуку компромісів між протилежними інтересами платників податків (зберегти заощадження) і держави (сформувати бюджет).

Ще один важливий висновок робить Адам Сміт - принцип господарської самостійності платника податку найкращим чином реалізується в державах з демократичним чином правління. Саме в таких країнах створюється можливість при справлянні податків уникати ретельного розслідування обставин приватних осіб. Термін «стягування» відносно податкової практики цих держав не зовсім точний, бо, як стверджує Адам Сміт, в невеликій республіці, де населення ставиться з повною довірою до своїх чиновникам, де воно переконане в необхідності податку для існування держави та впевнене, що він буде сумлінно вжито на цю мету, податки сплачуються без примусу, добровільно і сумлінно.

Отже, згідно Адаму Сміту суб'єктом сплати податку виступає особисто незалежний громадянин, що володіє певною власністю і отримує дохід у результаті самостійної господарської діяльності. Обов'язок платника податків сплатити податок у визначений термін і у встановленому розмірі супроводжується його правом знати суму податку та дату платежу, які стабільно закріплюються законом. Крім того, платник податків має право на такий процес справляння податків, який не порушував би його основних політичних прав і не засмучував господарської діяльності.

До принципів податкового законодавства законодавець відніс:
  1. Загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Податковим кодексом України, законами з питань оподаткування та митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Податковим кодексом України. Цей принцип базується на приписі ст. 67 Конституції України. Конституцією встановлено принциповий підхід до імперативних засад регулювання відносин оподаткування, які забезпечують реалізацію саме обов’язку, а не зобов’язання платника податків. Формально юридичною підставою виникнення такого обов’язку є наявність подібного припису в Податковому кодексі України, митному законодавстві (у випадку оподаткування операцій з переміщення товарів через митний кордон України) та законів з питань оподаткування. Закріпленням цього принципу підкреслюються дві важливі настанови. По-перше, загальність оподаткування базується саме на виконанні обов’язку, а не регулюванні відносин у межах зобов’язання, яке породжує зустрічні права та обов’язки учасників. По-друге, подібний обов’язок може виникати лише стосовно встановлених податків та зборів, тобто платежів, які законодавчо визначені та закріплені відповідно до чіткої процедурної форми.
  2. Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до усіх платників податків, незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу. Досить цікавий та важливий принцип, який передбачає виникнення обов’язку у будь-якої особи, яка перебуває на території держави. У сенсі реалізації державних інтересів податки повинні сплачувати всі (громадяни, іноземці, особи без громадянства), які перебувають у відповідний період на відповідній території. Принцип громадянства застосовується лише як додатковий при визначенні податкового обов’язку та справляння податків і зборів. Водночас принциповим є визначення особи резидентом чи нерезидентом, виходячи із цього, і встановлюються межі суб’єктивних прав та юридичних обов’язків відносно справляння податків та зборів. Принцип рівності означає безпосередню рівність усіх платників податків, що ставить їх в однакове положення стосовно сплати податків.
  3. Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Цим принципом формуються загальні засади відповідальності за порушення податкового законодавства. Але враховуючи те, що за порушення податкового законодавства може наступати як кримінальна, адміністративна, так і фінансова відповідальність, йдеться про засади відповідальності фінансової, відповідальності, яка деталізується нормами глави 11 Розділу ІІ Податкового кодексу України. Підставою такої відповідальності є податкове правопорушення, склад якого, види та санкції закріплено тією ж главою. При цьому важливо розмежовувати відповідальність зобов’язаних осіб (платників податків і податкових агентів) та посадових осіб контролюючих органів. Так, п. 109.1 ст. 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Податковим кодексом України та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. У ст. 112 Податкового кодексу України міститься принцип, за яким притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.
  4. Презумпція правомірності рішень платника означає, що у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника.
  5. Фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями. Зрозумілий принцип, який має певне кордонне значення на межі бюджетного та податкового регулювання. З одного боку, справляння податків не є самоціллю, вони справляються не просто для формування дохідних частин бюджетів, а з метою такого їх формування, яке б забезпечило виконання всіх завдань і функцій держави та територіальних громад. З іншого боку, цим принципом пропонується і певне обмеження свавілля при встановленні податків та зборів. Їх розмір та види не можуть бути нескінченними, а лише забезпечувати необхідні надходження до бюджетів. Але треба обережно підходити до реалізації цього принципу та не доводити до хибного уявлення про те, що податкове регулювання повинно пов’язуватись (або навіть включати) із регулюванням видатків бюджету. Межа податкового регулювання завершується при виконанні обов’язку щодо сплати податку чи збору.
