Geum.ru

Удругій половині ХІХ ст. І на початку ХХ ст

Вид материалаДокументы

Содержание


Ольга Ліщинська ЕКОЕТИКА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ НООСФЕРИ
Подобный материал:
1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   ...   91

Духовність завжди була пов’язана з гуманістичними ідеями, центром яких було відношення людини не лише до себе, але й до інших людей – близьких і далеких, до суспільства і т. д. У ній досвідом життя вирішується питання, чим є для мене інша лю­дина – метою чи засобом, якою є цінність її особи, цінність людського життя, честі та гідності.

Як складний феномен, людського буття духовність охоплює різні його сфери. Цими сферами виступають наука, мораль і мистецтво. Професор В. Щердаков зазначає, що “духовність включає в себе три начала – пізнавальне, моральне та естетичне... Їм відповідають вищі моральні цінності – істина, добро, краса,... а також три типи духовних творців: той, хто пізнає (мислитель, мудрець), праведник (святий), художник (поет, композитор і т. д.). Усі три сторони разом творять те, що називається духовним життям, духовним пошуком. Вони інтегруються в одне ціле релігією, світоглядом, світовідношенням, світовідчуттям” (Щердаков В.Н. О познавательном, нравственном и эстетическом отношении человека к действительности // Вопр. философии. – 1996. - № 2. – с.27).

Релігія є внутрішнім, особистісним життям людини, вона є компонентом духовного світу людини. В наш час прилучення до релігії все частіше набирає особистісних виявів. А оскільки кожна особистість унікальна, то зв’язок кожного із надприродним є також унікальним. Тому можна сказати, що кожний віруючий має свою релігію, навіть коли він і має однодумців, послідовників однієї конфесії.

Релігія покликана опікувати душу людини, їх духовний спокій, а не бути для неї регламентатором щодення. Сила її у визначених її духовних функціях [А. Колодний. Феномен релігії. Природа, структура, функціональність, тенденції. – Київ, 1999].

Релігія виступає регулятором відносин між людьми, вона вносить в людську свідомість певні моральні принципи. На сьогоднішній день ще не знайдено інших повноцінних механізмів, крім релігії, які б виступали регулятором між людьми, між особистістю і суспільством.

Традиційно у гуманітарних науках духовне асоціюється з моральним, духовне зводять до морального. Так, філософ С. Кримський під духовністю розуміє здатність переводити універсум зовнішнього буття у внутрішній всесвіт особистості на моральній основі. Духовність в кінцевому результаті, на його думку, призводить до своєрідного смислового об’єднання образу з моральним законом особистості. Вона виступає як “внутрішня людина”, людина – серце, сокровенний суб’єкт власних творчих інтенцій. Духовність “пов’язана з вибухом свого власного образу, своєї долі і ролі, одним словом собою” [Юнк К. Современность и будущее. – Минск, 1992. – с.30 ]

Формувати духовність – це значить виховувати особу в дусі істинного гуманізму, всеосяжно і ґрунтовно. При цьому треба зауважити, що не лише духовність залежить від рівня соціально-політичного, наукового, технічного і художнього розвитку суспільства, а й усі ці аспекти соціокультурного розвитку, залежать від глибини і стійкості духовності людей.

Ольга Ліщинська

ЕКОЕТИКА В КОНТЕКСТІ
СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ НООСФЕРИ

Світова цивілізація на межі ІІ-ІІІ тисячоліття опинилася перед технологічною драмою необмеженого індустріального розвитку, вичерпання природних ресурсів, екологічного ризику. Криза усієї системи співвідношення людини із зовнішнім світом по-новому ставить смисложиттєві проблеми. Сьогодні відчувається гостра потреба оновлення віковічних моральних цінностей, адже людство впритул підходить до червоної риски, що демаркує буття і небуття. Виникає необхідність в екологічному спрямуванні світоглядної парадигми, формуванні відчуття єдності і співпричетності усіх проявів життя. Саме людина несе персональну і колективну відповідальність за біосвіт перед сучасними та майбутніми поколіннями.

Сучасна наука свідчить про коеволюцію, тобто об’єктивну, історичну взаємозалежність розвитку природи і людини. Співпричетність становить, за словами С.Кримського, ноосферний імператив, що визначає межу прометеєвому виклику природі, на якому століттями будувалась концепція панування людини над своїм природним буттям.

Думка про органічне поєднання мікрокосму і макрокосму напрочуд властива для української філософської думки від витоків до сьогодення. Можемо вбачати тут національну специфіку, оскільки західна філософська парадигма, підсилена просвітницьким ентузіазмом, як відомо, базувалася на протиставленні людини і природи.

З особливою силою думка про єдність природного, космічного і людського, культурного буття звучить у вченнях українських дослідників ХХ століття. С.Рудницький, В.Кубійович, М.Холодний розробляли вчення про зв’язок людини з життям природи, наявність в кожній особистості відчуття космічної єдності з усією світобудовою, почуття відповідальності “за всіх і все”.

Найвищого розвитку ідея синтезу космічних процесів і людського буття знаходить у працях В.Вернадського. Його теорія ноосфери присвячена вивченню особливого стану біосфери, в якому проявляються і розум і спрямована ним праця людини. Людина проголошена найвизначнішою геологічною одиницею. Вона не лише духовний, інтелектуальний центр і вершина еволюційного творіння на Землі, вона узалежнена від усіх інших живих і неживих істот, природи, космосу. Ця ідея ставить перед людиною вимогу глибокої відповідальності за свої думки і вчинки.