Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Содержание 2) подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі. Поворот виконання Особливості процедури виконавчого провадження Громадяни можуть набувати права власності на та­кі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

Факультативне зупинення виконавчого провад­ження передбачає право державного виконавця зупини­ти виконавче провадження в наступних випадках (ст. 35 Закону), які нами, на відміну від закону, надаються у послідовності в залежності від їхньої значимості:

1) звернення державного виконавця до суду або іншо­го органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз 'яснення рішення, що підлягає виконанню, зумов­люється тими випадками, коли виконання рішення стає незрозумілим або неконкретним і через це виникають ускладнення при його виконанні. Хоча в цій нормі мова

¹ Див. додаток № 5.

216

йде лише про роз'яснення рішень, але в рішенні можуть існувати й інші недоліки: описки чи явні арифметичні помилки. В процедурі деяких органів передбачена спеці­альна процедура надання відповідних роз'яснень на про­хання осіб, які брали участь у справі, а також державного виконавця. Наприклад, в разі, коли рішення є неясним, суд, який вирішив справу, роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту (ст. 215 ЦПК). Однак у ЦПК відокремлене поняття «виправлення описок і явних арифметичних помилок в рішенні» (ст. 213 ЦПК). Ана­логічна процедура існує стосовно роз'яснень рішень гос­подарського суду, в якій за заявою сторони або за своєю ініціативою суд виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рі­шення. Про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виносить­ся ухвала (ст. 89 ГПК України).

Отже, можна тлумачити, що в цивільному процесі за заявою державного виконавця суд може тільки роз'яс­нювати рішення, але не виправляти описки і явні арифме­тичні помилки. На нашу думку, різниця у викладенні пев­них процедурних питань не може стати причиною для відмови судом у виправленні описок і явних арифметич­них помилок, як це передбачено в господарському процесі.

Що ж до інших органів, які видали виконавчий доку­мент, то для надання ними відповідних роз'яснень може стати підставою ст. 28 Закону України. Так, державний виконавець має право звернутися до суду або іншого ор­гану (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Суд або інший орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути за­яву державного виконавця у 10-денний строк з дня її над­ходження і при необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їхнього змісту.

Виходячи ж із процесуальних строків розгляду відпо­відних заяв державного виконавця та надання відповідей на них, на наш погляд, така процедура має ставати під­ставою для відкладення виконавчого провадження, а не до його зупинення.

2) подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі. Цю підставу факультативного зу­пинення виконавчого провадження необхідно розглядати

217

в двох аспектах, які випливають із процесуальних особ­ливостей вирішення питань про оскарження дій або без­діяльності державного виконавця та процедури розгляду заявленого відводу.

За ст. 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» дії або бездіяльність державного виконавця мо­жуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом. Анало­гічна за сферою дії стаття 85 Закону «Про виконавче провадження» передбачає, що скарга може бути подана до начальника відповідного відділу Державної виконав­чої служби або до суду за місцем знаходження відповід­ного відділу Державної виконавчої служби, чи до іншого суду згідно з вимогами закону. Положення ст. 85 Закону «Про виконавче провадження» представляються більш обґрунтованими, оскільки за ст. 5 Закону «Про державну виконавчу службу» правами з розгляду скарг на дії дер­жавних виконавців наділені:

• Міністерство юстиції України через Департамент
  Державної виконавчої служби;
  
• Головне управління юстиції Міністерства юстиції
  України в Автономній Республіці Крим, управління юс­
  тиції в областях, містах Києві та Севастополі.
  

Це положення доцільне в тих випадках, коли началь­ник відділу Державної виконавчої служби бере безпосе­редню участь у вчиненні виконавчого провадження, дії якого також можуть бути оскаржені і йому може заявля­тись відвід. Так, за ст. 4 Закону «Про державну виконавчу службу» державними виконавцями є начальник, заступ­ник начальника, старший державний виконавець, держав­ний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу Державної виконав­чої служби. Але зазначені органи не володіють процесу­альними правами стосовно зупинення виконавчого провад­ження на час розгляду скарги. Отже, рішення цих органів можуть бути оскаржені в суді за місцем їх знаходження.

У цьому зв'язку є можливість висловити таку гіпоте­зу, що скарги на рішення, дії або бездіяльність держав­ного виконавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої служби мають розглядатись у порядку ци­вільного судочинства в двох варіантах: коли скарга сто­сується осіб, що безпосередньо вчиняли виконавчі дії, за гл. 31-Г ЦПК, а коли оскаржується рішення (акти) вище-

218

стоящих органів, які здійснюють управління і прийма­ють акти, пов'язані з діяльністю Державної виконавчої служби, такі скарги мають розглядатися в порядку глави 31-А ЦПК. Якщо вважати гіпотезу доведеною, то за ст. 248-4 ЦПК подання скарги до суду зупиняє виконан­ня оскарженого акта.

