Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Содержание Стосовно права боржника або стягувача запросити для переоцінки експерта або оспорювати нову ціну, то Особливості звернення стягнення, які характерні боржника- юридичної або фізичної особи

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

но наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року за № 42/5, зареєстровано в Міністерстві юсти­ції України 19 липня 1999 року за № 480/3773 (із зміна­ми і доповненнями). До визначення в законі умов реалі­зації арештованого нерухомого майна або проведення аукціонів чи прилюдних торгів діє Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 745/4038.

Іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побу­тові вироби із золота, срібла, платини і металів платино­вої групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів реалізуються за порядком, встановленим Національним банком України.

Загальний строк реалізації майна, до якого не входить нерухоме майно, та те майно, порядок реалізації якого встановлюється Національним банком України, передба­чений у три місяці і п'ять днів. Первісна ціна майна має відповідати тій, яка зазначалась при здійсненні його опи­су або встановлена експертом, а також на підставі рі­шення суду, в разі оскарження оцінки майна до суду. При цьому за первісною ціною майно може продаватись лише протягом двох місяців, а потім його переоцінюють державний виконавець за участі представника торгівель-ної організації. Зазначене в законі поняття «присутність стягувана та боржника при здійсненні процесу переоцін­ки майна» доцільно розуміти як можливість їх впливу у визначених ст. 29 та ч. З ст. 57 Закону межах на нове ці­ноутворення та, одночасно, як необхідність їх повідом­лення про цю обставину. Однак явка їх є необов'язко­вою. Особливо слід зазначити, що на цьому етапі за до­мовленістю боржника і стягувана вони можуть укласти мирову угоду щодо передачі майна боржника стягувачу в рахунок погашення заборгованості.

Потребує уточнення положення щодо переоцінки майна і в тому разі, коли виконавче провадження стосовно описа­ного майна зупинялось на значний строк (на нашу думку, більше ніж на два місяці), оскільки вартість майна може змінитись по відношенню до зазначеної в акті опису.

Стосовно права боржника або стягувача запросити для переоцінки експерта або оспорювати нову ціну, то

252

воно не передбачене в цій статті. Але реальна можли­вість виникнення суперечок на цьому етапі в майбут­ньому може стати підставою для регламентації меж пе­реоцінки майна, наприклад, 10%.

Наступним етапом реалізації майна є його продаж за новою ціною протягом місяця. В разі непродажу майна державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою непроданого майна та надає строк у п'ять днів для прий­няття остаточного рішення. Однак майно в цей термін знаходиться у продажу до тих пір, доки стягувач не за­явить, в письмовій формі, про своє бажання залишити за собою непродане майно. В разі згоди державний викона­вець вилучає ці предмети у торгівельного підприємства і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі.

Загальний порядок передачі майна боржника, за яким стягувачем є іноземний громадянин, юридична особа або держава, навіть у випадку неможливості його реалізувати, має здійснюватись у відповідності до чинного законодав­ства України, яке не передбачає можливості передачі на­ціональних культурних та історичних цінностей, що пере­бувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культур­ного надбання. Так само не може бути предметом, що пе­редається іноземному громадянину, земельна ділянка.

У разі незгоди стягувача прийняти майно в рахунок боргу або прострочення строку в п'ять днів, наданого для прийняття остаточного рішення, майно вилучається у торгівельної організації і повертається боржнику. При цьому, натомість поверненого майна може вилучатись і передаватись на реалізацію інше належне боржнику майно. При відсутності у боржника іншого майна вико­навчий документ повертається стягувачеві без виконання.

Законом встановлена можливість боржника визначати послідовність реалізації майна. З цього приводу дореч­ним буде уточнення стосовно застосування цієї норми в окремих випадках. Зрозуміло, що таке право не може застосовуватись до випадків конфіскації майна, реаліза­ції предмета застави. Процес реалізації майна має узгод­жуватись із загальним положенням щодо одночасної реалізації майна за ціною, визначеною при описі, на всю суму стягнення, включаючи вимоги стягувача та ін­тереси держави, а не розглядати реалізацію кожної конк-

253

ретної речі окремо до досягнення всієї суми стягнення. В такому контексті й необхідно розуміти поняття «час­тина майна». Така сукупність та окремі речі, що входять до такої сукупності і можуть бути предметом обмірку­вання з боку боржника, державного виконавця та стягу-вача. Хоча участь стягувача в цьому конкретному випад­ку не передбачена, але вона повинна мати місце на під­ставі ст. 29 цього Закону. При цьому державному виконавцю надане право приймати остаточне рішення.

