Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материала

Документы

Содержание По-перше, з початку ХVІІ ст. спостерігалась деградація, а то й фізичне вимирання української князівської еліти. По-третє, значну частину своїх сил українська регіональна еліта змушена була зосереджувати на боротьбі з турками й татарами. Ґендерні стереотипи

Подобный материал:

• Програма фахового іспиту з Всесвітньої історії для спеціалізації, 74.23kb.
• Японія у другій половині ХІХ на початку, 25.92kb.
• Вивчалася, а отже, відзначається новизною, викликане потребами сьогочасся, необхідністю, 311.24kb.
• Курсової роботи "Виникнення І розвиток психології релігії у другій половині XIX, 539.34kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Уроку з історії України для 9 класу на тему: "Початок національного відродження у Наддніпрянській, 110.98kb.
• Лариса Орєхова розвиток лінгводидактичних ідей у другій половині ХІХ – першій половині, 127.11kb.
• Н.Є. Терьошкіна Національний університет кораблебудування, м. Миколаїв шляхи активізації, 28.19kb.
• Східноукраїнський національний університет, 926.8kb.
• А. Ю. Роль газети "Буковина" в загальноукраїнському літературному процесі кінця ХІХ, 342.2kb.

Націогенез українців відбувався як реалізація “східної” моделі. Це значною мірою зумовлювалося відсутністю в них повноцінних державних інституцій. Українська регіональна еліта не ставила питання про незалежність українських земель й утворення суверенної держави. На це існували серйозні причини.

По-перше, з початку ХVІІ ст. спостерігалась деградація, а то й фізичне вимирання української князівської еліти.

По-друге, і українська князівська верхівка, і родова знать в зазначений період виявились розколотими за конфесійним принципом (серед них, окрім православних, були й католики, і уніати, і протестанти).

По-третє, значну частину своїх сил українська регіональна еліта змушена була зосереджувати на боротьбі з турками й татарами.

По-четверте, серйозним політичним конкурентом для української регіональної еліти у кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. стає не стільки королівська влада Речі Посполитої, скільки козацтво, яке все рішучіше виходить на військово-політичну арену.

Козацтво заклало підвалини “нової” української нації. Те, що домінуючим елементом у формуванні “козацької” нації було переважно однорідне в культурно-етнічному плані населення з Правобережної України, то це забезпечувало відносну єдність “старої” української нації та “нової”. Важливим чинником цієї єдності виступив також чинник духовно-культурний, коріння якого сягало ще часів Київської Русі.

Проте, незважаючи на певні моменти єдності, було чимало такого, що відрізняло “стару” й “нову” українські нації. Різнилися вони в плані соціальної структуризації. “Стара” нація була чітко структурована: мала родову аристократію (князів), численну шляхту, духовенство, селянство а також міщанство. “Козацька” нація, виступаючи спочатку як суспільний стан, соціально була менш структурована й, відповідно, більш “демократична”.

Спостерігалися й певні відмінності в психологічному плані. Представники “старої” нації виступали переважно як традиціоналісти, маломобільні люди, що міцно “прив’язані” до своєї території. Їм були ближчі цінності “осілого” Заходу. Репрезентанти ж “козацької” нації відрізнялися енергійністю, “неспокійністю”, відносно легко міняли територію, що їх зближало в ряді моментів із кочівниками Сходу.

У цих “націй” виробилися далеко неоднакові культурні (й, відповідно, ідеологічні) орієнтації. “Стара” українська нація орієнтувалася на Захід. Її верхівка освоювала набутки західної культури. Представники ж “козацької” нації виступали як “антизахідники”.

Домінування релігійного фактору в тогочасному українському націогенезі обумовлювалося також тим, що він не мав сталого суспільного провідника. На цю роль претендували різні соціальні групи – родова знать, православна церковна верхівка і козацька старшина.

Хоча формування й розвиток української національної свідомості переважно відбувалися в православному середовищі, все ж окремі репрезентанти уніатів, українських католиків і протестантів продукували конструктивні варіанти українського націогенезу.

Ольга Папіж

ҐЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ:
КОНСТРУЮВАННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ

“Світ — це дім чоловіка, а дім — це світ жінки…”

С. Моем

Ми живемо у світі стереотипів. Жодна людина не може прожити без “автоматизмів” у сприйнятті та мисленні — обдумувати заново кожну ситуацію у неї не вистачить ані психічних сил, ані часу. Стереотипи як необхідний людині інструмент сприйняття і мислення мають стійкість і є невід’ємними компонентами індивідуальної та масової свідомості. Загалом стереотипи виявляються у емоційному відношенні людини до тих чи інших об’єктів та явищ. Одні стереотипи мають тенденцію до змін або модифікацій, інші — залишаються досить стійкими, як, наприклад, ґендерні стереотипи.

Існує велика кількість найрізноманітніших стереотипів, у тому числі і “ґендерні стереотипи — культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і норми поведінки чоловіків і жінок” [1].

Ґендерні стереотипи допомагають знайти раціональне пояснення для ґендерних ролей. Девід Майєрс зазначав, що “...в результаті вивчення найрозповсюдженіших у світі стереотипів, слід відзначити: …якщо жінки забезпечують основний догляд за маленькими дітьми, це доводить, що турботливість їм притаманна від природи. А якщо чоловіки йдуть у бізнес, на полювання і битви, дуже зручно вважати, що вони — агресивні, незалежні і безмежно сміливі…” [2]. Проте ми знаємо безліч прикладів сміливих, рішучих та незалежних жінок, а також слабодухих, інфантильних чоловіків.

Намагаючись відповісти на питання про виникнення та формування ґендерних стереотипів, Е. Іґлі висунула припущення про те, що сталі відмінності чоловічих і жіночих соціальних ролей є причиною формування ґендерних стереотипів. Як зазначає Н.М. Лєбєдєва, існує значна узгодженість ґендерних стереотипів в багатьох культурах. Чоловіки сприймаються як агресивні, зухвалі, домінуючі, винахідливі, сильні, незалежні, розумні; жінки — як емоційні, мрійливі, чутливі, покірні і забобонні [3].