Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

_тг

гувач або його представник; 2) прокурор у випадках пре­дставництва інтересів громадянина або держави; 3) інші уповноважені законом особи.

Інструкція про проведення виконавчих дій передба­чає, що державний виконавець відкриває виконавче про­вадження і при надходженні виконавчих документів із судів, відділів ДВС та інших органів (посадових осіб), яким згідно із законом надане право приймати рішення, що підлягають виконанню, у випадку невиконання їх у добровільному порядку.

Такого пункту не містить ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», тому пропонуємо доповнити ст. 18 Закону пунктом 3 наступного змісту: «з ініціативи суду та інших органів, що видали виконавчий доку­мент», а також у зв'язку з цим слід доповнити статтю 18 другою, третьою та четвертою частинами й викласти її в такій редакції:

«Стаття 18. Підстави для відкриття виконавчого про­вадження.

Державний виконавець відкриває виконавче провад­ження:

1. за заявою стягувача або його представника на під­
   ставі виконавчого документа, передбаченого ст, 3 Закону;
   
2. за заявою прокурора у випадках представництва
   інтересів громадянина або держави в суді;
   
3. з ініціативи суду та інших органів, що передали
   виконавчий документ у випадках, передбачених зако­
   ном;
   
4. в інших передбачених законом випадках.
   

З ініціативи суду державний виконавець відкриває виконавче провадження за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподія­ної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або втра­тою годувальника, про стягнення грошових сум із поса­дових осіб, винних у незаконному звільненні чи неза­конному переведенні працівників, або в невиконанні рішення суду про поновлення на роботі, про конфіска­цію майна.

З ініціативи інших юрисдикційних органів державний виконавець відкриває виконавче провадження, якщо стя­гнення підлягає зарахуванню в доход держави, у випадку невиконання їх у добровільному порядку».

Виконавчий документ у зазначених випадках передає-

186

ться судом чи іншим органом безпосередньо в Державну виконавчу службу згідно з правилами про місце вико­нання рішення. Саме таку назву отримала ст. 20 Закону, оскільки у виконавчому провадженні неможливо засто­сувати термін «підсудність», однак із терміном «місце виконання» також важко погодитись, коли фактично мо­ва йде про конкретний відділ державної виконавчої слу­жби, державному виконавцю якої належить вчинити від­повідне виконавче провадження. Ця частина діяльності виконавчої служби потребує уточнення щодо призна­чення не тільки конкретного державного виконавця щодо відповідного провадження, а й потребує уточнення механізму переходу відкритого провадження від однієї виконавчої служби до іншої, а також щодо неможливості суперечок між відповідними підрозділами виконавчої служби. Ці питання мають суттєве процесуальне значен­ня і, на нашу думку, мають вирішуватись регламентацією в законодавстві правовідносин від конкретизації звер­нення стягувача до державної виконавчої служби та мо­менту надходження відповідних виконавчих документів до виконавчої служби до моменту відкриття виконавчого провадження.

Правовідносини щодо надсилання виконавчих доку­ментів до відділу Державної виконавчої служби за новим місцем проживання боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника також мають вирі­шуватись за певною послідовністю в критеріях застосу­вання. Оскільки виходить, що достатньо настати одній з перелічених в ч. 2 ст. 20 подій, а саме: змінилося місце проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє чи його недостат­ньо, настає зміна місця виконання рішення. Такий пере­лік, без конкретизації основного місця виконавчого про­вадження, може вважатись некоректним і призводити до суперечок між відповідними підрозділами державної ви­конавчої служби. У зазначеній редакції статті самостійне значення має подія, коли майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє чи його недостатньо, але наслідки такої обставини мають бути зовсім іншими. Виконавче провадження може бути переадресоване за місцем роботи боржника, але така дія державного вико­навця викличе лише суперечки. Тож за правовим зна-

187

ченням та обсягом стягнення пропонується така класи­фікація місць виконання:

1. Для розміру стягнення, що перевищує один міні­
   мальний розмір заробітної плати, та для конфіскації
   майна основне місце виконання - це місце проживання
   боржника, яке в переважній більшості випадків збігаєть­
   ся з місцем знаходження майна боржника і має зазнача­
   тись в рішенні або вироку суду, а для юридичних осіб у
   наказі господарського суду має зазначатись місце розта­
   шування юридичної особи.
   
