Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Содержание Закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення Виконавчий документ

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

дій зобов'язаний відповідно реагувати на ту чи іншу си­туацію, що складається внаслідок несумлінної поведінки сторін та інших учасників виконавчого провадження. Так, державний виконавець Сумського відділу ДВС при

Смецкая А. М. Исполнение судебньїх постановлений путем об-ращения взмскакия на имущество граждан и на заработную плату: Автореф. лис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Харьк. юр. ин-т.- Хар­ків, 1968.- С. 14. ,; ,._ч ,,

7* 195

виконанні ухвали суду про арешт автомобіля, отримав заяву стягувана про те, що автомобіль боржника, який перебуває на платній стоянці, послідовно розкомлекту-ється боржником. Ключ від автомобіля державному виконавцю не був переданий з посиланням на його втра­ту. З метою припинення дій відповідача державним виконавцем була призначена авто-технічна експертиза з оцінки автомобіля та його стану, його було відбуксо-вано автотехніком на інше місце зберігання, що в по­дальшому надало можливість відшкодувати збитки, за­вдані стягувачеві. Завдяки цим діям рішення було ви­конане.

При наявності конкретних обставин, що визначаються державним виконавцем, він має право одночасно з ареш­том вилучити все майно або окремі його предмети. Обов'язковому вилученню підлягають: 1) продукти та інші речі, що швидко псуються; 2) гроші, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів; 3) виявлені під час опису цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред'явника у документарній формі. Причому для зазна­чених у п. 2 і 3 предметів встановлений особливий поря­док вилучення - вони негайно передаються на зберігання установам НБУ.

На цінні папери арешт накладається у відповідності з Порядком накладення арешту на цінні папери, затверд­женого Постановою КМ від 22 вересня 1999 р. Арешт може бути накладено на будь-які цінні папери незалежно від їхнього виду та форми випуску як одного власника, так і кількох співвласників окремою постановою держав­ного виконавця або в постанові про відкриття виконав­чого провадження з направленням копії постанови реєст­ратору або емітенту (якщо цінні папери у документарній формі), зберігану (якщо цінні папери у бездокументар-ній формі або знерухомлені) та іншим особам, зазначе­ним у Законі «Про виконавче провадження». Цінні папе­ри, на які накладено арешт, підлягають опису, де зазна­чається їхній вид, найменування випуску, категорія та кількість.

Правові наслідки арешту полягають в тому, що борж­ник позбавляється можливості розпоряджатися своїми

196

цінними паперами, а також обмежується в правах щодо їхнього користування. Як зазначено в ст. 55 Закону «Про виконавче провадження», види, обсяги і строк обмеження встановлюється державним виконавцем з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи во­лодільця, необхідності використання та інших обставин. Різний порядок обмежень встановлюється для цінних паперів у документарній формі та в бездокументарній. Іменні цінні папери у документарній формі обмежуються в обігу шляхом їхнього блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника, що полягає в припинен­ні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов'язаннями. Цінні папери в бездо­кументарній формі та знерухомлені цінні папери, на які накладений арешт, обмежуються в обігу шляхом здійс­нення зберігачем відповідної облікової операції, що означає обмеження шляхом виконання відповідного об­лікового запису.

Виходить, що боржник позбавляється всіх прав, які він має при володінні цінними паперами, за винятком прав на отримання доходу за ними, оскільки збільшу­ються можливості боржника погасити стягнення в більш повному обсязі. Однак не завадило б нормативно закрі­пити в зазначеному Порядку положення про те, що арешт цінних паперів не перешкоджає здійсненню емі­тентом дій з їхнього погашення, виплаті ним доходів, їхнього обміну на інші цінні папери, якщо такі дії перед­бачені умовами випуску заарештованих цінних паперів. Всі доходи із заарештованих цінних паперів підлягають зарахуванню емітентом на депозитний рахунок відповід­ного відділу ДВС з наступним направленням їх на пога­шення заборгованості боржника.