5.9. Черговість задоволення вимог стягувачів

Законом передбачені випадки, коли боржник не здатен за об'єктивних або суб'єктивних умов відповісти за борго­вими зобов'язаннями і наслідки встановлення такої обста­вини: для юридичних осіб - зупинення виконавчого провад­ження (п. 8 ст. 34 Закону), оскільки в разі не виконання рі­шення суду стягувачі мають порушувати справи про банк­рутство боржника, а для фізичної особи - повернення виконавчого документу стягувачеві (п. 2 ст. 40 цього Закону).

За ст. 44 Закону передбачається випадок, коли держав­ним виконавцем встановлено недостатність суми, стяг­неної з боржника, для задоволення всіх вимог за вико­навчими документами, але не встановлюється перехід від одних сум стягнення до тих, що можуть бути реально задоволені. Взагалі стаття 44 цього Закону виглядає як самостійна, яка не має логічного зв'язку з іншими про­цедурними аспектами виконавчого провадження. Тому постає питання про те, коли державний виконавець прий­має рішення про розподіл сум стягнення і чи вправі стя­гувачі впливати і не погоджутись з таким його рішен­ням? Цей аспект випливає із п. 6 ст. 35, оскільки держав­ний виконавець має право зупинити виконавче провад­ження у разі розшуку майна. Не визначено в ст. 44 й процесуального оформлення відповідного рішення про почергове задоволення вимог стягувачів.

Тому стягувачі можуть не погоджуватись із рішенням державного виконавця стосовно розподілу знайдених державним виконавцем сум стягнення і вправі вимагати проведення додаткових заходів по розшуку майна борж­ника. При цьому, цей висновок може ґрунтуватись на тому, що після ознайомлення з матеріалами виконавчого

254

провадження, вони будуть впевнені, що не всі заходи по розшуку майна боржника вчинені. Тому питання про черговість задоволення вимог стягувачів має вирішу­ватись із урахуванням думки сторін виконавчого про­вадження. Тому для розподілу стягнених сум пропону­ється зобов'язати державного виконавця виносити по­станову про це, в якій вказувати всі вжиті ним заходи по розшуку майна. Цю постанову надсилати сторонам ви­конавчого провадження і надавати строк у десять днів для її можливого оскарження (п. 2 ст. 32 Закону). Якщо постанова не буде оскаржена державним виконавцем, сума стягнених коштів боржника розподіляється між стягувачами в порядку черговості, встановленої ст. 44 цього Закону, а саме:

• у першу чергу задовольняються вимоги щодо стяг­
  нення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної калі­
  цтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у
  зв'язку з втратою годувальника та забезпечені заставою
  вимоги про стягнення вартості заставленого майна;
  
• У ДРУГУ чергу задовольняються вимоги працівників,
  пов'язані з трудовими правовідносинами, вимоги щодо
  виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, ви­
  плати винагороди, що належить автору за використання
  його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на
  які видано відповідні свідоцтва. Після повного задово­
  лення зазначених вимог задовольняються вимоги грома­
  дян із соціального страхування та вимоги громадян про
  відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином
  або адміністративним правопорушенням.
  
• у третю чергу задовольняються вимоги щодо подат­
  ків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів
  страхування з обов'язкового страхування.
  
• у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги
  в порядку надходження виконавчих документів.
  

За Законом «Про виконавче провадження» вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої чер­ги. У разі недостатності стягненої суми для повного за­доволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задоволь­няються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі.

Але така черговість звернення стягнення хоч і відріз­няється певним гуманним змістом, але має бути уточне­ною. Так, найпершому задоволенню підлягають алімент-

255

ні зобов'язання, але вони відрізняються періодичністю сплати, а тому на момент звернення стягнення може ста­витись за загальним правилом питання лише про задово­лення заборгованості по аліментах і вони не можуть стя­гуватись наперед. По-друге, із ст. 43 Закону «Про вико­навче провадження» випливає, що в саму першу чергу стягуються виконавчий збір, накладений на боржника в процесі виконання рішення, компенсуються витрати на здійснення виконавчих дій, а грошова сума, що залиши­лася, використовується для задоволення вимог стягувача та на сплату штрафу. Таким чином, Державна виконавча служба в першу чергу «працює сама на себе» і лише по­тім задля осіб, які потребують утримання, залишились без годувальника. Крім того, суб'єкти підприємницької діяльності, що вправі претендувати на задоволенні бор­гових зобов'язань опинились знов таки у четвертій черзі, після державних органів, які вправі стягувати податки і неподаткові платежі до бюджету. Така черговість звер­нення стягнення виглядає не зовсім логічно.

