Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Абсолютна Воля до влади як абсолютна Воля до волі — це Діоніс у вічному поверненні, становлення по законам застиглого ньютонівсь
Андрій Поцелуйко РЕЛІКТИ УЯВЛЕНЬ ПРО СВЯЩЕННОГО ЦАРЯ-МАГА В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОКУЛЬТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ
Такі уявлення спонукають звернутись до загальноіндоєвропейської концепції універсального космічного порядку.
Подобный материал:
1   ...   56   57   58   59   60   61   62   63   ...   91

В контексті ніцшеанського підходу декартівсько-шопенгауерівська Воля до уявлення співвідноситься з аполлонійним началом, воля до влади — з діонісійним. Перша є справою метафізичного самочинного subiectum’а, друга — ділом Надлюдини; одна шукає істину, інша — шлях у лабіринті Хаосу.

З появою Надлюдини концепція “волі до влади” необхідно вичерпує свій евристичний потенціал в плані осягнення сутності діонісійства як “становлення” і у своїй телеологічності набуває статичної завершеності системи а, отже, і зрікається усіх своїх здобутків на користь самовладного subiectum’а, гасло якого звучить тепер: “Більше волі — більше влади!”, а його сутність виноситься на світло як воля до волі.

Воля до волі означає: якщо воля хоче ще більше влади вона повинна стати міцнішою, воліти власного збільшення; великій владі відповідає велика воля, владі абсолютній — абсолютна.

Абсолютна Воля до влади як абсолютна Воля до волі — це Діоніс у вічному поверненні, становлення по законам застиглого ньютонівського часу:

Такий стан речей, що його творить Воля до волі, де нівелюється будь-яка ієрархія, непередбачуваність замінюється механічною необхідністю, світовідчуття “світоглядом”, хаотичність “організацією”, а віра в божество релігією прогресу носить назву суспільного ідеалу і породжує найнебезпечніший тип subiectum’а — масу, подальша мета і доля якої залишаються поки-що невизначеними і проблематичними.

Поява масової суб’єктивності знаменує собою фінальний виверт волі в якому вона остаточно віднаходить себе у своїй власній, первинній стихії неісторичного, а отже і не людського звершення; ніким і нічим не контрольована, вона рине до місця з якого вийшла і вже не хоче мати нічого спільного зі світом імен і образів; Воля до Ніщо — ось її остаточний вирок власній екзистенції і йдеться тут не про “вольовий квієтив” або ж “вічне повернення”, а про “вічну погибель”, кінець безжалісний і неминучий.

Андрій Поцелуйко

РЕЛІКТИ УЯВЛЕНЬ
ПРО СВЯЩЕННОГО ЦАРЯ-МАГА
В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОКУЛЬТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ

Постать царя-мага, що є охоронцем універсального космічного порядку притаманна практично всім архаїчним індоєвропейським культурним традиціям. Священний цар був своєрідним живим божеством наділеним магічною силою, що гарантувала добробут і безпеку країни.

В зв’язку з цим нас зацікавила закарпатська народна казка “Про бідного чоловіка і його синів”, вперше опублікована в збірнику Б.Мартиновича “Підкарпатські казки” в Ужгороді у 1930 році, яка містить ряд образів та мотивів, що можуть інтерпретуватись в контексті загальноіндоєвропейського міфологічно-культурного фонду.

У казці описується царство упиря, з яким повинен був вступити в двобій головний герой Іван. “...На цей раз Іван їхав безводними степами, пустелями. Велетенські змії перегороджували йому шлях, погрожуючи смертю... з’являлись різні видіння, щоб збити Івана з дороги.” Коли ж герой здолав перешкоди і переміг ворога, то “...по дорозі до дому побачив Іван, що пустелі зазеленіли, в глибоких ярах з’явилась вода, наповнились водою озера і заблистіли на сонці як дзеркало. На деревах защебетали птахи...”.

Отже, як бачимо, в казці в один ряд ставиться порядок моральний і фізичний. Царство злого, демонічного правителя є царством пустель і нечисті, з вбивством потвори хаос перетворюється на квітучу землю.

Такі уявлення спонукають звернутись до загальноіндоєвропейської концепції універсального космічного порядку.

Лінгвістами встановлено, що до індоєвропейського стану може бути віднесеним поняття — “порядок”. Воно представлене ведичним ріта, іранським арта, латинським арс і означає “порядок” як гармонійну відповідність всіх частин певного цілого. Таким є вихідне уявлення правової, а також релігійної і моральної свідомості індоєвропейців: “порядок”, якому підпорядковані як будова світу, рух світил, зміна пір року і плин років, так і відносини між богами і людьми і, нарешті, самі людські відносини. Все, що стосується людини чи світу, знаходиться під владою “Порядку”. Таким чином, це — релігійна і моральна основа всього суспільства; без цього принципу все повернулося б до хаосу.

Втіленням цього універсального порядку був священний цар. Аналіз функцій та характеристик царів-магів ряду індоєвропейських традицій дозволить нам скласти уявлення про одну з важливих архаїчних міфологем, елементи якої збереглись в українській традиції лише фрагментарно.

У пам’ятках ідеології Київської Русі також знаходимо певні уявлення про магічну харизму князя. Як зазначають дослідники: “Подібно до царя-мага (князь в Київській Русі) був відповідальним за порядок, ряд в землі. Цю функцію він міг виконувати остільки, оскільки був вдалим організатором військових акцій”.

Підсумувавши спільні риси уявлень про священного царя у віддалених в просторі і часі індоєвропейських культурних традицій, можемо констатувати наявність таких спільних елементів як: особлива “харизма”, магічна якість царя, що наділяє його здатністю забезпечувати врожаї, добру погоду, здоров’я підданим, військову непереможність, а також “правильна ритуальна поведінка”, що гарантує збереження космічного і морального порядку.