Виходячи ж із функцій контролю за діяльністю держав­ного виконавця можна встановити додатково суб'єкта, до якого може подаватись скарга, а саме: прокурора, який здійснює нагляд за законністю виконавчого провадження (ст. 8 Закону «Про виконавче провадження»). Але його функція може розглядатись лише в трьох аспектах:

• при наявності ознак злочину у діях державного ви­
  конавця чи іншої посадової особи Державної виконавчої
  служби - він може порушити кримінальну справу і вико­
  навче провадження може бути зупиненим до вирішення
  справи (п. З ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»);
  
• в разі порушення інтересів держави або прав і закон­
  них інтересів громадян та юридичних осіб - учасників ви­
  конавчого провадження, які за станом здоров'я чи з інших
  поважних причин не можуть захистити свої права, проку­
  рор може звернутися до суду з позовом або скаргою (ст. 13
  ЦПК; п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»);
  
• при виявленні порушень закону прокурор або його
  заступник у межах своєї компетенції мають право: дава­
  ти приписи про усунення очевидних порушень закону;
  вносити подання до державних органів, громадських ор­
  ганізацій і посадовим особам про усунення порушень
  закону та умов, що їм сприяли. Але ці заходи не спричи­
  нюють ні обов'язкового, ні факультативного зупинення
  виконавчого провадження (статті 22, 23 Закону України
  «Про прокуратуру»).
  

В разі заяви про відвід державному виконавцю, на наш погляд, виконавче провадження має зупинятись обо­в'язково до вирішення справи про відвід, оскільки в За­коні відсутній строк, в який має розглядатися заява про відвід державного виконавця.

Відмова в задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до суду в десятиденний термін, а тому доцільно в Законі передбачити строк розгляду за­явленого відводу вирішувати не більше ніж у 10-денний термін. Таким чином, будуть всі підстави вважати, що подання заяви про відвід або скарги на відмову у його

219

відводі є підставою для відкладення виконавчого про­вадження, оскільки строки будуть точно визначені Законом.

3) оголошення розшуку боржника, його майна або
розшуку дитини; - необхідно одночасно провадити дії
щодо встановлення опіки над майном боржника

Оголошення розшуку боржника зумовлює неможли­вість виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їхнього вчинення, а тому цей випадок має входити до ст. 34 За­кону «Про виконавче провадження» і визначати обов'яз­ковість зупинення виконавчого провадження. Аналогіч­но повинно мати місце обов'язкове зупинення виконав­чого провадження при розшуку дитини, коли рішення стосується відібрання дитини, оскільки в період її роз­шуку державний виконавець фактично не може виконати рішення з незалежних від нього причин. Звернути стяг­нення на майно, належне боржнику, так само неможли­во, коли його не знайдено. Тому з цього положення мав би випливати загальний висновок, що разом з оголошен­ням розшуку боржника, його майна або дитини виконавче провадження має зупинятися з незалежних від держав­ного виконавця причин.

Але в цій нормі закладена суттєва помилка, адже роз­шуком боржника-громадянина та дитини займаються ор­гани внутрішніх справ, а розшуком боржника - юридич­ної особи, а також майна боржника - Державна виконавча служба (ст. 42). Таким чином, на час розшуку боржника-громадянина та дитини на підставі ч. 4 ст. 36 виконавчі дії не провадяться. Але втрачається логіка, коли державним виконавцем виноситься постанова про розшук майна, яку він сам повинен виконувати у той час, коли законом за­боронено вчинення виконавчих дій.

4) прохання боржника, який проходить строкову
службу у складі Збройних Сил України чи інших передба­
чених законом військових формувань. Сумісний аналіз
цього положення та п. З ст. 34 Закону «Про виконавче
провадження» свідчить про те, що в цьому випадку ви­
конавче провадження може бути вчинене навіть за відсут­
ності боржника. Перш за все, державний виконавець по­
винен повідомити стягувача про надходження прохання
боржника про зупинення виконавчого провадження і
з'ясувати його докази і міркування з цього питання.