Крім того, задоволення вимог стягувачів, що було здійс­нено почергово, не є підставою для закриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягу-вачу та закінчення виконавчого провадження. В цьому разі, вважаємо, такий захід необхідно розглядати як єди­ний варіант мирової угоди, в якому мають брати участь усі стягувачі і обов'язково боржник. Крім того, необхідно враховувати, що в разі недостатності майна боржника на момент звернення стягнення воно може звертатись і на його доходи, які він у подальшому може отримати. Таким чином, після часткового задоволення вимог стягувачів необхідно встановити «черговість претензій» на звернен­ня стягнення на наступні доходи боржника, яка має бути подібною, але з урахуванням зроблених авторами заува­жень. Тобто в разі звернення стягнення на доходи борж­ника в найпершу чергу мають задовольнятись вимоги осіб, які мають право на аліменти.

Суми, стягнені з боржника як такі, що належать до перерахування стягувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного відділу! Державної виконавчої служби і мають видаватися стягу­вачам у порядку черговості, але лише після встановлення всіх кредиторів боржника, який не здатен погасити всі зобов'язання.

256

; ^:: ■ і -■• • ; Розділ VI . .

ОСОБЛИВОСТІ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ, ЯКІ ХАРАКТЕРНІ БОРЖНИКА- ЮРИДИЧНОЇ АБО ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

6.1» Звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи

На відміну від фізичної особи специфіка юридичної особи полягає переважно в колективній організації праці, тому її правовий статус в якості боржника також харак­теризується певними особливостями. Юридична особа є самостійним суб'єктом цивільного права, вона має певні права та несе зобов'язання за законодавством еро працю тощо, однак головною її відмінністю є відокремленість майна та набуття нею певних прибутків або доходів. Ось ці види майнових прав і є основними майновими об'єк­тами, на які звертається стягнення за рішеннями повно­важних органів. Крім того, особливість правового стано­вища юридичної особи на ринку товарів та послуг може характеризуватись як монопольне, і тоді у відповідному рішенні може зазначатись владна вимога про примусову реорганізацію юридичної особи.

Крім загальних аспектів, відповідальність юридичної особи зумовлена правовою формою її організації і зале­жить від її правового статусу. Так, загальним є поняття «державні підприємства, установи, організації», звернен­ня стягнення на майно яких має певні особливості. На­приклад, із ст. 20 Закону України «Про заставу» випливає, що звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсот­ків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду або арбітражного суду. Таким чином, можна говорити про державні підприємства, які матимуть статус акціонерного, у якого не менше п'ят­десяти відсотків акцій перебуває у державній власності.

Певні особливості має відповідальність юридичної особи в різних правових ситуаціях.

9 2-315

За Законом «Про господарські товариства» від 19 ве­ресня 1991 року № 1576-ХІІ передбачається створення резервного (страхового) фонду у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені за­конодавством України або установчими документами товариства. Отже, з одного боку, за ст. 63 Закону «Про виконавче провадження» передбачається, що звертається стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках борж­ника в установах банків та інших кредитних організаціях. Але в цьому разі не робиться винятків, на яких рахунках ці кошти знаходяться: резервному, страховому чи іншо­му. На нашу думку, не зважаючи на те, що в ст. 63 звер­нення стягнення на кошти, що знаходяться на розрахун­кових рахунках юридичної особи розташоване лише в третій частині, звична практика передбачає звернення на такі рахунки в першу чергу* Зокрема, передбачена така процедура: державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, передбаченому цим За­коном. Якщо даних про наявність у боржника - юридич­ної особи рахунків і вкладів у банках чи інших кредит­них організаціях немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.