  6. Соціальна справедливість – встановлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків. Принцип справедливості реалізується через реальне оподаткування й відображає демократизм державного ладу, цінності державного устрою. При цьому важливо, яка частина доходу платника перераховується у вигляді податку, наскільки об’єктивно розподіляються податки серед різних груп і верств суспільства і, звичайно, на що витрачаються зібрані податки. Держава визначає необхідні податки, обумовлені реальними потребами суспільства. Зрозуміло, що подання про обґрунтованості податків перебувають на стику індивідуальних, групових, регіональних, державних інтересів. Стосовно цього принципу необхідно враховувати, що досить часто інтереси суспільства не співпадають з інтересами держави. Саме тому, коли йдеться про соціальну справедливість, йдеться про здійснення суспільної мети за рахунок діяльності відповідних державних інститутів. Тобто суспільне значення рівності всіх повинне реалізовуватись через ефективну дію державних органів щодо реалізації цього принципу.
  7. Економічність оподаткування – встановлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування. Принцип, який узагальнює співвідношення руху коштів: які надійшли від справляння того чи іншого платежу та які необхідні для його справляння. Податки повинні формувати фінансове забезпечення виконання завдань та функцій держави і територіальних громад, але непоодинокі випадки, коли запроваджуються платежі, що забезпечують надходження коштів, яких не вистачає навіть на їх справляння. Йдеться перш за все про окремі місцеві податки та збори. Саме тому в Податковому кодексі України суттєво скорочено перелік таких місцевих податків та зборів, систему таких місцевих платежів зведено до мінімуму, залишились лише такі, що гарантують суттєве надходження коштів до дохідних частин місцевих бюджетів.
  8. Нейтральність оподаткування – встановлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоспроможності платника податків. Закріплення принципу нейтральності оподаткування спрямоване на уникнення впливу податків і зборів на конкурентоспроможність платника податків. Оподаткування є елементом державної економічної політики, а тому за рахунок встановлення податків і зборів здійснюється вплив на платників податків, які здійснюють господарську діяльність в окремих сегментах внутрішньодержавного ринку. Крім того, податки і збори впливають на конкурентоспроможність платників податків, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.
  9. Стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду. Принцип стабільності передбачає стабільність на двох рівнях: а) платника – у цьому випадку він звикає, пристосовується до податкових важелів, знаходить найбільш вигідне застосування своїм здібностям і коштам; б) податкового органу – у цій ситуації створюються чіткі механізми обліку, контролю, зроблені форми документації, інструкції тощо. Практично як відображення принципу стабільності розглядається принцип гнучкості, хоча іноді їх характеризують як взаємовиключні принципи. Принцип гнучкості передбачає автоматичну реакцію податків (завдяки правильному вибору конкретних параметрів їх елементів) на зміни макроекономічної ситуації. Натомість дотримання принципу стабільності залежить від дій влади.
  10. Рівномірність та зручність сплати – встановлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками. Цей принцип передбачає необхідність так встановлювати строки сплати податків і зборів, щоб забезпечити рівномірне надходження коштів до бюджетів та фінансування бюджетних видатків протягом усього бюджетного року.