Тому тут потрібно розглянути три правові ситуації,

220

які випливають із заявленого прохання боржника і зале­жать від позиції стягувача:

• стягувач погоджується на зупинення виконавчого
  провадження - однозначно провадження підлягає зупи­
  ненню;
  
• коли стягувач у відповідності до ст. 29 заперечує
  проти клопотання боржника про зупинення виконавчого
  провадження, по суті виникають спірні правовідносини,
  а тому такий спір підлягає розгляду в суді й не повинен
  залежати від волі державного виконавця;
  
• коли ж стягувач просить державного виконавця
  вирішити питання про зупинення виконавчого прова­
  дження згідно із законодавством, то в даному випадку
  державний виконавець має керуватися доказами і мірку­
  ваннями боржника про необхідність зупинення прова­
  дження, таке зупинення не повинно порушувати будь-
  чиїх прав та законних інтересів і має відповідати дійсним
  обставинам справи.
  

5. знаходження боржника на лікуванні у стаціонар­
   ному лікувальному закладі;
   
6. перебування боржника у тривалому службовому
   відрядженні;
   
7. знаходження боржника або стягувача у відпустці
   за межами населеного пункту, де вони проживають.
   

Останні підстави зупинення виконавчого проваджен­ня мають обов'язково підтверджуватись відповідними доказами: довідкою лікувального закладу, наказом про направлення особи у службове відрядження; наказом про відпустку. Але ми вважаємо, що для зупинення виконав­чого провадження з цих підстав має застосовуватись процедура, що викладена в п. 4 факультативних підстав зупинення виконавчого провадження, зазначених вище.

Оформлюється обов'язкове і факультативне зупинен­ня виконавчого провадження державним виконавцем шляхом винесення вмотивованої постанови із зазначен­ням підстав, передбачених у законодавстві. Вона затвер­джується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби і копія постанови надсилається у 3-ден-ний строк сторонам та суду або іншому органу (посадо­вій особі), які видали виконавчий документ.

Після усунення обставин, які стали підставою для зу­пинення виконавчого провадження, державний викона­вець зобов'язаний поновити виконавче провадження за

221

власною ініціативою або заявою стягувана. На наш по­гляд, поновлення має здійснюватись також шляхом ви­несення відповідної постанови.

Отже, характерною особливістю зупинення виконав­чого провадження має бути положення про те, що строки зупинення виконавчого провадження в основному не ви­значені (ст. 36). Тому важко погодитись із ч. З ст. 36 цього Закону, що строки зупинення виконавчого про­вадження можуть бути скорочені судом. У випадку оскар­ження в 10-денний строк постанови про зупинення ви­конавчого провадження до суду, суд може залишити постанову без змін або скасувати її. У випадку ж її ска­сування виконавче провадження продовжується і це не означає, що суд скорочує строки зупинення виконавчого провадження.

Оскільки постанови про закриття виконавчого про­вадження та повернення виконавчого документа стя­гувану можуть бути оскаржені, то в разі задоволення таких скарг буде наставати ускладнення у виконавчому провадженні, оскільки: буде порушено природний хід виконання рішень; дії державного виконавця будуть ви­знані незаконними; хід виконання рішення повернеться на стадію вжиття заходів примусового стягнення.

Поворот виконання, коли розпочате виконавче про­вадження не закінчене,- це зумовлює, на наш погляд, такі випадки:

• коли вищестоящий суд відмовив у позові повністю,
  то за відповідним рішенням всі виконавчі дії мають
  негайно припинятись і мають виконуватись дії у відпо­
  відності з новим рішенням, а саме: майно повертається
  боржнику, а при неможливості повернути майно відшко­
  довується вартість цього майна в розмірі суми, одержа­
  ної від його реалізації;
  
• при зменшенні розміру задоволених у рішенні ви­
  мог суд новим рішенням зобов'язує позивача повернути
  відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасова­
  ним рішенням, отже в цьому випадку виконавче прова­
  дження буде продовжуватись, але фактично буде змен­
  шений розмір стягнення.
  

Термін «припинення» має місце лише в ст. 61 цього Закону і його застосування не несе в собі конкретного юридичного змісту.

222

Розділу

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕДУРИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

01.