Другим способом звернення стягнення має стати про­цедура пошуку і вилучення готівки в національній та іноземній валюті, яка може знаходитися в касах або ін­ших* сховищах боржника - юридичної особи. Для цього державному виконавцю знадобиться інформація про на­лежність юридичній особі магазинів, кіосків, торгових точок на ринках, укладені договори з іншими підприєм­ствами та установами тощо. Таку інформацію державний виконавець також може отримати у податкових органів, районних державних адміністрацій. Доцільно надати право державному виконавцю призначати аудиторську перевірку діяльності юридичної особи для встановлення, за результатами якої він зможе отримати Інформацію про місцезнаходження належних боржнику об'єктів та сто­совно наявності на цих об'єктах готівки.

У разі знаходження належної юридичній особі готівки в національній та іноземній валюті, вона підлягає невід­кладному вилученню після складення відповідного акта

258

державним виконавцем, копія якого вручається представ­нику боржника - юридичної особи. За ч. 2 ст. 63 цього Закону встановлено, що вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається в установу банку для її перерахування на рахунок стягувача для по­криття боргу за виконавчими документами, на виконав­чий збір та на покриття витрат на проведення виконав­чих дій, Але цей випадок стосується відшкодування бор­гів у взаємовідносинах між юридичними особами і він не враховує можливості покриття боргів стосовно фізичних осіб. Тому пропонується для цього варіанту класти готів­кові кошти на депозитні рахунки районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів Держав­ної виконавчої служби, з яких можливо буде робити виплати стягувачам. Про можливість такої форми звер­нення стягнення говориться в постанові Правління Націо­нального банку України від 13.07.99 № 340 «Зміни і до­повнення до Інструкції № 7 про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженої постано­вою Правління Національного банку України від 02.08.96 № 204». А саме, звернення стягнення на кошти борж­ників, що знаходяться на рахунках у банках, на користь фізичних осіб здійснюється державними виконавцями. Суми, стягнені з боржника на підставі платіжних вимог державних виконавців, зараховуються на рахунок відпо­відного відділу Державної виконавчої служби і видають­ся стягувачеві в установленому порядку

Готівка в іноземній валюті у той же строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній уста­нові, що мають право продажу іноземної валюти на внут­рішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати вико­навчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

З іншого боку, доцільним є створення певного фонду майнової відповідальності юридичної особи. Крім того, звернення стягнення може супроводжуватись перевір­кою наявності страхових внесків юридичної особи, які можуть спрямовуватись на страхування ризиків підприєм­ницької діяльності.

Наступний загальний порядок звернення на майно боржника - юридичної особи за ст. 64 цього Закону пе­редбачає, що стягнення звертається на інше майно, на­лежне боржникові на праві власності або закріплене за

259





ним незалежно від того, хто фактично використовує це майно. В цьому випадку потребує тлумачення термін «закріплене за ним майно», оскільки викликає сумнів можливість відчуження «права закріплення». Так, в ци­вільному праві звичним є поняття «тріада - право воло­діння, розпорядження, користування», які у сукупності складають право власності. Тому доцільним в цьому разі є застосування термінів права володіння і користування, які в сукупності складатимуть право оренди. Тобто, як­що об'єкт знаходиться в довготривалій оплаченій борж­ником оренді, то таке право може бути відчуженим.

Крім того, в разі відчуження об'єкта, на який мають певні права треті особи (наприклад, фактично викорис­товують майно орендарі, які оплатили таку угоду), вва­жається доцільним не порушувати їх прав і відчужувати такі об'єкти з урахуванням їх інтересів.

При зверненні стягнення на зазначене вище майно на­кладається арешт і воно реалізується у визначеній ст. 64 черговості:

• у першу чергу - майно, яке безпосередньо не вико­
  ристовується у виробництві (цінні папери, кошти на де­
  позитних та інших рахунках боржника, валютні ціннос­
  ті, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та
  інше майно);
  
• У ДРУ/У чергу - готова продукція (товари), а також
  інші матеріальні цінності, які безпосередньо не викорис­
  товуються у виробництві;
  
• у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верста­
  ти, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і
  матеріали, призначені для здійснення виробництва.
  

З аналізу цього переліку випливає, що державою пе­редбачається захист підприємницької діяльності та ви­робництва, оскільки на засоби виробництва стягнення звертається в останню чергу. І в першу чергу це поло­ження має стосуватися: по-перше, державних підпри­ємств, підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. По-друге, звернення стяг­нення на об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнан­ня, інші основні засоби може свідчити про перехід прав