  11. Єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на законодавчому рівні всіх обов’язкових елементів податку. Значення принципу наявності всіх елементів податкового механізму в податковому законі важко переоцінити. Відсутність хоча б одного елемента означає, що обов’язок платника податків щодо сплати податку не встановлений. Податковим кодексом України вперше в чинному податковому законодавстві України закріплено вкрай необхідний припис щодо обов’язкової наявності ряду елементів, на підставі яких можна вважати той чи інший платіж сформованим у такій формі, що породжує податковий обов’язок платника. Наявність загального припису обов’язковості сплати податків та зборів породжує необхідність деталізації засобів врегулювання правового механізму податку, на підставі якого від платника треба вимагати його виконання. Але лише конституційна норма не може гарантувати його виконання. Саме припис обов’язковості цілісної конструкції побудови правового механізму податку і гарантує об’єктивні підстави та можливість виконання податкового обов’язку. Більш того, він певним чином захищає платника в тому випадку, коли податок або збір запроваджено з порушенням цілісної конструкції його механізму. Визначення в законі платника, об’єкта, ставки, бази тощо робить загальний припис предметно орієнтованим, який, власне, і породжує податковий обов’язок. Отже, платник податків має право не платити податок чи збір, якщо в ньому не закріплено хоча б один із елементів, що визначено п. 7.1. ст. 7 Податкового кодексу України, тобто платника податку, об'єкт оподаткування, базу оподаткування, ставку податку, порядок обчислення податку, податковий період, строк та порядок сплати податку або строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
  12. Загальнодержавні, місцеві податки та збори, справляння яких не передбачено Податковим кодексом України, сплаті не підлягають. Принциповими моментами в реалізації цього принципу є приписи, що закріплені ст.ст. 7-10 Податкового кодексу України. У ст. 7 встановлено певний модуль закріплення будь-якого платежу, якого законодавець відніс до податку чи збору – визначений вичерпний перелік елементів такого податку чи збору та виходячи із цього, і обов’язковий набір приписів (статей законодавчих актів), за наявності яких можна вважати платіж введеним та обов’язок відносно нього таким, що виник. Ст.ст. 8-10 встановлено вичерпний перелік тих платежів, які включено до податкової системи України, до яких відносяться: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний податок, збір за першу реєстрацію транспортного засобу, екологічний податок, рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України, рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні, плата за користування надрами, плата за землю, збір за користування радіочастотним ресурсом України, збір за спеціальне використання води, збір за спеціальне використання лісових ресурсів, фіксований сільськогосподарський податок, збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, мито, збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками, збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір. Лише стосовно них і виникає обов’язок справляння. Інші платежі, що відсутні у переліку ст. 9 та ст. 10 Податкового кодексу України, не підлягають сплаті як податкові платежі. Як спеціальний принцип, варто вказати пріоритет податкового закону над неподатковими законами. Це означає, що коли в неподаткових законах присутні норми, які так чи інакше стосуються податкових відносин, то застосовувати їх можна тільки в тому випадку, якщо вони відповідають нормам, що відображаються в податковому законодавстві. Отже, у випадку колізії норм застосовуються положення саме податкового законодавства. З появою Податкового кодексу України протистояння податкових та неподаткових законів може бути зведено до появи колізій між Податковим кодексом України та річними законами про державний бюджет. Незважаючи на заборону регулювання бюджетними законами податкових відносин і до прийняття Податкового кодексу України, така ситуація була, на жаль, досить поширеною.
  13. Податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів усіх рівнів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов’язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів. Цим принципом закріплюється періодичний характер податку. П. 33.1 ст. 33 Податкового кодексу України визначається, що податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Відповідно до п. 34.1 ст. 34 Податкового кодексу України податковим періодом може бути: календарний рік, календарний квартал, календарний місяць та календарний день. Орієнтація на ці терміни і передбачає своєчасне надходження коштів до бюджетів. Цей принцип передбачає досить гнучке поєднання бюджетного та податкового законодавства. Справляння податків та зборів визначає зміст виконання бюджетів за доходами, тобто забезпечує формування дохідних частин цих централізованих грошових фондів. Водночас треба враховувати, що доходи бюджетів мають надійти на відповідні казначейські рахунки не наприкінці року, а надходити періодично. Це обумовлено періодичністю витрачання таких коштів (здійснення видатків на соціальні потреби, сплата пенсій, заробітної плати робітникам бюджетної сфери тощо), що можна зробити лише в умовах своєчасного надходження податків та зборів у визначений законодавцем час. При цьому законодавець робить важливий акцент на те, що визначення такого моменту сплати повинне враховувати і зручність перерахування коштів для платників податків.
  14. Встановлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до Податкового кодексу України Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Принцип встановлення податків винятково законами закріплений у Конституції України й містить у собі два аспекти: а) встановлення податків повинне здійснюватися компетентними органами державної влади; б) встановлення податків повинне здійснюватися тільки у встановленій формі – законами. В історії сучасного українського оподаткування даний принцип не раз проходив серйозні випробування. Поняття «законодавчо встановлений» містить у собі й вид правового акта, на підставі якого стягуються податки й збори. Конституція не допускає справляння податку й збору на підставі указу, постанови, розпорядження тощо. Більш того, треба чітко розмежовувати поняття закріплення, встановлення та введення податків чи зборів. Якщо стосовно загальнодержавних податків та зборів реалізуються вони всі, то відносно місцевих податків та зборів і закріплення, і встановлення є компетенцією Верховної Ради України, тоді як вводяться вони рішеннями місцевих рад.