Щербак С. В. Ф79 Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник

Вид материала

Закон

Содержание Запропоновано автором. Особливості виконання деяких правових актів

Подобный материал:

• Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою, 411.72kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2842.03kb.
• Дмитриченко М. Ф., Навчальний посібник, 2529.95kb.
• Мусієнко М. М., Панюта О. О. Біотехнологія рослин. Навчальний посібник, 5445.72kb.
• Наталя Чабан навчальний посібник з історії української культури мвс україни, 9171.9kb.
• Рекомендовано Міністерством освіти України як навчальний посібник для студентів архітектурних, 1979.84kb.
• Т. Г. Сабірзянов Печі ливарних цехів. Гриф «Навчальний посібник», 375.04kb.
• Н. М. Борівська Навчальний посібник містить цікавий матеріал стосовно урок, 283.61kb.
• Закон україни про виконавче провадження, 1267.36kb.
• Харківська національна академія міського господарства організація податкового контролю, 1756.39kb.

268

довйми особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Оскільки державний виконавець є по­садовою особою, то слова дитини після досягнення нею 10-річного віку мають бути занесені до протоколу.

З 2003 року це положення може вплинути на те, що дитина після досягнення нею 10-річного віку в разі її не­бажання йти до особи, якій вона за виконуваним рішен­ням передана на виховання, зможе тимчасово направля­тись до дитячого закладу. В Законі ж «Про виконавче провадження» безпідставно встановлено, що в разі по­треби державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимчасове влаш­тування дитини до дитячого чи лікувального закладу, а в яких випадках - не встановлено. Автором пропонується в обов'язковому порядку при вчиненні примусового ві­дібрання дитини залучати до участі у виконавчому про­вадженні дитячих лікарів, психіатрів для того, щоб вони могли встановити моральний стан дитини, ступінь її роз­витку і в разі необхідності направити її на лікування. Отже, без відповідного регламентування питання не зро­зумілою є норма закону щодо «вирішення судом питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого чи ліку­вального закладу», оскільки для направлення дитини на лікування, зазвичай, не потрібні ні згода суду, ні його владні повноваження.

Хоча зобов'язаній відповідним рішенням суду особі (боржнику) має надаватись строк для добровільного ви­конання рішення, але існують випадки, коли цей строк використовують для приховування дитини. В цьому разі настають наслідки, передбачені ст. 42 цього Закону. Уразі, коли боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього можуть застосовуватися заходи, передбачені законом.

У ст. 79 цього Закону встановлена процедура вико­нання рішення про виселення боржника, яка передба­чає два варіанти провадження виконавчих дій, в залеж­ності від того, чи перебуває боржник у приміщенні, що звільняється. Виходячи з того, що державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення, то його відсутність має роз­глядатись як умисна з усіма негативними наслідками для нього: опис та оцінка майна буде проводитися без ураху­вання думки боржника, його майно, домашні тварини будуть передаватись на оплатне зберігання строком на

269

три роки, після чого невятребуване майно реалізується в порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна; оплата вантажників та транспортних засобів та­кож здійснюватиметься за рахунок боржника.

Отже, при підготовці до виконання такого рішення державний виконавець має повідомити боржника також про те, що його відсутність, не є перешкодою для вико­нання рішення, але державний виконавець повинен мати відповідні докази вручення повідомлення.

На стадії підготовки має бути встановленим питання про те, чи виселяється особа з наданням іншого жилого приміщення чи без такого. Якщо особі, яка підлягає ви­селенню, має бути надано інше жиле приміщення, дер­жавний виконавець надсилає відповідному житловому чи іншому органу повідомлення про строк виконання рішення щодо надання такого приміщення. У разі нена-дання у визначений строк іншого жилого приміщення державний виконавець складає про це акт і звертається до суду з поданням про визначення порядку подальшо­го виконання рішення. До вирішення судом цього пи­тання виконавчі дії не провадяться. В деяких випадках на стадії підготовки державному виконавцю необхідно укласти угоду стосовно вантажних і транспортних робіт.