Одним із неурегульованих питань залишається питан­ня оцінки цінних паперів. Отже виникає необхідність в окремому нормативно-правовому акті викласти перелік організацій, що займаються торгівлею цінними папера­ми, зафіксувати порядок визначення ціни цінного папе­ру, оскільки неможливо в даному випадку застосувати правило ст. 57 Закону «Про виконавче провадження» щодо проведення оцінки майна боржника державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день про­ведення оцінки, а також порядок реалізації заарештова-

197

них цінних паперів. В. В. Ярков¹ для оцінки вартості цінних паперів пропонує обов'язкове притягнення спе­ціалістів, які мають ліцензію на право роботи з цінними паперами, або спеціалізовану організацію - професійно­го учаснику ринку цінних паперів, що й буде організову­вати торги, а І. Б. Морозова² - здійснювати продаж цін­них паперів боржника на фондовій біржі або іншою спе­ціалізованою організацією шляхом укладення договору доручення з уповноваженою Міністерством юстиції України спеціалізованою організацією.

Зняття арешту на цінні папери проводиться на підста­ві постанови державного виконавця, що є підставою для припинення обмежень в обігу цінних паперів невідклад­но з боку зберігача або реєстроутримувача та повернення власнику з установ НБУ.

Особливу увагу слід звернути на оцінку майна борж­ника. Згідно ст. 57 цього Закону оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за ринковими ціна­ми, які діють на день проведення оцінки, крім випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами. Інст­рукція (п. 5.7.1) додає, що це робиться, якщо вартість майна не перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо вартість майна перевищує на­звану суму, державний виконавець залучає для прове­дення оцінки фахівців науково-дослідних інститутів су­дових експертиз та суб'єктів підприємницької діяльності, які мають відповідну ліцензію Міністерства юстиції України. Державне регулювання цін і тарифів передба­чається Законом України «Про ціни та ціноутворення», ст. 9 якого зазначає, що державні фіксовані та регульо­вані ціни й тарифи встановлюються державними органа­ми України.

Під реалізацією слід розуміти продаж описаного май­на, передачу його органам (організаціям), що здійснили вилучення або зберігають його (при конфіскації), а та­кож залишення стягувачем за собою не проданого майна боржника. Отже, продаж майна є тільки одним із спосо­бів його реалізації, який провадиться через торгівельні

¹ Ярков В. В. Комментарий к Федеральному закону «Об испол-нительном производстве» (постатейний) и к Федеральному закону «О судебнмх приставах».- М.: Юристь, 1999.- С. 215.

Морозова И. Б., Треушников А. М. Исполнительное производст-во: Учебно-практическое пособие.- М.: Городец, 1999.- С. 23.

198

організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли згідно з визначеним судом порядком виконання немож­ливо провести стягнення внаслідок відсутності, знеці­нення об'єкта стягнення чи в силу будь-яких інших об­ставин. Правильно зробив Сумський районний суд, змі­нивши порядок виконання рішення, яким М. була зобо­в'язана спростувати письмово за місцем роботи подруж­жя С. відомості про крадіжку ними її речей. Відповідачка рішення не виконала, а згодом сама була засуджена за скоєння злочину. У зв'язку з цим суд запропонував влас­нику підприємства за місцем роботи С. опублікувати ■спростування у газеті, яка випускається підприємством.

*... , 4.4= Заключна стадія виконавчого

.„*,* провадження

«•є

Останньою стадією виконавчого провадження є за­ключна. Якщо дотримуватися логіки законодавця, на цій стадії здійснюється закриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження і повернення вико­навчого документа стягувачеві, якщо стягнення не про­вадилося або було проведено частково. З такою конструк­цією Закону важко погодитись. Так, наприклад, у всіх випадках, перелічених у статті 37 Закону, державний ви­конавець по суті виносить дві постанови внаслідок однієї дії, що свідчить про завершення виконавчого провад­ження. Прослідкуємо послідовність дій державного ви­конавця в такому випадку. Спочатку державний викона­вець виносить постанову про закриття виконавчого про­вадження, причому у триденний строк з дня, коли йому стали відомі обставини, зазначені в ст. 37 Закону, що може бути оскаржена сторонами в 10-денний строк з дня її одержання. Отже, державний виконавець має проміжок часу, що реально буде більшим, ніж 10-денний, між вине­сенням постанови про закриття виконавчого провадження і постанови про закінчення виконавчого провадження, яка знову-таки може бути оскаржена в той же 10-денний строк, але вже чомусь не в альтернативному порядку -начальнику відповідного відділу ДВС або до суду, а ли­ше до суду, причому в редакції статті незрозумілим є по­чаток строку для оскарження.

