Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Содержание Стадії виконавчого провадження

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

¹ Останнім часом в українському законодавстві з'явились іноземні словосполучення, зміст яких важко зрозуміти юридично необізнаним громадянам. Про тлумачення цього терміна див.: Бруицева К В. Меж-дународньїй коммерческий арбитраж // Издательский дом «Сен-тябрь».- Санкт-Петербург, 2000.- С. 95; Притика Ю. Д. Правові за­сади формування і функціонування міжнародного комерційного ар­бітражу в Україні. Автореф. дис. канд. юр. наук- К., 1997.- С. 7.

175

або майна юридичної особи; за місцем здійснення пев­них дій, визначених у судовому рішенні. Отже, доцільно об'єднати ці випадки в законодавстві й передбачити пев­ні переваги, що надаватимуться кожному з них або за­значити їх як додаткові,

Визнання або виконання судом однієї країни рішення суду другої має таку ж чинність, як і визнання або вико­нання рішення суду цієї країни - це загальне правило має широкі межі застосування. Мається на увазі процес на­брання рішенням законної сили. Так, за ст. 9 Закону «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» передбачається, що ухвала, постановлена відпо­відним судом України про надання дозволу на примусо­ве виконання рішення іноземного суду або про відмову в задоволенні клопотання з цього питання, може бути оскаржена стягувачем або боржником у порядку і стро­ки, передбачені законами України.

Таким чином, рішення іноземних судів після розгляду справ про їхнє визнання судами апеляційної інстанції набиратимуть законної сили за законодавством України, тобто негайно після ухвалення рішення або ухвали суду апеляційної інстанції (ст. 317 ІЩК України). Слід також мати на увазі, що при касаційному оскарженні рішення або ухвали суду апеляційної інстанції при передачі спра­ви на розгляд усього складу судової палати суд може зу­пинити виконання відповідних рішень до закінчення ка­саційного провадження. Але це відноситься до прав ка­саційної інстанції і про такі випадки обов'язково має повідомлятись державна виконавча служба, за загаль­ним же правилом - розгляд справи в касаційному поряд­ку не зупиняє виконавчого провадження.

Рішення іноземного суду може бути пред'явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили, за винятком рішення про стягнення періодичних платежів протягом строку, що перевищує три роки, яке може бути пред'явлено до примусового виконання протягом усього строку прове­дення стягнення з погашенням заборгованості за останні три роки.

Якщо рішення іноземного суду неможливо виконати в певний час і воно було повернуто стягувачу, то для його повторного звернення до виконання не потрібно повтор­но застосовувати процедуру його визнання.

176

Розділ IV

СТАДІЇ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

4,1. Відкриття виконавчого провадження

Законодавство про виконавче провадження не містить терміну «стадії виконавчого провадження», однак процес виконавчого провадження завжди складається із послі­довності дій державного виконавця від відкриття вико­навчого провадження до його закінчення. Так, Д. Бахрах¹ визначає стадії адміністративного процесу як сукупність дій, що розрізняються безпосередніми цілями і завдан­нями; особливим колом учасників і специфікою їхнього правового статусу; комплексом процесуальних дій; ко­лом юридичних фактів; правовими результатами та їхнім процесуальним оформленням.

Керуючись зазначеними вище критеріями, під стадією виконавчого провадження слід розуміти сукупність про­цесуальних дій державного виконавця, інших суб'єктів виконавчого провадження, спрямованих на досягнення певної процесуальної мети.

Виходячи з чинного Закону «Про виконавче провад­ження» і практики примусового виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, на нашу думку, слід виділяти 4 стадії виконавчого провадження:

1. відкриття виконавчого провадження;
   
2. підготовка до виконання;
   
3. вжиття заходів примусового виконання до борж­
   ника;
   
4. заключна.
   

Останнім часом ученими розроблялась система стадій виконавчого провадження, .однак автор не погоджується з її застосуванням та тлумаченням. Так, зокрема, російсь­кими вченими Уральської державної юридичної академії наводиться наступна система стадій виконавчого провад­ження:

¹ Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник дня вузов.- М.: Издательство «БЕК», 1999.- С. 155. .

177

1. порушення виконавчого провадження і підготовка
   до безпосереднього виконання;
   
2. здійснення виконавчого провадження:
   
3. закінчення виконавчого провадження .
   