2. Другим за значенням має бути місце розташування
   майна, на яке може бути звернене стягнення, оскільки це
   місце розташування в багатьох випадках можна тракту­
   вати як відособлене майно, наприклад, дачні будинки,
   недобудовані об'єкти, виробничі об'єкти для юридичних
   осіб тощо. Ці об'єкти в основному не зазначаються в рі­
   шенні суду, якщо право власності на них не було пред­
   метом спору, а тому належність. їх боржнику ще необ­
   хідно встановити.
   
3. Для періодичних стягнень основним місцем вико­
   нання буде місце не тільки роботи, а отримання певного
   доходу: заробітної плати (заробітку), пенсії, стипендії,
   результатів підприємницької діяльності та інших доходів
   боржника.
   
4. Місцезнаходження боржника буде основним міс­
   цем виконання для провадження щодо виконання рішень
   у немайнових спорах, що зумовлюється можливістю не­
   одноразової відмови від вчинення певних дій тощо.
   

При зверненні стягувача до ДВС передбачається, що державний виконавець, перш ніж винести постанову про відкриття виконавчого провадження, має перевірити, чи не скасовано рішення місцевого суду або господарського суду апеляційним судом, у касаційному порядку або у зв'язку з нововиявленими чи винятковими обставинами.

Представник стягувача має право на відкриття вико­навчого провадження лише при належному оформленні його повноважень. Але Законом «Про виконавче прова­дження» цьому питанню не приділено уваги, оскільки в ст. 12 існує лише не зовсім конкретна норма про те, що довіреність має бути виданою і оформленою відповідно до вимог закону. В законодавстві існують різні норми щодо порядку посвідчення довіреності та її змісту, а са­ме представництво регламентується нормами ЦК, ЦПК.

188

За загальним правилом довіреність має бути нотаріально завіреною для громадян або скріплена печаткою юри­дичної особи та підписом керівника підприємства для юридичних осіб, якщо представництво договірне. Слід зазначити, що за ст. 114 ЦПК України довіреність може посвідчуватись не тільки в нотаріальному порядку, а й за місцем проживання або роботи тощо. При цьому спеці­альні повноваження щодо укладення мирової угоди та інших форм розпорядження майновими правами довіре­ної особи мають спеціально обумовлюватись у довіре­ності. Це положення повинно бути подібним до умов ст. 115 ЦПК. Для законних представників необхідно представлення відповідного документа (рішення суду, свідоцтво про народження), що підтверджує факт закон­ного представництва. Крім того, необхідно в цьому ви­падку надавати документи, що встановлюють особу пред­ставника (паспорт, військовий квиток тощо).

У Законі чітко зазначено, що прокурор вправі зверну­тися із заявою про відкриття виконавчого провадження лише в одному випадку - якщо він звертався до суду з позовною заявою на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Пункт 3 ст. 18 Закону визначає, що державний виконавець відкриває виконавче провадження також і в інших передбачених законом випадках, з чого випливає, що органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи також можуть звернутись із заявою про відкриття виконавчого провадження в силу того, що ст. 122 ЦПК України надає цим органам практично ті ж права, що й позивачеві. Отже, якщо ці органи зверталися за захистом прав інших осіб в суд, слід надати їм таку можливість і у виконавчому провадженні. Водночас згадані органи та особи, включаючи і прокурора, не можуть відкрити ви­конавче провадження всупереч волі стягувача, оскільки тільки від стягувача залежить можливість примусового виконання рішення в межах строків давності й звернення до прокурора чи в зазначені органи за сприянням у вико­нанні рішення суду.