199

Також слід наголосити, що невирішеним законодавчо залишилось питання про поворот виконання, яке фактич­но регламентується лише ЦПК України та ГПК України, що означає не поширення його юридичної сили на рі­шення всіх інших органів, крім рішень загальних та гос­подарських судів, що, безперечно, порушує права сторін виконавчого провадження. Тому це питання підлягає не­гайному вирішенню та закріпленню в Законі «Про вико­навче провадження».

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що стадії виконавчого провадження відіграють значну роль для своєчасного, правильного та всебічного виконання рішення суду чи іншого юрисдикційного органу. На ста­дії відкриття виконавчого провадження державний вико­навець вирішує: відкрити виконавче провадження чи відмовити в його відкритті. На стадії підготовки до ви­конання всі дії державного виконавця спрямовані на за­безпечення своєчасного і ефективного виконання доку­ментів, що надійшли державному виконавцю. Стадія за­стосування заходів примусового виконання до боржника посідає головне місце та є найважливішою стадією вико­навчого провадження. Саме в цій стадії безпосередньо здійснюється реалізація прав та законних інтересів сто­рін виконавчого провадження, завершується процес реа­лізації норми матеріального права. Всі попередні стадії є обслуговуючими її. На заключній стадії державний ви­конавець вирішує питання про закінчення виконавчого провадження в залежності від обставин справи. Як пра­вило, конкретне виконавче провадження проходить усі перелічені стадії, і від того, як діяв державний викона­вець на кожній з них, залежить результат, до якого праг­нули сторони (насамперед стягувач), коли звертались до Державної виконавчої служби для примусового вико­нання рішення суду чи іншого юрисдикційного органу.

На заключному ж етапі логічним буде остаточний ви­сновок про закінчення процесу виконання рішення, а не завершення діяльності певного державного виконавця, що пропонується в ст. 39 Закону, оскільки направлення виконавчого документа за належністю до іншого підроз­ділу Державної виконавчої служби не свідчить про за­кінчення провадження. Вважаємо за доцільне ставити питання про остаточне закінчення виконавчого прова­дження, а умову направлення виконавчого документа за

200

належністю до іншого підрозділу Державної виконавчої служби перенести до ст. 37 Закону «Про виконавче про­вадження». Тобто умова зазначена в ч. 2 ст. 145 ЦК по­винна набирати законної сили з моменту, коли певні юрйсдикційні процесу не матимуть зворотної дії.

Таким чином, закінчення виконавчого провадження має логічно завершуватись в разі:

1. фактичного повного виконання рішення згідно з
   виконавчим документом;
   
2. закриття виконавчого провадження (ст. 37);
   
3. повернення виконавчого документа стягувачеві
   (ст. 40).
   

Виконавче провадження підлягає закриттю дер­жавним виконавцем за виникнення різних обставин, які мають об'єктивний та суб'єктивний характер. Тому про­аналізуємо їх і спробуємо узагальнити за характерними ознаками.

Обставини, що залежать від волевиявлення сторін ви­конавчого провадження, зумовлені випадками відмови стягувана від стягнення і прийняття її судом та мирова угода між стягувачем і боржником, затверджена судом. Оскільки в цьому випадку основа цих обставин зумов­люється принципом диспозитивності, то в разі законнос­ті таких дій вони не потребують докладного аналізу.

У випадку смерті або оголошення померлим стягува-ча чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача настає ускладнення у виконавчому прова­дженні - зупинення виконавчого провадження; якщо ж виконання обов'язків боржника чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва - настає закриття виконавчого провадження. Щодо випадків ви­знання боржника або стягувача безвісно відсутнім, то за загальним правилом вони не повинні призводити до за­криття виконавчого провадження.

Наступна обставина, що зумовлює закриття виконав­чого провадження,- це недостатність майна юридичної особи - боржника, що ліквідується, для задоволення ви­мог стягувача. Але, на наш погляд, це положення має стати підставою для зупинення виконавчого проваджен­ня, а положення про порушення арбітражним судом про­вадження у справі про банкрутство боржника має бути перенесеним із ст. 34 до ст. 37 цього Закону і стати під­ставою для закриття виконавчого провадження.

