Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Ольга Сінькевич ДО ПРОБЛЕМИ БАЗОВОЇ ОСОБИСТОСТІВ КУЛЬТУРІ ПОСТМОДЕРНОЇ ДОБИ
Яка ж особистість є базовою для нашої епохи? Спробуємо змоделювати такий умовний образ свого сучасника.
Він є прихильником ідей свободи і демократії, сповідує принцип толерантності і слідує нормам політкоректності, йому чужий різног
Валерій Стеценко ХРИСТИЯНІЗОВАНИЙ НЕОПЛАТОНІЗМ– ФІЛОСОФСЬКА ОСНОВА ПАТРИСТИЧНОГО БОГОСЛОВ’Я
Подобный материал:
1   ...   57   58   59   60   61   62   63   64   ...   91

В пам’ятках ідеології Київської Русі в яких йдеться про харизму князя, збереглась лише частина загальноіндоєвропейського комплексу уявлень про священного царя. Князь втілює в основному військову “удачу і щастя”. Космологічний аспект постаті священного царя (його влада над стихіями) не знаходить чіткого прояву в нашій традиції. Тому важливими є розглянуті нами вище казкові мотиви про героя, що встановлює моральний і космічний порядок, оживлюючи спустошену землю, оскільки вони знаходять численні індоєвропейські паралелі.

Ольга Сінькевич

ДО ПРОБЛЕМИ БАЗОВОЇ ОСОБИСТОСТІ
В КУЛЬТУРІ ПОСТМОДЕРНОЇ ДОБИ

Кожна епоха в історії культури найбільш яскраво виявляється у так званій базовій особистості, яка виступає її головною діючою особою. На думку французького філософа ХІХ ст. І.Тена, в античній Греції такою особистістю виступав атлет, який втілював гармонію мікро- і макро- косму, у середні віки – екзальтований чернець або благородний і відважний рицар, у ХVІІ ст. – витончений царедворець, у добу романтизму – сумовито-задумливий честолюбець, “вічно прагнуче замріяно-тривожне і невиліковно нещасливе серце”.

Яка ж особистість є базовою для нашої епохи? Спробуємо змоделювати такий умовний образ свого сучасника.

Він народився у країні, що вже вступила у постіндустріальну добу – адже саме цей рівень соціально-економічного розвитку визначає магістральний рух до омріяного “нового прекрасного світу”. Логічно буде припустити, що наш герой є жителем мегаполісу, що відповідало б урбаністичному характеру сучасної цивілізації.

Він ще не досягнув поважного віку. Як твердять філософи, сучасна цивілізація – цивілізація молодих. Енергія, самовпевненість, амбітність, здатність ризикувати, оптимістична налаштованість виступають тими ознаками успішної людини, які необхідно демонструвати, щоб не опинитись на узбіччі. Сиве волосся, зморшки, м’язи, що втратили пружність, - це не сучасно, і тому згодом наш герой, можливо, буде наполегливо шукати свій “засіб Макропулоса” і слідувати засадам здорового способу життя.

Скоріше за все наша базова особистість належить до сфери “економіки обслуговування”, є програмістом, банківським службовцем, менеджером. Підставою для такого припущення є те, що становлення сучасної – постіндустріальної – цивілізації породжує якісні зміни в системі виробництва і соціальній структурі суспільства. Нині зменшується роль важкої промисловості, провідною соціальною групою стають не підприємці, бізнесмени, як в індустріальну добу, а спеціалісти (“меріторкати”) та еліта точних знань (“когнітаріат”).

Він є власником будинку або комфортабельної квартири – справжньої “машини для життя”, автомобіля, комп’ютера, мобільного телефону та інших складових сучасного “джентльменського набору”. Володіння цими благами засвідчує приналежність нашого героя до середнього класу, який є основою соціальної стабільності сучасної цивілізованої держави.

Він є прихильником ідей свободи і демократії, сповідує принцип толерантності і слідує нормам політкоректності, йому чужий різного роду політичний радикалізм.

Наша базова особистість вільна від стереотипів конфронтаційного мислення, яке пояснює світ, керуючись логікою бінарних опозицій. ЇЇ розум, здійснивши деконструкцію смислового ядра тієї культури, яка нині переживає кризовий стан, намагається здійснити синтез науки, релігії, містики, езотерики і в ньому віднайти повноту нового світобачення і світорозуміння.

Шукаючи новий образ світу, наш сучасник шукає й свій власний оновлений Я–образ, намагається виробити відповідне духові часу “мистецтво жити” і “техніку самоутвердження”. Він сповідує віру в спасенну силу загальнолюдських моральних вартостей і визнає святість родинного вогнища, дилему “мати чи бути” він вирішує на користь “бути”.

Свою розгубленість перед викликами нової доби наш герой намагається приховати під маскою іронії. Навіть освідчуючись у коханні, він, за образним висловом У.Еко, відчуває “тягар-усього-сказаного-до-нього”, і тому вдається до іронічного цитування: “як сказав би NN, я кохаю тебе до нестями”.

У цілому сконструйований нами віртуальний герой видається досить привабливим. Але чи залишився б він таким, якщо б внаслідок “матеріалізації чуттєвих ідей” він був би ефіопським селянином, або хворим на СНІД, або, врешті-решт, народився жінкою?

Валерій Стеценко

ХРИСТИЯНІЗОВАНИЙ НЕОПЛАТОНІЗМ
– ФІЛОСОФСЬКА ОСНОВА
ПАТРИСТИЧНОГО БОГОСЛОВ’Я

Східна (візантійська) патристика є особливо важливим етапом розвитку християнської теологічно-філософської думки від пізньої античності до раннього середньовіччя. Велике значення східної патристики полягало в тому, що вона не тільки систематизувала віровчення християнства, заклала основи його богослов’я та філософської теології, визначила характер їх подальшого розвитку, а й стала важливим чинником забезпечення культурно-філософської спадкоємності, засобом перенесення релігійно-філософської спадщини язичницької античності в наступну середньовічно-християнську епоху. Зокрема, для теоретичного обґрунтування положень віровчення і богословських концепцій християнства східнохристиянська патристика використала деякі надбання релігійно-філософської спадщини античної епохи, насамперед містичне вчення неоплатонізму – останньої спроби філософського обґрунтування й апології язичницької релігії в її ідеологічній протидії християнству. Однак, незважаючи на антихристиянську спрямованість неоплатонізму, саме близькість його ідей до віровчення і містики християнства зумовила підвищений інтерес східної патристики до нього. Особливо важливе значення для сприйняття християнства у будь-якому культурному та релігійному середовищі мало продовження східною патристикою неоплатонічної традиції богошукання і богопізнання (“християнізація” античного філософського богошукання і богопізнання).