Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Содержание Черговість стягнення майна, передбачена Законом «Про виконавче провадження»

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

¹ Покрещук О. О., Фурса С. Я. Питання імплементації міжнарод­но-правових норм у законодавство України про виконавче провад­ження//Право України.-№ 3-2000.-С. 84-87.


225
8 2-315

але не отримані заробітна плата або інші доходи грома­дян, слід розглядати як наявне майно, а не права на пе­ріодичні платежі. Акція може розглядатись як майно, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонер­ного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає пра­во його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Тому при звер­ненні стягнення на неї вона має розглядатись як майно, дійсна вартість якого буде встановлена при його реаліза­ції та одночасно вона має розцінюватись як майно, що приносить періодичні доходи, і тому можна розцінювати за ст. 69 цього Закону як інші доходи боржника.

При вчиненні виконавчих дій, слід мати на увазі, що цим Законом (ст. 54) передбачений перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення. Не допускається звер­нення стягнення на майно, зазначене в Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток 1).

Предметом стягнення можуть бути права і майно гро­мадян, на які боржник має право на момент вчинення виконавчого провадження, а також майно, яке стане влас­ністю боржника в майбутньому після виконання умов зазначених в договорі, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби то­що), якщо це передбачено укладеним і виконаним борж­ником договором. Це положення випливає із змісту стат­ті, оскільки вищезазначене майно не увійшло до Перелі­ку, наведеного як додаток до цього Закону.

Предметом стягнення не можуть бути вимоги, які мають особистий характер. Наприклад, не підлягає стяг­ненню право проживання в державній квартирі. При цьому право оренди майна також може бути предметом стягнення, якщо воно не має особистого характеру, тобто в тому випадку, коли договір передбачає можливість суборенди або заміни орендаря та оплачений заздалегідь на певний проміжок часу вперед.

¹ Фурса С. Я., Фурса Є. І. Загальні питання порядку звернення; стягнення на грошові кошти та інше майно боржника у виконавчому провадженні // Вісник Академії праці і соціальних відносин. Федера­ції профспілок України- К., 2000.-С. 314-317.

226

5.2. Загальна процедура звернення стягнення на майно боржника

У законі не передбачене право державного виконавця вимагати від боржника дотримання певної цивільної по­ведінки, а у останнього відповідного обов'язку з момен­ту порушення виконавчого провадження, а саме,- при­пинити здійснення будь-яких цивільно-правових дій, що спрямовані на відчуження майна без узгодження їх із обов'язком виконання зобов'язань. Це положення ускла­днює процес виконання. Хоча строк для добровільно­го виконання передбачає можливість боржника знайти кошти для виконання зобов'язань, укладення угод щодо забезпечення виконання іншою особою тощо, однак це положення не відтворюється в житті. Реально в за­коні не передбачено, які дії вправі здійснювати борж­ник з моменту порушення виконавчого провадження, а які ні.

Чітка регламентація порядку звернення стягнення по­требує уточнення, що всі дії передбачені ч. 1 ст. 50 цього Закону можуть здійснюватись у примусовому порядку: арешт (опис); вилучення; реалізація, а не тільки і не стільки реалізація.

Стосовно самого порядку звернення стягнення на майно він також потребує відповідного уточнення і пра­вової регламентації дій державного виконавця, а також всіх осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні. А саме, перша і необхідна підстадія застосування заходів примусового виконання рішень - це встановлення місце­знаходження належного боржнику майна, що залежить від певної інформації, яка має сприяти здійсненню держав­ним виконавцем його повноважень. І для цього, не по­трібно виносити постанову про розшук майна боржника (ч. 2 ст. 42 цього Закону), оскільки це основний зміст ви­конавчого провадження стосовно стягнення майна.

Тому, виходячи з положення, що в порядку ст. 29 цьо­го Закону сторони вправі давати усні і письмові пояс­нення в процесі вчинення виконавчих дій стосовно на­лежності боржнику майна та його місцезнаходження, його пропонується використовувати для розшуку майна. Державний виконавець має ознайомлюватись з копіями ухвал суду стосовно заходів щодо забезпечення позову, що були вжиті судом в порядку глави 19 ЦПК України,

⁸* 227

слід використовувати матеріали кримінальної справи щодо наявності описаного майна.

У разі смерті особи, стосовно якої порушено виконав­че провадження і якій наданий строк для добровільного виконання рішення, державний виконавець в порядку ст. 60 Закону України «Про нотаріат» вправі попередити нотаріуса про необхідність вжиття заходів до охорони спадкового майна» і отримати його повідомлення про належність і місцезнаходження майна померлого борж­ника, результати його опису тощо.