201

Скасування рішення суду або іншого органу (посадо­вої особи), яке підлягало виконанню на основі виконав­чого документа, має, на думку автора, призводити до пев­них наслідків залежно від стадії виконавчого прова­дження і це положення має аналізуватись разом із главою 50 ЦПК (поворот виконання): якщо за скасова­ним рішенням не було вчинено виконавчих дій, то вико­навче провадження має закриватись. Якщо ж за скасова­ним рішення були проведені всі виконавчі дії і прова­дження закрите, то настає поворот виконання, але це не має відношення до закінченого виконавчого проваджен­ня. Це стосується й випадку зменшення або збільшення розміру стягнення.

Якщо ж було вчинено будь-які виконавчі дії й вико­навче провадження не закінчено, то поворот виконання буде відповідним ускладненням виконавчого прова­дження.

Письмова відмова стягувача від одержання предме­тів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві або знищення речі, яка мала бу­ти передана стягувачеві в натурі, вважається достат­ньою підставою для закриття виконавчого провадження, якщо дотримані умови ст. 60 цього Закону.

Закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення як підстава для закінчення виконавчого провадження потребує аналізу на предмет її обґрунтова­ності, оскільки:

• в разі пропущення строку для даного виду стяг­
  нення до звернення до виконавчої служби - державний
  виконавець має відмовити у відкритті виконавчого про­
  вадження;
  
• строк закінчення стягнення не може настати під час
  вчинення виконавчих дій, оскільки ні в чинному законо­
  давстві, ні в проекті Цивільного кодексу не передбачено
  строку стягнення, а застосовувати поняття «строки позов­
  ної давності» державні виконавці не вправі, оскільки
  останній строк зумовлює можливість звернення до суду, а
  не до державного виконавця. У виконавчому провадженні
  можливим є вийадок, коли, наприклад, боржник ухилявся
  до досягнення дитиною повноліття і стягнення неможливо
  буде провести. В такому випадку виконавче провадження
  має закриватись. Відтак у законодавстві повинен існува­
  ти чіткий перелік строків для кожного виду стягнення.
  

202

Після настання обставин або з дня, коли державному виконавцю стали відомі обставини, зазначені в ст. 37 цьо­го Закону, він у триденний строк виносить вмотивовану постанову про закриття виконавчого провадження, яка затверджується начальником відповідного відділу Дер­жавної виконавчої служби. Копія постанови надсилається у триденний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

На нашу думку, постанова про закриття виконавчого провадження набирає чинності, коли строк її оскарження мине (через 10 днів). Закрите виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків відновлення виконавчого провадження.

У разі якщо постанова державного виконавця про за­криття виконавчого провадження визнана судом неза­конною, виконавче провадження підлягає відновленню. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову не пізніше як у триден­ний строк з дня винесення ухвали суду і в той же строк повідомляє стягувача і боржника, а також суд або інший орган (посадову особу), які видали виконавчий доку­мент, про відновлення виконавчого провадження.

Виконавчий документ, прийнятий державним вико­навцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві у таких випадках:

• за письмовою заявою стягувача з повним повер­
  ненням авансового внеску;
  
• якщо у боржника¹ відсутнє майно, на яке може бу­
  ти звернено стягнення, і здійснені державним виконав­
  цем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку
  такого майна виявилися безрезультатними, то виконав­
  чий документ має повертатись стягувачу разом із пояс­
  неннями державного виконавця щодо: вчинених ним за­
  ходів та роз'яснення щодо строків повторного звернення
  до державної виконавчої служби. Державний виконавець
  в цьому разі складає акт;
  
• якщо стягувач відмовився залишити за собою май­
  но боржника, не реалізоване під час виконання рішення,
  

¹ Тут необхідно говорити лише про фізичну особу, оскільки при недостатності майна юридичної особи-боржника мають наставати на­слідки, передбачені п. 4 ст. 37 Закону «Про виконавче провадження».