Наведена класифікація стадій виконавчого провад­ження потребує уточнення. Зокрема, в ній змішуються в одній стадії порушення виконавчого провадження і під­готовка до виконання. Однак, якщо порушення виконав­чого провадження спрямоване на досягнення однієї ме­ти, то підготовка до виконання - зовсім іншої. Зміст цих стадій, характер процесуальних дій також не можуть співпадати, про що буде викладено нижче.

Що ж до українських вчених, то при фактичному ви­кладенні стадій виконавчого провадження в навчально­му посібнику, що має назву «Виконання судових рішень» , ця частина роботи чомусь називається «Загальні правила виконавчого провадження».

Відкриття виконавчого провадження слід трактувати як стадію, що визначає такий початок дій з виконання постанов суду та актів інших державних і недержавних органів, який забезпечує правомірність застосування за­ходів примусового виконання. Стадія відкриття вико­навчого провадження містить наступні процесуальні факти:

• пред'явлення виконавчого документа у ДВС;
  
• прийняття виконавчого документа до виконання.
  Після набуття законної сили рішенням суду чи іншого
  

юрисдикційного органу стягувач для здійснення права на примусове виконання має отримати виконавчий до­кумент у суді або в іншому органі, що розглядав справу, чи виконавчий документ у передбачених у законі випад­ках пересилається державному виконавцю судом або ін­шим уповноваженим органом.

Проаналізувавши Закон «Про виконавче проваджен­ня», слід зазначити, що перелік виконавчих документів в окремій статті не зазначається, але зі змісту ст. 21 Закону «Про виконавче провадження» випливає, що до виконав­чих документів належать:

¹ Пособие по исполнительному производству для судебннх при-
ставов-исполнителей: Учебное пособие / Под ред. И. В. Решетнико-
вой - М.: «Ошуг», 2000?- С. 109.

² Штефан М. К, Омельченко М. П., Штефан С. М. Виконання су­
дових рішень: Навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 2001- С. 65.

178

1. виконавчий лист, що видається на підставі рішень,
   ухвал та постанов суду загальної юрисдикції у цивільних
   справах та вироків, ухвал і постанов судів у криміналь­
   них справах у частині майнових стягнень, вироків судів
   у частині позбавлення права займати певні посади або
   займатися певною діяльністю, мирових угод, затвердже­
   них судом, а також рішень іноземних судів;
   
2. наказ арбітражного (господарського) суду, що ви­
   дається на підставі рішень, ухвал, постанов господарсь­
   ких судів та іноземних арбітражів;
   
3. посвідчення комісій по трудових спорах;
   
4. постанови органів (посадових осіб), уповноваже­
   них законом розглядати справи про адміністративні пра­
   вопорушення;
   
5. інші документи.
   

Таке становище є неприпустимим. Крім прямої вка­зівки в Законі на те, які ж документи є виконавчими та підлягають примусовому виконанню Державною вико­навчою службою, перелік виконавчих документів слід доповнити ще цілим їхнім рядом. До них відносяться до­кументи, перелічені в Інструкції про проведення вико­навчих дій, зокрема, виконавчі написи нотаріусів, рі­шення Конституційного Суду України у випадках, перед­бачених законом, не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником, рішення Антимонопольного ко­мітету та його територіальних відділень у передбачених законом випадках, постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення штрафу.

На нашу думку, до виконавчих документів також слід віднести рішення Міжнародного комерційного арбітра­жного суду та Морської арбітражної комісії при Торго­во-промисловій палаті України, рішення Європейського суду з прав людини, постанови служби в справах непов­нолітніх щодо грошових стягнень, рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном, рішення комісій рад народних депутатів з питань поновлення прав реабіліто­ваних, про які не йдеться в жодному нормативно-право­вому акті законодавства, тому необхідно доповнити за­значений перелік.

Практика підзаконного нормативно-правового регу­лювання останнім часом дістала небувалого розвитку в чинному законодавстві України, незважаючи на запере-

179

чення проти цього вчених-адміністративістів¹. Не обій­шлося без цього і у виконавчому провадженні, тому, на нашу думку, правове регулювання інституту виконавчо­го провадження повинно здійснюватися лише законо­давчим шляхом.