Постанова державного виконавця про відкриття вико­навчого провадження або про відмову у його відкритті може бути оскаржена начальнику відповідного відділу ДВС або до суду у 10-денний строк з дня її винесення.

Постанова про відмову у відкритті виконавчого про-

189

вадження повинна бути мотивованою, тобто у ній дер­жавний виконавець зобов'язаний зазначити причину відмови. Повернути подані документи стягувачу супро­воджуючим листом чи іншим способом без винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого прова­дження державний виконавець не має права. Суб'єктами оскарження виступають сторони, тобто стягувач та борж­ник. Було б доцільним включити в статтю також пред­ставників сторін, оскільки згідно зі ст. 128 ЦПК України представник уповноважується на оскарження дій від імені довірителя.

Виконавчий збір стягується в розмірі 5% від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за не­виконання рішення немайнового характеру - у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника - громадянина і в розмірі п'яти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян - із боржника - юри­дичної особи. Оскільки виконавчий збір стягується з бо­ржника в першочерговому порядку (ст. 43 Закону), на нашу думку, слід змінити порядок визначення суми ви­конавчого збору. Вона повинна визначатись не від стягу­ваної, а від реально стягнутої з боржника суми, причому при кожному пред'явленні виконавчого документа до примусового виконання. Практика роботи відділів ДВС показує, що вже є випадки, коли державний виконавець стягнув виконавчий збір, а подальше виконання рішення не проводить, або коли стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувача в повному обсязі, а вико­навчий збір стягнуто, тобто йдеться про стягнення вико­навчого збору за рахунок сум, належних стягувачеві.

При стягненні аліментів та інших періодичних плате­жів, стягнення виконавчого збору, на нашу думку, мож­ливе лише у випадках ухилення боржника від цих сплат шляхом зміни місця роботи, проживання та іншими спо­собами.

4.2. Підготовка до виконання

Наступною стадією виконавчого провадження має бу­ти підготовка до виконання, яка за чинним законодав­ством не має відповідної регламентації. Мається на ува­зі, що законодавством не передбачена певна процедура

190

підготовки державного виконавця до вчинення певних юридично вагомих дій. Так, у ст. 79 цього Закону перед­бачається обов'язок державного виконавця письмово по­відомити боржника про день і час примусового виселення. Ця дія фактично не може бути віднесена до примусового виконання, оскільки в даній нормі вона відокремлюється від дій щодо примусового виселення. Така дія є обов'яз­ковою передумовою наступних дій, тому ми відносимо її до підготовчих дій. Таким чином, підготовчі дії можуть бути визначені законом як обов'язкові.

За ст. 29 зазначеного Закону до прав сторін віднесено право брати участь у провадженні виконавчих дій, тож перед вчиненням опису майна державний виконавець має повідомляти сторони про день і час вчинення цього провадження. В цьому випадку право сторони зумовлює обов'язок державного виконавця провести підготовчі дії.

Метою ж підготовки до виконання є створення на­лежних умов для своєчасного і ефективного виконання документів, що надійшли державному виконавцю. Під­готовчі дії здійснює, головним чином, державний вико­навець, і складаються вони із встановлення місця прожи­вання боржника, місця його роботи, з'ясування розміру заробітної плати, пропозиції виконати рішення добро­вільно.

При надходженні виконавчих листів за вироками в частині майнових стягнень перевіряється ще й наявність акта опису майна боржника, на яке накладений арешт, довідки про майно, грошові та інші цінності, вилучені як речові докази, намічається план дій за кожним виконав­чим провадженням, а також встановлюється, чи видані два виконавчі листи при недостатності у боржника май­на для проведення повного стягнення. Так, за виконав­чим листом, виданим на підставі вироку суду про від­шкодування 3240 грн. із засудженого К. до державного виконавця надійшов акт про відсутність майна, яке під­лягає опису. Державний виконавець з'ясував, що засуд­жений К. не проживає за місцем прописки, і вжив заходи щодо встановлення його фактичного місця проживання, зробивши запит до Зарічного райсуду м. Суми, який роз­глядав кримінальну справу. Внаслідок вказаних дій було виявлено і описано майно на суму 3500 грн., що дало можливість відшкодувати збитки та стягнути виконав­чий збір з боржника.