Державному виконавцю також надане право офіцій­ного звернення до усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України, які у встановлений ним строк повинні надати безкоштов­но документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, що також може бути використане для роз­шуку майна. Для запровадження цього положення в жит­тя можна рекомендувати звернення за інформацією про наявність у боржника майна або майнових прав до таких організацій як:

• податкові адміністрації за місцем проживання борж­
  ника;
  
• державні нотаріальні контори та приватні нота­
  ріуси;
  
• бюро технічної інвентаризації;
  
• відділи органів ДАІ, що реєструють транспортні
  засоби;
  
• банки України;
  
• підприємство, де працює боржник;
  
• відділи районних державних адміністрацій, які
  реєструють господарські товариства тощо.
  

Корисним для розшуку майна є право державного ви­конавця входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначе­них приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища.

Вважається доцільним також уточнити, що держав­ним виконавцем проводиться опис та розшук майна, а не обшук приміщення або особи. Оскільки останні терміни пов'язані з недоторканністю житла та особи, що гаран­товані Конституцією, то їх вчинення передбачається ли­ше за особливою процедурою, особливим дозволом і

228

безпосередньою вказівкою про це в законі. Тому до від­повідної регламентації цього питання в законі слід вва­жати державного виконавця неправомочним до вчинення цих дій і виходити при вирішенні цього питання за ана­логією або подібністю понять неможливо.

Крім того, потребує уточнення питання щодо процесу опису майна та його обсягу. Оскільки ці питання важливі, а раніше діючі положення втратили силу, то потребується регламентація цього питання не тільки в Інструкції, а й у законі. Доцільність опису всього майна боржника викли­кає суттєве заперечення, коли вартість вимоги стягувача незначного розміру або не поширюється на все майно. Однак нестабільність цін та курсу валют змушує робити опис майна з певним запасом по відношенню до майна, що має вилучатись. Навіть за ст. 49 Закону «Про виконав­че провадження» на майно боржника передбачається на­кладати арешт у межах загальної суми стягнення, вико­навчого збору і можливих витрат на виконавче провад­ження, тобто останні витрати лише передбачаються. От­же, для забезпечення прав стягувача на повне задоволення його вимог та інтересів держави пропонується ввести пев­ний коефіцієнт, який буде забезпечувати крім вищезазна­чених аспектів можливість збільшення витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій. Це положення відтворю­ється в ч. 5 ст. 61 зазначеного Закону, що передбачає мож­ливість перевищення вирученої суми над сумою, необхід­ною для задоволення всієї заборгованості боржника. Та­кий коефіцієнт пропонується встановити рівним 1,5 або опис майна має охоплювати все майно боржника, що не входить до Переліку. У противному разі опис майна дове­деться робити двічі або більше разів.

Доцільно також надати повноваження державному виконавцю на вилучення предметів, які за законом не можуть знаходитись у приватній власності без спеціаль­ного дозволу, але знайдені державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій або потрапили до акту опи­су. Це положення випливає з державної функції, що по­кладається на державного виконавця, а саме правозахис-ні повноваження державного виконавця стосуються не тільки прав стягувача, а й державних інтересів.

Черговість стягнення майна, передбачена Законом «Про виконавче провадження», має задовольняти основ­ним принципам виконавчого провадження - найшвид-

229

шому та повному виконанню. На це й спрямована перша черга майна, що підлягає стягненню. При цьому можна говорити про певний порядок стягнення й у самій пер­шій черзі, а саме: кошти боржника в гривнях, лише потім кошти в іноземній валюті, які будуть вилучені під час опису; аналогічний порядок має застосовуватися до кош­тів на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях і лише потім черга до­ходить до цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, мають вилуча­тися державним виконавцем.

За наявності даних про кошти та інші цінності борж­ника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на збері­ганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них державним виконавцем накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звер­тається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, мають вилучати­ся в обсязі, достатньому для задоволення вимог кредитора та покриття витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, можливих штрафних санкцій та виконавчого збору. Стосовно вимоги закону щодо готівкових коштів, виявле­них у боржника, слід зазначити, що це положення має та­кож узгоджуватись із рівнем мінімального прожиткового мінімуму. Частиною 3 цієї статті визначена беззаперечна вимога про вилучення готівкових коштів, але дана норма потребує негайної суттєвої корективи. Оскільки при від­сутності продуктів харчування, потрібних для особистого споживання боржнику (п. 2 Переліку), членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, фактично бу­дуть відсутні засоби для виживання всієї родини.