Пред'явлення виконавчого документа до виконання здійснюється у встановлені процесуальні строки, які не співпадають для різних видів виконавчих документів. Але законом закріплені строки не для всіх виконавчих документів, тому пропонуємо доповнити ст. 21 Закону «Про виконавче провадження» наступними пунктами:

5) рішень Антимонопольного комітету та його тери­
торіальних відділень у передбачених законом випадках -
протягом шести місяців;

6. рішень Конституційного Суду України, у випад­
   ках, передбачених законом,- протягом шести місяців;
   
7. постанов державного виконавця - протягом трьох
   років.
   

У перспективі з'явиться ще один вид виконавчого до­кумента - судовий наказ, оскільки Проект нового ЦГІК України передбачає цей вид провадження. В РФ вже є такий інститут і у відповідності з ЦПК РФ (ст. 125-1) су­довий наказ визначається як постанова судді, винесена за заявою кредитора про стягнення грошових сум чи витре­бування рухомого майна від боржника. Російські вчені² вважають судовим наказом немотивовану судову поста­нову, що виноситься від імені держави у передбачених законом випадках, і приписує певну поведінку зобов'я­заної особи з метою поновлення чи захисту порушених цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, що заснована на представлених заявником документах. Цей інститут має застосування та процесуальне значення у разі відсутності заперечень з боку боржника, відтак від­родження інституту судового наказу спрощує захист суб'єктивних прав громадян.

Отже, заява стягувача чи іншої передбаченої законом особи про відкриття виконавчого провадження повинна бути викладена в письмовій формі, врахувавши при цьо­му і ту обставину, що статтею 18 Закону «Про виконавче

¹ Коростей В. Подзаконньїе актьі: реальносте и перспектива //
Підприємництво, господарство і право.- С. 61-65.

² Решетняк В. К, Черннх И. И. Заочное производство и судеб-
иьій приказ в гражданском процессе.- М.: Городец, 1997.- С. 51.

180

провадження» закріплюється правило, в силу якого не­обхідне подання заяви стягувача чи іншої заінтересова­ної особи для відкриття виконавчого провадження. Крім того, державний виконавець повинен встановити закон­ність акту, що пред'являється до виконання, і правомір­ність звернення заінтересованої особи до ДВС, одночасно вирішивши питання про відкриття виконавчого провад­ження.

Якщо детально розглянути ст. 24 Закону, то вбачаєть­ся цілий ряд зауважень щодо змісту її частин, які деякою мірою суперечать одна одній. Так, частиною 2 цієї статті встановлюється обов'язок державного виконавця винес­ти постанову про відкриття виконавчого провадження у триденний строк з дня надходження до нього виконавчо­го документа, в якій встановити строк для добровільного виконання рішення, що має бути не більше 7 днів. А за ч. 5 цієї статті постанова про відкриття виконавчого про­вадження може бути оскаржена в 10-денний строк. І тут виникають суперечності між строками, зазначеними в окремих частинах цієї норми Закону.

Фактично може скластись ситуація, коли оскарження постанови буде проводитись після її повного чи частко­вого виконання, що призведе до невиправданих трудно­щів при поверненні стягнутого майна у випадку задово­лення скарги. Крім того, особа, якій завдані збитки вна­слідок неправильного виконання рішення, матиме право вимагати їхнє відшкодування. Звертає на себе увагу і те, що в ст. 24 Закону вказаний лише максимальний строк для добровільного виконання, а мінімальний не обмеже­ний, Отже, може бути наданий строк для добровільного виконання рішення 1 день чи менше, що явно порушує права боржника, який навіть при бажанні виконати рі­шення не матиме фізичної можливості для цього, наслід­ком чого буде сплата виконавчого збору. З іншого боку, цей випадок передбачає можливість застосування вико­нання до документа, який «не набрав законної сили», тобто може бути оскаржений. Тож це положення потре­бує координації в строках добровільного виконання та моменту, до якого надається право для оскарження по­станови про відкриття виконавчого провадження.

