Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

Право боржника на визначення першочерговості звер­нення стягнення на предмети (види майна) під час про­ведення опису включає також можливість запропонувати власну позицію щодо оцінки майна. Так, за ст. 56 цього Закону під час проведення опису боржник має право за­значити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зо­бов'язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють ви­конання рішення. Однак така оцінка та пропозиція сто­совно конкретного майна не є обов'язковою для держав­ного виконавця. Це положення презумується з того, що всі дії щодо виконання зобов'язань боржником він міг здійснити у добровільному порядку, однак не вчинив. Тому державний виконавець може не тільки не погоди­тись із пропозицією боржника, а повинен визначити кон­кретне майно, яке підлягає стягненню з урахуванням перспектив його подальшої найскорішої реалізації.

Отже, при проведенні опису державний виконавець має дотримувати принципу найскорішого та законного вчинення виконавчого провадження, враховуючи при цьому інтереси та законні права обох сторін. Дійсно, з деякими речами у боржника можуть бути пов'язані якісь спогади або вони можуть представляти особистий ін­терес боржника, тому при здійсненні опису державний виконавець має їх враховувати та по можливості задо­вольнити, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не ускладнюють виконання рішення.

При цьому, для забезпечення прав боржника пропо* нується надати йому можливість звернення з письмовою заявою, яка має зберігатись разом із актом опису майна і в якій зазначаються причини, за яких боржник просить не застосовувати стягнення до окремих речей (належ-ність їх третім особам, їх значна моральна значимість для боржника або його родини тощо), а також пропози-

240

ція звернення стягнення на альтернативні речі. Останнє положення стосується звернення стягнення в інтересах стягувача. Однак така заява не повинна мати процесу­ального значення, що може зупинити виконавче прова­дження. В цьому випадку, якщо відповідна заява борж­ника була письмовою, державний виконавець має винес­ти постанову щодо можливості її врахування або ні, а також зобов'язати боржника повідомити третіх осіб про те, що протягом п'яти днів майно не буде вилучатись і вони вправі подати позов про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту.

Першочерговість стягнення серед рухомого майна борж­ника має визначатись з урахуванням інтересів стягувача, явка якого для проведення опису майна в цьому випадку є доцільною та необхідною.

5.4. Оцінка майна

Проведення оцінки майна одна з найскладніших про­цесуальних дій, оскільки від результатів цього процесу залежить з одного боку реальність виконання вимог стя­гувача, а з іншого - охорона від порушення майнових прав боржника.

Загальним є правило, що оцінка майна боржника про­вадиться державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами.

Але оцінити процент зносу одягу та взуття і визначи­ти, які з них мають зношеність більш, як на 50 відсот­ків,- це складна задача, і в певній мірі її вирішення має суб'єктивні ознаки. Доцільно, в цьому випадку мати на увазі товарний вигляд. Тобто в тих випадках, коли річ має суттєві пошкодження та втратила товарний вигляд, остаточна мета стягнення - покриття майнових вимог стягувача втрачається. Отже, при оцінці майна необхідно брати до уваги, що наступною процесуальною дією має бути реалізація майна, а зберігання та реалізація некон­диційного майна, крім збільшення витрат на виконавче провадження, не призведе до бажаних результатів. Тому речі, що мають суттєві дефекти, підлягають оцінці з ура­хуванням можливості їх подальшої реалізації.

Передбачене в законі положення про те, що оцінка майна проводиться державним виконавцем за ринковими

241

цінами, які діють на день її проведення крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами, сто­сується того регіону України де провадиться виконавче провадження. Так, державне регулювання цін і тарифів передбачено Законом України «Про ціни і ціноутворен­ня» від 3 грудня 1990 року (із змінами і доповненнями). Статтею 9 цього Закону передбачено, що державні фік­совані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» затверджено повноваження центральних ор­ганів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про ціни і ціно­утворення» Кабінетом Міністрів України можуть вводи­тися методи державного регулювання цін і тарифів. От­же, в разі опису майна, на яке встановлені регульовані ціни, державний виконавець зазначає регульовані ціни і не приймає заперечень, щодо їх дійсності з боку борж­ника або стягувача.

У тому випадку, коли предмет викликає у державного виконавця сумніви у його реальній ціні, можуть бути за­пропоновані декілька підходів до вирішення цієї ситуації з урахуванням позиції сторін виконавчого провадження та особливостей стягнення.