191

_г

Інший приклад також може свідчити про те, що дер­жавні виконавці в деяких випадках діють навіть чіткіше за органи слідства. Так, із засуджених Г. та С, на користь магазину № 45 підлягало стягненню близько 7 тис. грн. У процесі слідства в обвинувачених майна не виявили. Внаслідок проведених бесід із сусідами боржників і пе­ревірки у БТІ було встановлено, що один із засуджених проживав у будинку, що належить йому на праві влас­ності, але слідчим органам про це не було відомо, Буди­нок був описаний, а потім реалізований за 8 тис, грн., що дало можливість погасити заподіяну шкоду.

З наведеного вище можна зробити висновок, що ста­дія підготовки до виконання є однією з найважливіших. Вона посідає основне місце в роботі державних виконав­ців - 60-70% часу. Державний виконавець робить запити у різні організації, провадить інші дії, щоб з'ясувати факт наявності майна чи грошових коштів, отримує ві­домості про доходи боржника. На цій стадії виявляються правові зв'язки діяльності державного виконавця з ін­шими правоохоронними органами.

Стадія підготовки має повторюватись, коли виконав­че провадження відновлюється, а майнове становище боржника має ще раз перевірятися з використанням усіх джерел надходження інформації, що є важливим результативним фактором при встановленні наявності майна.

Встановивши майно, яким володіє чи користується боржник, державний виконавець з'ясовує власника цього майна та його вартість. Так, ст. 62 Закону зобов'язує державного виконавця одержати документальне підтвер­дження належності боржнику будинку на праві власнос­ті, провести оцінку його вартості та з'ясувати, чи не пе­ребуває він під арештом.

Крім зазначених, до підготовчих дій також можна віднести і дії з організації вилучення майна, на яке на­кладений арешт, його зберігання та передачі для пере­оцінки, контролю за правильністю відрахувань бухгал­терією періодичних платежів, розподіл стягнутих з бор­жника сум між стягувачами, зупинення та відкладення виконавчого провадження.

Слід зазначити, що суд також впливає певним чином на стадію підготовки до виконання. Він роз'яснює рі­шення, що підлягає виконанню, змінює спосіб та поря-

192

\п.

док виконання, вирішує питання відстрочки та розстроч­ки виконання, визначає долю боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Розглядаючи строк добровільного виконання рішення можна констатувати можливість і необхідність його за­стосування в залежності від конкретних обставин вико­навчого провадження. Тобто при наявності усних або письмових пояснень боржника щодо конкретних заходів щодо добровільного виконання рішення буде можливість конкретизувати строки та умови виконання рішення в добровільному порядку. При наявності майна, що пере­буває у власності боржника, відчуження якого він бажає для покриття боргу, слід надавати конкретні строки, з'ясовувати спосіб відчуження та контролювати вико­нання взятих зобов'язань. Коли боржник не з'являється до державного виконавця або будуть встановлені спроби приховати чи несанкціоновано відчужувати майно, не­обхідно розцінювати ці дії як протиправні й негайно застосувавши заходи примусового виконання рішення. В противному ж разі можна розцінювати строк для доб­ровільного виконання як «спеціальний для приховування майна та звільнення від цивільно-правової відповідаль­ності». Тому строк для добровільного виконання рішен­ня має конкретизуватись державним виконавцем в за­лежності від обставин виконавчого провадження, по­ведінки боржника та з врахуванням позиції стягувача, якому надане право висловлювати свої доводи, мірку­вання з усіх питань, що виникають під час виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження тощо. На погляд автора, відповідні положення мають увійти до законодавства для регламентації питань підго­товки до вчинення виконавчого провадження.

4.3. Застосування заходів примусового виконання рішення

Наступною і головною стадією виконавчого прова­дження є застосування заходів примусового виконання рішення.