Невизначеним є і момент надходження виконавчого документа до конкретного державного виконавця, Навіть Інструкція про проведення виконавчих дій не вирішила

181

цього питання, але деякою мірою воно регулюється Ін­струкцією з діловодства в районних, міських (міст облас­ного значення), районних у містах відділах ДВС, затверд­женої наказом Міністерства юстиції України від 5 липня 1999 р. Так, згідно з п. 3.2 зазначеної Інструкції прийом усіх виконавчих документів і кореспонденції, що наді­йшла до відділу, покладається на діловода відповідного відділу ДВС, що переглядає всю кореспонденцію в день її надходження, реєструє і передає її начальнику відділу не пізніше наступного дня після їхнього надходження. Виявляється, що до державного виконавця виконавчий документ надходить не безпосередньо і це зовсім не означає, що він отримає його у день надходження до від­повідного відділу ДВС.

На особливу увагу заслуговує пропозиція боржнику про добровільне виконання вимог виконавчого докумен­та. Слід зазначити, що передбачений Законом строк для добровільного виконання є цілком достатнім для вжиття заходів щодо приховування майна, грошових коштів, що буде перешкодою для примусового виконання. Після ви­несення судового рішення спір уже вирішений судом, права та обов'язки сторін встановлені, вибір варіантів поведінки для боржника обмежений, йому залишається тільки виконати рішення. Тому, на нашу думку, є недо­цільним встановлення строку для добровільного вико­нання вже після відкриття виконавчого провадження. У боржника є можливість виконати судове рішення після його винесення, і йому це відомо з моменту вирішення справи судом. Зовсім недоцільним є встановлення строку для добровільного виконання виконавчих документів про конфіскацію майна або про стягнення матеріальної шкоди з боржників, які перебувають у місцях позбав­лення волі. Зазначену думку підтверджує Інструкція, в п. 4.1.4 якої зазначено, що добровільне виконання рі­шень не поширюється на виконавчі документи про кон­фіскацію майна, про стягнення матеріальних збитків із боржників, які відбувають покарання в місцях позбав­лення волі, про накладення арешту на майно для забез­печення позовних вимог, про стягнення періодичних платежів, якщо відоме місце роботи боржника.

Структура Закону видається не зовсім вдалою, оскіль­ки, крім зазначеної ст. 24, де вже йшлося про добровіль­не виконання виконавчого документа боржником, Закон

182

також містить статтю ЗО «Добровільне виконання рі­шень», де знову згадується про добровільне виконання.

Якщо розглядати далі ст. 24 Закону, то ч. 4 встанов­лює, що за заявою стягувача з метою забезпечення вико­нання рішення з майнових стягнень державний викона­вець одночасно із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження описує майно боржника й на­кладає на нього арешт. В Інструкції (п, 3.6) про прове­дення виконавчих дій зазначається, що це можливо у ра­зі, якщо зволікання у вчиненні виконавчих дій створює загрозу невиконання рішення, а, крім заяви стягувача, вже з'являється як підстава власна ініціатива державного виконавця.

Отже, державний виконавець самостійно вирішує, проводити опис та арешт майна боржника при відкритті виконавчого провадження чи ні. І тут виникає законо­мірне питання: звідки державному виконавцю буде відо­мо про загрозу невиконання рішення, якщо стягувач його про це не просить? Тому ці положення є досить сум­нівними, оскільки невідомо, чи має право державний ви­конавець проводити такі дії. Обережність законодавця в даному випадку можна зрозуміти. Якщо закріпити у статті обов'язок описувати та заарештовувати майно боржника за заявою стягувача, тоді всі стягувачі будуть вимагати застосування цього положення. Якщо це лише право державного виконавця, тоді є можливість передба­чити зловживання з боку державних виконавців, оскіль­ки їм створені умови для дачі хабарів з боку як стягува­ча, так і боржника. При цьому поняття «власна ініціа­тива» для правозастосовчих органів - досить складне явище взагалі, адже неможливо накладати стягнення за те, що особа не проявила ініціативи.