203

то відмова має бути здійснена у відповідності до ст. 61, і йому повністю повертається авансовий внесок;

• одержати певні предмети, що повинні бути переда­
  ні йому від боржника згідно з рішенням,- особливий ви-
  падок, який повинен стосуватись відмови стягувана від
  одержання зазначених предметів навіть раніше їх вилу
  чення, яке передбачене ст. 60, і йому повністю поверта­
  ється авансовий внесок;
  
• у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню
  виконавчих дій, незважаючи на попередження державно­
  го виконавця про повернення йому виконавчого доку­
  мента. Однак підстав для застосування такого заходу, як
  повернення виконавчого документа стягувачеві, в законі
  не передбачено. Тому за чинним законом державному
  виконавцю в цьому разі необхідно складати акт, але об­
  грунтувати його нормами закону буде складно.¹
  

Про повернення виконавчого документа і авансового внеску стягувачеві державний виконавець виносить по­станову, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби і може бути оскар­жена до суду в 10-денний строк.

Положення щодо права повторно пред'явити вико­навчий документ до виконання в межах строків, встанов­лених ст. 21 цього Закону, стосується випадків перешкод­жання стягувачем провадженню виконавчих дій і, особ­ливо, відсутності майна, на яке може бути звернено стяг­нення.

4„5. Ускладнення у виконавчому провадженні:

відкладення, зупинення виконання,

повернення виконавчих документів

стягувачеві, поворот виконання

Ускладнення у виконавчому провадженні - це суб'єк­тивні й об'єктивні обставини юридичного характеру, з якими законом пов'язується настання таких умов для виконання рішень, через які неможливо або ускладнено вчиняти виконавчі дії. Якщо розглядати ускладнення у виконавчому провадженні за їхньою тривалістю, то мож­на прогнозувати необхідність відокремлення різних об-

Див. додаток № б.

204

ставин, що зумовлюють строки, в які діятиме відповідне ускладнення. Наприклад, відкладення виконавчого про­вадження може зумовлювати невиконання строків здійс­нення виконавчого провадження на десять днів. Якщо за ст. 25 цього Закону виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалі­зацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа, то в разі отримання ухвали від суду про відкладення вико­навчого провадження, на наш погляд, строк виконавчого провадження має продовжуватись на цей термін. Якщо ж виконавче провадження зупиняється, то в багатьох ви­падках строк зупинення не залежить від дій державного виконавця, а тому по відношенню до виконавчого про­вадження він зупиняється на невизначений строк. В основ­ному такий строк переривається надходженням відомос­тей, які можуть надаватись державному виконавцю у формі заяв або інших документів. Наприклад, виконавче провадження за ч. 2 ст. 36 цього Закону має поновлюва­тись у разі визначення правонаступників боржника (на наш погляд й стягувача), які можуть звертатись до дер­жавного виконавця з відповідною заявою.

Отже, в разі настання передбачених законодавством ускладнень виконавчі дії за загальним правилом не по­винні проводитися, а перебіг процесуального строку здійснення виконавчого провадження має перериватися до дня відновлення або поновлення виконавчого прова­дження і не враховувати термін ускладнення виконавчо­го провадження. Тобто двомісячний строк не повинен враховувати строку ускладнення, що мало місце при вчиненні виконавчого провадження. Зрозуміло, що до цього терміну не можна занести строк давності пред'яв­лення виконавчого документа до виконання (статті 21,22 цього Закону). Ці положення мають увійти до закону.

За ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» відкладення вчинення виконавчих дій може бути двох ви­дів у залежності від суб'єктів, які ініціюють його, а саме:

• в разі винесення ухвали судом відкладення здійснює­ться на строк, визначений в ухвалі. В цьому випадку під терміном «суд», що вправі виносити відповідну ухвалу, до­цільно вважати суд або інший орган, який видав виконав­чий документ, а також будь-який інший суд у межах його повноважень (загальнообов'язковість судового рішення);

205

• за заявою стягувана або за заявою боржника, чи з власної ініціативи та за наявності обставин, що перешкод­жають провадженню виконавчих дій, державний викона­вець може відкласти виконавчі дії на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний вико­навець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий до­кумент. Така постанова може бути оскаржена начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду в 3-денний строк. На наш погляд, строк має відлічува­тися з моменту отримання заінтересованими особами по­станови. Однак, за ст. 27 фактичний строк відкладення ви­конавчого провадження буде залежати не тільки від опера­тивності дій державного виконавця, а й від дій суду.

Наступним важливим ускладненням виконавчого про­вадження є його