Якщо оцінити окремі предмети складно (наприклад, у разі оцінки живописних полотен) і альтернативного майна немає для покриття всієї суми стягнення або у випадку конфіскації майна, державний виконавець для проведення оцінки описаного майна залучає у встановленому порядку експерта (спеціаліста), зокрема фахівців науково-дослід­них інститутів судових експертиз або суб'єктів підприєм­ницької діяльності, що мають відповідну ліцензію Мініс­терства юстиції України. У цьому разі оплата їх праці здійснюється зі спеціального фонду виконавчого провад­ження. Витрати на оплату винагороди експерту або спеці­алісту в установленому порядку стягуються з боржника. Якщо стягувач чи боржник заперечує проти проведення

242

оцінки державним виконавцем, оскільки не погоджується з оцінкою конкретних предметів, то останній у встановлено­му порядку призначає експерта чи спеціаліста для визна­чення вартості майна. Витрати за проведену експертизу несе сторона, яка заперечує оцінку майна, проведену дер­жавним виконавцем. В цьому випадку доцільно виносити постанову про призначення експертизи з визначенням під­став її призначення та особистим підписом сторони, яка заявила клопотання про оцінку майна експертом.

Оскільки обом сторонам виконавчого провадження надане право заперечувати проти оцінки майна держав­ним виконавцем, а також враховуючи той аспект, що стягнення проводиться в інтересах стягувача та остаточ­но може бути йому запропоноване в якості компенсації його вимог. У зв'язку з цим, доцільним є положення про вирішення спірності ціни майна в деяких випадках за погодженням обох сторін виконавчого провадження.

Запропоноване в ч. 2 ст. 57 цього Закону положення про право сторін заперечувати можливість державним виконавцем проводити оцінку майна при його описі в деякій мірі може використовуватись сторонами для затя­гування виконавчого провадження. Особливо це стосу­ється виконавчого провадження щодо конфіскації майна. Однак, при конфіскації майна без задоволення вимог кредиторів вартість описаного майна в першу чергу ін­тересує фінансові органи, а не боржника, тому було б доцільно в цьому випадку призначати експертну оцінку описаного майна лише за ініціативою державного вико­навця, а боржника позбавити права заперечувати проти проведення державним виконавцем оцінки. Отже, в цьо­му випадку державний виконавець зможе описати все майно зазначивши вартість того майна, в ціні якого він не сумнівається, а інше опише лише стосовно його характер­них особливостей, а після вилучення проведе експертну оцінку його вартості за місцем подальшого зберігання. Але в цьому випадку реалізація конфіскованого майна має здійснюватись лише після набрання вироком суду закон­ної сили і тільки після сплину десятиденного терміну (авт.), в який зацікавлені особи зможуть захистити свої правав разі опису неналежного боржнику майна.

Забезпечення прав сторін потребує уточнення стосовно їх прав на оскарження оцінки майна до суду, оскільки в разі відсутності заперечень проти оцінки окремих предме-

243

тів опису, проведеного державним виконавцем, та відсут­ності заперечень проти проведення державним виконав­цем оцінки, сторони мають позбавлятися права на таке оскарження.

Закон не передбачає заміни експерта або спеціаліста, в разі незгоди з їх висновком стосовно ціни майна, оскільки відвід останніх має бути вмотивованим об'єк­тивними обставинами, передбаченими ст. 17 цього Зако­ну. Враховуючи також процесуальну неможливість при­значення повторної або додаткової експертизи, оскільки таке положення не передбачено законом, є можливість зробити висновок про встановлення ними остаточної ціни майна у виконавчому провадженні. Тому саме їх оцінку сторони можуть оскаржити до суду.

Крім того, доцільно поширити дію ч. З ст. 57 цього Закону та надати право на оскарження оцінки майна тре­тім особам, майно яких під час опису знаходилось у боржника, коли воно було реалізованим. Коли ж зацікав­лені власники звертаються з позовом про виключення майна з акта опису, ціна майна, переважно, не буде мати юридичного значення, крім випадків розподілу спільної сумісної або спільної часткової власності.

5.5. Звернення стягнення на майно боржника, яке знаходиться в інших осіб

Підстави знаходження майна боржника в інших осіб можуть бути найрізноманітнішими. До таких підстав мо­жуть належати: передача на зберігання (вклади в банківсь­ких установах), договори оренди, передача речей в корис­тування за довіреністю тощо. Однак частина перша та друга ст. 53 Закону «Про виконавче провадження» перед­бачає стягнення майна, яке знаходиться в інших осіб, ли­ше в тому випадку, коли це право на майно боржника має безспірний характер. В цьому випадку зазначені треті особи зобов'язані на запит державного виконавця надати у визначений ним строк відомості про належне боржни­кові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові. Тобто відносно третіх осіб виконавче провадження носить лише добровільний характер. Права на огляд приміщень третіх осіб у держав­ного виконавця не має (ст. ЗО Конституції України).