Процедура примусового виселення складається з та­ких дій:

• примусового відкриття приміщення, яке звільняється;¹
  
• з обов'язкового опису майна, про що складається
  акт, один примірник якого вручається під розписку борж­
  никові;
  
• звільнення приміщення, зазначеного у виконавчо­
  му документі, від особи (осіб), яка виселяється;
  
• звільнення приміщення від майна, домашніх тва­
  рин боржника;
  
• вилучення частини майна, достатньої для оплати
  виконавчих дій,
  
• передачі майна на зберігання одночасно та одночас­
  но одного примірника акта опису;
  
• у забороні даній особі користуватися цим примі­
  щенням.
  

Виселення здійснюється обов'язково у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ.

₂ Запропоновано автором.

270

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов'язаний провести поряд з описом майна його оцін­ку. Описане майно передається на відповідальне збері­гання особі, яка державним виконавцем призначена охо­ронцем майна і попереджена про відповідальність за не­належне виконання повноважень.

Про вжиті державним виконавцем дії він має скласти акт, який підписується особами, що брали участь у вико­нанні.

Певні особливості має виконання рішення про все­лення стягувана (ст. 80 цього Закону). Так, у разі доб­ровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник мають підписати акт, який разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа, буде підставою для повернення виконавчого документа.

У разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільному порядку вселення здійснюється примусо­во державним виконавцем.

Стосовно примусового вселення стягувача в ст. 80 за­кладено спірні положення, оскільки передбачається не встановлювати при примусовому вселенні, хто здійсню­ватиме опір, а вселяти стягувача. З іншого боку, законом встановлюється, що виконавче провадження не віднов­люється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться, якщо особа, яка перешкоджає його прожи­ванню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в судо­вому порядку.

Але ж у ч. З ст. 80 цього Закону встановлено, що примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому. Тобто незалежно від того, хто перешкоджає стягувачу. Тому фактично пропонується лише «ввести» стягувача до приміщення. Однак, на нашу думку, при вирішенні питання про вселення стягувача для того, щоб всі особи зобов'язані були виконувати рішення суду, потрібно в рішенні за­значати коло осіб, яких воно стосується - боржників. Тоді державний виконавець під час підготовки до вчи­нення виконавчих дій встановить наявність осіб, які на законних підставах зможуть здійснювати перешкоди в проживанні (перебуванні) стягувачу, а також на стадії

271

вселення й опір, і не буде виконувати рішення, яке є по-суті спірним, а винесе постанову про зупинення вико­навчого провадження.

Оскільки відсутність боржника, повідомленого по день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення, то можливим першим етапом виконання такого рішення буде примусове відкриття приміщення. Це положення, а також опір з боку боржника виконанню рі­шення про вселення стягувана,, зумовлює необхідність запрошення і присутності понятих при їх вчиненні і залу­чення працівників органів внутрішніх справ,

У законі зазначається, що у разі подальшого перешкод­жання боржником проживанню (перебуванню) стягувана у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця з заявою про від­новлення виконавчого провадження. Зрозуміло, доволі складним питанням буде встановлення факту, що борж­ник робив перешкоди проживанню (перебуванню) стягу-вача у приміщенні. Тому вважається доцільним у цьому випадку державному виконавцю впевнитись у таких діях з боку боржника і лише потім повторно провести приму­сове вселення стягувана та застосувати до боржника штрафні санкції Однією з необхідних умов вселення, є надання стягувачу можливості в подальшому відкривати двері та встановити місце для його проживання тощо. Отже, при вселенні потребується або вилучити у борж­ника один примірник ключів від помешкання, або вста­новити новий замбк, від якого надати ключі і стягувачу, і боржнику. Тоді зміна замка стане підставою для повтор­ного вселення тощо.

Про вчинені виконавчі дії стосовно вселення та по­вторного вселення державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у вико­нанні.