Особливою є процедура вилучення коштів у іноземній валюті. Так, ст. 51 Закону «Про виконавче проваджен­ня» передбачається, що у разі відсутності у боржника коштів у гривнях, достатніх для одночасного задоволен­ня вимог стягувача, державний виконавець накладає стяг­нення на кошти боржника в іноземній валюті. Якщо кош-

230

ти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають право продажу іноземної валюти на внутріш­ньому валютному ринку України, державний виконавець зобов'язує їх протягом семи днів продати іноземну ва­люту в розмірі, необхідному для погашення боргу. Якщо такі кошти є у банку або іншій кредитній установі, які не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, державний виконавець зо­бов'язує їх протягом семи днів перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи, що мають таке пра­во для їх реалізації відповідно до вимог частини другої цієї статті. Загальний порядок, передбачений у цій статті, також має узгоджуватись із вимогами Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валю­ті» від 23 вересня 1994 року (із змінами і доповненнями).

Дія ст. 51 Закону «Про виконавче провадження» пе­редбачена лише у випадку знаходження коштів боржни­ка в іноземній валюті на рахунках, внесках або на збері­ганні у банку або іншій кредитній установі, але реаль­ність виявлення валюти при описі майна в приміщенні, де мешкає боржник, також не викликає сумніву. В цьому випадку, необхідно вилучати кошти в Іноземній валюті, однак додержуватись загальних правил щодо зазначення номерів купюр у акті опису, їх упаковки та опечатуван­ня, а також здачі їх на зберігання в установи банків.

З аналізу статті 57 Закону «Про виконавче прова­дження» можна зробити висновок про участь в опису стягувача. Але підстави такої участі, його роль та проце­суальний порядок його залучення до участі в цьому про­цесі необхідно конкретизувати та узгодити це положення з правами боржника. Тобто чи вправі боржник заперечу­вати участь в опису майна стягувача? Виходячи з пози­ції, що описуване майно потенційно втрачає власника і може згодом перейти до стягувача, а також для здійс­нення права стягувача заперечувати проти проведення державним виконавцем оцінки майна (ч. 2 ст. 57 Закону), присутність останнього при опису майна є доцільною і необхідною. Зрозуміло, що така участь не є обов'язко­вою, а має відноситись до прав стягувача, про що стягу­вача слід повідомити.

Ще один аспект свідчить про переваги присутності стягувача при проведенні опису, а саме можливість

231

укладення мирової угоди. Так, за ч. З ст. 29 цього Закону сторони мають право укласти мирову угоду, яка затвер­джується судом. Але така процесуальна дія не може ви­рішуватись негайно, оскільки для цього необхідне до­тримання ряду умов. Тому до настання умов, передбаче­них п. 2 ст. 37 цього Закону, виконавче провадження, за бажанням обох сторін укласти мирову угоду, має зупи­нятись (або відкладатись), що повинно бути передбачено в законі. Крім того, законом має визначатись час, у який така угода може укладатись та на яких принципах. Це положення випливає з необхідності затвердження миро­вої угоди судом після попередньої перевірки її законнос­ті. Отже, на будь-якій стадії виконавчого провадження, але до реального відчуження майна іншому власнику, мирова угода може мати місце. Мирова ж угода має ви­значити скільки та за якою ціною стягувач погоджується прийняти від боржника майна в рахунок зверненого до боржника стягнення, а також можливі умови відстрочки або розстрочки виконання, зміни способу і порядку ви­конання рішення (ст. 33). При цьому державним вико­навцем мають бути враховані державні інтереси, а саме витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій, та су­ма виконавчого збору.

Але за наявності заперечень з боку боржника проти присутності стягувача при опису майна, принцип недо­торканності житла має переважне значення, і стягувач не може відноситись до осіб, яким за законом надане право на примусове входження до житла боржника, доти, доки таке право не буде визначено прямою вказівкою в законі. Примусове стягнення для боржника - це вимушена міра, яка є неприємною з моральної сторони для всіх суб'єктів, що братимуть участь у цьому процесі, тому за загальним правилом він має здійснюватися з певним обмеженням кількості осіб, що братимуть участь в опису майна.

Для широкого фіксування технічними засобами запи­су виконавчого процесу, час ще не настав, але не важко передбачити, що в майбутньому це питання буде вирі-

¹ Див. Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.04.2001
«Питання, пов'язані з укладенням мирової угоди між юридичними
особами у стадії виконання рішення арбітражного суду, належать до
компетенції судів загальної юрисдикції, а не арбітражних судів».