5,1. Загальні положення

Зверне^!ННЯ стягнення на майно боржника - це певна, визначені законом процедура примусового вилучення і реалізації¹ майна боржника. В чинному законодавстві зроблена спроба виділити поняття «звернення стягнення на майно боржника» як загальний спосіб звернення стяг­нення (гл>^ава 5 Закону «Про виконавче провадження») і відокремити особливості звернення стягнення на майно боржник ~ юридичної особи (глава 6 цього Закону). Однак, враховуючи складність завдання, можна встано­вити що сучасна правова система України відрізняється й іншим суб'єктами, які мають особливий правовий статус, наприклад, суб'єктами банкрутства, які підпада­ють під дДІю Закону «Про банкрутство» від 14.05.92 р. й іменуються надалі боржниками або банкрутами, можуть бути юріВДИ⁴™ особи суб'єкти підприємницької діяль­ності крі»я казенних підприємств, неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом Певні осебливості поняття фізичної особи закладені в законодавстві про підприємництво, а особли­вий статус юридичних осіб має місце як у Законі України «Про власність», так і в інших нормативних актах. Та­ким чино*м, в законодавстві відокремлюються різні види суб'єктів* які можуть стати суб'єктами виконавчого про­вадження але ці особливості не закладені в Законі Украї­ни «Про виконавче провадження». Отже, потребується відокремити особливості стягнення з боржників не тільки за поділом на фізичні і юридичні особи, а й з урахуванням гарантій наданих певним категоріям осіб законодавством та міжнародними договорами України. Особливо, це сто­сується захисту інвестицій та, зрозуміло, що особливій увазі підлягають права іноземних інвесторів в Україні.

Певні особливості має й процедура стягнення майна в залежності від виду стягнення, що в законі не повною мірою відображено, оскільки неможливо не відокремлю-

223

вати конфіскацію належного боржнику майна та стяг­нення визначених в рішенні, що підлягає виконанню, певних предметів або сум грошей, які можуть бути пері­одичними платежами або стягуватись одноразово. Ці ас­пекти зумовлюють особливості процедури стягнення на майно боржника.

Особливості стягнення мають і певні види об'єктів цивільного обігу. Наприклад, при вчиненні виконавчого провадження державний виконавець повинен знати, що не всі об'єкти можуть знаходитись у володінні громадян та юридичних осіб, оскільки для володіння певними ви­дами речей потрібен спеціальний дозвіл для їх набуття. Постановою Верховної Ради України «Про право влас­ності на окремі види майна» від 17 червня 1992 року № 2471-XII (із змінами і доповненнями, внесеними поста­новою ВР № 3131-12 від 22 квітня 1993 року) визнача­ється майно, що не може перебувати у власності грома­дян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також майно для якого передбачений спеціальний поря­док набуття права власності громадянами.

До майна, що не може перебувати у власності гро­мадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, віднесені:

1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської зброї і боє­
   припасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів
   до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з
   дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна
   військова техніка, ракетно-космічні комплекси.
   
2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракет­
   ного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання
   для його виробництва.
   
3. Бойові отруйні речовини.
   
4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лі­
   карські засоби (за винятком отримуваних громадянами
   за призначенням лікаря).
   
5. Протиградні установки.
   
6. Державні еталони одиниць фізичних величин.
   

Громадяни можуть набувати права власності на та­кі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:

• на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю -

224

органами внутрішніх справ за місцем проживання осо­бам, які досягли 21-річного віку;

• на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мис­
  ливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з наріз­
  ними стволами) - органами внутрішніх справ за місцем
  проживання особам, які досягли 25-річного віку;
  
• на газові пістолети, револьвери і патрони до них,
  заряджені речовинами сльзоточивої та дратівної дії,- ор­
  ганами внутрішніх справ за місцем проживання особам,
  які досягли 18-річного віку;
  
• на об'єкти, що перебувають на державному обліку
  як пам'ятки історії та культури,- спеціально уповнова­
  женими державними органами охорони пам'яток історії
  та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархі-
  вом України);
  
• на радіоактивні речовини - Державним комітетом
  України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності
  висновку органів територіальної санітарно-епідеміоло­
  гічної служби про можливість використання цих речовин
  майбутнім власником в існуючих у нього умовах.
  

Враховуючи наведене, необхідно конкретизувати пи­тання про те, що ж мається на увазі під поняттям «май­но» боржника, на яке звертається стягнення, а яке після його знаходження має стати підставою для порушення кримінальної справи і після цього підлягає конфіскації.

Таким чином, під поняттям «майно» боржника не­обхідно розуміти як окремі речі та їх сукупність, так і всі майнові права боржника, що на момент вчинення виконавчого провадження існують у нього і належать йому на законних підставах. Наприклад, це положення хоча й не визначено в законі, однак прямо випливає із законодавства і узгоджується з положеннями про стяг­нення майна, що є предметом застави і на яке поширю­ється дія глав 5, 6 цього Закону.¹ Це положення випливає з того, що майнові права боржника на отримання періо­дичних виплат розглядаються окремо, в другу чергу і віднесені до глави 7 Закону. Звернення стягнення на за­робітну плату та інші види доходів боржника - ці майно­ві права слід розглядати як права на періодичні платежі і відокремлювати від досить подібних. Так, нараховані,