Рішення про примусовий обмін відрізняються тим положенням, що необхідно не тільки примусово виселя­ти боржника, а й у деяких випадках примусово вселяти. Але загальна риса таких рішень полягає в тому, що ма­ють бути чітко визначені приміщення, до яких має пере­возитись майно боржника. В цьому випадку слід вважа­ти, що примусово вводити до нового приміщення борж­ника немає необхідності, а потрібно лише вивести його із займаного приміщення.

272

• ■■■ ;■■ :м.-, РОЗДІЛ VII

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОНАННЯ ДЕЯКИХ ПРАВОВИХ АКТІВ

7.1. Звернення стягнення на доходи боржника

Умови звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника - фізичної особи регламентовані ст. 67 Закону «Про виконавче провадження», а саме:

• при відсутності у боржника коштів на рахунках у
  кредитних установах;
  
• відсутності чи недостатності майна боржника для
  повного покриття належних до стягнення сум;
  
• при виконанні рішень про стягнення періодичних
  платежів;
  
• в разі стягнень на суму, що не перевищує одного
  мінімального розміру заробітної плати.
  

Але цей перелік неможливо вважати обґрунтованим, оскільки характер стягнення визначає періодичні випла­ти, а не звернення стягнення на обумовлену суму. Тому з аналізу статей 67 та 74 цього Закону, в яких встановлено, що у разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох міся­ців підряд стягнення звертається на майно боржника. Та­ким чином, дві норми однієї глави 7 Закону прямо супе­речать одна одній, оскільки не враховується випадок часткового задоволення вимог стягувача і не проведено зв'язку із черговістю задоволення вимог стягувачів.¹

Крім того, цей перелік умов звернення стягнення на заробітну плату та інші доходи боржника не є вичерп­ним, оскільки суду чи Іншому органу, який видав вико­навчий документ, за ст. 33 цього Закону надане право за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, вирішувати питання про розстрочку виконання, а також про зміну способу і по­рядку виконання. Відповідне положення про фактичну розстрочку виконання рішення може бути умовою миро-

' Див. також підрозділ 5.9.

273

вої угоди, затвердженої судом, а також у разі прямої вка­зівки про це в рішенні повноважного органу.

Тому загалом потрібно розподілити норми, які стосу­ються періодичних стягнень, до яких можна віднести в першу чергу аліментні зобов'язання та інші відрахуван­ня. Так, за ст. 72 цього Закону, на допомогу по держав­ному соціальному страхуванню, виплачувану в разі тим­часової непрацездатності та інших випадках, і допомогу по безробіттю стягнення може бути звернено тільки за рішеннями про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника.

Але відповідне рішення стосовно періодичних плате­жів має реалізуватись без участі боржника - фізичної особи, а воно здійснюється уповноваженими органами юридичної особи або суб'єктами, що здійснюють під­приємницьку чи юрисдикційну діяльність без створення юридичної особи (адвокати, нотаріуси, експерти та інші). Так, за ст. 68 відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії чи стипендії громадян проводить адміністрація підприємств, установ і організацій на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів.

Законом установлено обов'язок адміністрації підпри­ємств (установ, організацій) у разі зміни боржником міс­ця його роботи або місця проживання чи навчання по­вертати виконавчий документ не пізніш як у 3-денний строк державному виконавцеві з відміткою про нове міс­це роботи, проживання чи навчання боржника, якщо во­но відоме, а також повідомляти про проведені ними стяг­нення періодичних платежів. Така загальна вимога не має під собою правового грунту, оскільки при зміні міс­ця проживання періодичні платежі можуть стягуватись із боржника. Загалом сучасна демократизація суспільних відносин і анулювання інституту прописки призводить до ускладнення і розмивання такого поняття як місце проживання. Це положення вже відтворено в деяких нормативних актах. Наприклад, у ст. 137 ЦПК застосо­вуються терміни «місце проживання або знаходження», а в ст. 126 ЦГОС - «місце постійного», «тимчасового пере­бування», «останнє відоме місце постійного проживан­ня», «чи постійного зайняття». Таким чином, терміноло­гічна база свідчить про наявність об'єктивних труднощів стосовно визначення місця проживання. Тому буде важ-

274

ко притягнути до відповідальності винних посадових осіб, зазначених у ст. 68 Закону «Про виконавче про­вадження» і які зобов'язані подати державному виконав­цю відомості про нове місце роботи, проживання чи навчання боржника.