² Фурса С. Я. Мирова угода і процедура її затвердження // Митна
справа. Науково-аналітичний журнал. № 2.- 2001.- С. 16-24.

232

шено позитивно. В сучасній оперативно-розшуковій ді­яльності вже широко застосовується фіксування техніч­ними засобами дій правоохоронних органів, піднято пи­тання про доцільність запровадження такого заходу су­дами, тому не існує суттєвих заперечень застосування цих заходів у діяльності Державної виконавчої служби. Звідси випливає висновок про можливість боржника здійснювати запис дій державного виконавця.

5.3. Арешт майна

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголо­шенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилу­ченні у боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Статтею 55 Закону «Про виконавче провадження» пе­редбачені випадки, у яких застосовується арешт:

1. для забезпечення збереження майна боржника, що
   підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
   
2. для виконання рішення про конфіскацію майна борж­
   ника;
   
3. при виконанні ухвали суду про накладення арешту
   на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього
   чи в інших осіб.
   

Складові елементи арешту майна - це сукупність дій, які мають бути чітко регламентовані та мати певні під­стави для застосування. Однак у цій нормі закладена не­узгодженість із назвою цієї статті, оскільки вилучення майна з одного боку належить до арешту, а в назві статті розглядається як самостійна дія по відношенню до ареш­ту. Крім того, поняття арешту не збігається з поняттям арешт за ст. 388 КК, у якій передбачаються два само­стійних поняття - «арешт» та «опис». Так, за цією нор­мою передбачається відповідальність за приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано. Так само розглядаються ці понят­тя в ч. 1 ст. 50 цього Закону. Така неузгодженість термі­нів ускладнює застосування кримінальної відповідальнос­ті до винної особи, а також адміністративної відпові­дальності, яка має бути передбачена законом за невико­нання розпоряджень державного виконавця. Всі наведені в цьому Законі поняття повинні мати чітку регламента­цію і передбачати відповідні санкції за їх невиконання.

233

Звертаючись до змісту виконавчого провадження не­обхідно в цьому контексті й розглядати всі наступні процесуальні дії. Так, в разі застосування конфіскації всього майна - необхідно говорити про його розшук в різних місцях знаходження, і в цьому випадку загальний акт опису може складатися з актів опису в окремих при­міщеннях, де мешкала особа, актів опису речей вилуче­них у третіх осіб, а також включати акти опису, проведе­ні у гаражі або автомобілі, належних особі тощо. Тобто в цьому випадку все майно підлягає стягненню і має бути описаним та включатись в загальний акт опису.

Водночас, проведення опису з метою виконання рі­шення про застосування виконавчого провадження з ме­тою відшкодування шкоди, завданої стягувачеві, має за мету звернення стягнення на майно боржника в достат­ньому обсязі для задоволення вимог стягувача. Отже в цьому випадку державному виконавцю необхідно вихо­дити з найскорішого та повного проведення виконання, і опис майна для цього має бути певним чином організо­ваний. Пропонується майно заносити до акта опису у певній послідовності черг стягнення, а також з ураху­ванням перспектив його реалізації. Майно, на яке, за за­явою боржника, мають право співвласники або треті особи, необхідно відповідним чином позначати, оскільки його реалізація в подальшому може бути ускладнена су­довим процесом щодо виключення його з акта опису.

Загальний процесуальний порядок проведення опису та вимоги до акта опису мають передбачатись в Інструк­ції, при цьому сам процес проведення опису передбача­ється відтворювати у акті опису. До нього мають увійти:

1. Час і місце складання акта;
   
2. Назва відділу державної виконавчої служби, в яко­
   му працює державний виконавець, а також прізвище,
   ім'я та по батькові державного виконавця та осіб, що бу­
   ли присутні при складанні акта із зазначенням їх проце­
   суального стану;
   
3. Назва органу чи посадової особи, якими виданий
   виконавчий документ, що підлягає виконанню, його ре­
   золютивна частина;
   
4. Точна назва стягувача та боржника, їх місце про­
   живання або знаходження, відповідні відомості про їх
   представників;
   
5. Назва кожного внесеного до акта предмета і його
   

234

відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу, наявність пошкоджень, а також кількість предметів одного виду тощо);

6. Якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцін­
   них металів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно опи­
   суються з визначенням усіх особливих ознак, відповід­
   ним чином пакуються в конверт, прошиваються, підпи­
   суються державним виконавцем, учасниками акта опису
   й опечатуються печаткою відповідного відділу держав­
   ної виконавчої служби;
   
7. Оцінка кожного внесеного в акт предмета і загаль­
   на вартість усього майна;
   
8. Якщо проводилось опечатування предмета - які
   предмети, приміщення, сховища були опечатані, кіль­
   кість накладених печаток та спосіб опечатування;
   
9. Строк, після закінчення якого майно може бути пе­
   редане для реалізації;
   

10. Назва особи, якій передане майно на зберігання, а
    якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій
    особі,- паспортні дані, її адреса;
    
11. Відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обо­
    в'язків щодо збереження майна, попередження про кри­
    мінальну та матеріальну відповідальність за його розтра­
    ту, відчуження, утаювання або підміну;
    
12. Зауваження, клопотання або заяви стягувача, борж­
    ника, осіб, що були присутні при опису і реагування по
    них державного виконавця.
    

Якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, то про це також указується в акті опису і арешту майна із зазначенням виду, обсягів і строку обмеження.

При потребі, одночасно з арештом майна в акті по­винні бути перелічені предмети, які залишені боржнику, із зазначенням їх вартості, як окремо кожного, так і за­гальної кількості, а також перелічено інше майно, у тому •числі те, яке перебуває у спільній власності боржника з іншими особами і на яке не було накладено арешт.

Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були присутні при на­кладенні арешту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні,

235

про це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту май­на складається у двох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий - вида­ється боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного виконавця.

В акті опису робиться відмітка про вилучення пред­метів, вказаних у пункті 6 та негайну передачу їх на збе­рігання установам Національного банку України. Крім того, потребує спеціальної регламентації питання про вилучення і зберігання мисливської зброї та інших пред­метів, користування якими та право власності на які ви­значаються за спеціальним порядком згідно із Постано­вою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року № 2471-XII (із змінами і доповненнями, внесеними Постановою ВР № 3131-12 від 22 квітня 1993 року).

Якщо описане майно передано на зберігання не борж­никові, а іншій особі, то акт опису й арешту майна скла­дається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому примірнику).

При конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розпис­ку (на першому примірнику) боржнику, представнику державних податкових органів (якщо він був присутній) або надсилаються їм.

Стосовно таких правових засобів як оголошення забо­рони розпоряджатися майном, обмеження в праві корис­тування ним - ці складові елементи арешту застосову­ються переважно, коли майно залишається у боржника. Фактично в цьому випадку боржник або його родичі вис­тупають як особи, яким це майно залишено на зберігання для зменшення витрат на виконавче провадження, а отже витрат самого боржника. Реально такий захід може мати місце, коли його можливо обґрунтувати тим, що борж­ник сприяє в проведенні опису, не чинить опір, визнає свій борг тощо. В противному разі описане майно доціль­но вилучати у боржника і передавати його на зберігання іншим особам. Такий захід як заборона користування майном може і в певних випадках обов'язково застосо­вується при передачі майна на зберігання іншим особам.

236

За законом гроші, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, сріб­ла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких ви­робів, виявлені при опису, на які накладено арешт, під­лягають обов'язковому вилученню і негайно передають­ся на зберігання установам Національного банку Украї­ни. Арешт на цінні папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім того, до іншого майна боржника має застосовува­тися відповідний правовий режим щодо обмеження відчу­ження, який має закінчуватись одночасно з закінченням виконавчого провадження. Такий режим потрібен на випа­док додаткових витрат на виконавче провадження або в разі звільнення майна з-під арешту за вимогою третіх осіб.

Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Потребує тлумачення процедура накладення арешту на майно, що здійснюватиметься в порядку ст. 156 ЦПК України способами, передбаченими ст. 152 ЦПК Украї­ни, та ст. 67 Господарського процесуального кодексу України як засіб забезпечення позову. Тобто накладення арешту на майно має метою збереження його до набран­ня судовим рішенням законної сили або до винесення ухвал про скасування чи заміну способу забезпечення позову. Особливість такого провадження полягає у від­сутності в законі регламентації цього процесу, його оплати, фактичній неможливості назвати відповідача в справі боржником до винесення судового рішення тощо. В цьому випадку державний виконавець зобов'язується забезпечити належне зберігання майна і має повідомити відповідний суд про вжиті заходи.