У разі спірності таких прав боржник вправі звертатись

244

з позовом до таких володільців (орендарів тощо) майном чи в передбачених законом випадках може уступити право вимоги кредитору.

Коли треті особи не з'явились на виклик державного виконавця, не надали відомостей про належне боржни­кові майно або не передали його, державним виконавцем може бути накладено на них стягнення у вигляді штра­фу, який не звільняє їх від виконання вимог державного виконавця. Для отримання відповідного дозволу на огляд приміщення третіх осіб державний виконавець має звер­татись до відповідних органів.

Передача належного боржнику майна провадиться з обов'язковим його описом, у присутності свідків неза­лежно від місця вчинення провадження (у приміщенні державної виконавчої служби чи у приміщенні належно­му третій особі) у добровільному чи примусовому по­рядку, з обов'язковим його вилученням.

Таким чином, коли право боржника на майно доку­ментально не підтверджено, то державний виконавець звертається до користувачів майна з пропозицією про його видачу йому на підставі відповідної заяви боржника або кредитора. В разі доведеності прав кредитора на майно, державний виконавець звертається з вимогою до третіх осіб про його видачу.

Якщо право користування або оренди майна у третіх осіб має за законом або договором тривалий характер, і відсутні підстави для розірвання відповідного договору, або договір може бути розірваний на невигідних умовах, то таке право власності боржника може бути відчужене з урахуванням його умов, які передаються до нового влас­ника. Це положення не стосується випадків некомерцій-них прав третіх осіб на майно, наприклад, права корис­тування на підставі довіреності або договору доручення, що не мають під собою зобов'язань щодо платного кори­стування майном (ч. 3.145 ЦК України).

Крім того, потребує відповідної регламентації питан­ня щодо можливості стягнення майна громадянина, яке належить йому в результаті здійснення підприємницької діяльності, а саме права власника, учасника або заснов­ника підприємства при наявності у них особистих боргів. Оскільки за загальним правилом (ч. 2 ст. 32 ЦК України) юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власни­ка або засновника, то відчуженню в цьому випадку під­лягає не майно юридичної особи, а право участі в ньому,

245

належне боржнику. Тому вважається неможливим звер­нення стягнення на грошові та матеріальні внески заснов­ників, доходи підприємства, що є його власністю як суб'єкта господарювання. При розгляді вищезазначених прав лише в якості колективної власності неодмінно по­рушиться право юридичної особи як самостійного пра-восуб'єкта цивільного та господарського права.

Тому пропонується, для визначення вартості права влас­ника, учасника або засновника підприємства на підставі п. 10 ч. З ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» засто­совувати право державного виконавця на притягнення до участі спеціалістів для оцінки майна, а в даному випадку призначати аудиторську перевірку діяльності підприємства з метою встановлення вартості права вищезазначених осіб.

У разі, коли власник підприємства не може забезпечити виконання особистих боргів можна говорити про примусо­ве стягнення всього цього права або часткової реалізації цього права шляхом реорганізації підприємства, яке в на­ступному буде засноване на колективній формі власності.

При колективній формі власності, на якій засноване підприємство, право на виконання замість боржника його майнових зобов'язань має бути надане в першу чергу спів­власникам підприємства для отримання права на частку боржника.

Державному виконавцю в цьому випадку необхідно перевірити статут та установчий договір підприємства, що створюється на колективній формі власності, на предмет встановлення форми відповідальності його учасників або засновників та наявності у його співвласників привілеєво­го права на придбання відповідного права боржника.

Крім того, є можливість використати шлях добровіль­ного виходу із учасників або засновників суб'єкта госпо­дарської діяльності, який регламентується в установчих документах, для звернення стягнення на майно боржника і належні йому доходи як підприємця.

5.6. Зберігання майна, на яке накладено арешт

Особливість зберігання майна, на яке накладено арешт, має під собою такі правові моменти: зберігач майна при­значається державним виконавцем; зберігана майна не віднесено до учасників виконавчого провадження (гла-

246

ва 2 Закону); особа, якій передано майно на зберігання, може отримати право користування цим майном, вина­городу за його зберігання, а також на неї покладається певна відповідальність за збереження цього майна. Всі ці аспекти в їх сукупності свідчать про адміністративний характер правовідносин, що виникають при здійсненні заходів щодо збереження майна, крім розміру винагоро­ди, який визначається за цивільною угодою зберігача з державним виконавцем. Однак не з усіма положеннями, запропонованими в законі, можна однозначно погоди­тись без відповідного їх тлумачення.