Запропонована вище схема звернення стягнення на до­ходи боржника не враховує, що ним можуть отримува­тись одночасно доходи з декількох джерел. Наприклад, боржник може бути одночасно підприємцем, як це перед­бачено в п. 1 ст. 69 зазначеного Закону, отримувати диві­денди по акціях та бути автором творів літератури, науки або мистецтва, багато осіб працюють за сумісництвом на декількох підприємствах, установах тощо. Отже, в такому випадку необхідно рахувати сукупний дохід. Але немож­ливо вважати, що поняття «інші доходи», на які можливо звертати стягнення, що відокремлені в ст. 69 цього Зако­ну, є «додатковими, особливими» доходами, а саме:

1. доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єк­
   том підприємницької діяльності;
   
2. доходи за працю в колективному сільськогосподар­
   ському (фермерському) господарстві;
   
3. авторську винагороду за твори літератури, науки
   або мистецтва, премії, що присуджуються за видатні до­
   сягнення в галузі науки, літератури і мистецтва, винаго­
   роду за відкриття, винахід, на який видано авторське сві­
   доцтво, корисну модель, промисловий зразок і раціоналі­
   заторську пропозицію;
   

4) суми на відшкодування шкоди, заподіяної калі­
цтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втра­
тою годувальника.

Цей перелік не є вичерпним. Так, нотаріуси, адвокати не є суб'єктами, що отримують заробітну плату, а вони отримують дохід.

Таким чином, бачимо, що в законі не зроблено чіткої градації на види стягнень, яка б ураховувала основні і додаткові форми доходу, первинні та похідні об'єкти стягнення. Проте робиться спроба одночасно визначити ті види доходу, на які може бути звернено стягнення, а на які ні. Але при такій систематизації завжди необхідно відслідковувати практику застосування певних норм, що складно робити на законодавчому рівні, а тому, на нашу думку, необхідно надати повноваження по врегулюван­ню цього питання Кабінету Міністрів. Так, заробітна

275

плата в сучасній юридичній практиці в багатьох випад­ках не може порівнюватись з іншими доходами боржни­ка. Крім того, якщо в рішенні йдеться про певний вид стягнення, то державному виконавцю замало знайти ли­ше одне місце роботи боржника. Вважаємо, що для на* лежного виконання судового рішення державний вико­навець має перевіряти відрахування, що були отримані стягувачем за рік, у сукупності з тими розрахунками, що зробила податкова адміністрація за підсумками нараху­вання прибуткового податку з боржника за минулий рік. При цьому, логічним було б усе отримане не за основ­ним місцем отримання доходу стягувати з боржника, але таким чином, в остаточному рахунку, у нього буде при­глушено бажання отримувати додаткові доходи. Отже, питання про «основні» і «додаткові» доходи боржника залишається до цього часу нерозкритим. Тому, зверта­ючись до питання про розмір відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, необхідно враховува­ти, що законом передбачається стягнення лише з одного виду доходу, а саме:

• розмір відрахувань із заробітної плати та інших
  видів доходів боржника вираховується із суми, що зали­
  шається після утримання податків, а розмір відрахувань
  із заробітної плати встановлюється законодавством про
  працю;
  
• із заробітної плати боржника стягнення може бути
  утримано за виконавчими документами до повного по­
  гашення заборгованості:
  

• п'ятдесят відсотків заробітної плати боржника - при
  стягненні аліментів, відшкодуванні шкоди, заподіяної ка­
  ліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втра­
  тою годувальника, та збитків, заподіяних злочином;
  
• двадцять відсотків - за всіма іншими видами стяг­
  нень, якщо інше не передбачено законом.
  