Заборона розпоряджатися майном - це фактичне обмеження права його власника щодо відчуження арешто­ваного майна, яке може мати певні особливості в залеж­ності від виду майна. З метою застосування такого засо­бу існує Єдиний реєстр для реєстрації заборон відчуження об єктів нерухомого майна, до якого нотаріуси вносять відповідні відомості про накладені заборони або арешти майна. Державний виконавець, який наклав арешт на

237

нерухоме майно, зобов'язаний в той же день скласти від­повідний документ і надіслати його державному або при­ватному нотаріусу за місцем знаходження цього майна, які мають статус реєстраторів, для внесення відомостей про арешт до Єдиного реєстру. Читачу доцільно ознайо­митись з вимогами, які висуваються до відповідного по­відомлення про накладення або зняття з арешту. Недо­тримання цих вимог є підставою для відмови у прийнятті відповідної інформації, що регламентується Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухо­мого майна, затвердженим Наказом Міністерства юсти­ції України 09.06.99 № 31/5.

Про накладення арешту на майно, яке підлягає реєст­рації (автотранспортні засоби, моторні човни, судна то-* що) державний виконавець повідомляє відповідні орга­ни, які здійснюють таку реєстрацію.

Положення про те, що види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному кон­кретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин, є можливість конкре­тизувати у Інструкції. Однак головним тут мають бути особливості виконавчого провадження, які визначають остаточний час процесу виконання, час та особливості реалізації майна тощо. Якість речей та їх характерні особ­ливості за загальним правилом надають підстави для об­меження у використанні, оскільки можуть втратити свій товарний вигляд або можуть бути пошкоджені (напри­клад, вироби з кришталю, автомобіль тощо). В деяких випадках можливість подальшої реалізації залежить від того, чи річ нова, чи вона була в користуванні. Однак, деякі речі можуть мати суттєвий вплив на життя сім'ї боржника, і не завжди є можливість для термінового їх вилучення. Так, гараж крім прямої своєї функції, як свід­чить практика, може використовуватися також для збері­гання продуктів харчування, які не підлягають стягнен-. ню. Тому таке майно може на час, визначений держав­ним виконавцем, залишатись у користуванні сім'ї. При цьому державний виконавець може надати строк для звіль­нення цього нерухомого майна від речей, що не підляга­ють стягненню.

Порушення заборони державного виконавця розпоряд­жатися або користуватися майном, на яке. накладено

238

арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

У випадку відсутності боржника державний викона­вець має право на проведення опису майна, якщо до учас­ті в ньому будуть залучені представник боржника або один з повнолітніх членів сім'ї боржника, а за їх відсут­ності - представник житлово-експлуатаційної організації або представник органів державної влади та місцевого самоврядування. Після проведення опису за таких обста­вин державний виконавець має не пізніше наступного дня направити копію акта опису й арешту майна борж­никові, якщо місце перебування боржника йому відоме або залишити під розписку такий акт у повнолітніх чле­нів його сім'ї для передачі його боржникові. В разі про­ведення опису за відсутності останніх приміщення має опечатуватися з указівкою адреси та посадової особи, до якої боржникові необхідно з'явитись.

При цьому державний виконавець повинен попередити боржника та повнолітніх членів його сім'ї про необхідність повідомлення інших співвласників або власників майна про накладення арешту на майно та роз'яснити останнім їх право на звернення до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення його з-під арешту, якщо вони вважають, що майно належить їм. Крім того, він роз'яснює вищезазначеним особам порядок та підстави оскарження дій державного виконавця до відповідних органів.

Процедура вилучення арештованого майна передбачає поділ його на два види: яке вилучається негайно і яке ви­лучається лише через п'ять днів. Так, загальним є порядок вилучення арештованого майна з передачею його для реа­лізації, яке провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після на­кладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псу­ються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Отже, загальний порядок вилу­чення майна передбачає строк у п'ять днів, який можна використати для подачі позову про виключення майна з акту опису, скарги стосовно оцінки майна, але він не узгоджується, на погляд автора, із загальними строками та правилами проведення юридично вагомих дій посадовими особами. Найпоширенішим строком, який надається для оскарження дій державного виконавця, є десять днів. Крім того, необхідно, на думку автора, роз'ясняти всім дорос-

239

_фЛіОЛ членам родини боржника їх відповідне право на звер­нення до суду із заявою про виключення майна з опису та попереджати про кримінальну відповідальність.

Вимога закону про те, що державний виконавець зо­бов'язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не ущемлюють його законних ін­тересів, має стосуватись як ціни, за якою в подальшому реалізуватиметься майно, так і способів реалізації майна.