У виконавчому провадженні при проведенні виконав­чих дій встановлюються наступні заходи примусового виконання:

193

7 2—315

.ві) звернення стягнення на майно боржника; ні 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробі­ток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3. вилучення у боржника і передача стягувачеві пев­
   них предметів, зазначених у рішенні;
   
4. інші заходи, передбачені рішенням.
   

Потребує уточнення положення Закону «Про вико­навче провадження», згідно з яким до заходів примусово­го виконання відносяться спеціально передбачені розді­лом 8 цього Закону («Виконання рішень у немайнових спорах») дії, що не знайшли свого відображення у ст. 4, а також відібрання дитини неможливо віднести до будь-якого з пунктів, хоча Інструкція про проведення вико­навчих дій в п. 1.5 виділяє такий захід. У зв'язку з цим зазначену статтю необхідно доповнити пунктами такого змісту:

«4) відібрання дитини;

5) зобов'язання виконати певні дії або утриматись від
їхнього вчинення».

Буквально кожен із зазначених у законі заходів при­мусового виконання має певні особливості при його за­стосуванні на практиці, які підлягають визначенню і при виконанні рішень господарських судів, і при виконанні постанов про накладення адміністративних стягнень, і при виконанні рішень суду у немайнових спорах. На важ­ливішому із заходів - зверненні стягнення на майно борж­ника необхідно зупинитися.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації (ст. 50 Закону). Інструкція в п. 5.1.1 зазначає, що звер­нення стягнення на майно боржника полягає ще й у ви­явленні майна, пояснюючи, що виявлення проводиться шляхом надсилання запитів до органів державної подат­кової інспекції, банків, ДАІ, БТІ, нотаріату. В тій же Ін­струкції (п. 4.13.3) міститься положення про розшук майна боржника, де також роз'яснюється, що розшук здійснюється шляхом запитів у ті ж самі установи. Ви­ходячи з положень Інструкції, виявлення майна боржни­ка та його розшук - це тотожні поняття, але закон не включає виявлення майна у поняття звернення стягнення на майно боржника, а розшук майна боржника робиться лише за умови авансування розшуку стягувачем та при його погодженні нести витрати щодо розшуку. З поло-

194

жень Інструкції випливає, що державний виконавець зо­бов'язаний виявляти майно за рахунок коштів, виділених для фінансування витрат, пов'язаних із проведенням ви­конавчих дій.

Державний виконавець при зверненні стягнення на майно боржника керується порядком звернення стягнен­ня на грошові кошти та інше майно боржника, передба­чений ст. 50 Закону «Про виконавче провадження».

Накладання арешту на майно боржника завжди позбав­ляє власника одного із правомочностей - права розпо­рядження майном, на яке накладений арешт. Тому не можна погодитись із думкою вчених про те, що при на­явності акта опису, складеного органами попереднього слідства чи дізнання, державний виконавець у виконав­чому провадженні повторного опису не проводить, та думкою О. М. Смецької¹, яка вважає, що державний ви­конавець не пов'язаний актом, складеним до початку ви­конавчого провадження з метою забезпечення позову або конфіскації, оскільки склад описаного майна може змі­нюватись підміною, псуванням, майно боржника може поповнитись знову придбаним чи схованим від опису, оцінка і характеристика раніше описаного майна потре­бують уточнення. Так, до державного виконавця Заріч­ного відділу ДВС служби надійшло дев'ять виконавчих листів на засуджену К. про стягнення з неї солідарно з іншими засудженими 7671 грн. на користь АО «СМНПО ім. Фрунзе». В справі перебував акт про відсутність у К. майна, на яке може бути звернено стягнення за вико­навчими документами. Однак при виході на місце була виявлена, описана і реалізована частина будинку, що на­лежала К. на праві приватної власності вартістю 7100 грн. Ця сума була звернена в рахунок погашення матеріальних збитків.

Державний виконавець при проведенні виконавчих