Загальний розмір усіх відрахувань при кожній виплаті заробітної плати не може перевищувати п'ятдесяти від­сотків заробітної плати, яка належить до виплати праців­никові, в тому числі при відрахуванні за кількома вико­навчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати при відбуванні ви­правних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей,- у цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.

276

Зазначені правила застосовуються також при звер­
ненні стягнення на належні боржникові стипендію, пен­
сію та доходи, ■ . _г

Певними особливостями відрізняється звернення стяг? нення на заробітну плату боржника, який відбуває пока­рання:

• без позбавлення волі - відрахування із заробітної
  плати боржника провадиться з усієї суми заробітної пла­
  ти без урахування стягнень за вироком;
  
• з позбавленням волі - відрахування провадиться з
  усієї заробітної плати без урахування відрахувань на ви­
  трати по їх утриманню в цих закладах.
  

Стягнення не може бути звернено на такі,витати:

1. вихідну допомогу, яка виплачується у разі звіль­
   нення працівника;
   
2. компенсацію працівникові за невикористану відпуст­
   ку, крім випадків, коли особа при звільненні одержує
   компенсацію за відпустку, не використану протягом кіль­
   кох років;
   
3. компенсації працівникові витрат у зв'язку з переве­
   денням, направленням на роботу чи відрядженням до
   інших місцевостей;
   
4. польове забезпечення, надбавки до заробітної пла­
   ти, інші кошти, які виплачуються замість добових і квар­
   тирних;
   
5. матеріальну допомогу особам, які втратили право
   на допомогу по безробіттю;
   
6. допомогу по вагітності та пологах;
   
7. одноразову допомогу при народженні дитини;
   
8. допомогу по догляду за дитиною;
   
9. допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і біль­
   ше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною-інва-
   лідом, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з догля­
   дом за хворою дитиною; інші допомоги на дітей, перед­
   бачені законодавством;
   

10. допомогу на лікування;
    
11. допомогу на поховання;
    

12. щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обме­
    женням споживання продуктів харчування місцевого ви­
    робництва та особистого підсобного господарства гро­
    мадян, які проживають на території радіоактивного за­
    бруднення;
    
13. дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і
    будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.
    

277

Стягнення не провадиться також із:

1. сум неоподатковуваного розміру матеріальної до­
   помоги;
   
2. грошової компенсації за видане обмундирування і
   натуральне постачання;
   
3. вихідної допомоги у разі звільнення (виходу у від­
   ставку) з військової служби та з органів внутрішніх справ,
   а також грошового забезпечення, що не має постійного
   характеру, та в інших випадках, передбачених законо­
   давством.
   

,

7.2. Звернення стягнення за рішеннями по аліментних обов'язках

Аліментні зобов'язання між членами сім'ї та іншими родичами визначені в КпШС та СК України, але реальна процедура їх стягнення залежить від чіткої регламентації дій державного виконавця, а також інших державних ор­ганів. В останньому випадку маються на увазі органи МВС, які зобов'язані сприяти державній виконавчій служ­бі у розшуку боржника, а також за ст. 24 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року спеціально уповноважений центральний орган виконав­чої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи. Вони наділені повноваженнями: приймати заяви разом з необхідними документами щодо виходу з грома­дянства України, перевіряти відсутність підстав, за наяв­ності яких не допускається вихід особи з громадянства України. За ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 ро­ку громадянинові України може бути тимчасово відмов­лено у видачі паспорта у випадках, якщо:

2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбаче­них законом випадках, або забезпечення зобов'язань за­ставою, якщо інше не передбачено міжнародним догово­ром України;

5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладе­них на нього судовим рішенням,- до виконання зо­бов'язань;

8) щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі тощо.

278