Поняття призначення зберігача майна державним ви­конавцем можна розуміти як його право зобов'язати будь-яку особу зберігати майно. Однак, таке право дер­жавного виконавця законом не передбачене. Тому під цим поняттям доцільно розуміти процесуальну дію у ви­значенні конкретного зберігача та передачу їм цього майна під розписку в акті опису. При цьому у державно­го виконавця завжди має бути альтернативний варіант збереження майна. Наприклад, за попередньою домовле­ністю або договором із суб'єктом, який займається схо­вом майна. Доречно, при можливості відвести спеціальне приміщення у державній виконавчій службі, однак це положення не може бути підставою для безкоштовного зберігання або зберігання за підвищеними цінами. Потен­ційне існування альтернативного варіанту збереження майна потрібне на випадок відмови всіх учасників вико­навчого провадження від взяття обов'язку щодо збере­ження майна, а можливість застосування примусу в да­ному випадку стосовно осіб, що не мають обов'язків, неможлива. Такий обов'язок не може покладатись ні на боржника та його родичів, ні на його представника, ні на інших осіб без їх згоди на це. Аналогічно передбачене в п. 6 ч. З ст. 5 цього Закону, право державного виконавця використовувати нежилі приміщення, що є в комуналь­ній власності, та інші приміщення - для тимчасового зберігання вилученого майна, лише за згодою власника.

Загальний характер правовідносин, що виникають після визначення зберігача і процесуального оформлення дого­вору, є можливість кваліфікувати за статтями 413-424 ЦК.

Можливість особи користуватись описаним майном залежить від наявності обмеження права користування майном. Якщо таке обмеження державним виконавцем

247

накладено, то користування майном є неправомірним та навпаки. Доцільно для цього передбачити спеціальні бланки для опису майна, в яких робити відповідні познач­ки щодо можливості користування майном. Однак на­явність дозволу на користування майном не повинна призводити до його знищення або зменшення цінності.

Якщо під час збереження майна (при відсутності за­борони користування ним) державний виконавець вста­новить його пошкодження, то зберігач повинен відшко­дувати вартість завданої шкоди. При наявності ж забо­рони, яка має бути відповідним чином відображена в акті опису, зберігач майна має відшкодувати вартість майна та відповідати за ст. 6 Закону за невиконання законних вимог державного виконавця.

Стосовно розміру винагороди та інших умов зберігання майна крім відмітки у акті опису про зберігана майна, коли ним не є боржник або його родич доцільно укладати пись­мову угоду, в якій обумовити строк та інші конкретні умови зберігання. Стосовно загального порядку та умов зберіган­ня державний виконавець має користуватись Інструкцією.

Крім винагороди за зберігання майна в деяких випад­ках зберігач вправі вимагати відшкодування витрат по догляду за майном, коли погодні або інші умови вимага­ли від цієї особи здійснення необхідних дій щодо його збереження та не були обумовлені угодою про винагороду.

Порядок і умови зберігання майна, на яке накладено арешт, зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього Зако­ну, визначаються Національним банком України, а щодо іншого майна - Міністерством юстиції України.

При накладенні арешту на майно і до його реалізації воно знаходиться під юрисдикцією держави, тому потре­бують особливої кваліфікації правопорушення, спрямовані проти держави. Раніше відповідальність за неналежне збереження майна мала кримінальний характер і кваліфі­кувалась за ст. 182 КК. Через виділ державної виконавчої служби з системи судових органів ця норма при накла­денні арешту державним виконавцем не може бути засто­сованою без відповідних змін у КК. Стаття 388 КК може застосовуватись лише при виконанні рішень або вироків суду, однак за ст. З Закону «Про виконавче провадження» державною виконавчою службою виконуються рішення не тільки суду, а більш ширшого кола суб'єктів. Тому державний виконавець зобов'язаний попередити зберігача

248

майна в окремих випадках про кримінальну відповідаль­ність та цивільну. Державному виконавцю надані повно­важення щодо визначення заходів, які мають застосовува­тися для зберігання майна, тому в разі порушення його розпоряджень можуть застосовуватися додаткові заходи відповідальності, що передбачені законодавством.

5.7. Звільнення майна з-під арешту

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Для забезпечення реального захисту прав осіб, які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, доцільно передбачити можливість їх звернен­ня з позовом до суду також через державного виконавця. Така процедура подання заяви спростить повідомлення державного виконавця про розгляд справи в суді та стане підставою для обов'язкового зупинення виконавчого про­вадження (п. 7 ст. 34 цього Закону). В цьому випадку вико­навче провадження підлягає обов'язковому зупиненню до вирішення справи судом. Однак знов необхідно було б уточнити, що зупинення виконавчого провадження мало б стосуватись лише описаного або арештованого майна, спір­ність прав на яке заявлене в позовній заяві.