Після винесення постанови про відкриття виконавчо­го провадження її копія надсилається стягувачу, борж­нику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. І тут незрозуміло, яку мету переслідував зако­нодавець, встановивши надсилання зазначеної постанови ще й органу, що видав виконавчий документ, та що з нею робити цьому органу. Виникає питання про можли­вість встановлення контролю за діями державного вико­навця з боку органів, що видали виконавчий документ. Справді, ст. 8 Закону «Про виконавче провадження» пе­редбачає, що за державним виконавцем встановлюється

183

контроль. Але це контроль з боку начальнику відділу Державної виконавчої служби, якому безпосередньо під­порядкований державний виконавець і керівник вище­стоящого органу, тобто тієї ж самої Державної виконав­чої служби. Контроль за діяльністю державних виконав­ців з боку інших державних органів все ж таки передба­чений ст. 10 Закону України «Про Державну виконавчу службу», але це не може бути орган внутрішніх справ, що виніс постанову про накладення штрафу на правопо­рушника, або адміністративна комісія. Отже, доцільність повідомлення відповідного органу, рішення якого вико­нується, про відкриття виконавчого провадження, на на­шу думку, викликає сумніви, якщо відповідним держав­ним органам (наприклад, податковій адміністрації або органам, які є безпосередніми отримувачами сум штра­фів - органи місцевого самоуправління тощо) не надати повноважень стягувачів. Початок вчинення виконавчого провадження не цікавитиме ці органи, навпаки, їх ціка­витиме виконання або невиконання у визначені проце­суальні строки та повнота виконання.

Також слід зазначити, що строк для відмови у від­критті виконавчого провадження законодавчо не закріп­люється, чим порушуються права особи, яка звернулась до державного виконавця, тож доцільним було б внести доповнення до частини другої ст. 26 Закону «Про вико­навче провадження» таким чином:

«Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову у триденний строк з дня надходження до нього виконавчого докумен­та і заяви про відкриття виконавчого провадження, яку не пізніше наступного дня надсилає заявникові».

Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, ви­несення постанови про відкриття виконавчого провад­ження повинно здійснюватись, на нашу думку, не пізні­ше наступного дня після одержання необхідних доку­ментів.

Державний виконавець може прийняти одне із рішень -відкрити виконавче провадження або відмовити у його відкритті. Відмова у відкритті виконавчого провадження буде обґрунтованою, якщо: відсутнє клопотання стягу-вача про відкриття провадження; заява від імені стягува-ча подана особою, яка не має відповідних повноважень; пропущений строк давності пред'явлення виконавчого

184

документа до виконання; стягувачеві невідомі адреса боржника або місцезнаходження його майна, за винят­ком випадків, передбачених ст. 42 Закону; боржник (а від­повідно і стягувач) проходить строкову військову службу у Збройних Силах України; заінтересованою особою при пред'явленні виконавчого документа не виконані прави­ла територіальної компетенції державних виконавців.

Як видно з наведеного переліку обставин, що є під­ставами для відмови у відкритті виконавчого провад­ження, законодавчо врегульовано тільки одну з них (пропуск встановленого строку пред'явлення виконавчо­го документа до виконання), яка свідчить про те, що право громадян чи юридичних осіб на захист чітко не регламентоване нормами законодавства про виконавче провадження. Очевидно, яка цілком обґрунтованою буде відмова у відкритті виконавчого провадження, якщо ви­явиться, що рішення, яке підлягає реалізації, скасовано, чи боржник помер до вирішення питання про право-наступництво. Тому пропонуємо всі наведені підстави включити до ст. 26 Закону.

Зі змісту ст. 23 Закону поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до ви­конання здійснюється тільки в одному випадку - коли справу розглядав суд загальної юрисдикції, чим безпід­ставно порушується право всіх інших осіб, щодо яких було винесене рішення не судом загальної юрисдикції, а іншим органом, на поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, чим значно звужуються гарантії виконавчого провадження. Адже Господарський процесуальний кодекс України в ст. 119 дає можливість у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, поновити пропущений строк. Крім того, що відразу вбачається суперечність з чинним Законом «Про виконавче провадження», це пи­тання віднесено до компетенції господарського суду, про який також не йдеться в зазначеному Законі. До речі, са­ме в російській юридичній літературі з цього питання ведеться чимало дискусій .

До суб'єктів, які мають право звернутися із заявою про відкриття виконавчого провадження, належать: 1) стя-

¹ Грось А. Исполнение судебнмх решений по спорам с участием предпринимателей // Российская юстиция,- 1995.-№ 6.- С. 16—17.

185