На вимоги про виключення майна з опису поширю­ється передбачений ст. 71 ЦК трирічний строк позовної давності. Однак реальність повернення майна в натурі залежить від строку пред'явлення позову, оскільки в разі продажу майна в порядку виконавчого провадження, власник втрачає право витребування його в натурі від добросовісного набувача, що отримав його сплатно (ч. 2 ст. 145 ЦК України), і може розраховувати лише на ком­пенсацію його вартості.

Підставами для визнання права на звільнення майна з-під арешту можуть бути: право власності на описане майно або право володіння ним. Вимога про звільнення частини описаного майна або окремих предметів, чи час­тин предметів може зумовлюватись правом спільної су­місної власності подружжя, правом спільної часткової власності, правом спільної сумісної власності селянсько­го (фермерського) господарства. До цього необхідно до­дати, що ці права мають бути законними та в майбут-

249

ньому відповідним чином доведені, тільки в цьому разі вони отримають судовий захист.

Можливість звернення за судовим захистом щодо ви­ключення майна з опису на підставі цієї статті має місце в тому випадку, коли опис проводився державним вико­навцем, а не тоді, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі. Слід також додати, що порядок оскарження неправомірних дій державного виконавця під час проведення опису чи арешту майна має здійснюватись в порядку ст. 8 цього Закону та на під­ставі глави 31 -А ЦГЖ до суду, а не на підставі даної норми.

Для більш докладного розуміння дії цієї норми доціль­
но ознайомитись з Постановою Пленуму Верховного
Суду України «Про судову практику в справах про ви­
ключення майна з опису» від 27.08.1976 р. (із змінами і
доповненнями). «,

5.8. Реалізація арештованого майна

Різноманітність видів майна, на яке може бути зверне­но стягнення, а також різні види торгівельних установ, суб'єктів господарювання дають можливість для визна­чення певного загального порядку реалізації майна. Крім того, простежуючи права стягувача та боржника на різних етапах виконавчого провадження, можна дійти висновку, що це положення на етапі реалізації майна залишено без відповідної уваги і правової регламентації. Однак, вихо­дячи із змісту статті 61 Закону «Про виконавче прова­дження», яка не надає однозначного права державному виконавцю самому вирішувати шляхи реалізації майна між переліченими в цій статті способами реалізації, та враховуючи положення ст. 29 зазначеного Закону можна говорити про право сторін виконавчого провадження щодо висловлення своїх доводів та міркувань з цього приводу.

Зокрема, в цьому Законі зазначається, що реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, від­повідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту. Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійс­нюється спеціалізованою організацією на комісійних та

250

інших договірних началах, передбачених законом. Про­даж нерухомого майна боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в по­рядку, передбаченому законодавством України. Порядок реалізації майна, зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього Закону, визначається Національним банком Украї­ни, а іншого майна - Міністерством юстиції України.

Слід також розглянути можливість укладення двосто­ронніх довгострокових угод з суб'єктами господарювання з метою наступної пропозиції сторонам конкретних місць реалізації майна, з урахуванням його особливостей. Так, продукти та інші речі, що швидко псуються передаються на реалізацію негайно після накладення на них арешту, що викликає необхідність наперед знати, куди конкретно їх передати. Тому пропонується мати певний перелік суб'єк­тів господарювання, з якими укладено відповідні угоди.

Отже, якщо сторони дійдуть згоди з цього приводу, це питання має вирішуватись за їх рекомендацією, якщо ні -державний виконавець може на свій вибір визначити спосіб та місце реалізації майна. Це положення стосуєть­ся тих випадків, коли на відповідне майно не визначено спеціального способу реалізації.

Доречно застосовувати при реалізації майна також Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18 грудня 1995 року № 168 та інші нормативні акти, які визнача­ють загальний порядок комісійної (статті 395-412 ЦК України) та інших видів торгівлі.

Провідною формою реалізації майна, що має переваги за законом, слід визнати реалізацію майна через спеціа­лізоване державне підприємство «Укрспецюст» Міністер­ства юстиції України, яке створене відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України від 14 липня 1999 року № 1270. Цьому підприємству не можуть надаватись ли­ше повноваження щодо реалізації майна та продажу об'єктів нерухомості з прилюдних торгів. Умови, на яких укладається угода про реалізацію майна цим під­приємством або іншими суб'єктами господарювання, за винятком нерухомого майна, визначаються на договір­них, комісійних та інших началах.

Порядок реалізації арештованого майна затвердже-

251